мИХАЙЛО кОЦЮБИНСЬКИЙ. хАРИТЯ

Оцените этот текст:
мИХАЙЛО кОЦЮБИНСЬКИЙ. хАРИТЯ

---------------------------------------------------------------
 OCR: оЛЕГ вОЛКОВ
 Source: пОВНО сОБРАНi║ тВОРiВ, нАУКОВА дУМКА, 1974
 Origin: http://lib.ru/SU/UKRAINA/KOCUBINSKI/
---------------------------------------------------------------

оповIдання

I
     в  ПЕЧ│ ПАЛАВ ВОГОНЬ │ ЧЕРВОНИМ ЯЗИКОМ ЛИЗАВ ЧЕЛЮСТ│. в  МАЛЕНЬК│Й ХАТ│
БУЛО  ПОНОЧ│,  ПО  КУТКАХ  СТОЯЛИ  Д│ДИ. нА  ПОСТЕЛ│  ЛЕЖАЛА СЛАБА  Ж│НКА  Й
СТОГНАЛА. сЕ хАРИТИНА МАТИ.  ш│СТЬ  ТИЖН│В  ПОМИНУЛО, ЯК ПОМЕР  ┐┐  ЧОЛОВ│К,
БАТЬКО хАРИТИН, │  В│ДТОД│ Б│ДНА УДОВА ТУЖИТЬ  ТА СЛАБУ║,  А  ОЦЕ ВЖЕ ДРУГИЙ
ДЕНЬ,  ЯК ЗОВС│М ЗЛЯГЛА. зЛЯГЛА САМЕ  В ЖНИВА, В  ГАРЯЧИЙ ЧАС, КОЛИ ВС│, ХТО
ВМ│║ ЖАТИ, ПОДАЛИСЬ НА НИВУ ЗБИРАТИ НА ЗИМУ ХЛ│Б. I ВДОВИНЕ ЖИТО ПОСП│ЛО, ТА
НЕМА КОМУ ЙОГО ЖАТИ; СИПЛЕТЬСЯ СТИГЛЕ ЗЕРНО НА ЗЕМЛЮ, А ВДОВА ЛЕЖИТЬ НЕДУЖА:
ТЯЖКА СЛАБ│СТЬ  СПУТАЛА  РУКИ Й НОГИ,  ПРИКУВАЛА ДО ПОСТЕЛ│... лЕЖИТЬ  Б│ДНА
МАТИ хАРИТИНА ТА Б'║ТЬСЯ З ДУМАМИ...
     рИПНУЛИ ДВЕР│.
     - тО ТИ, хАРИТЮ? - ПОЧУВСЯ МЛЯВИЙ ГОЛОС СЛАБО┐.
     - я, МАМО!
     3 ДВЕРЕЙ  ВИТКНУЛОСЬ СПЕРШУ  В│ДРО, ДО  ПОЛОВИНИ ВИПОВНЕНЕ  ВОДОЮ, ДАЛ│
РУСЯВА  ГОЛОВКА  Д│ВЧИНИНА,  НАХИЛЕНА НАБ│К ДО В│ДРА,  А  ДАЛ│  ПРАВА  РУКА,
П│ДНЯТА ТРОХИ ДОГОРИ. в  ХАТУ УВ│ЙШЛА хАРИТЯ │ ПОСТАВИЛА КОЛО ПЕЧ│ В│ДРО. пЙ
БУЛО В│С│М РОК│В. дЕСЬ ДУЖЕ ВАЖКИМ ВИДАЛОСЬ хАРИТ│  ТЕ  В│ДРО  З ВОДОЮ,  БО,
ПОСТАВИВШИ ЙОГО НА  ЗЕМЛЮ, ХВИЛИНКУ СТОЯЛА НЕРУХОМО, СПЕРШИСЬ  НА ПРИП│ЧОК │
ВАЖКО  ДИХАЮЧИ. л│ВА РУКА В│Д НЕЗВИЧАЙНО┐ ВАГИ ЗОМЛ│ЛА, │ хАРИТЯ НЕ МОГЛА ┐┐
З│ГНУТИ.  аЛЕ СЕ БУЛО ОДНУ  ХВИЛИНУ. в ДРУГ│Й МЕТНУЛАСЬ  хАРИТЯ  ДО МИСНИКА,
ЛЕГЕСЕНЬКО, МОВ К│ЗКА, СТРИБНУЛА НА  ЛАВУ, ЗНЯЛА З ПОЛИЦ│ ГОРЩИК │ ПОСТАВИЛА
ЙОГО КОЛО В│ДРА.
     - щО ТИ РОБИШ, ДОНЮ? - ПОСПИТАЛА МАТИ.
     -- вЕЧОРЮ ВАРИТИМУ, МАМО.
     сЛАБА Т│ЛЬКИ З│ТХНУЛА.
     а  хАРИТЯ  Й  СПРАВД│ ЗАХОДИЛАСЯ  КОЛО ВЕЧЕР│.  зМИЛА В МИСЧИН│ ЖМЕНЬКУ
ПШОНА, ВКИНУЛА Щ│ПКУ СОЛ│ ТА  ЗО ДВ│  ЧИ ЗО ТРИ КАРТОПЛИНИ,  НАЛИЛА В ГОРЩИК
ВОДИ  │  ПРИСТАВИЛА  ЙОГО  ДО  ВОГНЮ. лЮБА  БУЛО ГЛЯНУТИ  НА  ┐┐ ДР│БНЕНЬК│,
ЗАПЕЧЕН│  НА  СОНЦ│ РУЧЕНЯТА, ЩО  ЖВАВА Б│ГАЛИ  В│Д  ОДНО┐ РОБОТИ ДО ДРУГО┐.
вЕЛИК│ СИВ│ ОЧ│ З-П│Д ДОВГИХ ЧОРНИХ В│Й ДИВИЛИСЯ ПИЛЬНО  Й РОЗУМНО. сМУГЛЯВЕ
ЛИЧЕНЬКО РОЗЧЕРВОН│ЛОСЯ,  ПОВН│  ВУСТА  РОЗТУЛИЛИСЯ  -  ВСЯ  УВАГА  ┐┐  БУЛА
ЗВЕРНЕНА НА РОБОТУ. вОНА  ЗАБУЛА  НАВ│ТЬ │ ЗА НОВ│ ЧЕРВОН│ К│СНИКИ, ЩО ДВ│Ч│
ОБМОТУВАЛИ ┐┐  РУСЯВУ,  АЖ  Б│ЛУ, ГОЛОВКУ.  к│СНИКИ Т│ БУЛИ ┐┐  РАД│СТЬ,  ┐┐
ГОРДОЩ│. оЦЕ ТРЕТ│Й ДЕНЬ, ЯК ХРЕЩЕНА МАТИ ПОДАРУВАЛА ┐Й Т│ К│СНИКИ, А хАРИТЯ
Й ДОС│ НЕ НАТ│ШИТЬСЯ НИМИ.
     мАТИ СТИХА ЗАСТОГНАЛА.
     хАРИТЯ СТРЕПЕНУЛАСЬ │ П│ДБ│ГЛА ДО Л│ЖКА.
     - чОГО ВИ, МАТ│НКО? мОЖЕ, ВОДИЦ│ ХОЛОДНО┐? щО У ВАС БОЛИТЬ? - ЛАСТ│ВКОЮ
ПРИПАДАЛА ВОНА КОЛО НЕДУЖО┐.
     -  оХ,  ДИТИНО МОЯ ЛЮБА!  вСЕ В МЕНЕ БОЛИТЬ:  РУКИ БОЛЯТЬ, НОГИ БОЛЯТЬ,
ГОЛОВИ  НЕ ЗВЕДУ. оТ, МОЖЕ, ВМРУ, НА КОГО Ж Я ТЕБЕ ЛИШУ, СИРОТИНУ НЕЩАСНУ?..
хТО ТЕБЕ ДОГЛЯНЕ, ВИГОДУ║?
     хАРИТЯ ПОЧУЛА, ЩО ┐┐  МАЛЕНЬКЕ  СЕРЦЕ  ЗАБОЛ│ЛО, НАЧЕ ХТО ЗДАВИВ ЙОГО В
ЖМЕН│; СЛЬОЗИ  ЗАТРЕМТ│ЛИ  НА ┐┐  ДОВГИХ В│ЯХ. вОНА ПРИПАЛА МАТЕР│  ДО РУК │
ПОЧАЛА ┐Х Ц│ЛУВАТИ.
     - щО МИ РОБИТИМЕМО,  ДОНЮ? оТ ДОВЕЛОСЬ МЕН│ ЗЛЯГТИ САМЕ В ЖНИВА... хЛ│Б
СТО┐ТЬ У  ПОЛ│ НЕВИЖАТИЙ,  ОСИПА║ТЬСЯ... 1 ВЖЕ  НЕ  ЗНАЮ,  ЯК  МЕН│, Б│ДН│Й,
НЕДУЖ│Й,  ЗАПОБ│ГТИ  ЛИХОВ│...  яК НЕ ЗБЕРЕМО  ХЛ│БА  -  ЗАГИНЕМО  З  ГОЛОДУ
ЗИМОЮ!.. оХ, БОЖЕ М│Й, БОЖЕ!
     - нЕ ЖУР│ТЬСЯ, МАМО! нЕ ПЛАЧТЕ! аДЖЕ Ж БОГ ДОБРИЙ, МАМО! бОГ ПОМОЖЕ ВАМ
ОДУЖАТИ, ПОМОЖЕ ВАМ ХЛ│Б З│БРАТИ... пРАВДА, МАМО? .. пРАВДА?..

II
     пОКИ хАРИТЯ ГОВОРИЛА Т│ СЛОВА, В Б│ЛЕНЬК│Й ГОЛОВЦ│ ┐┐ ПРОМАЙНУЛА ДУМКА:
ЯК-ТО НЕМА КОМУ ЖАТИ? а ВОНА ЩО Ж РОБИТИМЕ?  щЕ ТОР│К ХОДИЛА ВОНА З МАМОЮ НА
НИВУ, БАЧИЛА, ЯК МАТИ ЖНЕ, БА, САМА БРАЛА СЕРП │ ЖАЛА! аДЖЕ Ж ВОНА БАГАТО  Б
НАЖАЛА, ЯКБИ МАТИ  НЕ СВАРИЛА ЗА  СКАЛ│ЧЕНИЙ ПАЛЕЦЬ!  аЛЕ ТОР│К ВОНА БУЛА ЩЕ
МАЛЕНЬКА, МАЛЕНЬКИМИ РУЧЕНЯТАМИ НЕ МОГЛА ВДЕРЖАТИ СИРПА, А  ТЕПЕР  ВОНА ВЖ║.
ВИРОСЛА,  НАБРАЛАСЯ СИЛИ, │ РУКИ ПОБ│ЛЬШАЛИ.  хАРИТЯ ГЛЯНУЛА  НА  СВО┐ РУКИ.
аДЖЕ  СИМИ  РУЧЕНЯТАМИ  ВОНА  ПРИНЕСЛА З Р│ЧКИ П│ВВ│ДРА ВОДИ,  ХОЧ ЯКЕ  ВОНО
ВАЖКЕ,  ТЕ В│ДРО!  зАВТРА, КОЛИ  РОЗВИДНИТЬСЯ, ВСТАНЕ хАРИТЯ,  НАГОДУ║  МАМУ
(КОЛИ Б ЩЕ СХОТ│ЛИ ┐СТИ, А  ТО В│ДКОЛИ СЛАБ│ - САМУ ВОДУ П'ЮТЬ), В│ЗЬМЕ СЕРП
│  П│ДЕ  В ПОЛЕ.  а ВЖЕ ЯК БУДЕ  ЖАТИ!  I НЕ РОЗ│ГНЕТЬСЯ! I УЯВИЛАСЬ  хАРИТ│
ВИЖАТА НИВА, А НА ┐Й  СТОЯТЬ ПОЛУК│ПКИ │  БЛИЩАТЬ ПРОТИ СОНЦЯ,  ЯК ЗОЛОТ│. I
САМА хАРИТЯ  СТО┐ТЬ  НА ПОЛ│,  ДИВИТЬСЯ НА СВОЮ ПРАЦЮ │ ДУМА║, ЯК  БИ ЗВЕЗТИ
ХЛ│Б У  СТОДОЛУ. оТ ЩО ВОНА ЗРОБИТЬ. П│ДЕ ДО ХРЕЩЕНОГО БАТЬКА,  ОБ│ЙМЕ  ЙОГО
РУЧЕНЬКАМИ ЗА  ШИЮ │ СКАЖЕ:  "тАТУ М│Й ЛЮБИЙ  ТА  МИЛИЙ! я ВЖЕ ВАМ  БАВИТИМУ
МАЛЕНЬКОГО аНДР│ЙКА, БУДУ  ЙОМУ  ЗА  НЯНЬКУ,  Т│ЛЬКИ  ЗВЕЗ│ТЬ  НАШ  ХЛ│Б  ТА
СКЛАД│ТЬ У СТОДОЛУ!" в│Н  ДОБРИЙ, БАТЬКО  ХРЕЩЕНИЙ,  В│Н  ┐┐ ПОСЛУХА║, ЗВЕЗЕ
ХЛ│Б.  а  ЯК  ЖЕ  ЗРАД│║ МАТИ, КОЛИ хАРИТЯ ПРИЙДЕ ДО НЕ┐  Й СКАЖЕ  "а БАЧТЕ,
МАТУСЮ КОХАНА, А Я  Ж ВАМ НЕ КАЗАЛА,  ЩО БОГ ПОМОЖЕ НАМ  З│БРАТИ ХЛ│Б? уВЕСЬ
ХЛ│Б У СТОДОЛ│!" мАТИ З РАДОЩ│В ВИЧУНЯ║, ПРИГОРНЕ ДОНЮ  ДО СЕРЦЯ, ПОЦ│ЛУ║, │
ЗНОВ ЖИТИМУТЬ ВОНИ ВЕСЕЛ│ ТА ЩАСЛИВ│ │ НЕ ЗГИНУТЬ ЗИМОЮ З ГОЛОДУ...
     в ПЕЧ│ ЩОСЬ БУХНУЛО, ЗАШИП│ЛО, ЗАСИЧАЛО,
     тО ЗБ│ГАВ КУЛ│Ш.
     мЕРЩ│Й КИНУЛАСЬ  хАРИТЯ ДО ПЕЧ│,  ОДСТАВИЛА ГОРЩИК,  ДОГЛЯНУЛА СТРАВУ Й
НАСИПАЛА  В  ПОЛИВ'ЯНУ МИСКУ ГАРЯЧОГО КУЛ│ШУ. мАТИ ВИ┐ЛА ЛОЖОК ЗО  ДВ│ ТА  Й
ПОКЛАЛА ЛОЖКУ. сТРАВА ЗДАЛАСЬ ┐Й НЕСМАЧНОЮ, ПРОТИВНОЮ. хАРИТЯ ┐ЛА ЧИ НЕ ┐ЛА,
ШВИДЕНЬКО  ПОМИЛА ПОСУД, ПОСКЛАДАЛА ЙОГО НА МИСНИК, ЗАСУНУЛА С│НЕШН│ ДВЕР│ │
СТАЛА  НАВКОЛ│ШКИ  ПЕРЕД  ОБРАЗАМИ  МОЛИТИСЯ  БОГУ.  вОНА  СКЛАДАЛА   РУЧКИ,
ХРЕСТИЛАСЬ,  З│ТХАЛА ТА ЗД│ЙМАЛА ОЧ│ ДОГОРИ  │  ДИВИЛАСЬ ПИЛЬНО НА ОБРАЗ, ДЕ
БУВ НАМАЛЬОВАНИЙ БОГ-ОТЕЦЬ. вОНА В│РИЛА, ЩО  ГОСПОДЬ ЛЮБИТЬ Д│ТЕЙ │ НЕ ДАСТЬ
┐Х НА ПОТАЛУ. аДЖЕ  НЕ ДУРНО ТРИМА║ В│Н У РУЦ│ ЗОЛОТЕ  ЯБЛУЧКО З  ХРЕСТИКОМ:
ПЕВНЕ, В│Н ДАСТЬ ТЕ ЯБЛУЧКО ДОБР│Й, СЛУХНЯН│Й ДИТИН│. I хАРИТЯ СВО┐М ДИТЯЧИМ
ЛЕПЕТОМ ПРОХАЛА У БОГА  ЗДОРОВ'Я СЛАБ│Й МАТУС│, А СОБ│ СИЛИ ВИЖАТИ  НИВУ. сЯ
ДУМКА НЕ ДАВАЛА ┐Й СПОКОЮ. пЙ  ХОТ│ЛОСЯ ШВИДЧЕ  Д│ЖДАТИСЯ РАНКУ. "лЯЖУ ЗАРАЗ
СПАТИ, ЩОБ ЗАВТРА РАН│ШЕ ПРОКИНУТИСЯ", - ПОДУМАЛА хАРИТЯ Й,  ПОСТАВИВШИ КОЛО
МАМИ ВОДУ НА Н│Ч, ЛЯГЛА НА ЛАВУ. аЛЕ СОН НЕ ЗЛ│ПЛЮВАВ ┐Й ОЧЕЙ, В│Н ДЕСЬ УТ│К
З Ц│║┐ ХАТИ, БО Й НЕДУЖА МАТИ НЕ СПАЛА Й СТОГНАЛА.  пОВНИЙ М│СЯЦЬ  ДИВИВСЯ У
В│КНО │  НА КОМИН│ НАМАЛЮВАВ ТАКОЖ В│КНО З ЯСНИМИ ШИБКАМИ ТА ЧОРНИМИ РАМАМИ.
хАРИТЯ ПОГЛЯДАЛА В ТОЙ КУТОК, ДЕ ЛЕЖАВ  СЕРП,  │ ДУМАЛА СВОЮ ДУМУ. а НАДВОР│
ТАК М│СЯЧНО, ЯСНО, ХОЧ ГОЛКИ ЗБИРАЙ. хАРИТЯ С│ЛА НА ЛАВ│ │ ГЛЯНУЛА  У В│КНО,
в │МЛИСТ│Й  ДАЛИН│, ОКУТАН│ СР│БНИМ  ПРОМ│ННЯМ М│СЯЧНИМ,  СЯЯЛИ ШИРОК│  ЛАНИ
ЗОЛОТОГО ЖИТА  ТА  ПШЕНИЦ│.  вИСОКi  ЧОРНi ТОПОЛi, ЯК ВiЙСЬКО, СТОЯЛИ РЯДАМИ
КРАЙ ДОРОГИ. сИН║ НЕБО ВСИПАНЕ БУЛО ЗОРЯМИ. зОР│  ТИХО ТРЕМТ│ЛИ. "а ЩО, ЯКБИ
ТЕПЕР ВИЙТИ  НА  НИВУ!  е,  Н│,  СТРАШНО,  ВОВК  ВИБ│ЖИТЬ  З  Л│СУ,  РУСАЛКИ
ЗАЛОСКОЧУТЬ, СТРАХИ ПОВИЛАЗЯТЬ З ПШЕНИЦ│..." I хАРИТ│ СПРАВД│ СТАЛО СТРАШНО,
ВОНА ЗНОВ ПОКЛАЛАСЯ НА ЛАВ│ │ ОДВЕРНУЛАСЬ ОД В│КНА.
     - чОМУ ТИ НЕ СПИШ, ДОНЮ? - ПИТАВ МАТИ.
     - тАК... Я ЗАРАЗ СПАТИМУ, МАМО!
     мАТИ СТОГНЕ, А хАРИТЮ ЖИВИЙ  ЖАЛЬ БЕРЕ ЗА СЕРЦЕ. б│ДН│ МАМА! вСЕ БОЛИТЬ
У НИХ.  кОЛИ Б ТОЙ  ДОБРИВ│ БОГ ПОСЛАВ ┐М ПОЛЕГК│СТЬ! аЖ ОСЬ  ТРОХИ ЗГОДОМ │
СЛАБА  МАТИ, │  КОПИ  НА ПОЛ│, │  РУСАЛКИ │  ВОВК, │  ЯСНЕ  В│КНО НА  КОМИН│
ЗМ│ШУЮТЬСЯ В ЯК│ЙСЬ  КУМЕДН│Й ПЛУТАНИН│. сОН,  ВЛЕТ│ВШИ ДО ХАТИ, БЕРЕ хАРИТЮ
П│Д СВО║ КРИЛО. сР│БНИЙ ПРОМ│НЬ М│СЯЧНИЙ ТИХО СЯ║ НА Б│Л│Й ГОЛОВЦ│ Д│ВЧИНКИ,
ВСМ│ХА║ТЬСЯ  ДО  НОВИХ  ЧЕРВОНИХ К│СНИК│В, ГУЛЯ║ ПО СМУГЛЯВОМУ ВИДОЧКУ ТА ПО
Б│ЛИХ ДР│БНЕНЬКИХ ЗУБКАХ, ЩО ВИГЛЯДАЮТЬ З-ЗА РОЗТУЛЕНИХ ПОВНИХ УСТ.
     хАРИТЯ СПИТЬ СОЛОДКИМ СНОМ.

III
     рАНО ВСТАЛО ЗОЛОТЕ СОНЕЧКО. рАНО, РАЗОМ З СОНЦЕМ, ПРОКИНУЛАСЬ │ хАРИТЯ.
хУТЕНЬКО  ЗВАРИЛА  КУЛ│Ш, НАГОДУВАЛА МАМУ, СЬОРБНУЛА  Й САМА  К│ЛЬКА  ЛОЖОК.
уПОРАВШИСЬ, ЗНЯЛА СЕРП  З  ПОЛИЦ│,  ПОКЛАЛА  В ТОРБИНКУ  ХЛ│БА  ТА ЦИБУЛ│  │
ЗАВ'ЯЗАЛАСЬ РЯБЕНЬКОЮ ХУСТОЧКОЮ. дАЛ│ ПОЦ│ЛУВАЛА МАМУ Й КАЖЕ:
     - п│ДУ Я, МАМО, НА ВУЛИЦЮ ДО Д│ВЧАТ, ПОБАВЛЮСЯ ТРОХИ.
     - IДИ, ДОНЮ, ТА НЕ БАРИСЬ...
     IДЕ  хАРИТЯ  СЕЛОМ, │  ЯКОСЬ ┐Й ЧУДНО. н│КОЛИ  НЕ ХОДИЛА ВОНА САМА  ТАК
ДАЛЕКО В│Д  ХАТИ. оТ  ВЖЕ Й  КРАЙНЮ  ХАТУ МИНУЛА, ВИЙШЛА  НА  ПОЛЕ  Й СТАЛА,
ЗАДИВИВШИСЬ В ДАЛЕЧ│НЬ НА  ЧУДОВИЙ КРА║ВИД.  I  СПРАВД│ БУЛО  ГАРНО НА НИВ│,
НЕСКАЗАННО ГАРНО!  пОГ│ДНЕ БЛАКИТНЕ НЕБО  ДИХАЛО НА ЗЕМЛЮ  ТЕПЛОМ.  пОЛОВ│ЛИ
ЖИТА  Й  ВИЛИСКУВАЛИСЬ  НА  СОНЦ│.  чЕРВОН│ЛО  Ц│ЛЕ  МОРЕ  КОЛОСК│В ПШЕНИЦ│.
дОВЖИНОЮ ПОВИЛАСЬ Р│ЧЕЧКА, НАЧЕ ХТО КИНУВ НОВУ СИНЮ СТР│ЧКУ НА ЗЕЛЕНУ ТРАВУ.
л  ЗА  Р│ЧКОЮ,  ПОП│Д КУЧЕРЯВИМ ЗЕЛЕНИМ  Л│СОМ,  ВСЯ  ГОРА ВКРИТА РОЗК│ШНИМИ
КИЛИМАМИ  ЯРИНИ. гАРЯЧОЮ  ЗЕЛЕНОЮ  БАРВОЮ  ГОРИТЬ НА  СОНЦ│  ЯЧМ│НЬ,  ШИРОКО
СТЕЛИТЬСЯ КИЛИМ  ЯСНО-ЗЕЛЕНОГО В│ВСА. ДАЛ│, НАЧЕ  РИЗА  РУТИ,  ТЕМН│║ ПРОСО.
мЕЖИ ЗЕЛЕНИМИ КИЛИМАМИ Б│Л│║ ГРЕЧКА, НАЧЕ ХТО РОЗ│СЛАВ ВЕЛИК│ ШМАТКИ ПОЛОТНА
Б│ЛИТИ НА  СОНЦ│. в  ДОЛИН│,  КРАЙ  Л│СУ, ВИСИТЬ СИНЯ  │МЛА.  I НАД УС│М ТИМ
РОЗКИНУЛОСЬ ПОГ│ДНЕ БЛАКИТНЕ НЕБО,  ЛУНА║ В ПОВ│ТР│ ВЕСЕЛА П│СНЯ ЖАЙВОРОНКА.
в│ЮТЬ З ПОЛЯ ЧУДОВ│ ПАХОЩ│ ОД НЕСТИГЛОГО ЗЕРНА  │ ПОЛЬОВИХ КВ│ТОК.  I  ДОБРЕ
хАРИТ│ НА НИВ│,  │ СТРАШНО. сТАЛА ВОНА Й НЕ ЗНАВ, ЧИ ЙТИ ДАЛ│, ЧИ ВЕРТАТИСЯ.
аЛЕ ВИТКНУЛАСЬ ДЕСЬ ДАЛЕКО З ЖИТА  ЧЕРВОНА ХУСТКА Ж│НОЧА, │ хАРИТЯ ЗГАДАЛА │
ХВОРУ  МАМУ, │  ЧОГО  ПРИЙШЛА.  вОНА  ПОДАЛАСЯ СТЕЖКОЮ МЕЖИ ЖИТА. яК  Т│ЛЬКИ
хАРИТЯ  УВ│ЙШЛА МЕЖИ ЖИТА, ГАРНИЙ  КРА║ВИД  ЗНИК.  бОС│  НОЖЕНЯТА СТУПАЛИ ПО
ВТОПТАН│Й СТЕЖЦ│, НАД ГОЛОВОЮ, МЕТИ КОЛОСКАМИ, ЯК БИНДОЧКА, СИН│ЛО НЕБО, А З
ОБОХ  БОК│В,  ЯК СТ│НИ,  СТОЯЛО  ЖИТО Й  ШЕЛЕСТ│ЛО  ВУСАТИМ КОЛОССЯМ, хАРИТЯ
ОПИНИЛАСЬ НАЧЕ  НА  ДН│ В, МОР│. в  ЖИТ│  СИН│ЛИ  ВОЛОШКИ  ТА СОКИРКИ, Б│Л│В
З│РКАТИЙ РОМЕН, ЧЕРВОН│ЛА КВ│ТКА ПОЛЬОВОГО  МАКУ.  пОЛЬОВА  ПОВИТИЦЯ ПОЛ│ЗЛА
ДОГОРИ ПО  СТЕБЛИН│ ЖИТА  │ РОЗТУЛИЛА СВО┐ Б│Л│ ДЕЛ│КАТН│  КВ│ТОЧКИ.  хАРИТЯ
МИМОХ│ДЬ ЗРИВАЛА ДОРОГОЮ КВ│ТОЧКИ ТА ЙШЛА ВСЕ ДАЛ│. аЖ  ОСЬ │ ┐Х  НИВА. вОНА
ДОБРЕ ЗНА║ СВОЮ  НИВУ, ОСЬ │  Р│ВЧАК ТОЙ,  ЩО  ПРОМИЛА ВЕСНЯНА ВОДА.  хАРИТЯ
ПОКЛАЛА ТОРБИНКУ,  ВЗЯЛА  В РУКИ СЕРП │ ПОЧАЛА ЖАТИ. тИХО  НАВКРУГИ.  т│ЛЬКИ
ЦВ│РКУН ЦВ│РКОЧЕ  В ЖИТ│,  ШЕЛЕСТИТЬ  СУХИЙ КОЛОС  ТА │НКОЛИ  ЗАП│ДПАДЬОМКА║
ПЕРЕПАЛИЦЯ.  жНЕ  хАРИТЯ,  АЛЕ  ЯКОСЬ  НЕДОБРЕ  ЙДЕ   РОБОТА.  дОВГЕ  СТЕБЛО
ПУТА║ТЬСЯ, ВЕЛИКИЙ  СЕРП  НЕ  СЛУХА║ТЬСЯ  В МАЛЕНЬК│Й РУЦ│,  КОЛОССЯ ЛОСКОЧЕ
СП│ТН│ЛЕ ЛИЧЕНЬКО... аЖ ОСЬ ЩОСЬ НАЧЕ ВПЕКЛО хАРИТЮ В ПАЛЕЦЬ.  вОНА ВИХОПИЛА
РУКУ Й  ПОБАЧИЛА НА ПАЛЬЦ│ КРОВ.  сЕРП ВИПАВ хАРИТ│ З РУК, ЛИЦЕ СКРИВИЛОСЯ З
БОЛЮ, НА ОЧ│ НАБ│ГЛИ СЛЬОЗИ, │ хАРИТЯ  ОТ-ОТ  ЗАПЛАКАЛА Б  Г│РКО, КОЛИ Б  НЕ
НАГАДАЛА ПРО СВОЮ Б│ДНУ МАМУ.  шВИДЕНЬКО ОБТЕРЛА КРОВ З ПАЛЬЧИКА СП│ДНИЧКОЮ,
ЗАТЕРЛА ВР│ЗАНЕ  М│СЦЕ ЗЕМЛЕЮ  │  ПОЧАЛА ЖАТИ. сТЕРНЯ  КОЛЕ БОС│ НОГИ, АЖ НА
ПЛАЧ  ЗБИРА║ТЬСЯ  хАРИТ│, П│Т  ВЕЛИКИМИ КРАПЛЯМИ  ПАДА║  НА  ЗЕМЛЮ, А  Б│ДНА
Д│ВЧИНКА ЖНЕ ТА Й ЖНЕ.  яКОСЬ  ОБЕРНУЛАСЬ  хАРИТЯ НАЗАД, ЩОБ ПОКЛАСТИ НАЖАТУ
ЖМ│НЬКУ, ГЛЯНУЛА НАВКРУГИ - │ СТРАХ ОБХОПИВ ┐┐. аДЖЕ ВОНА ОДНА НА НИВ│! аНУ,
ЯКИЙ  СТРАХ ВИСКОЧИТЬ  │З ЖИТА Й ЗАДУШИТЬ ┐┐! рАПТОМ -  ФУРРР!..  пЕРЕПЕЛИЦЯ
ПУРХНУЛА ПЕРЕД САМОЮ хАРИТЕЮ │, ТР│ПОЧУЧИ КОРОТКИМИ КРИЛАМИ, ЛЕДВЕ ПЕРЕНЕСЛА
НА К│ЛЬКА СТУПН│В СВО║ ТЯЖКЕ, СИТЕ Т│ЛО.  сЕРЦЕ ЗАКАЛАТАЛО хАРИТ│ В ГРУДЯХ З
ПЕРЕЛЯКУ;  ДАЛ│  НАЧЕ  СПИНИЛОСЬ, │ хАРИТЯ СКАМЕН│ЛА НА М│СЦ│.  оДН│║Ю РУКОЮ
СТИСНУЛА  ЖМ│НЬКУ ЖИТА, ДРУГОЮ  - СЕРП. лИЦЕ ПОПОЛОТН│ЛО. зДОРОВ│ СИВ│ ОЧ│ З
ЖАХОМ  ДИВИЛИСЯ В  ЖИТО.  зА  ХВИЛИНКУ  хАРИТЯ ТРОХИ  В│Д│ЙШЛА.  сЕРЦЕ  ЗНОВ
ЗАСТУКАЛО В ГРУДЯХ, хАРИТЯ НАВАЖИЛАСЬ Т│КАТИ.
     сТЕЖКОЮ НАБЛИЖАЛИСЬ ДВ│ МОЛОДИЦ│.  хАРИТЯ ПОСТЕРЕГЛА ┐Х, ЗНОВ  НАГАДАЛА
НЕДУЖУ, Б│ДНУ  МАМУ │,  СХИЛИВШИ  РУСЯВУ  ГОЛОВНУ, ВЗЯЛАСЬ  ДО РОБОТИ.  вОНА
МУСИТЬ ВИЖАТИ ЖИТО! вОНА МУСИТЬ ПОТ│ШИТИ СВОЮ ДОБРУ НЕЩАСНУ МАМУ!
     мОЛОДИЦ│ НАБЛИЗИЛИСЯ ДО хАРИТ│, ВП│ЗНАЛИ ┐┐ │ ГЛЯНУЛИ ОДНА НА ОДНУ.
     - тИ ЩО ТУТ РОБИШ, хАРИТЮ' - СПИТАЛИ РАЗОМ. хАРИТЯ ЗДРИГНУЛАСЬ, П│ДВЕЛА
ОЧ│ НА МОЛОДИЦЬ │ ЗАСОРОМИЛАСЬ.
     - жНУ... МАТИ СЛАБ│ ЛЕЖАТЬ... НЕМА КОМУ ХЛ│Б ВИЖАТИ... З ГОЛОДУ ЗГИНЕМО
ЗИМОЮ...
     в ГОЛОС│ ┐┐ ТРЕМТ│ЛИ СЛЬОЗИ.
     мОЛОДИЦ│ ЗНАВ ГЛЯНУЛИ ОДНА НА ОДНУ.
     - б│ДНА Ж ТИ, ДИТИНО, Б│ДНА!..
     вРАЗ хАРИТЯ ПОЧУЛА, ЩО СЛЬОЗИ ДУШАТЬ ┐┐. зРАЗУ ЯКОСЬ ДУЖЕ ЖАЛЬ СТАЛО ┐Й
СЛАБО┐ МАТЕР│, ДУЖЧЕ ЗАБОЛ│В ТОЙ  ПАЛЬЧИК, ЩО  ВТЯЛА СЕРПОМ,  ЗАБОЛ│ЛИ НОГИ,
НАКОЛЕН│  СТЕРНЕЮ, ЗГАДАВСЯ ПЕРЕЛЯК  НЕДАВН│Й - СЛЬОЗИ, МОВ ГРАД, ПОСИПАЛИСЯ
НА ЗЕМЛЮ, │ хАРИТЯ, ГОЛОСНО ХЛИПАЮЧИ, ЗАРИДАЛА.
     мОЛОДИЦ│ КИНУЛИСЬ ДО НЕ┐.
     -  щО З  ТОБОЮ,  ДИТИНО? нЕ ПЛАЧ, ПЕРЕП│ЛОЧКО!  мАТИ  ТВОЯ,  ДАСТЬ БОГ,
ОДУЖА║, А ЖИТО МИ  ВИЖНЕМО, НЕ ДАМО  ВАМ ЗГИНУТИ  З ГОЛОДУ. нУ,  НЕ ПЛАЧ ЖЕ,
КВ│ТОЧКО!
     мОЛОДИЦ│ ВЗЯЛИ НА РУКИ Б│ДНУ хАРИТЮ, Ц│ЛУВАЛИ, ПОТ│ШАЛИ.
     -  хОД│М  ЗАРАЗ  ДО МАТЕР│,  ХАЙ  ВОНА  ВТ│ШИТЬСЯ,  ЩО МА║  ТАКУ  ДОБРУ
ДИТИНУ...
     мОЛОДИЦ│ ВЗЯЛИ ЗА  РУКИ хАРИТЮ  │ ПОДАЛИСЬ СТЕЖКОЮ НАЗАД У СЕЛО. хАРИТЯ
ЙШЛА │ ТИХО ХЛИПАЛА.

IV
     нЕЗАБАРОМ хАРИТИНА МАТИ ОДУЖАЛА. мОЛОДИЦ│ ВИЖАЛИ УДОВИНЕ ЖИТО, ХРЕЩЕНИЙ
БАТЬКО хАРИТИН ЗВ│З ХЛ│Б У СТОДОЛУ, │ СИРОТИ ВЖЕ НЕ БОЯЛИСЯ ГОЛОДНО┐ СМЕРТ│.
     мАТИ Ц│ЛУВАЛА ТА ПЕСТИЛА СВОЮ ДОБРУ ДИТИНУ, А хАРИТЯ ЩЕБЕТАЛА
     - х│БА Я НЕ КАЗАЛА  ВАМ, МАТ│НКО, ЩО  ДОБРИЙ  БОГ ДАСТЬ  ВАМ ЗДОРОВ'Я │
ПОМОЖЕ З│БРАТИ ХЛ│Б? х│БА НЕ НА МО║ ВИЙШЛО?..
Last-modified: Fri, 28 May 1999 11:46:16 GMT
Оцените этот текст: