Пантелеймон Кулiш. Поезi┐
------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------
РIДНЕ СЛОВО
Я на сторожi коло ┐х
Поставлю слово.
Шевченко
Мовчки предки нашi в полi,
Мовчки спочивають,
Тiльки чорнi┐ могили
3 вiтром розмовляють.
Спочивають, дожидають
Праведного суду,
Що судити Укра┐ну
Рiдне слово буде.
Вже судили княжi вiча,
Панськi трибунали,
I перевертнi гетьмани
Ради радували.
Радували, - утiкала
Правда з того суду,
Багатились пiдмовлянням
На перелюб люду.
Радували, продавали
За ма║тки волю,
Засiвали головами
Безголiв по полю.
Засiвали, насипали
Пам'ятнi могили,
В тих могилах рiдним трупом
Правду придушили.
А неправду поруч себе
За столом саджали,
Не вином, людськими слiзьми
Кубки iсповняли.
Ой пануйте ж, бенкетуйте,
Ми ждатимем суду.
Що судити Укра┐ну
Рiдне слово буде.
Рiдне слово, божа правдо!
Як мала дитина,
Тебе стала промовляти
Хирна Укра┐на.
Промовля║, - ожива║,
Згнiчений морозом
Непозичений у нiмця
Укра┐нський розум.
Схаменуться, стрепенуться
Стуманiлi люде:
Рiдне слово, рiдний розум,
Рiдна й правда буде.
Без напастi завою║
Города i села,
I над людьми зацарю║,
Приступна й весела.
I засвiтить серед хати
Свiтло благодатне,
I, як мати, буде дбати
Про сирiтство хатн║.
I ходитиме всевiда
3 хати до палати,
Щоб убогого сусiда
3 багачем з'║днати.
Рiдна правдо, люба радо,
Тихому одрадо,
За ║диность i братерство
Праведна наградо!
В дусi правiм будем вiчно
Об тобi молитись,
Духом правди з ворогами,
Поки духу, битись.
СТЕП ОПIВДНI
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самiтною сто┐ть.
Пiд сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем перелива║ться-жахтить.
Гарячий вiтер хилить-нахиля║
Траву хвилясту стиха до землi,
I в прозирнiй золоченiй iмлi
Даль степова мов тоне-порина║.
Понад травою стиха жар нiмий,
Переливаючись, пливе високо!
Розтоплю║ться воздух осяйний,
Тiснить у грудях дух i слiпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина свiтоiскрява горить;
Над нею любо попiд небесами
Музика, мов срiбло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лiрник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
I звеселя║ свiт шумно-широкий,
Спiваючи про волю та весну.
Нiму║ степ: йому нi на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрiмлива доля
На довгому байдужньому вiку.
Закутавсь у сво┐ зеленi шати;
Пахущi мовчки нюха║ квiтки;
Над ним по вiтру носяться крилатi
Метелики, мов марево, легкi.
ДО КОБЗИ
Кругом тiснота i неволя,_
Народ закований мовчить..._
Шевченко
Кобзо, моя непорочна утiхо!
Чом ти мовчиш? Задзвони менi стиха,
Голосом правди свято┐ дзвони,
Нашу тiсноту гiрку спом'яни.
Може, чи║ ще не спiдлене серце
Важко заб'║ться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
Хто не здолi║ озватись дiлами,
Хай обiзветься нiмими сльозами;
Ти ж сво║ слово дзвони-промовляй,
Душам братерським заснуть не давай.
Хай недовiрки тво┐ туманiють,
Хай вороги тво┐ з жалю нiмiють;
Ти рiдну сем'ю докупи ззивай.
Гей, хто на сум благородний багатий,
Сходьтеся мовчки до рiдно┐ хати,
Та посiдаймо по голих лавках,
Та посумуймо по мертвих братах.
Темно надворi, зоря не зорi║,
Вiтер холодний од пiвночi вi║,
Квилять вовки по степах-облогах.
Кобзо! ти наша одрада ║дина...
Поки iз мертвих воскресне Вкра┐на,
Поки дождеться живо┐ весни,
Ти нам про нашу тiсноту дзвони.
Стиха дзвони, нехай мучене серце
Важко заб'║ться, до серця озветься,
Як на бандурi струна до струни.
ЗАВОРОЖЕНА КРИНИЦЯ
Вертоград моей сестры...
Пушкин
У сестри мо║┐ тихо
Процвiта║ сад в оградi.
Кинамон, моя утiха,
Нард, алое в любiм садi.
Там квiтки, як в божiм раю,
Що на Тигрi да квфратi,
Зорями в травi зоряють,
Тонуть-плавлють в ароматi.
Там гранати наливнi┐,
Солодощiв дивних повнi...
Гудуть бджоли золотi┐,
Мов з Едему тихi дзвони.
Серед саду-винограду
В кринах схована криниця...
Мойму серцю на вiдраду
Заворожена водиця.
Заворожена й заклята,
Щоб не знали люде ходу:
Бо призначено для брата
Чисту воду-прохолоду.
Вiтре тихий вiд заходу!
Вводи волю мого серця:
Повiнь чарами на воду,
Нехай лл║ться, нехай лл║ться.
Вiтре буйний аквiлоне!
Подми чарами, крилатий,
На тi нарди, кинамони,
Нехай каплють аромати.
ЗАСПIВ
Удосвiта встав я... темно ще надворi...
Де-не-де по хатах ясне свiтло ся║,
Ся║ ясне свiтло, як на небi зорi...
Дивуюсь, радiю, у серця питаю:
"Скажи, вiще серце, чи скоро свiт буде?"
"Ой скоро свiт буде,
Прокинуться люде,
У всяке вiконце
Засiя║ сонце..."
Ой ударю ж зразу
У струни живi┐:
Прокиньтесь, вставайте,
Старi┐ й малi┐!
Вiщуванням новим
Серце мо║ б'эться, -
Через край iз серця
Рiдне слово лл║ться...
ПРАВЕДНЕ ПАНУВАННк
Голубко Музо! Годi сумовати
Да плакатись над слiпотою чернi,
Що золотом вцяцькову║ палати -
Од свiту правди сховища мiзернi.
Обiймемось та пiдемо в левади,
В поля, в луги, в га┐ широкошумнi,
Чи не розвi║мо тяжко┐ там досади
На узурпацi┐, на захвати безумнi.
Глянь-подивись, який в нас "пишний город",
I скiльки в нiм окраси дорого┐!
Дихання нашого не тру┐ть смород,
I деспот мислi не гнiте живо┐.
Пiснями тут ми з богом розмовля║м,
Вселенна серцю нашому вiдкрита,
I областi ми ширшi осяга║м,
Нiж та бiдота, золотом окрита.
СВЯТИНЯ
Мовчки струни на бандурi
Я перебираю.
Заспiвав би я до тебе -
Голос замира║.
Не почу║ш мого слова
Серцем молоденьким,-
Квiтчаною головою
Схилися до неньки.
"Пести мене, моя нене,
Як малу дитину,
Я твойого, нене, лона
Довiку не кину".
- "Ой покинеш, моя доню,
Далебi, покинеш,
У чужий край, в чужi люде
Пташкою полинеш.
Прийде, прийде, моя доню,
Такая година,
Що рiднiйша пеньки буде
Любая дружина".
I я чую тихi речi
Голоснiйше граю.
Я душею молодую
Красу обiймаю.
Ой бандуро, рiдна сестро,
Золотi┐ струни!
Вложи в не┐ мо║ серце,
Високi┐ думи.
Нехай ┐й ввi снi присниться,
Що я чую й знаю,
Про що серцем одиноким
Господа благаю.
Нехай ┐й ввi снi присниться
Мати Укра┐на,
Наше горе, наша радiсть,
Надiя ║дина.
Святе слово - рiдна мати;
ксть iще святиня
Вища, боговi милiйша -
Рiдная Вкра┐на.
Зрозумiй, мо║ кохання,
Чистою душею,.
Що люблю я, чим живу я,-
Будеш ти мо║ю.
Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT