ки зору розпорядникГв цивГлГзацГП, злиття КвропейськоП Г арабськоП культур було вкрай бажане, оскГльки Квропейцям тодГ бракувало тих давнГх наукових знань, що Пх засвоПли араби. Арабський вплив неабияк збагатив Њвропу. Запровадження арабських цифр сприяло розвитковГ математики, яка доти користувалася малопридатними для цього римськими цифрами. Запозичення арабськоП медицини, хГмГП Г технологГП також сприяло Квропейському поступу. Њ думка, що тамплГКри запозичили доктрини християн-йоганнГтГв, якГ твердили, що саме Њгипет К джерелом мудростГ Всуса. ЙоганнГти вважалися хранителями кГлькох надзвичайно давнГх документГв, а головною метою Пх було об'Кднати людство в однГй унГверсальнГй релГгГП миру. ВГд початку свого Гснування орден тамплГКрГв мав двГ доктрини: одну для вузького, внутрГшнього кола своПх високородних керГвникГв, про яких мало що вГдомо, а Гншу -- римсько-католицьку -- для зовнГшнього кола. Прагнучи заволодГти багатствами ордену тамплГКрГв Г звести нанГвець його вплив, король ФранцГП ФГлГпп Красивий Г папа Клемент V наказали ВЗ жовтня 1307 року схопити всГх рицарГв-тамплГКрГв. Великого магГстра ордену та його рицарГв, людей високоП культури, звинуватили в жахливих злочинах -- людожерствГ й ГдолопоклонствГ. ТисячГ тамплГКрГв було закатовано у ФранцГП. Проте в ВспанГП, ПортугалГП та АнглГП лГквГдацГя ордену пройшла без такоП жорстокостГ, як у ФранцГП. ПГсля п'яти з половиною рокГв ув'язнення Г нелюдських тортур великого магГстра ордену тамплГКрГв Жака де Моле було спалено 18 березня 1314 року на островГ СГте в ПарижГ поблизу Понт-Нефу. Його останнГми словами, як пише хронГст, були: "ФранцГя згадаК нашу останню мить. Ми вмираКмо безневинно. Декрет, що згубив нас,-- несправедливий. Та на небесах К праведний суд, що нГколи не залишить без уваги благання невинного. В на цей суд я через сорок днГв закличу тебе, первосвященику Риму! О ФГлГппе, мГй королю, я даремно прощаю тебе, бо Г ти засуджений Божим судом. Через рГк я чекаю тебе". Папа Клемент V помер вГд невГдомоП хвороби через тридцять один день. ФГлГпп Красивий помер у невимовних стражданнях наприкГнцГ 1314 року. БГльшГсть тих, хто переслГдував орден, померли передчасною Г насильницькою смертю. ЦГкаво навести думку БританськоП енциклопедГП про процес над рицарями-тамплГКрами: "НасправдГ бГльшГсть ГсторикГв вважають тамплГКрГв невинними в тих звинуваченнях, якГ було проти них висунуто". Чи справдГ керГвники ордену мали доступ до таКмних знань? У ФранцГП провели солГднГ дослГдження, якГ встановили Гнтригуючу символГку в церквах та соборах, збудованих орденом тамплГКрГв. МоП власнГ дослГдження Г вГдкриття зв'язку мГж тамплГКрами Г гральними картами таро, де зашифровано унГкальнГ пророкування на багато вГкГв, пГдтверджують здогад, що внутрГшнК коло ордену володГло езотеричним вченням (Е. Томас. По той бГк бар'Кру часу.--Лондон, 1973). Знаменно, що один Гз засновникГв ордену тамплГКрГв, святий Бернард де Клерво, був близьким другом святому МалаччГ де Армага, якому ми зобов'язанГ знаменитими передбаченнями пап, де вказуються особистостГ пап на прийшлГ вГки. ЦГ передбачення К, безперечно, проявом таКмноП науки чи мистецтва, якими володГють лише найбГльш посвяченГ люди. Я цГлком пристаю на думку МенлГ Холла: "Орден храму походив Гз таКмних шкГл Г був прямим джерелом пГзнГших езотеричних братств". Через три столГття пГсля знищення ордену тамплГКрГв у ЊвропГ виникло Гнше братство, що закликало до реформацГП свГту. Ось як абат Монтфакон де ВГллар характеризуК його вчення: "Вони вважають, що стародавнГ фГлософи Њгипту, ХалдеП, маги ПерсГП та гГмнософГсти ВндГП вчили того самого, чого вчать Г вони". У моП намГри не входить детально подавати ГсторГю цього таКмного товариства, яке називалося братством розенкрейцерГв; я лише вГдзначу його високу мету Г зв'язки з ГКрархГКю махатм. 1614 року в НГмеччинГ з'явилися першГ манГфести розенкрейцерГв -- "СвГтова реформа", "Слава Г сповГдь братства Трояндового хреста". "СповГдь" зверталася безпосередньо до "освГченоП Њвропи"; та була перша подГбна декларацГя в ГсторГП, що йшла не вГд короля чи церкви, а вГд конклаву анонГмних осГб. Автори цих манГфестГв самГ заявляють, що мусять приховувати Гмена, бо властГ переслГдують Пх. Вивчення "СповГдГ" розенкрейцерГв виявляК ПП революцГйну суть. В епоху феодалГзму розенкрейцери пропонують своК вчення "як принцам, так Г селянам". У п'ятому роздГлГ вони заявляють, що будуть "реформувати уряди Њвропи" Г що "владарювання облудноП теологГП буде скасовано". Стосовно ж власних фГлософських цГлей, то вони обГцяють, що "суперечностГ науки й теологГП буде узгоджено" Г що "дверГ мудростГ знову вГдкритГ свГтовГ". Знаменно, що пГсля цих розенкрейцерських манГфестГв 1614 року в розвитку науки розпочалися пГдйоми й стрибки, якГ досягли кульмГнацГП в нинГшню космГчну еру. Те ж можна сказати й про заклик розенкрейцерГв до демократГП, коли на одну дошку ставились князГ й селяни, проголошувалася необхГднГсть освГти, внутрГшньоП культури, бо освГта звГльняК вГд невГгластва й забобонГв. З моменту утворення братство набуло мГжнародного характеру, поширивши свГй вплив за межГ НГмеччини. 1622 року в ПарижГ з'явилась афГша, яка здивувала Г простого перехожого, Г священика, Г аристократа: "Ми, спрямованГ нашою колегГКю, ПП главою Г братами-розенкрейцерами, засновуКмо нашу видиму й невидиму обитель у цьому мГстГ найвищою ласкою, до якоП спрямованГ серця праведникГв. Ми вчимо без книг Г нот, розмовляКмо мовою краПни, де перебуваКмо, аби вберегти людей, подГбних до нас, вГд смертельноП помилки". Всторики не змогли з'ясувати, чи Гснували розенкрейцери в XVII столГттГ, коли вперше з'явилися ПхнГ манГфести. Причина проста -- адепти самГ таКмно добирали кандидатГв у це товариство. Тому годГ вступити в братство, якщо вас туди не запросили. Можна допустити, що добра половина Квропейських учених отримала такГ запрошення, проте вони не признавалися, що причетнГ до нього. Якщо такий висновок хибний, то як тодГ пояснити, що наука ракетою злетГла вгору, щойно були опублГкованГ манГфести на початку XVII столГття? Програма свГтовоП реформацГП виявилась успГшною. СправдГ, адепти Трояндового хреста знали все наперед! Ось чому й заявляли в "СповГдГ": "Нас, вГдповГдальних за цГ змГни, нГхто не знатиме". СвГтову реформацГю започаткували вчителГ Сходу. Зв'язки ордену розенкрейцерГв з АзГКю проглядаються в латинському памфлетГ, опублГкованому 1618 року ГенрГхом НеухузГусом, через чотири роки пГсля манГфестГв розенкрейцерГв. У цьому памфлетГ автор недвозначно вказуК, що пГсля завершення своКП роботи адепти повернуться в ВндГю. 1775 року в рукописГ СГмсона, члена росГйськоП ложГ обряду Сен-Мартена, стверджуКться, що "справжнК масонство прийшло в РосГю з ТГбету". То була приголомшуюча заява, бо для людей XVIII столГття ТГбет був таким само далеким, як Г МГсяць сьогоднГ. Цей документ свГдчить про зв'язки Квропейських масонських лож Гз тГбетською твердинею мудрецГв. 1710 року ЗГгмунд РГхтер (СГнцерус Ренатус) опублГкував закони братства пГд назвою "Досконале й Гстинне виготовлення фГлософського каменю золотим братством Троянди й Хреста". Серед законГв К Г клятва не розголошувати таКмниць мГстерГй. Прийнятий у братство розенкрейцерГв отримував порцГю фГлософського каменю, достатню, щоб забезпечити довгу молодГсть Г життя протягом принаймнГ шГстдесяти рокГв пГсля того, як його прийняли в братство. ПГсля омолодження брат мусив змГнити Гм'я Г мГсце проживання, щоб не привертати до себе зайвоП уваги. НГхто з членГв братства не мав права виготовляти алхГмГчним методом перлГв чи коштовних каменГв надмГрноП величини, аби не зажити лихоП слави. Член братства розенкрейцерГв давай обГтницю не одружуватися без особливого на те дозволу. ВГн завжди виконував розпорядження магГстра ордену, а посвячення в члени братства мусило вГдбуватися лише в ДомГ розенкрейцерГв. ЦГ правила свГдчать про невГдомГ науцГ методи омолодження Г штучного виробництва коштовних каменГв. ФГлософський камГнь розенкрейцерГв нагадуК камГнь ЧГнтаманГ, а методи омолодження нагадують подГбну практику в царствГ пресвГтера Воанна, згадуване в попередньому роздГлГ. Франкмасони, хоч вони й мали менш екзотичнГ цГлГ, нГж орден розенкрейцерГв, пов'язувалися з цим орденом задовго до заснування ВеликоП ложГ АнглГП, яке мало мГсце 1717 року. ВГрш ГенрГ Адамсона з поеми "Музи надгробного плачу", що побачила свГт у ПертГ (ШотландГя) 1638 року, пГдтверджуК це: "ОскГльки ми -- брати-розенкрейцери, То маКмо слово "масон" Г маКмо бачення друге". ЦГ рядки доводять Г те, що розенкрейцери активно дГяли в, ШотландГП через чверть столГття пГсля публГкацГП в НГмеччинГ "Слави братства". Про зв'язок франкмасонГв з тамплГКрами здогадувалися масонськГ Гсторики. СправдГ, не хто Гнший, як Альберт ПГк, що отримав вищий ступГнь масонства, вважав, що ГнГцГали останнього магГстра ордену тамплГКрГв мГстять пароль трьох основних ступенГв. ВсесвГтню боротьбу розенкрейцерГв Г масонГв за демократГю та ГнтернацГоналГзм чГтко виклав шотландець Ендрю Майкл, кавалер Рамсей, коли виступав перед Великою ложею ФранцГП у 1737 роцГ: "СвГт -- це не що Гнше, як величезна республГка, де кожна нацГя -- родина, а кожен ГндивГд -- дитина". НаприкГнцГ вГн проголосив, що Кдина мета ордену масонГв -- "створити за вГки духовну ГмперГю, де без скасування обов'язкГв, Гснуючих у рГзних державах, створився б новий народ, який склали б рГзнГ нацГональностГ, зцементованГ воКдино доброчеснГстю В наукою". Безперечно, людство сьогоднГ мислить бГльш ГнтернацГональне, нГж двГстГ рокГв тому, хоча старГ чудовиська нацГоналГзму й сектантства ще живуть. У цьому розумГннГ програму франкмасонства виконано успГшно. Ми коротко виклали деякГ данГ про дГяльнГсть зовнГшнього кола СтражГв людства. В своПх гуманГтарних задумах духовнГ вчителГ ЗемлГ не цурались Г церковних каналГв. ЧисленнГ великГ душГ надихалися магами Сходу як у католицькГй, так Г в протестантськГй церквах. А в православних монастирях, як-от Афонський, серед ченцГв теж було чимало посвячених. Серед учених минулого, що здГйснювали мГсГю. Шамбали, слГд згадати Парацельса (1493--1541). ВГн запровадив новГ методи в медицинГ й першим у ЊвропГ застосував для лГкування ртуть Г опГй. ВГн визнавав телепатГю, вдавався до психГчного впливу й провадив дослГди з штучного вирощування людини, так званого "гомункулуса". Парацельс мандрував по АзГП в 1513--1524 роках; вважаКться, що саме тодГ вГн Г вГдвГдав тГбетський ламаПстський монастир братства магГв. Вншим Гсторичним персонажем, що, як вважають, Гнсценував своП смерть Г похорон, а сам подався до ЦентральноП АзГП в XIV столГттГ, був НГкола Фламель. ВГн умГв добувати золото алхГмГчним способом. Однак жив з професГП нотарГуса, а своП значнГ статки, нажитГ алхГмГКю, витрачав на будГвництво лГкарень Г гуртожиткГв для бГднякГв у ПарижГ та Гнших мГстах ФранцГП. Надгробок НГколи Фламеля Г його дружини Пернель Гснував у паризькГй церквГ Невинних ще в XVI столГттГ. Разом Гз секретом отримання золота Фламель Г його дружина вГдкрили й елГксир молодостГ, навчилися подовжувати собГ життя. БГльш нГж вГрогГдно, що в могилах ФламелГв похованГ ГншГ люди, померлГ на час ПхньоП гаданоП смертГ. У XVIII столГттГ абат ВГлен писав, що Фламель вГдвГдав французького посла в ТуреччинГ Дезалью -- майже через чотири столГття пГсля його нГбито смертГ! В це не Кдине таке повГдомлення. У своПй "ВсторГП французГв рГзних станГв" Аман АлексГс Монтей мовить про якогось службовця Марселя, що теж зустрГчав Фламеля Г розмовляв з ним через кГлька столГть пГсля його гаданоП кончини в XIV столГттГ. Поль Люка, якого ЛюдовГк XIV послав збирати старожитностГ в ГрецГП, ЊгиптГ й на Середньому СходГ, видав 1714 року книгу "МандрГвка пана Поля Люка з велГння короля", в якГй розповГв про чотирьох дервГшГв, що зустрГлися йому в Бруссе (Туреччина). Один Гз них розмовляв багатьма мовами, серед них Г французькою. Цей дервГш заявив, що прийшов з вГддаленоП обителГ мудрецГв. Здавалося, йому рокГв тридцять, але час, що його вГн мав би затратити на своП тривалГ мандрГвки, мусив складати щонайменше столГття. На згадку про Гм'я Фламеля, дервГш запитав: "Ви справдГ вГрите, що Фламель помер? НГ, нГ, друже, не обманюйте себе, Фламель усе ще живий; нГ вГн, нГ його дружина ще не зустрГли смертГ. Уже рокГв три як я залишив його в ВндГП. ВГн -- один з моПх найкращих друзГв". Цей дервГш, видимо, був посланцем азГатського ОлГмпу й виконував якесь ПхнК доручення. Ось що почув Микола РерГх вГд учених лам в серцГ АзГП: "Хто спГвпрацюК з Шамбалою, не живе самотиною, вГн мандруК повсюди". Серед спГвтрудГвникГв ГКрархГП СвГтла не можна не згадати Олени БлаватськоП, що багато рокГв навчалася в махатм у вГддаленому ТГбетГ, а тодГ, як ПхнГй посланець, вирушила до Њвропи й Америки. За старовинним звичаКм архатГв, заведеним Цзонкабою, великим реформатором буддизму Г послом Шамбали, посланцГ вирушають наприкГнцГ кожного столГття, аби просвГтити чи застерегти людство. Майже достеменно, що Блаватська виконувала подГбну мГсГю, коли 1875 року за вказГвкою махатм заснувала теософське товариство. Метою його була робота для всесвГтнього братства людей, що само по собГ було революцГйною програмою за вГкторГанськоП епохи нацГоналГзму й колонГалГзму. Вивчення давньоП мудростГ Сходу було Гншим, не менш важливим завданням цього братства. Довге перебування БлаватськоП в ВндГП та ПП ненависть до расовоП Г класовоП дискримГнацГП, викликало пГдозру до неП британського уряду в ВндГП. Хоча через чверть столГття пГсля заснування теософського товариства вчителГ ТГбету урвали безпосереднГй зв'язок Гз ним, воно й далГ виконуК важливе завдання, привертаючи захГднГ уми до духовноП спадщини АзГП. НаприкГнцГ минулого столГття князь М. Т. ЛорГс-МелГков, виконуючи наказ архатГв, запропонував царевГ Олександру II проект лГберальних реформ, щоб усунути деспотичний режим мирним шляхом. Те робилося вГд ГменГ фГлантропГчного братства, зв'язаного з радою адептГв. Цар надто повГльно розглядав проект, а невдовзГ загинув вГд бомби революцГонерГв. Коли його спроба лГбералГзацГП РосГП зазнала невдачГ, ЛорГс-МелГков виПхав до ФранцГП, де й помер 1888 року. Знаменно, що Олена Блаватська знала князя замолоду Г, можливо, знала й про його зв'язки з братами СвГтла. Можна виснувати, що програма пГднесення духовностГ й ГнтелектуальностГ людства дГК упродовж столГть. Певного часу всГ братства виконували завдання ГКрархГП; Гнтим часом окремГ особи несли новГ революцГйнГ ГдеП, щоб покращити соцГальнГ умови чи розвинути науку й фГлософГю. Основний лейтмотив цього великого задуму -- "СвГтло здолаК темряву". 11. МВСВЯ СЕН-ЖЕРМЕНА На Брестському пам'ятнику в пГвнГчно-захГднГй частинГ площГ Згоди в ПарижГ, на боцГ, зверненому до саду ТюПльрГ, вГдмГчено мГсце, де стояла гГльйотина, що стинала голови "ворогам РеспублГки" пГд час Терору. За хвилину до своКП страти мадам Ролан кинула тут осатанГлому натовпу безсмертнГ слова: "Свободо! СкГльки злочинГв коПться в Гм'я твоК!" ЗапобГгти цьому спалаховГ насильства й жорстокостГ, не порушуючи природного ходу соцГального розвитку, намагався великий адепт, що несподГвано з'явився на французькГй сценГ 1743 року; вГн прибув Гз АзГП, де, як прочанин, провГв певний час у вГддалених гГрських монастирях, а згодом був гостем щаха ПерсГП. Цього посланця звали граф Сен-Жермен. Середнього зросту, але мГцноП статури, вГн розмовляв з аристократами, не зважаючи на ПхнГ ранги й титули. Зате з простолюдом був душевним Г добрим. Граф не раз сидГв за столом з королями та принцами, проте нГ ПжГ, нГ вина не торкався; вдома обГд йому замГнювала миска рГдкоП кашГ, схожоП на звичайну тГбетську страву з ячменю. ОскГльки метою його мГсГП було зблизитися з королями та аристократГКю, аби схилити панГвнГ кола до помГркованостГ й реформ (що ранГше намагався зробити АполлонГй ТГанський), Сен-Жермен Г дГяв, щоб привернути Пхню увагу до себе -- одяг його прикрашали великГ дГаманти. ДобГрне братство, до якого вГн належав, чудово бачило загрозливу ситуацГю у ФранцГП XVIII столГття, що до неП призвели честолюбнГ вГйни ЛюдовГка XIV Г його непомГрна пристрасть до зведення розкГшних палацГв. Граф Сен-Жермен з'явився у ФранцГП за ЛюдовГка XV, людини культурноП, але досить себелюбноП. Графа привГз Гз ПруссГП 1743 року маршал де БельГль, а представила його ЛюдовГку XV королГвська фаворитка маркГза де Помпадур, жГнка освГчена й витончена. В недарма пересторога щодо майбутнього ФранцГП призначалася саме цьому правителю, котрий якось недбало кинув: "ПГсля нас хоч потоп". Саме цей кривавий потоп Г прагнув вГдвернути посланець Шамбали. Цей рГзновид посланцГв можна розпГзнати за деякими властивими Пм рисами. Перш за все вони пацифГсти й апостоли вчення Серця; по-друге, вони, як правило, пов'язанГ з АзГКю. В, по-третК, володГють невГдомими силами, якГ можна вГднести до окультних. Сен-ЖерменовГ якраз Г були властивГ всГ цГ риси посланця мГста Безсмертних. Про науковГ досягнення графа, який умГв вирощувати штучнГ перли, отримувати великГ дГаманти з дрГбних Г виготовляти не вГдомГ доти фарби, розповГдала одна з моПх попереднГх книг -- "Ми -- не першГ" (украПнський переклад див. "ВсесвГт" No 11--12, 1988). Сен-Жермен вГльно володГв багатьма мовами-- французькою, нГмецькою, ГталГйською, англГйською, росГйською, португальською, Гспанською, грецькою, латиною, санскритом, арабською Г китайською. Цей лГнгвГстичний рекорд, такий незвичний для XVIII столГття, не знайшов задовГльного пояснення. Чи не вдалося графовГ справдГ подовжити життя на сотнГ рокГв, як у це вГрили його прихильники? Мадам де Хуссе, фрейлГна маркГзи де Помпадур, так описуК його здГбностГ: "Досконале знання мов, як давнГх, так Г сучасних, дивовижна пам'ять; ерудицГя, спалахи якоП вловлюКш пГд час його примхливоП розмови; вГн об'Пздив увесь свГт, Г король охоче слухав розповГдГ про його мандри в АзГю та Африку. Як Г розповГдГ про придворне життя в РосГП, ТуреччинГ та АвстрГП. Здавалося, для нього бГльше важать таКмницГ кожного царського двора, анГж бути довГреною особою короля". Саме виняткова компетенцГя в дипломатГП Г його миротворчГ зусилля викликали пГдозру до нього шефГв таКмноП полГцГП у ФранцГП, англГП та деяких Гнших краПнах. У ФранцГП Шуазель запГдозрив його в шпигунствГ на користь ПруссГП, з якою ФранцГя тодГ була в станГ вГйни. В АнглГП ПГтт вважав його росГйським шпигуном. ВсГ цГ пГдозри, як видно, не мали пГд собою грунту, але те, що Сен-Жермен близький до ЛюдовГка XV та до Гнших Квропейських монархГв, викликало заздрощГ державних мГнГстрГв. 1746 року його навГть затримали в ЛондонГ, чому передували досить ГнтригуючГ подГП. Вмпозантна зовнГшнГсть Сен-Жермена спричинилася до того, що одна англГйська ледГ стала виявляти до графа посилену цГкавГсть. Це викликало спалах ревнощГв у ПП молодого залицяльника, який Г пГдкинув до кишенГ Сен-Жермена компрометуючого листа. ВластГ, яких було повГдомлено про той лист, негайно заарештували графа. Та невдовзГ було доведено, що це брудна фальшивка, Г прямо з в'язницГ Сен-Жермена було запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий лорд писав МГтчеллу, британському послу в ПруссГП: "ПеревГрка його (Сен-Жермена) нГяких результатГв не дала". Того року ФранцГя провадила з ПруссГКю програшну вГйну. Король Г мадам Помпадур прагнули миру, як, утГм, Г весь народ ФранцГП. При сприяннГ вГйськового мГнГстра маршала БельГля, особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа в ГолландГю; там вГн мав укласти сепаратну угоду з ПруссГКю, причому в цГй справГ йому мав посприяти герцог ЛуП де БрунсвГк, на прихильне ставлення якого Сен-Жермен мГг розраховувати. Це сприяло б тому, що АвстрГя, союзниця ФранцГП, капГтулювала б Г настав би кГнець вГйнГ. Коли герцог Шуазель, мГнГстр закордонних справ, дГзнався про планованГ без його вГдома мирнГ переговори, то заявив ЛюдовГку XV рГшучий протест, Г король мусив облишити свГй задум. ВГн спГшно послав спецГального гГнця до Сен-Жермена, аби попередити свого друга: Шуазель вимагаК видачГ його, щоб запроторити в БастГлГю. Сен-Жермен не став гаятися -- вГн перетнув Ла-Манш Г зник в АнглГП. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав йому в листГ з Амстердама 1760 року: "Я знаю, що ви -- один Гз найвидатнГших людей ЗемлГ, Г засмучений, що цГ нГкчеми турбують вас Г снують Гнтриги проти ваших миротворчих зусиль". Це лише один випадок Гз життя Сен-Жермена, якого розумГли далеко не всГ його сучасники. 1762 року вГн несподГвано з'являКться у Санкт-ПетербурзГ, де якраз померла Гмператриця Њлизавета й коронувався цар Петро III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська, доводилася донькою одному з друзГв Сен-Жермена. СГмнадцять рокГв Катерина терпГла пияцтво й дебошГ свого чоловГка. ТакГ звички робили з нього людину, найменше здатну правити величезною ГмперГКю, як РосГя, чому брати Орлови й здГйснили державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала Гмператрицею Катериною II Г правила РосГКю двадцять дев'ять рокГв як один Гз ПП найвидатнГших монархГв. Вона розширила кордони ГмперГП, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла поширенню в краПнГ Квропейських звичаПв. За росГйсько-турецькоП вГйни, коли росГйський флот стояв в ГталГйському порту ЛГворно, Сен-Жермен з'явився на борту фрегата у формГ росГйського генерала. Граф ГригорГй Орлов представив Сен-Жермена герцогу д'Анспагу 1771 року такими словами: "Ось людина, що вГдГграла таку видатну роль у нашГй революцГП". Сфера впливу графа Сен-Жермена не обмежувалася ФранцГКю та РосГКю. Не менш важливою для нього була Г ПруссГя. Його друг, послГдовник Г учень принц Карл фон Гессе-Кассель, допомагав адептовГ заснувати так зване Масонство високого ступеня. То був сплав доктрин Г законГв розенкрейцерГв та тамплГКрГв з умоглядним масонством; лГбералГзм цього братства вплинув на ГнтелГгенцГю Њвропи. СправдГ, Г в РосГП на початку XIX столГття був лГтературний перГод, вГдомий, як "масонський". Однак поразка повстання декабристГв 1825 року поклала край цьому потяговГ до демократГП. Закони Масонства високого ступеня, розробленГ Сен-Жерменом Г принцем Карлом, згодом поширилися в АмерицГ, де шотландський закон виступив за вГдокремлення церкви вГд держави. Американську демократГю було започатковано в паризьких салонах, де Жан-Жак Руссо опублГкував свою "СуспГльну угоду". Не зайве нагадати, що Сен-Жермен, ЛафайКт Г ФранклГн входили до масонськоП ложГ "Дев'ять сестер" у ФранцГП; до неП незадовго до кончини вступив Г Вольтер. Руссо, пророк тогочасноП демократГП, об'Кднався з Сен-Жерменом у "ЛожГ суспГльноП угоди" в ПарижГ. Можна ще згадати слова графа, якГ вГдбивають осуд ним класового гноблення в ЊвропГ: "У вас злиднГ й соцГальна несправедливГсть". Проте вГн покладав надГП на реформи й поступове перетворення соцГальних систем, а не на насильницьке повстання. На жаль, французька аристократГя не прислухалася до його застережень, Г революцГйна буря змела п. Яскраву картину дГяльностГ Сен-Жермена в цГ знаменнГ роки ми знаходимо в "Спогадах про МарГю Антуанетту" графинГ д'Адемар, авторство яких приписують барону ЕтьКну Леону де Ламот-Лангону (1786--1864). Хоча цГ мемуари насправдГ писанГ не рукою придворноП дами МарГП-Антуанетти, текст мусить бути вкрай близький ГсторичнГй правдГ, тим бГльше що Ламот-Лангон, судячи з усього, знав графиню д'Адемар, яка прожила довге життя Г померла 1822 року. ОкрГм того, на час пГдготовки тексту до друку його французький автор мусив ознайомитися з численними документами про Сен-Жермена, якГ натодГ були в ПарижГ. ПГзнГше, коли Наполеон III виявив жваве зацГкавлення до дГяльностГ графа у ФранцГП, цГ документи зГбрали в бГблГотецГ полГцГйноП префектури _ тут в окремГй залГ зберГгалися лише тГ папери й листи, якГ стосувалися Сен-Жермена. На жаль, усе те згорГло пГд час ПаризькоП комуни 1871 року. НевГдомо, наскГльки и,Г тисячГ документГв були доступнГ барону Ламот-Лангону, коли вГн писав своП "Спогади" у ФранцГП 1830-х рокГв, але К пГдстави гадати, що вГн таки користувався ними. На початку нашого столГття один Гз нащадкГв мадам д'Адемар заявив, що в родинному архГвГ збереглися деякГ папери щодо Сен-Жермена. Як випливаК зГ "СпогадГв", граф Сен-Жермен робив спробу попередити ЛюдовГка XVI напередоднГ ФранцузькоП революцГП. Проте аудГКнцГП в короля не отримав, а потрапив лише в апартаменти королеви. Граф вГдверто розмовляв з МарГКю-Антуанеттою в присутностГ мадам д'Адемар, провГщуючи падГння монархГП у ФранцГП, якщо не встановити соцГальноП справедливостГ. СлГд зазначити, що ЛюдовГк XVI досить прихильно ставився до лГберальних Гдей франкмасонГв, проте аристократГя Г багата буржуазГя так тиснули на нього, що його слабка воля не могла Пм протистояти. Застереження, вручене королевГ Сен-Жерменом, пГзнГше скопГювали мадам д'Адемар: "НевдовзГ настане пора, коли необачна ФранцГя Буде ввергнута в лихолГття, якого могла б уникнути: В стане немовби пеклом, змальованим Данте. ПовГр, моя королево, що день цей близький, Ми побачимо, як упадуть скГпетри Г кадильницГ, Захитаються башти й гербовГ щити, навГть бГлий прапор, Потоки кровГ потечуть у кожному мГстГ. Я чую ридання Г бачу вигнанцГв". Коли цей вГрш утрапив до рук Морепа, всесильного мГнГстра внутрГшнГх справ, вГн знесамовитГв Г наказав заарештувати графа Сен-Жермена, ув'язнити його в БастГлГП. Графиня д'Адемар спробувала заступитися за графа, але Морепа Пй заявив: "Я знаю негГдника краще, нГж ви! Його буде викрито -- у наших полГцейських властей вГрний нюх". ЦГКП хвилини дверГ кабГнету вГдчинилися, Г мадам д'Адемар вГд несподГванки зойкнула. А обличчя мГнГстра пересмикнулося: перед ними стояв Сен-Жермен. ВГн кинув мГнГстровГ такГ пророчГ слова: "Король покликав мене, аби я дав йому добру пораду. Та ви завадили менГ зустрГтися з ним, бо дбаКте лише про свГй авторитет. Ви руйнуКте монархГю, а в мене для ФранцГП обмежений час. В коли вГн спливе, я муситиму зникнути -- мене побачать тут лише через три поколГння. В мене не будуть звинувачувати, коли анархГя з усГма ПП жахГттями спустошить ФранцГю. СамГ ви не побачите цього лихолГття, але того, що ви мостили до нього дорогу, вистачить, щоб покрити ганьбою ваше Гм'я". Мовивши це, Сен-Жермен ступив до дверей, вГдчинив Пх Г вийшов. МГнГстр Морепа здГйняв тривогу й звелГв своПм костоломам схопити графа. Але той безслГдно зник. Пророцтво адепта збулося: Морепа не дожив до РеволюцГП, померши 1781 року. Поза сумнГвом, граф Сен-Жермен був посланцем Шамбали й захисником доктрини Серця. Про його зв'язки з АзГКю стали здогадуватися пГсля його слГв, що Пх наводить Франц Греффер у своПх "Малих вГденських мемуарах": "Я зникну з Њвропи й повернуся до ГГмалаПв. Щоб вГдпочити, бо мушу вГдпочити. РГвно через вГсГмдесят п'ять рокГв люди знову побачать мене". Отож бачимо, що адепт збирався повернутися до Њвропи в рГк АрхатГв, тобто 1875 року. Чи мав Сен-Жермен доручення вГд своПх високих керГвникГв у АзГП? ВГдповГдь на це запитання дають слова самого графа: "МоП руки зв'язав сильнГший за мене". Чи не був тим "кимось" легендарний учитель ПГвнГчноП Шамбали? Ходили чутки, нГбито Сен-Жермен мав таКмний притулок поблизу Екса (Прованс, ФранцГй), де вГн сидГв на пГдвищеннГ в позГ Будди, поринувши в глибокГ роздуми. НГмецький принц Карл фон Гессе-Кассель, який допомагав графовГ в його масонськГй та розенкрейцерськГй дГяльностГ, так пише про свого навчителя в "Спогадах мого часу": "Сен-Жермен, певно, був одним Гз найвидатнГших фГлософГв, яких будь-коли знав свГт. Друг людства, що завжди роздавав своП грошГ нужденним, друг тварин. Його серце завжди прагнуло давати щастя Гншим". Саме на цього дворянина з НГмеччини посилаКться махатма Кут ХумГ в листГ до СГннетта, датованому 5 серпня 1881 року, як на "вГрного друга й покровителя, прихильного нГмецького принца, з дому якого Г при якому вГн (Сен-Жермен) востаннК вирушив Додому". ЗГ слГв махатми ясно, що ДГм, куди вирушив адепт, десь за заснГженими ГГмалаями. Махатма Мор'я так описуК труднощГ мГсГП свого "брата" у ФранцГП: "Якось один знатний француз сказав Сен-Жермену: "Я не можу второпати всГх тих нГсенГтниць, що Пх ви верзете". На що Сен-Жермен вГдповГв: "Не важко було б уторопати моП "нГсенГтницГ", якби ви придГляли Пм таку саму увагу, яку вдГляКте своПм власним нГсенГтницям, якби ви читали моП доповГдГ з такою самою увагою, з якою студГюКте списки придворних танцГвниць. Та все лихо в тому, що правила менуету для вас важливГшГ, анГж безпека ЗемлГ". Хоч цей посол Г не змГг вГдвернути кровопролиття ФранцузькоП революцГП, вГн зробив усе, аби попередити правлячГ кола про майбутнГ наслГдки ПхньоП егоПстичноП полГтики. Противники монархГП мусили б спершу вивчити факти й цифри, а тодГ виносити вердикт, хто жорстокГший -- король чи третГй стан. 14 липня 1789 року БастГлГю взяли штурмом революцГйнГ маси. ЗамГсть сподГваних там сотень в'язнГв у кайданах виявили лише чотирьох фальшивомонетникГв, двох божевГльних Г одного дворянина. Та й то цього аристократа запроторили туди на прохання родини, бо мав надто небезпечнГ нахили; жив вГн у БастГлГП, як Г личить його титуловГ,-- зГ своПми власними слугами. ЦГ неполГтичнГ в'язнГ, звГльненГ з БастГлГП Гсторичного дня, який сьогоднГ вГдзначають як нацГональне свято, крапля порГвняно з тим безмежним морем десяткГв тисяч жертв, вГдправлених на гГльйотину пГд час Терору. Саме цГй трагедГП Г намагався запобГгти посланець магГв АзГП. 12. ВСТОРИЧНВ ВТРУЧАННЯ РанГше вже мовилося, що серед таКмних заповГдей Цзонкаби, представника Шамбали в ТГбетГ XIV столГття, була й така, що зобов'язувала архатГв надсилати людству послання в останню чверть кожного столГття. Поява аватар, або божественних перевтГлень, маК мГсце через тривалГ промГжки часу, оскГльки пов'язана з прецесГКю рГвнодень. Хоча бГльшГсть мГсГй архатГв не мали успГху, здебГльшого через спротив мас, але деякГ з них усе ж досягли мети. Незалежно вГд того, дали цГ мГсГП якГсь наслГдки чи нГ, ця традицГя звертатися до людей через кожнГ сто рокГв незмГнне виконувалась упродовж свГтовоП ГсторГП. Ось що пише махатма Мор'я про ГКрархГю СвГтла: "МГжнародний уряд нГколи не приховував свого Гснування. ВГн заявляв про себе не манГфестами, а дГями, якГ ще не зафГксувала свГтова ГсторГя. Уряд не приховуК Г Гснування своПх посланцГв у рГзних краПнах. Природно, що цГ посланцГ, оберГгаючи честь мГжнародного уряду, нГколи не дГяли таКмно. Навпаки, вони вГдкрито спГлкувалися з рГзними урядами й були вГдомГ багатьом. ЛГтература зберГгаК ПхнГ Гмена й оточуК фантастичним ореолом". СправедливГсть цих слГв пГдтверджуК дГяльнГсть АполлонГя ТГанського й графа Сен-Жермена. В минулГ вГки траплялися дивнГ випадки, якГ можна пояснити, як акти дружнГх втручань у критичнГ моменти. Один такий епГзод мав мГсце, коли зароджувалася велика сучасна нацГя -- СполученГ Штати Америки. А саме, коли розроблявся проект прапора для Американських КолонГй 1775 року Г коли пГдписувалася ДекларацГя про незалежнГсть 1776 року -- вони не обГйшлися без пГдтримки цих загадкових сил. ПГсля майже тисячолГтньоП епохи феодалГзму настала важлива мить становлення демократГП. Створення майбутнього оплоту нового ладу -- Сполучених ШтатГв -- мало бути ефективним з огляду на виняткове значення цГКП подГП для свГтовоП ГсторГП. Тож немаК нГчого дивного, що в цГ знаменнГ роки ставалися незвичайнГ подГП, якГ засвГдчували втручання зовнГшнГх сил. 1775 року, коли батьки грядущоП республГки обговорювали новий прапор, на полГтичнГй сценГ з'явився дивний чоловГк, що вГдразу завоював авторитет Г подружився з БенджамГном ФранклГном та Джорджем ВашГнгтоном. Цьому джентльмену, якого мемуаристи називають просто Професором, можна було дати сГмдесят рокГв, хоча вГн мав пряму й мГцну поставу, високий зрГст Г вкрай благородну зовнГшнГсть, що викликала повагу. Харчувався цей чоловГк незвично: не споживав нГ м'яса, нГ домашньоП птицГ, нГ риби, не пив нГ вина, нГ пива, а дотримувався так званоП дГКти здоров'я: хлГб, горГхи, фрукти й мед. Як Г Сен-Жермен, Професор часто розповГдав про ГсторичнГ подГП з такими подробицями, наче був Пх учасником. ОсвГченГсть Г вишуканГ манери Професора справляли враження на всГх. ВГн багато писав Г читав, проте книги й рукописи нГкому не показував. ВГн зберГгав Пх у важкГй дубовГй скринГ, ключа вГд якоП нГкому не давав. Чи не тримав вГн, як свого часу Нострадамус, у цьому сховку старГ окультнГ рукописи? Коли 1775 року в одному з приватних будинкГв на попереднГй нарадГ почалось обговорення американського прапора, сталася подГя, яку так описуК один Гз сучасникГв: "ФранклГн сказав, що замГсть вчинити так, як пропонуК генерал ВашГнгтон, вГн хоче попросити його й Гнших присутнГх вислухати свого нового Г високошановного друга Професора, який люб'язно погодився повторити для всГх цього вечора те, що говорив удень щодо нового прапора для КолонГй". Цей текст свГдчить про важливу роль у цГй справГ незнайомця. На вказаному засГданнГ Професор закГнчив свою промову значущим висновком: "Незабаром ми станемо самовизначеною незалежною нацГКю". Можна допустити, що генерал ВашГнгтон, франкмасон, Г БенджамГн ФранклГн, масон Г розенкрейцер, упГзнали в ПрофесоровГ спецГального посланця Ради МудрецГв, що бореться за прогрес людства з самого свГтанку цивГлГзацГП. 4 липня 1776 року сталася пам'ятна подГя. У старому Державному домГ в ФГладельфГП спалахнули дебати мГж засновниками новоП республГки. Вони стосувались остаточного рГшення, яке слГд було прийняти, а саме: чи остаточно розривати зв'язки колонГй з АнглГКю, чи зберегти Пх на певних умовах? У цей критичний момент пГдвГвся високий Професор Г виголосив полум'яну промову. БГльшГсть учасникГв асамблеП його не знала, проте всГ слухали з величезною увагою Г навГть деяким благоговГнням. Коли промовець скГнчив свГй виступ вигуком: "Бог даруК АмерицГ свободу!", те було сприйнято захоплено, Г один за другим посипалися пГдписи пГд ДекларацГКю незалежностГ. То була мить, коли вершилась ГсторГя. Коли загальне збудження спало й делегати захотГли взнати, хто ж такий цей Професор Г подякувати йому, виявилося, що вГн зник. НГхто бГльше його нГколи не бачив. Очевидно, посланець виконав мГсГю Високого братства, Г його присутнГсть була вже не потрГбна. Чи надсилалися посланцГ тГКП ж ВсепланетноП влади в наше важливе столГття? ВГдповГдь напрошуКться ствердна. Знову слГд згадати Миколу РерГха Г його мГсГП до двох велетнГв полГтичноП арени -- Сполучених ШтатГв Г Радянського Союзу. ДостовГрних свГдчень про цГ мГсГП вкрай обмаль. Микола РерГх, художник, що народився в РосГП, але мав скандГнавських предкГв, виПхав з РосГП до ФГнляндГП напередоднГ революцГП. ДовгГ роки вГн провГв у ЊвропГ та АмерицГ, потГм оселився в долинГ Кулу в ГГмалаях, де й помер 1947 року. Його картини прикрашають художнГ галереП Сполучених ШтатГв, Радянського Союзу, ФранцГП та Гнших краПн. Як представник Ради архатГв, РерГх вГдвГдав обидвГ наддержави, СРСР Г США, в 1926 Г 1935 роках вГдповГдно. ХронологГчно його мГсГя до РосГП була першою. ЕкспедицГя РерГха до ЦентральноП АзГП вирушила з КашмГру в серпнГ 1925 року. У вереснГ експедицГя перетнула важкодоступний хребет Каракорум на висотГ 5575 м, де ПП учасники потерпали вГд нестачГ кисню Г снГговоП слГпоти. За хребтом простягалася пГщана пустеля Такла-Макан. У ХотанГ група провела чотири мГсяцГ--до кГнця сГчня 1926 року, пГсля чого рушила до УрумчГ в МонголГП Г нарештГ досягла озера Зайсан на китайсько-радянському кордонГ в травнГ 1926 року. При сприяннГ радянського консула в МонголГП РерГх отримав вГзу на подорож до СРСР, хоч Г мав статус емГгранта. 29 травня 1926 року Микола РерГх, його дружина Олена й син ЮрГй перетнули радянський кордон, а ВЗ червня 1926 року прибули в Москву. Народний комГсар закордонних справ Г. В. ЧичерГн Г народний комГсар освГти А. В. Луначарський виявили бажання зустрГтися з РерГхом, що його в РосГП пам'ятали як видатного художника. Радянська республГка переживала тодГ критичний перГод. ЛенГн помер двома роками ранГше, Г мГж Троцьким та СталГним розгорГлася боротьба за владу. Вони стояли на дГаметральне протилежних позицГях. "Запалимо на всГй землГ пожежу революцГП!" -- закликав Троцький. "ПобудуКмо соцГалГзм спершу в однГй краПнГ -- РосГП!" -- твердив СталГн. В перемГг. Саме в цей напружений момент у МосквГ й з'явився РерГх Гз спецГальним дорученням махатм. ВГн вручив народним комГсарам ЧичерГну Г Луначарському свою картину "Майтрея -- переможець", що вГдтодГ експонуКться в МузеП мистецтв ГменГ Горького. ВГн привГз Г шкатулку Г Землею ГГмалаПв з написом: "На могилу брата нашого махатми ЛенГна". Слово махатма означаК "велика душа". Коли архати когось називають "великою душею", то пГдкреслюють цим його значення для ГсторГП. Це значення легше визначити нинГ, анГж 1926 року, бо соцГалГзм досяг вГдтодГ значного розвитку. КрГм того, РерГх привГз у новостворену радянську республГку послання вГд махатм ГГмалаПв, яке зберГгаКться сьогоднГ в державних архГвах СРСР. ЗмГст послання вкрай цГкавий: "На ГГмалаях ми знаКмо, що Ви звершуКте. Ви скасували церкву, що стала розсадником брехнГ й марновГрства. Ви знищили мГщанство, що стало провГдником забобонГв. Ви зруйнували тюрму школи. Ви знищили сГм'ю лицемГрства. Ви спалили вГйсько рабГв. Ви розчавили павукГв наживи. Ви закрили ворота нГчних кубел. Ви врятували землю вГд зрадникГв грошових. Ви визнали, що релГгГя К вчення всеосяжноП матерГП. Ви визнали нГкчемнГсть приватноП власностГ. Ви вгадали еволюцГю общини. Ви вказали на значення пГзнання. Ви схилилися перед красою. Ви принесли дГтям усю мГць космосу. Ви вГдкрили вГкна палацГв". У заключнГй частинГ послання мовиться: "Ми зупинили повстання в ВндГП, бо воно було передчасним, але ми визнали й своКчаснГсть Вашого руху. ПривГт Вам, шукачГ спГльного блага!" Чи слГд дивуватися, що наймудрГшГ люди планети висловили свою симпатГю системГ, яка, закривши борделГ, знищивши спекуляцГю, засудивши колонГалГзм, встановивши загальну освГту й вГдмГнивши приватну власнГсть, здавалася тодГ взГрцем соцГального ладу? Те, що вГтали мудрецГ Сходу, було лише Гдеальною доктриною, яку проголосив ЛенГн. Проте доктрина -- одне, а практика -- Гнше. Як небо й земля вГдрГзняКться християнське вчення, проповГдуване в катакомбах Стародавнього Риму, вГд здГйсненого Торквемадою в ВспанГП. Коли вчення стаК часткою офГцГйноП ГдеологГП, влада може використати його для свого змГцнення. Ми знаходимо багато спГльного мГж Торквемадою Г СталГним -- хоч ПхнГ доктрини й рГзнГ, методи були тГ самГ. В листГ до Олени РерГх 1950 року махатма Мор'я засуджуК жорстокостГ, що творились у сибГрських концентрацГйних таборах Г водночас висловлюК сподГвання побачити лГбералГзацГю Г гуманГзацГю радянськоП соцГальноП системи. ЗгГдно з тГбетською наукою про цикли, глибокГ змГни в соцГалГстичному свГтГ очГкуються в РГк в