ти, приплесканий у багнюцi. Вiриш, душею поздоровшав. Аж сам дивуюся тепер: як мiг до тако© ганьби - до приписок - дожитись? До того дiйшов був, що всякий непотрiб напував, загощав, щоб тiльки слави добути. А що та слава?.. Якось у мiстi в галере© картину бачив: дiдуган отакий, як би й я, тiльки босий, голий-голiсiнький, iз крильми на спинi. Мчить кудись. Довго метикував я, поки догадався, що то ж алегорiя, то ж у такий спосiб Час намальовано, бо Час - старий i Час летить, мов на крилах... Хрести, ордени, медалi - купою на землi, i той крилатий дiд безжально топче ©х босою сво╨ю ногою, бо слава для нього - нiщо. Топче купу монет, рiзних там динарi©в, попира╨ ©х ногами, бо й багатство для нього теж нiчого не варте. Бережно тулить до грудей лише книгу, на якiй написано: "Iстина". "Iстина" - тiльки вона йому дорога! За все найдорожча! Дорошенко слухав i не впiзнавав колишнього Сухомлина. Кiлька рокiв тому бачив вiн його заклопотаним, очманiлим, задуреним безлiччю справ. Навiть поговорити з ним до ладу не змiг, бо Сухомлин саме тодi ждав яко©сь комiсi©, почував себе, як на голках,- вибачився й помчав у виннi сво© погреби сам наводити ажур... Задобрював, комбiнував, пiдмазував - весь свiт його тодi до цього звiвся... I ось тепер Дорошенко бачить перед собою людину мовби вiдроджену, з оновленою, розкрiпаченою душею... Давши лад рибi та снастям, пiдiйшли до них рибалки, стали жартувати над Сухомлином, що добрi, мовляв, з окозамилювачiв виходять юшковари... Ватаг не ображався. - А ви що, знову в рейс? Знов розгорта╨те парус? - зверталися рибалки до капiтана i, дiзнавшись, що вiн забира╨ з собою ще одного степовика, обступили знiяковiлого Вiталiя, стали давати хлопцевi рiзнi поради: - Ти ж там не осором нас! - Держи фасон! - Ти ж зна╨ш, скiльки наш край капiтанiв дав. I вони беруться по iменах перелiчувати сво©х славетних землякiв - капiтанiв далекого плавання, китобо©в, гарпунерiв, а заодно з ними стали називати ще й знатних чабанiв та механiзаторiв, спом'янули й генерала-двiчi Героя Радянського Союзу, який хоч i не був моряком, зате був родом звiдси, з Лиманського. - Да╨мо, да╨мо кадри для моря,- присолюючи юшку, гомонiв Сухомлин.- Недаром же дiди нашi на морi козакували i саме Чорне море називалось Козацьким. - Ну, тебе ж там купатимуть на екваторi,- застерiгали Вiталика,- це не страшно. А ось коли посилатимуть до боцмана, щоб випросив у нього шматок ватерлiнi©, то тут спершу подумай. - Або ще заставлять кнехти зрушувати з мiсця, так ти подивися пильнiше: .яка там основа... А то iнший, довiрливий, почне над тими тумбами тужитись, аж очi йому рогом вилазять. - Було колись, було,- каже роздумливо капiтан,- коли ми парубчаками приходили найматись в матроси. I над кнехтами силкувались, i котли пробували пересувати. А тепер, екзаменуючи таких, як вiн,- капiтан приязно кивнув на Вiталика,- будьте самi обережнi... Бо вiн не пiсля букваря до вас... Вже й електронiка, i кiбернетика, i тонкощi радiотехнiки - все пiд отим картузиком ╨. З батькiвською нiжнiстю дивився капiтан Дорошенко на хлопця, що аж на очi напустив козирок сво╨© кепочки. У ньому, притихлому й трохи соромливому, впiзна╨ капiтан свою давню юнiсть, що прийшла колись босою на цей причал, прийшла з торбинкою за плечима, латана, батрацька... Зi скромним набутком виходила колись твоя юнiсть на золоту лiнiю життя, а ця йде освiчена, озбро╨на знаннями, i хоч багато що рiзнить вас, багато мiж вами несхожого, але ж ╨дна╨ вас найголовнiше - жага працi, сила любовi, поривання душi... - В якi ж рейси берете ви нашого степовика? - допитувались рибалки.- Чи правда, що повезете в океан водневу бомбу топити? Капiтан Дорошенко задумався, стояв посуворiлий, серйозний. "Друзi мо©. Ви не чули звуку лiчильникiв Гейгера, не бачили ру©н Хiросiми, але думки вашi про те, що й мо©... Малою ста╨ планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевiють на сходi, але знову не витворить ©х. У владi людини - отру©ти повiтряну оболонку планети, отру©ти води океанiв, хоч потiм очистити ©х вона вже нiколи не зможе... Але якщо може людина так багато, то пiд силу ©й i припинити все це! Сто©мо на тому рубежi, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребу╨ захисту... I для цього хочу жити. Скiльки житиму, кожне дiло мо╨, кожен крок буде проти бомби. I коли Вiтчизна накаже потопити ©© - вважатиму це вiнцем свого життя..." Сухомлин ще не доварив юшки, як до причалу прибула учбова мотопарусна яхта з кораблебудiвного,- вона прибула за капiтаном Дорошенком. На мотопаруснику - майбутнi мореплавцi у робах, все молодi, веселi хлопцi-практиканти, що самi цю яхту й будували, самi й викликались доставити нею на завод прославленого капiтана Дорошенка. Незабаром капiтан iз сво©м юним радистом уже був на борту, серед практикантiв; причал зрушився з мiсця й поплив од них разом з кремезною постаттю Сухомлина, з казаном на триногах, з рибалками у зюйдвестках, з Гринею Мамайчуком в розпалахкотiлiй сорочцi... Хати й тополi попливли, Лукiя i мати, чабани й отари, i весь степ поплив... Туго набито паруси, дужий i рiвний вiтер легко жене яхту по водi. Буде ще пiсля цього простiр лиману, i вiтер попутний, i бiла заметiль чайок над головою, аж поки виникне на обрi© заллятий сонцем заводський берег i перед очима капiтана з'явиться судно, що жде його на стапелях. Добре вiн зна╨, здавна зна╨ ту степову корабельню. Весь величезний берег у високих кранах, а в ©хньому чорному лiсi жеврiють, мов червонi велетенськi вогнища, закладенi кораблi. Крани, червоно-палаючi борти будованих суден i зелень тополь! Вся територiя заводу в пiрамiдальних струнких тополях, усi цехи... Он вiн, його красень, височi╨ над тополями, на залiзобетонному стапелi, грудьми до сонця, до океану! Ще кипить там зараз робота, величезний колектив кораблебудiвникiв, друзiв тво©х, знайомих i незнайомих, невтомно, день за днем буду╨ це судно, що його вести крiзь бурi, крiзь шторми та урагани - тобi. Розмiреним будiвничим гуркотом зараз повниться та степова корабельня, виру╨ там трудове життя, луна╨ скреготом, ударами, шумом молотiв, сичанням газових рiзакiв, б'╨ слiпучими спалахами i зорепадом електрозварки... Кожен творить щось сво╨, робить нiби мале якесь дiло: той зварю╨ шви, той перевiря╨ ©х (коли треба - рентгеном!), той фарбу╨, високо зiп'явшись i ганяючи шариковою щiткою по випуклостi борту або пульверизатором насiва╨ фарбу, жiнки клопочуться з iзоляцiйним матерiалом, з отi╨ю самою синтетичною скловатою, захищаючись вiд ©© гостро© пилюки марлевими пов'язками, ще iнший хтось уже оснащу╨ рубку радiоапаратурою, встановлю╨ навiгацiйнi прилади,- а в цiлому як вершина, як апофеоз всi╨© ©хньо© працi вироста╨ цей красень корабель. На спускових дорiжках невдовзi уже змащуватимуть полоззя салом, не тим салом, що ним любили закушувати чумаки, а спецiальним технiчним, що його привозять сюди в бочках i на територi© заводу перетоплюють,сала треба величезну кiлькiсть на кожен спуск. А коли наста╨ день спуску - вiн вилива╨ться тут у справжн╨ свято труда, тисячi людей напружено стежать за творiнням рук сво©х, з хвилюванням слухають, як серед глибоко© тишi лунають по радiо останнi розпорядження спусковiй командi, що працю╨ на очах у всiх, працю╨ чiтко, злагоджено i нiби навiчно. Ключами розгвинчують блоки, вибивають молотами клиння, аж поки все звiльнено, i вся споруда корабля, пiднята на високому стапелi, утриму╨ться вже тiльки двома курками, i трос, що зв'язу╨ курки, натягу╨ться струною... - Рубай курки! I здригнеться тодi на стапелях цей молодий океанський велетень, i плавко, величаво посунеться по змащених полоззях з територi© заводу назустрiч водi, назустрiч океановi... Вперше бачить Вiталiй цю величезну майстерню кораблiв. Усiм найпота╨мнiшим, самою душею вiдкрива╨ться йому завод, не може очей вiдвести хлопець вiд новозбудованого красеня корабля, що, наближаючись, швидко росте, уже в пiвнеба вироста╨ перед ним на стапелях. Наче не водяний, а який-небудь космiчний гiгант нацiлився грудьми сталевими в небо для старту. Де ж побува╨ на ньому Вiталiй? З яких океанiв, з яких широт посилатиме в ефiр сво© вiстi? Та зна╨: хоч де буде вiн, хоч пiд якими сузiр'ями, всюди йому як позивна мелодiя степового рiдного краю нiжно й сумовито дзеленчатиме тронка. 1960-1962