Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 http://www.ukrlib.km.ru/
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------


   Крепость Орская. 22 Октяб. 1847.
   Добродiю i друже!
   На другий день, як од вас по┐хав, мене арестували в Ки║вi,  на  десятий
посадили в каземат в Петербу[рзi], а через три мiсяцi я опинився в  Орской
крепости[2] в солдатськiй сiрiй шинелi, чи не  диво,  скажете!  Отже  воно
так.  I  я  тепер  точнiсiнький,  як  той  москаль,  що  змалював   Кузьма
Трохимович[3] пановi, що  дуже  кохався  в  огородах.  От  вам  i  кобзар!
Позабирав грошики та й шморгнув за Урал до киргиза  гуляти.  Гуляю!  Бодай
нiкому не довелося так гуляти. А що ма║мо  робить?  Треба  хилиться,  куди
нагина║ доля. Ще слава богу, що менi якось удалося закрепить серце  так...
що муштруюся собi та й годi. Шкода, що я не покинув  тодi  у  вас  рисунок
ки┐вського саду,  бо  вiн  i  всi,  що  були  при  менi,  пропали  у  I.I.
Фундуклея[4], а тепер менi строжайше запрещено рисувать  i  писать  (окром
писем), нудьга та й годi, читать хоч би на смiх одна  буква  i  тi┐  нема.
Брожу понад Уралом та... нi, не плачу, а щось ще поганше дi║ться зо  мною.
Одiшлiть,  будьте  ласкавi,  мо║  письмо  i  адрес  мiй  княжнi  В[арварi]
Микола║внi[5], а адрес ось який: в город Оренбург, в пограничную комиссию.
Его благородию Федору Матвеевичу Лазаревскому[6] з передачею, а цей добрий
земляк уже знатиме, де мене найти. Бувайте здоровi, низенько кланяюсь Iллi
Iвановичу[7] й всьому дому вашому. Не забувайте безталанного Т.  Шевченка.
Поклонiться, як побачите, од мене Кейкуатовим[8].


   До А. Лизогуба_
   К[репость_]_ Орская _
   1847. Декабря 11. _
   Великим веселi║м звеселили ви мене сво┐м добрим, християнським листом у
цiй бусурманськiй пустинi. Спасибi вам, друже мiй добрий, я з само┐  весни
не чув рiдного щирого слова. Я писав туди декому. А вам першим  бог  велiв
розважить мою тяжку тугу в пустинi щирими словами, спасибi вам.  Не  знаю,
чи дiйшов мiй лист до ваших рук (бо я послав у  Седнев  24  октяб[ря],  не
знаючи, що вас бог занiс аж у Одесу). Жаль i дуже менi вашо┐ маленько┐[9],
згадаю, то так неначе бачу, як воно манюсiньке  танцю║,  а  Iлля  Iванович
гра║ i приспiву║... не скорбiть, може воно добре зробило, що  перейшло  на
той свiт, не мучене страстьми земними. Були ви у  Яготинi  лiтом,  що  там
дi║ться? Де тепер живуть яготинськi анахоретки?[10] Я писав через  вас  до
В. Н., не знаю чи дiйшло. Що вона,  сердешна,  поробля║?  Скажiть  ┐й,  як
побачите, або напишiть, нехай  до  мене  напише  хоч  одну  стрiчечку,  ┐┐
прекрасна, добра душа мене частенько навiду║ в неволi.  Бодай  i  вороговi
мо║му лютому не довелося так каратись, як я тепер  караюсь.  I  до  всього
того треба було ще й занедужать, восени мучив мене  ревматизм  -  а  тепер
цинга, у мене ┐┐ зроду не було,  а  тепер  така  напала,  що  аж  страшно.
Холера,  благодарить  бога,  минула  нашу  пустиню  -  а  ходила  близько.
Сажин[11] менi нiчого не  пише,  не  знаю,  де  вiн  дiв  мою  портфель  з
рисунками дрiбними, там цiлий жмут ┐х було. Як побачите його, то спитайте,
та й возьмiть до себе, а ящик з олiйними фарбами нехай собi  оставля║.  Ви
пита║те, чи покину я малювання. Рад я  його  покинуть,  так  не  можна,  я
страшно мучуся, бо  менi  запрещено  писать  и  рисовать,  а  ночi,  ночi!
Господи, якi страшнi та довгi!.. та ще й у  казармах.  Добрий  мiй  друже!
голубе сизий! Пришлiть ящичок ваш, де ║ вся справа, альбом  чистий  i  хоч
один пензель Шарiона[12]. Хоч iнколи подивлюся, то все-таки  легше  стане.
Просив я В. Н., щоб менi книжечок деяких прислала, а тепер i вас прошу, бо
опрiче бiблi┐ нема й однi┐ лiтери. Якщо найдете в Одесi Шекспiра,  перевод
Кетчера[13] або "Одиссею"[14], перевод Жуковського[15], то  пришлiть  ради
розп'ятого за нас, бо, ║й-богу, з нудьги одурiю. Послав би вам  грошей  на
все сi║, так дасьбi. До шеляга пропали.  А  може,  бог  пошле,  то  я  вам
коли-небудь оддячу. Як будете посилать, то шлiть на мо║ iм'я. Та бога ради
напишiть що-не-будь про В. Н. i про Глафiру Iвановну[16],  та  поклонiться
од мене Iллi Iвановичу,  Надеждi  Дмитрi║внi[17]  i  всьому  дому  вашому.
Бувайте здоровi, не забувайте щирого свого i безталанного Т. Шевченка.
   Адрес: в Оренбургскую губернию в крепость Орскую.


   1848 рiк
   До А. Лизогуба_
   К_[_репость_]_Орская, _
   1848 Февраля 1-го. _
   Всяк друг речет:[18] содружихся ему и аз: но есть именем  точию  друг.-
Отак тепер i зо мною сталось, було, на собаку кинь, то влучиш друга, а  як
прийшлось до скруту, то святий ┐х зна║, де вони подiлись! Чи  не  вимерли,
крий боже? Нi,  здравствують,  та  тiльки  одцурались  безталанного  свого
друга. Бог ┐м звидить. Якби вони знали, що ║дине слово ласкаве  тепер  для
мене паче всяко┐ радостi - так що ж, недогадливi.

   З превеликою радостiю i дякою прийняв я лист ваш уже другий,  написаний
31 декабря.

   Бог вам заплатить за вашу щирость i за  вашу  ласку.  Лихо  дi║ться  зо
мною, та не одно, а всi лиха упали на мою голову. Одно  те,  що  нудьга  i
безнадiя давить серце, а друге - нездужаю з того дня, як привезли  мене  в
цей край, ревматизм, цингу перетерпiв, слава богу, а тепер зуби i очi  так
болять, що не знаю, де дiтись. I чи не чудно,  скажете,  як  принесли  ваш
лист, менi полегшало так, що на третiй день менi вже можна  було  написать
оцей лист до вас. Вибачайте тiльки, що коротенький, одно те, що боюся  очi
натрудить, а друге, сказавши правду, таки й  паперу  недостача.  I  купить
нема де, звичайне, як у  степу.  Як  будете  посилать  вашу  обiцянку,  то
пришлiть, будьте  ласкавi,  i  паперу  поштового  i  брiстольського,  коли
найдете в Одесi. Вибачте, бога ради, що я так вередую,  за  грошi  спасибi
вам, ║диний мiй друже, у мене ще осталося трохи,  а  як  матиму  малярську
справу, то, може, зароблю, а якщо пошлють весною в степ на Ра┐м[19], бо  ║
така чутка, то тодi вже проситиму, то, може, бог дасть, що  тут  остануся.
Ще чи не найдете в Одесi сочиненiй Л║рмонтова  i  Кольцова[20],  пришлiть,
поезi┐ свято┐ ради, А як будете писать, то пишiть на  мо║  iм'я  просто  в
К[рiпость] 0[рську], бо я другий лист ваш прийняв уже з  третiх  рук.  Хоч
воно й з добрих рук, та все-таки з третiх. Прочитав я вдруге вже о  скорбi
вашiй, о вашiй Лiзi, що ма║мо робить, коли  того  бог  хоче.  Давид  добре
сказав:[21] хто возглаголет сили господнi; слышаны сотворит вся хвалы его.
Звичайне, не можна i без того, щоб iнколи i сльозам не дать волi.  Бо  хто
не журиться, не плаче, то той нiколи й не радi║. Цур йому, такому.  Будемо
плакать i радiти, i за все- те хвалить милосердого бога.
   1 февраля. На самому цьому словi одчинилися дверi  i  поштальйон  подав
менi третiй лист ваш, написаний 7 января. Не знаю,  чи  зрадiв  би  я  так
батьковi або матерi, як вашому щирому слову. Да  воздасть  вам  господь  i
дому вашому, що посiтили ║сте невольника i тяжку його тугу  розважили.  Як
будете писать до В. Н., то од мене ┐й низенько поклонитеся.  Та  накажiть,
щоб хоч одно слово написала. Тiльки не в Оренбург, а просто  в  К[рiпость]
0[рську]. Коли ма║те "Свячену воду"[22],  то  спишiть  та  пришлiть  менi,
бота, що ви менi передали, утрачена.  А  Татьянi  Iвановнi[23]  як  будете
писать, то ┐й i Федоровi Iваненковi[24]  од  мене  гарненько  поклонитеся,
нiкому в свiтi я тепер так не завидую, як малярам. I Глафiрi  Iвановнi,  а
може вже вона покинула, крий боже, малювать! Бога для  пришлiть  малярську
справу i паперу. -Що  у  вас  робиться  у  Седневi?  Що  поробля║  I.  I.?
Поклонiться йому од мене. За N. D., i вас, i весь дом ваш молюся господовi
милосердому i благаю його, щоб ви не забували
   Т. Шевченка.



   До А. Лизогуба_
   7 марта 1848 _
   К[репость] 0[рская]. _
   _
   Не знаю, чи зрадiла б так мала  ненагодована  дитина,  побачивши  матiр
свою, як я вчора, прийнявши подарунок твiй, щирий мiй, ║диний  друже.  Так
зрадiв, що ще й досi не схаменуся,  цiлiсiньку  нiч  не  спав,  розглядав,
дивився, перевертав по тричi, цiлуючи всяку фарбочку, i як ┐┐ не цiлувать,
не ба чивши рiк цiлий. Боже мiй! Боже мiй! Який тяжкий та довгий. рiк!  Та
дарма. Бог помiг, минув-таки. Я,  взявши  в  руки  скриньку,  подивився  i
неначе перелетiв у малярию, в Седнев, и згада║те, як  ви  менi  ┐┐  вторiк
показували недороблену? ще радились зо мною, як би ┐┐ химернiше улагодить,
- чи сподiвався я, що через рiк та сама скринька  звеселить  мене,  неначе
мати дитину, при лихiй мо┐й годинi. Благий i дивний еси господи!  Сьогоднi
недiля - на муштру не поведуть, цiлiсiнький  день  буду  переглядать  твiй
подарунок, щирий мiй, ║диний друже. Переглядать i молитись, щоб бог послав
на довгi днi тобi такую радiсть, як послав вiн менi через тебе. Перелiчив,
передививсь все, все до крихотки цiле, i Шекспiр, i  папери,  i  фарби,  i
цизорик, i карандашi, i пензельки,  -  все  цiлiсiньке.  Не  утрачайся  на
альбом, друже мiй! буде з мене i цього добра поки шо.  Недавно  з  Яготина
прийшов лист до мене... спасибi ┐й. добрiй В. Н., що не забува║ мене, хоче
менi, як сама достане, прислать книжок. Як пришле, то  тодi  я  i  тяжкого
походу i Аральського моря, i безлюдного степу киргизького не злякаюсь.
   Одна тiльки туга гризе мо║ серце, як заженуть у степ, то не  доведеться
нi од кого листа прийнять, нi самому послать. Бо туди пошта  не  доходить.
От мо║ горенько. А може, доведеться рiк або й другий простерегти  нiкчемне
оте море.

   Не будемо журиться, а будемо молиться. Ще те лихо далеко, а всяке  лихо
здалеку страшнiше, як то кажуть розумнi люди. Цей i  апрiль  мiсяць  я  ще
буду в 0[рськiй] К[рiпостi], то напишiть до мене хоч стрiчечку, бо  тiльки
бог святий зна║, як я радiю, коли дiйде до мене хоч одно ваше слово з мо║┐
бiдно┐ кра┐ни!
   Я тепер (поздоров боже вас) хоч i  багатий  на  папiр,  а  все-таки  на
клаптику пишу, бо, сказано, пустиня, де я возьму як  потрачу?  Та  таки  i
удiлить декому треба хоч по аркушику.
   Вибачте, голубе сизий, що так нашвидку пишу до  вас,  бо  одне  те,  що
сьогоднi пошта, а друге те, що  коло  десято┐  години  треба  виступить  у
караул.
   Молюся богу, щоб послав здоров'я Н. Д. i радiсть  всьому  дому  вашому,
спасибi вам, бувайте  здоровi  та  напишiть  хоч  стрiчечку  до  мене,  до
удячного вам Т. Шевченка.



   До А. Лизогуба
   9 мая 1848._
   К[репость] Орская. _
   Воiстинно воскрес!
   Спасибi тобi, щирий мiй друже, i за папiр, i за лист  твiй,  ще  кращий
паперу. Папiр менi тепер дуже став у пригодi!  а  лист  ще  дужче!  i  тим
самим, що менi тепер треба було молитви i дружнього слова. А воно якраз  i
трапилось, я тепер веселий iду на оте некчемне море Аральське. Не знаю, чи
вернуся тiльки!.. А йду, ║й-богу, веселий.
   Спасибi тобi ще раз за писанку, дiйшла вона до мене цiлiсiнька, i в той
самий день прийшло менi розрiшенi║ малювать, а на другий день приказанi║ у
поход виступать. Беру з собою усю твою малярську справу, не  знаю  тiльки,
чи доведеться малювать?

   Вибач менi, ║й-богу, нiколи i сухар той  з'┐сти,  а  не  те,  щоб  лист
написать до ладу. До В. Н. напишу вже хiба з Ра┐му.  Як  будеш  писать  до
не┐, подякуй за книжку Гоголя.

   Адрес мiй: в К[репость] Орскую
   Его  Высокоблагородию   Михайлу   Семеновичу   Александрийскому[25]   з
передачею менi.
   А цей чолов'яга буде посилать до  мене  через  коменданта.  Не  забувай
мене,  ║диний  мiй!  Коли  не  побачимося  на  сiм  свiтi,  то  вже  певне
зострiнемося на тiм. До свиданiя!

   Щирий твiй Т. Шевченко.


   1849 рiк_
   До А. Лизогуба_
   Оренбург,_
   Ноября 8, 1849. _
   Друже мiй ║диний! Позавчора вернувся я iз  того  степу  киргизького  та
моря Аральського до Оренбурга, та й заходився оце писать до тебе. Пишу,  а
ще i сам добре не знаю, чи живий ти на свiтi чи здоровий. Бо вже оце трохи
чи не пiвтора року, як ми не переписались з тобою анi одним словом,  а  за
таке врем'я багато води у море утекло. Може, i у вас  кого  не  стало,  бо
холера, кажуть, здорово-таки косила. Коли живий ти та здоровий, то  напиши
до мене, друже мiй, не гаючись, то я тодi вже i одпишу до тебе,  геть  усе
порозказую, як мене носило по тому  морi,  як  я  у  степу  отiм  безкра┐м
пропадав. Геть усе розкажу, нiчого не потаю. А тепер поки що поклонись  од
мене всьому дому вашому i добрiй В. Н., скажи ┐й, що я живий, здоровий,  i
коли не дуже щасливий, то принаменi веселий. Оставайся здоров, не  забувай
на безталаннi Т Шевченка.

   Адрес: в г. Оренбург. Его благородию
   Карлу Ивановичу Герну[26]

   в генеральный штаб
   с передачею.



   До А. Лизогуба__
   14 марта 1850_
   г. Оренбург._
   Друже мiй ║диний!
   Я не знаю, що б зi мною сталося, якби не ви? В  великiй  пригодi  стали
менi оцi 50 карб. Розпитайте Iллю Iвановича, я йому пишу. Що значать грошi
при убожествi? Якби не ви, то мене б давно з нудьги не стало! Ато все-таки
хоч украдучи та трошки помалюю, а воно [кiлька слiв закреслено] й полегша!
   Не знаю, чи доведеться менi хоч що-небудь  намалювать  на  Каспiйському
морi? Бо мене весною туди поженуть. Якщо  доведеться,  то  пошлю  до  вас,
тiльки вже цiни не поставлю, а продасте так, як вам бог поможе.
   От яка моя доля погана! Я, вставши раненько, заходився  писать  до  вас
лист оцей - тiльки що заходився, а  тут  чорт  несе  ║фрейтора  (звичайно,
найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в  казармах).  Пожалуйте  к
фельдфебелю! Треба було лист покинуть, а сьогоднi пошта одходить!
   То сяк, то так ублагавши фельдфебеля, вернувся я до хати  i  заходжуюся
знову, а часи беруться вже коло першого, то вибачте, коли не все  розкажу,
що хотiлося б розказать, або що-небудь помилюся.

   Подякуйте i ви за мене Iллю Iвановича за його  благородную  щедроту!  А
менi, бога для, вибачте!
   А якщо трапиться менi ще що-небудь прислать до вас,  то  пiдписуйте  ви
самi мою фамiлiю, цiноброю, бо менi не можна.
   Усе, що ви з ласки  сво║┐  послали,  я  получив.  I  Фому  Кемпiйського
получив. Спасибi тому доброму Михайловi[27], що вiн таки мене не  забува║.
Якщо ви зна║те його адрес, то пошлiть йому оцей  листочок,  а  як  нi,  то
одiшлiть В. Н., вона певно зна║.

   Спасибi вам за всi вашi блага! Не забувайте безталанного Т. Ш.
   До 1-го маiя адрес мiй  той  [одно  слово  закреслено]  самий,  а  там,
зда║ться, треба буде знову мовчать.


   До А. Лизогуба_
   Новопетровское укрепление. _
   1852. Июля 16. _
   Единый друже мой! Не прогневались ли вы за что на меня?  Думаю,  думаю,
вспоминаю и в догадках теряюся,  не  обретаю  за  собою  вины  ни  единыя.
Впрочем, едва ли кто себя обвинит! Простите великодушно,  аще  что  содеях
пред вами по простоте моей, и напишите хоть единую  строку,  чтобы  я  мог
ведать, что вас еще здрава бог милосердный носит по сей грешной земле. Вот
уже третий год, как я не имею от вас никакого известия,  последнее  письмо
ваше получил я в Оренбурге 1850, в последних числах  мая,  на  которое  по
разным скверным приключениям не мог отвечать вскоре. А писал  вам  уже  из
Новопетровского укрепления того же года, месяца ноября. Вам и В. Н., и  ни
от вас, ни от В. Н. до сих пор не имею совершенно никаких известий, право,
не знаю, что думать! Или панихиду по вас править, или думать,  что  вы  на
меня сердиты, за что ж бы вы на меня прогневались?  Вопрос  сей  для  меня
узел Гордиев. Скорблю сердечно, и тем паче плачу, что я  во  узах  моих  с
вами только и  В.  Н.  иногда  переписывался.  Прошу  вас,  умоляю!  Когда
получите письмо мое, то  хоть  чистой  бумаги  в  конверт  запечатайте  та
пришлите, по крайней мере я буду знать, что вы здравствуете.
   Не пишу вам ничего о самом себе, потому что нет хорошего материала  для
повествования. А описывать скверную, мою долю тошно  и  грешно,  по-моему.
Это. все равно, что  роптать  на  бога.  Пускай  себе  тянется  жизнь  моя
невеселая, как мне бог дал. Одно, чего бы я просил у бога, как величайшего
блага, это хоть перед смертью взглянуть  разочек  на  вас,  добрых  друзей
моих, на Днепр, на Киев, на Украину, и тогда как христианин спокойно  умер
бы я. И теперь не неволя давит меня в этой пустыне, а одиночество, вот мой
лютейший враг! В этой широкой пустыне мне тесно,  а  я  один.  До  вас,  я
думаю, не дошло сведение, где именно это Новопетровское укрепление,  то  я
вам расскажу. Это будет на северо-восточном берегу  Каспийского  моря.  На
полуострове  Мангишлаке.  Пустыня,   совершенная   пустыня,   без   всякой
растительности, песок да камень, и самые нищие обитатели  -  это  кочующие
кой-где киргизы. Смотря на эту безжизненность, такая  тоска  одолеет,  что
сам не знаешь, что с собою делать, и если б можно мне было  рисовать,  то,
право, ничего не нарисовал бы,  так  пусто.  Да  я  до  сих  пор  не  имею
позволения рисовать, шестой год уже, ужасно!

   Что же еще написать вам? Право, нечего, худого очень нет, а хорошего  и
подавно, монотонно, однообразно, больше, ничего. Начальника мне бог послал
человека доброго, вообще люди добрые меня  не  чуждаются...  живу  я,  как
солдат, разумеется, в казармах. Удобный случай изучить солдатские обычаи и
нравы. Смеюся сквозь слезы, что делать? Слезами горю не пособить, а уныние
грех  великий.   Дожида║м   в   укрепление   нынешнего   лета   корпусного
командира[28].  Думаю  просить,  чтобы  позволил  мне  в  здешнюю  церковь
безмездно написать запрестольный образ во  имя  воскресения  христова.  Не
знаю, что будет. Великой бы радостью подарил меня, если бы  позволил,  вот
уже шестой год, как я кисти и не видал.
   Прошу вас, пишите ко мне, хоть одну строчку, чтоб я знал, что вы живы и
здоровы. Илье Ивановичу и всему дому вашему до земли поклон. Соседу вашему
и соседке в Бегаче[29] тоже. Прощайте. Остаюсь в ожидании известия от вас,
ваш искренний

   Т. Шевченко.

   Адресуйте ко мне так:
   Его Высокоблагородию
   Антону Петровичу
   Маевскому,

   Коменданту Новопетровского укрепления.
   Летом в г. Астрахань
   Зимою в г. Гурьев, на Урале.


   [1]  Лизогуб  Андрiй  Iванович  (1804-1865)  -  помiщик  с.  Седнев  на
Чернiгiвщинi.
   [2] Орськ - див. 4 прим. до "Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
   [3] Кузьма  Трохимович  -  дiйова  особа  з  опов.  Квiтки-Основ'яненка
"Салдацький патрет".
   [4] Фундуклей I. I. - ки┐вський губернатор.
   [5] В[арвара] Микола┐вна - В. Р║пнiна.
   [6] Лазаревський  Ф.  М.  -  див.  1  прим.  до  "Журналу",  запис  вiд
26.ХI.1857 р.
   [7] Iлля Iванович - Лизогуб (1787-1867) - брат А. I. Лизогуба.
   [8] Кейкуатови - князь Микола  Iванович  i  його  дружина  клизавета  -
родичi й сусiди Лизогубiв, помiщики с. Бiгач.
   [9] "Жаль i дуже менi вашо┐ маленько┐" - Лiза, дочка Лизогуба,  померла
5 вересня 1847 р.
   [10] Яготинськi анахоретки Варвара Р║пнiна та ┐┐ мати.
   [11] Сажин Михайло Макарович - товарищ Шевченка по  Академi┐  мистецтв,
згодом академiк перспективного малярства.
   [12] Пензель Шарiона - привезений з Парижа.
   [13] Кетчер М. X. - див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 12.III.1858 р.
   [14] "Одiссея" в перекладi Жуковського вийшла а друку тiльки 1849 р.
   [15]  Жуковський  В.  А.  -  див.  2  прим.  до  "Журналу",  запис  вiд
10.VI1.1858 р.
   [16] Глафiра Iванiвна Псьол, за чоловiком Дунiн-Борковська  (1823-1886)
зi сво┐ми сестрами жила 1843 року в Яготинi у Р║пнiних, де й познайомилася
з Шевченком.
   [17]  Надiя  Дмитрiвна  Лизогуб   -   дружина   А.   Лизогуба,   сестра
Дунiна-Борковського.
   [18] "Всяк друг речет"...- текст взято з бiблi┐.
   [19] Ра┐м-"Коло Аральського моря, крiпость" (прим. Шевченка); див. ще 2
прим. до "Журналу", запис вiд 16.V1.1857 р.
   [20] Кольцов О. В.-див. 2 прим. до "Журналу", запис вiд 13.VI.1857 р.
   [21] "Давид добре сказав"... - текст взято з бiблi┐.
   [22] "Свячена вода" - вiрш Олександри  Iванiвни  Псьол.  Про  цей  вiрш
Шевченко згадав у передмовi до проектованого видання "Кобзаря" 1847 р.
   [23] Тетяна Iванi'вна Псьол - сестра Олександри й Глафiря.
   [24] Iваненко Федiр Григорович  (1799-1850)  -  помiщик  Пирятин-ського
повiту, сусiда Р║пнiних.
   [25]  Александрiйський  Михайло  Семенович  -   чиновник   Оренбурзько┐
прикордонно┐ комiсi┐, жив в Орськiй крiпостi, як  "попечитель  прилiнiйних
киргизiв".
   [26] Герн К. I. - див. 1 прим. до "Журналу", запис вiд 22.VII.1857
   [27] Михайло - кого саме ма║ на увазi Шевченко - невiдомо
   [28] Корпусний командир-генерал  Обручев  В.  П.  -  див.  5  прим.  до
"Журналу", запис вiд 25.VI.1857 р.
   [29] Бiгач - ма║ток кн. Кейкуатова.

Last-modified: Sat, 31 Aug 2002 10:38:34 GMT
Оцените этот текст: