мрi© Мiцно©, як спiвуча мiдь. _("Ганнуся")_ Отак поступово, але невпинно поет визволя╨ться з добровiльного ув'язнення в естетичнiй тюрмi, почина╨ усвiдомлювати свiй зв'язок з масою ("лише гуртом i пущi, i пустинi з пiснями, з гуком можна перейти"), розумi╨ велич сво╨© iсторично© епохи. Думаючи про майбутн╨, вiн уже iронiзу╨ з переляканих революцi╨ю iнтелiгентикiв i чуттям митця стверджу╨ красу нового свiту: Нi, нi! Прийдешн╨ - не казарма, Не цементовий коридорi Сiя╨ в небi нам недарма Золотоокий метеор. Уся творчiсть Рильського двадцятих рокiв - повчальний приклад "перевиховування особи", поступового процесу засвоювання матерiалiстичного свiтогляду. Щиро бажаючи служити правдi i народовi, поет побачив, що найвищий вияв гуманiзму - у торжествi ленiнських iдей, що щастя мiльйонiв добува╨ться лише в жорстокiй класовiй боротьбi. Засво╨ння цих iстин поет iнодi почина╨ справдi "iз абетки". Вiн так i назива╨ одну iз сво©х поезiй, стверджуючи в нiй запроваджуваний у нашому суспiльствi справедливий принцип: "Хто робить, той i ©сть". Можна - каже поет - вiльно обирати для естетично© насолоди будь-яку з минулих епох (ми з цим не погоджу╨мося, як не погоджу╨ться тепер з цим i сам М.Т. Рильський), а проте не можна iгнорувати свiй час: Але любить чи не любити те, Що вколо нас i в нас самих росте, Що творить нас, що творимо самi ми, - Лише слiпець, що замiсть кровi в нiм Тече чорнило струмнем неживим, Тривожиться питаннями такими. Цими видатними словами, що вийшли з глибини душi, визначено весь дальший шлях Рильського. У збiрках "Гомiн i вiдгомiн" (1929), "Де сходяться дороги" (1929) здоровi оптимiстичнi мотиви любовi до життя, захоплення творчою працею ми бачимо все частiше. "Яке це щастя - в радощах земних трудiв i днiв спивати кубок повний", - говорить поет. Небагато хто з поетiв, якi розпочали свою дiяльнiсть до Жовтня, одразу i без вагань увiйшли до лав письменникiв радянських не самою лише назвою, а суттю сво╨© творчостi. Для одних це було справою нескладною: "Моя революцiя", - говорив Маяковський. Iншi пройшли шлях перевиховування. Але в результатi дороги перших i других зiйшлися i не могли не зiйтися тому, що все талановите в нашiй кра©нi не могло не бути втягнуте в орбiту великого Жовтня. У пору, коли з'являлися в свiт вищеназванi збiрки Рильського, виходили такi основоположнi книги укра©нських радянських поетiв, як "Плуг" (1920) Павла Тичини, "Червона зима" (1922) Володимира Сосюри, "17-й патруль" (1926) Миколи Бажана. Поряд iз ними книги Рильського двадцятих рокiв можуть здатися не такими показовими i менш "актуальними" для свого часу. Але це вiрно лише почасти. Насправдi ж вони - цiннi свiдчення того, як вплив революцi© перетворював свiдомiсть тих талановитих людей, що намагалися стати осторонь вiд подiй. Поворот Рильського до живого життя був сповiльненим, а проте неухильним. А коли придивитися до його творчостi 1918-1925 рокiв на фонi усi╨© укра©нсько© поезi© тих часiв, [...] позитивне значення його творчостi тi╨© пори стане особливо виразним. Тепер, здалека, пiсля того, як продукцiя двадцятих рокiв просiялася крiзь сито iсторi©, ми представниками того часу вважа╨мо названих вище видатних поетiв. Але поряд iз ними - скiльки iнших проголошувало нове мистецтво як "синтез деформованого мистецтва зi спортом", зрiкалося, найкращих традицiй минулого, робило з деструкцi© принцип, видавало грубий натуралiзм i фiзiологiзм за риси свiтогляду, а анархiзм - аж до межi, за якою починалося звичайне хулiганство, - за революцiйнiсть! По сторiнках журналiв i збiрок розсипалися "драбинкою" рядки без ритму i рими, а часто й без глузду. Мистецтво справдi деформувалось, перетворювалося на блазенство, дуже близьке до того, яке в нашi днi у капiталiстичних кра©нах вида╨ться за "творчi дерзання", за смiливе "новаторство". На щастя для нашо© лiтератури, здоровi пiдвалини швидко взяли гору над цими перекрученнями, i завдяки керiвництву партi© i уряду, завдяки впливовi живого життя цей накип на чистому джерелi радянсько© поезi© було знято весь. М. Рильський 1918 - 1925 рокiв лишався осторонь вiд цих деструктивних тенденцiй, зберiгаючи класичнi традицi© ставлення до поетичного слова, художнього образу, майстерно© композицi©. I, звичайно, це не означа╨, що вiн був консерватором у галузi мистецтва. Справжн╨ новаторство нiколи не приголомшу╨, не впада╨ одразу у вiчi. Використовуючи успадкованi вiд класики розмiри i строфiчнi будови, Рильський звертався до форм сонетiв, октав, терцин тощо i в пору панування сумнiвного верлiбру писав ямбами i хореями. Диву╨ не це, а те, що навiть деякi висококвалiфiкованi критики iнодi ставили йому в провину це звертання до старих строфiчних форм. Найкращою вiдповiддю цим критикам ╨ збiрка "Троянди й виноград" (1957) не тiльки з низкою чудових сонетiв, а й з дружньою реплiкою талановитому побратимовi поету Андрiю Малишку, який випадково кинув слова: "Сонети куцi - нi к чому". Рильський категорично заперечу╨, посилаючись на приклади Петрарки, Мiцкевича i Пушкiна: Сувора простота, Що слова зайвого в сво© рядки не прийме, Струнка гармонiя, що з думки вироста, Не псевдокласика, а класика - i ©й ми Повиннi вдячнi буть. Не iграшка пуста Та форма, що вiки розкрили ©й обiйми! Рильський мiг би посилатися в укра©нськiй поезi© на приклад Iвана Франка, а iз сучасникiв - на одного з найидатнiших поетiв демократично© Нiмеччини Иоганнеса Бехера... А проте навряд чи варто довго спинятися на речах, очевидних i без iсторичних довiдок та аргументiв. Так поступово, вiд збiрки до збiрки, в поезi© Рильського зростала кiлькiсть житт╨во цiнних елементiв, i нарештi, перехiд ©х у нову якiсть став неминучим. Радянська дiйснiсть допомогла Рильському вийти за межi свого "малого свiту" у великий свiт боротьби за нове соцiалiстичне суспiльство. Важливим стимулом цього переходу була постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову лiтературно-художнiх органiзацiй" вiд 23 квiтня 1932 року. Про значення цi╨© подi© сам поет незабаром писав: "23 квiтня 1932 р. - iсторична дата не тiльки в лiтературi, а й у громадському життi._ _Не тiльки в громадському, а й в особистому життi кожного письменника, що заслугову╨ на почесне iм'я радянського чи щиро прагне його заслужити. Лiрично кажучи, це один з тих моментiв, що окриляють, що скеровують свiдомiсть, що примушують напружувати творчi мускули... ...Це вiн, той квiтень торiшнiй, помiг менi восени здати збiрку "Знак терезiв", таку далеку вiд збiрок попереднiх - i "по-хорошому", зда╨ться менi, далеку. Цей бадьорий вiтер навiяв менi гнiвне закiнчення "Марини", вiн стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в сонячну кра©ну комунiстичного суспiльства". "Декларацiя обов'язкiв поета й громадянина", що вiдкрива╨ збiрку "Знак терезiв" (1932), свiдчила про рiшучий перелом, який вiдбувся в свiдомостi поета в роки першо© п'ятирiчки, про рiшуче його бажання бути активним будiвником i спiвцем безкласового соцiалiстичного суспiльства. Декларацiя проголошу╨ розумiння мистецтва як збро© робiтничого класу в його боротьбi за нове життя: Мусиш ти знати, з ким Виступа╨ш у лавi, Мусиш вiддати ©м Образи й тони яскравi, Мусиш сво╨ iм'я Там написати ясно, Де мiльйонне сiя╨: Клас. Дальший творчий свiй шлях Рильський пов'язу╨ з долею народу, i саме цей зв'язок да╨ його поезi© новi сили, новi теми й образи, розкрива╨ перед ним широкi обрi© майбутнього. Вiн вiрить у перемогу нового свiту над старим, соцiалiзму над капiталiзмом, свiтла над темрявою. Терези життя хиляться на сторону робiтника з важким молотом, що владно ставить його на шалю: Знак терезiв - доби ново© знак... Бiйцi, ╨днайтесь! Не дрiмай, стороже! Безкрилу тьму навiки переможе Визвольник людства, вiльний пролетар. _("Знак терезiв")_ Цикл "На тому березi" показу╨ капiталiстичний Захiд - свiт визиску й гнiту. Пишне панство зiбралося на бенкет, щоб у винi, танцях та розпустi втопити свiй божевiльний жах перед неминучою загибеллю. Але грiзний спiв "Iнтернацiонала" нагаду╨ йому про неминучiсть розплати ("Бенкет"). У збiрцi "Знак терезiв" вмiщено i цикл портретiв "Постатi", якi також ╨ свiдченням творчо© перебудови поета. Перед його духовним зором постають Прометей, Бетховен, Ленiн, Франко, Шевченко як борцi за краще життя людства. ©х гуманнiсть, а разом iз тим непримиреннiсть до ворогiв ставить М. Рильський за зразок для себе i сво©х читачiв. Поки що постать Ленiна вiн сприйма╨ скорiше зовнi, в плакатному зображеннi: Всiм злидарям вiн i гнаним Кинув потужне: борiться! Тим же й горить, як зоря, нам Жест огняно© правицi. _("Ленiн")_ Поет рiшуче вiдмежову╨ться вiд тих, хто досi не бачить нового в життi, хто захоплю╨ться абстрактною романтикою в дусi Уеллса i не бачить Днiпробуду - цього справжнього чуда, створеного людьми кра©ни соцiалiзму. Проти iдеалiзацi© минулого спрямову╨ вiн i поему "Марина", надруковану в 1933 роцi, прагнучи подати в нiй правдиву картину життя народу за часiв крiпацтва. В обдаруваннi М. Рильського в однаковiй мiрi виявля╨ться i лiричний, i епiчний струмiнь. До епiчних творiв у М. Рильського був нахил вiддавна. Вже в збiрцi "Крiзь бурю й снiг" з'явилися поеми "Чумаки" i "Крiзь бурю й снiг", а в збiрцi "Де сходяться дороги" - поема "Сашко". Новим кроком у розвитку епiчного таланту Рильського була поема "Марина", що писалась водночас iз поезiями збiрки "Знак терезiв". Про iдею цього твору автор писав у передмовi так: "Iдея - фальшивiсть усякого "панського народолюбства", чи то "балагульсько-романтичного", чи навiть забарвленого кольорами найлiвiших полiтичних течiй, що на тi часи iснували". У пролозi, звертаючись до радянсько© жiнки-трудiвницi, поет говорить, що вiн написав цю поему "не для плачу та нiжного ниття", а для того, щоб радянська жiнка, востанн╨ подивившись на "сон важкий", смiливо йшла в ясне майбутн╨. Дiйсно, як важкий сон, поста╨ перед нами з давнини життя Марини. Красуню крiпачку розшукав панський попихач Кутернога i привiв до пана Пшемисловського в його "гарем". Марина ж любить машталiра Марка Небабу i втiка╨ з ним, але ©х наздоганяють, i панич Генрiх вбива╨ Марка. Знову Марина у ненависному дворi Пшемисловського, але тепер вже нею цiкавляться не лише старий пан Людвiг, а й молодий Генрiх i сусiдський панич Мар'ян. Мар'ян викрада╨ Марину, а коли вона переста╨ цiкавити його, програ╨ в карти шляхтичевi Замiтальському. Марина ста╨ акторкою крiпацького театру Замiтальського. Почуття ненавистi до панства все бiльш зроста╨ в ©© серцi. Однi╨© ночi вона пiдпалю╨ будинок Замiтальського, i в полум'© пожежi, пiд караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський i його дружина. Сто©ть вона, зацiпивши уста, Струнка, вродлива, та уже не та, Не злякана, заплакана дитина, - Грiм! гнiв! покара! - месниця Марина. Хоч у центрi твору сто©ть образ Марини, але поема охоплю╨ значно ширше коло постатей, да╨ яскраву картину життя польського панства у першiй половинi XIX ст. Панночки зiтхають та розчулюються вiд нiжно© музики i б'ють поко©вок, паничi чемно вклоняються дамам i виголошують гучнi фрази про народолюбство, в той час як на конюшнi за ©х наказом шмагають крiпакiв, - i всi вони викликають гнiв i огиду. Сво© наступнi збiрки поет присвячу╨ оспiвуванню ясного сучасного i майбутнього Радянсько© Батькiвщини. В творчостi М. Рильського цих рокiв особливо значне мiсце займа╨ тема дружби народiв. Новими мотивами пройнята i_ _вся його особиста лiрика. Збiрки "Ки©в" (1935), "Лiто" (1936), "Укра©на" (1938), "Збiр винограду" (1940) пройнятi молодечим запалом, бадьорим оптимiстичним поглядом на свiт, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу i його вождя - Комунiстично© партi©. Основний настрiй лiрики М. Рильського тепер визнача╨ться почуттям радостi, що переповню╨ людину, юнацькою закоханiстю в "нову весну людства", в якiй так високо пiднесено iм'я людини, дано всi умови для розвитку ©© здiбностей. У збiрцi "Ки©в" вмiщено вiршi, присвяченi столицi квiтучо© Укра©ни - Ки╨ву. Бiльшiсть вiршiв збiрки написано октавами, однi╨ю з найулюбленiших строф М. Рильського. Цей класичний розмiр вiн зумiв наповнити новим актуальним змiстом. Поет добре зна╨ iсторiю Ки╨ва, i, може, через це йому особливо впадають в око тi змiни, якi сталися у мiстi за роки п'ятирiчок. Поет розумi╨, що "зелений Ки©в наш" став таким тому, що "вiн червоний", що лише Радянська влада принесла на ки©вськi пагорби справжню весну. М. Рильський малю╨ Ки©в не тiльки як мiсто красивих будiвель i паркiв, але як мiсто промислове, мiсто, в якому буя╨ кипуче творче життя: I вже на березi Днiпра-рiки Не днiв минулих туга i скорбота, Нi, - у прийдешн╨ золотi ворота! Хто ж це зробив? - ╞х звуть бiльшовики. Збiрка "Ки©в" вперше в нашiй поезi© давала багатогранний образ столицi Радянсько© Укра©ни, мiста, так невпiзнанне перетвореного бiльшовиками. Оспiвуючи радiснi буднi соцiалiстичного Ки╨ва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в сво╨му вiршi такi деталi, як "чорно-сизий дим над весняним Подолом", "дух фарби свiжо©", поет пиша╨ться тим, що Ки©в - рiдний брат Москви та iнших радянських мiст - разом з ними буду╨ новий радiсний свiт: Цей свiт, обведений небесною стягою I переламаний крiзь безлiч людських призм, Приплив одним шляхом з Батумi i з Москвою В розлогий океан, що звуть соцiалiзм. _("На березi") _ В строфах, де вiдчутнi iнтонацi© пушкiнського "Мiдного вершника" ("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлю╨ любов до всього того, що принiс у життя Ки╨ва радянський лад: Люблю мiнливiсть рухiв та облич, Люблю знайомих бачить в незнайомих, Люблю дитячу щебетливу рiч, Сiм'ю трудящих в ледарських хоромах. Електрикою перевиту нiч, Денну бадьорiсть по нiчних утомах, I одностайних радощiв зусиль, I в синьому димку автомобiль. _("Октави")_ Збiрка "Лiто" (1936) становить дальший крок у творчому зростаннi М. Рильського. Далеко ранiше поет мрiяв про "пишне творче лiто", i сама назва його ново© книги тепер розкрива╨ основну iдею ©©: це лiто настало i для всього народу, i для самого поета. Нiколи життя не було ще таким прекрасним i багатим, нiколи ще не становила тако© високо© цiнностi людина, нiколи не вiдкривалися перед нею такi широкi творчi можливостi, нiколи не бушувала ще i в людях, i в самому поетi така жадоба творчостi, така воля до активного втручання В життя сво©м художнiм словом. Багатi i повнокровнi поетичнi враження вiд радянсько© дiйсностi М. Рильський втiлював у конкретнi реалiстичнi малюнки, серед яких особливо помiтне мiсце займають портретнi зарисовки нових людей. Ось хлопчик-пастушок маха╨ рукою по©здовi, що проходить мимо. Так бувало й ранiше; повз багатьох таких селянських хлопчикiв мчали по©зди, лишаючи за собою хмари диму i невиразнi мрi© про якесь iнше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, пiдрiсши, ма╨ всi можливостi здiйснити сво© мрi© - вiн сам водитиме по©зди або стане iнженером, буде прокладати новi шляхи. Ось на палубi пароплава старий винахiдник, що немало зазнавав колись глузувань iз сво©х винаходiв, дiлиться з поетом сво╨ю радiстю: його вислухали, зрозумiли, йому вда╨ться перевiрити на практицi свiй винахiд ("Чотири поезi©"). Ось прекрасна укра©нська селянка: Глянула - аж засвiтився снiг, I здалося - вiн розтане враз. Пластiвень ©й на плече прилiг, I здалося, нiби то алмаз. Це голова сiльради. В пам'ятi поета за контрастом поста╨ знана з дитинства мерзенна постать "волосного старшини" дореволюцiйного села з емблемою влади - палицею - в руках. Нiчого спiльного не ма╨ з цi╨ю постаттю образ жiнки, представницi ново© народно© влади: Ти - ялина, сповнена жаги, Що росте на вiтрi й сонцi гiнко... Гей, веселi нашi береги, Горда, смiлива радянська жiнко© _("Голова сiльради") _ Все це - окремi приклади перетворення кра©ни, людей. Правдивий художник, iм'я якого ВКП(б), творить такi чудеса щоденно. Незлiченнi перемоги здобули нашi люди. Вони завойовують Арктику, лiтають у стратосферу - i все це тiльки початок комунiстичного перетворення свiту, остаточно© перемоги над природою. Природа, як i ранiш, близька i люба поетовi. Вiн уважно чита╨ ©© книгу i знаходить на кожнiй ©© сторiнцi образи-символи, що змiцнюють його вiру в наше прекрасне сучасне, в якому пророста╨ вже зерно великого майбутнього. Ось картина весняного перельоту журавлiв, за якими поет стежить з однi╨© з ки©вських вулиць. У стрункому льотi журавлиного ключа вiн вбача╨ алегорiю, що вiдбива╨ творчi прагнення людей нашо© Батькiвщини: Мiркую так: коли б менi схотiлось Подати образ нашо© доби У простiй алегорi©, - я взяв би Отой сталевий журавлиний ключ, Мiцну напругу, силу непохитну, Його жадобу обрi©в, його Непереможну волю, мудрий лад У побудовi, де до того все Скероване, щоб легше розтинати Грудьми повiтря, де в вершинi кута Летить одважний, мудрий проводир, I всi рiвняють лiт свiй по ньому, I зна╨ всяк мету свою й дорогу. _("Журавлi")_ Характерним прийомом М. Рильського як поета-реалiста в цьому вiршi ╨ те, що вiн показу╨, з яких конкретних житт╨вих вражень виникла в нього фiлософська думка, втiлена в образi журавлиного ключа. Перша частина вiрша - це вихоплена з життя сценка: поет, його рiднi та сусiди повибiгали з дому, щоб глянути на перших весняних журавлiв. Поет веде розповiдь п'ятистопним неримованим ямбом з розмовною iнтонацi╨ю, з частими перенесеннями речення з одного рядка в наступний. Навмисне усуваючи такi елементи вiрша, як чiткий подiл на строфи i римування, поет зосереджу╨ сприймання читача на внутрiшнiй динамiцi - виникненнi i розвитку фiлософсько© думки, втiлено© в образ. Ця форма, невимушена i природна, чи не вперше з явившись у М. Рильського в цьому вiршi, потiм не раз повториться в циклах, написаних також вiльним п'ятистопним ямбом, наприклад, у циклi "Ленiнградськi нариси", у вiршi "Мости" та iн. Розвиток тем, мотивiв i образiв збiрки "Лiто" бачимо в наступнiй збiрцi лiрики "Укра©на". Великий вiрш публiцистичного характеру - "Укра©на" - зображу╨ нову, соцiалiстичну дiйснiсть нашо© республiки. На широких просторах укра©нсько© землi працюють щасливi люди; вiдiйшли у безвiсть i нiколи не повернуться жахливi картини минулого: Вста╨ в селi, встав у мiстi Нова людина. Гордий вiк Вiнча╨ слово: бiльшовик. У циклi "Чернiгiвськi сонети" М. Рильський вiдтворю╨ перед читачем образи людей, якi залишили свiй слiд, пам'ять про себе в цьому колись спокiйному стародавньому мiстi. Пушкiн, Шевченко, Коцюбинський, Глiбов - всi вони боролися за свiтле майбутн╨, i це майбутн╨ стало дiйснiстю в оновленому Чернiговi. Щирi рядки присвячено в сонетах славному сину Чернiгiвщини Миколi Щopcy. У весняному цвiтiннi нового життя особливо гостро i яскраво сприйма╨ поет усi явища навколишньо© дiйсностi, ©© найдрiбнiшi деталi. М. Рильський вмi╨ з незначних, звичайних фактiв робити великi i значнi висновки, пов'язувати мале з великим, особисте iз загальним. Вiршi поета, присвяченi Вiтчизнi, сповненi палко© любовi до ©© найкращих синiв i дочок: Я казав синковi, що цвiте Вкра©на, Бо вона - кра©на у Кра©нi Рад, - I пливла у далеч бiла павутина, I смiялось небо, як блакитний сад. _("Ми збирали з сином на землi каштани")_ Остання передво╨нна збiрка М. Рильського, "Збiр винограду", вийшла у 1940 роцi. У вiршi "Народам свiту" поет виступа╨ проти тих, "чий бог - це торг, чий храм - вiйна". Вiн заклика╨ народи з'╨днатися у велику ╨дину сiм'ю i покарати "тих, що роззявляють пащi, щоб свiтом володiти всiм, що розбрат сiють помiж нацiй, щоб легше ©х держать в ярмi" ("Народам радянсько© землi"). Основний пафос збiрки - заклик до оборони кра©ни. Жанри лiрики М. Рильського цього перiоду сво╨рiднi i рiзноманiтнi. Знайдемо у нього написанi в класичнiй манерi вiршi широкого публiцистичного плану, що нагадують подiбнi твори Пушкiна, Лермонтова або Мiцкевича. Як i ранiше, вiн часто зверта╨ться до форми "лiро-епiчного портрета", в нових сво©х книгах даючи нам образи Гоголя, Шопена, Горького, славних чернiгiвцiв. Вiн створю╨ низку пiсень. Але, мабуть, найчастiше у нього зустрiча╨ться жанр лiрично© або лiро-епiчно© медитацi©, тобто роздуму, часто глибоко iнтимного, автобiографiчного характеру. "Особисте" i "громадське" у Рильського - неподiльнi, i його "громадське" саме тому i вплива╨ на читача, що воно в той самий час - i цiлком "особисте". Вiдомо, що в раннiх книжках М. Рильського тема Батькiвщини не займа╨ помiтного мiсця. Спостерiгаючи зростання поезi© М. Рильського, можна сказати, що чим глибше входив поет у радянську дiйснiсть, чим бiльше вiн визначався як поет радянський, тим бiльше зростав вiн i як поет укра©нський. Його радянський патрiотизм пiдвищував у ньому почуття нацiонально© гордостi. Рильському, як i кожному визначному поетовi, ставало дедалi яснiшим, що Жовтнева революцiя - такий самий природний, виправданий всiм ходом попереднiх подiй висновок iз iсторi© Укра©ни, як i з росiйсько© iсторi©. Серед його творiв тридцятих рокiв ╨ великий епiчний уривок - кiлька роздiлiв, написаних до колективно© поеми "Iван Голота". Iван Голота - синтетичний образ укра©нського народу в усi перiоди його iсторичного життя. Тiснять його зовнiшнi вороги - татари i турки, терпить вiн вiд панiв, чужих i сво©х, б'╨ться у вiйську Богдана Хмельницького i в загонi Устима Кармелюка, слуха╨ гнiвну промову поета-агiтатора Шевченка, бачить пiдлу брехню представникiв укра©нського нацiоналiзму i, пройшовши всi стадi© визвольно© боротьби, доходить свiдомостi, що порятунок його народу - тiльки в спiльнiй боротьбi братнiх народiв проти Спiльного ворога. Так виросла основна тема передво╨нного i во╨нного перiодiв творчостi М. Рильського - тема дружби народiв. Роки Велико© Вiтчизняно© вiйни вiдкривають новий перiод i в творчостi М. Рильського. Як змiнився, як безмежно вирiс i змужнiв поет! А вiн же на початку свого творчого шляху гадав, що враження вiд життя можуть стати предметом мистецтва тiльки тодi, коли вони вiдстоялись у свiдомостi творця, стали предметом лiричного "споглядання". В роки 1941 - 1944 поезiя М. Рильського йшла врiвень з подiями, безпосередньо виростала З них, як пiснi всiх найкращих поетiв нашо© кра©ни. Вона змiцнювала в нас любов до Батькiвщини, ненависть до лютого ворога, волю до перемоги. У далекому тилу i в безпосереднiй близькостi до фронту, на зборах Академi© наук Укра©нсько© РСР, евакуйовано© до Уфи, на мiтингу укра©нського народу в Саратовi, на освiтлених ракетами переможних салютiв вулицях Москви, в Харковi, тiльки-но визволеному вiд нiмецьких загарбникiв, у Ки╨вi, що зiяв ще ру©нами Хрещатика, - скрiзь звучав голос поета. Радянський патрiотизм об'╨дну╨ почуття любовi до свого народу з iде╨ю рiвностi i братерства всiх народiв - з "чуттям ╨дино© родини", як сказав iнший видатний поет Радянсько© Укра©ни (Павло Тичина). У цьому - одне з джерел тi╨© велико© радостi, якою, мов сонцем, пронизанi були передво╨ннi вiршi М. Рильського. Во╨ннi роки посилили у нього, як i в iнших радянських поетiв, почуття любовi до Вiтчизни. До вiдчуття нависло© над нею загрози, до почуття гострого обурення з зухвалостi ворога у поета Радянсько© Укра©ни прилучився ще й гострий бiль розлуки. Чорна хмара фашистсько© сарани спустилася на рiднi поетовi мiсця - на "Ки©в злотолитий, Iрпiнську тишу смолисту, рожеву Романiвку", на укра©нськi яснi зорi, тихi води, на все, створене народом, який за Радянсько© влади вперше в багатовiковiй iсторi© зiтхнув на повнi груди. Укра©нську радянську землю топтав ворог. Охоплений лютою ненавистю до слов'янських народiв, вiн намагався поневолити укра©нський народ, винищити його. В усiх творах М. Рильського цього часу чу╨ться один основний мотив: вiра в перемогу людяностi над звiрством. Запорука цi╨© перемоги - Радянська Армiя, велика Комунiстична партiя, дружна сiм'я братнiх народiв Союзу, братня сiм'я слов'ян, нарештi, все прогресивне людство, що пiднялося на боротьбу "з нелюдами". Укра©на не може загинути, не може бути стертий з лиця землi народ, що створив велику культуру, що висунув Шевченка, Франка, чудових музикантiв, артистiв: Хiба умерти можна ©й, В гарячiй захлинутись кровi, Коли на справедливий бiй Зовуть i дерева в дiбровi, Коли живе вона в мiцнiй Сiм'© великiй, вольнiй, новiй? _("Слово про рiдну матiр") _ У цiй сiм'© - братнiй росiйський народ, з яким долю Укра©ни з'╨днала мудра далекогляднiсть Богдана Хмельницького, тут i iншi народи Союзу, незлiченна "промениста рать", що вийшла назустрiч темнiй силi i ©© посiпакам. У страшнi роки, коли гiтлерiвськi пiднiжки, укра©нсько-нiмецькi нацiоналiсти, намагалися продати укра©нський народ у фашистське рабство, М. Рильський стверджував спiльнiсть iнтересiв свого народу з iнтересами прогресивного людства, невiддiльнiсть Укра©ни вiд iнших радянських республiк i таврував ворогiв-запроданцiв вогненно-гнiвними словами: Я - син Кра©ни Рад. Ви чу╨те, iуди, Ви всi, що Ка©на горить на вас печать? Отчизни iншо© нема в нас i не буде, Ми кров'ю матерi не вмi╨м торгувать! Не тiльки знесена на камiнь п'╨дестала, Квiтками вiнчана i кроплена вином, - Стократ милiшою вона для серця стала, Грудьми стрiчаючи ру©ну i погром. _("Я - син Кра©ни Рад") _ Поет вiрить, що, як повiк не впасти Москвi, "серцю народiв, мозковi землi", так нiколи не покри╨ морок туманiв улюблено© столицi Укра©ни - Ки╨ва. Вiн зна╨, що Настане день, настане час - I розiлл╨ться знов медами Земля, що освятив Тарас Сво©ми муками-дiлами. _("Слово про рiдну матiр")_ _У_ поезiях "Ленiнград", "Москва", "Друзям по Союзу", "До Янки Купали" та iнших поет стверджу╨ нерозривну, перевiрену i загартовану у вогнi Вiтчизняно© вiйни дружбу i ╨днiсть укра©нського народу з великим росiйським та iншими народами соцiалiстично© вiтчизни. Поезi© М. Рильського запалювали вогонь ентузiазму у тисяч во©нiв на фронтах, тисяч трудiвникiв у тилу, закликаючи до патрiотичних подвигiв в iм'я перемоги ("Бiйцям Пiвденного фронту"). У роки вiйни Рильський - не тiльки поет, а й публiцист i громадський дiяч. Його статтi i публiчнi виступи мобiлiзовували на боротьбу, наближали нашу перемогу. Але i його поезi© цих рокiв - не тiльки художнi твори, а й дiяння громадянина-патрiота велико© Радянсько© кра©ни. Серед цих поезiй ╨ "Лист до укра©нцiв в Америцi" (1941). Поет вiрить, що його слово дiйде до братiв, якi живуть за океаном, наче райдуга, що велетенською сво╨ю дугою ╨дна╨ два материки. Вiн говорить ©м про мету нашо© вiйни, про велич нашо© боротьби, про неминучiсть нашо© перемоги. I слово його справдi було почуте: укра©нцi, якi живуть у Канадi, вiдповiли листом на послання знаного i любимого поета Радянсько© Укра©ни. Це один з багатьох випадкiв безпосереднього вiдгуку читачiв на голос Рильського. Найвидатнiшим iз творiв Рильського за роки вiйни ╨ поема-видiння "Жага". У творчостi М. Рильського, кажучи взагалi, зрiвноваженi i жар натхнення, i той "холод ума поверяющего", що його Баратинський вважав конче потрiбним для поета. Постiйне звертання до класикiв надало творам М. Рильського ясностi i простоти мови, чiткостi архiтектонiки. Недаремно ж музика була, як ми зна╨мо, одним iз найсильнiших переживань дитинства i юностi поета. Досить часто його творча уява, вiдходячи вiд звичайного "пластичного" ладу, переключа╨ться на музичний. "Жага" - один iз наочних прикладiв такого переключення. З першого погляду - це кiлька лiричних i лiро-епiчних картин, що не мають нiякого iншого зв'язку, крiм спiльно© iде© - любовi до Батькiвщини i болю з приводу ©© страждань. Поема почина╨ться i кiнча╨ться лiричними монологами-пiснями: перший ╨ iнтродукцi╨ю; "Тобi, тобi, моя Вiтчизно, у серцi дзвонять голоси", - говориться в кiнцi ©©. Далi йдуть партi© цих "голосiв". Перший славить "велику i чисту воду", другий - "святий хлiб", третiй - радiсть весняного вiдродження людини та природи. Не можна жити без них, як не можна жити без Вiтчизни. Це символ безмежно iнтимного, нерозривного злиття з найсвященнiшим - з рiдною землею. Голоси змовкають, вiдхиля╨ться завiса минулого, i в туманi встають "силуети": образи людей iз народу, що знемагають вiд голоду, рабства, непосильно© працi. Скарги ©х змiнюються наростаючим рокотанням революцiйно© грози. Урива╨ться вона, i гуде голос казки про те, як прекрасна дiвчина Укра©на зустрiлася з юнаком Жовтнем. Сон сторiч про краще життя збувся, хмари розвiялись, вiдкрилась сяюча далечiнь творчого життя. I раптом тон i стиль поеми рiзко змiнюються: вiд запального, вiд пiснi й гiмна - до спокiйного оповiдання. Далекий весняний день в околицях Ки╨ва на Iрпенi. Поет з дружиною i сином пораються в сво╨му маленькому садку, а високо в небi летять гуси, i в ©х гоготаннi чуються Добросусiдськi вигуки та смiх, Як тут, у нас.- О гуси, гусенята! Прилиньте нинi взяти на крилята Земних дiтей!.. Та нi! Дарма! Дарма! Мiй сад - пустеля, i мiй дiм - тюрма! Рiзким звуком урива╨ться течiя мирного речитативу, що повiдав про недавнiй спокiй i радiсть життя. На змiну п'ятистопним ямбам iдуть вiльнi вiршi: вигуки обурення переходять у крики прокляття вороговi. Нове видiння: образа скорбно© матерi, що склика╨ синiв на боротьбу з ворогом. Фiнал - знову лiричний монолог, уболiвання над стражданням Батькiвщини, який закiнчу╨ться ствердженням вiри в неминучiсть перемоги i вiдродження змучено© рiдно© землi. Безпосереднiстю почуття, силою пафосу, мовним та ритмiчним багатством, сво╨рiднiстю суто музично© будови "Жага" становить значне явище в творчому розвитку поета. Критика, проте, вiдзначала, що деякi вади_ _поеми знижують ©© iдейно-виховну силу. До них вона вiдносила звужене розумiння патрiотизму, недостатн╨ розкриття значення радянського перiоду в iсторi© Укра©ни. Не погоджувались критики i з образом Укра©ни - розiп'ято© на хрестi матерi-мученицi, образом, який не пов'язу╨ться з уявленням про нескорену Радянську Укра©ну, що всю вiйну продовжувала боротися. Нема╨ нiчого поганого в тому, що в багатому стилiстичному запасi поета, який у сво©й творчостi чергу╨ високий ораторський стиль з мелодично-пiсенним i буденно-розмовним, поруч з просторiччям, книжною мовою, неологiзмами також широко використовуються арха©зми (в укра©нськiй класичнiй поезi© ми знаходимо аналогiю у Шевченка), але, можливо, у даному разi, справдi, налiт арха©ки в образнiй системi був зайвим. Ще суворiшiй критицi пiдпала опублiкована в 1944 роцi автобiографiчна поема "Мандрiвка в молодiсть". У нiй поетовi, вiдiрваному вiд Укра©ни (поема писалася в роки евакуацi© в Уфi), схотiлося з усi╨ю щирiстю розповiсти про початок свого житт╨вого шляху, про ту пору, коли вiн жив як "сучасностi короткозорий син", коли, за його визнанням, його свiтогляд був сумiшшю лiберального демократизму батькiв з впливами занепадницьких гурткiв "золото© молодi". Поет не виправдовував цього, але й не осуджував. Про сво╨ дитинство i юнiсть вiн розповiв так, нiбито прожитi роки не перетворили його самого на "нову людину". Панiвним у поемi стало почуття безмежно© благодушностi i всепрощення. Але матерiалiстичне розумiння дiйсностi вимага╨ партiйностi в оцiнках i виключа╨ об'╨ктивiстський пiдхiд до життя. Поет сприйняв цю сувору, але справедливу критику i згодом докорiнно переробив поему. У книжцi поезiй "Мости", виданiй у 1948 роцi, М. Рильський виступив як активний творець i спiвець комунiстичного суспiльства. Провiдною iде╨ю книжки "Мости" ╨ iдея торжества комунiзму. Його переможний похiд бачить поет не тiльки в радянськiй кра©нi, а й за кордоном, в кра©нах народно© демократi©. Це пiдiйма╨ почуття радянсько© нацiонально© гордостi поета, бо вiн бачить, що наша Батькiвщина стала прапороносцем великих iдей комунiзму, прикладом i зразком для всього трудящого людства, що вона очолю╨ сили демократi©, миру i прогресу проти сил iмперiалiстично© реакцi©, проти палi©в ново© свiтово© вiйни. В епiграфi до вiрша "Двi сили" показано боротьбу сил_ _демократичного та iмперiалiстичного табору: Одна - це гнiт i кров, це визиск i неволя, Продажа й купля це, омана, смерть i тлiн, А друга - чесний труд у дружбi свiтлочолiй, Горiння смiливе i сяйво верховин Одна - це та, що свiт ще вчора багрянила, Це - глум напасникiв, це - зрадницька вiйна, За вiльнiсть i за мир повстала друга сила, Хвилини кожно© росте й росте вона. Поет вiдчува╨ себе бiйцем у рядах цi╨© друго© сили - демократичного табору, - на чолi яко© стоять комунiстичнi партi© всiх кра©н i миролюбний Радянський Союз. Поетична форма, якою користу╨ться автор для вираження думки про незбориму силу демократичного табору в боротьбi проти палi©в вiйни, вiдповiда╨ значимостi теми. Iнтонацiя вiрша - урочиста. Поет нiби виступа╨ з мiжнародно© трибуни, кидаючи звинувачення свiтовi iмперiалiстичних хижакiв. Протилежнiсть двох свiтiв зображу╨ться в чотирьох строфах, чiтко подiлених на двi пари рядкiв. У перших пода╨ться нищiвна характеристика свiту визиску, ру©ни, смертi, в других - картини нашого радiсного, творчого мирного свiту. В двох останнiх строфах поет безпосередньо зверта╨ться до палi©в вiйни, голос його сяга╨ вищого напруження i сили: Ви грому хочете? На вас ударить грiм! Зi спокiйною певнiстю сво╨© сили - сили миру, правди комунiзму - поет закiнчу╨ вiрш рядками: Ми - свiту молодiсть, ми - правота людини, ╙дине серце в нас, i прапор наш ╨диний, I слово Комунiзм написано на нiм! Урочисте звучання вiрша створю╨ться i його композицi╨ю, побудованою на антитезi i заключному звертаннi, i розмiреним ритмом шестистопного, чiтко цезурованого ямба, i лексикою, з застосуванням арха©змiв ("олжа", "рать", "тлiн", "зорить", "свiтлочолiй"), i всi╨ю образною системою твору. Тему протиставлення двох свiтiв, викриття палi©в вiйни М. Рильський розгорта╨ i в iнших поезiях збiрки "Мости". При вiдмiнностi окремих формальних моментiв таких вiршiв, як "Океан", "Я голос подаю", деяких роздiлiв циклу "Веснянi води", уся збiрка об'╨днана спiльнiстю думки i стилю. Як i в вiршi "Двi сили", поет гнiвно карта╨ "ворогiв неситих", "дурисвiтiв злостиву рать", славить "комунiзму зорi" i проголошу╨ себе рядовим "в рядах борцiв, що оновлюють свiт", у рядах тих, хто йде пiд проводом велико© Комунiстично© партi©. Ти, Партi╨, вела i привела Крiзь дим бо©в народ до перемоги,- каже поет в однiй iз поезiй циклу "Веснянi води". Провiдним iдейним мотивом збiрки "Мости" ╨ показ благородно© мiсi© радянського народу, який принiс визволення кра©нам, що стали тепер на шлях народно© демократi© та будiвництва соцiалiзму. Перебуваючи пiсля вiйни у дружнiх слов'янських кра©нах, М. Рильський бачить у них паростки нового життя, любов до кра©ни соцiалiзму, Радянського Союзу, i втiлю╨ почуття дружби та ╨дностi народiв в образi мостiв. Ось у новiй Чехословаччинi перекинуто моста через рiчку, i на ньому поет бачить напис: "Спорудили мiст з наказу Кон╨ва бiйцi радянськi". Ось вiн пере©здить Вiслу у вiльнiй демократичнiй Польщi мостом, який також побудовано руками радянських саперiв, синiв багатонацiонально© Кра©ни Рад. Вони клали цi мости не для магнатiв i королiв, а для простих людей, якi будують тут нове, вiльне життя. Отак мости стають символом ╨днання братнiх народiв, символом устремлiння в сонячне майбутн╨. Це почуття сповню╨ серце поета гордiстю за наш народ, за нашу Батькiвщину: I горда мисль пронизу╨ мене; Так, ми мости буду╨мо у свiтi - Ми, днiв нових бiйцi i теслярi, Каменярi грядущо© комуни, - Щоб друзi тими ©здили мостами, Щоб брат до брата броду-переходу У рiках бурноплинних не шукав, Щоб наша сила в ╨дностi мiцнiла! _("Мости")_ Але горе тим, хто зазiхне на нашу ╨днiсть! Будiвники знову стануть бiйцями, i хто з пiдступною метою зiйде на наш вiльний мiст, той впаде у безодню. Вiрш "Мости", що дав назву цiлiй збiрцi, побудовано. на образi велико© узагальнюючо© сили. Для втiлення сво©х думок широкого полiтичного звучання поет знайшов тут сво╨рiдну i просту форму, яка дозволя╨ нам вiдчути, як саме зароджу╨ться поетичний образ "мостiв мiж народами" з безпосереднiх житт╨вих спостережень поета над явищами дiйсностi. Я бачив мiст в землi Чехословацькiй...- почина╨ М. Рильський свою спокiйну, просту розповiдь. У словеснiй тканинi цього твору ми не знайдемо нi умовно-урочистих епiтетiв, нi арха©чно© пiднесено© лексики. Це ще раз свiдчить про багатство i рiзноманiтнiсть творчих засобiв поета, про його умiння використовувати всi "роди збро©" поетичного мистецтва. Зразком щиро©, людяно© i просто написано© поезi© ╨ також вiрш "Записна книжка". Першу частину цi╨© сво╨рiдно© невелико© поеми, присвячено© пам'ятi геро©в Вiтчизняно© вiйни, написано неримованим вiршем. Поет спочатку нiби лиша╨ться в сферi окремих, незавершених вражень: гортаючи стару записну книжку, вiн вдивля╨ться в "записи короткi, що деякi, немов i╨роглiфи", не зрозумiлi тепер самому власниковi записно© книжки, натрапля╨ на список телефонiв i адрес, i тут "короткi, урванi слова" нагадують авторовi його друзiв, полеглих на полi бою. Дiвчина "ставна, весела, аж химерна трохи" - геро©ня Гуля Корольова; поет - "з якою пристрастю вiн сперечався про дiло кровне - про лiтературу" - Кость Герасименко; "спокiйний, простий, лагiдний, твердий Десняк Олекса, бiльшовик незламний...". I ось вiд спогадiв про незабутнiх друзiв думка поетова лине до тих, за кого вони полягли, - до радянського народу. Пiдтриманий урочистим ритмом римованих ямбiв, вступа╨ мотив народно© незборимо© сили: Як дальнiй шум потокiв весняних, Ще не ясний, але вже зрозумiлий, Зроста╨ серед записiв сумних Висока пiсня, повна вiри й сили. Лети, радянська славо, у свiти, Пливи в вiки. Нема тако© сили, Щоб нашу правоту перемогти, Щоб наш огонь згасить мiльйоннокрилий! Вiрш закiнчу╨ться звертанням до народу: В вiйнi за правду ти гримиш, як грiм, В трудi шумиш, як по узгiр'ях води... Оце порiвняння - "в трудi шумиш, як по узгiр'ях води" - розгорнуто в циклi вiршiв "Веснянi води", об'╨днаних думкою про те, що на нашiй землi, де радянський народ недавно геро©чно бився проти "ворога неситого", тепер буя╨ повiнь весняних вод - людсько© працi. Перед нами проходять образи рядових, геро©чних радянських людей - тих, хто боровся з ворогом (лiкар Соснiн, во©н Олекса) i тих, хто працю╨, оновляючи рiдну визволену землю (директор МТС, садовод-мiчурiнець). Поет уславля╨ трудовий переклик Уралу i Донбасу, працю шахтаря i моряка: Немов на бiй, у трудовiй Ти уста╨ш напрузi... Нехай же буде голос мiй, Як чересло у плузi. На службу основнiй iде©, яка проходить через усi вiршi збiрки "Мости", - iде© непереможно© сили народу, керованого в боях i в трудi Комунiстичною партi╨ю, - поет ставить свою високу поетичну майстернiсть. Засоби образностi, iнструментовки й ритмомелодики М. Рильський пiдпорядкову╨ змiстовi, пiдкреслюючи думку звуковими повторами ("братську Братиславу", "спочинку i спокою", "правди й прав" i т. iн.), лексикою, почерпнутою зi скарбiв народно© поезi©, ("злотостеблi ниви", "у затишному придолинку" та iн.). Загалом збiрка "Мости" свiдчить про значне розширення обрi©в поета, про змiцнення його на позицiях партiйностi, про творче збагачення i зростання. Особливо© уваги заслугову╨ дiяльнiсть М. Т. Рильського як поета-перекладача, ©© значення належною мiрою ще недостатньо оцiнено. А проте це новий етап у розвитку укра©нсько© мови i взагалi в розвитку укра©нсько© культури. У Рильського як поета-перекладача були попередники. Пiсля того, як спала хвиля перекладiв-переспiвiв, що ставили со