Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------


   Комедiя в 4 дiях

   ДIкВI ЛЮДЕ
   Терентiй Гаврилович Пузир_ - хазя┐н, мiльйонер.
   Марiя Iвановна_- ного жiнка.
   Соня_ - ┐х дочка.
   Феноген_права рука хазя┐на.
   Маюфес_ - фактор.
   Павлина_кравчиха з города.
   Зеленський, Лiхтаренко _- економи
   Куртц_ - шахмейстер.
   Петро Петрович Золотницький_ - родовитий багатий пан.
   Калинович _- учитель гiмназi┐.
   Зозуля_ - помiчник Лiхтаренкiв.
   Лiкар._
   Харитон_розсильний.
   Петро._
   Дем'ян._
   Дiвчина._
   Юрба робiтникiв_.
   ДIЯ ПЕРША
   Кабiнет.
   ЯВА 1
   Феноген_ (входить_ з бокових дверей з халатом в руках. Говоре  в  другi
дверi)._ Петруша! Скажи хазяйцi, що халат у мене...
   З середнiх  дверей  виходе  Маюфес._  А,  це  ви,  Григорiй  Моисеевич?
Заходьте!
   ЯВА II

   Феноген _i Маюфес._
   Маюфес._ Доброго здоров'я, Феноген Петрович!
   Феноген._ Здоровенькi були. Що це ви нас вiдцурались? Давненько  я  вас
не бачив.

   Маюфес._ Дiла, дiла, дiла!
   Феноген._ Загрiба║те грошики!
   Маюфес._ Ет, поки заробиш грош, пiдошви побйош!
   Феноген._ Ну, не гнiвiть бога! Домик чудовий купили!
   Маюфес._ За стiлько лiт - другi┐ купили не домики, а палати!
   Феноген._ Мало чого... Е-хе-хе!.. От гляньте! Маюфес._ Халат, ну?
   Феноген._ Халат мiлiонера! Бачите, як багатiють. Ще отакий ║ кожух,  аж
торохтить! Нового купувать не хоче, а  вiд  цього  халата  i  вiд  кожуха,
повiрите, смердить! .Он як люде багатiють: учiться!
   Маюфес._ Ето што-нiбудь особенного!..
   Феноген._ Ну й оказiя ж нам була через цей кожух. Подумайте: швейцар не
пускав Терентiя Гавриловича у земський банк!
   Маюфес._  Ну,  не  пускав,  а  як  пiзнав,  зараз  пустив...   Терентiя
Гавриловича i в рогожi пiзнають!
   Феноген._ А так... Слухайте, Григорiй  Моисеевич,  чи  нема  у  вас  на
прикметi земельки?
   Маюфес._ Для вас?
   Феноген._ Еге. Постарiв, треба на свiй хлiб.
   Маюфес._ Пора, пора самому хазя┐ном буть, хоч вам i тут добре.
   Феноген._ Грiх скаржитись! Та тiльки то моя бiда, що перше  я  купував,
продавав i мав добрi куртажi, варт було побиватись; а  тепер  держить  при
собi. Коли-не-коли перепаде свiжа копiйка! Так пошукайте для мене  десятин
п'ятсот.
   Маюфес._ Кругленький шматочок! Постараюсь. А тепер  проведiть  мене  до
Терентiя Гавриловича.
   Феноген._ Ходiм! Тiлько шукайте землю поближче до вокзала...
   Маюфес._ Што-нiбудь особенного...
   Зеленський (з дверей)._ Феноген Петрович, можна?
   Феноген._ Заходьте, я зараз! (Вийшов з Маюф║сом.)_

   ЯВА III

   Зеленський, а потiм Феноген._
   Зеленський._ От i шапкуй перед хлопом! Не можна  iнакше:  силу  ма║,  а
може, сам i нацькову║, аби зiрвать, - треба загодить!
   Входе Феноген._
   Феноген._ А що скажете?  Кажiть  скорiще,  бо  незабаром  сюди  хазяйка
вийдуть.
   Зеленський._ Терентiй Гаврилович гнiв на мене ма║, i я боюсь, щоб  мене
не перевели в Чагарник на мiсто Лiхтаренка; а там менше жалування, у  мене
сiм'я... замовте словечко... (Вийма║ громi.)_
   Феноген._ Та що ж я можу... Зна║те,  який  наш  хазя┐н,  часом  щоб  не
подумав, що ви мене пiдкупили, у нього честь - перше всього!
   Зеленський._ Дурно нiхто нiчого не робе: ви для мене, я для  вас.  (Да║
грошi.)_ Замовте добре словечко, ви найближчий до хазя┐на чоловiк.
   Феноген._ Та я попробую... Тiлько хто його зна║, як...  (Бере  грошi.)_
Це ви менi позича║те... А якщо нiчого корисного не вийде - я вiддам.
   Зеленський._ Ваше слово все переборе. Нехай i в Чагарник переводять, та
хоч би жалування не поменшили... Я крадькома  сюди,  а  тепер  в  контору.
(Вийшов.)_
   ЯВА IV
   Феноген (сам, лiчить грошi)._ Двадцять п'ять! Якби не давали, то я б  i
не брав. А коли дають - бери! I сам хазя┐н  наш  всiх  науча║:  з  усього,
каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть  -  тягни!
Так вiн робив i так робить вiд юних лiт, а тепер ма║ мiлiони! Чом же  менi
не тягнуть, щоб i самому стать хазя┐ном. Та я  й  не  тягну-дають.  Тут  i
грiха нема║!..
   Голос Пузиря: _"Феноген, давай халат".
   (У дверi.)_ Ще не зашили, зараз принесу.
   ЯВА V

   Феноген, Марiя Iвановна. Соня i Кравчиха._
   Феноген._ Нате, та скорiще латайте, бо вже кричали, щоб подавать халат;
а я пiду до них, скажу, що ви взяли позашивать дiрки. (Вийшов.)_
   Марiя Iвановна._ Ну лиш, приймаймось разом. Ось дiрка.  Ти,  Соню,  тут
латочку наклади; а ось порвалось - тут я зашию; ви ж здiймайте  тим  часом
мiрку.
   Всi принялись за роботу.
   Хоч ти що хоч говори  -  не  хоче  купить  нового,  так  оце  я  грошей
крадькома наскладала, i ми йому такий халат справимо, що  вiн  i  сам  ним
любоватиметься! Бачите, через два мiсяцi  рiвно  будуть  iменини  Терентiя
Гавриловича, треба, щоб халат поспiв якраз на iменини. Я не можу йому  вiд
себе подарувать, бо буде страшенно гнiватись, що такий розход зробила,  та
ще  й  грошi  брала  крадькома.  Халат,  голубочко,  'буде  дуже  дорогий!
Пятнадцять аршин лiонського бархату, по дев'ять рублiв аршин,  i  двадцять
аршин шовку  по  три  рублi,  шнур  товстий  шовковий,  чистого  шовку,  з
китицями, -тридцять рублiв, вам за роботу п'ятдесят рублiв - всього двiстi
сiмдесят п'ять рублiв. Це вже Сонi так захотiлось. Вещ цiнна  i  хоч  кому
кинеться у вiчi,  а  ви  запросите  тiлько  п'ятдесят  рублiв.  Розумi║те?
Терентiй  Гаврилович  як  побачить,  що  -таку  дорогу  вещ  можна  купить
задешево, сказать, за безцiнь, - зараз i купить! Так от  ми  й  дiждемось,
хоч хитрощами, що цей халат вiн скине i буде носить такий, що хоч  куди  -
не сором! Ви ж, голубочко, настьогайте пiдкладку густо-густо  узорами;  на
полах вишийте в гладь буряки з розкiшним бадиллям,  а  на  бортах  вишийте
барана i овечку. Та зробiть так, щоб вiн зразу побачив, що вещ  дорога,  а
прода║ться дешево! Розумi║те?
   Кравчиха._ Ох, матiнко моя Мар'я Iвановна, це то  все  розумiю,  тiлько
навряд чи поспiю таку дорогу вещ скiнчить за два  мiсяцi:  робота  велика,
вишивка копотка, та ще, зна║те,  зразок  овечки  i  барана  у  мене  ║  на
подушцi, а бурякiв нема.
   Марiя Iвановна._ Я вам дам  i  узори.  А  щоб  поспiшить  з  роботою  -
вiзьмiть помiшницю: я ж i грошi платю не малi - п'ятдесят рублiв!
   Кравчиха_. Та вже i день  i  нiч  будемо  удвох  з  дочкою  стьогать  i
вишивать, тiлько прибавите п'ять рубликiв.
   Марiя Iвановна._ Як гарно зробите, то й десять дам.
   Входе Феноген._
   Феноген._ Готово?
   Марiя Iвановна._ Готово.
   Феноген._ Давайте, бо гнiваються. Там якийсь чоловiк  з  важним  дiлом.
(Взяв халат i пiшов.)_
   Марiя Iвановна._ Ну, iдiть же, голубочко, я дам матерiал i узори.
   Кравчиха вийшла.
   Соня._ Мамо! А по-мойому, вiвцi i буряки вишивать не годиться - це буде
смiшно... Краще на полах i на борту квiтки та  гарнi  мережки,  фрески,  у
мене ║ узори.
   Марiя Iвановна._ Нi, Соню, квiтки - то инча рiч,  то  для  молодого,  а
вiвцi i буряки татовi, як хазя┐новi, будуть приятнiще. Я  вже  тата  добре
знаю, ходiм!
   Соня._ Як хочете, а я б не ра┐ла, бо буде смiшно...
   Iдуть.
   Мамо! Як ви дума║те, чи не сказать  би  татовi  про  предложенi║  Iвана
Миколайовича?
   Марiя Iвановна._ Нi, дочко. Нехай на iменини при┐де i сам  скаже.  Iван
Миколайович-  учитель  гiмназi┐,  чоловiк  розумний,  то  зумi║  з  татком
побалакать, а я тим часом попробую випитать.
   Пiшли.
   ЯВА VI

   З других бокових дверей виходе Пузир, Маюфес_ i Феноген._
   Пузир._ Феноген, не зна║ш, зiбрались економи в конторi?
   Феноген._ Одного Зеленського бачив. Ох, усердний  чоловiк,  з  коня  не
злазить.
   Пузир._ Якщо зiбрались - клич!
   Феноген вийшов.
   (До Маюфеса.)_ Сiдайте.
   Мовчать
   Трудне дiло ваше... трудне. У мене сво┐х овець сорок тисяч,  боюся,  що
пашi не стане.
   Маюфес._ Де ж таки! Оце сказали: пашi не стане!.. Торiк, як я  купив  у
вас для одного нiмця валахiв, - пам'ята║те? -  то  для  прийомки  три  днi
┐хали вашою землею...  ┐хали  ми  цiлий  день.  "Чия  земля?"  -  пита║мо.
"Терентiя Гавриловича Пузиря". На другий день знову пита║мо: "Чия  земля?"
- "Терентiя Гавриловича". I тiлько  на  третiй  день,  надвечiр,  почалась
земля Гаврила  Афанасьевича  Чобота.  Ха-ха!  Княжество!  Цiле  княжество.
Нiмець, що зо мною ┐хав, дивувався, хитав головою,  цмокав  губами,  а  на
третiй день, смiючись, сказав: "У цього хазя┐на бiльше землi, нiж у  нашiм
герцогствi". кй-богу, так i сказав. Хе-хе-хе! Та щоб на  таких  степах  не
можна було випасти ще дванадцять тисяч овець?
   Пузир_. Та воно можна! А тiлько я вам скажу, що, крiм  всього  прочего,
дiло ваше опасне... Я, зна║те, опасаюсь, щоб не було яко┐ бiди.
   Маюфес._ Помилуйте, чого бояться? Нiчого боятись!  Не  такi  голови  це
дiло обмiркували, щоб можна було боятись.'
   Пузи_р_. Так  то  так!  А  тiлько,  зна║те,  несостоятельнiсть  на  три
милiйона,  та  ще  обмiркована  несостоятельнiсть,  -   рiдко   кiнча║ться
благополучно!.. Щоб, бува, Петро не вскочив у злоснi. А тут i  я  помагаю,
переховую!
   Маюфес._ Що ви? Сохрани бог! Не такi люде ведуть  i  вестимуть  дiло,..
Петру Тимофеевичу помагають значнi адвокати i  самi  найбагатчi  купцi  та
хазя┐ни. Я вже був у чотирьох - всi  згодились:  хто  манухвактуру-прийме,
хто гурти, хто кiнський завод, а з парового млина i  винокурнi  горiлку  i
борошно розвезем скрiзь, постройки ж - дiло рук чоловiчих... хе-хе-хе!  Ще
й страхову премiю вiзьмем. Не бiйтесь, ми хапатись не  будемо,  а  помалу,
помалу все iмiнi║ зта┐ть тихо, як вiск на вогнi...
   Пузир._ Опасне  дiло...  А  почому  Петро  Тимофi║вич  дума║  заплатить
кредиторам, не чули?
   Маюфес._ Копiйок по десять, а на худий кiнець по двадцять копiйок.
   Пузир._ Так. I Петру Тимофi║вичу зо  всiми  розходами  достанеться  два
милiйона чотириста тисяч.
   Маюфес._ Нi, так не вийде. Рiвно милiйон назначено тiлько на розплату i
на всi розходи - агентiв багато!
   Пузир._ Виходить, два милiйона чистеньких? I це кругла сума!  З  нiчого
два милiйона? Капитал! Такого капиталу кредитори не  подарують.  Найдуться
завзятi, будуть судиться, а як дiло дiйде до суда - тодi погана справа!..
   Маюфес._ Нiкогда!! Вiзьмiть в разсужденi║: вся ця сума  розкинеться  не
на бiдолах яких, а на московських, на лодзiнських фабрикантiв та на. всякi
банки! Фабриканти та банки розкинуть  потерi  на  других,  пiдведуть  сво┐
баланси - i квiта. Ха-ха! Що ┐м така сума - виграшка!
   Пузир._ Еге! Для багатьох, мовляв, виграшка, а для  одного  капитал!  З
миру по нитцi - голому сорочка! Маюфес._ Ха-ха-ха! Iстина глибока. Пузир._
Ну, добре. Я переведу на сво┐ степи дванадцять тисяч ваших овець до осенi,
а восени на салган разом з сво┐ми. Це  все  добре...  А  яку  ж  я  матиму
користь за помiч?
   Маюфес._ От за цим же мене й послано до вас, щоб ви сказали сво┐ умови.
   Пузир._ Трудне дiло... Страшне, опасливе дiло!.. Двадцять  процентiв  з
валово┐ виручки. Менше не вiзьму.
   Маюфес._ А чом же не з чисто┐ прибилi?
   Пузир._ Може, хто другий вiзьме з чисто┐.
   Маюфес._ Про других  нiчого  й  балакать.  Все  дiло  треба  вести  без
документiв, на честь! А кому ж повiрить: тiлько таким хазя┐нам, як ви!  Ви
не захочете взять
   чужого?
   Пузир._ Навiщо менi чуже, коли у мене й свого  доволi...  Так  двадцять
процентiв з валово┐ виручки.  Коли  согласнi,  переганяйте  овець  на  мо┐
степи.
   Маюфес._ Ваше слово для всi┐ околицi - закон, i вже коли не можна взять
двадцять процентiв з чисто┐ прибилi,  нехай  буде  з  валово┐  виручки.  А
дозвольте знать: якi розходи будете лiчить?
   Пузир._ Випас, чабани, догляд.
   Маюфес._ Ваше слово - закон! А на якi степи переганять овець?
   Пузир_. 1 Iа Суху Балку - три тисячi, на Роздолля - п'ять  тисяч  i  на
Кам'яний Брiд - чотири тисячi!
   Маюфес._  Завтра  всi  розпорядки  зробимо...  Терентiй  Гаврилович,  я
чоловiк бiдний, служу i вам, i Петру Тимофеевичу... Самi зна║те... Скiлько
ваша ласка?
   Пузир._ Поки не буде видко мого заробiтку,  я  не  можу  назначить  вам
нiчого. А восени, пiсля салганiв, я вас не обдiлю, заплатю по-хазяйськи.
   Маюфес._ Ваше слово - закон;  ваша  честь  -  вище  всяких  векселiв  i
розписок! Надiюся,  що  не  обдiлите  бiдного  чоловiка!  Прощайте,  треба
поспiшать, щоб не пропустить по┐зда.
   Пузир._ О, ще поспi║те!
   Маюфес._ А чи на вашiм вокзалi можна пообiдать?
   Пузир._ Я нiгде на вокзалах не обiдаю, бо возю сво┐ харчi. Феноген!
   Входе Феноген._
   Чи iiа нашому вокзалi можна пообiдать?
   Феноген._ Бухвет ║.
   Маюфес._ Треба поспiшать, бо ┐сти хочу, аж шкура болить.
   Пузир._ Тут недалеко.
   Маюфес._ Та менi небагато й треба:  хоч  би  чарку  горiлки  та  шматок
хлiба... Ха-ха-ха! Так, кажете, бухвет ║?
   Феноген._ к.
   Маюфес._ Прощайте! (Вийшов.)_

   ЯВА VII

   Феоген _i Пузир._
   Пузир._ Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб  з
собою привiз солонини там, чи що. Нехай не звикають!
   Феноген._ Це не ресторацiя, а хазяйський дiм!
   Пузир._ А вiн дума-постоялий двiр. Клич економiв.
   Феноген_ (iдучи)._ Охо-хо-хох. .

   Пузир._ Чого це ти так тяжко зiтха║ш?
   Феноген_ (махнувши рукою)._ Та...
   Пузир._ Ну, що там, кажи?
   Феноген._  Зеленський  наш  дуже  стривожений  тим,  що  ви  на   нього
гнiва║тесь... А вiн чоловiк усердний, сiм'я велика... Жаль менi його дуже,
а коли обидите, то й грiх, - вiн для вас i в огонь, i в воду!  З  коня  не
злазить цiлий день, побива║ться...
   Пузир._ Оцього вже я не люблю! Краще ти не мiшайся не в сво║ дiло...
   Феноген._ Диви, мiшаюсь! Самi пита║те, чого зiтхаю? Я й кажу, бо у мене
болить, а зовсiм я не мiшаюсь! Ви  хазя┐н,  ваше  дiло  хоч  i  без  хлiба
зоставить вiрного слугу.
   Пузир._ Ну, ну, годi вже... Клич!
   Феноген_ (в дверi)._ Заходьте!
   ЯВА VIII
   Входять Куртц, Зеленський_ i Лiхтаренко_; увiйшовши, кланяються.
   Дверi напiводчиненi. Феноген_, пропустивши  економiв,  сiда║  на  стулi
так, що йому все чуть i видно.
   Пузир._ Доброго здоров'я! Ну як таки ви, пане  Зеленський,  i  досi  не
загнуздали мануйлiвських мужикiв?! Де ж це видано, щоб на буряках  платить
робочому по тридцять п'ять копiйок в  день?  (До  Лiхтаренка.)_  Порфирiй!
Почому у тебе в Чагарнику робили i роблять поденно?
   Лiхтаренко._ З початку весни по п'ятнадцять копiйок, потiм по двадцять,
тепер, в гарячу пору, по двадцять п'ять на ┐х харчах!
   Пузир._ Чу║те? I по двадцять п'ять копiйок багато, але все  ж  таки  не
тридцять п'ять! Та ще, либонь, ви й харчу║те?
   Зеленський._ Харчую.

   Пузир._ Боже мiй! I харчу║те?! То це  вийде  по  сорок  п'ять  копiйок.
Добре хазяйну║мо! Робочi все заберуть, а нам же що зостанеться, а чим же я
буду вам жалування
   платить? Так не можна, ви не вмi║те зробити дешевого робiтника!
   Зеленський._ У нас умови однi, а в Чагарнику, де  Лiхтаренко,  -  умови
другi.
   Пузир._ Умови люде роблять.
   Зеленський._ Околиця до  околицi  не  приходиться!  У  Мануйлiвцi  люде
бiльше зажиточнi, нiж де: окрiм сво┐х  надiлiв,  держать  оброчну  казенну
землю в арендi, артiлi почали заводить. А робочий, самi зна║те, тiлько там
дешевий, де землi нема, де нема за що рук зачепить, де бiднiсть.
   Пузир._ Так ви зробiть у Мануйлiвцi бiднiсть!
   Зеленський._ Це не од мене залежить.
   Пузир._  Вибачайте,  пане  Зеленський,  це  вiд  голови  залежить!   От
побачите, що там зробить

   Лiхтаренко._ Слухай, Порфирiй, я тебе переведу  в  Мануйлiвку,  а  вас,
пане Зеленський, в Чагарник.
   Феноген (за дверима)._ Ох-хо-хох!
   Зеленський._ Помилуйте, за вiщо ж! Я торiк  чисто┐  прибилi  дав  п'ять
тисяч, а цей рiк надiюсь...
   Пузир._ Порфнрiй дасть десять тисяч! Ви не умi║те з народом, а Порфирiй
умi║, i дасть десять  тисяч,  -  побачите!  От  що,  Порфирiй:  мануйлiвцi
запустили недо┐мку i не заплатили. Через  тиждень  та  оброчна  земля,  що
держать в арендi мануйлiвцi, отда║ться з торгiв на новий строк. Треба, щоб
казенна земля зосталась за мною, чу║ш?
   Лiхтаренко._ Попробую!
   Пузир._ Це тобi не  борщ,  тут  пробувать  нiчого  -  треба  взять!  Ти
розумi║ш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! Надiли мужицькi  на  десять
лiт в аренду взять! А як мужик зостанеться без землi  -  роби  з  ним,  що
хочеш; а поки при землi, мужики все одно що бури, нiчого з ними не зробиш!
   Зеленський._ Я вже пробував...
   Пузир._ Ви нiколи не пробуйте, а просто-┐жте!
   Зеленський._ Мануйлiвцiв не вкусиш!
   Лiхтаренко._ Аби зуби.
   Пузир_. Правда. Ти вже у Чагарнику взяв крестьянськi надiли  в  аренду,
тепер стежка протоптана, опит ║, починай i в Мануйлiвцi.
   Зеленський._ Дозволяю собi звернуть вашу увагу на те, що у Мануйлiвцi ║
такий учитель-артiльщик i бiля нього чоловiка три з молодих, що через  них
i Лiхтаренко зуби полама║.
   Пузир._ Порфирiй, настали зуби! Опит ║, стежка протоптана, шквар!
   Лiхтаренко._ Срiбними та золотими зубами можна не то Мануйлiвку, не  то
у┐зд, а й губерню можна з'┐сти!
   Пузир._ Нам нужен дешевий робiтник, розумi║те? А без дешевого робiтника
хазяйство вести - годi! Так-ви, пане Зеленський,  приймайте  Чагарник  вiд
Лiхтаренка, а вiн прийме Мануйлiвку вiд вас.
   Зеленський._ Помилуйте, в Чагарнику менше жалування, а у мене сiм'я!
   Феноген_ (за дверима)._ Ох-хо-хох!
   Пузир (глянув на Феногена)._  Жалування  вам  буде  те  саме,  що  i  в
Мануйлiвцi, побачу, як будете справлятись по готовому!
   Зеленський._ Спасибi!
   Пузир._ Та от що: як тiльки  хлiб  знiмете,  -  триста  десятин  стернi
засi║те магаром, щоб була добра отава, бо  я  купив  ще  дванадцять  тисяч
овець, треба гарно випасти на салган. А ви, Карло Карлович, завтра по┐дете
в степи на прийомну овець - ┐х туди приженуть. Увечерi я дам вам наряд.
   Куртц._ Етi да, етi н║т!.. У нас сорок  тисяч  овса,  а  ще  дванадцять
тисячов купiл, нужен другий помощник, без другий помощник - не можна.
   Пузир._ Обiйдеться, чабани надежнi.
   Куртц._ Етi - н║т! Чабан - цкелей кричал, а шахмейстер  голова,  етi  -
да!
   Пузир._ Для овець доволi вашо┐ голови!
   Куртц._ Одна голова на п'ятдесят  двi  тисячов  овса  -  етi  н║т,  етi
нiкогда.

   Пузир._ Доволi. Зате я восени вашу голову оливою гарно помастю.
   Куртц._ Ха-ха-ха! Олифа - етi да! Корошо!.. А только помощник нужно.
   Пузир._ Обiйдетесь! А старшого чабана, Клима, виженiть зараз!
   Куртц._ Зашем, етi - да! Корошiй чабан гнать?  Собаку  корошого  гнать,
етi - н║т!
   Пузир._ Вiн мошеник!
   Куртц._ Клим?! Етi - н║т! Етi нiкогда!
   Пузир._ Менi вiдомо, що як здавали двi  тисячi  валахiв  Крячковському,
вiн за десять карбованцiв додав йому двадцять валахiв лишнiх.
   Куртц. _Етi -  да?  Етi  -  н║т!..  Етi  нiкогда!  Помилялся  -  можна,
проскакувал - можна, а за д║ньгi - етi нiкогда!
   Пузир._ А я вам кажу- продав! Вигнать! Менi нужнi люде надежнi,  чеснi,
а як ви станете самi виправлять мошеникiв, то  мене  обберуть,  як  липку.
Вигнать! Я йому вiрив, а вiн он який!
   Куртц. _Етi - да?.. Етi - нет! Етi - никогда! Я будет  узнавал.  Шесний
шабан, етi - паскудство. (вийшов)_
   Пузир. _Iдiть з богом
   Всi_ кланяються i виходять. Пропустивши ┐х, входе Феноген._
   ЯВА IХ
   Феноген _i Пузир._ Феноген _зачиня║ дверi, ста║ на колiна перед Пузирем
_i цiлу║ його в рукц.
   Пузир._ Що це?
   Феноген._  Я  вже  знаю!  Ви  не  скривдили  чоловiка,  i  господь  вас
наградить! Перше дiло - справедливiсть!
   Пузир._ Та кого ж я обижав коли?
   Феноген._ Нiколи, нiколи! За те й вам господь да║. А вас обкрадають.
   Пузир._ Де ж ти вiзьмеш чесних людей?!
   Феноген._ От Клима ви вигнали, бо я дознався за  валахiв  i  сказав,  а
тепер я вам скажу, що Лiхтаренко._..
   Пузир._ Що Лiхтаренко?!
   Феноген._ Дивиться крiзь пальцi, не глядить - от  що!  Та  й  сам  руки
вмока║! Як здавали пшеницю, так його  помiшник,  Зозуля,  десять  лантухiв
скинув у жида Хаскеля, що хлiб скупову║ i ма║ на мiстечку магазин.
   Пузир._ Це так.
   Феноген._ Менi сам пiдводчик розказував, жаль тiлько, що я  забув  його
iм'я... Та Лiхтаренко, певно, зна║ все.
   Пузир._ Спасибi тобi, Феноген! Ти один  у  мене  вiрний  слуга!  Кругом
крадуть i крадуть. Вели, щоб вернули Лiхтаренка.
   Феноген _одчиня║ дверi, а назустрiч йому Куртц._
   Феноген (до Пузиря)._ Карло Карлович!
   Пузир._ Нехай iде.
   Феноген_, пропустивши Куртца_, вийшов.
   ЯВА Х

   Куртц _i Пузир._
   Куртц._ Так бить не должно. Етi нiкогда! Пузир._ В чiм дiло?
   Куртц._ Зiчас справка делал: у  менья  i  у  конторовських  книгах  три
тисячi сорок валахiв - етi да?
   Пузир._ Так.
   Куртц._ Двi тисячi продавал, етi - да?
   Пузир._ _Так.
   Куртц._ У менья тисяча сорок  в  руках.  Знайшiт,  етi  -  н║т,  етi  -
нiкогда; Клим - шсснии шабан, проганяйть нельзя, етi - паскудство!
   Пузир._ А ви лiчили тих валахiв, що зостались, почiм ви зна║те, що вони
всi цiлi?
   Куртц._ Етi - да! Я отв║чайт!
   Пузир._ То друга рiч: не стане, то ви заплатите.
   Куртц._ Я заплатиль?! Етi - нiкогда! Клим-шеснии шабан,  етi  -  да!  А
язик, етi - фi!
   Пузир._ Який язик?
   Куртц (показу║ свiй язик)._ Етi, етi-да! Язик работай  -  етi  да!  Ухо
слухай, а голова не розсудов?.. Так бить не должно! Не надо слишiл, а надо
вiд║л, етi - да!
   Пузир._ Ну годi, iдiть собi, Карло Карлович, i заспокойтесь. Нехай  вже
Клим зоста║ться.
   Куртц._ Етi-да! Клим-нет, Карл Куртц - н║т! Куртц всi знайт, етi -  да!
Спецалiста место скрозь находiл!
   Пузир._ Ну, годi вже!
   Куртц._ Так бить не должно! (Ста║ серед сцени, i показу║ язик.)_  Язик,
етi - фi! Етi - паскудство! (Вийшов.)_
   ЯВА XI

   Феноген _i Пузир_, а потiм Лiхтаренко._
   Пузир (до Феногена)._ Ну, що ти скажеш?
   Феноген._ Карло краде, а Клим помага║.

   Пузир._ Та всi крадуть, що й казать, кругом крадуть.
   Феноген._ Та ще ви Карла бо┐тесь, от вiн i верховодить.
   Пузир._ А де ти його вiзьмеш, такого шахмейстера?
   Феноген._ Ну то нехай краде?
   Пузир._ Чого ж нехай? Треба слiдкувать. От Карло по┐де на  прийомну,  а
ти, Феноген, шатнись по отарах на провiрку.
   Входе Лiхтаренко._
   Що ж це, Порфирiй, у тебе крали пшеницю, як возили на вокзал?
   Лiхтаренко._ Може. Сто  тисяч  пудiв  пшеницi  здавали,  двiстi  пiдвiд
возило, може, хто й вкрав.
   Пузир._ Цiлий вiз пшеницi твiй помiшник Зозуля зсипав у Хаскеля.
   Лiхтаренко._ Де ж таки! Лантух-два - то може;
   а вiз - то брехня! Не вiрте!
   Пузир._ А чого ж ти дивишся?
   Лiхтаренко._ Щоб не крали!.. I на  вокзалi  здано  сто  тисяч  пудiв  -
вiрно!
   Пузир._ То лишню наважили в амбарi?
   Лiхтаренко._ Може, який лантух або два - то бува║; де ж ви бачили,  щоб
у великiй економi┐ нiхто нiчого не вкрав. Та хоч би у мене сто очей  було,
то й то не встережеш!
   Пузир._ Так, по-твойому, нехай крадуть?
   Лiхтаренко._ Я цього не кажу, всi крадуть по-свойому, та без того i  не
можна, Терентiй Гаврилович! I розсиплеться, i загубиться, i  вкрадуть  яку
малезну...
   Пузир._ З тобою сам чорт не зговорить. Я тобi образи, а ти менi  луб'я!
То нехай крадуть, питаю тебе? За вiщо ж я тобi жалування платю?
   Лiхтаренко._ А за тих сто тисяч пудiв пшеницi, що я здав на вокзалi,  а
ви грошi взяли!
   Пузир._ Тьфу на твою голову! Чи ти одурiв, чи чорт тебе напав?
   Лiхтаренко._ Терентiй Гаврилович, ви тiлько не гнiвайтесь, а  розсудiть
гарненько. Будемо так говорить: ви менi дасте Великий шматок сала,  щоб  я
його однiс у комору! Я вiзьму те сало  голими  руками,  i  однесу  сало  в
комору, i покладу: сало ваше цiле,  а  тим  жиром,  що  у  мене  на  руках
зостався, я помастю голову - яка Ж вам вiд цього шкода?
   Пузир._ Iди собi к чорту, бо ти наважився мене гнiвить!
   Лiхтаренко._ Щасливi оставайтесь! (Iде.)_
   Пузир._ А Зозулю  зараз  розщитать!  Хатнього  злодiя  не  встережешся!
Сьогоднi вiн тiлько голову помастить, а завтра  чоботи,  а  пiслязавтра  й
сало вiзьме!
   Лiхтаренко._ Воля ваша. (Пiшов.)_
   ЯВА XII

   Пузир_ i Феноген._
   Феноген._ От чоловiк! I риби наловить, i нiг не замоче!
   Пузир._ Я знаю, що вiн бiльше всiх краде, та зате i менi
   велику користь да║!
   Феноген._ Ось газети i листи з вокзала привезли.

   Пузир (бере листи)._ Поклади газети на столi,  увечерi  Соня  прочита║.
(Чита лист.)_ Феноген, ти зна║ш Чоботового
   сина, Василя?
   Феноген._ Бачив. Бова Королевич!
   Пузир._ Старий просить дозволу сватать Соню.
   Феноген._ Перше спитайте Соню.
   Пузир._ Що ти мелеш, з яко┐ речi? Сам кажеш, що Бова Королевич, до того
один у батька, а батько хазя┐н на всю округу... Якого ж ┐й жениха?!
   Феноген._ А може, у не┐ ║ на прикметi!
   Пузир_. Пройдисвiт! Так буде, як я хочу!
   Феноген._ Ой, це вам не Катя, та мовчала до смертi, а Соня._..
   Пузир._  Ет,  дурощi!  (Чита║.)_  Феногенушка!  (Вста║.)  _Знай  наших!
Получив орден Станiслава друго┐ степенi на шию - а?
   Феноген (цiлу║ його в руку)._ Слава богу! (Витира║  сдьози.)_  Покiйний
батюшка пораду║ться на тому свiтi!
   Пузир._ Не дурно пожертвував на приют. Восени по┐демо  на  засiданiй  в
земський банк - нехай всi тi, що смiялися з мого кожуха, губи кусають!
   Феноген._ Так ви зробiть собi, Терентiй Гаврилович, нову хорошу шубу  i
хороший сiртук, бо орден буде у вас на ши┐, а кожух зверху, то  нас  знову
швейцар виганятиме з прихожо┐, як торiк виганяв.
   Пузир._ Я розхристаюсь, як будемо входить; тiлько на порiг, а тут  йому
перед самим носом блись - орден! Ну, та й швейцар мене тепер пiзна║! Дався
я йому взнаки; пам'ята║ш, як молив потiм, щоб я ного  простив,  -  у  руки
цiлував, навколiшки ставав!
   Феноген._ Перше опаскудив, на смiх усiм кинув, а потiм просив... Такого
хазя┐на виганяв з прихожо┐, прийнявши за старця, а все через кожух. Старий
вiн, тридцять лiт носите, дуже торохтить i сильно ло║м тхне.
   Пуз_ир_. Ну, гаразд. По случаю ордена зроблю шубу з лисичого хутра.
   Феноген._ кнот краще!
   Пузир._ Ну, ║нот!.. Хтось стука!
   Феноген_ (одчиня║ дверi)._ Петро Петрович!
   Пузир._ Милостi просимо!
   Входе Золотницький._
   ЯВА ХI11
   Феноген_, Золотницький_ i Пузир._ Феноген цiлу║ Золотницького в руку.
   Золотницький._ Здоров, здоров, Феноген! А ти. Крез, як пожива║ш?
   Пузир._ Вашими молитвами.
   Чоломкаються. Хоч i не такий кремезний, як вам зда║ться.
   Золотницький._ Не кремезний, а Крез! I все в тiм же халатi!  Пора  тобi
його скинуть!
   Пузир (смi║ться)._ По-домашньому, по-хазяиськи!
   Золотницький._ Давно я тебе не бачив! Що ж, багато ще купив землi?
   Пуз_ир_. Нема пiдходящо┐!
   Золотницький._ Все скупив?
   Пузир._ Нi, ще не все! Може, прода║те Капустяне?
   Золотницький._ Дай вiка дожить,  не  виганяй  ти  мене  з  Капустяного!
Потомствених обивателiв i  так  небагато  в  околицi  осталось,  все  новi
хазя┐ни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успi║ш ще  захватить  i
Капустяне, i Миролюбiвку.
   Пузир._ Нi, мабуть, не доживу до того часу!.. А скiлько  б  ви  справдi
взяли за Капустяне? Я не купую, а тiлько так цiкавлюсь!
   Золотницький._ Прицiня║шся на всякий случай! Хаха-ха!.. Два мiлiони! А?
Не по зубах?
   Пузир._ Продавайте, то й побачите, чи по зубах, чи нi!
   Золотницький._ Не можна разом все ковтнуть - пiдожди трохи! От я  строю
сахарний завод, завод лопне - Капустяне тво║! Ха-ха-ха! Слухай,  поки  там
що: приставай в компанiю, три чоловiки уже ║сть, давай чотириста  тисяч  -
будеш четвертий, i поставим в Капустянiм сахарний завод!
   Пузир._ Не мо║ рукомисло! Я цього дiла не знаю, а коли не зна║ш броду -
не лiзь прожогом в воду! Ставте самi, а менi дасте сто тисяч авансу, то  я
вам на увесь завод постачу  буряка,  як  тепер  постачаю  на  Кульпинський
завод!
   Золотницький._ А ти все-таки обдумай. Буряки буряками,  а  прибиль  вiд
заводу само собою. От по┐демо зараз у город, там тобi все викладуть як  на
долонi, i ти побачиш, що дiло корисне. Завiдський промисел - велика рiч!
   Пузир_. Я ще до цього не дiйшов!
   Золотницький._ Пора вже. По┐демо зараз в город,  я  тебе  обзнакомлю  з
дiлом, а ти, прислухавшись, обдума║ш.
   Пузир._ Це можна. До речi, менi треба орден получить.
   Золотницький._ Який?
   Пузир._ Станiслава второй степенi на шию!
   Золотницький._ В такiм разi шампанського став!
   Пузир_. А де я його вам вiзьму?
   Золотницький._ Так у городi поставиш, там найдем.
   Пузир._ Та, може, я ще i не по┐ду, бо дiла у мене дома ║ и  трохи  таки
нездужаю.
   Золотницький._ Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну,  я  сам
поставлю; а тим часом давай чого-небудь  попо┐сти,  бо  ти  не  догада║шся
нагодувать, а я голодний!
   Пузир._ Зараз будемо обiдать. Тiлько вибачайте - у мене фрiкасе нема, а
по-хазяйськи: солонина до хрiну, борщ, заварювана каша до сала  та  пирiг,
може, ║ з яблок.
   Золотницький._ Чудово! Аж  слина  котиться!  Слухай,  ти  ж,  зда║ться,
земський гласний?
   Пузир._ Торiк вибрали. Тiлько я ще нi разу не був. (Смi║ться.)_
   Золотницький._ Нiчим хвастать: це тобi не робе честi. От  по┐демо,  так
будеш i на собранi┐ - завтра почнуться;
   на черзi важне питання: продоввльствi║ голодного люду до урожаю.
   Пузир_. Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних  буде  тим  бiльше,
чим бiльше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять  тридцять
п'ять копiйок. Нехай голоднi iдуть  до  мене  по  п'ятнадцять  копiйок  на
роботу.
   Золотницький._ Дiло. От ти це саме скажеш на собранi┐, i тобi привезуть
тисяч двадцять робочих.

   Пузир._ То вони менi й голову об'┐дять!
   Золотницький._ Ото-то бо й ║!  Виходить,  треба  щось  iнче  придумать,
треба обсудить, душею увiйти в становище голодних, не дать ┐м загинуть, не
дать розповсюдитись цинготнiй болiзнi.
   Пузир._ Це не мо║ дiло! Золотницький._Як?
   Пузир._  Чуднi  люде!  Голодних  годуй,  хворих  лiчи,  школи  за┐зодь,
пам'ятники якiсь став!.. Повигадують собi ярма на шию i носяться з ними, а
вони ┐х мулять, а вони ┐м кишенi продирають. Чуднi люде!
   Золотницький._ Якi пам'ятники? Не розумiю. При чому тут пам'ятники?!
   Пузир._ Не розумi║те? Так от поки ще до обiда,  прочитайте  оцей  лист.
(Да║ лист.)_
   Золотницький (чита║)._ "В Полтавi дозволено поставить пам'ятник першому
укра┐нському поетовi Iвану  Петровичу  Котляревському.  На  цей  пам'ятник
грошi збирають формально  в  Полтавщинi,  але  приватне  можна  жертвувать
звiдусiль. В числi жертвоватслiв i досi вашого iменi нема, але це,  певно,
вiд того, що ви не зна║те про таке благородье дiло. Так от  я  i  оповiщаю
вас про це, щоб  доставить  вам  приятнiсть,  разом  з  другими  земляками
пожертвовать на пам'ятник поета. Грошi  висипаються  полтавському  головi.
Готовий до послуги. Храменко". (Прочитавши, дивиться на Пузиря i говоре.)_
Ну?
   Пузир._ I я кажу - ну?.. Чого ┐м треба?
   Золотницький._ Ти хто такий? Малоросiянин?
   Пузир._ Не криюсь. Прирожденний хохол!
   Золотницький._ Так от i пожертвуй на пам'ятник народного поета.
   Пузир._ З яко┐ речi? Я жертвую на приюти...
   Золотницький._ Ждучи награди?
   Пузир._ Не криюсь. А Котляревський менi без надобностi!
   Золотницький._ I як тобi не сором отаке говорить? Такий  хазя┐н,  такий
значний обиватель, ще й кавалер, а говориш, як дикий,  неосвiчений  мужик:
"Котляревський менi без надобностi!" Противно й слухать! Поети  ║сть  соль
землi, гордiсть i слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать
вищим iдеалам, вони пiднiмають народний культ... Всi народи  сво┐х  поетiв
шанують, почитають i ставлять ┐м пам'ятники!!!
   Пузир._ То, виходить, ви пожертву║те?
   Золотницький._ Аякже! Завтра вишлю триста рублiв!
   Пузир._ Ну й буде з них, а вiд мене не поживляться!
   Входе Дiвчина._
   Дiвчина._ Пожалуйте обiдать!
   Золотницький._ Прощай!
   Пузир._ А обiдать?
   Золотницький._ Обiдать у такого хазя┐на важко, тут i кусок в  горло  не
полiзе. До земських дiл тобi нема дiла, луччих  людей  свого  краю  ти  не
зна║ш, знать не хочеш i не цiниш - я соромлюсь сидiть  поруч  з  тобою  за
столом!
   Пузир._ Та чого ви так обража║тесь за того Котляревського, хiба вiн вам
брат чи сват?!
   Золотницький._ Ах ти, нещасна, безводна хмара! I прожене тебе вiтер над
рiдною землею, i розвi║, не проливши i краплi цiлющо┐ води на рiднi  ниви,
де при таких хазя┐нах засохне наука, поезiя i благо народа!!!
   Пузир._ Та це ви щось такс говорите, що я  не  розумiю.  Милостi  просю
обiдать!
   Золотницький._ Нi, поки  не  даси  менi  слова,  що  по┐деш  в  земське
собранi║ i пошлеш грошi на пам'ятник Котляревському, доти не сяду з  тобою
за стiл!
   Пузир._ Та вже для вас: i по┐ду, й пошлю! (Бере  його  пiд  руку.)_  Не
робiть же менi безчестя! (Веде його.)_
   Золотницький._ Ах ти... хазя┐н, та й бiльш нiчого!
   Завiса.

   ДIЯ ДРУГА
   Сад: ганок, клумби, ослони.
   ЯВА I
   На сценi нема нiкого. По хвилi за сценою чуть голоси: "Ми не собаки,  -
i собак краще годують! Може, хазя┐н i не зна║!" Входить юрба робочих.
   Петро._  Ходiм  до-хазя┐на,  нехай  побаче,  яким  хлiбом   нас   году║
Лiхтаренко._ А ось i борщ- голощак! (Показу║ глечик.)_
   Дем'ян._ Нiчого не поможе! Краще знiмемось отак, як ║сть, усi, й  другi
за нами, та ноги на плечi й гайда!
   Петро._ Не вигадуй! Нiхто не прийме на роботу, а тим  часом  Лiхтаренко
приведе нас сюди силою.
   Дем'ян_. Так ми знову покинемо!
   Петро._  Тодi  посадять?  I  ми  тiлько  лiто  прогайну║мо.  Нi.  Будем
скаржитись. Коли хазя┐н нiчого не зробе,  по┐дем  до  начальства.  Я  ходи
знаю. Торiк у Чобота було. те ж саме.
   Дем'ян._ Ну i що ж, помогло?
   Петро._ А все ж таки у борщ почали  кришить  картоплю,  а  борошно  для
хлiба сiяти на густiще сито i краще випiкати.
   Дем'ян._ Поки обробились, а пiсля Семена так почали годувать та  морить
роботою, що ми покидали заслуженi грошi та й повтiкали, а вiн  тодi  й  не
скаржився, бо йому ковiнька на руку: мед собi зоставив, а бджiл викурив  з
улика. Тiкаймо краще, поки ще скрiзь робота ║.
   ЯВА II Тi ж i Фе_ноге_н_ (на ганку).
   Феноген._ Що за гвалт, чого вам, iдоли, треба?
   Дем'ян (з гурту)._ Сам ти iдол!
   Феноген._ Ану, вийди сюди, хто то смiливий обзива║ться?
   Дем'ян (з гурту)._ Вченi. Зачинщика хочеш? А дулю? Краще ти йди в гущу,
то, може, розм'якнеш.
   Петро (до гурту)._ Та цитьте!.. Дiло ║ до хазя┐на. Викличте хазя┐на.
   Фелоген_. Що за бунт, чого вам треба?
   Всi. _Хазя┐на!
   Феноген._ Та не кричiть так, бодай вам зацiпило! Хазя┐н в городi.
   Петро._ Ну то хазяйка, може, ║?
   Феноген._ Хазяйка у вас на кухнi ║.
   Петро._ Нам панi-хазяйку викличте.
   Феноген._ А бодай ви не дiждали, щоб я для  вас  панiхазяйку  тривожив,
вони у нас хворi.
   Дем'ян (з гурту)._ Бреше, старий пес!
   Феноген._ Щастя тво║, що я не чую добре, що ти там варняка║ш!
   Дем'ян (з гурту)._ Бодай же тобi так заклало, щоб ти й зозулi не почув!
   Феноген._ Виходь сюди! Виходь! Я тобi покажу, як такi слова говорить...
   Петро._ Якi слова? То вам почулось, ви ж глухi,дядюшка?
   Дем'ян_ (з гурту)._ Глухий, як "дай", а "на" вiн добре чу║!
   Феноген._ Гайда на роботу!
   Всi. _Хазяйку давай!!
   ЯВА III

   Тi ж, Марiя Iвановна_i Соня._
   Марiя Iвановна._ Що тут таке?
   Феноген._ Бунт! Гей, Харитон, махай за Лiхтаренком!
   Петро._ Цитьте всi! (Виходе вперед.)_ Нiякого бунту, панi  хазяйко,  ми
не робимо, а тiлько просьба до хазя┐на, а як  хазя┐на  нема,  то  до  вас.
Гляньте, яким хлiбом нас годують, гляньте, який борщ нам дають!
   Соня (взявши хлiб)._ Боже мiй! Мамо, невже це хлiб? I такий хлiб у  нас
люде ┐дять?
   Марiя Iвановна._ Я не знаю, доню, перший раз бачу. Менi до  цього  нема
дiла!
   Петро._ Згляньтесь, панi i панно! Хiба це хлiб? Це потембос! Пополам  з
половою, поки свiжий, то такий глевкий, що тiлько коники лiпить,  в  горло
не лiзе, залiпля║ пельку;
   а зачерствi║, тодi такий твердий', як цегла, - i собака не вкусе.
   Дем'ян._ Таким хлiбом можна з пушки-маркели стрiлять у неприятеля!
   Соня._ Мамо!
   Марiя Iвановна._ Я не знаю...
   Соня (до Феногена)._ I ви, Феноген, не_ зна║те, i нiхто не зна║? Чого ж
ви мовчите?
   Феноген._ Це не ваше дiло, Софi║ Теренть║вно!
   Соня._ Як не мо║ дiло? Як  ви  смi║те  так  казать?  У  мене  все  тiло
труситься вiд жаху, що у нас таким хлiбом годують людей; може, й  тато  не
зна║, а на нього будуть говорить, що велить таким хлiбом годувать робочих;
зараз менi йдiть i велiть, щоб хлiб був хороший. Я  сама  буду  ходить  на
кухню... Я не знаю, як його зробить, щоб вiн був добрий, але  я  розпитаю,
навчуся, я не дозволю, щоб так людей у нас годували!!!
   Всi._ Спасибi вам, панночко!
   Петро._ Пошли вам боже щастя, що ви заступа║тесь за нас.  А  ось  борщ,
гляньте: сирiвець зварять,  посолять,  замнуть  пшоном  -  i  готово!  Анi
бурячка, анi картоплi в ньому нема.
   Соня._ Я все зроблю, щоб вас годували кращеi
   Всi._ Спасибi!
   Iдуть.

   З гурту: "Добра душа, а старий чорт язика прикусив". Вийшли.

   ЯВА IV
   Феноген, Марiя Iвановна _i Соня._
   Соня  (до  Феногена)._  Зараз  прикажiть,  щоб  назавтра  i  хлiб   був
хороший... Мамо, що йому треба, щоб вiн був хороший?
   Марiя Iвановна._ Треба сiять. Це несiяний, i зерно було нечисте.
   Соня (до Феногена)._ Щоб чистили, щоб сiяли i в  борщ  щоб  картоплю  i
буряки клали!
   Феноген._ Як тато при┐де, то ви йому скажете, - я  не  смiю  перемiнять
його приказу.
   Соня_. Неправда, неправда! Я не вiрю, щоб  тато  приказував  так  людей
годувати! Мамо! Скажiть ви сво║ слово!
   Марiя Iвановна._ Я не знаю, дочко, я до економi┐ не мiшаюсь.
   Соня._ Мамо, голубко, треба мiшатись, бо люде нас  про-кленуть!  У  нас
стiлько всякого хлiба, як води в морi, i весь хлiб люде  заробляють,  вони
повиннi ┐сти за свою працю найкращий хлiб! Адже ж так, мамо?!
   Марiя Iвановна._ Так, дочко, тiлько я не знаю... А от i тато при┐хав!
   Феноген (про себе)._ От вiн тобi, щеня, покаже хлiб! (Iде назустрiч.)_
   ЯВА V
   Пузир _несе покупку. Феноген_, поцiлувавши його в руку, бере покупку. У
Пузиря_ борода пiдстрижена i видно на ши┐ орден.
   Марiя Iвановна_. Не говори,  дочко,  про  хлiб,  може,  тато  з  дороги
гнiвний, а ми виберем час i скажем йому.
   Соня_. Не можу, мамо, ждать! Треба зараз говорить, щоб люде завтра  ┐ли
i добрий хлiб, i кращий борщ!
   Пузир._ Здоровi були! Грi║тесь на сонечку, ну й я по-сидю з вами.
   Соня (цiлу║ його в руку)._ Як вам ┐здилось, таточку?
   Пузир._ Нiчого, добре.
   Марiя Iвановна._ Що це ти зробив?
   Пузир._ А що?
   Марiя Iвановна._ Бороду пiдрiзав, чи що?
   Соня._ I справдi... Для чого ви, таточку, пiдрiзали бороду?
   Пузир._ Для чого пiдрiзав? Ха-ха-ха! Хiба ви нiчого не бачите?
   Соня i Марiя Iвановна._ Нi, нiчого!
   Пузир._ Ото слiпi! Так гляньте сюди. (Показу║ на шию.) _Що це?
   Марiя Iванов на_. Хрест!
   Пузир._ Хрест! Та який хрест?
   Соня._ Орден.
   Пузир._ Станiслава второй степенi на шию!
   Феноген (пiдходе)._ Дозвольте поцiлувать!
   Пузир._ Цiлуй!
   Феноген _цiлу║ орден.
   Получив награду за приют.
   Марiя Iвановна _i Соня._ Поздоровля║мо! Поздоровля║мо! (Цiлують.)_
   Марiя Iвановна._ А все  ж  таки  я  не  розумiю:  для  чого  ти  бороду
попортив?
   Пузир._ Нiколи ти не догада║шся, все тобi треба в рот  покласти.  Орден
на шию - розумi║ш?
   Марiя Iвановна._ Розумiю i бачу, що на ши┐...
   Пузир._ Тепер i ти бачиш, i всяке побачить, що на ши┐ орден; а як  була
довга борода, то закривала, i нiхто б не побачив! Для чого ж його  носить,
коли його не видко? Прийшлося пiдрiзать трохи бороду. Розумi║ш?
   Марiя Iвановна._ Тепер розумiю: щоб видно було орден!
   Пузир._ Так. Ну, а як вам зда║ться: личить менi орден?
   Марiя Iвановна._ Боже, як гарно: зовсiм другий чоловiк!
   Феноген._ Так наче iсправник!
   Пузир._ Ха-ха-ха! О, я й забув. (Показу║ пакунки.) _Це тобi,  доню,  на
плаття купив. Будучи оце в городi, зайшов iiо  дiлу  в  магазин  до  Петра
Тимофiевича... От де торговля так торговля: людей, людей - протиснутись не
можiш... п'ять магазинiв, гуртовий склад - i скрiзь повно купця.
   Марiя Iвановна_. Щасливий Петька!
   Пузир._  Еге...  I  в  магазинi  зустрiвся  я,  зна║те,   ненароком   з
начальницею гiмназi┐, купувала сво┐й дочцi на плаття i причеiiилi┐ся,  щоб
i я тобi купив такого самого. Якесь дуже новомодне, каже,  розхватають,  а
я, каже, хочу, щоб у Сонiчки було таке саме плаття! Вона тебе дуже любить.
Найкраща, й найрозумнiша, каже, моя воспитаниця!
   Марiя Iвановна_. А як же  не  краща,  коли  по  скiнченню  дали  золоту
мендаль!
   Пузир_. Петрушка!
   Входе хлопець. Вiзьми i вiднеси в кiмнату. Ми потiм роздивимось.
   Х.юпець бере у Феногена покупку i пальто та п несе у хату.
   Соня._ Спасибi, тату! (Цiлу║ його.)_
   Пузир_ (гладить ┐┐ по головi)._ Розумна головка!.. Ну, що ж тут нового?
   Феноген_. Все благополучно.
   Пузир._ Слава богу!
   Соня._ Нi, тату, не все благополучно!
   Пузир._ А що ж тут сталось?
   Соня (пода║ йому хлiб)._ Гляньте!
   Пузир(розгляда║)._ Хлiб!
   Соня._ I таким хлiбом, тату, у нас робочих годують!
   Пузир._ Скрiзь у  хазяйнiв,  по  всiх  iкономiях,  дочко,  однаковий  -
отакий, як бачиш!
   Соня._ Нехай другi годують,  чим  хотять!  Це  не  може  буть  для  нас
зразком! Таким хлiбом грiх годувать людей, тату!
   Пузир._ Робочого чоловiка  не  можна,  моя  дитино,  нагодувать  инчим,
бiлiщим хлiбом: вiн буде раз у раз голодний. Робочий  чоловiк,  мужик,  не
любить бiлого хлiба, бо  вiн  i  не  смашний,  i  не  тревний.  Оце  самий
настоящий хлiб для робочих! Питательнии, як кажуть лiкарi!
   Соня._ Та це не хлiб, тату, це кiрпич!* _
   Пузир._ Бог зна що вигаду║ш! Якого ж ще хлiба треба? (Хоче  одламать  -
не лама║ться, хоче одкусить - не вкусе.)_
   Соня._ Бачите: нi вламать, нi вкусить!
   Пузир._ Треба розмочить!
   Соня._ Тату, мiй лебедику, не дозволяйте людей годувать  таким  хлiбом.
Недурно казали в гiмназi┐, що у  нас  людей  годують  гiрше,  нiж  свиней;
насмiхались, я плакала i запевняла, що то неправда, а тепер сама  бачу,  i
вся моя душа тремтить! Тату, рiдний мiй,  коли  ви  любите  мене,  шану║те
себе, то велiть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я  буду  знать  i
бачить,  що  у  нас  така  неправда  до  людей,  що  вас  скрiзь   судять,
проклинають, менi нiщо не буде мило, життя мо║ буде каторгою!!
   Пузир._ Ну, годi, годi! Заспокойся. Я звелю, щоб харчi були кращi.  Iди
проходись по садочку, заспокойся, заспокойся! Стара, йдiть удвох...
   Соня _i Марiя Iвановна _пiшли в палiсадник i зникли в саду.
   ЯВА VI

   Пузир _i Феноген._
   Феноген_. Поки  ще  казенного  назначать,  а  ми  вже  дiждалися  свого
iнспектора... Бiда!
   Пузир._ Лiхтаренко таки дуже вигаду║ на хлiбовi. По  вiдомостi,  певно,
показу║ чистий, а да║ - бач який. Справдi не вкусиш! Та  й  не  час  тепер
таким хлiбом годувать: ще покидають робочi, возись тодi  з  ними,  а  пора
наступа║ гаряча. Скажи йому, що такий хлiб можна давать тiлько  з  першого
сентября, як обробимось: тодi половина строкових не ви-держе, повтiка║,  а
жалування зостанеться  в  кишенi...  Отак,  скажи  йому,  розумнi  хазя┐ни
роблять! Перекажи зараз  Лiхтаренковi,  щоб  такий  хлiб  давав  тодi,  як
доробимось, а тепер нехай  году║  краще  i  в  борщ  картоплю  нехай  да║.
Розтривожили менi дитину!..
   Феноген._ Ага! А я казав: Соня - це вам не Катя! Та мовчала до  смертi,
а цю не переможеш, що захоче, те й зробе!
   Пузир._ У мене вдалась!
   Феноген._  Нi,  не  те...  гiмназiя,  золота  мендаль...  От  i  вийшов
iнспектор!
   Пузир._ Ну, нiчого бурчать! Роби, що велю!
   Феноген._ З такою нiчого не зробиш. Не пiде вона за Чобота, а  пiде  за
кого схоче.
   Пузир._ Не тво║ дiло!
   Феноген (iдучи)._ Гiмназiя, золота мендаль -  от  i  дiждались,  нажили
iнспектора!
   ЯВА VII
   Пузир (сам)._ Нема вже у мене того духу, що колись:
   постарiв, полохливий став. От приняв вiд  Петьки  Михайлова  дванадцять
тисяч овець, восени чисто┐ прибилi двадцять тисяч, а тривожусь.  Нема-нема
та й подумаю: а що, як Петька вскочить у злоснi! Не такий же й Петро,  щоб
ускочить, - це  iдол  в  комерцi┐,  а  тривожусь...  Постарiв,  полохливий
став!.. Перше йшов за баришами наослiп, штурмом кришив направо  i  налiво,
плював на все i знать iiе хотiв людського поговору, а тепер такий пустяк -
тривожить! Знову, дочка тiлько сказала, що над нею смiялися в гiмназi┐,  i
мене аж у серце кольнуло. Люде знають  про  мене  бiльш,  нiж  я  думав...
Натурально: то з степу не вилазив, а тепер  почав  мiж  люде  виходить,  i
треба оглядатись, що  люде  скажуть.  I  без  людей  погано,  i  з  людьми
погано... Не можна инакше (помацав орден):_ кавалер! (Пiшов.)_
   ЯВА VIII
   В палiсаднику показуються Марiя Iвановна _i Соня._ Соня_ з лiйкою.
   Соня._ Я заспоко┐лась, мамо; буду поливать квiтки, полоть  грядочки,  а
ви йдiть - одпочиньте.
   Марiя Iвановна._ Дитино моя кохана! Вiд розмови з  тобою  я  бадьорнiща
стала, нiж зранку. Ти така смiлива, така розумна та так гарно говориш,  що
я, слухаючи тебе, молодiю. I я така була, доню, не думай  собi!  А  життя,
зна║ш, помалу перекрутило! Ми були так собi хазя┐ни, з середнiм достатком,
а тепер - де воно й  набралось?  Правда,  тридцять  п'ять  лiт  працювали,
сильно працювали. Ми, дочко, нiколи не знали, що можна, а чого  не  можна;
аби бариш, то все можна! А от ти инакше дивишся... може,  й  твоя  правда!
Пiду ж я справдi, поки до  обiда  -  дещо  перегляну  (пiшла),_  поштопаю,
полатаю.
   ЯВА IX
   Соня (сама)._ Боже, як важко було на душi! А от тiлько  перший  ступiнь
зробила - i легко стало, мов крила виросли! Тепер буду слiдкувать, буду на
кухню ходить, буду з татком скрiзь ┐здить, щоб усе бачить, щоб усе знать -
як воно робиться... Таке велике хазяйство i все менi достанеться однiй,  а
я не знаю нiчого,не знаю, де тут зло, i не можу нiчого зробить  доброго...
Ой боже мiй! Це ж Iван Миколайович!
   ЯВА Х Соня_ i Калинович._
   Соня._  Iван  Миколайович!  От  спасибi!   Яким   вiтром?   Калинович_.
Пiвденним, теплим! Доброго здоров'я та боже поможи!
   372
   Соня._ Спасибi! Сьогодня табель, зда║ться?
   Калинович_. I  празник  для  мого  серця!  Як  же  пожива║те,  сiльська
обивателько?
   Сiдають на ослiн.
   Соня_. Ох, не питайте! Тяжко було через те, що не знала, що робить i як
робить... I  тiлько  сьогодня  випадково  наскочила  на  стежку,  i  стало
радiсно! Тепер радiсть моя ще виросла стократ, бо бачу  вас,  мiй  дорогий
учителю, i можу з вами подiлитись сво║ю радiстю.
   Калинович_. I я радiю, що бачу вас в такiм яснiм настрою. Ну,  а  пiсля
це┐ передмови розкажiть, яке ви найшли тут дiло?
   Соня._  Зна║те,  Iван  Миколайович,  я  задихалась  перед  цим  великим
хазяйським колесом; воно так страшно гуде i так прудко крутиться, що  мимо
мене пролiтали, мов у снi, самi  тяжкi  вражiння,  i  я  навiть  не  могла
розiбратись нi в чiм, а тiлько серцем чула, що тут навкруги мене  робиться
неправда, зло; а поправить, зупинить зло -  несила,  бо  нiчого  добре  не
розумiю! Тепер попала на стежку. I от  перше  всього  взяла  собi  задачу:
слiдкувать, щоб добре робочих харчували, а там, далi, я увiйду  i  в  саму
суть!
   Калинович_. I суть задавить вас! Вона далеко страшнiша, нiж те невидиме
колесо, що так лякало вас! Скажу вам, що тепер  ║сть  iнтелiгентнi,  чеснi
хазя┐ни, сильнi духом, котрi борються  з  старою  закваскою  в  хазяйствi,
бажаючи постановити правдивi вiдносини мiж хазя┐ном i робiтником,  але  не
знаю, чи ┐м це удасться! Таких борцiв ще мало, -  правда,  тiлько  не  вам
ряди ┐х поповнять!.. Бог з ним, з хазяйством: трудно там правду  насадить,
де споконвiку у коренi лежить неправда!  Краще  ходiм  поруч  зо  мною  на
корисну працю в школi. Правда, що й там  трудно  теж,  а  все  ж  таки  ми
труднощi переборем - на те ║ битi шляхи - i будемо мiж  молоддю  насаждать
iдеали кращого життя! Будущина в руках  нового  поколiння,  i  чим  бiльше
вийде з школи людей з чесним i правдивим поглядом на сво┐ обов'язки  перед
спiльною  громадою,  тим  скорiше  виросте  серед  людей  найбiльша   сума
справедливостi!.. Простiть мене, Софi║ Теренть║вно: я забув, що ви вже  не
воспитаниця, i читаю сам лекцi┐...
   Соня._ О, ви воскреша║те у мо┐й пам'ятi  днi  першого  знакомства...  Я
прийняла  всi  нашi  iдеали  i  жажду,  i  шукаю,  де  менi  ┐х  до  життя
прикластц... А от i шлях ви показали, i поведете слiпу...
   Калинович. _А поки ми пiдемо сво┐м шляхом, добре i те, що  ви  задумали
робити. Тiлько я не думаю, щоб вам це  удалось.  Тато  не  привик  до  тих
iдеалiв,  якi  ви  будете  кому  у  вiчi  тикать;  у  вас  щохвилини  буде
непорозумiння, сварка... Ну, що  робить?  Це  переходний  ступiнь;  ви  ж,
певно, казали татовi й мамi про наше власне дiло? Що вони?
   Соня_. Мама зна i рада, а татовi ще не казали.  На  татовi  iменини  ви
при┐дете i самi побалака║те. Та ще захопiть  Золотницького,  -  тато  буде
рад. Петро Петрович ма║ на тата вплив... А тiлько ви не бiйтесь нiчого:  я
вас не зрадю - от моя рука!
   Калинович (цiлу║ руку)._ Рука сильна, i опертись на  не┐  можна.  А  як
тато не згодиться?
   Соня._ Тодi я при┐ду в город i ми повiнча║мось, та й годi!
   Калинович_. Браво, рiшенi║ радикальне!
   Соня._ Ходiм же поки що у хату. Я вам заграю,  ви  заспiва║те,  а  тато
любе спiв. Калинович._ Ходiм.
   Iдуть.
   Я буду так спiвать, щоб ти... щоб ви...
   Соня._ Ну, ну, вже не поправляйся, говори "ти", для мене це приятно.
   Калинович._ Щоб ти у кожнiй нотi чула мо║ до тебе щире кохання!..
   Соня._ Отак саме i я буду акомпанiровать. А старi  нашi  будуть  таять!
Музика  до  всякого  серця  i  до  всяко┐  душi  однаково  говорить  сво┐м
улесливим, чарiвним язиком!
   Пiшли.
   ЯВА XI
   Лiхтаренко i Феноген _(за сценою).

   Феноген_. Ой-ой-ой! Вийшли.
   Лiхтаренко._ Ой-ой-ой!
   Феноген._ Я вас не боюся!
   Лiхтаренко._ I я вас не злякаюсь!
   Феноген_. Побачимо!
   Лiхтаренко._ Побачимо!
   Феноген._ Що ви менi можете зробить?
   Лiхтаренко_. А ви менi що? Я не Зелепський.
   Феноген_. Я? Ха! Я дещо знаю. Скажу - i полетиш!
   Лiхтаренко._ I я дещо  знаю.  Скажу  -  i  зостанусь,  а  Феногеновi  в
потилицю!
   Феноген._ Ти про мене нiчого не зна║ш худого.
   Лiхтаренко._ I ти про мене нiчого не зна║ш.
   Феноген_. А за буряки!
   Лiхтаренко._ А за валахи!
   Феноген._ Що - за валахи? Що? Ну, скажи!
   Лiхтаренко._ Перше скажи за буряки, а я починать не хочу.
   Феноген._ А хто при здачi бурякiв взяв з завода п'ятсот карбованцiв?
   Лiхтаренко_. Я взяв. Та не докажеш, не в тi взувся! А ти взяв за валахи
з купця по гривенику вiд валаха - двiстi рублiв, i я докажу, бо  маю  лист
вiд Крачковського!
   Феноген_. Я не брав - вiн сам дав.
   Лiхтаренко_. Еге! Не вмер Данило, та болячка вдавила! Слухайте, Феноген
Петрович! Ви не сварiться зо мною, бо наскочила коса на "камiнь.  Я  не  з
тих, що бояться! Нi! Так i знайте. Берiть - я вам не заважаю, не заважайте
й менi! Я не вiзьму по-дурному, а перше зроблю хазя┐новi користь, а  потiм
i себе не забуду... Краще зробимо мiж собою договор: брать, де дають i  де
можна, а па менших звертать! От ви хотiли вигнать Клима - так i треба, щоб
замазать очi за валахи, бо й вiн дещо зна║, -. тiлько вам це не удалося;
   хотiли нашкодить за пшеницю менi, та нашкодили  Зозулi...  Бо  ви  чули
дзвiн, та* _не зна║те, вiдкiль  вiн,  постарiли,  нюхало  зопсувалося!  За
пшеницю я взяв теж п'ятсот рублiв, по пiвкопiйки з пуда, ану,  докажiть...
То-то! А якби ви були в компанi┐ зо мною, то я взяв би по  копiйцi  i  вам
дав би триста карбованцiв, а хазя┐н взяв би не сорок тисяч  чистоганом,  а
тридцять вiсiм... Чого ж йому ще? Дай боже повiк! Що, хiба не правда?
   Феноген_. Правда!.. Дивлюсь я на тебе i думаю: де ти такни  узявся?  От
вiк прожив коло таких дiл, де кожний  день  одним  великi  баришi,  другим
грошi, а третiм, як кажуть, шишi, - а такого iдола, як ти,  не  бачив!  Ми
хоч крились i кри║мось, а ти говориш про те, що взяв чи вкрав, немов  кому
добро зробив!!!
   Лiхтаренко_. А як же б ти думав?! Що то за  слово  -  украсти?  Украсти
можна тiлько коняку, вола i все те, що ║ живого i що готове вже лежить  на
свойому мiсцi. Я нiчого такого не беру, не краду -  боже  сохрани!  Я  так
роблю: щоб все те, що ║ в хазя┐на, було цiле i щоб менi була  користь!  Це
комерчеський гендель! От я  одберу  вiд  мужикiв  оброчну  казенну  землю,
вiзьму надiли в аренду, i мужики, оставшись без землi,  будуть  робить  на
нашого хазя┐на, як крiпаки! Та щоб вiд  такого  комерчеського  генделя  не
мать користi!  Тодi  б  у._  лiчив  себе  iюслiдцiм  дурнем!  Хазя┐н  хоче
заробить, i я хочу заробить? Всi рвуть, де тiльки можна зiрвать, а я  буду
дивиться та завидовать, як люде багатiють? Я не  такий!  Завидують  тiлько
недотепи!
   Феноген_. I розумно, i правдиво! I де  ти  такий  узявся?  Лiхтаренко._
Хазя┐ни викохали! Бачите, колись, кажуть, були одважнi люде  на  вiйнi,  -
бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як  капуста  з  качанiв;
тепер нема таких страховий i вся одвага чоловiча йде на те - де  б  бiльше
зачепить!.. Колись бусурманiв обдирали, а тепер сво┐х рiдних! Як на  вiйнi
нiкого не жалiли, - бо ти не вб'║ш, тебе уб'ють, - так тут нема чого слини
розпускать: не вiзьмеш ти, то вiзьмуть з тебе!
   Феноген_. Ну, поцiлу║мся i будемо товаришами!
   Цiлуються.
   Лiхтаренко._ Так краще! Знайте, що Петька Михайлов дуту свою торговлю i
все хазяйство хоче зiрвать мiною банкротства. Банкротство  -  комерчеський
гендель! Цим способом вiн обiкраде багато людей, а сам наживе мiлiон! Менi
вже вiдомо, що i наш хазя┐н взявся йому помагать i переганя║ на сво┐ степи
дванадцять тисяч овець. Куртц - "етi нiкогда!", бо вiн дурень, а ми - "етi
всегда!". При салганах будете ви - не ловiть  же  гав!  Коли  перше  брали
копiйку, берiть десять! Жалiтись не будуть, нема  куди:  тут  вор  у  вора
краде! Коли що треба, я поможу, зате ж, що б я не зробив, - помагайте!  Що
б ви не почули: кому i скiлько я  дав  одступного  на  торгах  за  оброчну
казенну землю, за скiлько я пiдкупив полномочених i  всю  громаду  вiддать
сво┐ надiли в аренду, - не ваше дiло!
   Феноген_. Я i слiпий, i глухий, i нiмий: роби, як  хочеш,  та  мене  не
забувай.
   Входе Зозуля._
   ЯВА XII Лiхтарем к о, Феноген i Зозуля._
   Зозуля._ До речi я вас тут обох застав! Ви, Феноген Петрович, хазя┐новi
наговорили,  а  Порфирiй  Аристархович,  не  заступились,  i  я   зiстався
осоромлений невинно i без хлiба!
   Феноген_. Тебе покарано для примiру, щоб другi бачили кару i боялись! А
без страху - один вiзьме, другий вiзьме, потiм розоренi║; а  ми  всi  хлiб
коло хазя┐на ┐мо... Бережи хазяйського добра, як ока: грiх  великий  потай
брать з економi┐.
   Зозуля._ Так я ж не брав, бога бiйтесь!
   Лiхтаренко_. То хтось другий взяв: з пальця ж не висмоктали.
   Зозуля._ То я за другого повинен страждать?
   Лiхтаренко._ А  так.  От  тепер  тебе  розщитали,  грiх  покрився,  все
затихло, i хазя┐н заспоко┐вся, не буде гризти других. Потiм, може,  ще  що
пропаде, скажуть: Зозуля взяв, - а тебе вже нема,  i  знову  тихо,  i  для
других  полегкiсть.  Тут  колесо  так  крутиться:  одних  даве,  а   другi
проскакують!
   Зозуля._ У мене волосся на головi пiднiма║ться вiд ваших  речей.  Невже
вам нi крихти не жаль мене, мо║┐ честi i мо║┐ сiм'┐? Я ж нiчого не взяв, i
ще навiть не навчився красти, бо тiлько  торiк  з  земледiльчесько┐  школи
вийшов. Ви ж цим псу║те навiк в мо┐м життi шлях: мене нiхто не  прийме  на
службу!
   Феноген_. Приймуть! Нi доброго,  нi  злого  атестата  тобi  не  дадуть;
публiкацi┐ об тiм, за вiщо тебе розщитали, нiгде не буде, то й мiсце,  бог
дасть, найдеш собi! Тiлько раю тобi: служи чесно, не паскудь сво┐х рук, то
й ця вина тобi проститься; коли ж нас хто запита║: чого розщитали? - то  i
ми скажемо: сам не захотiв!
   Зозуля_. То це й уся порада? То й хазя┐н те саме скаже?
   Ф║ноген_. Хазя┐н сам сказав - розщитать тебе.
   Зозуля._ Боже мiй, боже мiй! Що ж я татовi скажу, що мати подума?  Вони
радiли, бiдолахи, що я на хорошому мiсцi, що буду  ┐м  помагать  i  менших
братiв вивести в люде, i на тобi - прогнали, прогнали нi за що, а  кажуть:
украв! Боже мiй!  Я  украв!  Та  скорiше  б  у  мене  рука  вiдсохла,  нiж
протягнулась до чужого, скорiще б мозок мiй висох в головi, нiж  прошептав
менi думку украсти! Невже нi в кого з вас не поворухнеться серце жалем  на
мо┐ правдивi слова, що я так щиро вам кажу?
   Лiхтаренко._ Так говорять усi,  кого  приструнчить  лихо.  Звiдкiль  же
мiрку взять, щоб нею змiрять, що те, що ти говориш, - правда?
   Зозуля._ З серця, з серця чоловiчого повинна мiрка виникать, та  тiлько
серця в вас нема║, а честь давно вже потеряли, бо ви  самi  злодюги  i  не
повiрите нiкому, що вiн не краде так _як ви. Бодай же дiтям вашим до  всiх
┐х дiл таку, як ви до мене, мiрку прикладали! Кати бездушнi ви! (Пiшов.)_
   Лiхтаренко._ Оце той дурень, що й в церквi б'ють!
   Феноген_. Смирився б, поплакав, походив, попросив, навколiшках попросив
- i знову б прийняли; а вiн бач як носа пiднiма i так  нас  опаскудив,  що
коли б почув хто, то ще б подумав справдi, що ми злодi┐...
   Лiхтаренко._ Таким дурнем колись i я був...  А  хто  б  тепер  повiрив?
Ха-ха-ха! Життя навчить. Молоде - дурне!.. Так я пiдожду в конторi,  а  ви
про все доложите хазя┐новi так,  як  слiд...  Не  забувайте  тiлько  нашо┐
умови, тодi добре буде нам обом! (Пiшов.)_
   ЯВА XIII

   Феноген_, а потiм Калинович_, Соня _i Пузир_.
   Феноген_ (сам)._ Бачив я комерчеських людей багато, а такого iдола,  як
Лiхтаренко, ще не доводилося бачить!
   Входять на крильце Калинович_, Соня _i Пузир_.
   Пузир._  Знаете,  я  б  на  вашiм  мiснi  з  таким  чудовим  голосом  у
нротодiякони пiшов: вiчний i не важкий кусок хлiба!
   Соня._ Учитель гiмназi┐, тату, бiльш обезпечений, нiж протодiякон.
   Пузир._ Нi, дочко, протодiякон i обезпече-ний бiльше, i  якось  виднiще
мiсто!.. А приятно, приятно ви спiва║те. Отакий у мене був  колись  чабан:
як заспiва║, то всi плачуть!.. Що ж, неграмотний, - а вже я його вивiв  би
в дiякони. Ай спiвав, ай спiвав! Як заведе, бувало, "Он  з-за  гори,  з-за
лиману"... А-а! Чудово спiвав!
   Калинович_. Де ж i голосам буть, як не в народi. Що вироста║  на  волi,
серед степу широкого! А у вас, кажуть, ║сть такi степи, що нагадують собою
степ Гоголя?

   Пузир._ Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!
   Соня._ Гоголь, тату, писатель; вiн в книжцi степ описав дуже гарно.
   Пузир._ Ха-ха! Який там в книжнi степ? От якби  вiн  побачив  справжнiй
степ без краю, па котрiм де-не-де мрiють отари овець, а тирса вище  пояса,
мов шовком землю укрива║ i шумить, шумить...  Я  всю  молодiсть  провiв  у
степу...
   Калинович_.  А  ви  поетично  малю║те  степ...  (До  Сонi.)  _Талант!..
Прощайте!
   Соня._ Краще б ви по┐хали нашими кiньми, правда, тату?
   Пузир._ А чом же такого спiваку та не одвезти!
   Калинович_. Спасибi! У мене ║ звощик.
   Пузир_. I весь час тут  сто┐ть?  Охота  грошi  тратить,  певно,  багато
ма║те... Ха-ха-ха!
   Калинович_ (смi║ться)._ Буде з мене!
   Пузир_.  Прощайте!  Кланяйтесь  начальницi  гiмназi┐  -  дуже   приятна
женщина, (Iдe.)_
   Калинович._ Добре!
   ЯВА XV
   Bбiга║ Харитон._
   Харитон._ Фелоген Петрович, нещастя: Зозуля повiсився!
   Феноген_. Де?
   Харитон._ Уранцi получив в конторi рощот, а оце свiжо повiсився!
   Соня._ Ай!!
   Калинович_. Хазяйське колесо роздавило!
   Завiса.
   ДIЯ ТРЕТЯ
   Кабiнет.
   ЯВА I
   Феноген_  (один.  Чита║  лист)._  "Многоуважа║мий  Фе-ноген   Петрович.
Поспешаю очень спешно уведомлять вас, что  даже  очень  весьма  хорошее  i
доходное iм║нi║ для вас нашлось. П'ятсот десят-ин,  став  рибний,  водяной
млин на два постава з фолюшами. От станцi┐  трьох  з  половиною  верстов".
(Говоре.)_ А де, то й не каже, бо┐ться, що обiйдусь без нього, - хитрий  з
бiса.  Ну,  що  ж  далi?  (Чита║.)_  "У  городi  новость:  сьогодня  Петра
Тимофеевича посадили в острог!" (Говоре.)_ Отака  ловись!  Банкротство  не
удалось. (Чита║.)_ "Большой скандал, i многiм людям нещастя. На днях  буду
у ваших местах. Поговорiм подробно. Хазя┐ну об острог  пока  не  говорiть.
Ваш  покорний  слуга  Григорiй  Мойс║║вiч  Маюфес".   (Говоре.)_   Погано.
Лiхтаренко казав, що у це дiло вскочив i наш хазя┐н. Чи сказать  йому,  чи
справдi промовчать? Мовчать краще, щоб не виявились часом мо┐  стосунки  з
Маюфесом.
   ЯВА II

   Феноген _i Марiя Iвановна_.
   Марiя_ Iвановна_. Ну, Феногенушка, що ж наш iменинник, вже одягся?

   Феноген_. Одяглися. Уговорив-таки надiть  крохмальну  сорочку  i  новий
сюртук; а при орденi зовсiм не той чоловiк, i Золотницькому не  вступлять.
Сидять i якусь комерцiю на щотах викладають.
   Марiя Iвановна. _Слава богу, хоч причепурився. Соня вчора  цiлий  вечiр
умовляла, бо, може, хто з города сьогодня при┐де... От що, Феногенушка:  я
йому справила такий новий халат, що ах! Тiлько ж  ти  зна║ш,  що  Терентiй
Гаврилович буде сердиться, коли дозна║ться, що я на  халат  багато  грошей
потеряла, так ти йому не говори, а поможи. Халат принесе Павлина i запросе
за нього тiлько п'ятдесят рублiв. Сам побачиш, що це все  одно,  що  дурно
взять таку дорогу i гарну вещ! На случай же Терентiй Гаврилович не  захоче
брать халата, уговори його, ти умi║ш. От тобi за це на чай п'ять рублiв...
   Феноген_  (бере  грошi)._  Спасибi,  Марiя  Iвановна;  ради  того,  щоб
Терентiй Гаврилович носили гарний халат, я  й  дурно  (хова║  грошi)_  все
зроблю, аби халат купили!
   Марiя Iвановна_. Гляди  ж,  Феногенушка!  Павлина  тут  сидить  i  жде.
(Говоре  у  прихожу.)_  Ви  ж  постарайтеся,  Павлина,  не  жалiйте  слiв,
умовляючи.
   Павлина  (висунувшись  у  дверi)._  Будьте  певнi.  Я  вже   знаю,   що
говорить... (Причиня║ дверi.)_
   Феноген_. Та ви не тривожтесь, купимо!
   Марiя Iвановна._ Ради бога, Феногенушка! (Пiшла.)_
   ЯВА III
   Феноген_, потiм Пузир _i кравчиха_.
   Феноген_ (один)._ Гарно почався день: п'ять рубликiв вже маю.
   Входе Пузир_.
   Пузир_. Нiкого ще не було?
   Феноген_. Економи ждуть в конторi; а тут у нас сидить Павлiна з города,
зна║те?
   Пузир_. Знаю. Чого ┐й треба? Це вже хоче  покористуватись  iменинами  i
здерти що-небудь. Терпiть не можу цi║┐  бiдноти.  Як  побачу  старця,  то,
зда║ться, тiкав би вiд нього скiлько сили.
   Феноген_. Щось принесла, не да║ й глянуть, каже - подарунок.
   Пузир_. Клич!
   Феноген (у дверi)._ Заходьте, Павлина._
   Входе Павлина_, з пакунком, закутаним у бiлу простиню.
   Павлина_ (кланя║ться)._  З  iменинами!  Дай  боже  много  лiт  жить  та
багатiть.
   Пузир_. Спасибi. А це iцо?
   Павлина._ (розгорта║)._ Вещ княжеська!  Ночей  недосипала,  два  мiсяцi
удвох з дочкою працювали. Приймiть вiд бiдно┐ вдови  i  не  оставте  сво║ю
милостю.
   Пузир_. Що ж там таке, показуй мерщiй!
   Павлина (показу║)._ Богом присягаю, що нi у кого такого халата нема║, -
заказний.
   Феноген_. Ай халат, оце халат, так-так!  У  такiм  халатi  можна  i  на
засiданi║ в земський банк. Гляньте: буряки! I овечки!..
   Пузир (розгляда║)._ Скiлько ж ти за нього хочеш?
   Павлина._ Бархат лiонський, шовк як луб, а робота! Два мiсяцi трудились
удвох!
   Пузир._ Ну, годi вже хвалить, товар видко, кажи, скiлько?
   Павлина._ Скiлько ваша ласка?
   Пузир._ Що там ласка! Чого доброго я помилюся i дам  за  нього  бiльше,
нiж ти сама хочеш. Кажи свою цiну за товар.
   Павлина._ Оцiнуйте самi...  Феногенушка,  ну,  як  по-вашому:  ви  свiт
бачили, людей зна║те - оцiнуйте по совiстi.
   Феноген_ (розглядав нiби мiрку║)._ Що ж, сто карбованцiв.
   Пузир._Тю!
   Феноген_. Чого ж тю?
   Пузир._ Купуй собi!
   Феноген_. Та, побий мене бог, при всiй сво┐й бiдностi дав би  п'ятдесят
рублiв.
   Пузир._ Ну то давай.
   Феноген_. Одно, що менi не до лиця, а  друге  -  я  буду  у  княжеськiм
халатi, а ви в такiм, що сором i в руки взять, - не приходиться.
   Пузир._ То нiчого! Нарядишся, як пава, i будеш мене смiшить!  Ха-ха!  А
люде пiзнають, де Феноген, а де хазя┐н, хоч би я й рогожу надiв.
   Феноген_. Та хто його зна║! А скiлько ж, справдi, ви, Павлино,  хочете?
Кажiть свою цiну.
   Павлина._ Тiлько для нашого благодiтеля можу вiддать за п'ятдесят!
   Феноген_. Все одно що дурно!
   Пузир_. А скiлько ти йому дала факторського?
   Феноген_. Заслужив... Спасибi... (Iде до дверей.)_
   Пузир._ Ну, вернись! Що ти, жартiв не вмi║ш розумiть?
   Феноген_. Я по совiстi кажу, а ви - фактор!
   Пузир._ Ну, ну! Беру  вже  халат,  зроблю  тобi  приятнiсть!  На!  (Да║
Павлинi грошi.)_ Переплатив карбованцiв десять.  Ну  що  ж,  переплатив  -
переплатив, це вже тобi на бiднiсть!
   Павлина._ Та цей халат кошту║ бiльше  двохсот  карбованцiв.  Менi  його
Петро Тимофi║вич заказали, та тепер ┐м не до халата: вчора ┐х  посадили  в
острог.
   Пузир._ Що? Петра - в острог?
   Павлина._ Посадили голубчика. Та я,  як  почула,  що  ┐м  тепер  не  до
халата...
   Пузир._ Вiдкiля ж ти це зна║ш?
   Павлина._ Вчора про це весь город говорив.
   Пузир._ Та, може ж, це ще брехня?
   Павлина._ Всi лавки i склади, кажуть, опечатали.
   Пузир._ За вiщо ж, не чула?
   Павлина._ Бог його зна║... Мошенство якесь!..
   Пузир._ Погано... Погано!
   Павлина._ Прощайте! (Вийшла.)_
   ЯВА IV
   Феноген _i Пузир._
   Пузир_. Погано... Чув?!
   Феноген._ Чув.
   Пузир._ Так i ти чув? Вiд кого?
   Феноген._ Та що ви, бог з вами! При менi говорила женщина,  та  щоб  не
чув - хiба я глухий?!
   Пузир._ Нi, бач, я подумав, що ти вiд кого другого чув. А як ти дума║ш:
чи це правда, чи тiлько поголоска?
   Феноген._ Менi зда║ться,  що  це  з  заздрощiв  мелють  язиками.  Петро
Тимофi║вич багатi║ не'по дням, а по часам, люде заздрять i плещуть!
   Пузир._ А звiдкiля б же вона взяла?
   Феноген._ З базарю... Чого тiльки на базарi  не  плещуть...  (Глянув  у
вiкно.)_ О, пан Золотницький!
   Пузир._ Петро Петрович! От спасибi йому, це велика честь для мене!
   Феноген._ Аз ним той, як би його... учитель гiмназi┐ - Калинович._
   Пузир._ Iз Петром Петровичем в однiм екiпажi?
   Феноген._ Еге.
   Пузир._ От вже за це я не вхвалив Петра Петровича:
   колись там, ще студентом, каже, Калинович дiтей у нього учив,  а  тепер
возиться з ним, як приятель! 1 чого  тому  Калиновичевi  вiд  мене  треба?
Увадився до нас, як свиня в моркву.
   Феноген._ Глядiть, чи не до Сонi!
   Пузир_. Отако┐! Де ж таке? Рiвнялась свиня до коня, та шерсть не  така.
Вони пройдуть в гостину, там ┐х Соня прийме, а ти клич  економiв  -  нехай
iдуть сюди.
   Феноген _вийшов.
   ЯВА V
   Пузир (один)._ Чи не чули вони...  Калинович  сьогодня  з  города,  вiн
повинен знать правду про Петра. (Важко переводе дух.)_ Ху ти, господи,  як
мене перетривожила ця звiстка, аж в грудях здавило. Погано...  погано.  Ще
чого доброго i я вскочу. Згарячу  не  придума║ш,  що  його  робити.  Перше
всього треба заспоко┐ться. Ху ти, господи...
   Входять економи.
   ЯВА VI
   Зеленський_, Лiхтаренко_, Куртц _i ще чоловiка три.
   Лiхтаренко_  (з  пiдносом,  на  которiм  хлiб  i  вiнки  з   колосся)._
Поздоровля║мо з iменинами, з наградою i з обжинками разом.
   Пузир (прийма║ пiднос)._ Спасибi, спасибi. Сiдайте.
   Сiли. Мовчать.
   А нiхто з вас вчора не був у городi?
   Економи переглянулись. Мовчать.
   Лiхтаренко._ Нi.
   Пузир._ Я думав, може, хто чув якi цiкавi новинки го-родськi.
   Мовчать.
   А скiлько у нас поставили кiп усього хлiба?
   Лiхтаренко._ В близьких трьох економiях двадцять двi тисячi кiп  однi║┐
пшеницi; а другий хлiб ще не злiчили.
   Зеленський_. Завтра скажемо.
   Пузир._ По┐ду зараз подивлюся копи. Слава богу, урожай хороший, аж  дух
раду║ться!
   Лiхтаренко._ А вчора посадили...
   Пузир (схоплю║ться)._ Посадили! Хто тобi казав?
   Лiхтаренко._ Нiхто нiчого не казав. Посадили,  кажу,  у  мене  двадцять
п'ять кабанiв у саж для вiдкорму.
   Зеленський_. I я двадцять посадив.
   Пузир._ Ага! (Смi║ться.)_ Добре, добре, бо вже  скоро  i  буряки  треба
копать. Починайте цей рiк ранiше, а то не управимось: сила буряка.
   Лiхтаренко_. Я за сво┐ не боюся. Тепер мануйлiвцi в наших руках!
   Пузир._ Хiба вже надiли взяв в аренду?
   Лiхтаренко_. Аякже, взяв!
   Пузир._ Митець! Чом же ти не говориш?
   Лiхтаренко._ Навмисне приберiг приятну звiстку на  сьогодня.  I  надiли
взяв на десять лiт, i казенна оброчна стаття за нами!,
   Пузир._ Оце ти мене повеселив... А що, пане Зеленський?!
   Зеленський_. Та чи буде з того користь?
   Лiхтаренко._ Буде!
   Зеленський_. Побачимо.
   Пузир._ А почому взяв?
   Лiхтаренко._ Казенна по вiсiм  карбованцiв,  а  надiли  двадцять  п'ять
карбованцiв десятина в год.
   Пузир_ (цмока губами)._ Овва! Оце вже на Лiхтаренка не похоже!
   Лiхтаренко._ Не полохайтесь, бо  i  я,  вибачайте,  скажу:  це  вже  на
Терентiя Гавриловича не похоже. Ми ма║мо пiд боком безземельних робочих, -
яку цiну дамо, за таку й пiдуть!  Нiкуди  ж  дiтись,  бо  тут  i  дома,  i
замужем. От вам в десять лiт певного бариша п'ятнадцять  тисяч  тiлько  на
одних робочих, а земля сама себе окупе!
   Пузир._ Нi, що не кажи, а  таки  прорвався!  Я  думав,  що  ти  вiзьмеш
дешевше!
   Лiхтаренко._  Не  можна  було  нiяким  способом:  разiв  десять   мусив
напиватись з мужиками, музику наймав,  сам  танцював,  насилу  витанцював!
Одних розходiв на пiдкуп несогласних та на угощенi║ - п'ятсот сорок  вiсiм
рублiв - тридцять дев'ять копiйок.
   Пузир._ Ой-ой-ой! Такi розходи!
   Лiхтаренко._  Та  одступного  за  казенну  землю  з  другими  розходами
чотириста п'ятдесят два рублi. Я щот noкажу... А розкиньте на десять  лiт,
то й вийде по однiй копiйцi на  десятину;  коли  ж  невигодно,  можна  вiд
надiлiв одказатись - ║сть такий пункт. А як я  винен,  що  не  спитав,  то
розходи верну назад. Що робить?
   Пузир._ Оце вигадав! Посватав у мужикiв землю, танцював на заручинах  -
i не повiнчатись? Вiнчаю! Тепер мужики нехай танцюють у нас на  роботi  по
злоту в день! А ти ма║ш з чисто┐ прибилi  п'ять  процентiв  вiд  надiльно┐
аренди.
   Лiхтаренко._ Спасибi... З шкури вилiзу, то i менi перепаде чимало!
   Пузир._ Заробиш -  матимеш!..  Оце,  бувши  на  земському  собранi┐,  я
дiзнався, що туди пiд Херсон кругом голод. Кормiв нема. Мужики продають по
пiвтора карбованця коняку, по сiмдесят  п'ять  копiйок  вiвцю.  У  нас  же
кормiв сила, одного сiна триста скирт. Так завтра ви,  Карло  Карлович,  i
Феноген вiзьмiть з собою шiсть чабанiв i по┐дете на ярмарки  i  по  селах,
скуповуйте всiх овець! Вигодно: на руб - два буде баришу!!!
   Куртц._ Овса - сiмдесят п'ять копiйок?! Етi - да. Б║дний мушiчок.
   Пузир._ Я не куплю - другi куплять.
   Куртц._ Етi - да!
   Пузир_. А що то у вас, Карло Карлович, в руках?
   Куртц_ знiма║ платок з вещi.
   Баранчик?
   Куртц._ Чушiло! У менья хл║б - нет, у менья -  овса!  I  я  поздравляйт
хазя┐н баранчик, чушiло! Етi - да... Сосун баранчик!  Чушiло  моя  работа.
Парижська виставка - мiндаль можна получал. Етi -  да!  Будiть  стоял  сто
лет. Етi немножко комфор присипал, i мол, етi - н║т, етi - нiкогда! Етi  -
да! Антик чушiло?
   Пузир (розгляда║)._ Чудово! Як живе - i очi дивляться! Спасибi!
   Лихтаренко_. Карло Карлович не тiлько шахмейстер, а ще й чучiлмейстер.
   Куртц._ Етi-да! Куртц - спецiалiста чушiло. Я iмейт мiндаль  за  роботу
чушiлов.
   Пузир._ Чудово, чудово! Однеси, Феноген, у мою кiмнату. Вибачайте,  там
мене гостi ждуть, та й у вас, певно, у кожного дiло ║? (Пiшов.)_
   ЯВА VII
   Тi ж, без Пузиря.
   Феноген _несе чучело. Куртц _ного придержу║ i показу║ на шию чучела.
   Куртц_. Модель моя, мiндаль, етi - да!
   Лiхтаренко._ I у вас мендаль, i у чучала мендаль.
   Всi смiються.
   Куртц._ Ну, етi менья зовс║м не смешивает! У менья мендаль - етi -  да,
а у чушiло - етi - н║т; у чушiло етi модель.
   Лiхтаренко (до Ф║ногена)._ Краще здiймiть, бо хазя┐н  як  побачить,  то
подума║, що Карло Карлович в насмiшку над ним причепив баранчиковi на  шию
орден.
   Всi смiються.
   Феноген._ I справдi. (Пiшов.)_
   Куртц._ Етi... етi... Лiхтаренкi... Етi... маленькiй мальшiк! Етi - да.
Серiозов етi - н║т, розсудов етi -  нiкогда,  насм║шiвал  -  етi  да!  Фi!
Паскудство... Етi... етi большой мушiк, етi зубоскаль! (Вийшов.)_
   Всi _смiються i виходять за Куртцом.
   ЯВА VIII

   Феноген _i Лiхтаренко._
   Лiхтаренко (оглянувшись)._ Заробив дещо (да║ грошi),_  нате  й  вам.  А
може, й ви що заробили, то давайте
   менi.
   Феноген._ Де там  я  зароблю?  Побий  мене  бог,  гнидiю  отут!  Колись
бувало...
   Лiхтаренко._ От по┐дете овець купувать, то пiдживетесь.
   Феноген._ Трудненько буде через Куртца... А це ж вiд кого ви взяли i за
вiщо?
   Лiхтаренко._ I охота допитувати. Даю - берiть. Така умова.
   Феноген._ Правда! I де ти такий узявся?
   Лiхтаренко._ Чортзна-що розпиту║те. А ви де взялись? Пiдходящий грунт -
от i родять такi люде, як ми з вами.
   Феноген._ Куди менi протiв тебе.
   Лiхтаренко._ Ну, ну,  не  прикидайтесь  сиротою.  Ви  вже  он  помiщик,
п'ятсот десятин будете мать.
   Феноген._ Тю, бий тебе сила божа! Вiдкiля ти
   зна║ш?
   Лiхтаренко._ Я все знаю. Що ж, поможи  боже  купить.  Ну,  прощайте!  А
орден з чучала зняли?
   Феноген (смi║ться)._ Зняв.
   Лiхтаренко._ У хазя┐на на ши┐ орден, а вiн взяв причепив мендаль вiвцi!
   Феноген _i Лiхтаренко _смiються. Лiхтаренко _вийшов.

   ЯВА IХ

   Феноген_, а потiм Пузир _i Золотницький._
   Феноген (один. Лiчить грошi)._ Як в аптецi виважив - з  копiйками,  сто
сорок вiсiм рублiв тридцять дев'ять  копiйок.  А  скiлько  ж  Лiхтаренковi
досталось? От промiтний чоловiк! Прослуживши з таким  iдолом  при  великiй
комерцi┐ тридцять п'ять лiт, можна б було i тисячу десятин купить! Змiй, а
не чоловiк: скрiзь здере i всiх спокусить.
   Входять Пузир_ i Золотницький._
   Пузир_. То нi ви, нi Калинович в городi, кажете,  не  були,  то  нiяких
городських новинок i не зна║те?
   Золотницький._ Я ж тобi вже казав, що не чув нiчого.  Та  що  тебе  так
цiкавить у городi, скажи?
   Пузир._ Особого нiчого, так собi.
   Феноген цiлу║ Золотницького в руку.
   Золотницький._ Здоров, здоров, Феноген, з iменинником тебе. (Да║ йому в
руку.)_
   Феноген._ Спасибi. (Iде.)_ От щасливий день! Дають i дають. (Вийшов.)_
   Пузир_. I що за охота розбещувать отак людей? "З iменинником" i зараз -
тиць в руку грошi. А через вас i я  мушу  щось  подарувать.  (Про  себе.)_
Наказанi║ боже з цими панами - портять людей!
   Золотницький._ А хiба ти ще нiчого  не  подарував?  Ай-ай-ай!  Тридцять
п'ять лiт чоловiк служить, права рука...
   Пузир._ Та я ще поспiю, ще подарую; тiлько для чого портить людей!
   Золотницький._ Феноген!
   Пузир._ Навiщо ви його кличете?
   Входе Феноген._
   Золотницький._ Ну, даруй же вiрного слугу!
   Пузир._ Я думав  -  увечерi,  а  вам  хочеться  таки  зараз.  (Набiк.)_
Наказанi║ боже з цими панами! (До Ф║ногена.) _Ма║ш вiд мене,  Феногенушка,
одного валаха; хотiв тобi на добранiч про це сказать, так Петру  Петровичу
хочеться зараз.
   Феноген (цiлу║ Пузиря в  руку)._  Господь  воздасть  вам  сторицею.  От
щасливий день - дають i дають!.. (Вийшов.)_
   Золотницький._ От це по-хазяйськи.
   Пузир._ Ет, баловство!
   Золотницький._ Всього, брат, з собою не забереш... Так, кажеш, двадцять
двi тисячi кiп пшеницi? Добрий урожай! А я ще не  знаю,  скiлько  у  мене.
Хотiлось би подивитись тво┐ копи!
   Пузир._ По┐демо подивимось! Тут i верстви нема║.
   Золотницький._ По┐демо!
   Пузир._ Чудесно! Перед вашим при┐здом я сам хотiв ┐хать.
   Золотницький._ О, а це що? Халат? I який розкiшний - диво! Певно, дочка
примусила справить?
   Пузир._ Простiсенько купив сам.
   Золотницький (розгляда║)._ Та воно й видко, що сам:  Софiя  Терентьевна
овець та бурякiв на халат би не посадила.
   Пузир._ А що, хiба вам не до вподоби?
   Золотницький._ Як можна, чудово! Вiвцi i буряки  -  символи  хазяйства!
Оригiнальний смак! Хоч на виставкуi Може б, ти менi продав цей халат?
   Пузир._ Купiть.
   Золотницький._ Невже продаси?
   Пузир._ Чого ж, все прода║ться.
   Золотницький._ Скiлько?
   Пузир._ Сто.
   Золотницький._ А багато заробиш?
   Пузир._ По-хазяйськи.
   Золотницький._ Ну (б'║ руку Пузиря),_ халат мiй. Феноген!
   Пузир._ Носiть на здоров'я. Я собi куплю у татар бухарський.
   Входе Феноген_.
   Золотницький._ Вiзьми халат i вiддай мойому  Дмитрiю.  Нехай  гарненько
обгорне в плед i запре в екiпажну скриню. (Одходить i дивиться у вiкно.)_
   Феноген_ (до Пузиря)._ Як?!
   Пузир._ Продав за сто карбованцiв.
   Феноген (бере халат, до Пузиря тихо)._ Бачите, а ви менi не вiрили,  що
халат варт сто карбованцiв.
   Пузир _(так само до Феногена)._ Учись: за пiвгодини заробив руб на руб,
та ще мало запросив. Такi люде, коли ┐м  заманеться  яко┐  дурницi,  утро║
платять!
   Феноген (про себе)._  Добре  заробив!  Бiдна  Марiя  Iвановна,  даремно
турбувалась, даремно радiла.
   Пузир._ А я й забув, скажи, Феноген, щоб менi запрягли бурого в бiгунки
i пару в шарабан, ми по┐демо на копи дивитись
   Феноген_ вийшов.
   Золотницький._ Чудовi  квiтки,  клумби!  Все  переродилось,  i  ти  сам
переродився: сьогодня  на  вид  ти  вже  не  просто  хазя┐н,  а  настоящий
обиватель.
   Пузир._ Все дочка чепурить!
   Золотницький._ А зна║ш, Терентiй Гаврилович, дочка твоя дорога дитина.
   Пузир._ Аякже: золоту медаль получила!
   Золотницький._ Просвiта, брат, велика сила! Признаюсь тобi, що перше  я
за┐здив до тебе тiлько по дiлу, тепер менi приятно буть у тебе i без дiла.
   Пузир._ А що ж тут, справдi, так перемiнилось?
   Золотницький._ Не те повiтря: книги, газети, пiанiно,  освiчена  молода
людина, та ще до всього артистка:  гра,  спiва!  О!  Ти,  брат,  цього  не
розумi║ш!
   Пузир._ Ну, це вже даремно! Я сам  любив  i  люблю  спiв.  У  мене  був
чабан...
   Золотницький._ А, бог з ним, що там твiй чабан!
   Пузир._ Е, бог з ним... Тiлько те гарно, що вам до вподоби... А якби ви
почули, як той чабан, бувало, заведе "Ой з-за гори, з-за лиману"!
   Золотницький._ Ну, а Калинович як спiва?
   Пузир._ Чув. I цей спiва║ гарно.
   З друго┐ кiмнати чутно  "Гетьмани,  гетьмани"  або  iншу,  можна  и  не
спiвать, як нема кому.
   Золотницький._ Оперний голос! Талановитий, розумний, енергiчний молодий
чоловiк Калинович! Таких молодих людей мало. Слухай, Терентiй  Гаврилович:
от жених для тво║┐ Сонi, пара, яко┐ пошукать по бiлому свiту.
   Пузир._ Отако┐! Голодрабець? У Сонi ║ жених - Чоботенко, мiлiонер.
   Золотницький._ Високий до неба, а дурний як треба. Найшов  жениха!  Вiн
же безграмотний  баран.  Хiба  ж  Чоботенко  до  пари  Сонi?  Бог  зна  що
викладу║ш!  Чоботенко  у  тво║┐  дочки  гайдуком  повинен  служить,  а  не
чоловiком ┐й бути.
   Пузир_. Я вас, Петро Петрович,  шаную,  поважаю,  але  немало  дивуюсь:
вискiпали якогось учителишку i носитесь з ним...
   Золотницький._ Не учителишка, а учитель гiмназi┐.  Чудак  ти,  Терентiй
Гаврилович, ║й-богу, чудак! Ну навiщо  тобi  багатий  зять,  коли  ти  сам
багатий? Пора вже тобi шукать того, чого у тебе браку║.
   Пузир_. Я так i роблю: шукаю, де б бiльше купить землi,  бо  скiлько  б
чоловiк ┐┐ не мав - все браку║.
   Золотницький._ Добре. Ну,  а  скажи  менi:  тобi  приятно  мать  орден?
Приятно, кажи, не угинайся!
   Пузир._ Я й не криюсь. Заслужив - i носю.
   Золотницький._ Так. Ну, а якби тобi дали один орден з широкою  червоною
стрiчкою через плече, а збоку звiзда. То це було б ще приятнiще?
   Пузир._ Ха! Широка, кажете, червона стрiчка i звiзда на боцi - бачив...
Не криюсь: ще приятнiще. Що ж з того?
   Золотницький._ А коли б до всього цього тебе возвели в  генерали:  ваше
превосходительство! Га? Ще було б приятнiще?
   Пузир._ Я не розумiю, для чого ви все це говорите?
   Золотницький._ А от для чого. Нi ти, нi  твiй  Чоботенко  нiколи  тако┐
честi не добудете: звiзди вам збоку не носить, генералами вам не буть, хоч
би ви всi сво┐ добра i ма║тки за таку честь вiддали, а Калинович._..
   Пузир._ Буде генералом, з звiздою? Ха-ха-ха! О, бодай вас.
   Золотницький._ Та ти, брат, не  смiйся!  Ви  з  Чоботенком  зостанетесь
навiки  чабанами  та  буряковими  генералами,  а   Калинович   може   бути
професором, директором гiмназi┐, от i ти, i твiй Чоботенко будете говорить
йому - "ваше превосходительство".
   Пузир_. Чи буде вiн генералом, чи нi - я не знаю; а чим вiн ║ - я бачу"
i дочки сво║┐ за нього не вiддам!
   Входе Соня_ i Калинович._
   ЯВА Х

   Пузир_, Золотницький_, Соня _i Калинович._
   Соня._ Годi вам про дiла балакать! Ходiм до нас.
   Золотницький._ Дорога Софiя Терентьйовна, я тут обстреливав позицiю;  i
бомбами, i гранатами, i шрапнеллю сипав - не помага║! Неприятель уперто не
зда║ться. Давайте вiзьмемо його в перехресний вогонь.
   Соня._ Догадуюсь. Ви за нас  з  татком  говорили,  i,  певно,  тато  не
згоджу║ться? Я вже бачу.
   Пузир._ Нiзащо в свiтi! Це ти мене, дочко, хочеш у труну покласти!
   Соня._ Хiба мо║ щастя для вас, тату, труна? Я цього не знала.
   Пузир._ Так знай! Щастя, якого тобi  заманулось,  -  менi  труна.  Тебе
свата║ Чоботенко, я вже тобi говорив.
   Соня._ Тодi я промовчала, а тепер скажу вам, що я за нього не пiду!
   Пузир._ Та ти ж його ще не бачила, подивися перше: з лиця хоч воду пий,
Бова Королевич! Росту (показу║ сажень) -_ о; плечi (розводе руками скiльки
можна) -_ е!
   Золотницький._ А голова (показу║ кулак)_-о! Софiя Терентьйовна  вибрала
собi людину в подружжя, а ти ┐й ра┐ш першерона! Навiщо тобi  Чоботенко?  У
тебе, слава богу, ║ чим копи возить.
   Пузир._ Ви не туди стрiля║те! Чоботенко хорошого роду, хазя┐н,  з  дiда
мiлiонер. Я не хочу зятя з вiтру, бiдного приймака.
   Калинович._ Ви мене обража║те!
   Пузир._ I ви мене обража║те!
   Калинович._Чим?
   Пузир._ Тим, що осмiлились сватать мою дочку.
   Калинович._  Не  всi  люде  дивляться  вашими  очима,  а  через  те  ви
помиля║тесь, Терентiй Гаврилович. Я люблю Софiю Терентьйовну,  а  не  ваше
багатство! До цього треба вам знать, що я лiчу  вас  далеко  бiднiщим  вiд
себе, i будьте певнi, що у приймаки я до вас не пiду нiколи! Вiддайте  все
ваше добро, всi вашi мiлiони старцям, а я вiзьму  Софiю  Терентьйовну  без
приданого.
   Пузир._ Що ви говорите? Я сорок  лiт  недо┐дав,  недопивав,  недосипав,
кровiю мо║ю окипiла кожна копiйка, а тепер взять i вiддать усе  мо║  добро
старцям! Опам'ятайтесь! Для чого ж я працював? Хiба отаке розумний  скаже!
Перехрестiться! "Вiддайте старцям"! Ха-ха! Чув я про таких багачiв, котрим
нема чого роздавать, так вони хочуть, щоб всi з ними порiвнялись. Нi!  Так
не буде. Ви не з того тiста, до якого ми привикли.
   Соня._ Тату, багатство душi не ма║ i не буде себе почувать нещасним,  у
кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрiй  натурально  бажати
буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, нехай  воно
буде при вас, мене ж вiддайте отак, як я стою, за Iвана Миколайовича, i ми
будемо щасливi! Чого ж ще треба?
   Пузир._ Щаслива, щаслива! Ти щоб тiлько була щаслива? Ти? А я? Я?!  Щоб
здох вiд муки, яку ти менi робиш! Собi, йому i всiм, усiм ти добра i щастя
зичиш, а батьковi? Батьковi? Зла, муки, смертi? Нi, так не  буде:  скорiще
вогонь розiлл║ться водою, нiж я дам  сво║  благословення  на  такий  шлюб.
(Вийшов.)_
   ЯВА XI
   Золотницький_, Соня_, Калинович._
   Золотницький_. Дика, страшенна сила  -  нiчого  з  ним  не  зробиш  без
боротьби.
   Калинович._ Краще  було  б  не  зачiпать  цього  питання  сьогодня,  на
iменини!
   Соня._ Я цього не ждала i тепер стою нiма, не знаю, що сказать.
   Калинович _(Д_о Золотницького)._ Порадьте!
   Золотницький._ Тут сам Соломон розвiв би руками! Феноген! А ви йдiть, я
попробую з ним по-сво║му сам побалакать.
   Входе Феноген._
   Калинович (до Сонi)._ Ходiм! Пiшли.
   ЯВА XII

   Феноген _i Золотницький._
   Золотницький._ Iди,  Феноген,  i  попроси  сюди  Терентiя  Гавриловича.
Скажи, що я. зараз ┐ду i хочу з ним попрощатись.
   Феноген._ Як же то можна! Без обiда по┐дете?
   Золотницький_. Так вийшло.
   Феноген (iдучи, про себе)._ Погане щось вийшло!
   ЯВА XIII
   Золотницький _сам. Потiм Феноген _i Пузир._
   Золотницький._ Коли Терешко забере  собi  що  в  голову,  вiн  не  може
переносить супереки! Третiровать його треба, тодi вiн помнякша║!
   Входе Феноген._
   Ну?
   Феноген._ Зараз вийдуть.
   Золотницький._ Що вiн там робить?
   Феноген._ Якусь комерцiю викладають на щотах. Вони  нiколи  даремно  не
сидять.
   Золотницький._ Скажи, Феноген, щоб мiй екiпаж зараз запрягли.
   Феноген._ Терентiй Гаврилович вас не пустять. (Вийшов.)_
   Золотницький._ Побачимо.
   Входе Пузир._
   Пузир._ Чого ви мене кликали, знову хочете мучить вашим Калиновичем?
   Золотницький._ Мужик ти був, мужиком ти i будеш!
   Пузир._ Яким родився, таким i помру!
   Золотницький._ ксть чим хвалитись! Для чого ж ти орден почепив?
   Пузир._ Заслужив - i почепив!
   Золотницький_. Шмаровоз! Хоч би уважив на те, що я сватом;  сказав  би:
подумаю i дам одповiдь, а то як чабан обiйшовся з освiченою людиною.  Нога
моя не буде у тебе... я зараз ┐ду.
   Пузир._ Як завгодно. Вiддайте ж менi грошi за халат.
   Золотницький._ Я вишлю ┐х на пам'ятник Котляревському,  бо  ти  з  губи
зробив халяву: обiщав i не вислав.
   Пузир._ То всi сто карбованцiв?.. Що  ви?  Нехай  бог  боронить!  Я  за
десять карбованцiв такий хрест йому поставлю з свого дуба, що  за  верству
буде видко!
   Золотницький._ Став собi, а я сто карбованцiв вишлю в Полтаву.
   Пузир._ Пропало сто карбованцiв нi за цапову душу.
   Входе Феноген._
   Феноген._ Конi запряженi в бiгунки i шарабан давно.
   Пузир (до Золотницького)._ По┐демо ж хоч подивимось копи.
   Золотницький._ пдь сам.
   Пузир_. Як сам, то й сам. (До Феногена.)_ Винеси шапку.
   Феноген._ Шапка в прихожiй.
   Пузир._ Так не по┐дете?
   Золотницький._ Iди ти к чорту, мужик!
   Пузир._ I чого б я сердився, наче Калинович ваш рiдний син.
   Золотницький._ Щоб ти знав.
   Пузир._ Як? Незаконний?
   Золотницький._ Дурак!
   Пузир._ Оце й ви гiрше мужика: у мо┐й хатi ла║тесь!
   Золотницький._ Я не хочу з тобою балакать. Скажи, Феноген, щоб  скорiще
коней подавали.
   Пузир._ Так нехай шарабан розпряжуть. Я по┐ду сам в бiгунках.
   Феноген _вийшов.
   Прощайте! (Пода║ руку.)_
   Золотницький _одвернувся.
   (Пузир здвигнув плечима.)_ Як завгодно. (Вийшов.)_
   ЯВА XIV
   Золотницький_, а потiм Соня _i Калинович_.
   Золотницький._ Уперта шельма, а ще до того роздратований.
   Входять Соня i Калинович_.
   Нi приступу. Треба нам ┐хать зараз.
   Калинович._ I я тi║┐ думки, мiй од'┐зд найскорiще заспоко┐ть тата.
   Соня._ Без обiда як таки можна?
   Золотницький (до Сонi)._ Що ж робить,  оставатись  не  можна.  Послiдня
проба не удалась, а ви себе, Софi║ Терентьевно, не видавайте.
   Соня._ Я дуже стривожена. У мене так нерви витягнутi, що я ледве сльози
здержую.
   Калинович._ Чого ж плакать, Софi║ Теренть║вно, я думаю, що  ваше  давн║
рiшенi║ вiд такого повороту не перемiнилось?
   Соня._ Не тiлько не перемiнилось, а виросло, окрiпло.
   Калинович._ I менi бiльше нiчого не треба. Правду кажучи, ми таки  самi
виннi: дуже раптом насiли на тата, i тепер менi жаль  його  -  вiн  правий
по-свойому!
   Соня._ А ми по-сво║му!
   Калинович._ Так, бачите, шанси нерiвнi: поле битви зостанеться за нами;
а тато, ображений вкрай, потеря║ всi сво┐ мрi┐...  Його  становище  далеко
гiрше!
   Золотницький._ Само собою, краще б було i  йому,  й  вам,  коли  б  все
сталось по згодi, ну, а коли згоди нема...
   Соня._ I коли ┐┐ через два тижнi я не добуду, то при┐ду в город,  i  ми
повiнча║мось.
   Калинович (цiлу║ ┐┐ руку)._ Гнiздечко у мене готове  -  тихе,  приютне,
свiтле - i жде голубку; будьте ж спокiйнi!
   Входе Феноген_.
   Феноген_. Конi готовi.
   Золотницький._ Ходiм попроща║мось з мамою.
   Соня._ Не будемо ┐й нiчого говорить!
   Золотницький._ А причину од'┐зду придума║мо.
   Вийшли.
   ЯВА XV
   Феноген_, а потiм Маюфес._
   Феноген._Ая таки угадав: цей голодранець свата нашу Соню. Нi, брат,  не
в тi взувся.
   Входе Маюфес._
   Маюфес._ Здоровенькi були!
   Феноген_. А, Григорiй Мойс║йович.
   Чоломкаються.
   Маюфес._ Що це у вас з iменин  так  рано  гостi  роз┐жджаються,  чи  не
дiзналися про дiло?
   Феноген_. Яке дiло?
   Маюфес._ Я ж  вам  писав,  що  Петро  Тимофеевич  в  острозi,  а  тепер
слiдователь по важним дiлам посадив у острог таких хазя┐нiв, як Зенделевич
i Петренко!
   Феноген_. Ой, i Петренка посадив?
   Маюфес._ Положим.  Петренко  дав  двiстi  тисяч  залогу,  а  Зенделевич
сидить. Я думаю, що доберуться i до Терен-тiя Гавриловича.
   Феноген._ А хазя┐н же при чiм?
   Маюфес._ Дванадцять тисяч овець взявся сховать вiд кредиторiв.
   Феноген._ А хто ж це докаже? Купив.
   Маюфес._ Ну, коли менi заплатять, я можу мовчать, але грошi за  проданi
вiвцi   по   книгам   Михайлова   не   показанi,   -    треба    заплатить
шiстдесят-сiмдесят тисяч!
   Феноген._ Заплатить - i край.
   Маюфес._ А поки там  що  -  погано.  Якби  другий  слiдователь,  а  то,
страшний чоловiк... Вiн хоче  всiх  залякать;  поки  заплатить,  поки  все
виявиться - пожалуйте в острог.
   Феноген._ От тобi й ма║ш! Невже ж Терентiя Гавриловича можуть у острог?
   Маюфес._ Можуть. Погане дiло. Я при┐хав навмисне  побалакать.  А  де  ж
Терентiй Гаврилович?
   Феноген._ По┐хав копи оглядать. А наше дiло як?
   Маюфес._ Давайте розписку, що в случае покупки iм║нiя ви  менi  платите
п'ятсот рублiв, i я вас  повезу  в  iм║нi║.  Ай  iм║нi║,  ай  iм║нi║!  Ето
што-нiбудь особенного!
   Вбiга║ Парубок._
   ЯВА XVI
   Парубок_, Феноген _i Маюфес_, а потiм Марiя Iвановна_ i Соня._
   Парубок._ Феноген Петрович, нещастя!
   Феноген._ Що там таке, хто-небудь повiсився знову?
   Парубок._ Хазя┐н пробi кричать. Упали i  не  можуть  пiднятись.  Побiжу
рятувать.
   Феноген_. На килим! Берiть тi носилки, що гнiй виносять  з  конюшнi,  i
бiгом туди, я зараз.
   Парубок вийшов.
   (У дверi.)_ Марiя Iвановна, Софiя Терентьевна! (До Маюфеса.)_  Зайдiть,
будь ласка, у контору, я вас покличу.
   Маюфес._ Можна. (Пiшов.)_
   Феноген._ О господи, що за феральний день!
   Входять Марiя Iвановна _i Софiя Терентьевна_.
   Марiя Iвановна._ Що тут сталось?
   Соня._ Де тато?
   Феноген._ По┐хали копи оглядать та на царинi, кажуть, упали, не  можуть
встать. Люде побiгли вже туди, а я зараз послав носилки и сам пiду.
   Марiя Iвановна._ О господи, що це таке?
   Соня (до Феногена)._ Мерщiй iдiть i ви до татка!
   Феноген _пiшов, i Марiя Iвановна_ за ним.
   Треба зараз у город послать за лiкарем. Може, ногу зламав. Напишу Iвану
Миколайовичу записку, щоб зараз лiкар при┐хав. (У дверi.)_  Мишка!  Скажи,
щоб запрягли шарабан.
   Входе Марiя Iвановна._
   Марiя Iвановна._ Не видно!.. О господи! Що  з  ним  трапилось,  хоч  би
довiдатись... Що ти там, доню, пишеш?
   Соня._ Послать треба за лiкарем, а поки виявиться, що там, та поки конi
запряжуть, записка буде готова; тут кожна хвилина дорога,  може,  перелом,
нехай бог боронить.
   Входе Феноген._
   Ну, що?
   Феноген._ Несуть. Стогнуть тяжко!
   Марiя Iвановна._ Що з ним, що? Не чув?
   Феноген._ Вони по┐хали полюбоватись на копи i  отут,  зараз  за  ровом,
побачили бiля кiп чи┐хсь гусей,  що  смикали  копу;  прудко  пiд'┐хали  до
гусей, схопились з бiгункiв i погналися за гусьми,  та  спiткнулись  через
ритвину i сильно упали.
   Чуть стогiн: "Ой, ой!"
   Соня (до Феногена)._ Нате записку, зараз за  лiкарем.  Феноген  вийшов.
Входить Пузир, опираючись на двох робiтникiв.
   ЯВА XVII
   Пузир_, Марiя Iвановна _i Соня_, а потiм Феноген._  Марiя  Iвановна  _i
Соня _помагають Пузиревi._
   Пузир._ Ой, ой! Тихо! Ой! Мабуть, щось всерединi порвалось. Ой, ой!  Як
дихну, неначе ножем рiже по животу, ой!!
   Соня._ Я посилаю зараз за лiкарем, тату!
   Пузир._ Не треба. Фельшара краще... Ой... фельшара, лiкаря не треба.
   Садять на диван. Входе Феноген._  До  Сонi  тихо:  "Послав".  Робiтники
вийшли.
   Феноген, ой! Я бачив, що у двiр ┐хав Маюфес, де вiн?
   Феноген._ Тут.
   Пузир._ Посадили?
   Феноген._ Не питав.
   Пузир._ Поклич... Покли... ой! Поклич!
   Феноген._ Хоч одпочиньте.
   Соня._ Таточку, нехай потiм, вам важко говорить.
   Пузир._ Поклич!
   Феноген  (iде)._  Що  його  робить?   Григорiй   Моисеевич   ще   гiрше
розтривоже... Треба самому сказать. (Верта║ться.)_
   Пузир (через сльози)._ Чого ж не йдеш? Не муч, клич!
   Феноген (про себе)._ Що буде, то буде - однаково, скажу... Та я сам все
знаю!
   Пузир._ Говори... Посадили?
   Феноген._ Посадили!
   Пузир._ О-о-о!
   Марiя Iвановна._ Боже мiй! Що з тобою?
   Пузир._ Ох, погано!
   Завiса.

   ДIЯ ЧЕТВЕРТА
   Кiмната та ж.
   ЯВА I
   Соня, Фенoген, Марiя Iвановна i Пузир._
   Соня  (одчинивши  обидвi  половини  дверей,  сто┐ть  на  порозi.  Пiсля
паузи)._ Помалу, помалу...
   Марiя Iвановна _i Феноген ведуть Пузиря пiд руки i садовлять у  крiсло,
обложивши подушками.
   Таточку, голубчику, краще б ви лежали. Лiкар говорив, що  вам  потрiбен
спокiй, щоб вас нiщо анi крапельки не тривожило!
   Пузир._ Хазяйство, дочко, не можна лежать.
   Соня._ Здоров'я дорожче хазяйства.
   Пузир._ Менi легше.
   Соня._ То й добре, а як розтривожите себе дiлами, то знову буде гiрше.
   Пузир._ Поки не зроблю всiх  розпорядкiв  по  хазяйству,  то  ще  гiрше
тривожусь... Я не довго... Побалакаю об важнiм дiлi i ляжу.  Доню!  Напиши
Петру Петровичу, щоб при┐хав. Вiн сердиться на  мене,  а  ти  напиши:  при
смертi, хоче помириться.
   Соня._ Я вже, тату, написала.
   Пузир._ Хiба ти дума║ш, що я справдi помру?
   Марiя Iвановна._ Господь з тобою...  Нiхто  не  дума║.  Що  ж  з  нами,
сиротами, станеться, а з хазяйством? Краще нехай я помру.
   Пузир._ Годi, стара! Я так спитав. Я й сам знаю, що не вмру.  Рано  ще,
рано - хазяйство не пуска║.
   Соня._ Я, тату, i сама нiчого такого не думала, а просто догадалась, що
вам би хотiлось бачитись з Петром Петровичем, i написала.
   Пузир._ Iди сюди.
   Соня пiдходить. Пузир гладить ┐┐ по головi.
   Розумна головка. Я не вмру, не бiйтеся - чого я  буду  умирать?  Завтра
або пiслязавтра  по┐ду  з  Феногеном  вiвцi  куповать...  Феноген!  Поклич
Маюфеса.
   Феноген _вийшов.
   Капосна хвороба причалила мене до лiжка, а  тепер  кормiв  нема,  можна
купить по сiмдесят п'ять копiйок... вiвцю... ох...
   Марiя Iвановна._ Бог з ними, старий, з тими вiвцями!
   Пузир._ Що ти тямиш! Феноген купив три тисячi по карбованцю, а Куртца й
досi нема... Вони переплачують... Я б купив по сiмдесят п'ять копiйок!
   Марiя Iвановна._ Бог дасть, поправишся, тодi й сам по┐деш та  й  купиш,
скiлько хочеш.
   Пузир._ Пропустимо  гарячий  час,  i  Чобiт  все  скупить;  а  коли  ти
дiждешся, щоб вiвця була  сiмдесят  п'ять  копiйок?  При  такiй  цiнi  два
карбованцi чисто┐ пользи на штуцi.
   Марiя Iвановна._ А може; й на той рiк буде недород.
   Соня._ Ох, як тяжко слухать таку розмову i мовчать.
   Пузир._ Ой!!
   Соня._ Лягли б ви краще, тату.
   Входе Маюфес._
   Пузир._ От побалакаю з чоловiком i ляжу. А ви йдiть.  Марiя  Iвановна._
Ходiм, дочко!
   Вийшли.
   ЯВА II
   Пузир, Маюфес i Феноген._
   Пузир (до Маюфеса)._ Ну що? Кажи коротко, я  нездужаю,  довго  не  можу
сидiть.
   Маюфес._ Ваше заявления слiдователь уже одiбрав  з  почти.  Писар  його
менi казав, що, поки на слiдствi┐ не буде доказано,  що  вiвцi  тiлько  на
випас, заявления не поможе!
   Пузир._ Ох! Як страшенно заболiло у спинi, мов огнем пече! Ну?
   Маюфес._ Всi кажуть, що треба адвоката, а без адвоката - швах!
   Пузир._ Ох! А скiлько адвокат вiзьме?
   Маюфес._ Я ходив до найкращого, дiло вiн зна║.
   Пузир._ Ну, скiлько ж?
   Маюфес._ Десять тисяч!
   Пузир._ Що?
   Маюфес._ Десять тисяч.
   Пузир (тяжко переводе дух)._ Не дам!
   Маюфес._ Щоб потiм не каялись.
   Пузир (крутить головою)._ Не дам!
   Маюфес._ Ваше дiло!
   Пузир._ Нехай триста!
   Маюфес._ Це йому на один снiданок.
   Пузир._ Ну, п'ятсот!
   Маюфес здвигу║ плечима.
   Тисячу!
   Маюфес._ скривившись, чуха║ голову.
   Бiльше не дам!
   Маюфес._ Ваше дiло. А тiлько менше десяти тисяч не вiзьме.
   Пузир._ Бiйся ж ти бога! Тепер за тi грошi можна  купить  десять  тисяч
овець!
   Маюфес._ Це правда. А тiлько вiвця тут не поможе, треба адвоката.
   Пузир._ Господи боже мiй - десять тисяч! Це грабiж! За вiщо ж, за вiщо?
   Маюфес._ Таке дiло!
   Пузир._ Яке ж дiло?.. Ти покажеш, що я нiчого не знав  i  приняв  овець
тiлько на випас, покажеш?
   Маюфес._ Покажу.
   Пузир._ От i все дiло!
   Маюфес._ А скiлько ви менi дасте за таке показанi║?
   Пузир._ Тобi? Сто карбованцiв дам!
   Маюфес._ То краще менi сказать,  що  я  нiчого  не  знаю.  Навiщо  менi
клопiт: будуть тягать  на  допроси,  на  слiдствi║,  на  переслiдствi║?  Я
чоловiк занятий дiлами, - одна потеря.
   Пузир._ Двiстi дам!
   Маюфес._ Нi, Терентiй Гаврилович, не таке дiло.
   Пузир._ Триста!
   Маюфес._ Як я  вiзьму  за  таке  дiло  триста  карбованцiв...  ви  самi
скажете, що я дурень.
   Пузир._ Ну, п'ятсот!
   Маюфес._ Як не дасте тисячу, то я не свiдок!
   Пузир (тяжко переводе  дух)._  Ох!  (Звiсивши  голову,  мовчить.  Пiсля
паузи, тихо, страждущим голосом.)_ Дам тисячу!
   Маюфес._ То давайте зараз!
   Пузир_. Ти ж ще не показував?
   Маюфес._ Бо ще ж не питали. А спитають - покажу у вашу пользу.
   Пузир._ Так тодi й дам.
   Маюфес._ Як не дасте зараз, я не свiдок.
   Пузир._ Хiба ти менi не вiриш?
   Маюфес._ Таке дiло.
   Пузир_. Iдол же ти проклятий... Феноген! Вижени його
   в шию!
   Маюфес._ Зачiм же у шию? Я i так пiду.
   Пузир._ В шию! Ой... В шию його! В шию! Ой, ой, ой!
   (Хапа║ться за поперек.)_ Наче щось порвалось усерединi.
   Феноген робе ступiнь.
   Маюфес (одходе до дверей)._ Феноген Петрович, ви  чоловiк  розсудочний,
не сделайте скандала! (Зника║ за дверi.)_
   Пузир_. Ах ти, iдол проклятий...
   Маюфес (вигляда у дверi)._ Я, навпротiв, покажу теперечки, що ви  вiвцi
ховали i помагали злосному банкротству.
   Феноген (кида║ться до дверей)._ Та йдiть ви к бiсовому батьковi.
   Маюфес зника║.
   Пузир (витира║ пiт)._ Ах ти, гадина... Ах ти,  грабитель!  Рiже  живого
чоловiка i в рану пальцями тика║.
   Феноген. Заспокойтесь. Я вам  пораю  таких  свiдкiв,  що  пiд  присягою
скажуть все, що вам завгодно: i що бачили, i чого не бачили, i що  знають,
i чого не знають. А ви ┐м дасте тiльки по двiстi карбованцiв.
   Пузир._ Дам, зараз дам, з радiстю дам! Кажи, хто вони?
   Феноген._ Я i Лiхтаренко.
   Пузир (через сльози)._ Вiрний слуга... Спасибi тобi! Кращих  свiдкiв  i
не треба. (Витира║ очi.)_ Ти i дурно покажеш, щоб врятувать свого  хазя┐на
вiд сорому, я тебе знаю.
   Феноген._ Покажу, ║й, покажу - дурно покажу... А ви свого вiрного слугу
подару║те - дасте на дорогу до слiдователя двiстi карбованцiв.
   Пузир (зiтха║)._ Дам! Посилай за Лiхтаренком! I сам з ним побалакай, бо
я не можу.
   Феноген  (у  дверi)._  Петрушка!  Звели,  щоб  Харитон  зараз  ┐хав   у
Мануйлiвську економiю i покликав сюди Лiхтаренка.
   Пузир._ Каторжний жид - жили вимотав... Де ж?  Тисячу  карбованцiв!  А?
Люде вдвох за чотириста карбованцiв хрест  поцiлують,  а  вiн  один  хотiв
зцупить тисячу. Дай води...
   Феноген _пода║. Пузир _п'║. Входять Марiя Iвановна _i Лiкар._
   ЯВА III
   Марiя Iвановна_, Лiкар._ Пузир _i Феноген_,а потiм Маюфес._
   Лiкар._ Що ж це ви робите? Знову встали.
   Пузир._ Я вже зiбрався йти полежать.
   Марiя Iвановна _й Феноген беруть ного пiд руки.
   Лiкар._ Не смiйте вставать! Пузир._ Не можна - хазяйство.
   Марiя Iвановна._ А боже мiй, боже! Здоров'я милi-ще всього на свiтi!
   Виходять. З дверей вигляда║ Маюфес._
   Тихо: "Феноген Петрович..."  Феноген  маха║  йому  рукою.  Коли  Пузиря
_вивели, Маюфес _входе.
   Маюфес (сам; постоявши)._ Ах ти, хам! Нi сорому, нi совiстi не ма║.  За
таке дiло п'ятсот карбованцiв да║. Нi, почтеннiйший, дасте ви  менi  тепер
двi тисячi, бо нiхто такого показанiя не зробить, як Григорiй Моисеевич.
   Входе Феноген._
   Феноген._ Що ви хотiли ще сказать? Говорiть мерщiй, поки  бiля  слабого
Лiкар.
   Маюфес._ Коли ж по┐демо оглядать землю? Менi надо┐ло возитись.
   Феноген._ Ото-бо й бiда, що-сам не знаю коли.
   Маюфес._ Як вам завгодно - я бiльше  не  буду  турбоватись!  Тiлько  не
забувайте, що ви i не  оглянетесь,  як  землю  цю  ухоплять  мужики.  Вони
теперечки  показились.  Однi  бiжать  на  переселенi║,  другi  тiкають   з
переселенiя, а третi бiгають, висунувши  язика,  шукають  -  де  б  тут  з
помiччю банка землю купить! П'ять лiт  назад  я  сам  приторговував  людям
землю по сто двадцять п'ять - сто тридцять, а мужики на  свою  голову  уже
нагнали цiну двiстi двадцять п'ять за десятину.
   Феноген._ Чув-чув. Всякому земля  потрiбна.  Чого  доброго,  переб'ють.
Зна║те, може, я одпросюсь у хазя┐на, то завтра раненько при┐ду в город, та
й махнем на оглядини... У мене недовго:  сторгу║мо,  купча  i  грошики  на
стiл.
   Маюфес._ Пора, пора вже вам на сво║ хазяйство.
   Феноген._ Ох, не кажiть! Запiзнився, здорово запiзнився, давно пора.
   Маюфес._ Зате ж який опит i яку практику  ма║те!  Ви  сво║  надолужите.
Коли ви могли обманювать Терентiя Гавриловича, то кого ж пiсля цього ви не
обманете.
   Феноген._ Ха-ха-ха! ,
   Маюфес._ А через десять лiт Феноген Петрович буде такий великий  пурiц,
що бiдного Григорiя Моисеевича гнатиме в шию.
   Феноген._ Бо таки  й  справдi  ви  багато  заправили!  Де  ж  таки:  за
показанi║ тисячу карбованцiв!
   Маюфес._ Так яке ж показанi║, подумайте.
   Феноген._ Бог зна що говорите!. Та я й Лiхтаренко  вiзьмемо  по  двiстi
карбованцiв.
   Маюфес._ Як? Ви? Ну, глупостi! Ви ж нiчого не зна║те!
   Феноген._ Що нам скажуть, то ми те й покажемо у слi-дователя.
   Маюфес._ I будете присягать?
   Феноген._ Будемо!
   Маюфес._ I хрест цiлувать?
   Феноген._ Поцiлу║мо.
   Маюфес._ Ой-ой-ой! Хароший христiанин! I вам не грiх?
   Феноген._ А вам?
   Маюфес._ Я хоч що-небудь знаю, а ви нiчого не зна║те.
   Феноген._ Так i ви ж за грошi мусите показувать те, що вам звелять,  ну
i ми так само.
   Маюфес._ Ай! Що ви говорите? Хiба можна рiвнять бiдного жидка,  фактора
Гершка, до Феногена Петровича?! Ви  помiщик  i  за  двiстi  рублiв  будете
показувать неправду i хрест цiлувать? Цiлувать хрест?! Ай! Менi аж страшно
стало. (Здригнув.)_ Такий чоловiк. Нi, я не вiрю, ви жарту║те.
   Феноген._ Хе-хе-хе! Ви хочете мене засоромить, щоб я не  перебивав  вам
заробiтку?.. Даремна праця. Ви тiлько гарненько самi подумайте: чого ж  то
вам такi привiле┐ в життi, що ви можете усе робить, аби грошi, а я то  вже
i не можу? Та коли б я не так думав i не так робив, як думаю i  роблю,  то
не мав би де пiд старiсть голову прихилить. I ви самi смiялись би з  мене,
вгзиваючи послiднiм дурнем, от що! А тим часом прощайте. Пiду до  хворого.
(Iде й обернувшись.)_ Завтра ждiть мене! (Вийшов.)_
   ЯВА IV
   Маюфес._ Ай-ай-ай! Нещасний я чоловiк! З рота вирвали такий зарiбок!  I
як його теперечки жить на свiтi? Уй вейзмiр, вейзмiр!
   ЯВА V

   З других дверей виходять Соня_ i Калинович_.
   Соня._ Спасибi, що при┐хали. Восьмий день вас жду, насилу дiждалась.
   Калинович_. Признаюсь вам, що i тепер при┐хав пiсля довго┐ боротьби.
   Соня_. I як вам не сором! Невже  ви,  пiсля  ваших  поглядiв,  на  тата
гнiва║тесь?
   Калинович._ Нi краплi; i гнiватись не маю нiякого права.
   Соня._ Так чого ж тодi боротьба? Диво.
   Калинович._ А ви розмiркуйте: тато  образився  мо┐м  сватовством,  i  я
мусив оставити ваш дiм, щоб нiколи сюди не появлятися без  його  згоди  на
те; тепер, коли тато тяжко слабу║, вiн ма║ право подумать, що  я  при┐хав,
ждучи його смертi, щоб...
   Соня._ Смертi? (Закрива║ лице. Пауза.)_  Вам  лiкар  говорив,  що  тато
умре? Кажiть, кажiть, не бiйтесь, я здержу себе, я... я...  можу  володiть
собою!
   Калинович._ Заспокойтесь! Я нiчого не знаю... Я говорю так - наприклад.
Я боявся, щоб мiй при┐зд не потривожив хворого.
   Соня._ Татовi про ваш при┐зд нiхто не скаже. А ви простiть мiй  его┐зм:
я не думала, що ставлю вас в неприятнi умовини. Я зовсiм ошалiла, не знаю,
не знаю, що робить! Татовi то гiрше, то легше. Лiкар каже: операцiю треба,
тато не хоче... Я вже  одважилась  i  послала  Петру  Петровичу  лист,  бо
думала, що ви так-таки i оставите мене, безпомiщну...
   Калинович._ Тепер я бачу, що справдi вже дуже его┐стично оберiгав  свою
персону, забуваючи про ваше горе, про вашу безпомiщнiсть. Простiть.
   Соня (усмiхаючись)._ Прощаю, прощаю. Порайте ж менi, що його робить?
   Калинович._ Може б, виписать професора?
   Соня._ От бачите, а менi i в голову це не прийшло.
   Входе Золотницький._
   ЯВА VI
   Соня, Калинович i Золотницький._
   Соня._ Петро Петрович! Золотницький._ Дуже рад вас бачить!
   Чоломкаються.

   Соня._ Спасибi, що уважили мою просьбу, я не маю слiв, як дякувати вас.
   Золотницький._ Нема за що, дорога Соф'я Терентьйовна! Хоча тато тодi  й
образив мене як старосту дикими словами, а коли чоловiк при смертi, то все
забува║ться.
   Соня._ Йому то легше, то гiрше.
   Входе Лiкар._
   ЯВА VII
   Соня,  Золотницький_,  Калинович_  i  Лiкар._  Лiкар   чоломка║ться   з
Золотницьким i Калиновичем.
   Золотницький._ Як же здоров'я слабого?
   Лiкар._ Здоров'я його тепер цiлком залежить вiд  операцi┐,  я  вже  два
рази йому говорив, а вiн i слухать не хоче про операцiю.  Зараз  страшенно
тривожиться  тим,  що  шахмейстера  нема  з  вiвцями,   а   пiслязавтрього
збира║ться ┐хать куповать вiвцi... Менi нема чого тут робить, прощайте!
   Соня._ Я вас не одпустю! Прошу  оставатись.  Ми  тата  умовимо,  i  вiн
згодиться на операцiю.
   Лiкар._ Навряд. Страшенно упертий чоловiк.
   Соня (до Золотницького)._ Може, хоч вас послуха║, бо ми  й  Справдi  не
можемо нiчого подiять.
   Золотницький._ Попробу║м разом всi умовлять.
   Соня._ Так ви зостанетесь? Прошу!
   Лiкар._ Ради операцi┐ зостанусь. Операцiя - ║диний рятунок.
   Соня._ Спасибi. Поки лiкар бiля слабого,  всi  надiються,  всiм  легше.
(Простяга║ руку лiкаревi.)_ Спасибi, велике спасибi.
   Лiкар._ Дозвольте ж менi поки що де-небудь одпочить, бо я сьогодня мало
спав.
   Соня._ Я зараз вам приготую кiмнату. (Вийшла.)_
   Золотницький._ Скажiть, будь ласка, ║сть надiя?
   Лiкар._ У нього нарив бiля  почок,  i  вже  назрiв.  Треба  сьогодня  ж
зробить операцiю, бо коли прорве  нарив  всередину  -  зараженi║  кровi  i
мортус! Я йому казав про це, а вiн нiзащо не хоче операцi┐, не вiрить.
   Золотницький._ Що ж за хвороба, вiд чого?
   Калинович._ Пам'ята║те, по┐хав на iменини копи оглядать?!
   Золотницький._Ну?
   Лiкар._ Гуси скубли копу пшеницi, вiн страшенно озлився  на  гусей,  що
таку потерю роблять, схопився з бiгункiв i побiг за ними по уклону - хотiв
убить гуску... Бiг, себе не тямлячи, та через ритвину  схибнувся,  упав  з
розмаху навзнак i одбив почки! От що гуси зробили!
   Золотницький._ Класична птиця! Рим спасла, а хазя┐на погубила!
   Калинович._ Зна║те, таке нещастя. Якось не приходиться висмiювать!..
   Золотницький._  Повiрите,  Iван  Микола║вич,  що  менi  страшенно  жаль
Терешка, а разом з тим я ледве здержую гомеричний смiх, коли намалюю перед
собою картину погонi за гусьми!
   Калинович._ Та бог з ним!  Такий  тяжкий  акт  твориться  в  сiм'┐,  що
трагичнiстю сво║ю переважу║ смiх!
   Золотницький._ Воля ваша, а  я  не  можу  не  пiдкреслити:  у  чоловiка
двадцять двi тисячi кiп однi║┐ пшеницi - ну i  треба  ж  йому  гнатись  за
гусьми, що скубли одну копу!
   Лiкар._ Типично!
   Калинович._ Лишiм цю розмову, прошу вас.
   Входе Соня i дiвчина_.
   ЯВА VIII

   Соня_, лiкар, Калинович, Золотницький_, а потiм Феноген_.
   Соня._ Кiмната ваша готова. От дiвчина покаже.
   Лiкар._ Спасибi. (Пiшов за дiвчиною.) _
   Соня._ Говорiть, що розказував без мене лiкар?
   Калинович._ Одно: треба зараз операцiю, а тато не хоче.
   Соня (до Золотницького)._ Ходiм до тата, будемо умовлять.
   Золотницький._ А може, заснув.
   Входе Феноген_.
   Здоров, Феноген._
   Феноге _н (цiлу║ в руку)._ При┐хали, благодiтель.

   Золотницький._ Ну що, Терентiй Гаврилович спить?
   Феноген._ Де там, такий хазя┐н засне! Тривожаться то тим,  то  сим.  От
Лiхтаренко ┐м потрiбен, я послав уже давненько, а його нема. Знову  Куртца
ждуть, а оце зараз, на лихо, почули, що  вiвцi  замекали,  i  хотять  сюди
вийти подивиться з вiкна на овець, бо в ту кiмнату,  де  вони  лежать,  не
видко, а перед цими вiкнами раз у раз проганяють шматки овець (пiдходе  до
вiкна),_ коли починаються  салгани.  Он  гляньте:  справдi  Куртц  пригнав
напоказ овець.
   Золотницький._ О! Хазяйське ухо i за стiнами почуло любу серцевi  овечу
розмову.
   Феноген._ Ходiм, Софiя Терентьевна, виведемо ┐х сюди.
   Соня._  Боже  сохрани!  Татовi  спокiй  нужен.  Лiкар  забороня║   йому
вставать! Зараз треба операцiю робить!
   Феноген._ Не зна║те ви тата! Нiхто його не вдержить в лiжку, поки  ноги
дибають. Десять лiт тому назад Терентiй Гаврилович весь октябр мiсяць  був
бiля отар, жив в куренi, на дощi  i  сильно  простудився:  кашляв,  голова
болiла,  пропасниця  била,  гiрше  нiж  тепер,  так  била,  що  вiд  землi
пiдскакувало все тiло; а ми таки по┐хали на  ярмарок  гурт  скуповувать  i
тисячу бикiв купили. Та хiба це раз було. Ех, не зна║те ви  тата.  (Утира║
сльози.)_ Таких хазя┐нiв мало свiт родить.
   Соня (до Золотницького)._ Ходiм до тата... Нi, ви йдiть,  а  я  покличу
лiкаря, та разом не пустимо i умовимо згодитись на операцiю.
   Золотницький._ Добре. Я уговорю його. (Пiшов в однi  дверi,  а  Соня  в
другi.)_
   ЯВА IХ
   Феноген (сам)._ Вони умовлять, вони  не  пустять!  Дiти!  Щоб  Терентiй
Гаврилович не побачив новий товар? Ха!  Та  вiн  рачки  сюди  прилiзе,  та
скорiще вiн умре. Де ж таки? Жде тих овець, як свята, зна, що вони тут,  i
вiн ┐х послуха║, буде лежать! Нiколи в свiтi!
   Входе Соня _i Лiкар._
   ЯВА Х

   Феноген, Лiкар _i Соня._
   Лiкар._ Я, ║й-богу, не знаю, що робить з таким чоловiком, як ваш  тато!
Не пускать його, коли вiн так  уперто  хоче  вийти,  це  для  його  натури
однаково, що навмисне дратувать, тривожить, i вiн цим самим ще гiрше  себе
розiб'║, нiж тим, що вийде.
   Феноген._ Святая правда! ┐х удержать не можна... Я тридцять п'ять лiт з
ними не розрiзнявся i знаю ┐х бiльш, нiж себе.
   Лiкар._ От бачите!
   Соня._ А господи! Невже ж вiвцi йому милiщi, нiж життя?
   Лiкар._ Хазяйство або смерть - такий девiз!
   Соня._  Там  Петро  Петрович,  тато  його  послуха,  ходiм,  попробу║мо
умовить! Лiкар._ Попробу║мо!
   Вийшли.
   ЯВА XI
   Феноген_ (сам)._ Розумнi  слова:  або  хазяйство,  або  смерть!  Велика
правда! Земля, скот, вiвцi, хлiб, комерцiя, баришi - оце життя! А для чого
ж тодi, справдi, i жить на свiтi, коли не  мать  цього  нiчого?  Та  краще
гробаком нечув-ственним родиться, анiж такою людиною, що про хазяйство  не
дба║! Нехай бог боронить, коли б у мене пропали тi  грошi,  що  я  маю,  -
зараз би повiсився.
   Входе Куртц._
   ЯВА XII
   Феноген _i Куртц._
   Куртц._ Етi, день добрий!
   Феноген._ Здоровенькi були!
   Куртц._ Етi, овса - готова. Зiчас будiть шпацiровал перед окна.
   Феноген._ А почому купили?
   Куртц._ Етi - нiпочом, руб десять, руб двадцать.
   Феноген (набiк)._ Виходить, Карло цапнув бiльше за мене, а я його лiчив
дурнем!
   Входить Золотницький_ i Лiкар._
   ЯВА XIII
   Феноген_,  Куртц_,  Золотницький  _i  лiкар_,  а  потiм  Соня_,   Марiя
Iвановна_ ведуть Пузиря.
   Золотницький._ А?! Смерть за плечима, а вiн плаче, що його не  пускають
подивитись на овець.
   Лiкар._ Воюющий мечем од меча гибнеть. Хазяйство - його меч, вiд  нього
й смерть. Так мусить буть, i не варт сперечатись!
   Соня_, Марiя Iвановна _ведуть Пузиря_.
   Пузир._ Бог з вами, що ви собi вигадали: лежи, коли вiвцi  пригнали?  Я
не смертельний.
   Золотницький (до лiкаря)._ Ходiм до Калиновича, вiн там скуча║.
   Хочуть iти.
   Пузир._ Петро Петрович! Хiба вас не кортить подивиться на овець?
   Золотницький._ Я зараз прийду.
   Виходять з лiкарем.
   Пузир._ Здоровi були, Карло Карлович!
   Куртц._ Етi - я здоров, ошiнь здоров. Спасибi! А ви, етi - н║т... етi -
пльохо.
   Пузир._ Пройде! Iдiть до гостей! Соню, попроси Петра Петровича!..
   Соня _i Марiя Iвановна _вийшли.
   Багато купили?
   Куртц._ Етi - восiмсот.
   Пузир._ Вiсiмсот? Тiлько? Чого ж так мало?
   Куртц._ Я, етi, не можiт покупал. Ярмарка, етi - да, село, етi  -  н║т.
Дома, етi, мушiк продал, руб десят овса, а етi, берьот овса! Мушiк  берьот
руб десят, плачiт, жена - плачiт, детi - плачiт.
   Пузир._ Як, по рублю десять? Феноген купив - руб, а Чобот  он  купив  -
сiмдесят п'ять копiйок.
   Феноген._ При менi багато купця на┐хало i цiна пiднялась, тепер, певно,
понижчала, бо вже накупились. Пiду подивлюсь овечок. (Вийшов.)_
   Куртц._ Правда. Купса, етi- н║т! А толко я не мошiт торговался: сказаль
мушiк руб десят, я, етi, платiл; сказал мушiк, етi, руб двадцать, я,  етi,
платiл! Зашем торговалса, когда руб двадцать - етi завс║м нiпочом.  Етi...
етi...
   Пузир._ Ну, а якби сказав п'ять рублiв?
   Куртц._ Да! Да! Етi... Етi... да! П'ять не сказаль, етi-  н║т,  сказаль
руб десять, руб двадцать - болше  не  сказаль.  Етi  нiпочом.  Мушiк,  етi
плачiл. Я не торговал, етi - н║т, етi - нiкогда!
   Пузир._ Е, вже як такий купець, то краще не купуй овець!
   Куртц._ Етi - да! Я не купiл.
   Входе Феноген._
   Пузир._ Пiслязавтрього сам по┐ду з Феногеном.
   Куртц._ Сам, етi - да!
   Пузир._ Нехай проганяють овець. Менi важко сидiть.
   Куртц._ Етi - да! Волной зовс║м, н║ надо сматрил. (Пiшов.)_
   ЯВА XIV
   Феноген _i Пузир._
   Феноген_. Там при┐хав урядник, хоче вас бачити.
   Пузир._ Пiдожде. Оберни крiсло до вiкна. Так. О, овечки! Хорошi... ксть
с кордюками... Худi, бiдолаги. Нiчого, одгоду║мо.  Восени  чисто┐  прибилi
два карбованця на штуцi... Так, Феноген?
   Феноген._ Шерсть, сало, солонина i шкури - я так думаю, що бiльше двох!
   Пузир._ Бирi мо┐, бирi! Цкелей! У, ви славнi биречки мо┐. Iш, як iдуть,
мов вiйсько перед генералом.  Недурно  Петро  Петрович  звав  мене  овечим
генералом. Поклич Петра Петровича.
   Феноген _вийшов.
   Ху-у-у! (Витира пiт.)_ Слава богу,  хоч  у  спинi  не  болить  так,  як
болiло, - певно, нарив прорвало всередину,  i  легше  стало.  Бирi,  бирi,
бирi... Мало купив дурний цей Карло.
   Входе Харитон._
   Харитон _(з дверей)._ Феноген Петрович!

   Пузир._ Чого тобi? Лiзеш, не спитавши, чи можна.

   ЯВА XV

   Пузир_, Харитон_, потiм Золотницький _i Феноген._
   Харитон._ В переднiй  нiкого  нема,  я  думав,  я  поспiшав...  Пузир._
Пiдожди, нехай вiвцi пройдуть. Не перебивай менi любоватися.
   Входе Петро Петрович_ i Фенoгeн_. Феноген _тихо розмовля║ з Харитоном_.
   Чого ви там сидите, Петро Петрович, подивiться, якi овечки i  по  рублю
десять. Мерщiй же, послiднi проходять. Бирi, бирi, бирюшечки, бирiчки!
   Золотницький_. Худi дуже.
   Пузир._ Нiчого, зате молодi. Одгоду║мо - два рублi на руб пользи.  Отак
треба хазя┐нувать.
   Входе Лiкар._
   Золотницький._ Правда!
   Пузир (тяжко переводе дух)._ Феноген, поверни мене на хату.
   Феноген (повертаючi┐ крiсло)._ В Мануйлiвцi нещастя!
   Пузир._ Що, тiк згорiв?
   Феноген._ Нi.
   Пузир._ Слава богу. А що ж там сталось?
   Феноген._ Бунт. Робочi Лiхтаренковi голову розбили.
   Пузир._Як?
   Феноген (до Харитона)._ Розкажи, що зна║ш.
   Харитон._ Почалось, кажуть, зранку.  Мануйлiвцi,  бачите,  хотiли,  щоб
брали ┐х усiх щодня на роботу по такiй цiнi, як  договорилися  тодi,  коли
взяли в аренду ┐х надiли. А Лiхтаренко нiби цiну зменшив i тiлько половину
людей взяв на роботу. Ну, почався гвалт! А тут строковi  робочi  за  харчi
почали  ремствувать.  Слово  по  слову,  хтось   налаяв   поганим   словом
Лiхтаренка. Лiхтаренко вистрiлив з револьверта. Чи ранив,  чи  вбив  -  не
знаю. Тодi кинулись до Лiхтаренка, вiн не вспiв утiкти в контору, i  хтось
каменем розбив Лiхтаренковi голову. Тепер Лiхтаренко заперся в  конторi  i
щохвилини палить в вiкно з револьверта. Люде одступили,  але  похваляються
пiдпалить двiр i тiк.
   Пузир._ Iдоли! Пси! Феноген! Нехай зараз  пошлють  вiд  мене  телеграму
губернаторовi  i  iсправниковi  так:  бунт  робочих,  убили  управляющего,
пiдпалили двiр. Налякать ┐х - скорiще ви┐дуть. До речi, тут урядник,  клич
його сюди. А ти, Харитон, бери другого коня, скачи в Мануйлiвку  i  вкруть
назад, щоб я знав, що там робиться.
   Феноген _i Харитон _вийшли.
   Бачите, ви кажете лежать. Де ж менi влежать? От  все  сам  зробив  -  i
тепер аж легше. От урядник по┐де в Мануйлiвку,  тодi  я  ляжу,  спочину  i
завтра видужаю! Побачите! Золотницький (до лiкаря)._ От натура!

   Лiкар._ Нерви страшенно напруженi. Я певен, що в нього нарив  лопнув  i
почалося зараженi║ кровi, замiтьте - пропасниця б'║.
   ЯВА XVI

   Пузир, лiкар, Золотницький, Феноген i Урядник._
   Пузир (до урядника)._ Чули, певно, про бунт в Мануйлiвцi?
   Урядник._ Чув зараз.
   Пузир._ Прошу вас,  берiть  людей  звiдцiля  i  ┐дьте,  будь  ласка,  в
Мануйлiвку зараз. Губернаторовi i iсправниковi посилаю телеграму.
   Урядник._ Мануйлiвка не мого участка. Крiм  того,  я  маю  друге  важне
порученi║. По дiлу  злосного  банкрота  Михайлова  слiдователь  постановив
сьогодня привести вас для допроса як  обвиняемого  в  сокритi┐  дванадцяти
тисяч овець. Получiть повiстку. (Пода║.)_
   Пузир._ Сокритi║?! Яке сокритi║?
   Урядник._ Не знаю.
   Пузир._ Я приняв вiвцi вiд Петьки Михайлова на випас!
   Урядник._ Не знаю.
   Пузир (витира║ пiт)._ Я вам кажу! У мене свiдки ║сть.
   Урядник._ Предписано вручить повiстку i сьогодня привести  для  допроса
як обвиняемого...
   Пузир._ Як привести?!
   Урядник._ Пiд караулом.
   Пузир  (пiднiма║ться)._  Пiд  караулом?!!  Що  ж  це?  (Опуска║ться   в
крiсло.)_  Свiт  переверта║ться,  послiднi  часи  наступили.  (До  всiх  з
одча║м.)_ А? А? На випас  дав  дванадцять  тисяч  овець,  а  слiдователевi
показав, що я переховую його вiвцi!.. Ах ти iдол, ах ти прахвост.
   Золотницький._ Та у тебе ж свiдки, певно, ║сть?
   Пузир._ Аякже! Ах ти, iдол! Феноген, чу║ш? Ти ж свiдок?
   Феноген_. Сво┐ми вухами чув, сво┐ми очима бачив i знаю...  Я  присягну,
що на випас.
   Пузир (нервово часами витира║ пiт)._ Чу║те? Он  якi  люде  понаставали:
прахвости iз прахвостiв, анафеми  iз  анафем!  Обмане,  обiкраде,  зарiже,
ограбить, чортовi душу продасть - аби грошi! Нi  сорому,  нi  честi!..  Чи
чувано коли про такi дiла? Голяк мастi Петька Михайлов, не маючи нi шеляга
в кишенi, умудря║ться брать грошi в банках,  без  грошей  бере  товари  на
фабриках, скрiзь позича║, i всi дають! Багатi║ не по  дням,  а  по  часам,
тисячi бiдолаг несуть йому грошi, як у банк, на проценти, а  потiм  раптом
шарах: банкрот! I такий злодiй мошеник, грабитель тягне за собою  в  тюрму
чесного, нi в чiм не винуватого хазя┐на! Iдольське... Прокляте дiло!
   Золотницький._ На тобi лиця нема, iди приляж, ми дiло обмiрку║мо.
   Пузир (через сльози)._ Петро  Петрович!  Рятуйте,  рятуйте  мою  честь!
Честь, Честь мою топчуть в болото! Я двiстi, триста тисяч дам залогу.
   Золотницький._  Все  зроблю,  заспокойся!..  (Тихо.)  _Брат  Калиновича
прокурор, вiн поможе, справедливо полегшить тво║ становище.
   Пузир._ Так? Ох!.. (Тихо.)_ Скажiть, нехай ряту║... я надiюсь, я певен.
   Золотницький._ Зараз вiзьму Феногена i ┐ду до  следователя.  Що  можна,
все зробимо.
   Пузир (тихо)._ Просiть вiд мене Калитювича... Нехай вибачить...  Я  дам
благословення на шлюб з дочкою... (Тяжко  переводе  дух,  пропасниця  його
б'║,, вiн витира║  пiт  i  говоре  про  себе.)_  Обiщать  можна  все,  аби
вирятував...  Обiцянка  -  цяцянка.  (До  всiх.)_  А  будь   ти   проклят,
вельзевулiв ти син, Петька ти анафемович, бодай тво║ тiло  так  розпалось,
як тво║ крадене багатство!
   Лiкар._ Годi вже! Iдiть приляжте i заспокойтесь.
   Пузир._ Пiду,  пiду.  (Опираючись  на  Феногена,  пiдводиться.)_  I  ви
заспокойтесь, обiйдеться без  операцi┐  -  нарив  прорвало.  Одно  погано:
пропасниця причепилась... Нiчого, пройде, i завтра я таки по┐ду  з  тобою,
Феногенушка, вiвцi куповать.
   Феноген._ По┐демо, по┐демо!
   Пузир (iде й ста║)._ Ага!.. Скажи, Феноген, Карлу, що  одна  овечка,  з
послiднiх, бiленька з кордючком, ма║ поранений хвостик; друга,  чорненький
лоб, шкандиба║ на праву задню ножку. Нехай Карло обдивиться, щоб часом  не
згинули, - шкода худоби i потеря...
   Пiшли.
   Л_iкар (до Золотницького)._ Два-три днi - i смерть! Урядник._  А  що  ж
менi робить, що я скажу слiдователевi?
   Золотницький._ Скажiть слiдователевi, що Терентiй
   Гаврилович одiбрав повiстку вiд смертi i скоро  дасть  показанi║  перед
богом.
   Завiса.

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT
Оцените этот текст: