- може обернутись на таке зворушливе, безпорадне
створiння, як тiльки покладу на не© руки - що трапилось на порозi Лолiтчино©
кiмнатки, в яку вона вiдступала, з уривчастим бурмотiнням: "нi, нi, будь
ласка, нi..."
Змiна пiшла на користь ©© вигляду. ╞© усмiх, який був до тих пiр
штучним, вiднинi зробився ся╨вом цiлковитого обожнювання, - ся╨вом,
сповненим чогось м'якого й вологого, в якому я з подивом добачав схожiсть з
чарiвливим, безтямним, загубленим поглядом Лолiти, поглинаючо© якусь нову
сумiш сиропiв в молочному барi або занiмiло© вiд милування мо©ми коштовними,
завжди вiдмiнно випрасуваними речами. Я, як зачарований, позирав обличчя
Шарлотти, коли вона, дiлячись батькiвськими клопотаннями з iншою дамою,
робила американську гримасу жiночо© рези╢нацi© (з закочуванням очей i
звисанням одного краю рота), бiльш дитячий варiант яко© я бачив був на
обличчi Лолiти. Ми випивали щось - вiскi або джин перед тим як лягти спати,
й це допомагало менi уявляти доньку, поки я пестив матiр. Ось - бiле черево,
в якому моя нiмфетка лежала згорнутою рибкою 1934-го року. Це ретельно
пофарбоване волосся, таке для мене неживе на дотик i нюх, набувало iнодi (у
свiтлi лампи, в двоспальному лiжку з чотирма колонками по кутах) вiдтiнок,
якщо не м'якiсть, Лолiтчиних кучерiв. Я все повторював собi, мiж тим як
орудив мо╨ю тiльки-но сфабрикованою, натурального росту дружиною, що в
бiологiчному сенсi вона явля╨ собою максимально доступне менi наближення до
Лолiти; що в Лолiтчиному вiцi, Лоттонька була школяркою не менш спокусливою,
нiж тепер ©© донька, - й чим буде коли-небудь донька само© Лолiти. Я змусив
дружину витягти - з-пiд цiло© колекцi© чобiт (у покiйного пана Гейза була,
як виявилось, трохи не паологiчна жадоба до взуття) - тридцятирiчний
альбом; щоби я мiг побачити, якою була на вид Лотта дитиною; й попри
неправильнiсть освiтлення, та недоладнiсть одягу, я спромiгся угледiти першу
неясну чернетку Лолiтчиного образу, ©© нiг, маслачкiв, задертого носика.
Лотелiта! Лолiтхен!
Так, через огорожi часу, я запускав порочний погляд в чужi каламутнi
вiконця. I коли шляхом мiзерних, шпарких, на©вно-жадiбливих любощiв, ця
жiнка з царственними сисцями й огрядними стегнами, готувала мене до того,
щоб я мiг виконати свiй щонiчний обов'язок, я-бо й тут ще силився впасти на
духмяний слiд нiмфетки, несучись iз шаленим гавкотом крiзь пiдсiл дрiмучого
лiсу.
Просто не можу вам сказати, яка лагiдна, яка зворушлива була моя бiдна
дружина! За ранковою кавою, у гнiтючому затишку кухнi, з ©© хромовим
блиском, великим календарем (дарунком каструльно© фiрми) й гарненьким
куточком для першого снiданку (обладнаним пiд стильний кафетерiй, де
Шарлотта й Гумберт нiбито вуркотiли вдвох студентськими днями), вона сидiла
в червоному капотi, обпершись на пластикову поверхню столика, пiдперши щоку
кулаком i втулившись у мене з нестерпною нiжнiстю, поки я поглинав шинку й
я╨чню. Хоч Гумбертове обличчя й сiпало часом вiд невралгi©, в очах ©© воно
змагалося з сонячним свiтлом i листвяними тiнями, якi брижились на бiлому
рефрижераторi. Мою похмурнiсть, мо╨ роздратування вона брала за мовчазнiсть
любовi. Мiй невеликий прибуток вкупi з ©© ще меншими статками справляв на
не© враження блискучого державства, i це не тому, що отримувано© суми було
тепер достатньо для середньо-буржуазних потреб, а тому що навiть мо© грошi
яскрiли для не© чарами мо╨© мужностi, тож вона в'являла собi наш спiльний
поточний рахунок у виглядi одного з тих бульварiв на-пiвднi-о-пiвдень, з
густою тiнню вздовж одного краю й гладким сонцем уздовж iншого, й отак до
самого кiнця перспективи, де височiють рожевi гори.
П'ятдесятиденний термiн нашого спiвжиття Шарлотта встигла напхати
багаторiчною дiяльнiстю. Бiдненька зайнялась усякими речами, вiд яких ©й
доводилось ранiш вiдмовлятись, або якi нiколи особливо ©© не цiкавили, немов
би (щоб протягти цю серiю прустiвських iнтонацiй) тим самим, що я женився на
матерi любо© менi дитини, я помiг дружинi вернути собi уповнi юнiсть за
довiренiстю. З самозабуттям типовiшо© "молодо© ╢аздинi", вона заповзялась
"сублiмувати домашн╨ вогнище". Я напам'ять знав кожну щiлину цього "вогнища"
- знав з того часу як сидячи за столом, я наносив на уявлену мапу Лолiтчин
маршрут через весь дiм; я душею давно вже зрiднився з ним - з його
незугарнiстю й неприбранiстю, й, тепер прямо вiдчував як нещасний щулиться в
передчуттi ванни з екрю й охри i тютюново-рудо© замазки, яку Шарлотта
готувала йому. Вона, слава Богу, до цього не дiйшла, проте витратила
величезну кiлькiсть енергi©, миючи штори, навощуючи жалюзi, набуваючи новi
штори й новi жалюзi, повертаючи ©х у крамницю, замiщуючи ©х iншими й так
далi, як постiйна змiна свiтла й темряви, усмiшки й хмуряви, сумнiву й жалю.
Вона поралась iз кретоном i коленкором; вона змiнювала масть канапи -
священно© тi╨© канапи, на якiй незабутнього того ранку в менi трiснув,
сповiльненим темпом, каламарчик райського блаженства. Вона розподiляла меблi
й була рада дiзнатись iз трактату про домашн╨ господарство, що "цiлком
дозволено роз'╨днати пару канапових комодикiв i сполученi з ними лампи".
Йдучи за авторкою книжки "Твiй Дiм - це Ти", вона зненавидiла хирлявi
маленькi стiльцi й тонконогi стольчики. Вона вiрила, що кiмната з широким
розмахом вiконного скла й надлишком розкiшних лакованих площин явля╨ собою
зразок кiмнати мужеського типу, мiж тим як жiночий тип визначав себе
легкiшими вiконницями й тонкiшим дерев'яним оздобком. Романи, за читанням
яких я застав ©© при мо╨му в'©здi, тепер були витiсненi iлюстрованими
каталогами й посiбниками по впорядкуванню дому. Фiрмi, розташованiй у
Фiладельфi©, Бульвар Рузвельта, будинок 4640-й, вона замовила до нашого
двоспального лiжка особливий "штофом пiдбитий пружинчастий матрац, модель
312-а", - хоча старий здавався менi досить пружним i витривалим для всього
того, що йому доводилось витримувати.
Походженням вона була з середнього Заходу, як i ©© перший чоловiк, та
перенiсшись у манiрний Рамздель, перлину одного зi схiдних штатiв, прожила
там надто недовго, щоб по-справжньому заприязнитись iз всiма пристойними
людьми. Вона злегка знала жовiального дантиста, який мешкав у чомусь на
кшталт напiврозваленого дерев'яного замка, позаду нашого саду. Вона
познайомилась на ча© в прицерковному клубi з бундючною дружиною вiдставного
лахмiтника, котрому належало страшне бiле будовище в так званому
"колонiальному" стилi на розi проспекту. Подеколи вона "вiзитувала"
стареньку Вiзавi; та матрони родовитiшi за тих, котрих вона навiдувала або
спотикала на "садових" учтах, чи займувала довгими розмовами телефоном -
вишуканi дами, як то п-нi Шерiдан, п-нi Мак-Крiстал, панi Найт та iншi,
якось рiдко заглядали до мо╨© зневажено© свiтом Шарлотти. ╙дине з ким у не©
склались iстинно дружнi вза╨мини, позбавленi й заднiх думок i практичних
задумiв, це подружжя на прiзвище Фарло, яке вернуло з дiлово© подорожi в
Чилi як раз у час, щоб бути присутнiми на нашому весiллi, разом iз
Чатфiльдами, подружжям Мак-Ку й деякими iншими (та не з панi Лахмiтницею або
з iще бундючнiшою панi Тальбот). Джон Фарло був похилого вiку, спокiйний,
спокiйно-алетичний, спокiйно-щасливий гендляр спортивними товарами, з
конторою в Паркiн╢тонi, за сорок миль вiд нас; це вiн надав менi амунiцiю
для горезвiсного Кольта й навчив ним користуватись (якось пiд час недiльно©
прогулянки в приозерному борi); вiн також був "почасти адвокатом" (як сам
казав з усмiхом) i свого часу впорядкував деякi Шарлоттинi справи. Джоана,
його молодява жона, яка була йому двоюрiдною сестрою, довгонога дама, в
окулярах, з роскiсою оправою; в не© були два палевих бульдоги, двi гострi
грудки й великий червоний рот. Вона писала пейзажi й портрети - живо
пам'ятаю, як за рюмкою коктейлю менi випало нахвалити зроблений нею портрет
маленько© племiнницi, Розалiни Грац, грацiйно©, рожево© красунi в
герл-скаутському стро© (берет зелено© вовни, зелений в'язаний пасок, чудовнi
кучерi по плечi), й Джон витяг з рота люльку й сказав, шкода, що Доллi (моя
Лолiта) й Розалiна так недружньо ставляться одна до одно© в школi; зрештою,
вiн ма╨ надiю, й ми всi пiдтакнули, що вони лiпше зiйдуться, коли вернуть зi
свого лiтнього табору. Ми поговорили про школу. Вона мала сво© недолiки й
сво© чесноти. "Авжеж, серед наших торговцiв забагато iталiйцiв - проказав
розсудливий Джон - проте ми по цей день були звiльненi вiд панi - ". Джоана
митт╨во урвала його: "Як би було добре, якби нашi дiвчата збавляли це лiто
разом!" Та раптом я уявив Лолiту по поверненнi з табору - засмалену, теплу,
сонну, обморочену - й готовий був заридати вiд хотi й нестерпу.
19.
Хочу дописати ще кiлька слiв про п-нi Гумберт, допоки пишеться (скоро
настане тяжка катастрофа). Я завжди був свiдомий того, що в ©© характерi ╨
деяка частка владностi, та аж нiяк не думав, що вона може виявитись так дико
ревнивою до всього, що в мо╨му життi не стосувалось ©©. В не© розпалилась
люта, зажерлива цiкавiсть до мого минулого. Вона вимагала, щоб я воскресив
усiх жiнок, котрих кохав, аби змусити мене поглузувати з них, розчавити ©х,
та зректися ©х, вiдступницьки й до кiнця, через що знищити мо╨ минуле. Вона
змусила мене дати звiт про мiй шлюб з Валерi╨ю, котра, звiсно, була
надзвичайно кумедною; та до цього менi довелось вигадати, або безсоромно
розцвiтити довгий ряд коханок, аби Шарлотта могла зловтiшно намилуватись. ╞й
на догоду менi довелось представити цiлий iлюстрований каталог, надавши цим
дамам тонких вiдмiн, згiдно з традицi╨ю американських об'яв, якi,
використовуючи для сво©х цiлей групу школярiв, розподiляють ©х за правилами
витончено© расово© пропорцi©, власне завжди вмiщують серед бiлолицьо©
дiтлашнi одного - й тiльки одного - ба проте цiлковитого любчика -
круглоокого, шоколадного кольору малюка, майже, та не зовсiм точно посеред
першого ряду парт. Представляючи ©й мо©х дам, я змушував ©х усмiхатись i
погойдуватись - й усi вони, млосна русявка, темпераментна мавринка, рудава
розпусниця, були вишикуванi як на парадi в веселому домi. Чим очевиднiшими й
вульгарнiшими вони менi вдавались, тим бiльше подобався панi Гумберт мiй
водевiль.
Нiколи в життi я не робив i не вислуховував тако© сили визнань.
Вiдвертiсть та немайстернiсть, з якими вона обговорювала те, що називала
сво©м "любовним життям", починаючи з перших затяжних поцiлункiв i закiнчуючи
подружньою вiльною боротьбою, являли в моральному сенсi рiзкий контраст мо©й
безпардоннiй брехнi; та в технiчному сенсi, обидвi серi© були подiбнi, адже
на кожну впливав той самий матерiал (радiомелодрами, психоаналiз, дешевi
романчики), з якого я витягав сво© дiючi особи, а вона - свою мову та стиль.
Я неабияк потiшився з декотрих незвичайних статевих причуд, властивих
почтивому Гарольду Гейзу за словами Шарлотти, котра знайшла мiй регiт
непристойним; кажучи ж узагалi, ©© розкриття душi виявилось таким же
малоцiкавим, як було б розтинання ©© тiла. Нiколи не бачив я здоровiшо©
жiнки - попри дi╨тичнi голодування.
Про мою Лолiту вона говорила рiдко - рiдше, наприклад, нiж про тую
дитину чоловiчо© статi, ясноволосу, зi змазаними рисами, фотографiя яко©
була ╨диною прикрасою нашо© спальнi. Вiддаючись безбарвному маренню, вона
зволила передбачити, що душа умерлого маляти повернеться на землю в образi
дитини, яку вона народить в теперiшньому сво╨му шлюбi. Й хоча я не вiдчував
особливого поклику до того, щоб поповнити родовiд Гумберта злiпком з плоддя
Гарольда (Лолiту, хоч i з солодким почуттям кровозмiсу, я звик вважати сво╨ю
дитиною), менi спало на думку, що тривалi пологи, з ╢рунтовним цiсаревим
розтином та рiзними iншими ускладненнями, в затишному пологовому притулку,
отак майбутньою весною, уможливлять менi бути собi наодинцi з мо╨ю Лолiтою
кiлька тижнiв поспiль - i загодовувати знеможену нiмфетку снодiйними
порошками.
Ах, як вона ненавидiла дочку! Особливо пiдступним менi вбачалось те, що
вона цiлком намарно, але з величезною стараннiстю, вiдповiла на кепськi
запитання в книжцi, що ©© вона мала, ("Знай свою дитину"), видано© в Чикаго.
Цю дурню було розтягнено на кiлька рокiв: матуся повинна була робити щось на
кшталт iнвентарю по виповненню кожного року з життя дитини. На день
дванадцято© рiчницi народження дитини, 1-го сiчня 1947 року, Шарлотта Гейз,
до замiжжя Беккер, пiдкреслила наступнi епiтети, десять з чотирнадцяти (в
рубрицi "характер дитини"): агресивний, буйний, млявий, негативiстичний
(пiдкреслено двiчi!), недовiрливий, нетерплячий, перебiрливий, пронозливий,
дратiвливий, похмурий. Вона не звернула жодно© уваги на решту з тридцяти
прикметникiв, серед яких були такi як "веселий", "злагiдний", "енергiйний"
та iнше. Це було просто нестерпно! З лютiстю, яку iншого разу я нiколи не
примiчав у м'якiй натурi мо╨© люблячо© дружини, вона атакувала й обертала на
втечу всiлякi маленькi приналежностi Лолiти, якi забирались в рiзнi кути
дому й там завмирали, як загiпнотизованi зайчата. Мо©й благовiрнiй не могло
й наснитись, що одного разу, недiльного ранку, коли шлунковий розлад (що
стався внаслiдок мо©х спроб покращити ©© соуси) зашкодив менi пiти з нею до
церкви, я зрадив ©й з однi╨ю з лолiтчиних бiлих шкарпеток. А що за безецне
ставлення до листiв мо╨© квiтоньки, мо╨© ясочки!
"Любi Матiнко й Гумчику,
Сподiюсь, ви здоровi. Дуже дякую за цукерки. Я (викреслено i написано
знову) я загубила мо╨ нове светро в лiсi. Останнiм часом погода була свiжою.
Менi дуже тут.
Любляча вас Доллi"
"Яка ж бо дурепа", сказала панi Гумберт, "пропустила слово пiсля
"дуже". Це светро було з чисто© вовни. Та я, зна╨ш, просила б тебе радитись
зi мною, перш нiж посилати ©й цукерки".
20.
За кiлька миль вiд Рамзделя було в лiсi озеро - так зване Очкове озеро
(вже згадане мною); ми туди ©здили щодня протягом одного надмiру спекотного
тижня наприкiнцi липня. Я тепер змушений зображувати з доволi марудними
подробицями останн╨ наше спiльне купання там, якось у вiвторок, тропiчним
ранком.
Зоставивши воза в спецiально вiдведеному для цього мiсцi, неподалiк вiд
шосе, ми просувались до озера стежкою, прокладеною крiзь сосновий лiс, коли
Шарлотта сказала, що Джоана Фарло, в гоньбi за рiдкiсними свiтловими
ефектами (Джоана належала до старо© школи живопису) в недiлю бачила, як
Леслi омсон купався "в чому мати народила" (як поглузував Джон), о п'ятiй
годинi ранку.
"Вода", сказав я, "мабуть була холодною".
"Не в цьому суть справи", вiдказала логiчна, хоча й приречена горличка.
"Вiн, бачиш-бо, недоумкуватий. Та признаюсь", - продовжувала вона (з тi╨ю
притаманною ©й ретельнiстю фразування, яка вже починала дiяти на мо╨
здоров'я), "я конче вiдчуваю, що наша Лу©за закохана в цього кретина".
Вiдчувати. "Ми вiдчува╨мо, що Доллi вчиться не так добре, як могла
би..." та iнше (зi старого шкiльного вiдгуку).
Гумберти рушили далi, в сандалях i халатах.
"Зна╨ш, Гуме, в мене ╨ одна завзята мрiя", проказала ледi Гум, схиляючи
голову - нiби соромлячись цi╨© мрi© або шукаючи ради в рудо© землi. "Менi б
так хотiлось дiстати справжню треновану служницю на зразок тi╨© нiмкенi, про
яку говорили Тальботи; й щоб жила в нас".
"Нема мiсця", вiдповiв я.
"Та що ти!", сказала вона зi сво╨ю вдавано-загадковою усмiшкою, "cheri,
на бога, ти недооцiню╨ш спромог гумбертового дому. Ми б помiстили ©© в
кiмнатi Ло. Я й так мала намiр зробити кiмнату для гостей з цi╨© нори. Це
найхолоднiша й найгидавiша конура в усьому домi".
"Про що власне ти говориш?" спитав я, причому шкiра мо©х маслакiв
пiдтяглась (якщо я спромiгся це вiдзначити, то лише тому, що шкiра мо╨©
дочки робила те ж саме, коли вона те ж саме вiдчувала: здивування, вiдразу,
роздратування).
"Тебе, можливо, зупиняють якi-небудь романтичнi асоцiацi©?",
поцiкавилась моя дружина - натякаючи на наш перший поцiлунок.
"Та ну ©х", вiдповiв я, "я просто хочу збагнути, де ти помiстиш дочку,
коли дiстанеш свого гостя чи поко©вку".
"О!" сказала панi Гумберт, замрiяно всмiхаючись, дляючи це "О!", й у
той же час здiймаючи одну брiв i нiжно вдихаючи повiтря. "Боюсь, що маленька
Ло тут цiлковито, цiлковито нi до чого. Маленька Ло вiдправля╨ться пiсля
табору прямо в пансiонат - добрий пансiонат iз суворою дисциплiною й
потужною програмою релiгiйно© освiти. А за тим - Бердслей-Коледж. Усе це я
маю дуже точно розроблене, можеш не турбуватись".
Вона додала, що вона, Гумбертша, ма╨ подолати сво© звичнi лiнощi й
написати сестрицi старо© Фален, яка викладала в пансiонатi Св. Алгебри.
З'явилось мiж соснами слiпуче озеро. Я сказав, що забув у возi темнi окуляри
й одразу дожену ©©.
Я завжди думав, що ламання рук - жест вигаданий або ж, можливо, смутний
вiдгук якогось середньовiчного ритуалу; та коли я тепер заглибився в лiс,
щоб впасти у вiдчай i страшнi роздуми, саме цей жест ("Поглянь, боже, на цi
кайдани!") краще за все мiг би виразити без слiв мiй настрiй.
Будь Шарлотта Валерi╨ю, я би знав як в даному разi дiяти - так, "дiяти"
як раз прийнятне слово; в добрий старий час менi досить було почати
викручувати товстiй Валечцi крихку п'ясть (ту, яку вона ушкодила при падiннi
з велосипеда) для того, щоб вона митт╨во змiнила свою думку; та в вiдношеннi
Шарлотти все це було немислимо. Зимнокрова американська Шарлотта на мене
наводила страх. Менi не поталанило оволодiти ©© волею через ©© кохання. Я не
смiв нiчого зробити, що могло б порушити мiй образ, який вона створила, щоб
йому вклонятись. Я пiдлещувався до не©, поки вона була грiзною дуень╨ю мо╨©
ясочки, й дещо вiд цього плазування збереглося й тепер у мо╨му ставленнi до
не©. Я мав тiльки один козир - те, що вона нiчого не знала про мо╨ потворне
захоплення ©© дiвчинкою. ╞© злостило, що я подобався дiвчинцi; та мо©х
власних почуттiв вона вгадати не могла. Валерi© я би сказав: "Послухай-но,
товста дурепо, c'est moi qui d cide, що ╨ добре для Долорес Гумберт".
Шарлоттi ж я навiть не смiв сказати (з догiдливим споко╨м): "Вибач мене,
горлинко, та я не згодний з тобою. Даймо дiвчинцi ще один шанс. Я готовий
вчити ©© вдома рiк або два. Ти сама колись мовила". Рiч у тiм, що я не мiг
нiчого сказати Шарлоттi про дiвчинку без того, щоб не викрити себе. Ах, ви
не можете собi уявити (як i я нiколи не уявляв собi), якi вони, цi жiнки з
принципами! Шарлотта, котра не помiчала фальшу буденних умовностей, правил
поведiнки, патентовано© ©жi, книжок, i людей, на яких вона молилась, негайно
вирiзнила б неправильну iнтонацiю, якi б слова я не промовив з метою
втримати Лолiту бiля себе. Вона була як музикант, котрий може бути в життi
геть непутящим, позбавленим iнту©цi© та смаку, проте диявольськи-точний слух
якого прочу╨ найменшу ноту в оркестрi. Щоб розбити силу ©© волi, менi було б
потрiбно розбити ©й серце. Якби я розбив ©й серце, мiй образ у ньому
розбився б також. Якщо б я ©й сказав: "Або я роблю з Лолiтою, що хочу - й ти
помагатимеш менi тримати справу та╨мно, - або ж ми в цю мить розлуча╨мось",
вона б сполотнiла, немов перетворившись на матове скло, й неспiшно вiдповiла
б: "Гаразд: чого б ти тепер не додав, чого б не взяв назад - це кiнець". I
так воно й було б.
От, значить, в яку халепу я втрапив. Пам'ятаю, як я дiйшов до
майданчика для паркування i як, накачавши з фонтанчика жменю на смак iржаво©
води, ковтнув ©© так жадiбно, як нiбито вона могла менi дати чарiвну
мудрiсть, юнiсть, свободу, крихiтну наложницю. Потiм посидiв - у фiалковому
сво╨му халатi, гойдаючи ногами, на скраю одного зi змайстрованих нашвидкуруч
пiкнiкових стольчикiв пiд широкошумними соснами. Осторонь, двi дiвчинки в
трусиках i лiфчиках вийшли з-вiд полисками мережано© буди клозету з
позначкою: Для жiнок. Жуюча гумку Мабель (чи дублерка Мабелi) спокволу,
дозвiльно, залiзла верхи на ровер, а Марiон, трусячи волоссям аби вiдiгнати
мух, сiла ззаду, широко ставлячи ноги; й вихляючи, вони спокволу, дозвiльно
злилися зi свiтлом i тiнню. Лолiта! Батько й донька, що зникають у танучiй
цiй глушинi. Найприроднiшим розв'язанням завдання було б: знищити панi
Гумберт. Та як?
Жодна людина не здатна самотужки виконати iдеальний злочин; одначе,
випадок ╨ здатний на це. Кримiналiсти пам'ятають, наприклад, вiдоме вбивство
певно© мадам Лякур в Арлi, на пiвднi Францi©, наприкiнцi минулого столiття.
Невпiзнаний бородань саженного росту, котрий, можливо, мав з цi╨ю дамою
та╨мний любовний зв'язок, пiдiйшов до не© на велелюднiй вулицi, кiлька днiв
по тому, як вона вийшла за полковника Лякура, й тричi встромив ©й кинджал у
спину, тодi як полковник, бульдожого типу коротань, i далi виснув на плечi
вбивцi. На дивовижний i прекрасний збiг, наразi в цю мить, коли злочинець
став роздiймати щелепи сердитого маленького чоловiка (мiж тим як збiглась
юрба), - якийсь замрiяний iталi╨ць в будинку найближчому до мiсця подi©
цiлком випадково пустив у дiю вибуховий снаряд, iз яким порпався; й митт╨во
вулиця постала пекельним хаосом диму, падаючих цеглин, та людей, що
рятувались. Одначе, вибух нiкому не завдав шкоди (якщо не рахувати того, що
нокаутував вiдважного полковника Лякура); а мстивий коханець кинувся бiгти,
коли кинулась бiгти решта людей, пiсля чого прожив довге й щасливе життя.
Погляньмо тепер, що бува╨, коли зловмисник пробу╨ сам улаштувати
iдеальне усунення.
Я спустився до Очкового Озера. Закуток, де ми та ще кiлька "пристойних"
родин (Фарло, Чатфiльди) облюбували собi мiсце для купання, являв собою
невеликий затон; моя Шарлотта вподобала його за тe, що це було майже як
"приватний пляж". Публiчний же пляж - зручний з усiх бокiв для купальцiв
(або топельцiв, як Рамздельський Листок мав нагоду висловитись) - був у
лiвому (тобто схiдному) очку озера й не проглядався з нашого затончику.
Сосняк, що був справа вiд нас, далi замiнювався болотом, пiсля чого,
пробiгши пiвколом, берег знову вдягався бором на другому боцi захiдного
очка.
Я опустився на пiсок поряд з дружиною так тихо, що вона здригнулась.
"Ходiмо в воду?" спитала вона.
"За хвилинку. Дай менi обмислити одну комбiнацiю". Я думав далi. Збiгла
хвилина з лишком. "Гаразд. Ходiмо".
"А я брала участь у цiй комбiнацi©?"
"Ще й як!"
"Ото ж бо!" сказала Шарлотта, входячи в воду. Вода невдовзi дiйшла ©й
до гладких, вкритих гусячою шкiрою ляжок; за тим, простягши перед собою
складенi долонi, щiльно стиснувши вуста, з несподiвано опростiлим в оправi
гарного гумового шолому обличчям, Шарлотта ринулась уперед з гучним
сплеском.
Ми повiльно пливли в озерному яскрiннi.
На протилежному березi, принаймнi за тисячу крокiв од нас (якби можна
було ступати водою), я вирiзняв крихiтнi силуети двох осiб, ретельно
працюючих на сво╨му вiдрiзку берега. Я точно знав, хто вони: вiдставний
полiцiянт польського походження й вiдставний водопровiдник, котрому належала
бiльша частина лiсу на тому боцi озера. Я також знав, чим вони зайнятi -
побудовою, для власно© кепсько© розваги, дерев'яно© пристанi. Добiгаючий нас
стук здавався на подив значнiшим, нiж пасувало б до ©х карликових рук та
iнструментiв; можна було подумати, що завiдуючий звуковими ефектами не
домовився з пупенмайстром, зокрема тому що величезний трiскiт кожного
мiнiатюрного удару запiзнював по вiдношенню до його зорового втiлення.
Коротка ясно-пiщана смужка "нашого" пляжу - вiд якого ми тепер дещо
вiддалились, дiставшись глибоко© води - бувала пустою в буднi. Нiкого не
було навкруг, окрiм цих двох зосереджено працюючих фiгурок на тому березi,
ще й темно-червоного приватного лiтака, який високо профурчав i зник у
блакитi неба. Кращо© декорацi© не можна було й придумати для швиденького
булькаючого людиновбивства, та ось найтонша пуанта: уживач закону й
водопровiдник перебували в самий раз достатньо близько, щоб бути свiдками
пригоди, й у самий раз достатньо далеко, щоб не роздивитися злочину. Вони
перебували достатньо близько, щоб почути, як невгамовний розгублений
купалець розпачливо реве, закликаючи на помiч будь-кого, хто би врятував
його потопаючу дружину; й вони були надто далеко, щоб вирiзнити (якщо б вони
подивились вперед час), що зовсiм не розгублений купалець наразi скiнча╨
затоптувати дружину пiд воду. Цi╨© стадi© я ще не досяг; я тiльки хочу
пояснити простоту дi©, чiткiсть постанови! Ось-бо, значить, Шарлотта
просувалася вплив з незугарною стараннiстю (була вона вельми посередньою
ундиною), але й не без декотро© врочисто© насолоди (бо ж ©© водяник був бiля
не©); i спостерiгаючи це все з самодостатньою яснiстю майбутнього спомину
(як, зна╨те-бо, коли дивишся на речi, прагнучи ©х побачити такими, якими ©х
згадуватимеш у подальшому) - лиснючу бiлявiнь ©© вологого обличчя, вельми
слабо засмаглого, всупереч усiм ©© старанням, i блiдi вуста, й голе опукле
чоло, й тiсний чорний шолом, i повну вологу шию - я знав, що менi тiльки
треба злегка вiдстати, набрати бiльше повiтря в легенi, за тим вхопити ©© за
кiстку й стрiмголов пiрнути пiд воду з мертвим бранцем. Кажу "мертвим", адже
раптовiсть, переляк i недосвiдченiсть змусили б бiдашну ундину вмить
заковтнути повне вiдро смертоносно© озерно© води; я ж мiг би витримати
принаймнi з хвилину пiд водою, не закриваючи при цьому очей. Роковий рух
майнув передi мною, як хвiст падучо© зiрки, по чорнявi намисленого злочину.
Так, у мовчазному зловiсному балетi, танцор трима╨ партнерку за нiжку, йдучи
стрiлою в чудно пiдроблену пiдводну iмлу. Я би виплив за ковтком повiтря, ще
й доти тримаючи ©© пiд водою, а за тим пiрнав би й далi стiльки разiв,
скiльки стало б потрiбно, й тiльки коли над нею остаточно впала б куртина, я
би дозволив собi покликати на помiч. I коли, хвилин за двадцять, тi двi
особи з iншого берега, рiвномiрно збiльшуючись, наблизились би весловим
човном з одним свiжопофарбованим боком, бiдашна панi Гумберт, жертва
м'язово© судоми чи серцевого нападу, або й того й iншого разом, уже стояла б
на головi в чорнильному мулi, сажнiв за п'ять пiд реготливою гладдю
Очково-змi©ного Озера.
Як просто, чи не так? Та ось нумо ж, панове мо©, я був абсолютно
неспроможний змусити себе це виконати!
Вона пливла поряд зi мною, як довiрливий неповороткий тюлень, i вся
логiка пристрастi кричала менi у вуха: "Не чекай!" А я, панове мо©, не мiг i
не мiг! Мовчки я завернув до берега, й статечно, сумлiнно, вона повернула
також, i захриплий вiд крику диявол i доти повторював свою раду, й доти ще я
не мiг змусити себе втопити це нещасне, слизьке, велетiле створiння. Крик
дедалi глухнув у мiру того, як я усвiдомлював сумовиту iстину, що нi завтра,
нi в п'ятницю анi в який iнший день чи нiч, не наставлю себе на ©© вбивство.
О, я мiг уявити, що страшенними ляпанцями порушую симетрiю валеччиних
грудей, або ще якось iнакше завдаю ©й бiль, - й так само ясно мiг побачити
себе вганяючим кулю в черево ©© коханця, так, щоб вiн охнув i сiв. Та
Шарлотту вбити я не мiг - особливо коли, як таке, становище не було,
можливо, таким безнадiйним, яким воно в'являлось на перший подрог того
жахливого ранку. Впiймав би я ©© за сильну рвiйну ногу, побачив би я ©©
здивований погляд, почув би ©© страшний голос, пройшов би таки через це
випробування, ©© привид переслiдував би мене все життя. Мабуть, якби ми жили
в 1447-му роцi, а не в 1947-му, я обминув би сво╨ сумирне ╨ство, пiдсипавши
©й класичну отруту з порожнього агату на перснi, напо©вши ©© роковим
солодким зiллям. Та в нашу буржуазну еру, коли всi тичуть носа в чужi
справи, це не минулося б менi так, як зiходило в пооббиваних парчею глухих
чертогах минулого. В наш час вбивця ма╨ бути хiмiком. Нi, нi, я не був анi
тим, анi iншим. Панове присяжнi, милостивi мостi-панове й такi ж милостивi
мосьпанi! Бiльшiсть звинувачуваних у порушеннях моральностi, котрi сумливо
прагнуть хоч би якихось трепiтких, солодко-стогнучих, фiзичних, та не
неодмiнно злучанням обмежених стосункiв iз дiвчинкою-пiдлiтком - це все
нешкiдливi, нiкчемнi, пасивнi, несмiливi чужинцi, лишень одного благаючi вiд
суспiльства - а саме, щоб воно ©м дозволило слiдувати цiлком взагалi
невинним, аберативним, як то кажуть, хибкостям i вiддаватись у приватний
спосiб маленьким, при╨мно жагучим i непри╨мно вологим актам статевого
збочення без того, щоби полiцiя або сусiди войовно кидались на них. Ми не
статевi нелюди! Ми не ╢валту╨мо, як то роблять бравi жовнiри. Ми нещаснi,
сумирнi, добре вихованi люди з собачими вiчми, котрi достатньо приладнались,
щоб стримувати сво© пориви в присутностi дорослих, та готовi вiддати багато,
багато рокiв за одну можливiсть торкнутись нiмфетки. Пiдкреслюю - ми в
жодному сенсi не людобойцi. Поети не вбивають. О, моя бiдашна Шарлотто, не
дивись на мене з ненавистю iз твого вiчного раю посеред вiчно© алхiмiчно©
сумiшi асфальту, гуми, металу й камiння - ба, слава богу, не води, не води!
Все ж я був на волосинку вiд лиха, кажучи зовсiм об'╨ктивно. I тепер
розкрива╨ться суть мо╨© притчi про iдеальне вбивство.
Ми всiлись на сво© волохатi рушники, просто сонця, жадiбного до нас.
Вона поглянула навкруг, вивiльнила бретельки й лягла навзнак, щоб дати
промiнню поласувати ©© спиною. Сказала, що коха╨ мене. Глибоко зiтхнула,
простягла руку до близького халата й намацала в кишенi пачку цигарок.
Перейшла в сидячий стан, закурила. Вивчила сво╨ праве плече. Нагородила
мене, вiдкривши димного рота, ╢рунтовним поцiлунком. Раптом позаду вiд нас
з-пiд кущiв покотились пiщаним схилом три камiнцi.
"Мерзотнi, пiдглядаючi дiти", проговорила Шарлотта, пiдтримуючи на
грудях об'╨мистий чорний лiфчик i повертаючись знову навзнак. "Доведеться
поговорити про це з Петром Крестовським".
На виходi стежки пролунав шурхiт, звуки крокiв, i з'явилась Джоана
Фарло з мольбертом та iншим приладдям.
"Ти налякала нас", сказала Шарлотта. Джоана пояснила, що була там понад
схилом, у сховку зеленi, й звiдти "шпигувала за природою" (шпигунiв як
правило розстрiлюють), старалась домалювати пейзаж - та нiчого мовляв не
вийшло, таланту забракло (то була суцiльна правда).
"А ви, Гумберте, ви коли-небудь пробували малювати?"
Шарлотта, яка трохи ревнувала мене до Джоани, спитала, чи прийде Джон?
Так, прийде. Вiн збирався снiдати сьогоднi вдома. Привiз ©© по дорозi в
Паркiн╢тон, i скоро вже пiдбере. Який прекрасний ранок! Вона завжди почувала
себе зрадницею по вiдношенню до Мелампiя i Кавали, коли залишала ©х
прив'язаними вдома в такi дивнi днi. Сiла на бiлий пiсочок помiж Шарлоттою й
мною. ╞© довгi брунатнi ноги були для мене так само повабнi, як ноги гнiдо©
лошицi. Вона показувала ясна, коли всмiхалась.
"Я ледь не включила вас у сво╨ озеро", сказала вона. "Мiж iншим, я
помiтила щось, чого ви не постежили. Ви (звертаючись до Гумберта) забули
зняти наручний годинник, так, сер, забули".
"Уотерпруф (противологi), тихо промовила Шарлотта, склавши вуста
по-риб'ячому.
Джоана поклала мою п'ясть собi на колiно й полюбувалась Шарлоттиним
дарунком; за тим поклала руку Гумберта знов на пiсок, долонею догори.
"Ти бозна що могла звiдти вгледiти", зауважила Шарлотта не без
кокетства.
Джоана зiтхнула. "Раз, увечiр", сказала вона, "я бачила двох дiтей,
чоловiчо© й жiночо© статi, котрi ось на цьому мiсцi, дiяльно скуплювались.
╞х тiнi були як гiганти. I я зда╨ться говорила вам про Леслi омпсона,
котрий купа╨ться голяком на свiтаннi. Я тепер усе чекаю, що пiсля чорного
алета з'явиться жирна котлета Айвор Ку©льтi (наш дантист), без нiчого. Вiн,
мiж iншим, неймовiрний оригiнал - цей старух. Коли я була в нього востанн╨,
вiн менi розповiв вкрай непристойну iсторiю про племiнника. Виявля╨ться - "
"А ось i я", - пролунав голос Джона.
21.
Звичка бути мовчазним, коли я гнiвався, або радше, холодна й нiби
мускатна сторона мого гнiвного мовчання, наганяла, було, на Валерiю
неймовiрний страх: "Я не знаю, про що ти дума╨ш, коли ти такий-от i це мене
зводить з розуму", скаржилась вона. Я силив покарати Шарлотту мовчанням - та
вона хоч там як й надалi щебетала або брала мовчальця за пiдборiддя.
Дивовижна жiнка! Бурмочучи, що менi доводиться як нiяк писати наукову працю,
я забирався в свою колишню кiмнату; Шарлотта ж усе житт╨радiснiш прикрашала
наше пожилля, вуркотiла в слухавку, писала листи. З-вiд мого вiкна, крiзь
глянсовий перелив тополево© листви, я мiг бачити ©©, яка йшла через вулицю й
задоволено кидала лист до мiс Фален.
Тиждень вогко©, похмуро© погоди, яка настала за нашими щойно
зображеними вiдвiдинами мовчазних пiскiв Очкового Озера, був одним з
найчорнiших в мо╨му життi. За тим промайнули два-три неясних променi надi© -
перед остаточним спалахом сонця.
Я збагнув, що в мене ╨ добрий мозок, що вiн працю╨ досконало й менi
слiд цим скористатись. Хай я не смiв втручатись у плани дружини на Лолiту
(яка ставала з кожним днем теплiша й смаглявiша пiд ясним небом безнадiйно©
далi), але ж я мiг вiднайти якийсь основний спосiб для затвердження
загального свого авторитету, який я мiг би в подальшому вжити в разi нагоди.
Одного вечора Шарлотта сама дала менi доцiльний привiд.
"У мене для тебе ╨ сюрприз", сказала вона, дивлячись на мене нiжними
очима з-над ложки супу. "Восени, я i ти ©демо до Англi©".
Я неспiшно проковтнув свою ложку супу, витер вуста рожевим папiрцем (О,
прохолодна, тонка матерiя столово© бiлизни в мо©й Мiранi!) й сказав: "У мене
також ╨ для тебе сюрприз, моя люба. Я й ти не ©демо до Англi©".
"Чому? В чому рiч?" спитала вона, назираючи - з великим здивуванням нiж
я рахував викликати на свою вiдповiдь - за мо©ми руками (я проти волi
складав, рвав, м'яв i знову рвав нi в чому неповинну рожеву "серветку").
Зрештою, мiй усмiх дещо заспоко©в ©©.
"Справа ╨ дуже простою", сказав я. "Навiть при найгармонiйнiшому шлюбi,
як наприклад наш, не всi рiшення прийма╨ дружина. ╙ питання, для розв'язання
яких iсну╨ чоловiк. Я добре можу собi уявити хвилююче задоволення, яке тобi,
як нормальнiй американцi, ма╨ завдати пере©зд через океан на тому ж
трансатлантичному пароплавi, що й ледi Бiмбом, кузина короля Англi©, Бiль
Бiмбом, король мороженого м'яса, або голлiвудська хвойда. Й не маю сумнiву,
що я i ти презентували б найлiпшу рекламу для туристично© контори; ти з
вiдвертим упаданням, а я, стримуючи заздрiсний захват, дивимось в Лондонi на
варту палацу, на цих малинових гвардiйцiв, Бобрових М'ясо©дiв, чи як ©х там
ще. Я ж бо, якраз, маю алергiю на ╙вропу, включно з доброю старою Англi╨ю.
Як тобi добре вiдомо, я нiчим окрiм найсумнiших споминiв не пов'язаний зi
Старим, i вельми зогнилим, Свiтом. Жодна кольорова об'ява в тво©х журналах
цього не перемiнить"...
"Та любчику мiй", сказала Шарлотта, "я ж бо -".
"Нi, стривай. Це - дрiбниця, частка; я, власне, кажу в найширшому
сенсi. Коли тобi заманулось, щоб я збавляв цiлi днi, смалячись на озерi,
замiсть того, щоб займатись сво╨ю працею, я охоче пiдкорився й постав ради
тебе представником бронзово© молодi, замiсть того щоб зостатись
лiтературознавцем i ... нi, скажiмо, педагогом. Коли ти мене ведеш на бридж
до милiших Фарло, я сумирно тягнусь за тобою. Нi, будь ласка, пожди. Коли ти
декору╨ш свiй дiм, я не заважаю тво©м задумкам. Коли ти вирiшу╨ш - ну,
вирiшу╨ш усякi там речi, я можу бути проти, цiлком проти - або, скажiмо,
почасти; та я мовчу. Я iгнорую окремi випадки, та не можу iгнорувати
загальний принцип. Я люблю, щоб ти мною командувала, та всяка гра ма╨ сво©
правила. Нi, я не серджусь. Я зовсiм не серджусь. Припини це робити. Та я
презентую половину сiмейного вогнища, й маю власний, невеликий, але
розбiрливий голос".
Вона перейшла мiж тим до мого краю столу й, упавши на колiна, повiльно,
проте настiйливо трусила головою й перебирала плеканими нiгтями по мо©х
штанах. Сказала, що ©й i на думку не спадало, що можу так думати. Сказала,
що я ©© божество i володар. Сказала, що Лу©за вже пiшла, й ми можемо негайно
вiддатись коханню. Сказала, що я мушу вибачити ©й, або вона помре.
Цей маленький iнцидент значуще мене пiдбадьорив. Я спокiйно вiдповiв
©й, що рiч не в прощеннi, а в перемiнi поведiнки; i я вирiшив закрiпити
здобуту перевагу й проводити далi багато часу в суворому й похмурому
вiдчуженнi, працюючи над книгою або хоча б позуючи, що працюю.
Лiжко-кушетка в мо©й колишнiй кiмнатi здавна вже було перетворено
просто в кушетку, чим зрештою завжди залишалось у душi; й Шарлотта
попередила мене насампочатку нашого спiвжиття, що поступово кiмната буде
перероблена на справжню письменницьку майстерню. По двох десь днях пiсля
"британського iнциденту", я сидiв у новому й дуже покiйному крiслi з волюмом
на колiнах, коли постукавши колечком на пальцi, впливла Шарлотта. Якими
несхожими були ©© рухи з рухами мо╨© Лолiти, коли та була до мене заглядала,
в сво©х милих, брудних, синiх штанях, вносячи з собою з кра©ни нiмфеток
аромат плодових садiв; прямовита й казкова, й смутно порочна, з
незастiбнутими нижнiми ╢удзичками на хлоп'ячiй сорочцi. Та дозвольте менi
вам дещо сказати. Пiд запальнiстю маленько© Гейз, як i пiд статечнiстю
велико© Гейз, несмiливо бiг той самий (i на смак i на слух) струмочок життя.
Вiдомий французький лiкар казав якось мо╨му батьковi, що в близьких родичiв
найслабше буркотiння в шлунку ма╨ такий же самий музичний тон.
Отже, Шарлотта впливла. Вона вiдчувала, що мiж нами не все гаразд.
Напередоднi, як i в день перед тим, я зробив вигляд, нiби заснув, одразу, як
ми повкладались, а пiдвiвся перед тим, як вона прокинулась. Вона ласкаво
запитала, чи не заважа╨.
"Цi╨© хвилини - нi", вiдповiв я, повертаючи вiдкритий на лiтерi "К" том
енциклопедi© для дiвчаток, так щоб лiпше роздивитись малюнок, надрукований
нижнiм кра╨м уздовж вiдрiзу.
Вона пiдiйшла до столика - той був з пiдробного червоного дерева з
однi╨ю шухлядою. Поклала на столик руку. Столик був незугарний, що й казати,
та вiн анi в чому не був винний перед нею.
"Я давно хотiла тебе спитати", сказала вона (дiловито, без усякого
грайства), "чому вiн у тебе замкнений? Ти хочеш, щоб цей столик зостався в
кабiнетi? Вiн жахливо якийсь гидкий".
"Дай йому спокiй", процiдив я. Я був з герл-скаутами в Кальгарi.
"Де ключ?"
"Схований"
"Ах, Гумчик..."
"В ньому замкненi любовнi листи".
Вона кинула на мене погляд поранено© газелi, який так ярив мене; й за
тим, не зовсiм розумiючи, чи я жартую, й не знаючи, як пiдтримати розмову,
простояла впродовж кiлькох тихо вертованих сторiнок (Канада, Кiно, Конвалiя,
Костур), дивлячись бiльше на вiконне скло, нiж крiзь нього, й барабанячи по
ньому гострими, кармiновими, мигдалеподiбними нiгтями.
Двi хвилини по тому (на Кролику чи Купаннi) вона пiдiйшла до мого
крiсла й опустилась, важелезним крупом з шотландсько© вовни, на руччя,
вiйнувши в мене запахом тих же самих парфумiв, якi уживала моя перша
дружина. "Чи не волiла б ваша яснiсть провести осiнь ось тут?" спитала вона,
вказуючи мiзинцем на нудьгавий осiннiй пейзаж в одному зi схiдних штатiв.
"Навiщо?" (карбовано й повiльно). Вона знизала плечима. (Ймовiрно, Гарольд
любив брати вiдпустку о цiй порi. Мисливський сезон. Бабине лiто. Умовний
рефлекс з ©© боку).
"Менi зда╨ться, я знаю де це", сказала вона, все ще вказуючи мiзинцем.
"Пам'ятаю, там ╨ готель з романтичною назвою: "Спочин зачарованих
мисливцiв". Годують там божественно. Й нiхто нiкому не заважа╨".
Вона потерлась щокою об мою скроню. Валечку я вiд цього вiдучив одразу.
"Чи не хочеш ти щось особливе до обiду, мiй любий. Пiзнiше завiтають
Джон та Джоана".
Я гмикнув. Вона поцiлувала мене в нижню губу й, весело сказавши, що
приготу╨ торт (з тих часiв, коли я ще був на пожильцях, збереглась легенда