игу-та-схлипу, боготвореного тво©ми соотроковицями (Лолiта: "Мо©ми що? Кажи по-людськи"). Цей iдол тво©х колежанок тобi здавався схожим на та╨мничого Гумберта. Ба тепер я лишень старий татко - казковий батько, який оберiга╨ казкову доньку". "Ma chre Dolores! Я хочу тебе захистити, люба, вiд усiх жахiв, що трапляються з малими дiвчатками в вугiльних складах i слiпих провулках, а також, comme vous le savez trop bien, ma gentille, в лiсах, сповнених синiх ягiдок в найсинiшу пору року. Що би не вiдбулось, я зостанусь тво©м опiкуном, i якщо ти будеш вести себе добре, сподiюсь, що в скоре майбуття суд узаконить мо╨ опiкунство. Проте, забудьмо, Долорес Гейз, так звану судову термiнологiю - термiнологiю, яка бачить рацiональним визначення: "розпусне й любострасне спожильство". Я зовсiм не злочинний сексуальний психопа, який дозволя╨ собi непристойнi вiльнощi з дитиною. Розбещенням займався Чарлi; я-бо займаюсь розрощенням, дитячим паростям, яке потребу╨ окремого догляду: зверни увагу на тонку рiзницю мiж обома термiнами. Я ╨ твiй таточко, Ло. Дивись, у мене тут ╨ вчена книжечка про дiвчаток. Дивись, моя крихiтко, що в нiй кажуть. Цитую: "нормальна дiвчинка" - нормальна, зазнач - "нормальна дiвчинка за звичай доклада╨ всiх сил для того, щоб сподобатись батьковi. Вона в ньому прочува╨ предтечу бажаного, невловимого мужчини" ("невловимого" добре сказано, клянусь тiнню Полонiя!). Мудра мати (а твоя бiдна мати стала б мудрою, якби зосталась в живих) сприя╨ спiлкуванню мiж батьком i донькою, бо розумi╨ (даруй кепський стиль), що дiвчинка виводить свою мрiю про милування й замiжжя вiд спiлкування з батьком. Та що саме хоче сказати ця бадьора книжка словом "спiлкування", яке таке "спiлкування" рекоменду╨ вона? Знов цитую: "Серед сiцiлiйцiв статевi зносини мiж батьком i донькою приймаються, як щось природне, й на дiвчинку, яка бере участь у цих зносинах не дивиться з докором соцiальний лад, до якого вона належить". Я високо шаную сiцiлiйцiв, - це пречудовi алети, пречудовi музики, пречудовi, вельми почтивi люди, Лолiто, i пречудовi коханцi. Та обiйдемось без вiдступiв. Допiру ми разом читали в газетi якусь лабуду про якогось порушника моральностi, який визнав, що переступив закон, проведений Манном, i перевiз прегарненьку дев'ятирiчну дiвчинку зi штату в штат з нечестивою метою, - не знаю, що вiн пiд цим розумiв. Долорес, ласочко! Тобi не дев'ять, а скоро тринадцять, i я б не радив тобi бачити в собi маленьку бiлу рабиню, а, крiм того, я не можу схвалити цей самий Mann Act, хоча б тому, що вiн пiдляга╨ негарному каламбуровi, якщо взяти iм'я шанобного члена конгресу за епiтет "чоловiчий": так мстять боги семантики мiщанам з туго застiбнутими гульфиками. Я твiй батько, i я говорю людською мовою, i я кохаю тебе. Й нарештi, подивимось, що вiдбува╨ться, якщо ти, малолiточка, звинувачена в зведеннi дорослого пiд дахом добропорядного готелю, звернулася б до полiцi© зi скаргою на те, що я тебе викрав i з╢валтував. Припустимо, що тобi повiрять. Недолiтня, яка дозволила повнолiтньому спiзнати ©© тiлесно, пiдда╨ свою жертву звинуваченню в "формальному з╢валтуваннi" або в "содомському грiху другого ступеня", залежно вiд меода; й максимальне за це покарання - десять рокiв ув'язнення. Отже, я йду за ╢рати. Гарно-с. Йду за ╢рати до 1957 року. Та що тодi буде з тобою, сирiтонько? О, звичайно, тво╨ становище ╨ кращим за мо╨. Ти потрапля╨ш пiд око Департаменту Громадського Нагляду - що, звiсно, звучить доволi похмуро. Зразкова жорстка наглядачка, подiбна до мiс Фален, але менш поступлива й непитуща, забере твiй губний олiвчик i прикраси. Жодних бiльше гулянок! Не знаю, чи ти чула про закони, що стосуються залежних, занедбаних, невиправних i злочинних дiтей? Поки я буду скнiти за ╢ратами, тобi, щасливiй, занедбанiй i так далi дитинi, пропонований буде вибiр мiж кiлькома пожиллями, на загал доволi мiж собою схожими; дисциплiнарну школу, виправний заклад, притулок для бездоглядних пiдлiткiв, або одне з тих пречудесних притулкiв для неповнолiтнiх нормопорушникiв, де дiвчатка в'яжуть всiлякi речi й виспiвують гiмни, й отримують оладки на згiрклому салi в недiлю. Туди-бо впадеш ти, Лолiто: моя Лолiта, ця Лолiта, кине свого Катулла, щоб жити там з iншими схибленими дiтьми. Просто кажучи, якщо нас удвох упiймають, тебе випатрають i впроторять, кошенятко, c'est tout. Житимеш, моя Лолiта житиме (ходи сюди, мiй кавовий розане) з тридцятьма дев'ятьма iншими дурками в брудному дортуарi (нi, будь ласка, дозволь менi...), пiд оком потворних вiдьом. Ось становище, ось вибiр. Чи не вважа╨ш ти, що за даних обставин, Долорес Гейз повинна лишатися вiрною сво╨му старому папановi?" Вдовбуючи все це, я успiшно тероризував Лолiтоньку, яка всупереч певнiй нахабнiй грайливостi витiвок i раптовим проявам дотепностi, була аж як не такою блискучою дiвчинкою, як можна було вивести з ©© "розумового коефiцi╨нта", виданого ©© наставниками. Та якщо менi вдалося поставити як основу того, що i та©ну й провину ми повиннi брати на двох, менi багато складнiше було пiдтримувати в нiй гарний настрiй. Щоранковим мо©м завданням протягом цiлого року мандрiв було винайдення яко©сь путiвно© примани - визначено© мети в часi i в просторi - котру вона могла б передчувати, аби дожити до ночi. Iнакше, кiстяк ©© дня, позбавлений формуючого й пiдтримливого призначення, всiдав i розвалювався. Поставлена мета могла бути чим завгодно - маяком у Вiргiнi©, яскинею в Арканзасi, переробленою на кав'ярню, колекцi╨ю револьверiв та скрипок десь в Аклахомi, точним вiдтворенням Лурдського Гроту в Лу©зьянi, або вбогими фотографiями часiв процвiтання рудокопно© справи, зiбраними в Колорадському музе© - однаково чим, та ця мета повинна була стояти проти нас, як нерухома зiрка, навiть якщо я i знав наперед, що коли ми дотнемо ©©, Лолiта покаже, що ©© зараз виверне з вiдрази. Пускаючи в хiд географiю Сполучених Штатiв, я годинами силив створити ©й на догоду позiр, що ми живемо "повним життям", що котимось до певного незвичайного задоволення. Нiколи в життi не бачив я таких гладких, поступливих дорiг, як тi що тепер розгалужувались вперед нас по залатанiй ковдрi сорока восьми штатiв. Ми жадко ковтали цi безкiнечнi шосе; в п'янкому мовчаннi пливли ми по ©х чорному, бальному лиску. Лолiта була не тiльки байдужа до природи, але буремно опиралась мо©м спробам звернути свою увагу на ту чи iншу чудовну окремiсть ландшафту, цiнувати який я сам навчився лиш пiсля тривало© вза╨модi© з красою, завжди присутньою, завжди з подихом по обидва боки нашого недостойного шляху. Завдяки забавному по╨днанню художнiх уявлень види пiвденно-американсько© низини здавались менi спершу схожими в загальних рисах на дещо з минулого, упiзнаване мною з усмiхом подиву, а саме на розфарбованi клейонки, що ©х колись ввозили з Америки, якi чiплялись над умивальнями в середньо╨вропейських дитячих i вечорами чарували сонну дитину зеленими селянськими видами, вiдбитими в них - матово-кучерявим га╨м, амбаром, стадом, руча╨м, мутною бiлиною якихось неясно квiтучих плодових садiв i, певно, ще огорожею, складеною з камiння, або гуашевими, горбами. Проте, поступово, стрiнутi тепер прообрази цих елементарних аркадiй ставали на позирк дивнiшими мiрою мого знайомства з ними. За обробленою рiвниною, за iграшковими крiвлями мдляла затьмара нiкому не потрiбно© краси там, де сiдало сонце в платиновому маревi, й теплий вiдтiнок, що нагадував зчищений персик, розходився верхнiм кра╨м пласко© сизо© хмари, злито© з далекою романтичною димкою. Iнодi позначалась край неба череда широко розставлених дерев, або спекотний безвiтряний полудень мло©вся над засадженою конюшиною пустелею, й хмари Клода Лоррена були вписанi в найвiддаленiшу, iмлисту лазур, причому одна лише ©х купчаста частина ясно вилiплювалась на непевному й наче зомлiлому тлi. А то хоч нависав удалинi суворий небосхил пензля Ель Греко, багатий чорнильними зливами, й виднiвся на мить фермер з потилицею мумi©, а за ним тяглися смуги ртуттю лиснiючо© води мiж смугами рiзко-зелено© кукурудзи, й усе це сполучення розкривалось вiялом - десь у Канзасi. Скрiзь, в просторi рiвнин, велетенськi дерева пiдступали до нас, щоб збитись у догiдливi купи при шосе i зрядити окравками гуманiтарно© тiнi пiкнiковi столи, якi стояли на бурому ╢рунтi, помережаному сонячними блисками, сплощеними картонними чашками, деревними летючками й викинутими паличками вiд морозива. Моя небридка Лолiта охоче користувалась придорожнiми уборними - ©© чарували ©х надписи: "Хлопцi" - "Дiвки", "Iван та Мар'я", "Вiн" i "Вона", й навiть "Адам" i "╙ва"; й поки вона там перебувала, я зникав у поетичному снi, споглядаючи сумлiнну барвнiсть бензинових приладiв, що вибивалась на дивнiй зеленi дубiв, або який-небудь дальнiй пагорб, який видирався, вкритий рубцями, та все ще неприручений, з гущин агрикультури, якi силились оволодiти ним. По ночах високi вантажiвки, всипанi рiзнобарвними вогнями, як страшнi й гiгантськi рiздвянi ялинки, пiдiймалися з пiтьми й грохкотiли повз нашого спiзнiлого седанчика. I знов, наступного дня над нами танула вицвiла вiд спеки лазур малонаселеного неба, й Лолiта жадала холодного трунку: ©© щоки енергiйно вдавались углиб, над соломинкою, й коли ми повертались в машину, температура там була пекельна; проти нас дорога переливчасто блистiла; далеко попереду стрiчне авто змiнювало, як мiраж, окрес у просяйку, вiдбиваючому його, i нiби повисало на мить, старовинно квадратне й лобасте, в мерехтiннi спеки. Й мiрою того, як ми просувались все далi на захiд, з'являлись в степу пучки полину, "сейджбраш" (як назвав ©© гаражист) i ми бачили загадковi обриси столоподiбних горбiв, за якими пливли червонi кургани в плямах ялiвника, й за тим справдешнiй чорний ланцюг, бланжевого вiдтiнку, який перебiгав в блакитний, а з блакитного в нез'ясовний, i ось ця пустеля спiткала нас рiвним i сильним вiтром, i летючим пiском, i сiрим терням, i мерзенними клаптиками паперу, iмiтуючими блiдi квiти серед шпичакiв на мучимих вiтром бляклих стеблинах уздовж усього шосе, посеред якого iнодi стояли простодушнi корови, зацiпенiлi в дивнiй поставi (хвiст налiво, бiлi вi© направо), всупереч всiм людським правилам дорожнього руху. Мiй адвокат радить менi дати чiтке й прямолiнiйне зображення нашого маршруту, i тепер я, зда╨ться, досягнув точки, де не можу обминути цi╨© докуки. Грубо кажучи, протягом того божевiльного року (з серпня 1947-го до сiчня 1948-го року) наша путь почалася з рiзних звивин i завиткiв у Новiй Англi©; за тим зазмiючилась на пiвдень, тако i всяко, до океану й вiд океану; глибоко впiрнула в ce qu'on appele "Dixieland"; не дiйшла до Флориди (через те що там були в той час Джон та Джоана Фарло); повернула на захiд; зи╢за╢ами прорiзала бавовнянi й кукурудзянi зони (боюсь, любий Клеренсе, що виходить не так вже ясно, та я нiчого не нотував, i тепер для перевiрки пам'ятi менi залишився до диспозицi© тiльки жахiтно знiвечений путiвник у трьох томиках - дiйсний символ мого покраяного минулого); перетнула по двох рiзних перевалах Скелястi Гори; закрутилась в пiвденних пустелях, де ми зимували; докотилась до Тихого Океану; повернула на пiвнiч крiзь блiдий бузковий пух калiфорнiйського мирта квiтучого по лiсових узбiччях; майже дiйшла до канадського кордону; й за тим потягнулася знов на схiд, через солончаки, посiченi яругами, через рiвнини в хлiбах, назад до вкрай розвиненого рiльництва, (де ми зробили гак, щоб обминути мiсто Лолiтоньки), й, нарештi, вернула пiд крило Сходу, пунктирчиком скiнчившись в унiверситетському мiстечку Бердслей. 2. Проглядаючи наступнi сторiнки, читач ма╨ зважати не тiльки на цiлий маршрут, накреслений вище, з його численними бiчними за©здами, туристичними тупиками, вторинними колами й примхливими вiдхиленнями, ба також на той факт, що, аж нiяк не будучи безжурною partie de plasir, наша подорож являла собою круте, пружне телеологiчне вивiтлення, чия ╨дина raison d'tre (цi французькi клiше показовi) зводилась до того, щоб тримати мою супутницю в звичайному станi духу вiд цiлунку до цiлунку. Гортаю мiй пошарпаний путiвник i смутно бачу знову той парк Магнолiй в пiвденному штатi, що забрав у мене чотири долари, в який, судячи по об'явi, слiд було завiтати з трьох причин: раз - тому що Джон Галсворi (посереднiй, давно скам'янiлий письменник) проголосив цей парк прекраснiшим в свiтi; два - тому що Бредекер 1900-го року його позначив зiрочкою; й три - тому що... о читачу, о мiй читачу, вгадай!... тому що дiти (а чи не була моя Лолiта, чорт забирай, дитинчам?) "пройдуть, сповненi умлiвання, з сяйними вiд розчулення вiчми, крiзь це передчування Раю, вбираючи красу, спроможну накласти вiдбиток на все ©х життя". "Не на мо╨", хмуро шпурнула Лолiта й усiлась на лавку з недiльним додатком двох газет на сво©х гарненьких колiнцях. Ми знову й знову пройшли всю гаму американських придорожнiх ресторанiв, вiд простецького "╞си!" з його оленячою головою (згадую темний слiд довго© сльози у внутрiшньому кутi скляного ока), нiбито "гумористичними" кольоровими картками з сiдницями, нiмецького "курортного" типу, папiрцями сплачених рахункiв, посадженими на кiл, льодяниками в виглядi лiлiпутових рятiвних кругiв, чорними окулярами на продаж, рекламно-небесними видiннями рiзних родiв морозива по стiнах, половиною шоколадного торта пiд склом i кiлькома бридкими кмiтливими мухами, звивисто й швидко повзучими по липкiй цукернiй сипанцi на мерзотнiм прилавку; й до самого верхнього розряду, до дорогого кабаре з пригашеним свiтлом, вбого кумедною постiльною бiлизною, безтямними оффiц'янтами (бувшими в'язнями або студентами, що пiдробляли), гнiдою спиною кiноакторки, соболячими бровами ©© любашка, та оркестром, складеним зi стиляг з саксофонами. Нами були оглянутi численнi достоуважностi (слоняче слово!) величезний в свiтi сталагмiт, розташований у знаменитiй печерi, де три пiвденносхiдних штати святкують географiчну зустрiч (платня за огляд залежно вiд вiку: з мужчин - один долар, з ледь опушених дiвчаток - шiстдесят центiв); гранiтний обелiск в пам'ять баталi© при Блю-Лiкс, з древнiми кiстьми та iндейськими горшками в музе© по сусiдству (гривеник з Лолiтоньки - дуже недорого); цiлком сучасна буда, зухвало вiдновлена пiд хату, де народився Лiнкольн, скеля з металевою дошкою в пам'ять автора вiршу "Дерева" (ми за©хали тут у Тополевий Дiл, пiвнiчна Каролiна, куди веде дорога, яку мiй добрий, терплячий, за звичай так стриманий гiд, гнiвно зве "вельми вузькою й занедбаною", пiд чим, хоч я й не ╨ шанувальник поета Кiльмера, готовий пiдписатись). З борту найнятого моторного човна, яким правив лiтнiй, та все ще вiдразливо гарний руський бiлогвардi╨ць i, навiть, казали, барон (у мо╨© дурки одразу спiтнiли долоньки), який знав за буття свого в Калiфорнi© люб'язного Максимовича та його Валерiю, нам було дано дивитись на неприступну Колонiю Мiлiонерiв на островi в деякiй вiдстанi вiд берега штату Георгi©. Далi, ми оглянули: зiбрання ╨вропейських окремих карток у мiсiсiпiйському музе©, присвяченому колекцiонерським дивацтвам, де з гарячим напливом пишання я вiднайшов кольорову свiтлину батькiвсько© Мiрани, ©© смугастi маркiзи, ©© прапор, розвiяний над ретушованими пальмами. "Ну то й що?" недбало сказала Лолiта, сама-бо потай позирала бронзо-засмаглого господаря дорого© машини, який пiшов за нами в цей "музей дивацтв". Релiквi© бавовняно© ери. Лiс в Арканзасi, й на ©© смуглому плечi рожево-лiлове вздуття (робота комара або мухи), яке я стиснув мiж довгими нiгтями перших пальцiв, щоб вичавити з нього чудну прозору отруту, а потiм довго всмоктував, поки не наситився вдосталь ©© пряною кров'ю. Вулиця Бурбона (в мiстi Новий Орлеан), де тротуари, зi слiв путiвника, можуть (цiкава можливiсть) слугувати пiдмостям для негренят, котрi гай-гай (цiкавий стиль) та й станцюють чочотку за декiлька пенi (от весело!), мiж тим як його численнi маленькi iнтимнi нiчнi шиночки геть напханi вiдвiдувачами (ач, пустуни!). Зразки прикордонного фольклору. Садиби часiв до громадянсько© вiйни з залiзними балконами й ручно© роботи сходами - тими сходами, по яких в розкiшному кольоровому кiно актрисочка з сонцем плеканими плечима збiга╨ пiдiбгавши двома ручками преграцiйно - перед спiдницi з воланами (а на верхнiй пляцiвцi вiддана, незмiнно чорношкiра, служниця хита╨ головою). Менiнгерський Iнститут, психiатрична клiнiка (яку я вiдвiдав лише з завзяття). Дiлянка глинистого ╢рунту в гiдному подиву узорi ерозi©, а навколо квiти юки, такi чистi, восковi, але вiдразливо сповненi якоюсь бiлою мiллю. Iндепенденс Мiссурi, де починався в старовину Орегонський Шлях; i Абiлiн, Канзас, де мають мiсце змагання ковбо©в пiд егiдою якогось "Дикого Бiлля". Вiддаленi гори. Близькi гори. Ще гори: синявi красунi, недосяжнi або завжди у перевтiлюваннi, одна за одною, в обжитi горби; гори схiдних штатiв - невдахи, в розумiннi Альп, недоростки; захiднi колоси, пронизуючi серце й небо; ©х сiрi в снiгових жилах, неприхильнi висоття, раптово спiтканi на поворотi шосе; зарослi лiсом громаддя, пiд темною черепицею смерек, якi акуратно затуляють одна одну, подеколи перериваною димно-блiдою осичиною; гiрськi формацi© рожево© й лiлово© барви; фараонiчнi, фалiчнi, "занадто допотопнi" (за висловом блазировано© Ло); сопки з чорно© лави; квiтневi гори з шорсткою по хребтi, наче в слоненяти; гори вересневi, сидячi сидьма, з важкими ╨гипетськими членами, якi вляглись пiд опаданням поношеного жовтого бархату; бiлястi бляклi гори в зелених круглих плямах дубiв; сама остання рудо-гаряча гора з пишним синiм килимом люцерни край пiднiжжя. Ще й ще гiднi уваги види. Мале Айсбергове Озеро, десь у Колорадо: замети вздовж асфальту, пухнячики крихiтних альпiйських квiток, i снiговий схил, по якому Ло, в червонiй кепцi з козирком, силилася з'©хати й заскиглила, й потрапила пiд обстрiл якихось хлопчакiв, якi швиргали в не© снiжками, й вiдповiдала тi╨ю ж срiбною монетою. Скелети згорiлих осик, групи шпичастих синiх суцвiть. Рiзнi атракцiони мальовничих стежин у горах, тисячi Ведмежих Затонiв, Шиплячих Джерел, Фарбованих Каньйонiв. Техас: посухою вражена рiвнина. Кришталева Зала в довжезнiй в свiтi яскинi, вхiд для дiтей молодших дванадцяти лiт вiльний (за Лолiту вже плати!). Колекцiя доморобних статуеток, залишених мiсту тутешньою скульпторкою: не дi╨ по понедiлках - жахливiший понедiлок, пилюка, вiтер, суш. Парк Непорочного Зачаття, в мiстечку на мексиканському кордонi, через який я не смiв пере©хати. Там та в iнших садах, мнозтво смеркових створiнь на зразок сiреньких колiбрi, свердлячих наче хоботком вiнчики неясних квiтiв. Шекспiр, померле мiсто в Новiй Мексицi, де сiмдесят рокiв тому бандит "Руський Бiлль" був повiшений iз всякими кольористими подробицями. Риборозводна станцiя. Житловi комори в стрiмчастiй скелi. Мумiя дiвчинки (iндейсько© тогочасницi флорентiйсько© Беатрисочки). Пекельний каньйон - двадцятий в рахунку. Наше п'ятдесяте переддвер'я якогось парадизу, за словами путiвника, обкладка якого на той час зникла. Сi╨ста пiд ялинками. Клiщ у мене в паху. Завше тi самi три старики, в шляпах i пiдтяжках, провiваючi себе проти лiтньо© нiчки на лавi бiля мiського фонтана. Туманно-блакитна безодня за поруччям на гiрському перевалi й спини сiм'©, яка насолоджувалась видом (мiж тим як Лолiта - пекуче, радiсно, дико, напружено, зi сподiванням, без всякого сподiвання - шепотiла: "Поглянь, це Мак-Крiстал з сiм'╨ю, будь ласка, поговоримо з ними - поговоримо з ними, читачу! - будь ласка, я зроблю все, що ти хочеш, ах, будь ласка..."). Iндейськi ритуальнi танцi, суто комерцiйного сорту. АРТ, не "мистецтво" англiйською, а "Американська Рефрижераторська Транзитна" фiрма. Очевидна Арiзона, iндейськi поселення, туземнi i╨роглiфи, слiд динозавра в пiщаному межигiр'© - вiдбитий там тридцять мiльйонiв рокiв тому, коли я ще був дитиною. Худорлявий, сажневого росту, блiдий парубiйко з рухлявим кадиком, що пожирав очима Лолiту та ©© оранжо-коричневе черевце мiж лiфчиком i трусиками (яке я цiлував п'ять хвилин по тому, мiй бiдний друже). Зима в пустелi, весна в передгiр'©, квiтучий мигдаль. Рiно - нуднiше мiсто в Невадi, з нiчним життям "космополiтним i добре розвиненим" (гiд). ╔уральня в Калiфорнi©, з церквою, збудованою в виглядi бочки. Долина Смертi. Замок Скоттi. Сумнiвнi витвори мистецтва, зiбранi якось таким собi Роджерсом протягом багатьох рокiв. Потворнi вiлли красивих кiноакторок. Слiд ноги англiйського письменника Р.-Л. Стiвенсона на загаслому вулканi. Мiсiя Долорес: чудова назва для роману. Фестони, вирiзанi в пiщанику океанiчним прибо╨м. Людина, яка здрига╨ться в буремному епiлептичному нападi на голiй землi, в штатовому парку Русько© Тiснини. Син╨, син╨ Кратерне Озеро. Риборозводна станцiя в штатi Iдаго й тамтешня в'язниця. Хмурявий Еллостон Парк i його кольоровi гарячi джерела, малютки-гейзери, булькаючi райдужнi грязi (символи мо╨© пристрастi). Стадо антилоп у заповiднику. Наша сота яскиня - з дорослих долар, з Лолiти пiвдолара. Замок, збудований французьким маркiзом у Пiвнiчнiй Дакотi. Палац кукурудзи в Пiвденнiй Дакотi; й гiгантськi голови президентiв, висiченi в гранiтi злетно© височини. Придорожнi плакати з рекламними вiршиками бритвеного крему: "Ната була перед цим волохата, зараз вона вже дружина магната". Зоологiчний парк в Iндiанi з великою спiльнотою мавп, iз пожиллям на бетоновiй реконструкцi© флагмансько© каравели Христофора Колумба. Мiлiарди здохлих, рибою тхнучих ефемерид на склi кожного ресторанного вiкна вздовж пiщаного, скучного озерного берега. Жирнi чайки на великих каменях - побаченi з пароплаву "Сiтi оф Шебогайн", чий бурий, лахматий дим схилявся дугою над зеленою тiнню, вiдкиданою ним же на голубу поверхню озера. Смердотний мотель з нагнiтальною рурою вентилятора, яка йшла пiд мiською каналiзацi╨ю. Садиба Лiнкольна, в бiльшiй сво©й частинi фальсифiкацiя, з настiльними книгами й меблями, вiдповiдного перiоду, побожно браними за його персональне майно пересiчними глядачами. Мiж нами траплялись чвари, великi й маленькi. Найбiльшi з них мали мiсце в наступних мiсцях: Ажурнi Котеджi, Вiргiнiя; Парковий Проспект, Лiтль Рок, бiля школи; Мiльнерiвський Перевал, на висотi 10.759 футiв, у Колорадо; рiг Сьомо© Вулицi й Центрального Проспекту, в мiстi Фенiкс; Третя Вулиця в Лос Ангелосi (через те, що квитки на вiзит у якусь кiнозйомку були розпроданi); Мотель "Тополева Тiнь", Юта, де шiсть молодих деревцi були заввишки не бiльше Лолiти, й де вона, propos de rien, спитала мене, скiльки ще часу я буду спинятись з нею в душних будиночках, задля неподобства, й нiколи не живучи як нормальнi люди. Пiвнiчний Проспект у Берксi, Орегон, рiг Захiдно© Вашингтонсько© вулицi, проти гастрономiчно© крамницi; якийсь городисько в Сонячнiй Долинi, Iдаго, перед цегляним готелем з при╨мно сумiжними блiдо-рожевими й рум'яними цеглинами i з тополею, навпроти, чия струменiюча тiнь вигравала на пам'ятнiй дошцi тутешнього Списку Загиблих. Полинне пустище мiж Пайндлем i Фарсоном. Десь у Небрасцi, Головна вулиця (бiля Першого Нацiонального Банку, заснованого 1889 року), з якимсь залiзничним пере©здом впересiч вулицi, а за ним - бiлими органними трубами силосу. Й Мак-Евенська вулиця, рiг У©тонського проспекту, в мiчиганському мiстi, маючим його, його iм'я. Нам став вiдомий дивний людський придорожник, "Гiтчгайкер", Homo pollex вчених, який чека╨ попутного воза, й багато його пiдвидiв, рiзновидiв; скромний воячко, новiсiнько вдягнений, спокiйно незрушний, спокiйно свiдомий прогонно© користi захисного кольору форми; школяр, готовий про©хати два квартали; вбивця, готовий про©хати двi тисячi миль; та╨мничий, нервовий старий пан, з новою валiзою й пiдстриженими вусиками; трiйця оптимiстичних мексиканцiв; студент, що пропону╨ огляд слiдiв вакацiйно© чорнороботи так само пихато, як iм'я всюди знаного унiверситету, вигаптоване спереду на його куфайцi; безнадiйна панi, в непоправно пошкодженому авто; безкровнi, карбовано кресленi лиця, глянсове волосся й тiкаючi очi молодих збу©в у криклявих вбраннях, якi енергiйно, ледь не прiапiчно виставляють напруженого великого пальця, щоб звабити самотню жiнку або смеркового комiвояжера, терплячого з примхливого збочення. "Ах, вiзьмемо неодмiнно!" часто благала Лолiта, тручи мiж собою, в лише ©й властивий спосiб, голi колiнця, коли який-небудь аж надто вiдразливий екземпляр Homo pollex, мужчина мо©х рокiв i так само широкий в раменах, з face claques безробiтного актора, йшов обернувшись до нас i задкуючи, прямо перед нашим авто. О, менi доводилось аж як пильнувати Лолiту, маленьку млосну Лолiту! Завдяки, можливо, щоденнiй любовнiй зарядцi, вона променiла, попри ©© вельми дитячий вигляд, невимовно-томним свiтiнням, яке приводило гаражистiв, окремих розсильних, туристiв, хамiв у розкiшних машинах, теракотових iдiотiв бiля синькою фарбованих басейнiв, у стан запаморочно© хотi, котра б лестила мо╨му самолюбству, якби вона так не загострювала мою ревнiсть; адже маленька Лолiта добре знала про це сво╨ жарне свiтiння, i я не раз ловив ©© coulant un regard по напрямку того чи iншого люб'язника, якогось, примiром, пiдливача автового масла, з мускулястою золотаво-брунатною оголеною по лiкоть рукою в браслетцi годинника, й не встигав я вiдiйти (щоби купити тiй же Лолiтi солодку бурульку), як вона вже та красень механiк самозабутньо цвiрiнькали жарти, нiби спiвали любовний дует. Коли, пiд час наших бiльш тривалих спочинкiв, я залишався був у лiжку, вiдпочиваючи пiсля занадто пально© ранково© працi, й вiд доброти душевно© (насичений, вибачливий Гум!) дозволяв ©й вийти в сад помилуватись на ружi й навiть перетнути вулицю й вiдвiдати дитячу бiблiоеку разом з мотельною сусiдкою, негарною маленькою Мерi, й восьмирiчним ©© братiйком, Лолiта верталась з годинним запiзненням; босонога Мерi тяглась далеко позаду, а замiсть братiйка були два лобурi-старшокласники, золотоволосi лотри, складенi з м'язiв i гоноре©. Читач може легко уявити собi, що я вiдповiдав потiшницi, коли вона - доволi непевно, треба визнати - питала мене, чи може вона пiти з представленими менi Карлом i Фредом на роликовий каток. Пам'ятаю, як в iншому мiсцi, вперше, пиляного вiтряного дня, я дiйсно дозволив ©й покататись на роликах. Вона мала жорстокiсть зазначити менi, що ©й не буде жодного задоволення, якщо я також пiду, позаяк в обраний нею час ринг ╨ спецiально призначений для молодi. По довгому сперечаннi ми виробили компромiс: я лишився сидiти в авто, зупинившись мiж iнших (порожнiх) машин, наставлених просто неба носом на роликовий каток; я мiг бачити, як пiд його парусиновим шатром близько п'ятдесяти пiдлiткiв, багато-хто парами, безкiнечно котились по колу пiд автоматичну музику, й вiтер срiблив дерева. Моя Доллi була в синiх ковбойських штанях i бiлих чобiтках, як бiльшiсть дiвчат на катку. Я рахував накрути рiвно-гучливого натовпу - й раптом схопився ©©. Коли вона знову про©хала, то була в супроводi трьох жевжикiв, мову яких я пiдслухав кiлька хвилин перед цим: стоячи поза рингом, вони обговорювали дiвчат, якi катались, - i кепкували з чудовно©, довгоудо© красавоньки, яка з'явилась в червоних трусиках замiсть довгих штанiв. Автомобiлiста при в'©здi в Аризону й Калiфорнiю питають, - чи не ввозить вiн фруктiв або рослинних продуктiв; i на цих пунктах, бувало, iнспектор так пильно вдивлявся в нас, що бiдне мо╨ серце давало перебiй. "А меду не везете?" цiкавився вiн i моя медова дурка каталась зi смiху. До цих пiр вiбру╨ менi вдовж оптичного нерву образ Лолiти, ©дучо© верхи, - ланка в низцi платного туру по в'ючних тропах; вона тряслась кроком за дряхлою вершницею й перед червоноши©м пройдою-ранчором, а позаду нього ©хав я й зорив на його жирний торс у квiтчастiй сорочцi ще бiльш злобно, нiж зорить автомобiлiст на спокволу вантажiвку, яка пнеться перед ним по гiрськiй дорозi. А хоча б, в лижному курортi, я бачив ©©, упливаючу вiд мене, небесну, вiдчужену, на еiрному пiд'╨мному стiльцi, все вище й вище, по напрямку до яскрiючо© височини, де дожидались ©© реготливi, напiвголi алети. В якому б мiстi ми не зупинялись, я перш за все дiзнавався, з властивою ╨вропейцевi чемнiстю, про мiсцезнаходження публiчних басейнiв для плавання, музе©в, мiсцевих шкiл, про число дiтей у найближчiй школi, тощо; й про час вiдбуття шкiльного автобуса, всмiхаючись i злегка сiпаючись (я вiднайшов нервовий свiй тiк вiд того, що жорстока Лолiта перша змавпувала його), я зупинявся в стратегiчному пунктi, з мо╨ю бiглою гiмназисткою, що сидiла поруч зi мною в машинi, й споглядав дiвчат, якi виходять зi школи - картина завжди привабна. Такi зупинки вже скоро стали набридати мо©й нетерплячiй Лолiтi, й позбавлена, як це трапля╨ться з дiтьми, всякого спiвчуття, вона вкрай негарно шпетила мене за вимогу, щоб вона мене пестила, поки синьоокi чорнявочки в синiх трусиках, рудавочки в зелених курточках без рукавiв, i хлоп'ячого виду димнi бiлявочки в вицвiлих паперових штанях, проходили повз у сяяннi сонця. Роблячи деяку поступку i ©© примхам, я широко пiдтримував всюди й завше спiльне ©© купання з iншими дiвчатками. Вона обожнювала блискотливi басейни й була вельми спритною пiрнальницею. Я-бо, у комфортабельному халатi, сiдав у строкату чотиригодинну тiнь пiсля власного скромного занурення в воду, i ось раював, з фiктивною книгою або мiшечком цукерок або з тим i другим, або нi з чим, крiм та╨мно пекучих залоз, дивлячись, як вона пусту╨, в гумовому чепчику, вся бiсерна вiд вологи, рiвно засмагла, радiсна, як на вакацiйнiй рекламi, в сво©х тiсних атласних плавках i збiрчастому лiфчику. Дванадцятирiчна приваба! Як гордовито я дивувався тим, що вона - моя, моя, моя, як нiжно я переглядав наш недавнiй полудневий сеанс пiд стогiн диких голубiв i планував наступний, передвечiрнiй, i я мружився в стрiлчатих променях i спiвставляв мою Лолiту з iншими нiмфетками, котрих скупуватий випадок збирав коло не© для мого антологiчного насолодження й розгляду; й нинi, поклавши руку на хворе серце, я, либонь, не скажу, щоб будь-хто збудив у менi гострiший потяг, нiж вона, або якщо i збудив, так тiльки в двох-трьох виняткових випадках, при спецiальному по╨днаннi ароматiв у повiтрi - раз якось (випадок безнадiйний) блiда iспанська дiвчинка, донька аристократа з важкою щелепою, iншого разу mais je divague. Звiсно, менi доводилось бути напоготовi, бо я, проникливий ревнивець, чiтко утямив усю небезпеку цих заслiпливих iгор. Варто менi було вiдвернутись - вiдiйти, примiром, на декiлька крокiв, щоб подивитись, чи вже поприбирали наше пожилля - як вже, по поверненнi, я заставав наглу змiну: Лолiтонька, Les yeux perdus, нуряючи й полощучи довгi пальчастi нiжки в водi, була розлiгшись на кам'яному скраю басейну, в той час як з кожного боку вiд не© напiвлежав un brun adolescent, якого русява ©© краса й ртуть в дитячих складочках черева безсумнiвно - думав я, о Бодлер! - змусить se tordre в повторних снах протягом багатьох ночей... Я спробував навчити ©© грати в тенiс, щоби мати з нею бiльше спiльних забав; та хоч я свого часу грав досконало, вчителем я постав безталанним; тому, в Калiфорнi©, я наполiг, щоб вона взяла деяке число коштовних урокiв у знаного колишнього чемпiона, довгастого, морщинястого старика з цiлим гаремом м'ячикових хлопчикiв. Поза майданчиком вiн наче був страхiтливим розвалям, та iнодi пiдчас уроку, коли для продляння обмiну, вiн дозволяв собi удар, чистий як кактусова квiтка, й зi струнним дзвонням повертав м'яч ученицi, ця божественна сумiш нiжно© точностi й державно© сили нагадували менi, що тридцять рокiв тому, в Канн, я бачив, як саме вiн в пух розбив великого Горбера! До того, як вона стала займатися з ним, я думав, що вона нiколи не навчиться грати. На якомусь готельному майданчику я був тренував мою бездарну дiвчинку, - й передi мною були тi далекi днi, коли при сильному жаркому вiтрi, в вихорi пилу, в туманi дивно© втоми, я давав м'яч за м'ячем веселiй, невиннiй, субтильнiй Аннабеллi (блиск браслетки, плiсирована спiдничка, чорна бархатка вколо чола). Кожне мо╨ слово, кожна настiйлива рада лише заглиблювали похмуру злiсть Лолiти. Дивно сказати, мимо наших вправ вона вподобала, принаймнi до при©зду в Калiфорнiю - безформний перешльоп (та безкiнечнi пошуки м'ячiв), з тоненькою, слабенькою, та на подив гарненькою - в стилi ange gauche - полiтницею. В якостi глядача, завжди готового допомогти, я пiдходив до цi╨© чужо© дiвчинки i вдихав ©© легкий мускусний запах, поки торкав ©© голу руку й тримав ©© за п'ясть з випнутою кiсткою або пересував туди-сюди натиском долонi ©© прохолодну ногу, щоб ©й узяти кращу поставу для удару злiва. Тим часом Ло, нагнувшись уперед, з сонячно-русим волоссям падаючим через обличчя, вбивала ракету, як тростину калiки, в землю й видавала крик вiдрази, спричинено© мо©м втручанням. Я залишав ©х самих й сидячи осторонь, з шовковим шарфом вколо ши©, далi дивився на них й порiвнював ©х тiлорухи. Було це в Пiвденнiй Аризонi, мабуть, де зимовi днi неквапливi, з теплим зiсподом. Незграбна Лолiтонька промахувалася й злостилась, або влучала примiтивною подачею в сiтку й у вiдча© пiднiмала до неба ракету, показуючи вологий, лискучий молодий пух, натомiсть як ©© ще бiльш недоладна й не менш привабна партнерка старанно кидалась на кожний м'яч i щоразу хибила; та обидвi вони радiли неймовiрно й ясними, дзвiнчатими голосами безупинно вели точний рахунок цiй сво©й безсенсовнiй грi. Пам'ятаю, я раз зголосився дiстати ©м прохолодних трункiв: пiднявся стежинкою вкритою гравi╨м i вернувся, несучи двi високих склянки ананасного соку, з газованою водою й янтарним льодом. Ба тут я вiдчув порожнечу в грудях: дiвчаток не було на площадцi. Я нахилився, щоб поставити склянки на лаву - чомусь-то з якоюсь льодяною яснiстю побачив обличчя щойно вбито© Шарлотти. Я роздивився, й менi вимарилось, що майнула фiгурка Лолiти в бiлих трусиках, яка вiддалялась крiзь плямисту тiнь по садовiй стежинцi в супроводi високого чоловiка, котрий нiс двi ракети. Я ринувся за ними, та коли я почав пробиватися з трiском крiзь чагарник, то побачив у варiантному полi зору (як наче лiнiя життя раз у раз роздвоювалась), мою Лолiту в довгих штанях та ©© подругу в трусиках, крокуючих взад-уперед по плевелястiй галявцi й шльопаючих ракетами по кущам в безладних пошуках останнього загубленого м'яча. Перебирати цi свiтлi дрiбницi спонука╨ мене головним чином бажання довести мо©м суддям, що я аж знесилився, щоб надати мо©й Лолiтi всiлякi задоволення. Яке захоплення було бачити ©©, дитину, що показу╨ iншiй дитинi одне з не багатьох сво©х досягнень, наприклад, особливий спосiб скакати скакалкою! Менша нiмфетка, прозоро-блiда вродливка з незасмаглими лопатками, тримаючи правою п'ясть лiво© руки за спиною, дивилась всiма очима - як дивилось i павине сонце вкладене на жорствi пiд квiтучими деревами, посеред мого очастого раю - дивилась, як моя веселкова й вульгарна дзи╢а пiдскакувала, повторюючи рухи стiлькох iнших граючих дiвчинок, видом яких я так п'янiв на змережаних сонцем, рясно политих, свiжо пахнучих тротуарах i парапетах древньо© ╙вропи. Трохи згодом, вона вiддавала скакалку сво©й маленькiй iспанськiй подрузi i в свою чергу дивилась, позираючи за повторенням уроку, iнодi вiдсуваючи волосся з лоба, або складаючи на грудях руки й наступаючи носком однi╨© ноги на пiд'╨м iншо©, або легко опустивши руки на сво© ще хлопчаковi стегна, i я йшов перевiрити, чи скiнчили нарештi клятi мотельнi поко©вки прибирати наш котедж; пересвiдчившись в цьому, я на прощання лагiдно кивав головою сором'язнiй, чорноволосiй дiвчинцi - пажевi мо╨© принцеси - й, батькiвським жестом глибоко запустивши пальцi в кучерi Лолiтоньки, а за тим нiжно, але мiцно охопивши ©© за шию, вiв мою буйливу дитинку в наш вiдлюдний домик для швидкого сполучання перед обiдом. "Чия це кiшка так подряпала вас, бiдного?" скрикувала стигла, м'язиста, красива жiнка - вiдразливого для мене типу, з тих, яким я надто завжди подобався - звертаючись до мене за табль-д'отом в "великому домi" пiд час обiду, пiсля якого мали початись обiцянi Лолiтi танцi. Ось чому я старався триматись подалi вiд людей, мiж тим як Лолiта, навпак, робила все можливе, щоби втягнути в свою орбiту найбiльше число потенцiйних свiдкiв. Вона, образно кажучи, вихляла хвостиком - i навiть всiм сво©м маленьким задом, як це роблять сучки - коли, було, нас допадав ощирений незнайомець i починав бадьору розмову, виходячи з порiвняння географiчних даних на номерних знаках наших машин: "Далеко ж ви за©хали!" Допитливi батьки, бажаючi викачати з Лолiти що-небудь про мене, запрошували ©© пiти з ©х дiтьми в кiно, та я завжди за ©© вiдмовлявся. Ми кiлька разiв ледь не вскочили. Каскади клозетiв переслiдували мене, звичайно, в усiх наших каравансараях; та я нiколи не уявляв собi якi тонкi цi вафлянi перетинки в мотелях "сполученого" типу, допоки, якось вечором, пiсля надто гучних з мого боку стогонiв насолоди, мужське покехкування за стiною заповнило паузу так само чiтко, як начебто я сам прочистив горло; а наступного ранку, поки я пив вранiшню каву в молочному барi (Лолiта завжди спала пiзно й любила, щоб я ©й приносив глечик гарячо© кави в лiжко), мiй давешнiй сусiд, старий бовдур в безрамних окулярах на довгому добродiйному носi й з профспiлковим значком у петлицi, спромiгся преспокiйно втягти мене у розмову, впродовж яко© поцiкавився, чи не вста╨ моя "малжонка" так само неохоче, як i його, коли не бува вдома на фермi, й якби не гнiтило мене усвiдомлення жахно© небезпеки, я б витяг багато втiхи з дивного, здивованого виразу, який з'явився на його тонкогубому обвiтреному обличчi, коли я лаконiчно сказав, сповзаючи з високого табурету, що "я, слава богу, вдовий". Як солодко було приносити ©й цю каву - й не давати ©© ©й, допоки вона не викона╨ свого вранiшнього обов'язку! Яким я був вдумливим другом, яким палким батьком, яким уважним педiатром, що обслуговував усi тiлеснi потреби мо╨© напiвчорнявочки! Дорiкаю природi лише в одному - в тому, що я не мiг, як бажалося б, вивернути мою Лолiту навиворiт та прикласти пожадливих губ до молодо© маточки, невiдомого серця, перламутрово© печiнки, морського грона легенiв, пари гарненьких нирок! У надто тропiчнi днi, в липкiй задусi котеджу менi подобалось прохолодне вiдчуття шкiряного сидiння фотеля пiд мо╨ю масивною головою. Я тримав ©© в себе на колiнах. Вона сидiла як звичайнiсiнька дитина, длубаючись в носi, вся захоплена легким читанням у додатку з газети, так само байдужа до прояву мого блаженства, як начебто це був зневажений предмет, на який вона сiла - примiром, черевик, або лялька, або держак ракети - й який вона не виймала з-пiд себе тiльки з лiнощiв. Очима вона простежувала пригоди сво©х коханих геро©в на сторiнцi гумору (серед них була добре змальована нехлюйна дiвчинка в бiлих шкарпетинках, вилицювата й прямовита, з якою я сам не вiд того був, щоб порозважатись). Любила вивчати подробицi на фотографiях фатальних автових зiткнень. Нiколи не сумнiвалась в реальностi мiсця, часу й обставин, буцiмто пов'язаних з рекламними знiмками голоногих красу