перепону (тканину пiжами й полу халата) мiж вагою двох засмаглих нiг, якi налягли впоперек нижньо© частини мого тiла, та прихованою пухлиною непозiрно© пристрастi. Серед мого белькотання я випадково надибав щось механiчно прийнятне для повторення: я став декламувати, злегка ©х кривлячи, слова з глупо© пiсеньки, що була модною того року - о Кармен, Карменситонько, лиш згадай там... i гiтари, i бари, i фари, тратам - автоматична дурня, вiдновленням i спотворенням яко© - тобто особливими вабами кривомови - я причарував мою Кармен i весь час смертельно трусився, що будь-яке стихiйне лихо завадить менi, раптом забере з мене золотий тягар, на вiдчуваннi якого зосередилось усе мо╨ ╨ство, i цей острах змушував мене кружляти спочатку надто поспiшно, що не сприяло поступовi свiдомо© насолоди. Фанфари i бари, тарабари i бари поступово переймалися нею: ©© голосок пiдхоплював i виправляв покручений мною мотив. Вона була музикальною, вона була сповнена яблучно© солоднечi. ╞© ноги, простягнутi через мо╨ живе лоно, злегка ковзали; я гладив ©х. Так напiвлежала вона, розвалившись у правому вiд мене кутi дивана, школярка в коротких бiлих шкарпетках, поглинаюча свiй вiкопомний плiд, спiваюча крiзь його сiк, пускаюча туфлю, потираюча п'ятку в сповзаючiй з щиколотку шкарпетцi об купу старих журналiв, нагромаджених лiвобiч од мене на канапi - i кожний ©© рух, кожне ковзання i коливання допомагали менi ховати й удосконалювати та╨мну дотичну вза╨модiю - мiж чудом i чудовиськом, мiж мо©м буремним звiром i красою цього крихкого тiла в цiй дiвочiй ситцевiй сукенцi. Пiд побiжними кiнчиками пальцiв я вiдчував волоски легенько настовбурченi вздовж ©© голiнок. Я втрачав себе в ©дкому але здоровому спекоттi, котре як лiтн╨ марево сповивало Доллiньку Гейз. Ах, хай залишиться вона так, хай навiки залишиться... Та от, вона потягнулась, щоб жбурнути серцевину винищеного яблука в камiн, причому ©© молода вага, ©© безстиднi безвиннi стегна та пухкий задок, злегка змiстились в напрямку мого напруженого, повного муки, працюючого нишком лона, й раптово мо© чуття зазнали змiни. Я перейшов у певну площину буття, де нiщо не мало значення, крiм вiдвару щастя, скипаючого всерединi мого тiла. Те, що почалося з насолодного розтягу мо©х пота╨мних коренiв, стало гарячим свербiнням, яке тепер дiйшло стану досконало© надiйностi й безпеки - стану, не iснуючого в будь-яких iнших галузях життя. Встановлена глибока, пекуча насолода вже була на путi до останньо© судоми, отже можна було сповiльнити ходу, щоб утривалити блаженство. Реальнiсть Лолiти було благополучно скасовано. Зумовлене сонце пульсувало в пiдставних тополях. Ми з нею були самi, мов у чудовному вимислi. Я зорив ©© рожеву, в золотавiй iмлi, ©©, iснуючу тiльки за димкою пiдвладного менi щастя, вiдчуваючу його й чужу йому, й сонце мiнилось в не© на вустах, i вуста ©© все ще, вочевидь, складали слова про "гаманцеву Кармен", якi вже не сягали мо╨© свiдомостi. Тепер усе було готово. Нерви насолоди були оголенi. Корпускули Крауза вступали в фазу шаленства. Найменшого натиску досить було б, щоб зiрвалась райська буря. Я вже не був Гумберт Густопсовий, сумноокий дог, котрий охопив чобiт, який зараз вiдштовхне його. Я був вище кумедних невдач, я був недосяжний для кари. В саморобному сво╨му сералi я був дужим, сяючим турком, умисно, повiльно, з ясним розумiнням свободи, який вiдклада╨ ту мить, коли вiн зволить оволодiти наймолодшою, найкрихкiшою зi сво©х рабинь. Виснучи над кра╨м цi╨© сластолюбно© хланi (вельми майстерний стан фiзiологiчно© рiвноваги, який можна порiвняти з деякими технiчними кунштами в лiтературi й музицi), я все повторював за Лолiтою безладнi, безтямнi слова - Кармен, карбон, кармiн, камiн, амiнь, - як той, хто промовля╨ й смi╨ться ввi снi, а втiм моя щаслива рука кралась угору по ©© сонячнiй нозi до межi дозволено© тiнню чемностi. Переддень вона з розмаху влетiла в велику незграбну скриню, що була в передпоко© й тепер я казав задихано: "Поглянь, поглянь, що ти наробила, ах поглянь!" - адже, ясна рiч, був жовтавий синець на ©© звабнiй нiмфетовiй ляжцi, що ©© моя волохата лапа масувала й поволi охоплювала - позаяк панталончики в не© були взiрця вкрай зачаткового, нiщо, здавалось, не могло перешкодити мо╨му м'язистому великому пальцю дiстатись гарячого виярка ©© пахвини - як-от бува лоскочеш i пестиш реготливе пискля - ось так i тiльки так, i у вiдповiдь iз нагло верескливою ноткою в голосi вона вигукнула: "Ах, пусте!", й стала кандзюбитись i звиватися, й закинула голову, й прикусила волого лиснiючу нижню губу, напiводгорнувшись вiд мене, й мо© стогнучi вуста, панове присяжнi, майже торкнулись ©© голо© ши©, в той час як я розчавлював об ©© лiву сiдницю останнiй подрог найтривалiшого екстазу, що його коли-небудь зазнавала iстота людська або бiсiвська. Одразу ж по цьому (нiбито ми до цього борюкались, а тепер мiй затиск послабився), вона скотилася з тахти та скочила на ноги - точнiше, на одну ногу - для того, щоб ухопити слухавку оглушливо гучного телефону, який, можливо, вже вiк дзвонив, поки менi було вимкнуто слух. Вона стояла й клiпала вiями, з палаючими щоками, з розпатланими кучерями, й очi ©© ковзали по менi, так само як вони ковзали по меблях, i поки вона слухала й говорила (з матiр'ю, котра наказувала ©й з'явитись до Чатфiльдiв, якi запросили обох на снiданок - причому нi Ло, нi Гум не знали, що нестерпна клопотуха мала на думцi); вона собi постукувала по краю телефонного столика туфлею, яку тримала в руцi. Слава тобi Боже, дiвчисько нiчого не помiтило. Витягши барвисту шовкову хустку, на якiй ©© блукаючий погляд за мить зупинився, я витер пiт з чола й, купаючись у блаженствi визволення з мук, впорядкував сво© вельможнi ризи. Вона все ще говорила по телефону, торгуючись iз матiр'ю (Карменситонька хотiла, щоб та за нею за©хала), я змайнув по сходах i став наповнювати ванну бурхливим потоком паруючо© води. Тут дозволю собi до купи навести слова вищезгадано© модно© пiсеньки, або, принаймнi, те з не©, що менi запам'яталось - я зда╨ться нiколи не знав ©© по-справжньому. Так от: О Кармен, Карменситонько, згадай-но там Таратам - таратунне струмлiння фонтана, I гiтари, i бари, i фари, тратам, I тво© усi зради, гiтано! I там мiсто в огнях, де з тобою ходив, I останню ту чвару тарам - таратая, I ту кулю, котрою тебе я убив, Кольт, який - таратори - тримаю... (Вихопив певно, невеликий кольт i всадив кулю кралi в лоб.) 5 14. Я поснiдав у мiстi - давно не був таким голодним. Коли вернувся, дiм був ще безлолiтним. Я провiв день у мрiях, у задумах, у блаженному засвоюваннi мого ранкового переживання. Я пишався собою: я викрав мед оргазму, не розбестивши недолiтньо©. Жодно© шкоди по всьому. Фокусник налив молока, патоки, пiнистого шампану в нову бiлу торбинку молодо© панночки - раз, два, три й торбинка зосталась неушкодженою. Так, з великою майстернiстю я узнiс свою гидку, жагучу мрiю; й все ж Лолiта збереглась - i я зберiгся. Тамта iстота, якою я так шалено всолодився, була не нею, а мо©м створiнням, iншою, в'явленою Лолiтою - можливо, реальнiшою, нiж справжня; перекриваючою й вбираючою ©©; пливучою мiж мною i нею; позбавлений волi й свiдомостi - й навiть всякого власного життя. Дiвчисько нiчого не вчуяло. Я нiчого не вдiяв ©й. I нiщо не могло зашкодити менi повторити дiю, котра зачепила ©© так само мало, як начебто вона була фотографiчним зображенням, яке мерехтить на екранi, а я - сумирним горбаком, мастурбуючим у пiтьмах. День поволi спливав, мовчазний i достиглий, та високi, набряклi соком дерева, здавалось, були вта╨мниченi в це. Бажання знову притертись до не© починало ще сильнiше, нiж ранiш краяти мене. "Нехай вона скоро верне" - молився я про себе, звертаючись до земного бога - "i нехай, поки мамця на кухнi, повториться сцена тахти - будь ласка! - я так мерзенно ©© жадаю!" Нi, "мерзенно" не те слово. Радiсть, яку збуджувало в менi передчуття повторних утiх, була не мерзенною, а жалюгiдною. Жалюгiдною - адже попри невгамовний жар чутт╨вого поклику, я мав намiр, з найвiдвертiшим шалом i передбачливiстю, вiдгородити чистоту цi╨© дванадцятирiчно© дитини. А тепер помилуйтеся нагородою, яку я отримав за страждання. Лолiта не вернулась з матiр'ю - пiшла з Чатфiльдами в кiно. Стiл до обiду був настеленим на двох, з особливою вишуканiстю: горiли настiльнi свiчки (скажiть будь ласка). В оцiй манiрнiй аурi, Гейзиха легенько торкала срiбло з обох бокiв тарiлки, нiби торкаючись клавiш, i всмiхалась до порожньо© сво╨© тарiлки (дотримувала дi╨ту), й запитувала, чи подоба╨ться менi салат (зроблений за рецептом, вичитаним з дамського журналу). Хотiла також знати, чи до смаку менi холодна яловичина. Мовляла також, що день провела непри╨мно. Прекрасна людина - ця мiстрiс Чатфiльд. Фiлiда (дочка) ©де завтра в лiтнiй табiр для дiвчат. На три маленьких тижнi. Вирiшено Лолiту вiдправити туди ж у найближчий четвер. Замiсть того, щоб чекати до липня, як було намiчено спочатку. Перебуватиме там довше Фiлiди. До самого початку шкiльних занять. Гарненька перспектива, бiдне мо╨ серце! Ах, як це мене приголомшило! Адже це значило, що мою ласочку вiднiмають у мене саме тодi, коли я потай зробив ©© сво╨ю. Щоб пояснити похмурий настрiй, яким я пойнявся, менi довелось послатись на той самий зубний бiль, який я симулював уранцi. Зуб, певно, був корiнний, величезний, з наривом завбiльшки компотно© вишнi. "В нас тут у мiстi", сказала Гейзиха, "╨ пречудовий дантист. Вiн власне наш сусiд, доктор Ку©льтi, кревний вiдомого драматурга. Ви гада╨те, минеться? Та як собi зичите. Восени ©й буде посаджено на переднi зуби "чiпку", як мовляла моя мати. Можливо, це приборка╨ нашу Лолiтоньку. Боюсь, вона вам страшенно заважала всi цi днi. Та я передбачую два-три доволi бурних деньки, до того як вона по©де. Вона спершу рiшуче вiдмовилась ©хати, та, правду казати, я залишила ©© в Чатфiльдiв, через те, що не наважуюсь з нею бути вiч-на-вiч, поки вона в такому настро©. Кiно, можливо, ©© заспоко©ть. Фiлiда - чудне дiвча, й нема╨ жодно© причини Лолiтi недолюблювати ©©. Правда, мось╨, я на всю душу спiвчуваю вашому зубному болю. Та, певна рiч, було б розумнiше дозволити менi завiтати до Айвора Ку©льтi завтра вранцi, якщо буде ще болiти. Та ви зна╨те, я вважаю, що лiтнiй табiр настiльки кориснiший для дiвчиська - настiльки свiдомiший, як я завжди кажу, анiж байдикувати на примiському газонi, й цупити в матерi губний олiвець, та заважати сором'язному джентлмену працювати, та ще й закочувати сцену з усякого мiзерного приводу". "Та ви цiлком упевненi", проказав я нарештi (вигадав кволе, невтiшно кволе заперечення), що вона там не буде нещасна?" "Нехай тiльки спробу╨ бути нещасною. Втiм, життя там зовсiм не склада╨ться з самих розваг. Керу╨ табором Шерлi Хольмс - чули напевно - написала книжку, назива╨ться "Школярки бiля багаття". Табiрне життя допоможе Долорес Гейз розвиватись в багатьох сенсах - у сенсi здоров'я, освiти, й особливо в сенсi усвiдомлення вiдповiдальностi перед iншими. Хочете, вiзьмемо свiчки й перейдемо на веранду? Чи може ваша ласка лягти в лiжечко та вжити що-небудь для полегшення болю?" Вжити що-небудь для полегшення болю... 15. Наступного дня вона вiдправилась у мiсто купувати потрiбнi для табiрного життя речi. Всiляка обновка дiяла на Лолiту чарiвно. За обiдом вона, здавалось, вернула до сво╨© звичайно© насмiшливо© норми. Одразу ж по обiдi вона пiшла до себе, щоб зануритись у книжку-комiкс, придбану для дощових днiв у "Кульбабi" - чи "Ку", як скорочено називали табiр; вона так ╢рунтовно переглянула ©х до вiд'©зду, що потiм не взяла ©х з собою. Я вiдправився також в сво╨ лiгвище й сiв писати листи. Мiй план тепер був по©хати на море, а далi, на початок навчального року, вiдновити сво╨ перебування в Гейзiвському домi, бо я вже знав, що не можу жити без цi╨© дiвчинки. У вiвторок вони знову ходили за покупками, й менi було доручено пiдiйти до телефону, якщо начальниця табору подзвонила б за ©х вiдсутнiсть. Дiйсно, вона подзвонила, й кiлька тижнiв по тому в нас з нею була нагода пригадати нашу при╨мну бесiду. В цей вiвторок Ло обiдала в себе в кiмнатi. Погарикавши знову з матiр'ю, вона з годину проридала й тепер, як бувало й ранiше, не хотiла з'явитись перед мене з заплаканими очима; при надзвичайно нiжному кольорi обличчя, риси ©© пiсля бурних слiз розпливались, припухали - й ставали хворобливо спокусливими. ╞© помилкове уявлення про мо© естетичнi вподобання надзвичайно засмучувало мене, адже я просто обожнюю цей вiдтiнок ботiчелл╨во© рожевостi, цей яскравий обвiд уздовж запалених вуст, цi вологi, скуйовдженi вi©, а крiм того, ©© соромлива примха мене, звiсна рiч, позбавляла багатьох спромог пiд фальшивим видом потiшання... Проте, справа стояла не так просто, як я вважав. Коли ввечерi мадам Гейз та я сидiли в темрявi на верандi (нахаба-вiтер загасив ©© полум'янi свiчки), вона з невеселим смiшком сказала: "Правду сказати, я об'явила Лолiтi, що ©© найлюбший Гумберт уповнi схвалю╨ таборовий проект, i ось вона вирiшила вчинити справжнiй скандал з приводу, що ми нiбито з вами бажа╨мо позбутись ©©. Та дiйсна причина в iншому: я ©й сказала, що завтра ми з нею обмiня╨мо на щось простiше деякi занадто фасончастi нiчнi речi, якi вона примусила мене ©й купити. Моя примхливиця бачить себе зiрочкою екрану; я ж бачу в нiй здорового, дужого, та на подив некрасивого пiдлiтка. Все це, гадаю, лежить у коренi наших потерпань". В середу менi вдалось на декiлька секунд залучити Лолiту: це трапилось на площадцi сходiв, де зодягнена в натiльну куфайку й бiлi, забрудненi ззаду зеленим, штанцi, вона рилася в скринi. Я проказав щось навмисно дружн╨ й кумедне, та вона лиш на це презирливо пирхнула, не дивлячись на мене. Зловтiшний, вмираючий Гумберт незграбно погладив ©© по куприку, й дiвчисько вдарило його, якнайболючiше, однi╨ю з чобiтних колодок покiйного пана Гейза. "Зрадливий мерзотнику", сказала вона, мiж тим як я почалапав униз сходинками, потираючи плече з виглядом велико© образи на обличчi. Вона не зласкавилась обiдати з Гумчиком i матiнкою: вимила волосся й уклалась в лiжко разом зi сво©ми кепськими книжиськами; а в четвер нечула мати повезла ©© в табiр "Ку". Як писали автори дужчi за мене: "Читач легко може уявити..." й так далi. Втiм, я, мабуть пiдштовхну копняком у зад цю хвалену уяву. Я знав, що закохався в Лолiту навiки, знав i те, що вона навiки зостанеться Лолiтою: 1-го сiчня ©й стукне тринадцять рокiв. За два десь роки вона вже не буде нiмфеткою й обернеться на "молоду дiвчину", а там "коледж-герл" - тобто "студентку" - гидкiше за що важко що-небудь вимислити. Слово "навiки" стосувалося тiльки мо╨© пристрастi, тiльки тi╨© Лолiти, котра несхитно вiдбивалась у мо©й кровi. Лолiту ж, пiдвздошнi кiсточки яко© ще не випнулись, Лолiту дотичну сьогоднi для мого обiймання й вдихання, для мого слуху й зору, Лолiту рiзко-голосу й блискуче-русяву, з вирiвняним спереду й хвилястим з бокiв, а ззаду локонами звисаючим, волоссям, Лолiту, в яко© шийка була така гаряча й липка, а лексиконець такий вульгарний - "огидно", "пресмачно", "перший сорт", "типчик", "дрипчик" - цю Лолiту бiдний Катулл мусив був стратити навiки. Як же в такому разi менi прожити без не© два мiсяцi - лiтнiх, безсонних? Цiлих два мiсяцi, витягнутих з двох позосталих рочкiв нiмфетства! Либонь - я розважав - перебратись менi в похмуру, старомодну панну, вайлувату мадмуазель Гумберт, та поставити свiй намет бiля табору "Ку" в надi©, що його червонi вiд сонця нiмфетки зажебонять: "Ах, зволiймо прийняти до свого гурту цю втiкачку з глибоким голосом!" та й потягнуть до свого багаття сумовиту, всмiхнену несмiливицю Berthe au Grand Pied. Берта роздiлить койку з Долорес Гейз! Дозвiльнi, сухi сни. Двом мiсяцям краси, двом мiсяцям нiжностi, судилось бути навiки розтрiньканими, i я не мiг вдiяти з цим нiчого, mais rien. Одну краплю рiдкiсного меду цей четвер все ж таки зберiгав для мене в сво©й жолудевiй чашi. Панi Гейз повинна була вiдвезти дочку в табiр рано-вранцi, й коли рiзнi звуки, пов'язанi з вiд'©здом, долинули мене, я скотився з лiжка й висунувсь у вiкно. Внизу пiд тополями авто вже торохкотiло. На тротуарi стояла Лу©за, притуливши до очей руку, наче маленька мандрiвниця вже вiддалялась у низький блиск ранкового сонця. Цей жест виявився передчасним. "Поквапся!" крикнула Гейзиха, що сидiла за кермом. Моя Лолiта, котра вже вполовину влiзла в автомобiль i взялась була захлопнути дверку, опустити за допомогою гвинтово© ручки вiконне скло, помахати Лу©зi й тополям (анi ©©, анi ©х Лолiтi не суджено було знов побачити), перервала течiю долi: вона глянула вгору - й кинулась назад у дiм (причому мати шалено горлала ©й навздогiн). Мить по тому я почув ходу мо╨© кохано©, яка бiгла сходами вгору. Серце менi збiльшилось в об'╨мi так сильно, що аж трохи не затулило весь свiт. Я пiдтягнув пiжамнi штани й розiпнув дверi; водночас добiгла до мене моя Лолiта, тупаючи, пихкаючи, вбрана в свою найтонкiшу сукню, й ось вона вже була в мо©х обiймах, та ©© безвиннi вуста танули пiд хижим тиском темних чоловiчих щелеп - о, моя трiпотлива приваба! Наступно© митi я почув ©© - живу, нез╢валтовану - з грюкотом збiгаючу вниз. Течiя долi вiдновилась. Втягнулась золотава голiнка, автова дверка захлопнулась - привiдкрилась i захлопнулась мiцнiше - i водiйниця машини, рiзко правлячи кермом, супроводжуючи гнуттям гумово-червоних губ свою гнiвну нечутну промову, умчала мою привабу; мiж тим як не помiчена нiким, окрiм мене, мiс Вiзавi, хвора стариця, яка мешкала навпроти, спокволу, але римiчно махала зi сво╨© виноградом оповито© веранди. 16. Западина мо╨© долонi ще сповнена була гладкого, як слонова кiстка, вiдчуття ввiгнуто© по-дитячому спини Лолiти, клавiшно© слизькостi ©© шкiри пiд легкою сукнею, яку моя мнуча рука змушувала ©здити вгору й униз, поки я тримав дiвчинку. Я кинувся в ©© неприбрану кiмнату, вiдкрив дверi шафи й заринувся в купу ©© ношено© бiлизни. Особливо закарбувалась одна рожева тканина, потерта, подрана, злегка тхнуча чимось ©дким уздовж шва. Саме нею я оповив велике, напружене серце Гумберта. Вогняний хаос уже пiдступав у менi до краю - однак менi довелося все кинути й поспiшно оговтатись, тому що в цю мить дiйшов до мо╨© свiдомостi бархатистий голос служницi, яка тихо кликала мене зi сходiв. Вона мала, за ©© словами, доручення до мене, й увiнчавши мо╨ автоматичне "дякую" зичливим "нема за що", добра Лу©за залишила дивно-чистий, без марки й помарки, лист в мо©й тремтячiй руцi. "Це - визнання: я вас кохаю" - так починався лист, i впродовж одно© покривлено© секунди я прийняв цей iстеричний начерк за кривулi школярки: "Днями, в недiлю, пiд час служiння (до речi хочу здоганити вам, негарному, за вiдмову прийти подивитись на чудовнi новi розписанi вiкна нашо© церкви), так, у цю недiлю, так недавно, коли я запитала в Господа Бога, що менi робити, менi було сказано вчинити отак, як дiю тепер. Iншого виходу нема╨. Я вас кохаю з першо© хвилини, як побачила вас. Я палка та самотня жiнка, й ви ╨ любов мого життя. А тепер, любий мiй, менi якнайдорожчий, mon cher, cher Monsieur, ви це прочитали; ви тепер зна╨те. А тому, проситиму вас, будь ласка негайно поскладати речi й вiд'©хати. Це вам наказу╨ квартировласниця. Вiд'©жджайте! Геть! Departez! Я повернуся надвечiр, якщо робитиму вiсiмдесят миль туди й назад - без аварi© (втiм, кому яке дiло?) й не хочу вас застати. Будь ласка, прошу пана, вiд'©жджайте вмить, одразу ж, навiть не читайте цi╨© кумедно© записки до кiнця. Вiд'©жджайте. Щасти вам. Становище, mon cheri, ╨ надзвичайно простим. Я абсолютно певна, що я для вас не значу нiчого, рiвно нiчого. О так, ви залюбки базiка╨те зi мною (й кепку╨те з мене, бiдно©); ви полюбили нашу гостинну оселю, мною вподобанi книжки, мiй чудовний сад i навiть витiвки мо╨© шумно© дочки; та я для вас - нiщо. Так? Так. Цiлковите нiщо. Та, якщо, по прочитаннi мого "визнання", ви дiйшли б думки, як ╨вропе╨ць та смерковий романтик, що я достатньо приваблива для того, щоб вам скористатися з мого листа й закрутити зi мною "iнтрижку", тодi, знайте, це буде злочинно -бiльш злочинно, нiж було би насильство над викраденою дитиною. Бачте-но, коханий, якщо б ви намислили зостатись, якби я вас застала тут (чого, звичайно, не станеться, й тому можу так фантазувати), самий факт вашого зоставання мiг би бути витлумачений тiльки в один спосiб: що ви для мене хочете стати тим же, чим я хочу стати для вас - супутником життя - i що ви готовi по╨днати назавжди сво╨ життя з мо©м i бути батьком мо╨© дiвчинки. Дозвольте менi, ще трiшечки помарити й помандрити думкою, мiй найкоштовнiший; адже я знаю, що ви вже розiрвали цей лист, i його скравки (нерозбiрливо) в водоверть клозету. Мiй найкоштовнiший, mon tres, tres cher яку гору любовi я звела для тебе протягом цього магiчного червня мiсяця! Знаю, як ви стриманi, яка багато в вас "британського". Можливо, цю вашу старосвiтську замкненiсть, ваше почуття пристойностi пошкоробить прямота бiдно© американочки! Ви, котрий прихову╨ сво© найсильнiшi пориви, ма╨те взяти мене за безсоромну дурку за те, що розкриваю так широко сво╨ нещасне зранене серце. В минулi роки я зазнала багато розчарувань. Мiстер Гейз був прекрасна людина, надiйна та цiльна, ба, нажаль, вiн був на двадцять рокiв старший за мене, отже - та не будьмо базiкати про минуле. Мiй любий, твоя цiкавiсть повинна бути вповнi задоволена, якщо ти знехтував мо©м проханням i дочитав лист до гiркого кiнця. Втiм, це неважливо. Знищ його та вiд'©жджай. Не забудь лишити ключi в себе на столi. Та хоча б якусь адресу, щоб я могла повернути двадцять доларiв, якi ти заплатив за решту мiсяця. Прощай, любий мiй. Молися за мене - якщо ти коли-небудь молишся". Ш. Г. Вищенаведене - це те, що я пам'ятаю з листа, i згадую я це дослiвно (включаючи покрученi французькi термiни). Лист був принаймнi вдвiчi довшим. Я випустив лiричне мiсце - котре я тодi бiльш чи менш проскочив - стосовно брата Лолiти, вмерлого двох рокiв вiд роду, коли ©й було чотири роки: висловлювалось припущення, що я дуже б його полюбив. Що ж iще там було, зачекайте. Так, припускаю, що слова "в водоверть клозету" (куди лист насправдi пiшов) - мiй власний проза©чний внесок. Вона, ймовiрно, благала мене роздмухати якийсь-там спецiальний вогонь для спалення ©© послання. Вiдраза - таке було перше мо╨ почуття у вiдповiдь, i до нього при╨дналось бажання втекти. За цим послiдувало щось на кшталт вiдчуття спокiйно© дружньо© руки, яка опустилась менi на плече й запросила мене не квапитись. Я послухавсь. Я вийшов з одубiння й побачив, що й досi перебуваю в кiмнатi Лолiти. Реклама на всю сторiнку, видрана нею з глянсового журналу, була пришпилена до стiни над постiллям, мiж пикою виконавця милозвучних пiсеньок i довгими вiями кiноакторки. На цьому кольоровому знiмку зображений був темноволосатий молодик. У поглядi його iрландських очей було щось змарнiле. Вiн "моделював" халат (такогось дому) й тримав перед собою за обидва кiнцi мостоподiбну тацю (iншо© фiрми) з ранковим снiданком на двi персони. Надпис вибраний був з церковного гiмну, витвору священика омаса Мореля: "Ось iде вiн, герой у звитязi". Слiд було, вочевидь, домислити, що ╢рунтовно звитяжена молода дружина (не показана на знiмку) сидiла мiж перин двоспально© постелi, готова взяти свiй кiнець тацi, та яким чином ©© постiльний партнер пiдлiзе сам до не© пiд цей мiсток без катастрофи, було неясно. Рука Лолiти провела жартiвну стрiлку в напрямку спустошеного молодика й приписала великими лiтерами: "Г.Г."; дiйсно, попри невелику рiзницю в вiцi, подiбнiсть була вражаючою. Пiд цi╨ю картиною була iнша - така ж кольорова фотографiя. На нiй вiдомий драматург робив самозабутнiй затяг папiроскою "Дромадер". Вiн, мовляв, завжди курив "дромцi". Вiн лише злегка походив обличчям на Г.Г. Нижче було Лолiтчине дiвоче лiжко, всiяне лубковими журнальцями. Емаль зiйшла де-не-де з залiзних штанг узголiв'я, зоставивши кулястi проплiшини на бiлому фонi. Упевнившись в тому, що Лу©за собi пiшла, я забрався в лiжко Лолiти й перечитав лист. 17. Панове присяжнi! Не можу присягнути, що деякi дi©, стосовно так мовити - даруйте за вислiв - синицi в долонi, не в'являлись i ранiше мо╨му розумовi. Розум не втримав ©х в якiй-небудь логiчнiй формi. Не можу присягнути, повторюю, що я цих уявлень не плекав часом (якщо дозволите вжити й такий вислiв) в iмлi замрiяння, в темрявi наслання. Траплялось, не могло не трапитись (я-бо добре знаю Гумберта!), коли я немов би сторонньо розглядав виникаючу iдею побратися з перезрiлою вдiвонькою - (скажiмо, з Шарлоттою Гейз), а саме з такою, котра б не залишила жодно© рiднi на весь свiт, широкий, сiрий - з ╨диною метою забрати ©© маленьку доньку (Ло, Лолу, Лолiту). Я навiть готовий сказати мо©м мучителям, що можливо раз якось я й кинув погляд оцiнювача на кораловi зуби Шарлотти, на ©© бронзове волосся й перебiльшене декольте, невиразно пробуючи вмiстити ©© в раму правдоподiбно© мрi©. Роблю це визнання пiд тортурами, можливо тортурами уявними - та вiд цього жахливiшими. Хотiлося б зробити тут вiдступ i розповiсти вам детальнiше про pavor nocturnus який мене ганебно терзав i терза╨ по ночах, коли застряга╨ в мозку випадковий термiн вiд безладного читання мого отроцтва - наприклад, peine forte et dure (який генiй катiвнi вигадав це!) або страшнi, та╨мничi, вкрадливi слова "травма", "травматичний факт" та "фрамуга". Втiм моя повiсть достатньо корява й без вiдступiв. Знищивши лист i вернувшись до себе в кiмнату, я деякий час розмiрковував, куйовдив собi волосся, дефiлював у сво╨му фiалковому халатi, стогнав крiзь затиснутi зуби - й раптом... Раптом, панове присяжнi, я вiдчув, що крiзь саму цю гримасу, яка кривила менi рота, усмiшка з Досто╨вського зорi╨ як далеке й жахливе свiтання. В нових умовах покращено© видноти я став уявляти собi всi тi пестощi, якими мимохiдь мiг би обсипати Лолiту чоловiк ©© матерi. Менi б вдалось до знемоги притиснутись до не© десь тричi на день - кожного дня. Розвiялися б усi мо© турботи. Я став би здоровою людиною. "Легко й обережно на колiнах Тебе тримати й батькiв поцiлунок На нiжнiй щiчцi карбувать" - Так колись сказав англiйський поет. О начитаний Гумберт! За тим, з усеможливими пересторогами, просуваючись подумки нiби навшпиньки, я уявив Шарлотту як подругу життя. Та невже я не змiг би змусити себе подати ©й в лiжко цей огидливо розрiзаний на двi порцi© помплiмус, цей безцукровий брекфаст? Гумберт Гумберт, упрiваючи в променi бiлого свiтла й зносячи покрики й штурхани пiтнiючих полiцiянтiв, готовий тепер ще дещо "показати" (quel mot!) в мiру того як вiн розгорта╨ навиворiт сумлiння й видира╨ з нього найпота╨мнiшу пiдбiйку. Я не для того мав намiр женитись на бiднiй Шарлоттi, щоб знищити ©© в який-небудь кепський, мерзенний i ризикований спосiб, як примiром убивство за допомогою п'яти сулемових пiгулок, розчинених в рюмцi передобiднього хересу або чогось подiбного; та в мiй лункий i неясний мозок таки цюкала думка, яка була тонко спорiднена з фармацевтикою. Навiщо обмежувати себе тi╨ю скромно прикритою насолодою, яку я раз був уже скуштував? Передi мною iншi перелюбнi образи виходили на сцену, погойдуючись i всмiхаючись. Я бачив себе даваючим сильний снодiйний засiб i матерi й доньцi водночас, для того щоб пестити другу всю нiч позаборонно. Дiм повнився храпом Шарлотти, Лолiта ледь дихала ввi снi, нерухома, нiби намальований олiйно портрет отроковицi. "Мамо, клянуся, що Кеннi мене нiколи не торкавсь!" "Ти або брешеш, Долорес, або це був нiчний перевертень". Утiм, я постарався б не обвагiтнiти малятко. Так Гумберт Перевертень марив i чаклував - i полум'яне сонце бажання й рiшучостi (iз цих двох i створю╨ться живий свiт) пiднiмалось вище, мiж тим як на почергованих балконах почергованi сибарити пiднiмали келих за минулi й майбутнi ночi. За тим, кажучи метафорично, я розбив бокал у дрiзки й смiливо в'являв себе (адже на той час я був п'яний вiд видiнь та вже не дооцiнював природно© сво╨© сумирностi), як поступово я перейду на шантаж - о, зовсiм легкий, димчастий шантажик - i змушу велику Гейзиху дозволити менi спiлкуватися з маленькою, пригрозивши бiднiй обожнюючiй мене дамi, що кину ©© якщо вона заборонить менi бавити з мо╨ю законною пасербицею. Словом, перед такою сенсацiйною офертою (як кажуть комерсанти), перед отак широкими й розма©тими перспективами, я був поступливий як Адам на попередньому прогляданнi малоазiйсько© iсторi©, заснято© як мiраж у вiдомому плодовому саду. А тепер занотуйте наступне важливе зауваження: художнiй сторонi сво╨© натури я дав затулити мою корiнну поряднiсть. Тим бiльшого зусилля волi менi було потрiбно, щоб в цих записках настро©ти ©х на хамський лад того щоденника, котрий я вiв ще за днiв, коли панi Гейз була для мене лишень завадою. Цього щоденника вже не iсну╨; та я взяв за обов'язок перед мистецтвом зберегти його iнтонацi©, якими б фальшивими й брутальними вони не здавались менi тепер. На щастя, моя розповiдь досягла того пункту, де я можу припинити гудити бiдну Шарлотту задля ретроспективно© правди. Бажаючи звiльнити бiдну Шарлотту вiд двох-трьох годин серцевого завмирання на звивистiй дорозi (й вiдвернути, можливо, автове зiткнення, яке б розбило нашу неоднакову мрiю), я дуже завбачливо, та безуспiшно спробував з нею зв'язатись телефоном: подзвонив у табiр "Ку", та виявилось, що вона ось уже годину як вiд'©хала. Впавши замiсть не© на Лолiту, я сказав з подрогом i п'янливiстю вiд влади над роком - що одружуся з ©© матiр'ю. Менi довелось сказати це ще раз, бо щось заважало ©й поставитись з повною увагою до мо©х слiв. "Оце так чудово", проговорила вона зi смiхом. "Коли весiлля? Постривайте-но мить - тут у мене цуценя - цуценя зайнялося мо╨ю шкарпеткою. Алло - ". Вона додала, що вочевидь розваг у не© буде багато... I я зрозумiв, поклавши слухавку, що двох годин у дитячому таборi було досить, щоб новi враження цiлком витiснили з голови маленько© Лолiти образ чарiвного пана Гумберта. Втiм, тепер це не мало значення. Дiстану ©© знову по викiнченню чемного термiну пiсля вiнчання. "Букет вiнчальний на могилi зiв'януть ледве би устиг", як висловився б поет. Та я не поет. Я лишень сумлiнний iсторiограф. Замислившись, я оглянув вмiст кухонного холодильника й, знайшовши його надмiру аскетичним, вiдрядився до мiста й набрав найбiльш запахущих i масних продуктiв якi були. Купив окрiм того спиртних напо©в високо© якостi, та ще й кiлька сортiв вiтамiнiв. Я майже не сумнiвався, що з допомогою цих збуджувальних засобiв, та власних сво©х ресурсiв я буду в змозi вiдвернути деякий, так би мовити, конфуз, який мiг би трапитись вiд нестачi почуттiв, коли прийде час явити могутн╨ й нетерпляче полум'я. Знову й знову винахiдливий Гумберт викликав подобизну Шарлотти яким вона вбачалась у шпаринi мужесько© уяви. Тiло ©© було плеканим i струнким, нiхто цього не заперечував, i я мiг би, напевно, пiдпертись думкою, що вона як би старша сестра Лолiти - якщо тiльки менi не в'являлись надмiру реально ©© важкi стегна, округлi колiна, розкiшнi груди, ледь загрубла рожева шкiра ши© ("ледь загрубла" в порiвняннi з шовком i медом) та всi iншi риси того плачевного й нидкого, йменованого: "вродлива жiнка". Сонце завершило свiй звичайний обхiд дому. День дозрiв i став схилятись до вечора. Я спорожнив повну склянку спиртного. Й ще одну. Й ще. Улюблений мiй напiй, джинанас - сумiш джина й ананасового соку - завжди подвою╨ мою енергiю. Вирiшив пiдстригти занедбану галявку в нашому саду. Une petit attention. Вона була засмiчена кульбабою, i чийсь клятий собака - не зношу собак - спаплюжив кам'янi плити, на яких колись стояв кам'яний годинник. Майже всi кульбаби вже перетворились iз сонць у мiсяцi. Джин i Лолiта грали менi в жилах, i я ледь не впав через складенi стiльцi, якi хотiв прибрати. Червоносмужнi зебри! Бува╨ така вiдрижка, яка звучить овацi╨ю - принаймнi моя так звучала. Старий паркан позаду саду видiляв його вiд сусiдських викидiв i бузковиння; та жодного перетину не було мiж переднiм кра╨м нашо© галявки (там де вона положисто бiгла вздовж однi╨© сторони старого будинку) й вулицею. Тому я мiг визирати (з посмiшкою людини доброзичливих прагнень) повернення Шарлотти: цей зуб слiд було вирвати одразу. Впадно налягаючи на ручну газоно-косарку, що тягла мене вперед - при чому посiченi травинки, пiдстрибуючи, й нiби цвiрiнькаючи, виблискували при низькому сонцi, - я не зводив очей з видного менi вiдрiзка примiсько© вулицi. Вона загиналась до нас з-пiд склепiння надвеликих тiнястих дерев, а потiм швидко збiгала дедалi стрiмкiше вздовж цегляного, виноградом сповитого будинку старушки Вiзавi та ©© розложисто© галявини (значно охайнiшо© нiж наша), щоб нарештi сховатись за нашим ╢анком, не видним менi з того мiсця, де я ригав собi й трудився. Кульбаби впали. Соковитий трав'яний дух змiшувався з ананасовим. Двi дiвчинки, Марiон i Мабель, за чи©ми походеньками туди-сюди я, часом, стежив машинально (та хто мiг замiнити мою Лолiту?), пройшли в напрямку проспекту (звiдки спускалась наша Лоун-Стрiт): одна йшла штовхаючи ровер, iнша йдучи живилась з паперового мiшочка, й обидвi розмовляли в повний голос, з сонячною дзвiнкiстю. Симпатичний омсон, алетичний маврин, що служив у старушки насупроти садiвником та шофером, широко всмiхнувшись менi здаля, крикнув, i знову крикнув, коментуючи крик жестом, що я, мовляв, незвично енергiйний у цей день. Бовдур-пес, який належав нашому сусiдовi, збагатiлому лахмiтнику, кинувся навздогiн синьому возу - не Шарлоттиному. Та з двох дiвчаток, що була вродливiшою (Мабель, зда╨ться), в коротких штанцях, в бюстотримальнику з бретельками, якому нема чого було втримувати, й така ярковолоса (нiмфетка, клянусь Паном!) пробiгла назад зминаючи в долонях нiкчемний паперовий мiшочок, i зникла з поля зору нiкчемного цього цапа, зайшовши за фронтон вiлли п-на й п-нi Гумберт. Автомобiль сiмейного типу вискочив з листвяного затiнку проспекту, й надалi тягнучи деяку його частину на собi, поки цей узор не розбiгся по його даху, за край якого тримався лiвою рукою, висунутою з вiкна, напiвголий водiй машини; вона промайнула iдiотським алюром, а поряд мчав собака вiдставного лахмiтника. Далi була нiжна пауза, iз деяким подрогом у грудях я узрiв повернення Синього Седана. Вiн слизнув пiд гору й зник за рогом будинку. Я вирiзнив мигцем ©© спокiйний, блiдий профiль. Менi спало на думку, що допоки вона не пiднiметься на другий поверх, вона не знатиме по©хав я чи нi. Хвилину по тому, з виразом великого страждання на обличчi, вона виглянула на мене з вiконця Лолiтчино© кiмнатки. Я так хутко взбiг сходами, що встиг досягти кiмнатки, до того як вона вийшла з не©. 18. Коли наречена - вдовиця, а жених - вдiвець; коли вона прожила в "нашому славному мiстечку" менше двох рокiв, вiн - не бiльше мiсяця; коли мось╨ не в змозi чекати, щоб скiнчилась дурна тяганина, а мадам вiдступа╨ йому з поблажливим усмiхом; тодi весiлля бува╨ за звичай доволi "непишним". Молода може обiйтись i без тiари помаранчевого квiття, тримаючи на мiсцi коротку фату, й без бiло© орхiде©, закладено© в молитовник. Дочка молодо©, мабуть, внесла б до шлюбно© церемонi© Г. i Г. живого малинового блиску; та я вiдчував, як ризиковано було б з мого боку виказати припертiй до стiнки Лолiтi надто багато ласки, а тому я погодився, що не слiд вiдривати дiвчинку вiд ©© любого "Ку". Моя так звана "палка й самотня" Шарлотта була в щоденному життi практичною й гомiнливою. До цього ж, я встановив, що хоча вона не могла стримати нi поривiв серця в повсякденному життi, анi крикiв на ложi кохання, вона була жiнкою з принципами. Як тiльки вона стала бiльш або менш мо╨ю коханкою (не дивлячись на збуджувальнi засоби, ©© "нервовий, нетерплячий cheri" - геро©чний cheri, правду сказати - не уникнув деяких початкових обтяжень, за якi вiн, утiм уповнi ©© нагородив найпримхливiшим асортиментом старосвiтських любощiв), люба Шарлотта вчинила менi допитаннячко стосовно мо©х вза╨мин з господом богом. Я мiг би вiдповiсти, що в цьому сенсi я був вiльний вiд будь-яких упереджень; замiсть цього я сказав - вшановуючи благiстне спiльне мiсце - що вiрю в одуховленiсть космосу. Розглядаючи нiгтi, вона запитала ще, чи нема в мо╨му родi стороннього домiшку. Я вiдповiв стрiчним питанням - чи схотiла б вона-таки вийти за мене, якби дiд матерi мого батька виявився, скажiмо, арабом. Вона сказала, що це не мало б жодного значення, та що якби вона коли-небудь довiдалась, що я не вiрю в нашого християнського бога, вона б покiнчила з собою. Вона об'явила це так урочисто, що я аж похолов увесь. Тодi-то я збагнув, що вона жiнка з принципами. О, вона була вкрай добропорядною мiщанкою! Промовляла "вибачте", якщо випадало найменшiй вiдрижцi перебити ©© плавну мову, вимовляла в англiйському envelope (конверт) перший склад у нiс на французький лад, i в розмовi зi знайомою дамою називала мене "мiстер Гумберт". Я подумав, що вона вiдчу╨ задоволення, якщо, входячи в мiсцеве суспiльство, я притягну за собою романтичну тiнь. У день нашого весiлля з'явилось маленьке iнтерв'ю зi мною в свiтськiй рубрицi рамздельсько© газети, зi свiтлиною Шарлотти: одна брiв пiднята, а прiзвище з похибкою: Гейзер. Попри це лихо, реклама зiгрiла порцеляновi ствiрки й викликала глузливий деренькiт мо©х змi©них брязкiток. Тим, що вона брала участь у роботi церковно-благодiйних гурткiв, i тим ще, що вона встигла перезнайомитись iз найпихатiшими матусями Лолiтчиних колежанок, Шарлоттi за пiвтора року пощастило впасти, якщо не в першорядне, то в усякому разi в прийнятне мiсцеве товариство, але нiколи ще не випадало ©й потрапити в цю дивовижну газетну рубрику, й потрапила вона туди завдяки менi, п-вi Едгару Г. Гумберту (цього "Едгара" я докинув вiд самого лише зухвальства), "письменнику й дослiднику". Репортер, брат мого Мак-Ку, нотуючи це, спитав, що саме я написав. Вiдповiдi мо╨© не пам'ятаю, та вийшло в нього так: "декiлька праць про Верлена, Рембодлера й iнших поетiв. В iнтерв'ю було також вiдзначено, що ми з Шарлоттою були знайомi вже кiлька рокiв та що я доводився дальнiм родичем ©© першому чоловiковi. Я натякнув, що мав з нею роман тринадцять рокiв тому, та в газетi цього не з'явилось. Шарлоттi я сказав, що свiтську рубрику сяйвинки похибок тiльки красять. Будьмо ж продовжувати сю незвичайну повiсть. Коли я мусив був зiбрати плоди мого пiдвищення з пожильцiв до спожильця, чи я зазнав лише гiркоту й нехiть? Нi. Гумберт не мiг не визнати легкого свербiння марнослави, ледве вловимого замилування, навiть певного мережива красиво© каятьби, яка йшла по крицi його змовницького кинджала. Я б нiколи не подумав, що така недоладна, хоча й доволi поважна, панi Гейз, з ©© слiпою вiрою в мудрiсть сво╨© релiгi© та свого книжкового клубу, кривляннями дикцi©, жорстким, холодним, презирливим ставленням до повабно©, голоруко©, пухнастенько© дванадцятирiчно© дiвчинки