мИХАЙЛО кОЦЮБИНСКИЙ. ц▓ПОВ'ЯЗ

Оцените этот текст:
мИХАЙЛО кОЦЮБИНСКИЙ. ц▓ПОВ'ЯЗ

---------------------------------------------------------------
 OCR: оЛЕГ вОЛКОВ
 Source: пОВНО сОБРАНi║ тВОРiВ, нАУКОВА дУМКА, 1974
 Origin: http://lib.ru/SU/UKRAINA/KOCUBINSKI/
---------------------------------------------------------------

опов▓дання
     тИХОЮ ХОДОЮ, ЛЕДВЕ СТУПАЮЧИ НАТОМЛЕНИМИ НОГАМИ ПО СВ│Ж│Й Р│ЛЛ│, ЙШОВ ЗА
ПЛУГОМ  ПАРУБОК  сЕМЕН   вОРОН.  сИВ│  КРУТОРОГ│  ВОЛИ,  ПОМАХУЮЧИ  РОГАТИМИ
ГОЛОВАМИ,  ПОСП│ШАЛИСЬ З  ГОРИ В ДОЛИНУ НА СПОЧИНОК,  БО  сЕМЕН  НИН│  ТРОХИ
ПРИП│ЗНИВСЯ, ДООРЮЮЧИ ПАНСЬКИЙ ЛАН. сПРАВД│, БУЛО НЕРАНО. оС│НН║ СОНЦЕ ДАВНО
ВЖЕ СХОВАЛОСЬ ЗА ГОРОЮ, ЗАБРАЛО З СОБОЮ Й ПРОМ│ННЯ; ЛИШ ХОЛОДНЕ  НЕБО КИДАЛО
НА ЧОРНУ ЗЕМЛЮ БЛАКИТНЕ СЯЙВО, ДИХАЛО ХОЛОДОМ Й ВОГК│СТЮ.
     сУМНА ТА НЕПРИВ│ТНА КАРТИНА БУЛА ПЕРЕД ОЧИМА В сЕМЕНА: СПРАВА │  ЗЛ│ВА,
СК│ЛЬКИ ОКОМ ЗАХОПИШ, ЧОРН│ЛИ СВ│ЖОЮ Р│ЛЛЕЮ ЗОРАН│ НА ЗЯБЛЮ ГОРИ,  А  В ЯРАХ
ТА ВИДОЛИНКАХ  БУЛО ЩЕ  ЧОРН│ШЕ, ЩЕ СУМН│ШЕ... дЕСЬ ДАЛЕКО, КРАЙ  НЕБОСХИЛУ,
ЗД│ЙМАЛАСЬ СИВА  │МЛА, ВИПОВНЯЛА  ПОВ│ТРЯ...  чОРНИМИ ЯРАМИ ПОКОТИВСЯ  Б│ЛИЙ
ТУМАН, ОДЕЖА  ВКРИЛАСЬ  ДР│БНЕНЬКОЮ РОСОЮ... вОГКИЙ  ХОЛОД ЗЦ│ПЛЮВАВ  КРОВ У
ЖИЛАХ,  ДОЙМАВ ДО  КОСТЕЙ... вГОР│ - ТЕМНЕ, НЕПРИВ│ТНЕ НЕБО, ДОЛ│ - ХОЛОДНА,
МОКРА ЗЕМЛЯ │ Б│ЛЬШ Н│ЧОГО...
     ▓  ВТОМА  В│Д Ц│ЛОДЕННО┐ ВАЖКО┐  ПРАЦ│, │  ХОЛОД, │  СЯ  СУМНА  КАРТИНА
МИМОХ│ТЬ  НАСУВАЛИ  МР│Ю  ПРО ТЕПЛУ ХАТУ,  ГАРЯЧУ  СТРАВУ,  СУХУ ПОСТ│ЛЬ,  А
сЕМЕНОВ│ ЯКРАЗ ТРЕБА БУЛО  НОЧУВАТИ В ПОЛ│,  УКУП│  З Н│ЧЛ│ЖАНАМИ,  ТАКИМИ Ж
НАЙМИТАМИ, ЯК │ В│Н, БО ДО ЕКОНОМ│┐ БУЛО ДАЛЕКО. тАК ПАН ЗВЕЛ│В, ЩОБ ПАРУБКИ
НЕ ЗГАЯЛИ ЧАСОМ  ЯКО┐ ГОДИНКИ... сЕМЕН  ВАЖКО З│ТХНУВ,  ЗГАДАВШИ ПРО  СЕ,  │
ПОСП│ШИВСЯ  ЗА  ВОЛАМИ,  ЩО  САМЕ  ЗБ│ГАЛИ  З  ГОРИ  В  ДОЛИНУ,  ДЕ  ТАБОРОМ
РОЗТАШУВАЛИСЬ НА Н│Ч ПАРУБКИ.
     сЕМЕН  РОЗПРЯГ  ВОЛ│В, ПУСТИВ ┐Х  НА  ПАШУ,  А  САМ  ПРИМОСТИВСЯ  Б│ЛЛЯ
ПАРУБК│В.  н│ЧЛ│ЖАНИ ВЕЧЕРЯЛИ,  ЧИМ  ХТО  МАВ. сТРАВИ НЕ ВАРИЛИ,  БАГАТТЯ НЕ
РОЗКЛАДАЛИ, БО Л│СУ НЕ БУЛО  ПОБЛИЗУ.  сЕМЕН ВИТЯГ З  ТОРБИНКИ ХЛ│БА, К│ЛЬКА
ЯБЛУК │ НАМАЦАВ  НАСПОД│  ШМАТОК  САЛА, КОТРОГО В│Н НЕ КЛАВ ТУДИ. "дОМНА!" -
ПРОМАЙНУЛО В ГОЛОВ│ ЙОГО, │ В│Н ПОЧУВ, ЩО ЯКИЙСЬ ПРОМ│НЬ ЗАГР│В  ЙОГО СЕРЦЕ,
ОСЯЯВ П│ТЬМУ,  ЩО ОПОВИЛА ДИТИНУ, РОЗВ│ЯВ ГУСТИЙ ТУМАН... тАК, СЕ ЙОГО дОМНА
П│КЛУ║ТЬСЯ ПРО ЙОГО, СИРОТА, НАЙМИЧКА,  ЩО СЛУЖИТЬ РАЗОМ З НИМ У ДВОР│; ЙОГО
ЛЮБА  дОМНА, ЩО НЕЗАБАРОМ СТАНЕ ЙОГО В│РНОЮ ДРУЖИНОЮ. б│ДНА Д│ВЧИНА! сК│ЛЬКИ
ВОНА  ГОРЯ ПРИЙНЯЛА В│Д ТИХ САМИХ ПАН│В, НА КОТРИХ РОБИТЬ! сК│ЛЬКИ НАРУГИ! ▓
ЧОМУ ВОНА МУСИТЬ ТАК  ТЯЖКО ПРАЦЮВАТИ НА ШМАТОК ХЛ│БА, ТОЙ Г│РКИЙ ТА СОЛОНИЙ
ШМАТОК, КОЛИ ПАННОЧКА, ДОЧКА Д│ДИЧА, ЖИВЕ В РОЗКОШ│, Н│ЧОГО НЕ РОБЛЯЧИ? чОМУ
ВОНА РОДИЛАСЬ Б│ДНОЮ МУЖИЧКОЮ,  ЧОМ НЕ ПАННОЧКОЮ3 чОГО В НИХ ТАКА НЕОДНАКОВА
ДОЛЯ?..
     сЕМЕН СТРИВОЖИВСЯ. в│Н ПОМ│ТИВ, ЩО З НИМ  ПОЧИНА║ Д│ЯТИСЬ  ТЕ, ЧОГО В│Н
ТАК БОЯВСЯ. "дУРН│ ДУМКИ", ЯК В│Н НАЗИВАВ ┐Х, "ДУРН│ ПИТАННЯ", НА ЯК│ В│Н НЕ
ВМ│║  ДАТИ  В│ДПОВ│Д│, ПОЧИНАЮТЬ МУЧИТИ ЙОГО,  ЗАКОЛОЧУВАТИ СПОК│Й,  ГНОБИТИ
СЕРЦЕ Й МОЗОК.
     -  хАЙ ЙОМУ ЦУР! - СПЛЮНУВ сЕМЕН │  Р│ШИВСЬ  В│ДКАРАСКАТИСЬ В│Д  ДУРНИХ
ДУМОК. в│Н  ГЛЯНУВ НА  ЗОРАНЕ ПОЛЕ │ СЛИВЕ  СИЛОМ│ЦЬ НАПРЯМИВ  СВО┐  ДУМИ НА
ЩОДЕННУ РОБОТУ. "сК│ЛЬКИ-ТО ЩЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ВИОРАТЬ ПАНСЬКОГО ЛАНУ? чИ ВСП│║МО
ЗА ДВА ДН│?..  дЕ ТАМ, ДЕ ТАМ! щЕ ТОГО ПОЛЯ - БЕЗМ│Р! ▓ СК│ЛЬКИ Ж ТО  ЛАН│В,
СК│ЛЬКИ ТО┐ ЗЕМЛ│ В  ОДНОГО ЧОЛОВ│КА?  чОМУ СЕ  ТАК, ЩО  ПАН МА║  НЕОБМЕЖЕН│
ГРУНТА, А МЕН│ НЕ ДАВ БОГ │  КЛАПТИКА ЗЕМЛ│?" -  НЕПОМ│ТНО ДЛЯ  СЕБЕ ЗВЕРНУВ
сЕМЕН  НА ТУЮ Ж СТЕЖКУ.  "оТ  ТЕПЕР,  - МАРИВ сЕМЕН, -  ПАН СИДИТЬ ДЕСЬ Б│ЛЯ
СТОЛА В  ГАРН│Й  ТЕПЛ│Й ХАТ│, А дОМНА ПОДАВ НА СТ│Л  ВЕЧЕРЮ,  ГАРЯЧ│, СМАЧН│
СТРАВИ, А Я, НАПРАЦЮВАВШИСЬ ЗА Ц│ЛИЙ ДЕНЬ НА ПОЛ│, НАТОМИВШИСЬ, ЩО  Й НОГАМИ
НЕ  ЗДВИГНУ, МУШУ,  МОВ  ПЕС  ТОЙ, МЕРЗНУТИ НА МОКР│Й ЗЕМЛ│?  дЕ Ж ПРАВДА?..
бОЖЕ!  - СХАМЕНУВСЯ  сЕМЕН.-  чОГО  МЕНЕ  ТАК│  ДУМКИ МОРОЧАТЬ? аДЖЕ РОЗУМН│
ПИСЬМЕНН│ ЛЮДИ (ХОЧ БИ Й БРАТ М│Й рОМАН - НАЩО ПИСЬМЕННИЙ,  НАВ│ТЬ ЗА ПИСАРЯ
В  СЕЛ│ СЛУЖИТЬ)  КАЖУТЬ, ЩО ТАК ВОНО  МУСИТЬ  БУТИ, ЩО  │НАКШЕ НЕ БУДЕ... а
ПАНИ? аДЖЕ ВОНИ ДИВЛЯТЬСЯ У  ПИСЬМО, ЗНАЮТЬ, ЩО ГР│Х, ЯК НА СВ│Т│ ТРЕБА ЖИТИ
ПО ПРАВД│,  НЕ ТЕ, ЩО Я  - ТЕМНИЙ  - ДИВЛЮСЬ  │  НЕ БАЧУ,  МОВ ТОЙ ЗА║ЦЬ, ЩО
ЛЕЖИТЬ, ВИТР│ЩИВШИ  ОЧ│ А  Н│ЧОГО НЕ БАЧИТЬ... т│ЛЬКИ..  Т│ЛЬКИ... чОГО Ж СЕ
БОГ  СОТВОРИВ  ОДНОГО ЧОЛОВ│КА, А  НЕ  ДВОХ:  ПАНА  Й  МУЖИКА? чОГО СЕ  ТАК?
чОГО?.."
     сЕМЕН ЛЕЖАВ ГОР│ЛИЦЬ, ЗВЕРТАЮЧИСЬ  З СВО┐МИ ПИТАННЯМИ  ДО НЕБА, А ВОНО,
ХОЛОДНЕ  ТА ТЕМНЕ,  БАЙДУЖНО  БЛИМАЛО  З│РОЧКАМИ  У  В│ДПОВ│ДЬ НА  Т│ ГАРЯЧ│
ПИТАННЯ Б│ДНОГО НАЙМИТА.
     ▓ ВРАЗ │ЗГАДАЛИСЬ сЕМЕНОВ│ ЙОГО Л│ТА  ДИТЯЧ│.  яСНО, ВИРАЗНО, МОВ ПЕРЕД
ОЧИМА, ВСТАЛА В  ЙОГО ПАМ'ЯТ│  ОДНА ПОД│Я,  ЩО  РОЗБУРКАЛА  В ДЕСЯТИЛ│ТНЬОМУ
ХЛОПЦЕВ│ МОЗОК, ВКИНУЛА В СЕРЦЕ ЗЕРНО НОВИХ, НЕ Д│ТОЧИХ БАЖАНЬ.
     сЕ  БУЛО  Л│ТОМ,  САМЕ  В  ЖНИВА,  сЕМЕН  ПАС ХУДОБУ.  вОЛИ  ТА  ТЕЛЯТА
РОЗБРЕЛИСЬ ПО ТОЛОЦ│, А В│Н, ЛЕЖАЧИ В  ХОЛОДКУ П│Д ПОЛУК│ПКАМИ,  ВИГРАВАВ НА
СОП│ЛЦ│ ЯКУСЬ  СУМОВИТУ  ДУМКУ. дУМКА ОБ│РВАЛАСЬ НА  ТИХОМУ  ЖАЛ│БНОМУ ТОН│,
СОП│ЛКА  ВИСЛИЗНУЛАСЬ З РУК, │  сЕМЕН ЗАПЛЮЩИВ  ОЧ│, ЗАКОЛИСАНИЙ ТОЮ ЧУДОВОЮ
ТИШЕЮ, ЩО  БУВА║ ВИПОВНЕНА УСЯКИМИ ЗГУКАМИ: │ ДЗВ│НКОЮ П│СНЕЮ  ЖАЙВОРОНКА, │
ДЗИЖЧАННЯМ  ПОЛЬОВИХ  МУХ,  │  ТИХИМ  МЕЛОД│ЙНИМ ШЕЛЕСТ│ННЯМ  СТИГЛОГО ЖИТА,
П│ДР│ЗАНОГО СЕРПАМИ.
     вРАЗ  ЗА ПОЛУК│ПКАМИ,  В ЖИТ│,  ПОЧУЛАСЬ РОЗМОВА.  сЕМЕН РОЗПЛЮЩИВ ОЧ│,
П│ДВ│ВСЯ │ НАСТОРОШИВ ВУХА.
     - нЕМА ТАМ, ДОНЮ, ХОЧ ШМАТОЧКА ХЛ│БА? - ВИРАЗНО ПОЧУВСЯ СТАРЕЧИЙ ГОЛОС,
     -  нЕМА,  МАМО...  тАЖЕ   ВЧОРА  ПО┐ЛИ...  -  РОЗТЯВСЯ  ДЗВ│НКИЙ,   АЛЕ
СУМНИЙ-ПРЕСУМНИЙ ГОЛОС.
     зАТИХЛО.
     - н│, Я  ТАК  НЕ  МОЖУ... СИЛИ  НЕ СТА║... сК│ЛЬКИ Ж ТО  ДЕНЬ  МОРИЛИСЬ
ГОЛОДОМ... А СЬОГОДН│ Й Р│СОЧКИ В РОТ│ НЕ БУЛО, АЖ МЕНЕ КОЛО  СЕРЦЯ ПЕЧЕ, АЖ
МЕН│ МЛОСНО... а ТУТ ЖНИ... гОСПОДИ! чИ  ТОМУ  БОГОВ│ ХЛ│БА ШМАТКА ЖАЛКО ДЛЯ
НАС,  Б│ДНИХ,  ЧИ  ЩО?..  оТ  ЖИТТЯ!..  ▓...  ДЕ...   ТА   СМЕРТЬ...  МОЯ...
ЗАПОД│ЯЛАСЯ?.. - чУТНО СТАЛО ГОЛОСНЕ  ХЛИПАННЯ, ЧУТНО БУЛО Б│ЛЬ, МУКИ ГОЛОДУ
В ТОМУ ПЛАЧУ...
     - цИТЬ, ДОНЮ, ЦИТЬ... НЕ СВАРИСЯ З БОГОМ... ПЕРЕТЕРП│МО...
     сЕМЕНА ЗНЯЛА  Ц│КАВ│СТЬ, │  РАЗОМ  ЯКИЙСЬ  ОСТРАХ  ОБГОРНУВ  ЙОГО.  в│Н
ПОТИХЕНЬКУ ОБ│ЙШОВ ПОЛУК│ПОК, НАБЛИЗИВСЯ ДО ЖИТА  │ ЗАГЛЯНУВ, ЩО РОБИТЬСЯ НА
НИВ│.  кАРТИНА,  ЯКУ  В│Н  ПОБАЧИВ,  ДУЖЕ  ВРАЗИЛА  ЙОГО.  нА  СТЕРН│,   П│Д
ПОЛУК│ПКОМ,  СИД│ЛИ ДВ│  Ж│НКИ. мОЛОДИЦЯ, З  БЛ│ДИМ,  ЗМАРН│ЛИМ ОБЛИЧЧЯМ,  З
НЕРВОВИМ  ПОСП│ХОМ  ВИТИРАЛА  РУКАВОМ  СВО┐  ЗАПЛАКАН│  ОЧ│;   СТАРА  СИД│ЛА
НЕПОРУШНО,  СХИЛИВШИ ПОБ│ДЕННУ ГОЛОВУ,  │  РЯСН│ СЛЬОЗИ ЗРОШАЛИ ┐┐  СТАРЕЧИЙ
ВИД.
     сЕМЕН ПОЧУВ, ЩО ЙОГО СТИСНУЛО ЩОСЬ КОЛО СЕРЦЯ. в│Н Н│КОЛИ НЕ БАЧИВ, ЩОБ
ДОРОСЛ│  ПЛАКАЛИ В ГОЛОДУ,  │  ЯКОСЬ ЗРАЗУ, ДИТЯЧИМ ЧУТЛИВИМ  СЕРЦЕМ ЗБАГНУВ
ВЕСЬ ТРАГ│ЗМ СЦЕНИ. рУКА ЙОГО МИМОХ│ТЬ ОПУСТИЛАСЬ НА ТОРБИНКУ  З  ХЛ│БОМ, ЩО
ВИС│ЛА ЧЕРЕЗ  ПЛЕЧЕ.  тА ТОРБИНКА ЗАВАЖАЛА  ЙОМУ, В│Н СЕ ЯКОСЬ  ЗРАЗУ ПОЧУВ,
йОМУ СТАЛО ПРИКРО,  НАВ│ТЬ  СОРОМНО  МАТИ ХЛ│Б... сКВАПНО, ХАПАЮЧИСЬ, СКИНУВ
В│Н ТОРБИНКУ В ХЛ│БОМ │, ВЕСЬ ЧЕРВОНИЙ, ЗАСОРОМЛЕНИЙ, НАБЛИЖАВСЬ ДО Ж│НОК.
     - т│ТКО!.. НЕ ПЛАЧТЕ, Т│ТКО... ОСЬ ХЛ│Б.
     сЕМЕНОВ│  ЗДАЛОСЯ,  ЩО  ТО  ХТОСЬ ДРУГИЙ  ПРОКАЗАВ Т│┐ СЛОВА,  -  ТАКИМ
ЧУДНИМ, НЕ СВО┐М ГОЛОСОМ БУЛИ ВОНИ СКАЗАН│.
     мОЛОДИЦЯ ЗДИВОВАНО ГЛЯНУЛА НА  сЕМЕНА ЧЕРВОНИМИ В│Д СЛ│З ОЧИМА │ Н│ЧОГО
НЕ В│ДПОВ│ЛА. сТАРА ЩЕ ДУЖЧЕ  ЗАПЛАКАЛА.  сЕМЕН  СТОЯВ Н│  В СИХ, Н│ В  ТИХ,
ТРИМАЮЧИ  В РУКАХ ТОРБИНКУ, НЕ ЗНАЮЧИ,  ЧИ ЗАЛИШИТИСЯ ТУТ, ЧИ Т│КАТИ... кРОВ
ПРИЛИНУЛА  ЙОМУ  ДО  ГОЛОВИ,  В  УШАХ ЗАШУМ│ЛО...  сЕМЕН  ВПУСТИВ  НА  ЗЕМЛЮ
ТОРБИНКУ, А САМ  МЕТНУВСЬ НАЗАД... в│Н  Б│Г СТЕРНЕЮ, НАЧЕ Т│КАВ В│Д  КОГО, │
ЧУВ, ЩО  ЙОМУ ЧОГОСЬ СОРОМНО, ЩО В СЕРЦ│  ЗД│ЙМА║ТЬСЯ  ЗЛ│СТЬ, А ПРОТИ  КОГО
ЗЛ│СТЬ - В│Н │ САМ НЕ ЗНАВ. йОМУ ХОТ│ЛОСЬ З│ГНАТИ ТУ ЗЛ│СТЬ НА Ч│М-НЕБУДЬ, │
В│Н ПОЖБУРНУВ Ц│ПКОМ У КОРОВУ, ЩО ПАСЛАСЬ НА МЕЖ│.
     - а-А, ТИ, Б│СОВА ХУДОБА, БОДАЙ ТЕБЕ ВОВКИ │З'┐ЛИ!.. а КУДИ?..
     ц│ПОК ЗАСВИСТ│В У  ПОВ│ТР│, КОРОВА СТРИБНУЛА │ ПОБ│ГЛА ДАЛ│, А сЕМЕН  Й
НЕ БАЧИВ СЬОГО: В│Н ПРОЖОГОМ ВБ│Г НА МЕЖУ ПОМ│Ж  ЖИТА │ ПРИЧА┐ВСЯ У ВИСОКОМУ
ЖИТ│.  сПЕРШУ В│Н  Т│ЛЬКИ  ЧУВ,  ЯК  КАЛАТАЛО  ЙОГО  СЕРЦЕ,  А  ДАЛ│,  ТРОХИ
ЗАСПОКО┐ВШИСЬ,  ПОЧАВ  ПРИГАДУВАТИ  СОБ│  СЦЕНУ,  ЩО  ПЕРЕД  ХВИЛИНОЮ БАЧИВ.
нАДАРЕМНЕ ДИТЯЧИЙ МОЗОК ПРАЦЮВАВ НАД ПИТАННЯМ. ЧОГО СЕ ОДН│ МАЮТЬ ЩО ┐СТИ, А
ДРУГ│ ПЛАЧУТЬ З  ГОЛОДУ? в│ДПОВ│Д│ НЕ БУЛО Н│ЯКО┐. нЕЗАБАРОМ ДУМИ ПЕРЕЙШЛИ В
МР│┐...
     "оТ  ЯКБИ Я БУВ ПАНОМ, -  МАРИВ сЕМЕН, -  Я Б МАВ БАГАТО-БАГАТО ГРОШЕЙ,
ХЛ│БА, УСЬОГО...  я Б КОНЧЕ Д│ЗНАВАВСЬ, ХТО ГОЛОДУ║, ТА ДАВАВ БИ ЙОМУ ХЛ│БА,
СТРАВИ, ОДЕЖ│, ЩОБ НЕ БУЛО В СЕЛ│ ГОЛОДНИХ ТА Б│ДНИХ... тА Х│БА ТО ТАК ВАЖКО
ПАНОМ ЗРОБИТИСЬ3 тРЕБА Т│ЛЬКИ ТАКУ КНИЖКУ ВИВЧИТИ. оТ рОМАНКО НАШ ВЧИТЬ  ТУЮ
КНИЖКУ, КАЖЕ, ЩО ХОЧЕ ПАНОМ  БУТИ.  "┐ЗДИТИМУ, - КАЖЕ,  - В ТАК│Й  ХАТИН│ НА
КОЛЕСАХ,  З ЗДОРОВИМИ ШИБКАМИ,  ЯК ЧАСОМ НАШ ПАН  ┐ЗДИТЬ!.."  оН  В│Н  ЯКИЙ,
рОМАНКО НАШ!.. нЕВ│ДМ│ННО ВЧИТИМУСЬ. пОПРОХАЮ рОМАНКА, В│В МЕН│ ПРОКАЖЕ..."
     ▓ ТАК ПРИТЬМОМ  ЗАБАГЛОСЯ сЕМЕНОВ│  ВЧИТИСЯ,  ЩО Б│ДНИЙ ХЛОПЕЦЬ  НЕ М│Г
ДОЧЕКАТИ, АЖ СОНЕЧКО ЗАКОТИТЬСЯ ЗА  ОБР│Й, │ ПОГНАВ ТОВАР З ПОЛЯ РАН│ШЕ, Н│Ж
ЗВИЧАЙНО.
     рОМАНКО ЗАРЕГОТАВСЬ ЗРАЗУ, ПОЧУВШИ БАЖАННЯ сЕМЕНОВЕ ВЧИТИСЬ, АЛЕ, ТРОХИ
ПОДУМАВШИ, ЗГОДИВСЯ,
     - а ЩО МЕН│ ДАСИ ЗА НАУКУ? - ПОСПИТАВ В│Н БРАТА.
     - тА ЩО Ж ТОБ│ ДАТИ?
     - сОП│ЛКУ ДАСИ?
     - дАМ! - Р│ШИВ сЕМЕН, ХОЧ ЙОМУ ДУЖЕ ЖАЛЬ БУЛО СОП│ЛКИ.
     - а ПЛ│Т│ НА БРИЛЬ ДАСИ? тИ Ж СОБ│ НАЛАГОДИВ!..
     - дАМ! - ЗГОДИВСЬ сЕМЕН │ НА СЕ.
     рОМАНКО НАЛАПАВ НА  ПОЛИЦ│ СТАРУ, ЗАЯЛОЖЕНУ ГРАМАТКУ, │ ХЛОПЦ│ ПОДАЛИСЬ
У СТОДОЛУ. пОЧАЛОСЬ  ВЧИТТЯ. пОВАЖНО,  З ОСТРАХОМ,  НАЧЕ ДО  ПЕРШО┐ СПОВ│Д│,
ПРИСТУПИВСЬ сЕМЕН  ДО  ГРАМАТКИ  │  СИЛКУВАВСЯ  ТАКИМ  САМИМ,  ЯК В рОМАНКА,
ГОЛОСОМ  ПРОКАЗУВАТИ ЗА  НИМ:  АЗ,  БУКИ, В│ДИ...  вЧИТТЯ СК│НЧИЛОСЬ, АЛЕ  В
ГОЛОВ│ сЕМЕНОВ│Й УСЕ ЛУНАЛИ ЧУДН│ СЛОВА,  ЯКИХ В│Н НЕ РОЗУМ│В. нАВ│ТЬ  УНОЧ│
ПРИСНИЛИСЬ ЙОМУ Т│ КАРЛЮЧКИ, ХРЕСТИКИ, БУБЛИКИ, ЩО  ПРОЗИВАЮТЬСЯ Л│ТЕРАМИ, │
сЕМЕН КРАЩЕ  ВИВЧИВ ┐Х УВ│  СН│, Н│Ж УВ│Ч.  нА  ДРУГИЙ  ДЕНЬ сЕМЕН ЗНАВ Ц│ЛУ
АЗБУКУ. пОЧАЛИСЬ  СКЛАДИ.  бРА, ВРА, МРА  П│ШЛО ТРУДН│ШЕ. сЕМЕН Н│ЯК  НЕ М│Г
СКЛАСТИ ДОКУПИ Л│ТЕР, А ДВАНАДЦЯТИЛ│ТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ БРАЛА НЕТЕРПЛЯЧКА - │ В│Н
СКУБ  УЧНЯ  ЗА ЧУПРИНУ, КРУТИВ ВУХО.  сЕМЕН УСЕ ТЕРП│В ТА ВСЕ  ПЕРЕКРУЧУВАВ,
НАМАГАЮЧИСЬ СКЛАСТИ ЯК  ТРЕБА. "оСЕ, - ДУМАВ В│Н, НАМОРИВШИСЬ  ПО  ЛЕКЦ│┐, -
ПОКИ  СТАНЕШ ПАНОМ  - ТРЕБА  БАЛАКАТИ ПО-ПТАШИНОМУ.  кРА-КРА!  - ЗГАДАВ  В│Н
СКЛАДИ.  -  сЕ ЗОВС│М, ЯК ВОРОНА. аБО КУ-КУ! - НАЧЕ ЗОЗУЛЯ КУ║". йОМУ НАВ│ТЬ
ПОЧУЛОСЬ,  ЩО  НАД  ГОЛОВОЮ  ЗАСКРЕГОТАЛА СОРОКА: ЧЕ-ЧЕ-ЧЕ!..  ЗАЦВ│Р│НЬКАВ.
ГОРОБЕЦЬ: ЦВ│Р│НЬ! ЦВ│Р│НЬ!.. "нЕВЖЕ Й ЦЕ БУЛО НИН│ В КНИЖЦ│?.. н│, НЕ БУЛО,
СЕ, МАБУТЬ, ЗАВТРА БУДЕ..." - ДУМАВ СОННИЙ ХЛОПЕЦЬ, ЗАСИПАЮЧИ НА ЛАВ│.
     вЧИТТЯ ПОСУВАЛОСЯ ПОВОЛ│, А ВСЕ  Ж ПОСУВАЛОСЯ. оДНАК, НЕВВАЖАЮЧИ НА ТЕ,
ЩО сЕМЕН ПОБОРОВ ПЕРШ│ ТРУДНАЦ│┐ СИНТЕЗУ │ М│Г ВЖЕ АБИЯК ЧИТАТИ ДРУКОВАНЕ, В
ЙОМУ, НЕПОМ│ТНО ДЛЯ ЙОГО САМОГО, ЗРОСТАЛА НЕХ│ТЬ ДО ВЧИТТЯ, ДО КНИЖКИ. сЕМЕН
НЕ РОЗУМ│В ТОГО, ЩО СТОЯЛО В КНИЖЦ│, А рОМАНКО ЧИ НЕ ТЯМИВ  САМ, ЧИ НЕ ХОТ│В
РОЗПОВ│СТИ  ДО  ЛАДУ, ЛИШ  ЗА  КОЖНИМ  РАЗОМ З  ПРЕЗИРСТВОМ ЗДВИГАВ ПЛЕЧИМА,
ЛАЯВСЬ "МУДЬОМ СОЛОНИМ" ТА "НЕРОЗЧОВПОЮ", А ТО Й Ц│ЛКОМ ПОКИДАВ ЛЕКЦ│Ю. дАЛ│
сЕМЕН НЕ РАЗ ПОМ│ЧАВ, ЯК Д│ВЧАТА ТА ПАРУБКИ ГЛУЗУЮТЬ З ТИХ, ЩО, ПОВЕРНУВШИ З
МОСКАЛ│В,  НАМАГАЮТЬСЯ  БАЛАКАТИ  "ПО-ПАНСЬКИ",  │  ЯК  В│Н  НЕ  РАЗ  Й  САМ
РЕГОТАВСЬ, ПОЧУВШИ ЯКЕ КУМЕДНЕ НЕР│ДНЕ СЛОВО. йОМУ ЧАСОМ ЧУДНО БУЛО СЛУХАТИ,
ЯК рОМАНКО ХВАЛИВСЯ ХЛОПЦЯМ СВО║Ю ПАНСЬКОЮ МОВОЮ ТА ПЛЕСКАВ  ТАКЕ, ЩО Й КУПИ
НЕ ДЕРЖИТЬСЯ.  ▓  сЕМЕН СОРОМИВСЯ ВИХОПИТИСЬ З ЯКИМ  │СПАНСЬКИМ" СЛОВОМ,  БО
ЙОМУ ЗДАВАЛОСЬ, ЩО ВОНО ЩЕ ПОГАН│ШЕ БРИН│ТИМЕ, Н│Ж З УСТ рОМАНКОВИХ.
     рОМАНКО  ХОДИВ  ДО  ШКОЛИ,   ПРИНОСИВ  ЯК│СЬ  КНИЖКИ  В│Д  ВЧИТЕЛЯ   ТА
ЧАСТО-ГУСТО ГОЛОСНО МАРИВ ПРО ТЕ, ЩО ТО БУДЕ, ЯК В│Н ВИВЧИТЬСЯ  ТА ЗРОБИТЬСЯ
ВЕЛИКИМ ПАНОМ. а  БУДЕ ОТ ЩО. нАСАМПЕРЕД  ПОСТАВИТЬ В│Н  СОБ│ "ДВ│Р",  ТАКИЙ
ВИСОКИЙ, ЯК  ДЗВ│НИЦЯ, АБО Й ВИЩИЙ, А САМ СИД│ТИМЕ В К│МНАТ│ НА СТ│ЛЬЧИКУ ТА
ДИВИТИМЕТЬСЯ КР│ЗЬ  В│КНО,  ЯК  "МУЖИКИ", ПРОХОДЯЧИ ПОВЗ ДВ│Р,  ЗД│ЙМАТИМУТЬ
ШАПКУ  ТА КЛАНЯТИМУТЬСЯ ПАНОВ│...  │ ТО ЗДАЛЕКУ,  БО В│Н  НЕ  ЗВЕЛИТЬ СЛУГАМ
ПУСКАТИ ┐Х У ДВ│Р, ЩОБ ЙОМУ Й НЕ ТХНУЛО  В ГОРНИЦЯХ "МУДЬОМ СОЛОНИМ". пОТОМУ
КУПИТЬ ДВ│ ПАРИ БАСКИХ КОНЕЙ ТА В│ЗОК З ШИБКАМИ, ПО┐ДЕ В М│СТЕЧКО Й ЗАКУПИТЬ
В ЖИДА КРАМНИЦЮ  З УСЯКИМ ДОБРОМ... н│, КРАЩЕ. В│Н ОДУРИТЬ ЖИДА, СКАЖЕ ЙОМУ:
"пРИЙДИ ЗАВТРА  ЗА  ГР│ЗНИМИ", А ЯК ЖИД ПРИЙДЕ, ТО ЗАЦЬКУ║ ЙОГО  СОБАКАМИ  │
ГРОШЕЙ НЕ ДАСТЬ... а ЩОБ ГРОШЕЙ НЕ МЕНШАЛО, ТО В│Н  В│ЗЬМЕ МУЖИК│В "У ШОРИ".
щО  ТО ТАКЕ - "ВЗЯТИ МУЖИК│В У ШОРИ" - рОМАНКО Й САМ  НЕ  ЗНАВ. в│Н ЧУВ  СЕЙ
ВИРАЗ В│Д БАТЬКА, КОЛИШНЬОГО ЕКОНОМА  ПАНСЬКОГО, │ ЧВАНИВСЯ НИМ,  МОВ ДОБРОМ
ЯКИМ.
     сЕМЕНОВ│  НЕПОГАНИМ  ВИДАЛОСЬ  МАТИ "ДВ│Р" ВИСОКИЙ,  МОВ  ДЗВ│НИЦЮ,  ТА
┐ЗДИТИ ВПРОТЯЖ БАСКИМИ  К│НЬМИ, АЛЕ В│В ПЛЕКАВ │НШ│ МР│┐  В ДИТЯЧОМУ СЕРЦ│ │
ЯКОСЬ  НЕСМ│ЛИВО  ЗВ│РИВСЯ  рОМАНКОВ│,  ЩО  ХОЧЕ  БУТИ  БАГАТИМ  ПАНОМ,  АБИ
ЗАПОМАГАТИ Б│ДНИХ.
     рОМАНКО  ЗАРЕГОТАВСЬ  СПЕРШУ, ПОТОМУ  ВИЛАЯВ  ЙОГО  "МУДЬОМ"  │  В│ДТЯВ
ВПЕВНЕНО, ЩО ТАКИХ  ДУРНИХ ПАН│В НЕМА║ Й НЕ МОЖЕ БУТИ... сЕМЕН МАВ БРАТА  ЗА
ДУЖЕ РОЗУМНОГО  │ ХОЧА НЕ ПОНЯВ  ЙОМУ Ц│ЛКОМ  В│РИ,  ОДНАК НАД│Я НА  ПАНСТВО
ТРОХИ ПОБЛ│ДЛА, А ОХОТА, ДО ВЧИТТЯ Й ГЕТЬ-ТО ЗМЕНШИЛАСЬ. оДЕН ВИПАДОК ПОКЛАВ
К│НЕЦЬ ВЧИТТЮ.
     сЕМЕН ДУЖЕ ЛЮБИВ СВОЮ НЕНЬКУ - СТАРУ нАУМИХУ, ЯК ┐┐ ПРОЗИВАЛИ НА  СЕЛ│.
в│Н ЗНАВ, ЩО  НЕ ХТО,  ЯК МАТИ,  ЗАСТУПИТЬСЯ ЗА ЙОГО  ПЕРЕД БАТЬКОМ, ЩО ВОНА
СПРАВЕДЛИВА Й Н│КОЛИ НЕ ГРИМНЕ НА БЕЗВИННОГО, ХОЧ  Н│КОЛИ Й НЕ ПОДАРУ║ ВИНИ.
нЕ  ТАК,  ЯК  БАТЬКО, ЯКОГО сЕМЕН НЕ ЛЮБИВ,  А  БОЯВСЯ: БАТЬКО ВСЕ ТЯГНЕ  ЗА
рОМАНКОМ  - СВО┐М  ПЕСТУНЧИКОМ. тОМУ-ТО сЕМЕН ЗВИК Б│ЛЬШ В│РИТИ  НЕНЬЦ│, Н│Ж
БАТЬКОВ│, Б│ЛЬШ ШАНУВАТИ ┐┐, Н│Ж БАТЬКА.
     нАУМИХУ  ЗВАНО СТАРОСВ│ТСЬКОЮ  Ж│НКОЮ.  ▓  СПРАВД│,  ВОНА  БУЛА  ТЯЖКИМ
ВОРОГОМ ТОГО, ХТО КАЛ│ЧИВ Р│ДНУ МОВУ, ЛАМАВ ПРАД│Д│ВСЬК│ ЗВИЧА┐ АБО ПНУВСЯ В
ПАНИ,  НАМАГАЮЧИСЬ  СТАТИ  ВИЩИМ ЗА СЕЛЯНИНА.  нАУМИХА ВС│Х  ТАКИХ  НАЗИВАЛА
"АДЕСЬКИМИ   ШАРЛАТАНАМИ"  │  ГР│ЗНО  МАХАЛА  РУКОЮ,  ПРОКЛИНАЮЧИ  ЗРАДНИК│В
СТАРОСВ│ТЩИНИ.  бОЛ│ЛО В НЕ┐ СЕРЦЕ ДИВИТИСЬ,  ЯК ┐┐ рОМАНКО ХОДИТЬ ДО ШКОЛИ,
ЧУТИ,  ЯК В│Н ГОРДУ║ Р│ДНОЮ МОВОЮ, В│ДБИВА║ТЬСЯ В│Д ХЛ│БОРОБСТВА, - │  СТАРА
НЕ РАЗ СВАРИЛАСЯ З ЧОЛОВ│КОМ, ЩО Р│ШИВ ДОВЕСТИ Д│ЛО ДО  КРАЮ -  ВИВЕСТИ СИНА
"В ЛЮДИ", СЕБТО В ПИСАР│ ПРИ ВОЛОСТ│ АБО В ПРИКАЖЧИКИ ПРИ ЕКОНОМ│┐.
     бАЧИЛА нАУМИХА, ЩО Н│ЧОГО НЕ  ЗРОБИТЬ  З  ЧОЛОВ│КОМ,  │ ЗАПРИСЯГЛАСЬ НЕ
ПОПУСТИТИ  ХОЧ  сЕМЕНА ДО ЗАГУБИ,  НЕ  ДАТИ ЙОГО НА ПОТАЛУ ЧУДНИМ  БАТЬКОВИМ
ЗАБАГАНКАМ. дОС│ нАУМИХА НЕ ЗНАЛА,  ЩО сЕМЕН ВЧИТЬСЯ ГРАМОТИ, БО ХЛОПЦ│, ЩОБ
НЕ ЗАВАЖАТИ В ХАТ│, ВЧИЛИСЬ АБО  В КЛУН│, АБО В САДКУ ЧИ ДЕ│НДЕ.  аЛЕ ОДНОГО
РАЗУ НАДВОР│ БУЛО ХОЛОДНО, │  ВОНИ РОЗТАШУВАЛИСЯ З КНИЖКАМИ  В ХАТ│. нАУМИХА
АЖ СКИП│ЛА, ПОЧУВШИ ЯК ┐┐ сЕМЕНКО СЛЕБЕЗУВАВ З НАВ│СНО┐ КНИЖКИ.
     - а  СЕ  ЩО? -  СКРИКНУЛА  ВОНА  НА  ВСЮ  ХАТУ, АЖ  ХЛОПЦ│  ЖАХНУЛИСЬ З
НЕСПОД│ВАНКИ.- а  СЕ ЩО ЗА ВИГАДКИ?  щЕ Я  НЕ Д│ЖДАЛАСЯ,  ЩОБ ТИ, ЗАПАН│ВШИ,
ГОРДУВАВ МАТ│Р'Ю-МУЖИЧКОЮ?! тАК  ТИ Ж НЕ Д│ЖДЕШ,  СЯКИЙ-НЕ-ТАКИЙ СИНУ!.. - ▓
нАУМИХА, ЯК ОКОМ  МИГНУТИ,  ВХОПИЛА ГРАМАТКУ ТА  ВКИНУЛА  ┐┐ У  П│Ч. нЕЩАСНА
ГРАМАТКА ПОЧОРН│ЛА,  ЗАДИМИЛАСЬ,  А ДАЛ│ СПАХНУЛА ЯСНИМ  ПОЛУМ'ЯМ, АЖ В ХАТ!
СТАЛО ВИДН│ШЕ.
     хЛОПЦ│  ПЕРЕЛЯКАНО ДИВИЛИСЬ  ТО НА ПАЛАЮЧУ КНИЖКУ, ТО НА ГР│ЗНУ ПОСТАТЬ
СЕРДИТО┐ МАТЕР│ Й НЕ ЗНАЛИ, ЩО ┐М ЧИНИТИ. а нАУМИХА ХВИЛЮВАЛАСЬ.
     вСЕ ТОЙ СТАРИЙ ВИРОБЛЯ║... 3 ГЛУЗДУ З'┐ХАВ НА СТАР│СТЬ, ЧИ ЯКИЙ ХР│Н...
бАЧ, ЯКЕ ВИГАДАВ: Д│ТЕЙ ВЧИТИ, В ПАНИ ВИВОДИТИ!..  щЕ  ВОНА МАЛО НАТЕРП│ЛАСЯ
В│Д ТИХ ПАН│В, ЩЕ ВОНИ МАЛО ЗАЛЛЯЛИ ┐Й САЛА ЗА ШКУРУ ЗА ЧАС│В  ПАНЩИЗНЯНИХ?!
а ТЕПЕР ЩОБ ВЛАСН│  Д│ТИ  ┐┐ ЗРОСТАЛИ НА СЛЬОЗИ ЛЮДСЬК│Й?..  тА  ЗРОДУ-ЗВ│КУ
СЬОГО НЕ БУДЕ!..
     дОВГО  ЩЕ  ГРИМАЛА нАУМИХА  НА  ЧОЛОВ│КА ТА  СОВАЛА ГОРЩИКИ  В  П│Ч ТАК
ЕНЕРГ│ЧНО, ЩО НЕ РАЗ БОРЩ, ХЛЮПНУВШИ  НА ВОГОНЬ, БУХАВ ТА СИЧАВ, МОВ ГАДИНА,
ГН│ВАЮЧИСЬ НА НЕЗРУЧН│СТЬ ГОСПОДИНИНУ.
     а ПО ГОЛОВ│ сЕМЕНОВ│Й ШИБАЛИ ДУМКИ: "нЕВЖЕ ПАНИ ТАК│ ПОГАН│, ЯК ОЦЕ ПРО
НИХ  УС│ КАЖУТЬ - │ МАТИ, │ рОМАНКО?  нЕВЖЕ  Я МУСИВ  БИ  В│ДЦУРАТИСЬ Р│ДНО┐
НЕНЬКИ,  СТАВШИ ПАНОМ, ЧЕРЕЗ  ТЕ,  ЩО ВОНА МУЖИЧКА?.. тА БОГ В НИМИ, З  ТИМИ
ПАНАМИ! бОГ З  НИМ, З  ТИМ  ПАНСТВОМ  ТА З КНИЖКАМИ! нЕ ХОЧУ ВЧИТИСЯ.  оДНАК
НАСТИРИЛОСЬ МЕН│ ТЕ ВЧИТТЯ..."
     ▓ сЕМЕН ВВАЖИВСЯ ЗАЛИШИТИ НАЗАВЖДИ КНИЖКУ, ХОЧ ЧУВ, ЩО В│Н НАЧЕ ЗАГУБИВ
ЩОСЬ, ЩО В ЙОГО ЧОГОСЬ НЕ СТАЛО.
     а нАУМИХУ ЖАЛЬ  ВЗЯВ, ЩО  НАГРИМАЛА НА СВОГО ПЕСТУНЧИКА; ВОНА ПОКЛИКАЛА
УВЕЧЕР│  сЕМЕНА, ПРИГОЛУБИЛА ЙОГО ТА ДОВГО ПОТ│ШАЛА, ОПОВ│ДАЮЧИ ЧУДОВУ КАЗКУ
ПРО "пРАВДУ  ТА КРИВДУ", АЖ ПОКИ сЕМЕН  НЕ ПОСНУВ  У НЕ┐ НА КОЛ│НАХ, ЗАБУВШИ
УВ│ СН│ СВО┐ ТУРБОТИ ДИТЯЧ│...
     нАСТАЛА  ОС│НЬ. пОЧАЛИ  ЗАГАДУВАТИ ДО ШКОЛИ. нАУМ ГАДАВ В│ДДАТИ сЕМЕНА,
АЛЕ  нАУМИХА  СТАЛА РУБА │  ЗАТЯЛАСЬ, ЩО  НЕ ПУСТИТЬ.  нАУМ НЕ дУЖЕ НАЛЯГАВ,
ВДОВОЛЬНЯЮЧИСЬ  ОДНИМ  рОМАНКОМ,  ПРОТЕ  ПОКЛИКАВ  сЕМЕНА,  ЩОБ  В│Д  САМОГО
Д│ЗНАТИСЬ, ЧИ МА║ В│Н ОХОТУ ДО ВЧИТТЯ,
     - нУ, СИНУ, ЯК МА║Ш ОХОТУ, ТО Я ТЕБЕ В ШКОЛУ В│ДДАМ.
     сЕМЕН МОВЧАВ, СПУСТИВШИ ОЧ│ ДОДОЛУ, А ДАЛ│ НАВАЖИВСЯ:
     - н│, НЕ ХОЧУ...
     - чОМУ Ж ТИ НЕ ХОЧЕШ?
     - тАК, НЕ ХОЧУ...
     - о, ЦЕ ЩЕ... Ц│ПОВ'ЯЗ! рОДИВСЬ МУДЬОМ - МУДЬОМ │ ВМРЕШ! - СКАЗАВ нАУМ,
МАХНУВШИ РУКОЮ,
     3 ТОГО ЧАСУ Й ПРОЗВАЛИ сЕМЕНА Ц│ПОВ'ЯЗОМ.
     а нАУМ ХВАЛИВСЯ ЛЮДЯМ:
     - дВОХ СИН│В МАЮ, ТА... З ОДНОГО ДЕРЕВА │ ХРЕСТ │ ЛОПАТА, МОВЛЯЛИ ВИ...
цЕЙ,  рОМАНКО,  В МЕНЕ ХИТРИЙ,  ХОЧ КОГО  ОБДУРИТЬ!.. ▓  ГРАМОТУ ДОБРЕ ЗНА║,
ПИСЬМЕННИЙ... оТ - МАЛИЙ ЩЕ, А  КУДИ ХОЧЕТЕ "ПРОШЕН│║" НАПИШЕ... к ЙОГО  ТИХ
ПРОШЕН│Й │ В ВОЛОСТ│, │ В МИРОВОГО, │ ДЕ  ХОЧЕТЕ... оДНО АЖ У. "кРЕСТЬЯНСКО║
ПРИСУТСТВ│║"  ПОДАВ! ▓ ПРИНЯЛИ! аЯКЖЕ!.. я ЩЕ  ВИВЕДУ  ЙОГО В ЛЮДИ, ЯК ДАСТЬ
БОГ  ПРОЖИТИ... нУ, А  МОЛОДШИЙ,  сЕМЕН - ТОЙ  ОТАК: ЗА  ПЛУГОМ ХОДИТИ, С│НО
КОСИТИ, ЦШОМ МАХАТИ... сКАЗАНО - Ц│- ПОВ'ЯЗ!
     рОСЛИ  БРАТИ, ВРОСТАЛИ, ТА  НЕ БУЛИ  ДРУЗЯМИ, сЕМЕН  ЦЕ ДОБРЕ ПАМ'ЯТАВ.
нЕОДНАКОВУ  ВДАЧУ  МАЛИ.  щИРИЙ  ТА  ЩЕДРИЙ сЕМЕН Н│ЯК НЕ М│Г  ПОГОДИТИСЯ  З
ЛУКАВИМ ТА ЗАЗДРИМ НА ЧУЖЕ ДОБРО  рОМАНКОМ. чОГО Б НЕ  ПОПРОХАВ, ПРО ЩО Б НЕ
ПОСПИТАВ сЕМЕН У СТАРШОГО БРАТА - НА ВСЕ ОДНА В│ДПОВ│ДЬ: "а ЩО ДАСИ?" нЕ РАЗ
ЛУЧАЛОСЯ, ЩО рОМАНКО ОБДУРЮВАВ сЕМЕНА, ЗВИЧАЙНО, В ДР│БНИЧКАХ. вИДУРИТЬ ЩО В
ЙОГО ТА ЩЕ Й РЕГОЧЕ, КОЛИ ТОЙ ОБУРЮ║ТЬСЯ НА БРАТА ЗА ХИТРОЩ│.
     вСЕ ЦЕ В│ДПИХАЛО сЕМЕНА В│Д БРАТА, │ В│Н ЖИВ САМОТНЬО,  НЕ МАЮЧИ Й МЕЖИ
ХЛОПЦЯМИ ПРИЯТЕЛ│В.  сОП│ЛКА ТА ДУМИ  БУЛИ ЙОМУ ПРИЯТЕЛ│ Й ПОБРАТИМИ. а ДУМИ
НОСИЛИСЬ ПО  ЙОГО  ГОЛОВ│  ОДНА ЗА  ДРУГОЮ, ЯК ХМАРИ ПО  НЕБ│,  КОЛИ ┐Х ЖЕНЕ
В│ЛЬНИЙ В│ТЕР.  "чОМУ?",  "нАВ│ЩО?", "чОГО?" НЕ ДАВАЛИ  ЙОМУ СУПОКОЮ, │  ЛИШ
ОДНА  БУЙНА  ФАНТАЗ│Я  ХЛОПЦЯ  ДАВАЛА   ДИВОГЛЯДН│  ЧАСОМ  В│ДПОВ│Д│  НА  Т│
ПИТАННЯ...  рОМАНКА В│ДДАЛИ В  ЕКОНОМ│Ю  ЗА ПИСАРЧУКА,  │  В│Н ДУЖЕ ЧВАНИВСЯ
НОВИМ  ПРОЗВИЩЕМ ТА НОВОЮ  ЖИЛЕТКОЮ, ЯКУ БАТЬКО ВПЕРШЕ  СПРАВИВ  ЙОМУ. сЕМЕН
ЛИШИВСЯ НА ГОСПОДАРСТВ│ ПОМАГАТИ БАТЬКОВ│.
     зБ│ГЛО  К│ЛЬКА  РОК│В,  сЕМЕН ПОЧИНАВ  УЖЕ ДВАДЦЯТИЙ Р│К,  КОЛИ  СТАРИЙ
ПОМЕР, ЛИШИВШИ ГРУНТ  - Ш│СТЬ ШНУР│В -  СИНАМ. рОМАНА ТЕЖ  ПРОЖЕНЕНО ТОД│  З
ЕКОНОМ│┐, ДЕ В│Н БУВ ЗА ПРИКАЖЧИКА; В│Н ОДРУЖИВСЯ, ВЗЯВ ПОЛОВИНУ БАТЬК│ВЩИНИ
- ТРИ ШНУРИ ПОЛЯ - ТА ПОСТАВИВ  СОБ│ ХАТУ КРАЙ СЕЛА, ДЕ САМЕ ПОЧИНАЛАСЬ ЙОГО
НИВА. дРУГИХ ТРИ ШНУРИ ВЗЯЛА нАУМИХА.
     сЕМЕН МУСИВ ЙТИ У НАЙМИ, БО НА БАТЬК│ВЩИН│ Н│ЧОГО БУЛО РОБИТИ.
     нАЙМИ! в│Н ЗНАВ,  ЩО ТО  НАЙМИ... "бОСИЙ ДОХ│Д, А ГОЛОДНА  ХАРЧ; ЗРАННЯ
ВОДИ, В  ПОЛУДНЕ ПИТИ, А ВВЕЧЕР│ БИТИ", - ЯК  КАЖЕ  ЖАРТ│ВЛИВА ПРИКАЗКА.  тА
БАГАТО СУМНО┐ ПРАВДИ В ТИХ ЖАРТАХ.
     оДНО Т│ЛЬКИ  СКРАШАЛО ЙОГО ЖИТТЯ НЕВЕСЕЛЕ: НАД│Я НА КРАЩЕ, ЩО ЖЕВР│ЛА В
ЙОГО  СЕРЦ│.  зА  ЧОТИРИ  РОКИ  СЛУЖБИ  В ЕКОНОМ│┐  СКЛАВ В│Н СТО  П'ЯТДЕСЯТ
КАРБОВАНЦ│В; НА Ц│ ГРОШ│ КУПИТЬ В│Н СОБ│ ГРУНТ, ЩО ЗА  ТРИ  СОТН│ ПРОДАВ ПАН
яНКОВСЬКИЙ ТАКИ В ┐Х СЕЛ│  (КАТЕРИНКУ, МОЖЕ, ПОЗИЧИТЬ рОМАН, А П'ЯТДЕСЯТ ПАН
ПОЧЕКАВ),  ОДРУЖИТЬСЯ  З дОМНОЮ  │ ЯКОСЬ, ДАСТЬ  БОГ  МИЛОСЕРДНИЙ, СТАНЕ  НА
НОГИ!..  цЯ ДУМКА ТАК  П│ДБАДЬОРИЛА сЕМЕНА,  ЩО В│Н З│РВАВСЯ НА Р│ЗН│ НОГИ Й
ПРОКИНУВСЬ З ЗАДУМИ.
     нАВКРУГИ  ЧОРН│ЛО  ЗОРАНЕ ПОЛЕ,  А  ЗГОРИ, В│Д ПОВНОГО  М│СЯЦЯ,  ЛИЛОСЬ
БЛАКИТНЕ  ХОЛОДНЕ  СЯЙВО,  ОБГОРТАЛО МОКРУ ЗЕМЛЮ, ПЕРЕЛИВАЛОСЬ  НА  ЗМОЧЕНИХ
РОСОЮ  ПЛУГАХ, БЛИЩАЛО ПО ЛЕМЕШАХ ТА МОКРИХ РОГАХ ВОЛ│В, ЩО, ЛЕЖАЧИ ОДДАЛ│К,
ТИХО РУМИГАЛИ. т│ЛЬКИ ЯРИ ТА ПРОВАЛЛЯ, ПОВН│ П│ТЬМИ, ТУМАНУ Й ХОЛОДУ, ГР│ЗНО
ЧОРН│ЛИ ГЕТЬ НАВКРУГИ, БО М│СЯЦЬ, МАБУТЬ,  ЖАХАВСЯ  ПОСЛАТИ СВО┐ ПАРУСИ В Ц│
ТА║МНИЧ│ ЗАКУТКИ...
     сЕМЕН  ПОМОЛИВСЯ  ДО НЕБА, ЗАГОРНУВСЯ  У  СВИТУ  │ ЗАСНУВ  ТВЕРДИМ СНОМ
НАТРУДЖЕНОГО РОБ│ТНИКА.

x x x

     пЕРШО┐ НЕД│Л│ П│СЛЯ ЦЬОГО В│ДПРОХАВСЯ сЕМЕН У ПАНА НА ЧАСИНКУ ДО БРАТА.
в│Н ЗАСТАВ У рОМАНА ГОСТЕЙ: СТАРОСТУ ТА ДЯКА, ЩО ЛЮБО БЕС│ДУВАЛИ  ЗА ЧАРКОЮ.
в│ДКОЛИ ПОСТАВЛЕНО  рОМАНА С│ЛЬСЬКИМ ПИСАРЕМ, В│Н ЩЕ Б│ЛЬШЕ  ПОЧАВ  ЦУРАТИСЬ
"МУЖИЦЬКО┐"  КОМПАН│┐,  А  ВОДИВСЯ  А  ДЯКОМ,  ФЕРШАЛОМ  ТА  ПРИКАЖЧИКАМИ  В
ЕКОНОМ│┐. сКОРО ГОСТ│ ВИЙШЛИ, рОМАН ОБЕРНУВСЯ ДО сЕМЕНА, ПОГЛЯДАЮЧИ НА НЬОГО
ХИТРИМИ ОЧИМА.  ц│ ОЧ│ ТА ПОГОРДЛИВА РИСОЧКА КОЛО УСТ  ЯКОСЬ ПРИКРО ВРАЖАЛИ,
ПСУВАЛИ ДОВОЛ│ ГАРНЕ, ЧЕПУРНЕ рОМАНОВЕ ОБЛИЧЧЯ А РУСЯВИМ ВОЛОССЯМ НА ГОЛОВ│,
П│ДСТРИЖЕНИМ "П│Д ПОЛЬКУ".
     - щО ТАМ, ОБОРАЛИСЬ?..- БАЙДУЖНО ОБ│ЗВАВСЯ рОМАН ДО сЕМЕНА.
     - тА Н│  ЩЕ... ЩЕ  БУДЕ НА  ДЕЯКИЙ ЧАС...  а Я ОЦЕ ДО  ТЕБЕ, рОМАНЕ, ЗА
ПОРАДОЮ...
     - а ЩО ТАМ ТАКЕ? - СКИНУВ ДОГОРИ БРОВАМИ рОМАН.
     - тА  ТО БАЧИШ...  СКЛАВ Я СОБ│  НА СЛУЖБ│  ТРОХИ ГРОШЕНЯТ... МАЮ СТО │
П'ЯТДЕСЯТ...  нЕ В│КУВАТИ  Ж МЕН│,  ДУМАЮ СОБ│, У  НАЙМАХ,  ТРЕБА Б УЖЕ  ХОЧ
КЛАПТИК СВОГО  ПОЛЯ МАТИ...  а ТУТ ЛУЧА║ТЬСЯ КУПИТИ; ПАНОК ОТОЙ, яНКОВСЬКИЙ,
ПРОДА║ ТРИ МОРГИ, ТИХ...
     - щО СУМ│ЖН│ В МО┐М ПОЛЕМ? - СКРИКНУВ рОМАН.
     - еГЕ!..
     рОМАН ВЖЕ  НЕ СЛУХАВ. яК! цИХ ТРИ МОРГИ РОДЮЧО┐ ЗЕМЛ│,  ЩО НАЧЕ ЗУМИСНЕ
ПРИТУЛЕН│  ДО ЙОГО НИВИ,  МАЮТЬ БУТИ  НЕ ЙОГО ВЛАСН│СТЮ, ХОЧ  В│Н, СКЛАДАЮЧИ
ГРОШ│ НА ЦЮ  ЗЕМЛЮ, ДВА РОКИ ПЛЕКАВ У СЕРЦ│ НАД│Ю КУПИТИ ┐┐?.. ▓ ХТО Ж? оТОЙ
Ц│ПОВ'ЯЗ МАВ  ВИДЕРТИ В НЬОГО А-П│Д НОСА ТУ ЗЕМЛЮ?.. н│КОЛИ! кРАЩЕ В│Н  СОБ│
ЗУБА ВИРВЕ, Н│Ж ПОПУСТИТЬ КОМУ │НШОМУ КУПИТИ ┐┐!
     дУМИ КОЛЕСОМ ЗАКРУТИЛИСЯ  В ГОЛОВ│ рОМАНОВ│Й; В│Н ПОЧУВ, ЩО НИМ ПОЧИНАВ
Т│ПАТИ ПРОПАСНИЦЯ.
     - нУ, ТА ЩО? - НЕРВОВО СКРИКНУВ рОМАН, ОБЕРТАЮЧИСЬ ДО БРАТА,

     - а Я, БАЧ, Й ПРИЙШОВ ПОПРОХАТИ, ЧИ НЕ ПОЗИЧИВ БИ  ТИ МЕН│ КАТЕРИНКУ?..
я  ТОБ│ ДУРНО  НЕ СХОЧУ...  п'ЯТДЕСЯТ  ПАН ОБ│ЦЯВ  ПОЧЕКАТИ: НА  Р│К,  МОЖЕ,
СПРОМОЖУСЯ В│ДДАТИ...
     - нЕ  ДАМ!.. НЕ МАЮ!.. чИ Я ТОБ│ ЖИД, ЧИ Я ТОБ│ БАНОК  ЯКИЙ, ЩО ЙДЕШ ДО
МЕНЕ ПО ГРОШ│? - КРИЧАВ  РОЗДРАТОВАНИЙ рОМАН, А УСЯК│  ДУМКИ ТАК │ Л│ТАЛИ ПО
ЙОГО ГОЛОВ│, ПОПЕРЕДЖАЮЧИ СЛОВА.
     - тА ЧОГО КРИЧИШ?.. сХАМЕНИСЬ, ЧОЛОВ│ЧЕ!.. нЕ ДАСИ, ТО Й ОБ│ЙДЕТЬСЯ БЕЗ
СВЯЧЕНОГО НА Р│ЗДВО!.. жИДИ ПОЗИЧАТЬ!..
     -  нАЙКРАЩЕ... ЙДИ  ДО  ЖИД│В, ЙДИ... НАЙ ПОЗИЧАЮТЬ!..  сЕМЕН ЛИХИЙ  ТА
ЗБЕНТЕЖЕНИЙ ВИЙШОВ З ХАТИ.
     а  рОМАН ГУКНУВ  НА  Ж│НКУ, ЩОБ ВИЙМАЛА  З БОДН│ ГРОШ│... тА  ВС│,  ЯК│
║СТЬ!..  кАТЕРИНКА... ДЕСЯТКА... ДРУГА... ТРЕТЯ...  СТО  ТРИДЦЯТЬ! мАЛО!.. а
ПРОТЕ -  ТРЕБА  ЩОСЬ  РАДИТИ! рОМАН  МАЛО  ЩО  НЕ ПРОЖОГОМ  КИНУВСЯ ДО  ПАНА
яНКОВСЬКОГО. тАК ЧИ │НАК, А ЗЕМЛЯ МУСИТЬ БУТИ ЙОГО ВЛАСН│СТЮ!
     зА К│ЛЬКА ХВИЛИН рОМАН ОПИНИВСЯ У ПАНА яНКОВСЬКОГО. аЛЕ ТАМ СТР│ЛА ЙОГО
НЕСПОД│ВАНКА. пАНОК  ЗАТЯВСЯ, ЩО НЕ ПРОДАСТЬ ЗЕМЛ│ Н│КОМУ, ОПР│Ч сЕМЕНА,  БО
сЕМЕН УМОВИВСЯ  ТА ДАВ ЗАВДАТОК, А  ПАНИ  яНКОВСЬК│ НЕ  ЗВИКЛИ ЛАМАТИ СЛОВА.
нАДАРЕМНЕ рОМАН ДАВАВ Б│ЛЬШУ Ц│НУ,  НАДАРЕМНЕ УПЕВНЯВ ПАНА,  ЩО сЕМЕН НЕ МАВ
ГРОШЕЙ, ЩО В│Н КРУТ│Й │ Т. │Н. пАН НЕ ПОХИТНУВСЬ. рОМАН, ЛЮТИЙ  ТА СКАЖЕНИЙ,
ПРОКЛИНАЮЧИ БРАТА,  ВИБ│Г В│Д ПАНА  яНКОВСЬКОГО │  НЕ  ПОМ│ТИВ, ЯК САМ│ НОГИ
ЗАНЕСЛИ ЙОГО НА НИВУ, ЩО, МОВ ЗДОРОВОГО ЗУБА, ВИРИВАВ ┐┐ В НЬОГО сЕМЕН.
     "оТ │ КУПИВ,  ОТ ТОБ│ Й НИВА!  - ДУМАВ рОМАН,  ХОДЯЧИ ВЗДОВЖ ТА ПОПЕРЕК
ПОЛЯ. -  ▓  ЯК ЦЕ МОГЛА  ЛУЧИТИСЯ МЕН│ ТАКА ПРИГОДА?! мЕН│, ЩО ВМ│║  КОЖНОГО
ОБДУРИТИ, КОЖНОГО П│ДВЕСТИ... ▓  ЦЕ Я З МО┐М РОЗУМОМ ЛОВИВ ГАВИ,  КОЛИ ТАКЕ,
ЩО НЕ ВМ│В ШТИРЬОХ ДОКУПИ СКЛАСТИ - Ц│ПОВ'ЯЗ, - З ЗУБ│В ВИДЕР МЕН│ НИВУ!.."
     ▓ РАПТОМ УЯВЛЯ║ТЬСЯ ЙОМУ, ЩО сЕМЕН ОРЕ НА Ц│Й НИВ│; ЙОГО ПЛУГ БЛИСКУЧИМ
ЛЕМЕШЕМ Р│ЖЕ ПОЛЕ СКИБУ ЗА  СКИБОЮ. "н│, В│Н  НЕ  ЗЕМЛЮ КРА║, В│Н  СЕРЦЕ МО║
КРА║",  -  ДУМАВ  рОМАН. ▓ ЙОМУ ОДНУ МИТЬ  ЗДА║ТЬСЯ, ЩО В│Н ПОЧУВ БИ ТОД│  В
РУКАХ ТАКУ  М│ЦЬ, ЩО ОДНОЮ  РУКОЮ  ВХОПИВ БИ │ ПЛУГ,  │  КОНЕЙ, │  сЕМЕНА ТА
ШПУРНУВ БИ  НИМИ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО,  ГЕТЬ ЗА ЧУЖ│ Р│ЗИ!.. а ТО  ПЕРЕД ОЧИМА ЙОГО
СТАВ ДРУГА КАРТИНА. йОГО НИВА Й ПАНСЬКА  - ТО  ОДНА рОМАНОВА  НИВА; А НА Т│Й
НИВ│ РОСТЕ-ЗРОСТА║, ЯК РУТА  ЗЕЛЕНА,  БУЙНА ПШЕНИЦЯ │  ХВИЛЮ║ТЬСЯ  НА  В│ТР│
МОЛОДИМ КОЛОСОМ ПО РОЗЛОГОМУ ПОЛЮ... а СЕРЦЕ В рОМАНА РОСТЕ УГОРУ В│Д НАД│┐,
А В КИШЕН│ НЕМОВ БРЯЖЧАТЬ УЖЕ  ГРОШИКИ  ЛЮБ│... "н│, НЕ МОЯ  НИВА! НЕ МОЯ! А
ТОГО... БОДАЙ  ЙОМУ ВСЕ  ЗЛЕ ТА ЛИХЕ!..  хАЙ КУПУ║,  ХАЙ КУПУ║!.. - СКАЖЕН│║
рОМАН. - хАЙ!.. │ ГРОШ│ ДАМ!.. АЯКЖЕ, ДАМ!.." а ТИМ ЧАСОМ ПО ГОЛОВ│ СНУЮТЬСЯ
ЯК│СЬ ДУМИ, ЩО  ТО  ЗБИРАЮТЬ НА  ЧОЛ│  ЗМОРШКИ, ТО  РОЗГОРТАЮТЬ  ┐Х...  "хАЙ
КУПУ║!.."
     рОМАН  ХОДИТЬ ПО ПОЛЮ │ НЕ ЗНАВ, ЧИ ТО НОГИ  НОСЯТЬ ЙОГО,  ЧИ ДУМКИ, ЩО
Л│ТАЮТЬ ПО  ГОЛОВ│,  СВО┐МИ  КРИЛЬЦЯМИ ДОПОМАГАЮТЬ ЙОМУ.  вРЕШТ│, В│Н  СТА║,
Р│ШУЧЕ Б'║ СЕБЕ ПО КИШЕН│ │ КАЖЕ, ЯКОСЬ НЕПЕВНО ОСМ│ХАЮЧИСЬ: "дАМ!.."
     рОМАН  ЗАРАЗ-ТАКИ  ПОБ│Г  ДО нАУМИХИ.  в│Н  ЗАСТАВ  ЩЕ сЕМЕНА.  нАУМИХА
ПОРАЛАСЬ Б│ЛЯ ПЕЧ│, ГОТУЮЧИ ВЕЧЕРЮ.
     рОМАН ТРОХИ ЗАСПОКО┐ВСЯ ВЖЕ │ ХИТРИМИ ОЧИМА ПОГЛЯДАВ ТО НА МАТ│Р, ТО НА
БРАТА. вИДКО  БУЛО, ЩО В│Н МА║ ЯКУСЬ ДУМКУ, ЯКО1  ИЕ ХОЧЕ  ВИЯВИТИ. сЕМЕН ТА
нАУМИХА  ЗДИВУВАЛИСЬ  ТРОХИ,  ВЗДР│ВШИ  рОМАНА  ПО  ТАК│Й  ГОСТР│Й В│ДПОВ│Д│
БРАТОВ│.  аЛЕ  рОМАН КАЗАВ,  ЩО В│Н  ПОМ│РКУВАВСЯ, ПОРАДИВСЯ З  Ж│НКОЮ │ ОЦЕ
ПРИЙШОВ Д│ЗНАТИСЯ,  ЧИ СПРАВД│ сЕМЕН КУПУ║  ЗЕМЛЮ, А  ЯКЩО КУПУ║, ТО СК│ЛЬКИ
ПОТРЕБУ║ ГРОШЕЙ. сЕМЕН ЗРАД│В  ТА  ПРОХАВ  БРАТА С│ДАТИ, АЛЕ нАУМИХА  ЧОГОСЬ
БУЛА ЛИХА │ СОВАЛА Б│ДНИМИ ГОРЩИКАМИ ТАК, ЩО ВОНИ АЖ СИЧАЛИ.
     рОМАН ПОБАВИВСЯ ДОВГИМ СР│БНИМ ЛАНЦЮЖКОМ  В│Д ГОДИННИКА, ПОЛ│В У КИШЕНЮ
│ ВИТЯГ ЗВ│ДТИ ШК│РЯНИЙ ПУЛЯРЕС.
     - гРОШ│ ║СТЬ, - СКАЗАВ В│Н, ЗАРАЗ ЖЕ ХОВАЮЧИ  ПУЛЯРЕС, - ТА ОТ ЛИХО, ЩО
З КИШЕН│ ВОНИ  ГОРОБЦЕМ ВИПУРХНУТЬ, А НАЗАД ┐Х  Й ВОЛОМ НЕ ЗАТЯГНЕШ!.. тЕПЕР
ТАК: ЗРОБИ  КОМУ ВИГОДУ, А СОБ│ КЛОП│Т...  тЕПЕР,  ЯКЩО ПОТР│БН│ ТОБ│ ГРОШ│,
ПОБ│ГА║Ш НЕ ДЕНЬ,  НЕ ДВА,  ВИСОЛОПИВШИ ЯЗИКА, ЗАКИМ  ПОЗИЧИШ  У  ЖИД│В... а
ПРОЦЕНТ ДАЙ, ТА  ЩЕ  ТАКИЙ ПРОЦЕНТ, ЩО АЖ  ПАЛЬЦ│  ЗНАТИ,  ЩО  АЖ  В  ГОЛОВ│
ЗАСВЕРБИТЬ  В│Д ТОГО ПРОЦЕНТНА... я...  ЧОМУ? я ДЛЯ  БРАТА  Р│ДНОГО Й ПУЧКИ,
МОВЛЯЛИ ВИ, ВР│ЗАВ БИ... я ГРОШ│ ДАМ, ТА НВ ДУРНО, БО Й МЕНЕ ШКОДА...  тЕПЕР
ТАКИЙ СВ│Т, ЩО Й НА ВОЛОСИНКУ НЕМА ДУРНИЦ│... тЕПЕР КОМЕРЦ│Я!..
     -  сВ│Т  ТАКИЙ!  -  СЕРДИТО  ОБ│ЗВАЛАСЬ  нАУМИХА  В│Д  ПЕЧ│.  сВ│Т  УСЕ
ОДНАКОВИЙ, ТО ЙНО ЛЮДИ ТАК│ НАСТАЛИ... щО БРАТ, ЩО ЖИД - ОДНА Ц│НА!..
     -  цИТЬТЕ,  МАМО!..  в│Н ТАКИ  ПРАВДУ  КАЖЕ, ЩО  БЕЗ  ПРОЦЕНТА Н│ДЕ  НЕ
ПОЗИЧИШ, кРАЩЕ Ж МЕН│ ЙОМУ ЗАПЛАТИТИ, Н│Ж ЖИДОВ│... тА, МОЖЕ, В│Н Й СПУСТИТЬ
МЕН│ ДЕЩО, кАЖИ, рОМАНЕ, ПО-БОЖОМУ, ЩО В│ЗЬМЕШ НА Р│К В│Д СОТН│? - ОБЕРНУВСЬ
сЕМЕН ДО БРАТА.
     - а ЩО ТОБ│ КАЗАТИ?.. тЕПЕР  УСЕ  ДЕШЕВЕ, Т│ЛЬКИ ГРОШ│ ДОРОГ│. тАК,  НЕ
ДЛЯ ТЕБЕ, В│ЗЬМУ ЗА СТО - СТО ДВАДЦЯТЬ...
     - а Я Ж НЕ КАЗАЛА?! - СЕРДИТО БУРКНУЛА нАУМИХА, СУНУВШИ ГОРЩИКОМ В П│Ч.
     сЕМЕН ЧУХАВ ПОТИЛИЦЮ. бАГАТО!  сИЛЬНО БАГАТО! а  В│Н ЖЕ  ГАДАВ СОБ│, ЩО
БРАТ НЕ ЗАПРАВИТЬ ТАКОГО ЖИД│ВСЬКОГО ПРОЦЕНТА...
     - пРО МЕНЕ,  ПОЗИЧАЙТЕ ГРОШ│  В  ЖИДА, Я НЕ  БОРОНЮ! мОЖЕ, ЖИД Й  ДУРНО
ПОЗИЧИТЬ!
     рОМАН П│ДВ│ВСЯ З ЛАВИ │ ЗРОБИВ ТАКИЙ РУХ, НАЧЕ В│Н ГЛИБШЕ ЗАПХНУВ ГРОШ│
В КИШЕНЮ. х│БА  В│Н НАБИВА║ТЬСЯ З ГР│ШМИ?.. нЕ ХОТЯТЬ - │ НЕ  ТРОЙКА! бАБА З
ВОЗА - КОНЯМ ЛЕГШЕ... оГО!  гРОШ│ ТАКИЙ КРАМ, ЩО КУДИ НЕ ПОТКНИСЬ, СКР│ЗЬ ДО
┐Х ЛАСИХ ПОВНО! а ТО Й  ПОЛЕЖАТИ МОЖУТЬ: Н│  ┐СТИ, Н│ ПИТИ НЕ ПРОСЯТЬ... еТ,
ХОТ│ЛОСЯ ЗРОБИТИ ВИГОДУ БРАТОВ│, ЗА  СПАСИБ│ Б│ЛЬШ,  ЯК КАЖУТЬ... а ТУТ - НА
ТОБ│: ПРОЦЕНТ ВЕЛИКИЙ!.. гЛЯД│ТЬ МЕНШОГО!..
     рОМАН НАЛАПАВ ШАПКУ │ НАВАЖИВСЯ Т│КАТИ. сЕМЕН ЖАХНУВСЯ: ЩЕ СПРАВД│ БРАТ
РОЗГН│ВА║ТЬСЯ ТА  НЕ ПОЗИЧИТЬ  ГРОШЕЙ,  А В  ЖИД│В  │ ЗА  ТАКИЙ  ПРОЦЕНТ  НЕ
ЗНАЙДЕШ! в│Н КИНУВСЯ ДО БРАТА.
     - тА ГОД│  Ж БО,  ГОД│! нАВ│ЩО  ГН│ВАТИСЯ? - УКОСЬКУВАВ В│Н рОМАНА. - я
ЙНО КАЗАВ: КОБИ МЕНШЕ;  А ЯК НЕ КОЖНА, НАЙ БУДЕ,  ЯК ХОЧЕШ! кУДИ ТАМ МЕН│ ПО
ЖИДАХ Б│ГАТИ!.. рОМАН ВТИХОМИРИВСЯ.
     - я ЙНО ДЛЯ ТЕБЕ, сЕМЕНЕ, ЦЕ РОБЛЮ, БАЖАЮЧИ ТОБ│ ПОЖИТКУ З ТОГО ГРУНТУ,
ЩО КУПУ║Ш,  -  КАЗАВ рОМАН, ДИВЛЯЧИСЬ  ВБ│К  ХИТРИМИ ОЧИМА, В КОТРИХ МИГНУЛА
ЯКАСЬ ПОТА║МНА ДУМКА. - я ДРУГОМУ ЗРОДУ-В│КУ НЕ ПОЗИЧИВ БИ!..
     зАКЛИКАЛИ СВ│ДК│В, ПРИНЕСЛИ МОГОРИЧ;  КОЛО СТОЛУ ЗНЯЛАСЬ БЕС│ДА. т│ЛЬКИ
СТАРА нАУМИХА СТОЯЛА НЕВЕСЕЛА Б│ЛЯ ПЕЧ│, НЕ  ОБЗИВАЮЧИСЬ Й СЛОВОМ. чОГОСЬ ┐Й
БУЛО СУМНО, ЧОГОСЬ БУЛО ЖУРНО. нАЧЕ В│ЩУВАЛО СЕРЦЕ ЯКЕСЬ ЛИХО НЕСПОД│ВАНЕ.
     "сПРАВД│  СВ│Т  │НШИЙ НАСТА║,  -  ДУМАЛА  СТАРА,  -  БО  БРАТ  В  БРАТА
ДУРН│СЕНЬКО ГРОШ│ ЦУПИТЬ, НЕ  СОРОМЛЯЧИСЬ Н│ ЛЮДЕЙ, Н│ БОГА. кОЛИ Б ЩЕ сЕМЕН
НЕ  ЗАШМОРГНУВСЯ  ТОЮ  ПОЗИЧКОЮ,  ЯК  НАЛИГАЧЕМ  ЗА  ШИЮ...  щОСЬ  МЕН│  ТАЯ
КАТЕРИНКА, ЯК ЖАРИНА, ПУЧКИ ПЕЧЕ, - ДУМАЛА ВОНА, ЗАГОРТАЮЧИ В ХУСТИНУ ГРОШ│,
ЩО ДАВ сЕМЕН  ДО СХОВКУ.  - нЕ МОЯ ЦЕ ДИТИНА, НЕ  МОЯ! -  КАЗАЛА СТАРА СОБ│,
СТЕЖАЧИ ОЧИМА ЗА рОМАНОМ, ЩО, НЕПЕВНО ОСМ│ХАЮЧИСЬ, ВИХОДИВ У ДВЕР│. - нЕ ЙМУ
Я ЙОМУ В│РИ, НЕ ПРАВДОЮ В│Н ДИШЕ".
     а рОМАН ЙШОВ │ РОЗВАЖАВ ЩОСЬ; ДУМКИ СНУВАЛИСЯ ПО ЙОГО ГОЛОВ│, ЯК ЧОВНИК
ПОМ│Ж ОСНОВОЮ. в│Н СТАВАВ НА ДОРОЗ│, ЩОСЬ МИМРИВ П│Д НОСОМ, ЩОСЬ М│РКУВАВ...
"а ЗЕМЛЯ ТАКИ МУСИТЬ БУТИ МО║Ю!" - ЗАК│НЧИВ В│Н Р│ШУЧЕ │ П│ШОВ ДАЛ│.
     сЕМЕН РАДИЙ БУВ, ЩО ВСЕ СК│НЧИЛОСЬ ДО ЛАДУ. зА ДВА  ТИЖН│ В│Н ОДРУЖИВСЯ
З  дОМНОЮ, КИНУВ  СЛУЖБУ В ЕКОНОМ│┐ │, ОСЕЛИВШИСЬ В БАТЬКОВ│Й  ХАТ│ ВКУП│  З
нАУМИХОЮ,  НЕ РАЗ З  ВДЯЧН│СТЮ ЗГАДУВАВ рОМАНА, ЩО  НЕ Т│ЛЬКИ ДОПОМ│Г КУПИТИ
ГРУНТ, АЛЕ Й НА ВЕС│ЛЛЯ ПОЗИЧИВ ТРИДЦЯТЬ КАРБОВАНЦ│В.

x x x

     в ХАТ│ ТЕПЛО: В│Д ПЕЧ│ ЙДЕ ДУХ, РОЗХОДИТЬСЯ ПО ВС│Х ЗАКУТКАХ. кАГАНЕЦЬ,
ПОТР│СКУЮЧИ, МЛЯВО БЛИМА║ НА ПРИП│ЧКУ, НЕР│ВНО ОСЯВА║ ХАТИНУ.  гАРНО ТА МИЛО
В  ТАКОМУ НАП│ВСВ│ТЛ│, ПРИМОСТИВШИСЬ  БЛИЖЧЕ ДО  ПЕЧ│,  ВЕСТИ  ЛЮБУ  РОЗМОВУ
ДОВГИМ ЗИМОВИМ ВЕЧОРОМ. зГАДКИ САМ│ ЗРИНАЮТЬ В ПАМ'ЯТ│, СЛОВА САМ│ │ЛЛЮТЬСЯ.
оТОЖ │ нАУМИХА З  НЕВ│СТКОЮ, СИДЯЧИ ЗА КУЖЕЛЕМ, ЗВ│РЯЛИСЯ ОДНА ОДН│Й З СВОГО
КОЛИШНЬОГО... чОРНИЙ К│Т СОЛОДКО  СПАВ  НА  ПРИП│ЧКУ  Б│ЛЯ КАГАНЦЯ ЙОМУ БУЛО
БАЙДУЖЕ, ЩО ХОЛОДНА  ЗИМА ЗАЗИРАЛА КР│ЗЬ В│КНА Б│ЛИМ МОРОЗОМ. тИША ТА СПОК│Й
ГОСТЮВАЛИ  В  ХАТ│. ▓  ЧОМУ ТОЙ  СПОК│Й,  ТИША  ТАЯ НЕ  УВ│ЛЛЮТЬСЯ  В  СЕРЦЕ
сЕМЕНОВЕ?  чОМУ  ТЕ СЕРЦЕ НЕ ХОЧЕ  ВДОВОЛЬНИТИСЬ СВО┐М БЛИЗЬКИМ ЩАСТЯМ, ЧОГО
ВОНО СКОР│ШЕ Б'║ТЬСЯ  В│Д ОДНО┐ МР│┐ ПРО ЩАСТЯ ДРУГИХ, ЧУЖИХ  ЛЮДЕЙ,  ЩАСТЯ,
ЩО, МОЖЕ, Й НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ сЕМЕНОВ│ ПОБАЧИТИ ЙОГО?.. а Х│БА В│Н ЗНА║, ЧОГО СЕ
ТАК?!
     нА ЯКИЙСЬ ЧАС  П│СЛЯ ТОГО, ЯК В│Н ОДРУЖИВСЯ З дОМНОЮ, "ДУРН│ ДУМКИ", ЩО
ЩЕ  ЗМАЛЕЧКУ  МУЧИЛИ  ЙОГО,  ПОЧЕЗЛИ.  зАКОЛИСАНИЙ  РОДИННИМ ЩАСТЯМ  З ЛЮБОЮ
ДРУЖИНОЮ, сЕМЕН ЗАБУВ НА СВО┐ КОЛИШН│ ТУРБОТИ. тА  ОТ ТЕПЕР, БОГ ЗНА ЗВ│ДКИ,
ЗНОВ З'ЯВИЛИСЬ Т│ ДУМКИ, ОБС│ЛИ ЙОГО, НАМАГАЛИСЬ В│ДПОВ│Д│.
     "мЕН│ ЩЕ ДОБРЕ, - ДУМАВ сЕМЕН, СИДЯЧИ НА ЛАВ│ В КУТКУ, - МЕН│ ЩЕ ДОБРЕ:
МАЮ ХАТУ,  МАЮ ПОЛЕ, ТА Й НЕБАГАТО НА НАС ДВО║ ТРЕБА... а СК│ЛЬКИ Ж ТО, БОЖЕ
М│Й, БАЧИВ Я ТАКИХ, ЩО В НИХ │НО  СКИБОЧКА ТОГО ПОЛЯ, А С│М'Я ВЕЛИКА... а ЩО
МЕН│ ДО ТОГО?.. щО МЕН│ ЧУЖА Б│ДА?.. яК-ТО ЩО? тО ЙЯО ТОМУ КОТОВ│, ЩЕ ЛЕЖИТЬ
НА  ПРИП│ЧКУ, ДО  ВСЬОГО  БАЙДУЖЕ... а Я ЛЮДИНА...  ▓ ДИВН│ Т│  ЛЮДИ: Б│ДУ║,
ГОРЮ║, ГИНЕ В ГОЛОДУ, А Н│ЧОГО НЕ РАДИТЬ СОБ│, НЕ ЗАПОБ│ГАВ ЛИХОВ│... а ЩО Ж
РОБИТИ? яК РОБИТИ?.. тА Х│БА Ж Я ЗНАЮ? е,  КОБИ-ТО Я ЗНАВ, Я Б, ВДА║ТЬСЯ, НА
ВИДИМУ СМЕРТЬ П│ШОВ, Я Б, ЗДА║ТЬСЯ, ВИДЕР,  ВИГРИЗ БИ ТУ ЗЕМЛЮ, БО БЕЗ ЗЕМЛ│
ЛИХО ЛЮДЯМ НА ЗЕМЛ│, СУМНО ЖИТИ-СКН│ТИ, СУМНО Б│ДУВАТИ БЕЗ НАД│┐ НА КРАЩЕ!..
а  МЕН│ ЩО? аБИ МЕН│ ДОБРЕ, А  ТАМ  - ПРО  МЕНЕ!.. цЕ ЗНОВ ОБС│ЛИ МЕНЕ ДУРН│
ДУМКИ... ▓ ЩО МЕН│ РОБИТИ З НИМИ, НАВ│ЩО ВОНИ МЕН│?.."
     сЕМЕН УЗЯВ ШАПКУ │ ВИЙШОВ НАДВ│Р,  БАЖАЮЧИ РОЗВ│ЯТИ СВО┐ ДУМИ ДЕСЬ ПОЗА
ЦЕЮ ДУШНОЮ ХАТОЮ.
     пОЖАДЛИВО, ПОВНИМИ  ГРУДЬМИ ВТЯГАЮЧИ  В  СЕБЕ МОРОЗНЕ  ПОВ│ТРЯ, ПОДАВСЬ
сЕМЕН  ДОРОГОЮ ГЕН ЗА СЕЛО.  тВЕРДИЙ СН│Г РИПИТЬ П│Д НОГАМИ  В сЕМЕНА, ЛЕГКО
ДИХАТИ ЙОМУ НА  ЦЬОМУ ХОЛОДНОМУ РОЗДОЛЛ│. оСЬ ПОМИНУВ В│Н  ОСТАННЮ ХАТУ, ОСЬ
РОЗКИНУЛОСЬ, АЖ ДО САМОГО НЕБОСХИЛУ РОЗЛЯГЛОСЯ ЗАСИПАНЕ СН│ГОМ ПОЛЕ │  СПИТЬ
П│Д ПОБЛИСКУЮЧОЮ  ТИСЯЧАМИ  │СКОРОК ОДЕЖЕЮ, ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ  НЕ ЗБУДИТЬ  ЙОГО
ВЕСНА... шИРОКЕ, РОЗЛОГЕ ПОЛЕ, ТА НЕ ЛЮДСЬКЕ ВОНО, А ПАНСЬКЕ. лЮДИ  НЕ МАЮТЬ
ЛАН│В, У НИХ УСЕ Р│ЗИ. нАЩО ОДНОМУ ТАКОГО ПОЛЯ? х│БА ДЛЯ РОЗКОШ│В,  БО ЦЬОГО
ПОЛЯ СТАЛО Б НА СТО ЧОЛОВ│КА... оДЕН РОЗКОШУ║, ДРУГИЙ СЛЬОЗИ КОВТАВ... дЕ  Ж
ТА ПРАВДА В СВ│Т│ БОЖОМУ?.. тЕЧ│Я ДУМОК сЕМЕНОВИХ ЗНОВ  ПОПЛИВЛА В  ТОЙ Б│К,
КУДИ  ЗВИЧАЙНО  ЗВЕРТАЛАСЬ,  СКОРО  В│Н  ПОЧИНАВ  ДУМАТИ  ПРО  ПОЛЕ.  "чИ  Я
БОЖЕВ│ЛЬНИЙ? - СПИНИВСЬ  УРЕШТ│ сЕМЕН. - тЬФУ, В│ДКАСНИСЬ, САТАНО! нА ЩО  НЕ
ГЛЯНУ, ПРО ЩО НЕ ПОМИСЛЮ - УСЕ ЗВЕДУ НА ОДНО... кОЛИ Б  УЖЕ  ТА ВЕСНА ШВИДШЕ
ПРИХОДИЛА,  МОЖЕ  Б ЗА ПРАЦЕЮ НЕ Л│ЗЛА  В ГОЛОВУ ВСЯКА Н│СЕН│ТНИЦЯ!" - КАЗАВ
сЕМЕН, ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДОДОМУ.
     вЕСНА  НЕ ЗАБАРИЛАСЬ. пРИГР│ЛО СОНЕЧКО, ОБСОХЛА ЗЕМЛЯ, ПОТЯГЛО  ОРАЧА В
ПОЛЕ.  пОДАВСЬ  │  сЕМЕН З ПЛУГОМ НА НИВУ. пОБ│Ч З НИМ, НА СВО┐Й  Р│З│, ОРАВ
рОМАН. сЕМЕНОВ│ БУЛО ГАРНО. чОРНА  Р│ЛЛЯ Р│ВНО КЛАЛАСЬ СКИБА ЗА СКИБОЮ В-П│Д
НОВОГО ПЛУГА, МОЛОД│ ВОЛИКИ ТЯГЛИ ЩИРО, НЕ Л│НУЮЧИСЬ. сЕМЕН ОБЧИЩАВ  │СТИКОМ
ЛЕМ│Ш ТА, ЩИРО НАЛЯГАЮЧИ,  ЙШОВ ЗА ПЛУГОМ. в│Н УПИВАВСЯ ВЕСНЯНИМ ПОВ│ТРЯМ  │
ТИМИ ПАХОЩАМИ  ЧОРНО┐ ВОГКО┐ ЗЕМЛ│, ЩО  БУЛИ ЙОМУ НАЙКРАЩИМИ НАД УС│ ПАХОЩ│.
в│Н ЛЮБИВ  ЗЕМЛЮ,  ЯК ПТАШКА ПОВ│ТРЯ, РИБА - ВОДУ.  тА Й ЩО ВАРТ СЕЛЯНИН БЕЗ
ЗЕМЛ│? уСЕ ОДНО, ЩО  ПТАШКА  БЕЗ ПОВ│ТРЯ,  РИБА БЕЗ ВОДИ. а ЗЕМЛ│  З  КОЖНИМ
РОКОМ УСЕ МЕНШАВ ТА  МЕНШАВ. нЕ ТЕ, ЩОБ МЕНШЕ СТАВАЛО  ┐┐ НА СВ│Т│, А Д│ЛЯТЬ
┐┐ МЕЖИ  СОБОЮ  МАЛО НЕ  НА  ГРЯДКИ, БО НА СВ│Т│ ДЕДАЛ│ СТА║ ЛЮДН│ШЕ... ▓ ЩО
ВОНО БУДЕ, ЯК ЛЮДИ ОТАК  ПОШМАТУЮТЬ  ЗЕМЛЮ, З ЧОГО ВОНИ ХЛ│Б ┐СТИМУТЬ  ТОД│?
пОГАНА СПРАВА. тРЕБА ЗЕМЛ│ │ ТО КОНЧЕ ТРЕБА. дЕ Ж ┐┐ УЗЯТИ?.. а Ц│  РОЗЛОГИ,
ЩО РОЗКИНУЛИСЬ ГЕН-ГЕН ГОРАМИ  ТА ДОЛИНАМИ, СК│ЛЬКИ ОКОМ ЗАХОПИШ!..  аДЖЕ ТО
ПАНСЬКЕ!.. х│БА ЩО? х│БА ТА ЗЕМЛЯ, ДЕ ОРЮ Я, рОМАН, УС│ ЛЮДИ, НЕ БУЛА КОЛИСЬ
ПАНСЬКОЮ? бУЛА ПАНСЬКА, А ТЕПЕР ЛЮДСЬКА. зНАЙШОВСЯ ТАКИЙ, ЩО ДАВ ВОЛЮ, ДАВ │
ЗЕМЛЮ... тА ЯК ЖЕ  ТАК? пРИЙТИ - В│ДДАЙ ЗЕМЛЮ, ЩО МА║Ш, БО МЕН│ МАЛО! тАК НЕ
МОЖНА, НЕ ПО ПРАВД│. а ЦЕ ПО ПРАВД│, ЩО ОДЕН МА║ ТАКОГО ЗЕМЛ│, ЩО  Й ЗА ДЕНЬ
НЕ ОБ'┐ДЕШ, А ДРУГИЙ - НА ЯМУ ЛИШ НА  КЛАДОВИЩ│?.. дУРНО НЕ ТРЕБА, МОЖНА  НА
ВИПЛАТ, ЯК │ ТУ ЗЕМЛЮ, ЩО ТЕПЕР МА║МО... хАЙ ПАНАМ ГРОШ│, А НАМ ЗЕМЛЯ. зЕМЛЯ
ДЛЯ ТОГО, ХТО КОЛО НЕ┐ ХОДИТЬ... ▓ ЦЕ МОЖНА ЗРОБИТИ!.. мОЖНА!..
     сЕМЕН УПР│В В│Д ЦИХ ДУМОК. в│Н ОБТЕР МОКРЕ ЧОЛО РУКАВОМ СВИТКИ │ ГЛЯНУВ
НА НЕБО, ДЕ КЛЮЧЕМ ПРОЛЕТ│ЛИ ЖУРАВЛ│, КУРЛЮКАЮЧИ В БЛАКИТН│Й ВИСОКОСТ│,
     -  гЕЙ,  СОБ,  СИВИЙ, СОБ, МОРУГИЙ!  СОБ!  - П│ДБАДЬОРИВ  В│Н  ВОЛИК│В,
НАЛЯГАЮЧИ ЩИРО НА ПЛУГА.
     "цЕ  МОЖНА ЗРОБИТИ... гРОМАДА - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВ│К...  ВЕЛИКИЙ, ТА МОВ ТОЙ
▓ВАН, ЩО ВЕЛИКИЙ, А ДУРНИЙ... чОМУ ДОС│ Н│ЧОГО НЕ РОБЛЯТЬ, ЧОМ НЕ П│КЛУЮТЬСЯ
ПРО Д│ТЕЙ ВЛАСНИХ?.. а ЩО Ж ЗМОЖЕ МУЖИК? кУДИ ЙОГО ПУСТЯТЬ?.. тА ЩО! хОЧ Я Й
МУЖИК, ХОЧА Я  Й НЕПИСЬМЕННИЙ, ТЕМНИЙ, А  П│ШОВ БИ БОГ ЗНА  КУДИ,  ДО  САМО┐
СТОЛИЦ│, ВПАВ БИ НАВКОЛ│ШКИ Й  СКАЗАВ БИ:  ЦАРЮ М│Й ЯСНИЙ! ТАК │ ТАК, ПОЛЯ В
НАС ОБМАЛЬ, ВИПАСУ НЕМА, БЕЗ Л│СУ Б│ДУ║МО... яКЩО НЕ ХОЧЕШ, ЩОБ МИ ПОГИНУЛИ,
ДАЙ НАМ ЗЕМЛ│... мИ НЕ ХОЧЕМО  Н│ЧИ║┐ КРИВДИ, МИ НЕ ХОЧЕМО ДУРНО,  ВИПЛАТИМО
ЩО ДО КОП│ЙКИ... рЯТУЙ, БО ГИНЕМО... а  ТАМ -  НАЙ ХОЧ ГОЛОВУ МЕН│ СТИНАЮТЬ!
пОСЛУЖИВ  БИ Я  ГРОМАД│, КОЛИ  Н│ХТО  НЕ ХОЧЕ!.. дУРНИЙ,  ДУРНИЙ,  ЩО  СЕ  Я
ВИГАДАВ?.. тЬФУ!.."
     - гЕЙ! СОБ, СИВ│, СОБ, БОДАЙ ВИ СКРУТИЛИСЯ!.. тПРУ!
     сЕМЕН Д│ЙШОВ ДО ОБН│ЖКА. в│Н ВИТЯГ ПЛУГА │ ПЕРЕКИНУВ ЙОГО НАБ│К.
     - х-ХУ!..- СКАЗАВ  сЕМЕН, ЗД│ЙМАЮЧИ  ШАПКУ ТА ВИТИРАЮЧИ ВПР│ЛОГО  ЛОБА.
йОГО Г│РШЕ ЗМОРДУВАЛИ "ДУРН│  ДУМКИ", Н│Ж ОРАННЯ. вЕСЬ МОКРИЙ, ТРЕМТЯЧИЙ  ТА
ЛИХИЙ НА СЕБЕ, С│В В│Н НА ОБН│ЖОК, ДУМАЮЧИ В ОДНО:
     "бОЖЕ, ЯКИЙ Я ДУРНИЙ ТА ЧУДНИЙ СОБ│ ВДАВСЯ!.."
     а НАВКРУГИ ЙОГО ГАРНО, ЯК БУВА НАПРОВЕСН│ В ПОЛ│. сОНЦЕ ГРА║ ПРОМ│ННЯМ,
ВЕСНЯНИЙ ЛЕГ│Т ЖЕНЕ ПО НЕБЕСН│Й  БЛАКИТ│, ЯК  ПУХ, ЛЕГЕНЬК│ Б│Л│ ХМАРИНКИ, В
ПОВ│ТР│  БРИНЯТЬ МУХИ,  ЦВ│Р│НЬКАЮТЬ ГОРОБЦ│, ПАХНЕ СВ│ЖОЮ Р│ЛЛЕЮ, ТРАВИЦЕЮ,
Ф│АЛКАМИ, ПАХНЕ  ВЕСНОЮ! сЕРЦЕ РОЗКРИВА║  ОБ│ЙМИ │ ТИМ РОЗЛОГИМ  НИВАМ,  ЩО,
ПОРВАВШИ КАЙДАНИ, ЗБУДИЛИСЬ ДО НОВОГО ЖИТТЯ, │ ТИМ  Д│ТЯМ ПОВ│ТРЯ  - В│ЛЬНИМ
ПТАХАМ, ЩО З ДАЛЕКИХ КРА┐В ПРИЛЕТ│ЛИ ДО НАС У ГОСТ│, │ ТОМУ КУЩИКОВ│ Ф│АЛОК,
ЩО, ЗАХИСТИВШИСЬ МЕЖИ ТРАВИЦЕЮ, ТИХО ПРОЦВ│ТА║, В│ДДАЮЧИ СВО┐ ПАХОЩ│ ЧУДОВИМ
ПАХОЩАМ ВЕСНИ!..
     а  ТИМ ЧАСОМ  рОМАН,  ОРЮЧИ СВОЮ НИВКУ, СКОСА ПОГЛЯДА║  НА  БРАТА ЛИХИМ
ОКОМ. йОМУ ТЕЖ ЩОСЬ МУЛЯ║ СЕРЦЕ. мУЛЯ║ ЙОМУ СЕРЦЕ ОТА НИВКА Ц│ПОВ'ЯЗА. гАРНА
НИВКА, ТА ЧУЖА. йОГО ОБРАЖА║ ЗГАДКА ПРО ТЕ, ЩО МОЛОДШИЙ БРАТ, КОТРОГО В│Н НЕ
МАВ │ ЗА БОЖЕ ПОШИТТЯ, ВНИЩИВ УС│ ЙОГО  ЗАМ│РИ, ДВА РОКИ ПЛЕКАН│ В СЕРЦ│, ЯК
НАЙКРАЩ│ МР│┐!..  ▓  ХТО  Ж КОГО П│ДВ│В? сЕМЕН  - ЙОГО,  РОЗУМНОГО, ХИТРОГО,
ДОСВ│ДЧЕНОГО!..  тА ДАРМА,  ДАРМА!.. нА В│КУ,  ЯК  НА  ДОВГ│Й  НИВ│:  УСЬОГО
БУВА║... бУВА║, НАПРИКЛАД, │ ТАК, ЩО ХТОСЬ ПОЗИЧИТЬ КОМУ ГРОШ│, А ТОЙ НЕ МА║
ЗАПЛАТИТИ  ЧИМ НА РЕЧЕНЕЦЬ,  ОТ │ ПРОДАЮТЬ ЗЕМЛЮ...  ▓ ТА  ЗЕМЛЯ  ПЕРЕХОДИТЬ
ТАКИМ РОБОМ ДО ТОГО, ХТО ПОЗИЧАВ... бУВА║ Й ТАК...  тЕПЕР ТАКИЙ СВ│Т: ДУРНИЙ
ВПУСТИВ З РУК  - РОЗУМНИЙ П│ДНЯВ; ДУРНИЙ ДА║ - РОЗУМНИЙ БЕРЕ... тЕПЕР Т│ЛЬКИ
РОЗУМНИЙ ТА ХИТРИЙ ЗДОЛА║ ЖИТИ, А ДУРН│ МУСЯТЬ ГЕТЬ  ДО КРИХТИ ВИГИНУТИ... ▓
ЧОМУ Б,  НАПРИКЛАД, ТОМУ сЕМЕНОВ│ НЕ ПОСЛУЖИТИ ЩЕ ЯКИЙ Р│К В ЕКОНОМ│┐,  ЧОГО
ЗАМОЛОДУ ПХАТИСЯ В ХАЗЯ┐?.. а!! г│РКО ДИВИТИСЯ НА ТУ НИВУ, ЩО ОРЕ сЕМЕН; ТАК
ВОНА  ПРИЙШЛАСЯ  ДО   ЙОГО,  рОМАНОВО┐  НИВИ,  ТАК  ПРИСТАЛА,  НАЧЕ   СТОЛЯР
ПРИПАСУВАВ...   тА  Н│ЧОГО,  МОЖНА   ПОЧЕКАТИ:  ДУРНИЙ   ВПУСТИТЬ,  РОЗУМНИЙ
П│Д│ЙМЕ...
     зАГЕГАЛИ  ДИК│  ГУСИ,  ПРОСТУЮЧИ  КУДИСЬ  ВИСОКО  П│Д НЕОБМЕЖНИМ НЕБОМ,
ЗАСП│ВАВ  НАД НИВОЮ ЖАЙВОРОНОК, ЗАШУМ│В  В│ТЕР,  ПРОБ│ГАЮЧИ СИН│М  Л│СОМ,  А
рОМАНОВ│  В  УС│Х  ТИХ  ВЕСНЯНИХ  ЗГУКАХ  ПРИЧУЛОСЬ ОДНО: "ДУРНИЙ  ВПУСТИТЬ,
РОЗУМНИЙ П│Д│ЙМЕ..."
     сЕМЕН ХОДИВ СУМНИЙ,  ЗАМИСЛЕНИЙ. нАУМИХА ПОМ│ТИЛА ЦЕ; дОМНА ПАДАЛА КОЛО
ЧОЛОВ│КА, РОЗПИТУВАЛАСЬ;
     - щО ТОБ│, сЕМЕНЕ? чОГО СУМУ║Ш? нЕ ТАЙСЯ З ЛИХОМ ПЕРЕД МНОЮ!
     - н│ЧОГО МЕН│... ╛ гОЛОВА ТРОХИ БОЛИТЬ...
     дОМНА БУЛА ПЕВНА, ЩО  сЕМЕНА НАВРОЧЕНО,  А  сЕМЕН  М│РКУВАВ, ЯК БИ ЙОМУ
ЗВ│РИТИСЬ ГРОМАД│  З  СВО┐Х  ДУМОК,  ЯК  БИ  П│ДБИТИ ГРОМАДУ, ЩОБ  ВОНА ЩОСЬ
РОБИЛА, НЕ ЧЕКАЛА, ЗГОРНУВШИ РУКИ, ЛИХО┐ ГОДИНИ...
     нЕЗАБАРОМ  МАЛА  З│БРАТИСЬ  РАДА.  сЕМЕН, НАСИЛУ ДОЧЕКАВШИСЬ ТОГО  ДНЯ,
ПОДАВСЯ НА  МАЙДАН, ДЕ ВЖЕ КУПЧИЛИСЬ  ГРОМАДЯНИ.  д│ДУГАНИ З  ДОВГИМИ СИВИМИ
БОРОДАМИ,  ЗАКЛАВШИ  РУКИ НА Ц│ПКИ, СИДЯТЬ НА ПРИЗЬБ│  П│Д  РОЗПРАВОЮ │ ЩОСЬ
ГОМОНЯТЬ. мОЛОДШ│ СТОЯТЬ КУПКАМИ, РОЗМОВЛЯЮТЬ, КРИЧАТЬ, ВИМАХУЮТЬ РУКАМИ. оН
ЯКИЙСЬ  ДОБРОД│Й, П│ДЖИВЛЯЮЧИ СВОЮ  МОВУ  ЕНЕРГ│ЧНИМИ РУХАМИ,  ТО  ПЕРЕСОВУ║
ВИСОКУ ШАПКУ  З  Л│ВОГО  ВУХА НА  ПРАВЕ,  ТО  НАСОВУ║ ┐┐ АЖ НА ОЧ│, ТО  ЗНОВ
В│ДКИДА║ НАЗАД, НА  ПОТИЛИЦЮ, ТАК ЩО ШАПКА ЛЕДВЕ-ЛЕДВЕ ТРИМА║ТЬСЯ НА МАК│ВЦ│
Й  НЕ ПАДА║ НА ЗЕМЛЮ. оЧЕВИДЯЧКИ, ТА ШАПКА В ПОВН│Й ЗГОД│ ЗО ВС│МА ПОЧУТТЯМИ
ЙОГО  РУХЛИВО┐  ВДАЧ│  │,   МОВ  ВРАЖЛИВИЙ   БАРОМЕТР,  ПОКАЗУ║  ВС│  СУТ│Н│
ДОБРОД│║ВОГО НАСТРОЮ... оСЬ │ СТАРОСТА, ПОЧЕПИВШИ НА ГРУДИ МЕДАЛЬ, СПЕРСЯ НА
ДОВГУ КАРЛЮЧКУ │ КИВА║ ГОЛОВОЮ ДО рОМАНА, С│ЛЬСЬКОГО ПИСАРЯ.
     сЕМЕН ЗРАЗУ НЕ МОЖЕ ЗВАЖИТИСЬ ЗНЯТИ БЕС│ДУ ПРО ТЕ,  ЩО ЙОГО ТАК КОРТИТЬ
ВИЯВИТИ, АЛЕ, ДОСЛУХАВШИСЬ, ЯК ХТОСЬ ЖАЛ│║ТЬСЯ, ЩО НЕМА  КУДИ ТОВАР ВИГНАТИ,
БО НЕМА║ ПАСОВИСЬКА, КИДА║ В ГРОМАДУ:
     - кАЖЕТЕ: "НЕМА ПАСОВИСЬКА", │ НЕ БУДЕТЕ ЙОГО  МАТИ! дЕХТО  ЗВЕРТА║ТЬСЯ
ДО ЙОГО. нУ, ЗВ│СНО, З ПАЛЬЦЯ ЙОГО НЕ ВИКОЛУПА║Ш!
     - ▓ ПОЛЯ НЕ МАТИМЕТЕ!..
     - оЦЕ ВИГАДАВ! х│БА ЙОГО ХТО В│ДБИРА║? ▓ ТАК ТОГО ПОЛЯ МАЛО...
     - мАЛО! а ТОД│ БУДЕ Б│ЛЬШЕ, ЯК ПОД│ЛИТЕ МЕЖИ Д│ТИ НА ГРЯДОЧКИ?  тОД│  Ж
ЩО БУДЕШ?..  а ГРОШ│ ТЯГНИ  З СЕБЕ,  МОВ ЖИЛИ: ПОДАТЬ ДАЙ, МИРСЬКЕ ДАЙ, СЮДИ
ДАЙ, ТУДИ ДАЙ, А ПОЛЯ В │НШОГО СКИБКА, А В │НШОГО Й Н│ЧОГО, ВИПАСУ НЕМА, Л│С
ДОРОГИЙ!.. тОД│ ХОЧ ЛЯГАЙ ТА ВМИРАЙ │ "ПРОБ│" НЕ КРИЧИ!
     - цЕ ТАКИ ПРАВДА!.. цЕ ТАКИ ТАК!.. - ЗАШУМ│ЛА ГРОМАДА, МОВ ЗЛИВА. - оЙ,
ПОТЕРПА║ ШКУРА,  ЯК  ПОДУМА║Ш  СОБ│, ДО  ЧОГО ВОНО  ЙДЕТЬСЯ...  вЖЕ  Й ТЕПЕР
СУТУЖНО, ВЖЕ Й НИН│ ТРУДНО, ЯК З КАМ│ННЯ...
     - гРУНТ МОЖНА  РОЗДОБУТИ!.. бУЛИ МИ ПАНСЬК│ - ТЕПЕР  В│ЛЬН│....дАЛИ НАМ
ВОЛЮ,  ДАЛИ Й  ЗЕМЛЮ... мАЛО ТЕПЕР ЗЕМЛ│  -  ДАДУТЬ  ЩЕ!  -  ГОВОРИВ  сЕМЕН,
ЗАПАЛЯЮЧИСЬ.
     - оЙ,  КОБИ-ТО ДАВ ГОСПОДЬ МИЛОСЕРДНИЙ, КОБИ-ТО ДАВ!.. а ТАКИ ЧУТНО М│Ж
ЛЮДЬМИ, ЩО БУДУТЬ В│ДБИРАТИ ПАНСЬК│ ГРУНТИ ТА ДАВАТИ ЛЮДЯМ... кОБИ-ТО!
     - еГЕ, "КОБИ-ТО"! кАЗАТИ "КОБИ-ТО"  НЕ ТРУДНО... тУТ ТРЕБА ЩОСЬ РОБИТИ,
А  НЕ ТЕРЕВЕН│-ВЕН│  ПРАВИТИ...  тУТ ТРЕБА ПОДАТИ "ПРОШЕН│║",  ТА  ДО САМОГО
ЦАРЯ! тАК │ ТАК, НАПИСАТИ, ОБ│ДНО НАМ, КРИВДА, ПРОПАДА║МО, ЗЕМЛ│ НАМ ТРЕБА Й
Д│ТЯМ НАШИМ!..  тА ЩОБ  ДО  ТОГО "ПРОШЕН│Я" ВС│ ПОПРИКЛАДАЛИ РУКУ, ГЕТЬ УС│,
Ц│ЛА ГРОМАДА, БО ГРОМАДА - ВЕЛИКИЙ ЧОЛОВ│К, СИЛА... аБО  ЩЕ КРАЩЕ. ВИБРАТИ З
ГРОМАДИ ЧОЛОВ│КА  АБО ДВОХ, ХАЙ  ЙДУТЬ АЖ  У СТОЛИЦЮ, ДО  САМОГО  ЦАРЯ,  ХАЙ
РОЗКАЖУТЬ ЙОМУ ВСЮ НАШУ Б│ДУ, ВС│ НАШ│ ПОТРЕБИ...
     лЮДИ, ПОТОВПИЛИСЬ ДО  сЕМЕНА, ОТОЧИЛИ ЙОГО.  зРОБИЛОСЬ  СУМ'ЯТТЯ.  оДН│
КРИЧАЛИ, ПОРИВАЛИСЬ  ЩОСЬ ГОВОРИТИ, ДРУГ│ ЗАЦИТЬКУВАЛИ:  ЦИТЬТЕ, ЦИТЬТЕ, НАЙ
КАЖЕ!..
     - я САМ, - ПРОВАДИВ ДАЛ│ сЕМЕН, А ОЧ│ Й ЛИЦЯ ПАЛАЛИ ЙОМУ, - Я САМ П│ДУ,
АБИ ВАША ЗГОДА! я Н│ЧОГО НЕ БОЮСЬ!.. я П│ДУ, КУДИ ТРЕБА, Я ВПАДУ НАВКОЛ│ШКИ,
Я ВИБЛАГАЮ │ ПРИНЕСУ ВАМ ЗЕМЛЮ!..
     гРОМАДА ЗАГУД│ЛА, ЯК Р│Й! кОЖНИЙ МАВ ЩОСЬ КАЗАТИ, ЩОСЬ ВИГУКУВАТИ.
     рОМАН СТОЯВ ОДДАЛ│К │ М│НИВСЯ  НА ОБЛИЧЧ│. в│Н  ЯКОСЬ  ЧУДНО ОСМ│ХНУВСЬ
П│Д  ВУСОМ,  СЛУХАЮЧИ  ПАЛКУ БЕС│ДУ  сЕМЕНОВУ. аЛЕ,  ПОЧУВШИ ПРО МАНДР│ВКУ В
СТОЛИЦЮ В│Д ГРОМАДИ,  рОМАН  РАПТОМ СТРЕПЕНУВСЯ, ОЧУНЯВСЯ. пЕРЕД ЙОГО  ОЧИМА
ПРОМАЙНУЛИ ГРОШ│, НАВ│ТЬ ЗАШЕЛЕСТ│ЛИ П│Д ПУЧКАМИ.
     "а  В│Н  НЕ ТАКИЙ  ДУРНИЙ, ЯК Я ГАДАВ  СОБ│, - ПОДУМАВ В│Н. -  тО ЗЕМЛЮ
КУПИВ,  А ТЕПЕР,  БАЧ, ХОЧЕ МАНДРУВАТИ  НА ГРОМАДСЬК│  ГРОШ│! зНА║МО  МИ  Т│
МАНДРИ З ЧУЖИМИ  ГР│ШМИ!.. пЙ-БОГУ,  сЕМЕН РОЗУМН│ШИЙ,  Н│Ж  Я МИСЛИВ!.. аЛЕ
Н│ЧОГО З СЬОГО НЕ БУДЕ. кУДИ ТАКОМУ МУДЬОВ│ ТА ДО ТАКОГО Д│ЛА! вЖЕ ЯК  ЙТИ В
СТОЛИЦЮ, ТО КОМУ Ж, ЯК НЕ С│ЛЬСЬКОМУ ПИСАРЕВ│, ЛЮДИН│, ЩО  │ ГРАМОТУ ЗНАВ, │
ОБДУРИТИ  КОЖНОГО   ПОТРАПИТЬ!..   чЕКАЙ-НО,  БРАТИКУ,  НЕ  ТУДИ   ТОБ│  Н│С
СТИРЧИТЬ...В
     рОМАН ПРОТОВПИВСЯ МЕЖИ ГРОМАДУ.
     - чЕКАЙТЕ,  ЛЮДИ ДОБР│!  - ГУКНУВ В│Н. - цЕ Д│ЛО НЕПЕВНЕ! хОДИЛИ ЗА НИМ
ТРОХИ Б│ЛЬШ│ ГОЛОВИ, Н│Ж сЕМЕНОВА, ТА Й  ТО ПОВЕРНУЛИ  Н│ З ЧИМ!.. тА  Ж  БИ
ТАМ, У СТОЛИЦ│, ПОБАЧИВШИ ТАКЕ ДИВО, ЗАРАЗ БИ НАГНАЛИ │К ЛИХ│Й МАТЕР│: "аЧУ,
НЕВМИВАНЕ, НА СЕЛО ДО Ц│ПА!.." нЕМА КОГО ВИБРАТИ, ТА Ц│ПОВ'ЯЗА!..
     - а ЩО Ж, ТЕБЕ П│СЛАТИ? - КРИКНУВ ХТОСЬ З ЮРМИ.
     - х│БА Я КАЖУ, ЩО МЕНЕ?.. х│БА НЕМА КОГО ВИБРАТИ?.. о, ЯКБИ Я  П│ШОВ, Я
Б УЖЕ ЗНАВ, ЯК ТАМ  ОБЕРНУТИСЯ, Я Б ТАМ ЗНАВ, ЩО, КУДИ │  ДО ЧОГО!..  а ТО -
Ц│ПОВ'ЯЗ!.. хА-ХА-ХА!..

     сЕМЕН ХОТ│В  ЩОСЬ КАЗАТИ, АЛЕ ГРОМАДА ТАК ЗАМЕТУШИЛАСЬ, ЩО Н│ХТО Н│ЧОГО
НЕ ЧУВ, Н│ХТО Н│КОГО НЕ СЛУХАВ. дО МОЛОДШИХ ПРИСТАЛИ Д│ДИ Й ЗАШАМКАЛИ.
     вОНО ДОБРЕ  БУЛО Б ТАК  ЗРОБИТИ, ЯК РАДИТЬ сЕМЕН, ТА ЦЕ СПРАВА НЕ ТАКА,
ЯК З ГОР│ХОМ:  РОЗКУСИВ  ТА Й ВИЛУЖИВ ЗЕРНЯТКО... тУТ  ЩЕ ТРЕБА ПОМ│РКУВАТИ,
РОЗУМОМ  РОЗКИНУТИ... чИ БУДЕ ЩО З НЕ┐, З ТО┐ СПРАВИ, ЧИ Н│, А ГРОШ│  ДАЙ...
гРОШ│ ДАЙ! еГЕ! тАК-ТО ТЕПЕР ЛЕГКО ЗА ГРОШ│; ВИЙНЯВ ТА Й НА!..
     гРОМАДА ПОГОМОН│ЛА, ПОГОМОН│ЛА ТА Й РОЗ│ЙШЛАСЬ.
     сЕМЕН, ЛИХИЙ ТА  СЕРДИТИЙ,  ШВИДКО  ПОСП│ШАВ З  МАЙДАНУ. зЛ│СТЬ  ПОНЯЛА
ЙОГО.
     "тУРМА...  ОТАРА, - ДУМАВ В│Н, - А НЕ  ГРОМАДА. сЕ║-ТЕ║,  ТЕ║-СЕ║, А ЯК
Д│ЙДЕ  ДО  Д│ЛА, ТО Й  РОЗТОЧУТЬСЯ, РОЗПОВЗУТЬСЯ,  ЯК ТАЯ  КУПА  ЧЕРВАК│В НА
СОНЦ│... тЬХУ!.. тА  ДАРМА! я САМ ЗРОБЛЮ Д│ЛО,  САМ! нЕ ТРЕБА МЕН│ Н│КОГО!..
оБ│ЙДЕТЬСЯ!.."

x x x

     нА ЖИД│ВСЬКОМУ ЗА┐ЗД│, В  МАЛЕНЬК│Й  К│МНАТЦ│, ОСЯЯН│ БЛИМАЮЧИМ СВ│ТЛОМ
ШАБАС│ВКИ,  БЛИЗЬКО   СИДЯТЬ   ОДЕН   КОЛО  ОДНОГО  сЕМЕН   │   ЖИД-АДВОКАТ.
вИТР│ШКУВАТИЙ ЛИСИЙ ЖИД, П│ДСУНУВШИ НА ЧОЛО ЗДОРОВ│ ОКУЛЯРИ │ ЗАТКНУВШИ ПЕРО
ЗА ВУХО, ЛЮБЕНЬКО НАХИЛИВСЯ ДО сЕМЕНА │ ПОСПИТАВ:
     - тО  ВАМ  "ПРОШЕН│║"  НАПИСАТИ  В  СУД, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н?  мОЖНА...  пЕВНО,
ПОБИЛИСЬ  З КИМ У  КОРЧМ│?.. нУ,  ЧОМУ НЕ  ПОБИТИСЯ: НА  ТЕ  ДАВ БОГ СВЯТО Й
ГОР│ЛКУ".
     - тА Н│!..
     - а МОЖЕ ДО МИРОВОГО: ПЕВНО, СУДИТЕСЬ З КИМ ЗИ ЗЕМЛЮ...
     - тА Н│!.. нАПИШИ МЕН│, мОРДКУ, ДО САМОГО ЦАРЯ...
     мОРДКО  З  ЖАХОМ В│ДКИНУВСЯ  НАЗАД, П│ДСУНУВ  ОКУЛЯРИ  АЖ НА  ЛИСИНУ  │
ВИРЯЧИВ ВИТР│ШКУВАТ│ БАНЬКИ НА сЕМЕНА.
     - чИ ВИ НЕ П'ЯН│ ЧАСОМ, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н,  БОДАЙ ВИ ЗДОРОВ│ БУЛИ? - ПОСПИТАВ
В│Н З НЕПЕВН│СТЮ В ГОЛОС│.
     - н│, НЕ П'ЯНИЙ... нАПИШЕШ, ЩО СКАЖУ...  т│ЛЬКИ  КАЖИ, ЩО  ТОБ│ ДАТИ ЗА
"ПРОШЕН│║"? а НЕ ЗАПРАВ, ЯК ЗА Р│ДНОГО БАТЬКА!
     мОРДКО,  СКЛАВШИ  РУКИ  НА  ЧЕРЕВ│, ПУСТИВ МЛИНКА  ВЕЛИКИМИ ПАЛЬЦЯМИ  │
П│ДВ│В ВИРЛООК│ БАНЬКИ НА СТЕЛЮ. в│Н ЩОСЬ ДУМАВ.
     - тАК, ПАНЕ ХАЗЯ┐Н, -  ОЗВАВСЯ, ВРЕШТ│ ЖИД, -  ЯК Я ПИШУ В СУД, ТО БЕРУ
КАРБОВАНЦЯ,  ЯК  ПИШУ ДО МИРОВОГО, ТО  ДЕВ'ЯТЬ ЗЛОТИХ, А ЯК ДО ЦАРЯ, ТО Х│БА
БАГАТО БУДЕ - СИНЮ?
     - гМ... А МЕНШЕ НЕ БУДЕ?
     - н│!
     - еЙ, Б│ЙСЯ БОГА, СПУСТИ ХОЧ ТРОХИ...
     - нЕ МОЖУ!
     - нУ, ТО ПИШИ...
     мОРДКО ШВИДКИМ  РУХОМ  СКИНУВ  НА  Н│С  ОКУЛЯРИ,  ПОПЛЮВАВ  НА  ПАЛЬЦ│,
ОБ'ЯСНИВ ШАБАС│ВКУ │ НАЛАГОДИВСЬ ПИСАТИ.
     - пИШИ ТАК,  - ПОЧАВ  сЕМЕН, ПРИСУНУВШИСЬ БЛИЖЧЕ ДО ЖИДА,  -  ПИШИ ТАК:
"яСНИЙ НАШ ЦАРЮ  Й  БАТЬКУ! мИ  ВС│ ТВО┐ Д│ТИ - │ ПАНИ, │ МУЖИКИ. мУЖИК  ДАВ
РЕКРУТА, МУЖИК ПЛАТИТЬ ПОДАТЬ..."
     - аЙ-АЙ-АЙ,  ПАНЕ  ХАЗЯ┐Н! б│ЙТЕСЯ БОГА,  ЧИ  Ж Я МОЖУ  ПИСАТИ ДО  ЦАРЯ
ПО-МУЖИЦЬКИ? - СКРИКНУВ ЗДИВОВАНИЙ ЖИД.
     - пИШИ ТАК, ЯК КАЖУ. аДЖЕ НЕ ДУРНО ПИШЕШ.
     мОРДКО ЗДВИГНУВ ПЛЕЧИМА, ОСМ│ХНУВСЯ САМ ДО СЕБЕ │ ВЗЯВСЯ ДО  ПИСАННЯ, А
сЕМЕН  ПОЧАВ  ПРОКАЗУВАТИ.  йОГО  ДУМКИ, ЩО  ЗРОДИЛИСЬ У СЕРЦ│, А ЗРОСТАЛИ В
ГОЛОВ│, ПЛИВЛИ В│ЛЬНО, ЯК ПРОЗОРА ТЕЧ│Я В ЗЕЛЕНИХ БЕРЕГАХ, │ КЛАЛИСЬ РЯДКАМИ
НА  ПАПЕР│. щЕ  Н│ЯКА  СУПЛ│КА  В  СВ│Т│  НЕ БУЛА  НАПИСАНА  В  ТАК│Й ЩИР│Й,
НЕШТУЧН│Й  ФОРМ│, │, МОЖЕ,  Н│ В  ОДНУ  НЕ  БУЛО  ВКЛАДЕНО ТАКОГО  НЕЗАРНОГО
ПОЧУТТЯ, ТАКО┐ ГЛИБОКО┐ В│РИ В СВОЮ ПРАВДУ, ТАКО┐ НАД│┐ НА ПЕРЕМОГУ НАД УС│М
ТО┐ ПРАВДИ!
     лОЙОВА ШАБАС│ВКА СТ│КАЛА НА Л│ХТАР РОЗТОПЛЕНИМ  ЛО║М,  ТР│ЩАЛА │ ЧАД│ЛА
ЧОРНИМ ГНОТОМ, А сЕМЕН РОЗЖЕВР│ЛИМИ ОЧИМА  СТЕЖИВ  ЗА мОРДКОМ, ЩО ВИВОДИВ НА
ПАПЕР│ РЯДОК ЗА РЯДКОМ, ОСМ│ХАЮЧИСЬ │НКОЛИ НЕПОМ│ТНО НАД СВО║Ю РОБОТОЮ.
     сКОРО сЕМЕН ЗАН│С НА ПОШТУ ТА ПОСЛАВ СВО║ "ПРОШЕН│Е" - ЙОМУ ЛЕГШЕ СТАЛО
НА СЕРЦ│, НЕМОВ  В│Н СКИНУВ ЯКУСЬ ВАГУ З ЙОГО. тЕПЕР УСЕ БУДЕ ГАРАЗД,  ТЕПЕР
ДОЛЯ НЕ ЗА ГОРАМИ! пОДЯКУЮТЬ КОЛИСЬ ЙОМУ  ЗА П│КЛУВАННЯ. нЕ БАТЬКИ, ТО  Д│ТИ
ПОДЯКУЮТЬ.  в│Н БУДЕ  СТАРИЙ,  НЕМОЩНИЙ,  ТО  ЛЮБО БУДЕ  ЧУТИ, ЯК  ЗВ│ДУСЮДИ
ДЯКУВАТИМУТЬ  ЙОМУ:  "сПАСИБ│,  Д│ДУ, СПАСИБ│,  ЩО ПОРЯТУВАЛИ".  гАРНО  БУЛО
сЕМЕНОВ│, ТА В│Н ЧЕКАВ ЩЕ КРАЩОГО.
     мИНУВ  М│СЯЦЬ │  ДРУГИЙ,  А З СТОЛИЦ│ В│ДПОВ│Д│ ЩОСЬ НЕ ПРИСИЛАЮТЬ.  тА
БАЙДУЖЕ, НЕЗАБАРОМ МУСЯТЬ  НАД│СЛАТИ. пОМИНУЛИ Й ЖНИВА.  сЕМЕН СПРОДАВ ТРОХИ
ХЛ│БА Й ЗАПЛАТИВ ПАНУ яНКОВСЬКОМУ П'ЯТДЕСЯТ КАРБОВАНЦ│В ДОВГУ. рОМАНОВ│ Н│ З
ЧОГО БУЛО ВИПЛАТИТИ ХОЧ  БИ Й ЧАСТИНИ, │ ЦЕ ТРОХИ ГРИЗЛО сЕМЕНА, БО ВЖЕ БРАТ
НАТЯКАВ ЙОМУ ЗА ДОВГ.
     нАСТАЛА  Й  ОС│НЬ,  А  З  СТОЛИЦ│  -  Н│ЧИЧИРК. "щО  ЗА  ДИВОМ чОГО ТАМ
РАХАЮТЬСЯ ТАК ДОВГО┐ тА Х│БА Ж ТАК ОДНА СПРАВА, ТАМ, МАБУТЬ, СИЛА РОБОТИ!" -
ЗАСПОКОЮВАВ СЕБЕ сЕМЕН,  ХОЧ ЧУВ, ЩО ЙОМУ ЧОГОСЬ МУЛЬКО НА СЕРЦ│.  тАК  ЩОСЬ
ЧАСОМ ТОЧИТЬ СЕРЦЕ, МОВ  ЧЕРВАК... чЕРЕЗ  КОГО ПРИШЛЮТЬ В│ДПОВ│ДЬ?  чИ ЧЕРЕЗ
ПОШТУ  НА сЕМЕНА, ЧИ ЧЕРЕЗ ВОЛОСТЬ, ЧИ ЧЕРЕЗ  СТАНОВОГО? цЯ ДУМКА  ТУРБУВАЛА
сЕМЕНА;  ЙОГО  СЕРЦЕ  ПОЧИНАЛО  ГОЛОСН│ШЕ КАЛАТАТИ, СКОРО ДО  ВУХА  ДОЛ│ТАЛО
ТЕЛЕНЬКАННЯ  ДЗВОНИКА  АБО КОЛИ  В│Н  СТР│ЧАВСЯ  З СОЦЬКИМ.  сЕМЕН ЧАСТЕНЬКО
НАВ│ДУВАВСЯ  НА  ПОШТУ,  РОЗПИТУВАВ,  ЧИ  НЕМА║ ДО  ЙОГО  ЛИСТА  З  СТОЛИЦ│.
в│ДПОВ│ДЬ НЕ ПРИБУВАЛА, ХОЧ ЧАС ЛИНУВ, НЕСУЧИ ЗЕМЛ│ СН│ГОВ│ ШАТИ...
     сЕМЕН  ЧЕКАВ, НЕ  ТРАТИВ НАД│┐. аЛЕ ДЕДАЛ│ НЕВПОК│Й ОПАНОНУВАВ сЕМЕНОМ.
в│Н  ЗРОБИВСЯ УРАЗЛИВИМ, НЕТЕРПЛЯЧИМ.  йОГО ДРАТУВАЛО  КОЖНЕ ЖАЛ│СЛИВЕ СЛОВО
Б│ДНО┐ дОМНИ,  КОТРА  НЕ  ЗНАЛА,  ЩО  Д│║ТЬСЯ З  ЧОЛОВ│КОМ,  КОЖНЕ  МАТЕРИНЕ
ЗАПИТАННЯ, в│Н ТРЕМТ│В ТА СХОПЛЮВАВСЯ З ЛАВИ, ЯК ХТО ВВ│ХОДИВ ДО ХАТИ. чАСОМ
УВ│  СН│ ВБАЧАЛОСЯ ЙОМУ, ЩО СОЦЬКИЙ ПРИН│С  ТАК ДОВГО ОЧ│КУВАНУ  БОМАГУ, - ▓
сЕМЕН  З│СКАКУВАВ  З ПОЛУ,  ВИБ│ГАВ  НА ПОДВ│Р'Я.  а ТО  ВИДАСТЬСЯ  ЙОМУ, ЩО
НЕЗАБАРОМ, АБО Й  ЗАРАЗ-ТАКИ,  МАЮТЬ ПОКЛИКАТИ ЙОГО  ДО СТАНОВОГО. в│Н С│ДАВ
ТОД│  НА  ЛАВ│ │ ЧЕКАВ.  ▓ ДОСИТЬ НА ТОЙ ЧАС СТУКНУТИ КОМУ-НЕБУДЬ  С│НЕШН│МИ
ДВЕРИМА,  ЩОБ  СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ  ЗУПИНИЛОСЬ  В  ГРУДЯХ,  ПЕРЕСТАЛО  БИТИСЬ,  А
ЗМАРН│ЛЕ  ОБЛИЧЧЯ ВМИТЬ  ПОПОЛОТН│ЛО.  сЕМЕНА ЖЕРЛА  ГАРЯЧКА, В│Н  БУВ СЛИВЕ
НЕДУЖИЙ.  хРЕСТИНИ  СИНА,  ЩО  ПОРОДИЛА  дОМНА ВОСЕНИ,  НЕ ЗДОЛАЛИ РОЗВАЖИТИ
ЗАСМУЧЕНОГО сЕМЕНА, НЕ РОЗПОРОШИЛИ ЙОГО Г│РКИХ ДУМОК, ЙОГО ГРИЗОТИ...
     мИНУЛО Р│ЗДВО, В│ДСВЯТКУВАЛИ Й ВОДОХРЕЩЕ, А │З СТОЛИЦ│ Н│ ЧУТКИ,
     "нЕ ПУСТИЛИ, - ДУМАВ сЕМЕН ПРО СВО║ "ПРОШЕН│║", - НЕ Д│ЙШЛО...В
     цЯ  ДУМКА  ТРОХИ  ЗАСПОКО┐ЛА  сЕМЕНА.  нЕ  Д│ЙШЛО   -  ЗНАЧИТЬ,  Н│ЧОГО
СПОД│ВАТИСЬ В│ДПОВ│Д│. аЛЕ МАРА БЕЗЗЕМЕЛЛЯ В БУДУЧНОСТ│,  ЩО БУЛА  ЗНИКЛА НА
ЯКИЙСЬ ЧАС,  ЗНОВ  З'ЯВИЛАСЬ │ СТАЛА ПЕРЕД  НИМ У  ГР│ЗН│Й ПОСТАТ│.  кОЛИШН│
ДУМКИ ЗНОВ ТУРБУЮТЬ сЕМЕНА, ЗНОВ ТОЧАТЬ  ЙОГО, МОВ ШАШ│ЛЬ ДЕРЕВО; В│Н НЕ МА║
ВЖЕ  СИЛИ  СПЕКАТИСЬ НЕПРОХАНИХ  ГОСТЕЙ. дУМКА  ЗА  ДУМКОЮ,  МР│Я  ЗА  МР│║Ю
КОТЯТЬСЯ В Б│ДН│Й ГОЛОВ│ Ц│ПОВ'ЯЗОВ│Й, ЯК ХВИЛ│ НА БЕЗКРАЙОМУ РЕЗДОЛЛ│ МОРЯ,
КОТРИМ ГОД│ ЗМАГАТИСЯ З НЕВПИННИМ, МОГУТН│М В│ТРОМ.
     рОЗПАЛЕНА УЯВА сЕМЕНОВА ПЕРЕНОСИТЬ ЙОГО В ПРИШЛ│ ЧАСИ, В Т│┐ ЧАСИ, КОЛИ
ЛЮДЯМ СТАНЕ Т│СНО  НА СВО┐Х  ГРУНТАХ, КОЛИ,  ЗУБОЖ│Л│, ГОЛОДН│, ВОНИ  ВРАЗ З
УС│Х  ГРУДЕЙ СКРИКНУТЬ: "сМЕРТ│ НАМ  АБО  ПОЛЯ!.."  аЛЕ ПОЛЯ НЕМА, СМЕРТЬ НЕ
ПРИХОДИТЬ, │ ГОЛОДН│, ЗВОРОХОБЛЕН│ ЛАВИ, ПОВН│ РОЗПУКИ Й ЗНЕВ│Р'Я, РИНУТЬ НА
БАГАТИХ, НА ТИХ, ЩО ТО  МАЮТЬ ГРУНТА НЕОБМЕЖЕН│, ЩО НЕ ЗНАЛИ  ДОС│  ГОЛОДУ Й
ХОЛОДУ.  лАМА║ТЬСЯ  ВСЯКА  ПРАВДА, РОЗЛИВА║ТЬСЯ МОРЕ  КРОВ│ ЛЮДСЬКО┐... ▓ НЕ
СПИНИТИ ТОД│  ТО┐ КОЛОТНЕЧ│, ЯК НЕ  СПИНИТИ ХУРТОВИНИ, НЕ СПИНИТИ  ЗЛИВИ, ЩО
ЗАТОПЛЮ║ ЗЕМЛЮ, КЛЕКОЧЕ БУРЧАКАМИ, РУЙНУ║ ГРЕБЛ│ Й ВСЕ, ЩО НА ДОРОЗ│...
     сЕМЕНОВ│ СТА║ МОТОРОШНО. чИ В│Н НЕ ХОРИЙ,  БУВА║? щО СЕ ЙОМУ ВЕРЗЕТЬСЯ,
ЩО СЕ  ПРИВИДЖУ║ТЬСЯ?..  ▓  В│Н  СИЛКУ║ТЬСЯ ОТУ Н│СЕН│ТНУ  УЯВУ  РОЗПОРОШИТИ
ЗДОРОВИМИ  ДУМКАМИ. чИ МОЖЕ ТАК БУТИ, ЯК ЙОМУ УЯВИЛОСЯ? щО ЗЕМЛЯ ПОД│ЛЯ║ТЬСЯ
НА  ШМАТОЧКИ,  ЩО ЛЮДЕЙ ВСЕ  Б│ЛЬША║, А  ЗЕМЛ│ НЕ  ПРИБУВА║, ЩО ВЖЕ Й  ТЕПЕР
ЧИМАЛО БУРЛАК│В,  А ДАЛ│  Й Б│ЛЬШЕ БУДЕ -  ЦЕ  КОЖНИЙ  БАЧИТЬ Й ЗНА║.  дАЛ│.
гОЛОДНИЙ  ВОВК СЕРЕД ДНЯ, НЕ  БОЯЧИСЬ СМЕРТ│, ХАПА║ В│ВЦЮ З ОТАРИ, А ГОЛОДНА
ЛЮДИНА НЕ БАГАТО КРАЩА ЗА ВОВКА. ▓ ЦЕ ОЧЕВИДЯЧКИ. нУ,  А  КОЛИ ТАК... А КОЛИ
ТАК, ТО ВСЕ ЦЕ МОЖЕ СПРАВДИТИСЯ... сЕМЕН ЧУ║, ЩО ЙОГО УЯВА ЗРОСТА║ В │ДЕЮ, В
ЯКУ  В│В В│РИТЬ │ ЯКО┐ ЗАРАЗОМ ЖАХА║ТЬСЯ...  "аЛЕ ЯК  ЦЕ МОЖЕ  БУТИ,  ЩОБ ДО
ТАКИХ  ПРОСТИХ  РЕЧЕЙ  НЕ  ДОМ│РКУВАЛИСЬ ДОС│? - ТРЕМТЯЧИ,  ЯК У ПРОПАСНИЦ│,
ДУМА║ сЕМЕН. - нЕВЖЕ ДО ЦЬОГО Н│ХТО ЩЕ НЕ Д│ЙШОВ РОЗУМОМ? мАБУТЬ,  ЩО Н│, БО
НЕ  ЗАПОБ│ГАЮТЬ ЛИХОВ│... сЕ ВЖЕ МЕН│ ДЕСЬ ТАК БОГ ДАВ, ЗНЯВ Б│ЛЬМА З  ОЧЕЙ,
ЩОБ  Я ДРУГИХ,  РОЗУМН│ШИХ ТА  СИЛЬН│ШИХ ЗА СЕБЕ,  НАВ│В  НА  СТЕЖКУ...  ▓ Я
ВИЯВЛЮ, Я МУШУ ВИЯВИТИ СВОЮ ДУМКУ, ТА ОДНОМУ ЛИШ ЦАРЕВ│ │ Б│ЛЬШ Н│КОМУ... нЕ
ПОСИЛАТИМУ  "ПРОШЕН│Я",  ОДНАКОВО  НЕ  ПУСТЯТЬ...  тРЕБА  КОНЧЕ  САМОМУ,  НА
СЛОВАХ...В сЕМЕН ЗГАДУ║, ЩО НА МАНДР│ВКУ В СТОЛИЦЮ ПОТР│БН│ ГРОШ│, А В НЬОГО
ПОКИ ЩО САМ│ ЙНО ДОВГИ, АЛЕ ЗГОДОМ ЗАСПОКОЮ║ТЬСЯ: БАЙДУЖЕ! яК НЕ ТЕПЕР, ТО В
ЧЕТВЕР, АБИ Д│П'ЯТИ СВОГО...
     нАД│Я ЗНОВ ЗАГР│ВА║ БОЛЮЧЕ СЕРЦЕ сЕМЕНОВЕ, Ц│ПОВ'ЯЗ ЗНОВ МА║ ЧИМ ЖИТИ.
     ▓ рОМАН МА║ │ДЕЮ, ЩЕ Й ГАРНУ │ДЕЮ, АЛЕ ТО ТАКУ ГАРНУ, ЩО НАВ│ТЬ НА САМУ
ЗГАДКУ ПРО НЕ┐ УСМ│ШКА  ОСЯВА║  ЙОГО ОБЛИЧЧЯ. рОМАН ДОМ│РКУВАВСЯ,  ЩО Т│ ТРИ
МОРГИ ЗЕМЛ│, ЯК│  НЕДАВНО КУПИВ сЕМЕН │ ЯК│  НАЧЕ  САМ БОГ ПРИТУЛИВ ДО ЙОГО,
рОМАНОВО┐, НИВИ,  НЕ ПОТР│БН│  сЕМЕНОВ│. аВЖЕЖ НЕ ПОТР│БН│,  БО  В│Н НЕ ВМ│║
ШАНУВАТИ ┐Х. бРАТ НЕ МАТИМЕ ПОЖИТКУ З ТОГО ГРУНТУ, БО В│Н МАРНУ║ СВОЮ ПРАЦЮ,
РОЗС│ВАВ ┐┐ НА ДУРНИЦЮ. оСЬ НЕДАВНО мОРДКО ХВАЛИВСЯ, ЩО ВЗЯВ В│Д НЬОГО П'ЯТЬ
КАРБОВАНЦ│В ЗА ЯКЕСЬ ТАМ "ПРОШЕН│║"... ▓ ЩО З  ТОГО "ПРОШЕН│ЯВ3 яКБИ КОРИСТЬ
ЯКА, А ТО - ХАЛЕПИ ЩЕ НЕ БАЧИВ!.. нУ, З'┐В БИ ЗА Т│ ГРОШ│ ЛАСО, ПРОПИВ БИ ┐Х
- УСЕ Б БУЛА ПРИЗНАКА, А ТО ПО ЖИДАХ-ДЕРИСВ│ТАХ РОЗС│ВАТИ!.. н│, НЕ ПОТР│БНА
ТАКОМУ ЗЕМЛЯ, ОДНАКОВО ЗМАРНУ║... а ЦЕ ГР│Х. аДЖЕ  Й  БАТЮШКА В ЦЕРКВ│ КАЖЕ:
"вСЯКОМУ МАЮЧОМУ  ДАСТЬСЯ, А В│Д НЕМАЮЧОГО Й ЩО МА║ - В│ДБЕРЕТЬСЯ..." а КОМУ
Ж В│Д│БРАТИ  ┐┐? рОМАН Н│КОМУ НЕ ДАСТЬ  В│Д│БРАТИ,  В│Н САМ В│ДБЕРЕ ЗЕМЛЮ...
т│ЛЬКИ ЯК ЖЕ ЦЕ ЗРОБИТИ?  пРАВИТИ ЧЕРЕЗ  СУД ДОВГ  З  сЕМЕНА - ТАК  МАЛО  ЩЕ
НАПОЗИЧИВ... ЩЕ НЕ ЧАС... пИТАННЯ ЦЕ ЗАБИЛО КЛИН У Т│М'Я рОМАНОВ│, АЛЕ В│Н В
К│НЦ│ ЗАСПОКО┐В СЕБЕ: "яКОСЬ ВОНА БУДЕ! нЕ  КАБАК  ЖЕ  В МЕНЕ  НА  ПЛЕЧАХ, А
ГОЛОВА, ТА ЩЕ Й НЕАБИЯКА!"
     пРОМАЙНУЛА МЕТЕЛИКОМ ВЕСНА, ЗБ│ГАЛО, МОВ ДЕНЬ ОДЕН, Й Л│ТО. пОЧАЛИ ЛЮДИ
СЕРПИ ГОСТРИТИ, ЛАШТУЮЧИСЬ ДО ЖНИВ. сЕМЕНОВЕ ЖИТО  ЗАРОДИЛО  НА ДИВО. гУСТЕ,
ВИСОКЕ,  ВОНО  ГНУЛО ДОДОЛУ ВАЖКИЙ  КОЛОС, НАЧЕ ЗГИНАЛОСЬ ДО  рОМАНОВОГО, ЩО
ЗАРАЗ-ТАКИ НА  СУМ│ЖНОМУ ПОЛ│ СТИРЧАЛО  ДОГОРИ, Р│ДКЕ ТА М│ЗЕРНЕ. цЯ КАРТИНА
НЕСКАЗАННО ДРАТУВАЛА рОМАНА.
     -  сКАЖУСЬ,  ЗБОЖЕВОЛ│Ю,  ЯК  НЕ  В│ДБЕРУ  ЦЬОГО  ПОЛЯ!  -  КАЗАВ  В│Н,
ЗАТИСКАЮЧИ ЗУБИ. - я ЙОГО П│ДПАЛЮ... б│ГМЕ, П│ДПАЛЮ... хАЙ ПРОПАДАВ... тА НЕ
ПРОПАДЕ, ЛЕДАЩО: ДАМ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ РАЗ ПОЗИЧУ, А ПОЛЕ ТАКИ БУДЕ МО┐М...
вЖЕ ЯК СКАЗАВ, ЩО БУДЕ, ТО БУДЕ...
     ▓ рОМАН  ГР│ЗНО ПОГЛЯДАВ  НА МОЛОДШОГО БРАТА, ЩО  ПОЧАВ УЖЕ ЖАТИ СТИГЛЕ
ЖИТО КРАЙ ПОЛЯ. а сЕМЕН НЕ ЗНАВ, НЕ В│ДАВ Й НЕ ПРИЧУВАВ НАВ│ТЬ СВОГО ВОРОГА.
в│Н  ЖАВ,  ЗАКЛОПОТАНИЙ  ВЛАСНОЮ  ДУМКОЮ.  п│ШЛА  ЧУТКА, ЩО ДО мЕЖИБОЖА,  ДЕ
З│БРАЛАСЬ  СИЛА В│ЙСЬКА, МАВ  НЕЗАБАРОМ ПРИБУТИ  ХТОСЬ З ЦАРСЬКО┐ РОДИНИ. цЯ
НОВИНА ДУЖЕ БУЛА НА РУКУ сЕМЕНОВ│.  дО мЕЖИБОЖА НЕ ТАК-ТО ДАЛЕКО, МОЖНА ТУДИ
ПО┐ХАТИ,  ОТ КОЛИ Б Т│ЛЬКИ  ОБЖАТИСЬ ТА ЗВЕЗТИ ХЛ│Б. вЖЕ В│Н  КОНЧЕ  ПОДАСТЬ
"ПРОШЕН│║", ВИБЛАГАВ ДОЗВОЛУ Й ГРОШЕЙ НА ПОРОГУ, ПРИ┐ДЕ В  СТОЛИЦЮ Й ВИЯВИТЬ
СВОЮ ТА║МНИЦЮ ЦАРЕВ│...
     лЮДИ ОБЖАЛИСЬ.  зАСКРИП│ЛИ ВОЗИ, ЗАМОТАЛИ ГОЛОВАМИ КРУТОРОГ│, ЗДЕРЖУЮЧИ
З  ГОРИ  ВИСОК│,  МОВ ХАТИ,  ХУРИ, НАЛАДНОВАН│  ЗОЛОТИМИ  СНОПАМИ.  пОЧАЛАСЬ
ВОЗОВИЦЯ.  сЕМЕН  ЗВ│З  СВ│Й ХЛ│Б  РАН│ШЕ В│Д ДРУГИХ │  СКЛАВ У СТОДОЛУ. в│Н
КВАПИВСЯ ВИРУШИТИ В ДОРОГУ.
     бУВ  ЧУДОВИЙ  СЕРПНЕВИЙ  РАНОК.  сОНЦЕ  ВСТАЛО  ЯСНЕ,  ВЕСЕЛЕ,  УМИТЕ │
ЗАРАЗ-ТАКИ  ПОЧАЛО ГРАТИСЬ  В ЗОЛОТИМИ  СТ│ЖКАМИ ЖИТА Й  ПШЕНИЦ│, ЩО СТОЯЛИ,
ПИШАЮЧИСЬ, НА КОЖНОМУ ОБ│ЙСТ│. гОРОБЦ│ ЦВ│Р│НЬКАЛИ ТА ЧУБИЛИСЬ КОЛО СТ│ЖК│В,
ДЕ БУЛО ЧИМАЛО ВИТРУШЕНОГО  ЗЕРНА. т│ЛЬКИ ЛЮДЯМ  БУЛО ЗАГАЙНО, БО ВОНИ ЩЕ НЕ
ПОК│НЧИЛИ Ц│ЛКОМ  У ПОЛ│. в СЕЛ│ БУЛО ПУСТО Й ТИХО. дВЕР│ В ХАТАХ БУЛИ ВСЮДИ
ЗАЧИНЕН│,  в нАУМИШИН│Й  ХАТ│ ТЕЖ  НЕ БУЛО  Н│КОГО, БО сЕМЕН,  МАЮЧИ УВЕЧЕР│
┐ХАТИ  ДО  мЕЖИБОЖА, ХОТ│В  НАЛАГОДИТИ Ж│НЦ│ ДРОВ │ ПОДАВСЬ У Л│С,  А  Ж│НКИ
КОПАЛИ В ПОЛ│ БАРАБОЛЮ.
     рОМАН ЙШОВ УЛИЦЕЮ,  ЙОМУ ТРЕБА БУЛО  ДО ТЕСТЯ.  в│Н ЩЕ ЗДАЛЕКУ НАГЛЯНУВ
БРАТОВ│ СТ│ЖКИ Й СТОДОЛУ, ЩО СТОЯЛА  ПОВНА СНОП│В КРАЙ ДОРОГИ. рОМАНА  ТАК │
ШПИГНУЛО ЩОСЬ У СЕРЦЕ.
     "яКОГО ХЛ│БА НАВОЗИВ!.. - ПОДУМАВ В│Н З ЗАЗДР│СТЮ, МАЛО  НЕ З НЕНАВИСТЮ
ДО БРАТА. - оЦЕ  ПОПРОДАСТЬ │ ПРИНЕСЕ МЕН│ ДОВГ... ХОЧ НЕ  ВВЕСЬ, ЧАСТИНУ...
ТА НЕ БАЧИТИ  МЕН│  ЙОГО ПОЛЯ, МОВ СВОГО НОСА...  мАВ В│Н ХЛ│БА... МА║!..  А
ЯКБИ ТЕ║...- рОМАН ПОПРАВИВ ВОГОНЬ У ЛЮЛЬЦ│. - ВЗЯЛО Б СЯ ВОГНЕМ - │ НЕМА...
▓ ЛИШ КУПА ПОПЕЛУ ЛЕЖИТЬ ЗАМ│СТЬ ХЛ│БА... нЕ  ВЗЯВ БИ ЙОГО КАТ, ПОЗИЧИВ БИ Я
ЙОМУ  НА ХАТУ... зАТЕ Б │  НИВУ  МАВ1.. 1 ЧОГО,  ДУРНИЙ, НАЛЯКАВСЯ?  - КАЗАВ
рОМАН, ЦОКАЮЧИ  ЗУБАМИ, МОВУ  ПРОПАСНИЦ│, ТА  ОЗИРАЮЧИСЬ  НАВКРУГИ. - й ДУХА
ЖИВОГО НЕМА║... НЕ ПОБАЧАТЬ... оТ ВЗЯТИ ТАК...- рОМАН ВИЙНЯВ ГУБКУ 3 КИШЕН│,
-  ЗРОБИТИ ТАК...- В│Н  ЗАПАЛИВ ШМАТОК ГУБКИ  З ЛЮЛЬКИ...-  А  ДАЛ│ ТАК... │
ГОД│...В рОМАН КИНУВ ТЛ│ЮЧУ ГУБКУ НА ОЖЕРЕД СОЛОМИ, ЩО ЛЕЖАВ КОЛО СТОДОЛИ, │
ПОВАЖИВСЬ  Т│КАТИ...  аЛЕ  - ОЙ  ЛЕЛЕ!..  щО  Ж  СЕ  ТАКЕ? нОГИ рОМАНОВ│ МОВ
ПРИКИП│ЛИ  ДО  М│СЦЯ, СИЛИ  ДЕСЬ  РАПТОМ ЩЕЗЛИ, │ В│Н  НЕ  МОЖЕ  ПОРУШИТИСЬ,
ЗАРАЗОМ ТЯМЛЯЧИ, ДО БОЛЮ 'В МОЗКОВ│ ТЯМЛЯЧИ, ЩО Й СТОЯТИ НЕ МОЖНА... а ПРОТЕ
В│Н  СТО┐ТЬ │ ЧУ║, ЯК  УСЯ КРОВ ЙОГО  ВБ│ГЛАСЬ  ДО СЕРЦЯ, │ НЕ МОЖЕ В│ДВЕСТИ
ШИРОКО РОЗПЛЮЩЕНИХ ОЧЕЙ В│Д ГУБКИ, ЩО ЖАРИТЬ НА СОЛОМ│ ПРОТИ В│ТРУ...
     рОМАН  НАТУЖУ║ ВС│  СВО┐ СИЛИ,  УСЮ ВОЛЮ │,  ЗРОШЕНИЙ  ХОЛОДНИМ  ПОТОМ,
НЕПЕВНИМ КРОКОМ СЛИВЕ Б│ЖИТЬ ДАЛ│...
     а  НАД  ТИХИМ МЕРТВИМ СЕЛОМ  ВЖЕ  ПОНЕСЛОСЬ В│Д ДЗВ│НИЦ│ ТРИВОЖНЕ: БОВ,
БОВ, БОВ... тО ХТОСЬ, ПОБАЧИВШИ СТОВП ЧОРНОГО  ДИМУ, ЩО ЗВИВСЯ  АЖ П│Д НЕБО,
ДЗВОНИТЬ НА  ПОЖЕЖУ.  хТО  БУВ ЛИШ НА СЕЛ│ - СКЛАДАВ СТ│ЖКИ  АБО КОПАВСЬ  НА
ГОРОД│  -  УС│  ВИСИПАЛИ  НА  УЛИЦЮ,  ОЗИРАЮЧИСЬ   НАВКРУГИ,  ШУКАЮЧИ   ТОГО
НЕВБЛАГАННОГО  ВОРОГА  С│ЛЬСЬКОГО  В  Л│ТНЮ  ПОСУХУ... хТО  ГОРИТЬ!.. дЕ?...
лИБОНЬ  ▓ВАН  гАЛУЗКА...  н│,  яК│В  кОВАЛЬ...  нАУМИШИНА  ХАТА!..  "нАУМИХА
ГОРИТЬ!.." - КРИЧИТЬ ХТОСЬ  З│ СТР│ХИ, КУДИ ВИЛ│З РОЗДИВИТИСЬ КРАЩЕ... ▓ ВС│
РИНУТЬ ТУДИ, ДЕ ХМАРОЮ В'║ТЬСЯ ЧОРНИЙ ДИМ, ПОПЕРЕДЖАЮЧИ ХВИЛ│ ПОЛУМ'Я...
     оСЬ  ЧУТНО, ЯК ЛОПОТИТЬ ХТОСЬ БОСИМИ  НОГАМИ ПО УЛИЦ│. тО ДЕСЯТНИК, БЕЗ
ШАПКИ, РОЗХРИСТАНИЙ, ПРИДЕРЖУЮЧИ ГРУДИ РУКАМИ, КРИЧИТЬ, ВАЖКО В│ДСАПУЮЧИ:
     - пОЖЕ-ЖА!.. ХХЕ!.. ХХЕ!.. ХХЕ!..  пОЖЕ-ЖА! ХХЕ..!  ХХЕ!.. дЕСЯТНИК УЖЕ
ЗНИК, ЙОГО ПОКЛИК  "ПОЖЕ-ЖА"  ТИХ│ШЕ  ЛУНАВ З-ЗА ХАТ, АЛЕ ТЕ ЛОПОТАННЯ БОСИХ
Н│Г, ТЕ В│ДСАПУВАННЯ РОЗХВИЛЬОВАНИХ ГРУДЕЙ, НЕВГАВАЮЧЕ БОВКАННЯ ДЗВОНА,  ЧАД
З ДИМУ,  ЩО РОЗНОСИТЬСЯ В│ТРОМ,  СПОВНЯЮТЬ ПОВ│ТРЯ  НЕСКАЗАННОЮ  ТРИВОГОЮ, │
ТРИВОГА ОБХОПЛЮ║ ВС│Х, ХТО В│ДДИХАВ ЛИШ ТИМ ПОВ│ТРЯМ...
     оСЬ Б│ЖАТЬ З ПОЛЯ СПОЛОХАН│ ЛЮДИ, ПРЯМУЮЧИ НА ЧОРНУ ХМАРУ ДИМУ.
     - оЙ, МАТ│НКО, НАЧЕ НАША ХАТА... ОЙ!.. ОЙ!..
     - тА НЕ Ж НА НАШ│М КУТКУ! дЕСЬ КОЛО нАУМИХИ!..
     кУРЯВА  ЗВИВА║ТЬСЯ  З-П│Д ПРУДКИХ  В│Д ЖАХУ Н│Г, ВУЗЬК│  П│ДТИЧКИ Ж│НОК
ЛОПОТЯТЬ, ЧЕРКАЮЧИСЬ ОБ ХАЛЯВИ.
     б│ЛЯ  нАУМИШИНО┐  ХАТИ  -  СОДОМА,  вОГОНЬ  ОБХОПИВ  СТОДОЛУ,  СТАРИКИ,
ПЕРЕКИНУВСЯ НА ХАТУ. нА ПОДВ│Р'┐ СПЕКА, ЯК У ПЕКЛ│. 3 РОЗПЕЧЕНИМИ ОБЛИЧЧЯМИ,
ОБ│ЛЛЯН│  ПОТОМ, ЗАМАЗАН│ БОЛОТОМ,  МЕТУШАТЬСЯ ЛЮДИ  КОЛО ВОГНЮ, НАМАГАЮЧИСЬ
ВГАСИТИ ЙОГО.
     - хЛ│Б РЯТУЙТЕ! ХЛ│Б! рОЗРИВАЙТЕ СТОДОЛУ!..
     - нЕ РОЗРИВАЙТЕ, НЕ ТРЕБА! гАС│ТЬ ТАК!..
     - рОЗРИВАЙТЕ, КАЖУ!..
     пАЛАЮЧ│  КРОКВИ  РУХНУЛИ  П│Д  ОДНОСТАЙНИМ НАТИСКОМ,  СТР│ЛИВШИ  ДОГОРИ
ЯСНИМИ │СКРАМИ, А З СЕРЕДИНИ СТОДОЛИ ВИХОПИЛОСЬ РАПТОМ ПОЛУМ'Я Й ЗАГОГОТ│ЛО,
     - вОДИ!!
     к│ЛЬКА  В│ДЕР ВОДИ БУХНУЛО  НА ВОГОНЬ; ОГОНЬ ЗАСИЧАВ, ПРИЧА┐ВСЯ, ДИХНУВ
ЧАДОМ  │ ЧОРНИМ ДИМОМ, А ДАЛ│ ВИСКОЧИВ Й  САМ, ЩЕ ПОТУЖН│ШИЙ, ЩЕ МОГУТН│ШИЙ,
ЯК НЕЗВИТЯЖНИЙ ПЕРЕМОЖЕЦЬ...
     - тЯГН│ТЬ СНОПИ!.. гАС│ТЬ СНОПИ!..
     аЛЕ ЦЯ РОБОТА МАЛО НА ЩО ПРИДАЛАСЯ: КОЛОССЯ ВЖЕ ОБСМАЛИЛОСЬ, ПРИДИМ│ЛО,
│ СН│ПКИ ЛИШ ЧАД│ЛИ, ОБЛИТ│ ВОДОЮ...
     3 ХАТИ ВИНОСИЛИ ОДЕЖУ, ВС│ЛЯКИЙ ДР│Б'ЯЗОК │  СКЛАДАЛИ ВСЕ НА КУПУ. лЮДИ
СКУПЧИЛИСЬ  Б│ЛЯ ХАТИ,  БАЖАЮЧИ  ОБРЯТУВАТИ  ХОЧ ┐┐.  аЛЕ  НАДАРЕМНЕ: ВОГОНЬ
БУРХАВ,  СКАЖЕН│В,  МОВ  ЛЮТИЙ  ЗВ│Р,  КИДАВСЯ  НА  ВСЕ,  ЩО  МОГЛО  ГОР│ТИ,
ВИХОПЛЮВАВСЬ  ТАМ, ДЕ ЙОГО Й  НЕ  СПОД│ВАЛИСЬ. в│Н НАЧЕ ГЛУЗУВАВ │З  СВОЙОГО
ВОРОГА - ВОДИ, - ЩО НЕ М│Г ДАТИ СОБ│ З НИМ РАДИ.
     вЖЕ ХАТА  СЛИВЕ  ДОГОРАЛА,  КОЛИ ПРИБ│ГЛИ З  ПОЛЯ нАУМИХА З дОМНОЮ.  яК
УЗДР│ЛА нАУМИХА, ЩО Д│║ТЬСЯ, ТАК РУКИ Й ЗАЛОМИЛА.
     - оЙ, ПРАЦЯ Ж МОЯ, ПРАЦЯ НАДБАНАЯ!..
     вОНА КИНУЛАСЬ  ДО ХАТИ,  АЛЕ ТАМ ЖАР│ЛИ  ЛИШЕНЬ ГОЛОВЕШКИ  ТА  СТРИБАЛО
ДЕ-НЕ-ДЕ  ПОЛУМ'Я. нАУМИХА МЕТНУЛАСЬ ДО СТ│ЖК│В,  А ВОНИ  СТОЯЛИ ТО  ЧОРН│ Й
СПОПЕЛ│Л│, ТО ЖЕВР│ЛИ ТЦЕ, ЯК ЖАР У ПЕЧ│... нАУМИХА ЗНЯЛА РУКИ ДО БОГА.
     - бОЖЕ М│Й, БОЖЕ!.. щО З НАМИ СТАЛОСЯ!.. лЮДИ ДОБР│, - БЛАГАЛА нАУМИХА,
ПРОСТЯГАЮЧИ ДО ЛЮДЕЙ РУКИ, - РЯТУЙТЕ МО║ ДОБРО, РЯТУЙТЕ!..
     тА Н│ЧОГО БУЛО РЯТУВАТЬ УЖЕ.
     дОМНА РЕВНО ПЛАКАЛА, ПРИТИСКАЮЧИ ДИТИНУ ДО ЛОНА, МАЛО НЕ ОМЛ│ВАЛА.
     -  сИНУ  М│Й, СИНУ, ПОБИЛА  НАС  ЛИХА ГОДИНА... пРОПАЛИ  МИ, Б│ДОЛАШН│,
ЗАГИНУЛИ...
     мОЛОДИЦ│ ОБСТУПИЛИ дОМНУ, ЗАЦИТЬКУВАЛИ, ГОМОН│ЛИ.
     - бОГ ЗНА, ЗВ│ДКИ Й З ЧОГО ЗАНЯЛОСЯ... мОЖЕ, ДЕ Д│ТИ ВОГНЕМ БАВИЛИСЬ, А
МОЖЕ, ЖАР У ПЕЧ│ ЛИШИЛИ, БУВА║...
     аЖ ОСЬ ВЕРХИ  ПРИСКАКАВ  сЕМЕН │З Л│СУ.  в│Н ЯК  ЗЛ│З З  КОНЯ, ЯК СТАВ,
МОВЧАЗНИЙ, ЗГОРНУВШИ РУКИ, НА ПОЖАРИЩ│, ТАК │ ЗАХОЛОВ. в│Н САМ НЕ ЗНАВ, ЩО З
┐М РОБИТЬСЯ. тАК,  НАЧЕ  ДУРНИЙ КАМ│НЬ,  В│Д│РВАВШИСЬ  ОД ВИСОКО┐-ПРЕВИСОКО┐
ГОРИ, ВПАВ ЙОМУ НА ГОЛОВУ.
     рОМАН ТЕЖ З'ЯВИВСЯ НА ПОЖЕЖУ. нА  ОБЛИЧЧ│ ЙОГО МАЛЮВАВСЯ НЕСПОК│Й,  АЛЕ
ЩО Ж,  - НА ТЕ  В│Н БРАТ, ЩОБ ЙОГО БОЛ│ЛО БРАТОВЕ ЛИХО. в│Н УСЕ РОЗПИТУВАВСЬ
М│Ж  ЛЮДЬМИ:  ЗВ│ДКИ ПОЧАЛОСЬ ГОР│ТИ  - З ХАТИ ЧИ З СТОДОЛИ -  │ ЯКА Б МОГЛА
БУТИ ПРИЧИНА ПОЖЕЖ│: ЧИ П│ДПАЛЕНО, ЧИ, МОЖЕ, САМ│ НЕОБЕРЕЖНИМИ БУЛИ З ОГНЕМ?
аЛЕ Н│ХТО Н│ЧОГО НЕ ЗНАВ, КОЖНИЙ МАВ СВОЮ ДОГАДКУ.
     рОМАН П│Д│ЙШОВ ДО МАТЕР│ Й ПОЧАВ ВМОВЛЯТИ СТАРУ,  ДИВЛЯЧИСЬ КУДИСЬ УБ│К
НЕСПОК│ЙНИМИ ОЧИМА.
     гОД│  ЖУРИТИСЯ... тАК УЖЕ ДЕСЬ МАЛО БУТИ...  яКОСЬ-ТО ВОНО  БУДЕ:  В│Н,
рОМАН, НЕ ДАСТЬ  ┐М  ЗАГИНУТИ, П│ДПОМОЖЕ │  Л│СУ КУПИТИ, │ ХАТУ ПОСТАВИТИ...
оСЬ В│Н ПОБАЛАКА║ З сЕМЕНОМ, МОЖЕ, ЩОСЬ УДВОХ Й ПОВОРОЖАТЬ...
     нАУМИХА СЛУХАЛА │ ЛИШ ХИТАЛА БЕЗНАД│ЙНО ГОЛОВОЮ. вОНА, МОВ ТОЙ СЛИМАК У
СВОЮ ШКАРАЛУЩУ, СХОВАЛАСЬ У ВЛАСНЕ ГОРЕ Й НЕ СПОД│ВАЛАСЬ ВЖЕ КРАЩО┐ ДНИНИ...
     сЕМЕН  ЛЕДВЕ ОЧУМАВСЯ.  в│Н  П│ДХОДИВ ДО ОБГОР│ЛИХ  СНОП│В,  ЩО  ЛЕЖАЛИ
СКР│ЗЬ  ПО  ПОДВ│Р'Ю  Й  ДИМ│ЛИСЬ, ПЕРЕВЕРТАВ ┐Х,  ОГЛЯДАВ. оСЬ ЛЕЖИТЬ  ЙОГО
ПРАЦЯ,  ЙОГО КРИВАВИЦЯ, ЙОГО НАД│Я:  ЧОРНА,  МОКРА, ЧАДНА... оСЬ ДИВИТЬСЯ НА
ЙОГО  ЧОРНА, ОБСМАЛЕНА РУ┐НА  ХАТИ, ЖУЖМОМ ЛЕЖИТЬ НА ПОЗАЛИВАН│Й ЗЕМЛ│ УСЯКЕ
ДОБРО, ЛАМА║ РУКИ ДРУЖИНА, ЯК СМЕРТЬ, ХОДИТЬ МАТИ...
     аЛЕ ЧУДНА Р│Ч: сЕМЕН ДИВИТЬСЯ НА ВСЕ ЦЕ, ЯК НА ЧУЖЕ, В ЙОГО СЕРЦ│ НЕМА║
ТОГО ОСТРОГО БОЛЮ,  ТОГО ЖАЛЮ, ЯКИЙ ПОВИНЕН БИ БУТИ. сЕМЕН ЦЕ САМ ПОМ│ЧА║, │
ЙОМУ НАВ│ТЬ  ДИВНО... в│Н ЧУ║,  ЩО НОГИ САМ│, БЕЗ ЙОГО ВОЛ│, НОСЯТЬ  ЙОГО ПО
ПОДВ│Р'Ю, РУКИ САМОХ│ТЬ П│Д│ЙМАЮТЬ УСЯКЕ МАНАТТЯ,  СКЛАДАЮТЬ У  ПОВ│ТКУ,  ЩО
МАВ  ЧУДОМ ЯКИМ ЗАХОВАЛАСЬ В│Д ВОГНЮ...  йОМУ НАЧЕ БАЙДУЖЕ ДО ВСЬОГО. чИ  ТО
СПРАВД│ КАМ│НЬ ЯКИЙ. ВПАВШИ НА ГОЛОВУ, ПРИГН│ТИВ МОЗОК, ЩО ТАМ НЕ ВОРУШИТЬСЯ
Н│ЧОГО, ТАКИ Н│ЧОГ│С│НЬКО?..
     пОЖЕЖУ ВГАСИЛИ, ЛЮДИ РОЗ│ЙШЛИСЬ. т│ЛЬКИ ТРИ ПОСТАТ│ ХАЗЯ┐В СНОВИГАЛИ ПО
ПОЖАРИЩ│, МОВ Т│Н│. тАК ЗАХОПИЛА ┐Х Н│Ч. н│ХТО Й НЕ МИСЛИВ СПАТИ; ПРО ВЕЧЕРЮ
ТЕЖ НЕ БУЛО ГАДКИ, вС│ ВОНИ СКУПЧИЛИСЬ  П│Д ХАТОЮ В САДКУ.  нАУМИХА, НАПНУТА
ЧОРНОЮ  ХУСТКОЮ,  З  СКЛАДЕНИМИ  НА ГРУДЯХ РУКАМИ,  СТОЯЛА,  СПЕРШИСЬ НА Р│Г
БЕЗВЕРХО┐ ХАТИ,  │ ГР│ЛА  БОС│ НОГИ НА ТЕПЛ│Й ЩЕ ЗЕМЛ│. дОМНА З ЗАПУХЛИМ В│Д
СЛ│З ВИДОМ, СИДЯЧИ НА ПРИЗЬБ│, ГОДУВАЛА ДИТИНУ. сЕМЕН ТЕЖ ПРИТУЛИВСЯ ОДДАЛ│К
П│Д ОСМАЛЕНИМ ДЕРЕВОМ.  вОНИ  МОВЧАЛИ,  А ДУМИ ┐Х  КРУКОМ  ЧОРНИМ  Л│ТАЛИ ПО
ПОЖАРИН│, РОЗБИВАЛИСЬ М│Ж ЧОРНИМИ СТ│НАМИ.
     "п│ШЛО  МО║  ДОБРО,  -  ДУМАЛА  нАУМИХА,  -  ШУМОМ  ЗБ│ГЛО  ТА  ВЖЕ  НЕ
ВЕРНЕТЬСЯ...  нЕ  ОДНУ  Я Н│ЧКУ  НЕ  СПАЛА, НЕ  ОДЕН ДЕНЬ  Г│РКО  ПРАЦЮВАЛА,
ЗДОРОВ'ЯМ НАКЛАДАЛА, А  ТЕПЕР ДЕ ВОНО? пОПЕЛОМ УЗЯЛОСЯ... в  Ц│Й ХАТ│ ЗРОСЛА
Я, ЗВ│КУВАЛА, ЗАЗНАЛА ДОБРА Й ЛИХА... я Ж ┐┐ САМА Й МАСТИЛА, Й ВИГЛАДЖУВАЛА,
ПИЛОЧОК ОБДМУХУВАЛА,  ЯК ДИТИНУ ДОГЛЯДАЛА...  уМРУ, МИСЛИЛА  Я СОБ│, У СВО┐Й
ХАТ│, ДЕ КОЖНИЙ ЗАКАПЕЛОЧОК БАЧИВ МОЮ  ДОЛЮ Й НЕДОЛЮ... тА НЕ ДОВЕЛОСЬ... щО
Ж, З БОГОМ НЕ СВАРИТИСЯ, НА ВСЕ ЙОГО ВОЛЯ Й ЗМОГА..."
     дИТИНА ЗАКОРИШМАЛАСЬ НА  РУКАХ В дОМНИ, ЗАПХИКАЛА ЧОГОСЬ, ПРОКИНУВШИСЬ,
А дОМНА ТАК │ РОЗ│ЛЛЯЛАСЬ СЛ│ЗЬМИ.
     - нЕ ПЛАЧ, ДОНЮ, - ОБ│ЗВАЛАСЬ нАУМИХА, - НЕ ПОМОЖЕТЬСЯ З ПЛАЧУ... б│ЛЬШ
НА СВ│Т│ ЗЕМЛ│ ГОРОВИТО┐, Н│Ж  Р│ВНО┐, Б│ЛЬШ ЧОЛОВ│К МУСИТЬ  ГОРЯ  ПРИЙНЯТИ,
Н│Ж РАДОСТ│...
     нАУМИХА  НЕ  ПЛАКАЛА. гОРЕ ПОСУХОЮ ВПАЛО НА ┐┐  ОЧ│, ВИСУШИЛО СЛЬОЗИ. а
сЕМЕН СИД│В │ БЕЗ ДУМКИ ДИВИВСЯ НА ЗОРЯНИЙ ОБР│Й, ЩО СВ│ТИВСЬ МЕЖИ ДЕРЕВАМИ.
сЕБТО, В ЙОГО ГОЛОВ│ МИГТ│ЛИ ЯК│СЬ ШМАТКИ  ДУМОК,  ПРОСУВАЛИСЯ ЯК│СЬ  НЕЯСН│
ОБРАЗИ, ТА В│Н Н│ЯК НЕ М│Г ВП│ЙМАТИ ┐Х,  ЗВ'ЯЗАТИ ДОКУПИ. вРЕШТ│, В│Н ПОЧУВ,
ЩО  ПО Т│Л│ ЙОГО МОВ КОМАШНЯ  ЗАЛАЗИЛА.  сЕМЕН  ЗАГОРНУВСЬ У СВИТУ, АЛЕ ЙОГО
ВЗЯЛИ ДРИЖАКИ. в│Н НАВАЖИВСЬ ЗНЯТИСЬ З М│СЦЯ, ОБЕРНУВСЬ ДО ХАТИ  │ ГЛЯНУВ НА
ЧОРН│, ПОШАРПАН│  СТ│НИ. ▓ ВРАЗ ЯСНО,  ВИРАЗНО ВДАРИЛА ЙОМУ В ГОЛОВУ  ДУМКА:
"зГОР│ЛА ХАТА, ЗГОР│В ХЛ│Б..." сЕМЕН ПОЧУВ, ЩО СЕРЦЕ ЙОГО РАПТОМ ОБ│РВАЛОСЬ,
ВПАЛО...  У  ГРУДЯХ ЩОСЬ  СТИСНУЛО,  В  ГОЛОВ│  ЗАКРУТИЛИСЬ  ДУМКИ  КОЛЕСОМ,
КОЛЕСОМ... дАЛ│ КОЛЕСО П│ШЛО В│ЛЬН│ШЕ,  ТИХ│ШЕ │  ЗА  КОЖНИМ РУХОМ ОДКРИВАЛО
Д│ЙСН│СТЬ...  мОЗОК сЕМЕН│В ПОЧАВ  ВБИРАТИ В СЕБЕ УС│ НАЙДР│БН│Ш│  ПОДРОБИЦ│
ТО┐ Д│ЙСНОСТ│, │ З  ТИХ  ПОДРОБИЦЬ СКЛАДАЛАСЬ  НЕВЕСЕЛА КАРТИНА ЙОГО  СТАНУ,
МАЛЮВАЛАСЬ БЕЗРАД│СНА ПРИШЛ│СТЬ...
     сЕМЕН ЗНЯВСЯ З М│СЦЯ │ ПОЧАВ ХОДИТИ ВЗДОВЖ ОБСМАЛЕНИХ СТ│Н.
     - сИНУ, - ОБ│ЗВАЛАСЬ  нАУМИХА,  - НЕ СУМУЙ,  НЕ ГРИЗИСЬ...  3 БОГОМ  НЕ
БИТИСЬ... тРЕБА ЩОСЬ РАДИТИ, А НЕ СУМУВАТИ...
     -  зНАЮ, ЩО ТРЕБА...- НАБЛИЗИВСЯ сЕМЕН, - ТА ЩО МЕН│ Д│ЯТИ, ЗА  ЩО РУКИ
ЗАЧЕПИТИ?
     - 3ДАВТЬСЯ МЕН│, ЩО  рОМАН, ЯК БУВ НА ПОЖЕЖ│, КАЗАВ, ЩО ПОМОЖЕ... л│СУ,
КАЗАВ, КУПЛЮ, ЧИ ЩО... оТ ВЖЕ НЕ ЗГАДАЮ... п│ШОВ БИ ТИ ДО ЙОГО, ПОРАДИВСЯ...
     - дОБРЕ, МАМО, П│ДУ...
     -  в│Н-БО, ТОЙ  рОМАН,  НЕ ТАКИЙ ВЖЕ Й ПОГАНИЙ, ЯК Я  ГАДАЛА...- КАЗАЛА
НАЧЕ ДО СЕБЕ нАУМИХА, ТА сЕМЕН ┐┐ НЕ СЛУХАВ; В│Н М│РКУВАВ, ЩО ПОЧАТИ...
     а  НА  СХОД│  ВЖЕ ПОРОЖЕВ│ЛО. пОДИХНУВ  ПУСТОВЛИВИЙ В│ТРЕЦЬ,  ТОЙ В│ЩУН
СВ│ТАННЯ, ПОБУДИВ ПТАШКИ, ДЕРЕВА,  ЗБУДИВ │ Н│ЧНУ ТИШУ В│Д  СОЛОДКО┐ ДР│МОТИ
ТА ВИПОВНИВ ┐┐ ПЕРЕДРАН│ШН│МИ ГОЛОСАМИ.
     пОЧУЛИ  Й КОН│  сЕМЕНОВ│,  ЩО МАВ НА СВ│Т  БЛАГОСЛОВИТИСЬ,  Й ЗА│РЖАЛИ,
ГОЛОДН│, В ПОВ│ТЦ│.
     сЕМЕН СТРЕПЕНУВСЯ:  ТЕ │РЖАННЯ НАГАДАЛО ЙОМУ,  ЩО  В│Н ЗБИРАВСЯ ВЧОРА В
ДОРОГУ. "а  Я Й ЗАБУВ! -  ОСМ│ХНУВСЯ ПРИКРО  сЕМЕН, - нЕВЖЕ  ОЦЕ  МЕН│  Й НЕ
┐ХАТИ1..  яК?  щОБ   Я  ВИПУСТИВ  З  РУК   ТАКУ  ОКАЗ│Ю?..   н│КОЛИ!  пО┐ДУ,
СЬОГОДН│-ТАКИ ПО┐ДУ, ТА Й ГОД│!.."
     цЯ  ДУМКА  П│ДБАДЬОРИЛА  сЕМЕНА,  │  В│Н  НАВ│ТЬ  ЗАСНУВ  НА  ХВИЛИНКУ,
ПРИМОСТИВШИСЬ НА ТРАВ│ П│Д ДЕРЕВОМ.
     вРАНЦ│ П│ШОВ сЕМЕН ДО рОМАНА. рОМАН ПОЗИЧИВ ГРОШЕЙ НА ХАТУ, ЩЕ Й ОБ│ЦЯВ
ДАТИ  ХУРУ ДО Л│СУ П│Д МАТЕР│АЛ. сЕМЕН ЗАСПОКО┐ВСЯ ТРОХИ. в│Н ЗВАЖИВСЯ КОНЧЕ
┐ХАТИ НИН│ ДО  мЕЖИБОЖА, ЩОБ НЕ ОП│ЗНИТИСЯ. сКАЗАВШИ Ж│НЦ│  Й МАТЕР│, ЩО В│Н
ПО┐ДЕ ПО Л│САХ ОГЛЯДАТИ, ДЕ КРАЩИЙ МАТЕР│АЛ, ТА ЗАБАРИТЬСЯ,  МАБУТЬ,  ЗО ДВА
ДН│, сЕМЕН ПОДАВСЯ В СВОЮ МАНДР│ВКУ З НАЛАГОДЖЕНИМ ЗАЗДАЛЕГ│ДЬ "ПРОШЕН│║М".
x x x
     3  ЗАСПОКО║НИМ  СЕРЦЕМ,  ПОВНИМ НАД│┐ НА ЩАСНЕ  СК│НЧЕННЯ СПРАВИ СВО║┐,
ПОВЕРТАВ  сЕМЕН  З  мЕЖИБОЖА  ДОДОМУ.  пРАВДА,  НЕ  ВСЕ  ТАК  СКЛАЛОСЯ,   ЯК
ЖАДАЛОСЯ... 3  ЦАРСЬКО┐ РОДИНИ Н│КОГО НЕ БУЛО В  ЛАГЕРЯХ, │ сЕМЕН ПОДАВ СВО║
"ПРОШЕН│║"  НАЙСТАРШОМУ  ГЕНЕРАЛОВ│,  ЩО  ВЕСЬ  ТАК  │  СЯВ  В│Д  ХРЕСТ│В ТА
ЗОЛОТА...  гЕНЕРАЛ, СПАСИБ│  ЙОМУ, ЛЮДЯНИЙ ТАКИЙ, Н│  КРИШЕЧКИ НЕ  СЕРДИТИЙ,
УЗЯВ "ПРОШЕН│║", В│ДДАВ СХОВАТИ...  уЖЕ Ж В│Н, ПЕВНО, В│РНИЙ ЦАРСЬКИЙ СЛУГА,
УЖЕ Б В│Н НЕ ПОВИНЕН ЗМИКИТИТИ...
     жВАВО, З  ЮНАЦЬКОЮ  ЕНЕРГ│║Ю, ЗАХОДИВСЯ  сЕМЕН СТАВИТИ  ХАТУ. в│Н  ЗВ│З
МАТЕР│АЛ,  ПОЛАГОДИВ  ОБСМАЛЕН│ СТ│НИ, ЗВ│В ДАХ.  бАБИ МАСТИЛИ  СТ│НИ, сЕМЕН
ПОШИРЮ  ПОКР│ВЛЮ - РОБОТА КИП│ЛА,  ГОР│ЛА В  РУКАХ. нЕ ОГЛЯНУЛИСЬ,  ЯК СТАЛА
ХАТА ЩЕ  ВИЩА ТА Р│ВН│ША ЗА СТАРУ.  оБРЯТОВАН│ В│Д ОГНЮ  СН│ПКИ  ВИМОЛОТИЛИ,
З│БРАЛИ  ТРОХИ ЗЕРНА,  ПРИСМАЛЕНОГО,  ПРАВДА,  АЛЕ,  ЗМ│ШАВШИ  З ПОЗИЧЕНИМ В
ГАМАЗЕ┐,  МОЖНА БУЛО ┐СТИ. пРОСО СТОЯЛО ЩЕ НА ПОЛ│, КУКУРУДЗУ нАУМИХА ТЕЖ НЕ
ВИЛОМИЛА ЩЕ - ТОЖ БУЛА НАД│Я НА ПРИВАРОК. е, ЯКОСЬ ВОНО  БУДЕ... зИМОЮ МОЖНА
ХУРМАНКОЮ ЗАРОБИТИ  ЯКОГО  КАРБОВАНЦЯ,  БАБИ  В│ЗЬМУТЬ У ПАНА НА  БУРЯКИ  НА
В│ДРОБ│ТОК,  ТЕЛИЧКУ  МОЖНА  ПРОДАТИ..  тРА  ЯКОСЬ  ВОРОЖИТИ... щО  Ж, ЖИВИЙ
ЧОЛОВ│К ЖИВЕ Й ГАДАВ...
     зА КЛОПОТАМИ, ЗА ПРАЦЕЮ сЕМЕН Й ЗАБУВ ПРО СВО║ "ПРОШЕН│║". аЛЕ ТАК КОЛО
ЧЕСНОГО ХРЕСТА  ПРИБ│Г  СОЦЬКИЙ ТИКАТИ сЕМЕНА  ДО  СТАНОВОГО. у сЕМЕНА ТАК │
ТЬОХНУЛО СЕРЦЕ.
     "цЕ,  МАБУТЬ, В│ДПОВ│ДЬ  │З СТОЛИЦ│ ПРИЙШЛА", - ПОДУМАВ В│Н, ПОСП│ШАЮЧИ
ДО СТАНОВОГО.  ЙОМУ БУЛО │ РАД│СНО, │ БОЯЗКО  ЗАРАЗОМ, ТРИВОГА ЗД│ЙМАЛАСЬ  У
СЕРЦ│,  УСЯК│  ЗДОГАДКИ  СНУВАЛИСЬ  ПО ГОЛОВ│.  сЕМЕН,  МАЛО НЕ СКРУТИВСЯ  З
НЕТЕРПЛЯЧКИ,  ЧЕКАЮЧИ,  ПОКИ  СТАНОВИЙ  ПООБ│ДА║.  вРЕШТ│  ЙОГО ПОКЛИКАНО  В
КАНЦЕЛЯР│Ю. сТАНОВИЙ СТОЯВ СЕРЕД КАНЦЕЛЯР│┐ З ПАПЕРОМ У РУКАХ.
     - тИ ПОДАВАВ "ПРОШЕН│║" НА ЦАРСЬКЕ ЙМЕННЯ? - ПОСПИТАВ В│Н У сЕМЕНА.
     - я.
     сТАНОВИЙ ПОКЛАВ ПАП│Р НА СТ│Л │ ГЛЯНУВ НА сЕМЕНА.
     - а ТЕПЕР СКАЖИ МЕН│, ЩО ТИ МА║Ш КАЗАТИ ЦАРЕВ│?
     - сЬОГО Я Н│КОМУ НЕ ВИЯВЛЮ, ВАШЕ БЛАГОРОД│║, ОПР│Ч ЦАРЯ САМОГО.
     - ▓ МЕН│ НЕ СКАЖЕШ?
     - н│!
     - а ЯК Я ТОБ│ ЗВЕЛЮ?
     - ▓ ТОД│ НЕ СКАЖУ...
     сТАНОВИЙ ЗДИВОВАНИМ ПОГЛЯДОМ ЗМ│РИВ сЕМЕНА  В│Д ГОЛОВИ ДО П'ЯТ, НАЧЕ НЕ
СПОД│ВАВСЯ ТАКО┐ УПЕРТОСТ│.
     - тУТ  ПРИЙШЛА  В│ДПОВ│ДЬ  НА ТВО║  "ПРОШЕН│║",  -  СКАЗАВ В│Н  ВРЕШТ│,
СХИЛИВШИСЬ НАД СТОЛОМ │ РОЗДИВЛЯЮЧИСЬ В ПАПЕРАХ.
     сЕМЕНОВ│ ЗАТАМУВАЛО ДУХ У ГРУДЯХ. в ГОЛОВ│ РО║М ЗАМЕТУШИЛИСЬ Р│ЗНОРОДН│
ДУМКИ, ВИПЕРЕДЖАЮЧИ ЗМ│СТ В│ДПОВ│Д│, ОЧ│ НЕСПОК│ЙНО СТЕЖИЛИ ЗА РУХОМ ПАЛЬЦ│В
СТАНОВОГО, ЩО  ШЕЛЕСТ│ЛИ ПАПЕРАМИ... в ШЕЛЕСТ│НН│ ТОМУ ПРИЧУВАЛОСЯ сЕМЕНОВ│:
ПРИ┐ЗДИ, РОЗКАЖИ  СВОЮ ТА║МНИЦЮ... сТРАХ  ОБГОРНУВ сЕМЕНА. сЕМЕН  ЧУВ, ЩО НЕ
ВИТРИМА║ ДОВГО НАТУГИ, В ЯК│Й БУЛИ ЙОГО НЕРВИ...
     а СТАНОВИЙ, ЯК НА ТЕ, ПОВАГОМ ПЕРЕКИДАВ ЛИСТКИ  ПАПЕРУ, НАХИЛИВШИСЬ НАД
СТОЛОМ, НАЧЕ ЗАБУВ НА сЕМЕНА.
     -  пРИЙШЛА  В│ДПОВ│ДЬ...- ОБ│ЗВАВСЯ, ВРЕШТ│,  СТАНОВИЙ.  - вЕЛЕНО  МЕН│
ОБ'ЯВИТИ ТОБ│, ЩО "ПРОШЕН│║" ТВО║ "ОСТАВЛЕНО БЕЗ ПОСЛ║ДСТВ│Я".
     - яК СЕ... "БЕЗ ПОСЛ║ДСТВ│Я"? - НЕ ЗРОЗУМ│В сЕМЕН.
     -  а ТАК...  ПРИЗНАЛИ, ЗНАЧИТЬ, ЩО ВОНО  НЕ СЛУШНЕ,  НЕ  ВАРТЕ УВАГИ, │
КАЗАЛИ МЕН│ ОПОВ│СТИТИ ТЕБЕ ПРО ЦЕ".
     - тАК │ СТО┐ТЬ У ТОМУ ПАПЕР│?
     - тАК │  СТО┐ТЬ, - УСМ│ХНУВСЯ СТАНОВИЙ. - нУ,  ЧОГО ЩЕ ЧЕКА║Ш? д│ЗНАВСЯ
ТА Й ЙДИ СОБ│ З БОГОМ! - ДОДАВ В│Н.
     аЛЕ  сЕМЕН  НЕ  ПОВОРУХНУВСЯ   ТА  ЛИШ  ДИВИВСЯ  НА  СТАНОВОГО   ШИРОКО
РОЗПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА, ПОВНИМИ ОСТРАХУ, ЖАЛЮ, РОЗПУКИ.
     - сОЦЬКИЙ! - ГУКНУВ СТАНОВИЙ, СТРИВОЖЕНИЙ НЕПЕВНИМ сЕМЕНОВИМ ПОГЛЯДОМ.
     вБ│Г СОЦЬКИЙ.
     - тИ ЗНА║Ш СЬОГО ЧОЛОВ│КА?
     - зНАЮ, ВАШЕ БЛАГОРОД│║... аДЖЕ ЦЕ сЕМЕН вОРОН, З НАШОГО-ТАКИ СЕЛА...
     - яК  В│Н ТАМ У ВАС?.. чИ В ЙОГО ВС│ ВДОМА? - ПОКРУТИВ ПАЛЬЦЕМ СТАНОВИЙ
КОЛО ЧОЛА. - зАЙЦЯ, ЧАСОМ, В ГОЛОВ│ НЕМА║?.. гА?
     - н│, ВАШЕ БЛАГОРОД│║, НЕ ПОМ│ЧАЛИ... лЮДИНА СПОК│ЙНА...
     - нУ, ТО ЙД│ТЬ СОБ│ З БОГОМ...
     - хОД│М! - ТОРКНУВ СОЦЬКИЙ сЕМЕНА, В│ДЧИНЯЮЧИ ДВЕР│.
     сЕМЕН  ВИЙШОВ З КАНЦЕЛЯР│┐  │  НЕР│ВНОЮ ХОДОЮ, З ШАПКОЮ  В РУКАХ, СЛИВЕ
НЕПРИТОМНИЙ, ПОДАВСЯ ДОРОГОЮ... в│Н ЙШОВ, НЕ ПОМ│ЧАЮЧИ, ЩО  ЙДЕ НЕ ДОДОМУ, А
КУДИСЬ НАВМАННЯ...  в  УШАХ ЙОГО  ЛУНАЛИ СЛОВА:  "БЕЗ  ПОСЛ║ДСТВ│Я"...  "БЕЗ
ПОСЛ║ДСТВ│Я"... │ МОВ ДОВБЕШКОЮ СТУКАЛИ  ПО  ГОЛОВ│... в│Н ЧУВ, ЩО ЙОГО ШОСЬ
ПЕЧЕ ГЛИБОКО... ТАМ... П│Д СЕРЦЕМ... сЕМЕН ЗУПИНИВСЬ,
     -  тА Й Т│ЛЬКИ? - СКАЗАВ В│Н НАГОЛОС. - тА Й Т│ЛЬКИ З МОГО ЗАХОДУ?! - г
СЛЬОЗИ СТАЛИ ЙОМУ В ОЧАХ. - а! бИЙ  ЙОГО ЛИХА ГОДИНА!  - СКРИКНУВ З РОЗПУКОЮ
сЕМЕН │ ВДАРИВ  ШАПКОЮ ОБ ЗЕМЛЮ, в│Н  С│В ДОЛ│ │ ЗАКРИВ  ОБЛИЧЧЯ РУКАМИ.  щЕ
Н│КОЛИ НЕ БУЛО ЙОМУ ТАК ВАЖКО, ТАК  Г│РКО,  ЩЕ Н│КОЛИ НЕ ЩЕМ│ЛО ТАК СЕРЦЕ...
чОГО В│Н ЧЕКАВ, ЧОГО  СПОД│ВАВСЯ? тО БУВ ДИМ, │МЛА, ЩО РОЗВ│ЯЛИСЬ ОД  ПОДИХУ
Д│ЙСНОСТ│... │ РАЗОМ З ТИМ,  ЯК  ТА  │МЛА  РОЗС│ВАЛАСЯ, В ГОЛОВ│  ЙОМУ НЕМОВ
СВ│ТАЛО, А НА СЕРЦЕ НАЛЯГАЛА ВАГА БЕЗНАД│ЙНОСТ│... ▓ ЦЯ БЕЗНАД│ЙН│СТЬ БОЛ│ЛА
сЕМЕНА Г│РШЕ, Н│Ж НАЙТРУДН│Ш│ РАНИ В СВ│Т│. вЖЕ СМЕРКОМ ОПАМ'ЯТАВСЯ сЕМЕН │,
РОЗБИТИЙ, ЗНЕВ│РЕНИЙ, ПОДАВСЯ ДОДОМУ.
     а ДОМА ЧЕКАЛО  ЙОГО НОВЕ ЛИХО. нАУМИХА СТР│ЛА ЙОГО З ОПОВ│СТКОЮ З СУДУ,
ЩО  ПРИН│С  ДЕСЯТНИК.  рОМАН ПОЗИВАВ сЕМЕНА  ЗА ПОЗИЧЕН│ ГРОШ│. сЕМЕН ТАК  │
ВДАРИВСЯ РУХАМИ ОБ ПОЛИ.
     - оТ ТОБ│ МА║Ш! щО Ж ЦЕ ЗА ДИВО?..
     в│Н ПОБ│Г ДО БРАТА.
     "рОЗБ│ЙНИК!..  лЮДОЖЕР!.. в│Н ХОЧЕ МО║┐ ЗАГУБИ!.. - ХВИЛЮВАВСЯ  ДОРОГОЮ
сЕМЕН. - п│ДУ │ ЗАДУШУ ЙОГО, ЯК ГАДИНУ!.."
     аЛЕ ДУШИТИ БУЛО Н│КОГО. сЕМЕН НЕ ЗАСТАВ БРАТА ДОМА, В│Н КУДИСЬ ПО┐ХАВ У
ДОРОГУ.
     нЕ  БУЛО  ЙОГО  НА  ДРУГИЙ Й  НА  ТРЕТ│Й ДЕНЬ. нАВ│ТЬ  НА  СУД рОМАН НЕ
СТАВИВСЯ, А П│СЛАВ ЗАМ│СТЬ СЕБЕ ЛИСОГО мОРДКА.
     гРОШ│, ЗВИЧАЙНО, ПРИСУДЖЕНО З сЕМЕНА, А ЩО сЕМЕН  НЕ МАВ ЧИМ ЗАПЛАТИТИ,
ТО ПРОДАЛИ ТРИ МОРГИ РОДЮЧО┐ ЗЕМЛ│, КУПЛЕНО┐ В│Д ПАНА яНКОВСЬКОГО. нЕХТО  Ж,
ЯК БРАТ Р│ДНИЙ, Й КУПИВ ТУЮ ЗЕМЛЮ. "дУРНИЙ ВПУСТИТЬ, РОЗУМНИЙ П│Д│ЙМЕ", - ЯК
КАЖЕ рОМАН.

x x x

     ▓  ЗНОВ  ПЕРЕД сЕМЕНОМ  ЧОРНЕ, ПООРАНЕ ПОЛЕ  З ЯРАМИ ТА ВИДОЛИНКАМИ, ЩЕ
ЧОРН│ШИМИ, ЩЕ СУМН│ШИМИ. ▓ ЗНОВ  сЕМЕН - НАЙМИТ, ОРЮЧИ ПАНСЬКУ НИВУ, ПОГУКУ║
НА ЧУЖ│ ВОЛИ. оС│НН║  СОНЦЕ  С│ДА║  ЗА  ГОРОЮ, НА ОБР│┐ СТА║  ЧЕРВОНО,  ЯК У
ГОРН│,  Б│ЛИЙ  ТУМАН КОТИТЬСЯ ЯРАМИ ТА  ВИДОЛИНКАМИ... сЕМЕНОВ│  БАЙДУЖЕ, ЩО
С│ДА║ СОНЦЕ, ЩО З ЯР│В ВИСТУПА║ Н│Ч, НЕСУЧИ СПОЧИНОК  УС│М ТРУДЯЩИМ. в│Н, ЯК
│ ЗРАННЯ, ЩИРО НАЛЯГАВ НА ПЛУГА, Р│ВНО КРАВ ЧОРНУ ЗЕМЛЮ СКИБУ ЗА СКИБОЮ...
     -  нЕ ЖУРИСЬ, сЕМЕНЕ,  - ГУКАВ НА ЙОГО ПОГОНИЧ, - БАЧ, ЯК СОНЕЧКО ТЯГНЕ
ЗА  НАЙМИТОМ,  ПОСП│ШАЮЧИСЬ  НА СПОЧИНОК...  о,  ЩЕ  ВЕРШЕЧОК  ЖЕВР│║...  ЩЕ
СКАЛОЧКА... ЩЕ ОДНА МИТЬ - │ КРАЙ РОБОТ│...


Last-modified: Fri, 28 May 1999 11:46:02 GMT
Оцените этот текст: