╨, що вона графиня Брагiнська i моя наречена! Л а б е н ц ь к и й (розводить руками). Але ж вельможний граф зна╨, що знайшовся той золотий наперсток, про який розказувала тодi графиня? Р у ж и н с ь к и й (злiсно). Так, я чув. I досить було якомусь пройдисвiтовi, рiзуновi, бродязi заявити, що вiн врятував невiдому панночку, як суддя Дубровський, замiсть повiсити його на першiй гiлляцi, дозволя╨ собi викликати на суд та зводити на очi з хлопом шляхтянку, вельможну графиню, наречену каштеляна Брацлавського. Я певен, що вiн робить це навмисно, щоб тiльки образити мене. Я завтра напишу листа до його милостi короля. Слухайте, пане Лабенцький, я знаю, що вам давно хочеться мати зорю Станiслава. А? Може, написати i про пана до його королiвсько© милостi? Л а б е н ц ь к и й (у захватi). О, мiй пане! (Цiлу╨ його в плече). Р у ж и н с ь к и й. Тiльки пан i собi повинен зробити менi послугу, коли буде треба. Л а б е н ц ь к и й. Все, що тiльки накаже ясновельможний пан! Р у ж и н с ь к и й. Насамперед нам треба не допустити, щоб помилували цю скажену собаку, цього проклятого Хмарного. Але як це зробити? Л а б е н ц ь к и й. Пановi треба було ранiше надiслати кого-небудь слiдкувати за цi╨ю дiвчиною... коли вона ©здила по камiнь. Р у ж и н с ь к и й. Та невже ж я цього не зробив! Але нi Лозка, нi Прозка не вернулись додому. Який чорт ©х забрав, не можу i втямити. Пане Лабенцький, тут у передпоко© сидить ще один мiй шляхтич - пан Мишка, з великими такими вусами, будь ласка, покличте його сюди, може, що й придума╨мо. Л а б е н ц ь к и й. Пан Мишка? Так то ж цiлий кабан, а не мишка. Зараз (Iде до дверей). А... ось i вона, ця дiвчина. (Залиша╨ться). Хутко входить Стеся i зараз же кида╨ться до Лабенцького. С т е с я. Ради бога? Де суддя Дубровський? Л а б е н ц ь к и й (сухо). Пана Дубровського нема╨. С т е с я. Боже мiй, коли ж вiн буде? Сьогоднi вiн ще буде? Л а б е н ц ь к и й. Не знаю. Тут не можна розмовляти. Спитай у канцелярi©. С т е с я. Ви не смi╨те менi так вiдповiдати. Суддя Дубровський дав менi декрет, я знайшла алмаз, я маю право вимагати, щоб менi дали змогу показати його судовi! Л а б е н ц ь к и й (здивований). Ти знайшла алмаз? Та невже? Р у ж и н с ь к и й (вражений). Як! Ти знайшла камiнь? О, то й щастить же тво╨му осавуловi, що ма╨ таку принадну наречену. (Пробу╨ ©© обняти, вона ухиля╨ться). С т е с я. То скажiть же мерщiй, де суддя? Я була в княгинi, але i ©© нема╨ дома. Входить жовнiр iз пакетом. Ж о в н i р. Лист до пана Дубровського вiд регiментаря Стемпковського. Р у ж и н с ь к и й (злорадно). А, нарештi-таки, нарештi! Лабенцький прийма╨ лист. Жовнiр виходить. Р у ж и н с ь к и й. Ну, що, що вiн пише? Л а б е н ц ь к и й (розпечату╨ листа). Так i ╨сть. Вiн вимага╨ до себе Хмарного. С т е с я (скрику╨). Нi, нi, цього не може бути! Л а б е н ц ь к и й (чита╨). "Юзеф Стемпковський, регiментар i комендант вiйськ коронних, каштелян Ки©вський i святого Станiслава кавалер. За властю i достойнiстю регiментарською даю цей ордер пану Дубровському, вельможному суддi Житомирському, щоб негайно по прийняттi цього ордера вiн вiдiслав до мене в Кодню бунтiвника Василя Хмарного (Стеся скрику╨) з усiм судочинством, що до нього належить, а також аби повiдомив, з яко© саме причини припиня╨ться виконання смертного декрету над вищеменованим бунтiвником. Дан в Коднi, Вересня дня, Юзеф Стемпковський регiментар". Р у ж и н с ь к и й (злорадно). Ага! Стемпковський не жарту╨. З Коднi ще нiхто не повертався живий. С т е с я (що пiд час читання листа вхопила за руку Лабенцького, слiдкуючи з жахом за змiстом, зараз скрику╨). Нi, нi, ви не зробите, ви не допустите цього! (Хапа╨ за руки обох). Це ж неможливо - адже ж я знайшла камiнь. Ради бога, ще ж термiн не минув, ради бога! Господи, що ж робити... Р у ж и н с ь к и й. Ага, затрiпотiла, моя перепiлочко. Ну, добре, слухай. ╙ така згода, ми вже зробимо тобi таку послугу. Давай твiй камiнь, я передам його зараз княгинi. Тiльки умова: за цю послугу ти повинна менi вiддячити сво╨ю любов'ю. Розумi╨ш? (Обiйма╨ ©©). Ми по©демо зараз до мене, ти там не будеш така соромлива... чу╨ш? Я ж бачу, що ти палка, як вакханка... Очi тво© горять, як алмаз. О, не дивись так гнiвно... Якби ти знала, яка насолода поцiлувати цi гнiвнi очi, кинути на подушку цю горду голову, розкрити цi пишнi, незайманi дiвочi груди (вiн задиха╨ться, розпалений жагою) i припасти до палких уст, забувши все на свiтi... С т е с я (вирива╨ться пiсля боротьби i вiдштовху╨ його, обурена). Ганьба! Менi соромно за вашу честь шляхетську! (Вибiга╨). Р у ж и н с ь к и й (упавши в крiсло, не може отямитись). Яка чарiвна краса! (Приклада╨ руку до чола). Зда╨ться, розум мiй помутився вiд жаги. Л а б е н ц ь к и й (усмiха╨ться). Зда╨ться, графа дуже розпалила ця дiвчина, а все ж таки алмаз, мабуть, у не©. Р у ж и н с ь к и й (одним стрибком зрива╨ться на ноги). Чого вартi всi нашi солодкi панянки поруч з цi╨ю дiвчиною, палкою, мов огонь, гнучкою i бистрою, мов турецька шабля. Але все ж таки що робити? Як забрати в не© цей алмаз? Л а б е н ц ь к и й. Вельможний граф занадто поспiшив, вона б сама вiддала камiнь. Р у ж и н с ь к и й. Яке глупство! Вона вiддала б його в панськiй присутностi, а це нiчого не варто. Добре, справа ще не загублена. (Пiдходить до правих дверей i кричить). Пане Мишко! Увiходить пан Мишка, здоровенний шляхтич з величезними вусами i дурнувато-лютою фiзiономi╨ю. Р у ж и н с ь к и й. Ну, то що ж, пане Мишко? М и ш к а (несподiвано для його вроди тонким голосом). Та дiвчина приходила, вельможний пане. Р у ж и н с ь к и й. Та невже! А ми без тво©х мишачих очей i не бачили. (Наближа╨ться до нього, та╨мно). Слухай. Треба зараз же, за всяку цiну, перейняти цю дiвчину! Вона по©хала до княгинi - алмаз у не©, розумi╨ш? Зараз же бери двох гайдукiв i скачiть чимдуж простою дорогою ©й навперейми. Затямив? Треба ©© перейняти, поки вона не поспiла до княгинi. М и ш к а. Розумiю, вельможний граф. Р у ж и н с ь к и й. Сховайтесь у завулку коло Бернардинського кляштора, вона повинна про©жджати мимо. Зараз же хапайте i везiть до мене. Мiсце там глухе, - нiхто не побачить... Тiльки дивись, щоб не було галасу. М и ш к а. О, то нехай бог милу╨, ясновельможний графе, хiба ж це вперше? Р у ж и н с ь к и й. Дивись. (Кива╨ пальцем у нього пiд носом). Не дай бог, як не зробиш. М и ш к а. О, цо то, ясновельможний пане. То хiба ж я яка фуяра або я в бога не вiрю? Р у ж и н с ь к и й. Рушай мерщiй. (Пан Мишка виходить). Ну, пане Лабенцький, я вже бачу, як зоря Станiслава сходить на ваших грудях. Л а б е н ц ь к и й (захватi). О, ясновельможний графе! Р у ж и н с ь к и й. Ну, а зараз треба кiнчати другу справу. Дивiться ж - графиня Брагiнська не при©де на суд, нехай пан Дубровський не дожида╨. Iде до дверей i зустрiча╨ться з Дубровським, що ввiходить. Обидва холодно вклоняються один одному. Граф виходить. II Д у б р о в с ь к и й (сiда╨ в сво╨ крiсло). Чого тут вешта╨ться цей граф? Пане Лабенцький, ви мусите, зда╨ться, знати, що в цiй залi не мiсце стороннiм особам. Листiв не було? Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Негайний, вiд регiментаря Стемпковського... (пода╨ листа) про вiдсилання злочинця Хмарного. 41 Д у б р о в с ь к и й (чита╨, нахмурившись, листа). "Даю цей ордер пановi Дубровському" мм... "негайно по прийняттi цього ордера... вiдiслати... бунтiвника Хмарного... Юзеф Стемпковський". (Злiсно мне i кида╨ листа. Зрива╨ться, обурений, з крiсла). Вiн не ма╨ нiякого права писати менi ордер i втручатися в мою юрисдикцiю... Хiба я вже не суддя на Укра©нi! Я маю таке ж jus gladii, як i гетьман Бранiцький, маю право карати на смерть i дарувати горлом. Вiн тiльки солдат i екзекутор i мусить поважати цивiльний суд! Завтра ж напишiть листи королю з мо╨ю протестацi╨ю! (Сiда╨ в крiсло). Га, я знаю, чи© це iнтриги! Це найяснiший граф Ружинський забiга╨ i спереду i ззаду, щоб тiльки не вiдчинилася клiтка i не вирвався на волю звiр, якого вiн роздратував необережно. Л а б е н ц ь к и й (шанобливо). Але, якщо пан дозволить, зараз нiчого не можна зробити. Адже ж смертний декрет пiдписано, а вiдстрочка, що дав пан суддя, кiнча╨ться сьогоднi о восьмiй годинi. Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Княгинi не було? Л а б е н ц ь к и й. Нi, ясновельможний пане. Д у б р о в с ь к и й (про себе). Проклята баба, вона заварила це пиво i хоче, щоб я сам його пив. (Задуму╨ться, похиливши голову на руку. Лабенцький чека╨, зiгнувшись). I дiвчина ця десь загинула. (До Лабенцького). I дiвчини цi╨© не було? Л а б е н ц ь к и й (збентежившись). Яко© дiвчини? Д у б р о в с ь к и й. Дiвчини, якiй я дав ордер, - наречено© Хмарного? Л а б е н ц ь к и й (ще бiльше збентежений). Так, вельможний пане, була. Д у б р о в с ь к и й. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона знайшла камiнь? Л а б е н ц ь к и й (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто, звичайно... вона каже, що знайшла, але вiдкiля ж я знаю... Вона хотiла бачити пана суддю. Д у б р о в с ь к и й (розлючений). Як! I ви ©© не допитали, поки я прийду, i вiдпустили з цим алмазом, який у не© можуть просто вiдняти. А! Я бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським! Л а б е н ц ь к и й. Але що ж я мiг зробити? Вона навiть не давала менi цього каменя, та хоч би й давала, то хiба ж я ювелiр, щоб знати, який це камiнь? Може, це зовсiм не алмаз, а як алмаз, то не той. Тiльки одна княгиня Вiлькомiрська ма╨ право атестацi© в цiй справi. Д у б р о в с ь к и й (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогоднi? Л а б е н ц ь к и й. Тiльки одна справа тих трьох музик, що ©х затримали бiля кордону. Д у б р о в с ь к и й. Викликали графиню Брагiнську? Злочинцi i свiдки тут? Л а б е н ц ь к й й. Тут, шановний пане. Д у б р о в с ь к и й. Добре. Починайте. III Лабенцький iде до середнiх дверей i розчиня╨ ©х навстiж. Зараз же по обидва боки дверей становляться величезнi гайдуки з топiрцями. Увiходять Ружикський i пан Мишка. Сiдають праворуч. В о з н и й (увiходить). Суд його королiвсько© милостi. Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний зачиня╨ середнi дверi. Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвсько© милостi i найяснiшо© республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегорта╨ справу). Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних - музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графинi ╙лени Брагiнсько©. Пане возний, введiть перших двох злочинцiв. Возний вiдчиня╨ дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньо© стiни зали. Секретар, що займа╨ мiсце за окремим столом, весь час запису╨ запитання i вiдповiдi у велику книгу. Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджу╨ш, що нiколи не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських вчинках участi не брав? Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то друго© не шукав, ясновельможний пане. Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася? Ш е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли риби нема╨, - прийшлося взяти ©© за роботу, коли грав у корчмi якимсь добродiям. Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродi©, Шенчику? А де ж ти пострiчався з цими музиками - це тво© давнi товаришi? Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а про Iлька тiльки чув, що добре гра╨ на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане, кращо© скрипки нема╨ на цiм боцi. Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк? Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть, добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi. Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiха╨ться). Зда╨ться, ти не дуже весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiха╨шся? Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiда╨ на мiсце для свiдкiв - праворуч. С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже чули. Зда╨ться менi, що, наприклад, у пана коменданта (показу╨ на Пшепюрковського) од мо╨© бандури ще й досi в головi гуде. Пшепюрковський виявля╨ сво╨ обурення. Д у б р о в с ь к и й (усмiха╨ться хмуро). Боюсь я, добродiю Скряго, що твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе. С к р я г а. Що ж, пане, раз козi смерть. Д у б р о в с ь к и й (перегортаючи справу). А вiдкiля в тебе срiбне люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегорта╨ справу). А з ким це ти наводив донських козакiв на пана Спендовського - теж iз тро©стою музикою чи вже соло, без акомпанементу? С к р я г а. Сам наводив, пiвтора лиха. Д у б р о в с ь к и й. I сам теж бив i грабував? С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панiв били. Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нiчого його допитувати про iншi його ексцеси та злi вчинки. Пане Пшепюрковський! Пшепюрковський наближа╨ться до стола. Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили трус навколо, по хуторах? П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив. Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спiльникiв цих лотрiв? П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навiть забили одного рiзуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамакiв жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку i ворону - доб'╨шся i до ясного сокола. Д у б р о в с ь к и й. Ви плута╨те, пане товаришу, - той козак, що ви забили, прожива╨ на тiм боцi. А чого це у вас голова зав'язана, пане? П ш е п ю р к о в с ь к и й. Це шляхетнi рани, пане суддя, що я одержав у бою з цими розбiйниками й лотрами, не жалкуючи життя для блага короля i Речi Посполито©. Д у б р о в с ь к и й. I багато, крiм вас, одержало рани? П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще сiм, пане суддя, - два капрали, два шерегових i три жовнiри. Д у б р о в с ь к и й. (нiбито не зна╨). То якою ж збро╨ю заподiяно пановi тi рани? П ш е п ю р к о в с ь к и й. (збентежений, з досадою). Адже ж пан зна╨, що бандурою... Д у б р о в с ь к и й. Не дуже ж шляхетнi тi рани, коли один музика мiг переколошкати бандурою двадцять польських жовнiрiв - цiлу пiд'яздову команду. (Гнiвно). А що ж було б, коли б вас почали лупити ще цимбалами або якби у Скряги була шабля замiсть бандури... С к р я г а (пiдiйма╨ руку в захватi). О, якби, пiвтора лиха. П ш е п ю р ко в с ь к и й. (на©вно). То коли б пан бачив, яка то бандура... справжня сатана - тридцять струн, всi мiднi. Д у б р о в с ь к и й. I всi заграли на панськiй головi - добра, мабуть, була музика! Сiдайте. Пшепюрковський виходить, весь червоний. Д у б р о в с ь к и й. Прокiп Скряга, що ма╨ш сказати в останньому словi? С к р я г а. Не вмiю я говорити, пане суддя, i шкода, що нiколи нема╨ в мене того, що менi в той час потрiбно, пiвтора лиха. Якби була в мене в корчмi шабля, то не бачили б ви мене тут, вельможний пане, а коли б тут у мене була бандура, то заспiвав би я вам про Хмельницького або Перебийноса, що засiяли Укра©ну лядськими костями. Але не спiвати менi бiльше на цьому свiтi,- тiльки не загине наша пiсня - ще заспiва╨ ©© вiльний народ укра©нський. Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть злочинцiв i введiть Лук'яна Iлька. Вартовi виводять Скрягу i Шенчика в середнi дверi i зараз же вводять Iлька, що становиться на мiсцi пiдсудних. Д у б р о в с ь к и й. Лук'ян Iлько, чи продовжу╨ш ти стверджувати, що цього (показу╨) наперстка дала тобi панночка, яку ти нiбито вирятував в Яблунцях пiд час грабування гайдамаками замку пана Калиновича? I л ь к о. Так, ясновельможний пане. Д у б р о в с ь к и й. Значить, ти призна╨шся, що був укупi з рiзунами, що грабували цей замок? I л ь к о. (помовчавши). Так, я був у цьому загонi музикою. Д у б р о в с ь к и й. (суворо). А ти зна╨ш, якi великi кривди i шкоди вчинили гайдамаки в цьому замку? Ти зна╨ш, що не тiльки все пограбували i зруйнували - золото, перли i шати коштовнi, - але, не дбаючи про страх божий, майже двадцять чоловiка забили i на смерть замордували, шляхетних жiнок згвалтували. Важко ж повiрити, що ти вийшов з чистими руками з цього кривавого пекла. I л ь к о. Я був музикою, вельможний пане, а коли б хотiв убивати або гвалтувати, то не вирятував би од товаришiв тi╨© панночки. Д у б р о в с ь к и й. I ти мiг би пiзнати цю панночку? I л ь к о. (палко). Я пiзнав би ©© серед тисячi дiвчат. Приведiть сюди тисячу красунь i поставте ©х рядом, я пiдiйду й одразу пiзнаю ту, що дала менi наперсток тi╨© незабутньо© ночi. Д у б р о в с ь к и й. Це ще не доказ: ти мiг ©© бачити там, коли хто-небудь iнший рятував ©© вiд гайдамакiв - шляхетний рицар, а не рiзун, як ти. Чи зна╨ш ти, як ©© iм'я? I л ь к о. Так, знаю. Гельця. Але хто вона i якого роду - не знаю, та й не думав про це, коли нiс ©©, тремтячу й непритомну, при свiтлi пожежi серед руйнування й крику. Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, одведiть його поки в кордегардiю. (Iлька виводять у середнi дверi). Попросiть графиню Брагiнську. IV У залi напружена увага. Возний iде в дверi праворуч, i через хвилину входить графиня Брагiнська, блiда й схвильована, але спокiйна на вигляд. Вона зупиня╨ться недалеко вiд стола. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи знайомий вам цей наперсток? Б р а г i н с ь к а (ще наближа╨ться до стола). Так -це мiй наперсток. Д у б р о в с ь к и й. Коли так, то розкажiть судовi, кому ви його вiддали. Б р а г i н с ь к а (почина╨ розказувати спочатку тихо й нерiшучо, а далi все бiльш переконливо i натхненно. Обстанова суду, урочистiсть моменту i загальна увага надають ©© словам виразностi закiнчено© промови). Тi╨© жахливо© ночi я сидiла одна в сво©й кiмнатi, роздягаючись перед сном. Золотий наперсток залишився на пальцi, бо перед тим я гаптувала кошулю... Зненацька страшенний гвалт залунав по замку i захитав його стiни... галас, тупiт, стрiльба розлагалися з усiх бокiв. Мов безумна, вихопилася я з свiтлицi i побiгла в парк... Але в ту ж мить дво╨ чи тро╨ гайдамакiв схопили мене на руки i понесли в темряву ночi... (Не може продовжувати вiд хвилювання). Даремно я билася в ©хнiх руках i кликала на порятунок. Звiдусiль чула стогони i крики... i крiзь гiлля дерев червонiла висока заграва. I враз, коли я вже втратила надiю i майже була непритомна, з'явився невiдомий рицар. Одним могучим ударом уразив вiн лотрiв i вихопив мене з ©хнiх рук. Обгорнувши сво╨ю кере╨ю, однiс вiн мене в сусiдн╨ село i залишив там у безпецi... I перше нiж зайнялася зоря, вiн зник так само несподiвано, як i з'явився. I тiльки, прощаючись, спитав мо╨ iм'я на спомин. Три речi дала я тодi йому на спомин - цей наперсток, мо╨ iм'я... i... (зупиня╨ться, дуже тихо) i мiй поцiлунок, бо нiчого бiльше не було в мене в той час. Але вся моя душа належить цьому рицаревi з тi╨© пори, - i йому досить тiльки прийти, щоб повести мене за собою, куди вiн схоче. Довга пауза. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи зна╨ цей рицар, хто ви i якого роду? Б р а г i н с ь к а. Нi, тiльки хрещене iм'я сказала я йому в той час. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, чи припуска╨те ви думку, щоб ваш збавитель мiг оддати кому-небудь ваш наперсток? Б р а г i н с ь к а (палко). Нi. Мiй рицар вiддав би цей наперсток тiльки разом iз життям. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, обмiрковуйте вашi слова. Багато золотих мрiй ро©ться в дiвочому серцi, але грубе й жорстоке життя, i не так, як у мрiях, складаються його шляхи. Пам'ятайте, що вашi слова кидають смертну тiнь на iншу людину. Б р а г i н с ь к а (гордо). Я знаю, що кажу. Д у б р о в с ь к и й (суворо). Графиня Брагiнська, чому ви такi певнi, що тiльки рицарем мiг бути ваш збавитель? Темно© ночi, смертельно злякана, майже непритомна, бачили ви цього чоловiка. Хiба не мiг це бути один з гайдамакiв? Знов нагадую вам - не змiшуйте дiвочих мрiй з грубим, але правдивим життям. Б р а г i н с ь к а (обурена, гордо). Я не хочу навiть вiдповiдати на цю образу. Д у б р о в с ь к и й (усмiхнувшись). Це ваше право. Пане возний, введiть злочинця. V Брагiнська залиша╨ться стояти бiля стола, трохи вiдступивши, поклавши руки на спинку крiсла. Знов вiдчиняються середнi дверi, увiходить Iлько. Брагiнська скрику╨ i робить невiльний рух до Iлька. I л ь к о. Гельця! На обличчi графинi тяжка, болiсна боротьба. Радiсть змiню╨ться жахом, розчаруванням i нарештi огидою. Не витримавши, вона закрива╨ лице руками. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, зна╨те ви цього чоловiка? Б р а г i н с ь к а (ступа╨ крок до Iлька, очi ©© широко розкритi, руки стискують серце. Вона шепче, мов непритомна). Хлоп... Гайдамака... (Голосно, рiшуче). Нi! Нi! Я не знаю цього чоловiка! Вона сто©ть скам'янiла, вхопившись за спинку крiсла. Д у б р о в с ь к и й (до Iлька). Лук'ян Iлько, чим вiддячила тобi панночка, крiм цього наперстка? Р у ж и н с ь к и й (пiдводиться, обурений). Я протестую проти цього запитання! Це глум з шляхетно© панни! Д у б р о в с ь к и й (суворо). Граф Ружинський, ви не ма╨те тут нiякого голосу! Я примушу вас шанувати суд. Лук'ян Iлько, вiдповiдай. I л ь к о. Вона... вона... (Вага╨ться). Вона поцiлувала мене. Загальний рух. Б р а г i н с ь к а (вiдразу почервонiла, кричить iстерично). Хлопа! Нi... Нi... Не його, не його, нi! (Пада╨ в крiсло i здрига╨ться вiд iстеричних ридань). Який глум... який сором, роздягли, намучили... перед всiма. Р у ж и н с ь к и й пiдходить до не©, да╨ ©й склянку води, заспокою╨ i щось шепче. Д у б р о в с ь к и й. Графиня Брагiнська, ще останн╨ питання. Ще раз обдумайте вашi слова, чи зна╨те ви цього чоловiка? Я не можу примусити вас присягнути, але не забувайте, що коли вiн дiйсно врятував вас у ту нiч, то це ╨дине, що може дарувати йому горло, бо, вказуючи на вас, вiн бере на себе вину за всi ексцеси i злочинства тi╨© ночi. Л а б е н ц ь к и й. Я протестую проти цього запитання. Це натиск на сумлiння свiдка. Б р а г i н с ь к а (пiдводиться, рiшуче). Нi. Я не знаю цього чоловiка. (Пада╨ в крiсло). I л ь к о. Спасибi вам, пане суддя, ви бажали менi добра. Але тричi зреклася хлопа вельможна панна, бо нiколи не простить панянка, що хлоповi завдячу╨ життям, що забив вошивий гайдамака золотого рицаря, якого берегла вона в сво©й шляхетськiй душi. Брагiнська пiдводиться, схвильована, i знову сiда╨. Д у б р о в с ь к и й (бере вiд Лабенцького заготовлений аркуш i тихо кiлька хвилин радиться з Виверським). Пане возний, введiть перших двох злочинцiв. VI Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, якi становляться рядом з Iльком. Напружене мовчання. Дубровський надiва╨ шапку, обидва пiдсудки роблять те саме. Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Пане возний! Одчинiть дверi, щоб усi вислухали смертний декрет. Брагiнська скрику╨. Загальний рух. В о з н и й (пiдходить до середнiх дверей i тричi вiдчиня╨ i зачиня╨ ©х з гуркотом, залишивши востанн╨ одчиненими). Silentium* (* Мовчання (лат.).), панове! Втихомиртесь для вислухання декрету смертного. (Гучно повторю╨ тричi цi слова). Д у б р о в с ь к и й (чита╨). "Iменем його королiвсько© милостi i найяснiшо© республiки, я, Дубровський, суддя Житомирський, з пiдсудками Виверським i Лабенцьким, обмiркувавши фортельнi вчинки i гайдамацькi ексцеси нижчеменованих лотрiв i людей свавiльних перед судом нинiшнiм очевисто ставших: музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, вирозумiвши i зауваживши вини кожного, а меновите* (* Поiменно (лат.).): Прокопа Скрягу, яко бунтiвника i бродягу, що наводив донських козакiв на пана Спендовського i сам його бив i грабував, i, яко сам признався, iнших шляхетних панiв окрутне забив i грабував; Лук'яна Iлька, як бродягу i лотра, що вкупi з iншими гайдамаками замок пана Калиновича в Яблунцях розграбив, великi╨ шкоди, гвалт i душогубство вчинив, не дбаючи нiчого на боязнь божую i на право посполите, - суд нинiшнiй за такови╨ ©х виступи i вини горлови╨ вищеменованих Прокопа Скрягу i Лук'яна Iлька на стинання ши© декрету╨ i на екзекуцiю до регiментаря Стемпковського в Кодню надсила╨. Мусiя Шенчика, що його участь в гайдамацьких ексцесах не доказано, залишити аd resolutionem* (* До вирiшення (лат.).). Пане возний, виведiть злочинцiв. Брагiнська скрику╨ i пiдводиться. С к р я г а (Iльковi). Не помiг тобi панянський поцiлунок, Iлько. I л ь к о (до Брагiнсько© з презирством). Прощавай, ясновельможна графине. (Зараз же нiжно). Прощай i ти, Гельцю, дiвчино з золотим наперстком, що пригорнулася в однiй льолi в мене на грудях в ту чудову нiч... Вартовi виводять усiх трьох. Б р а г i н с ь к а ревно плаче. Ружинський ©© виводить. Пан Мишка виходить за ними. VII Сутенi╨. Гайдук запалю╨ канделябри на столi. Д у б р о в с ь к и й. Пане возний, введiть Василя Хмарного. Возний вiддав розпорядження. Ружинський поверта╨ться в залу i сiда╨ на перше сво╨ мiсце. Д у б р о в с ь к и й (дивиться на свiй годинник.) Пане Лабенцький, чи повiдомили ви княгиню Вiлькомiрську про скiнчення вiдстрочки? Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане. Р у ж и н с ь к и й (пiдходить i кида╨ на стiл папiр). Ось лист вiд княгинi Вiлькомiрсько©, що уповноважу╨ мене зректися викупу з огляду на скiнчення строку. Д у б р о в с ь к й й. Занадто вже зрiкаються сьогоднi шляхетнi панi. За яким дияволом було заводити цю собачу комедiю? (Кида╨ папiр). Р у ж и н с ь к и й (спалахнувши i хапаючись за шаблю). Занадто ви дозволя╨те собi, пане Дубровський! Д у б р о в с ь к и й (у страшнiм гнiвi). Графе Ружинський! Я звелю зняти вам голову за те, що ви осмiлю╨тесь хапатись за шаблю перед судом! Не досить того, що ви клопочетесь, мов стара баба, щоб не випустили звiра, якого ви роздратували! (Ружинський вiдходить на сво╨ мiсце, зiгнувшись i злiсно стискуючи кулаки). Але ви допнетесь лише того, що я помилую його власним мо©м правом. Л а б е н ц ь к и й. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже пiдписано всi╨ю колегi╨ю. Ж о в н i р (увiходить i пода╨ листа Дубровському). Вельможному пану Дубровському вiд регiментаря Стемпковського. (Поверта╨ться i виходить). Д у б р о в с ь к и й (розпечату╨ листа, чита╨). Загнано звiра з усiх бокiв. Зда╨тся, що не втекти вже йому. Чути, як дзвенять залiза за дверима. Вартовi вводять Хмарного. Д у б р о в с ь к и й (ставить перед собою пiсочний годинник). Василь Хмарний! Строк мо╨© лiцензi©* (* Тут: дозвiл.) кiнча╨ться. Викуп за тебе нiхто не внiс, алмазного жорна не знайдено. Пiсок пересипа╨ться, i тiльки десять хвилин залиша╨ться в склянцi. За тобою вже прислано варту з Коднi. Тобi належить останн╨ слово. Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, i не ждав милостi вiд панського суду. Жаль тiльки Стесi, що витерпiла даремно стiльки мук за брехливу панську принаду. Нiколи не буде спiльного мiж паном i хлопом. Ви заморду╨те тисячi нас, але сотнi тисяч виростуть нам на змiну, i знову повстануть цi тисячi, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогоднi. I не вряту╨ вас тодi й цариця, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гнiту вiльний народ укра©нський. I хоч не швидко мелють нашi млини, та завзято. I прийде день, коли жорна, твердi, як алмаз, розтрощать i царськi корони, i вашу могутнiсть, i силу, i живi будуть хлопи на власнiй укра©нськiй землi. А ти (до Ружинського), ти ще згада╨ш мене, тхорева душеI Не я, так iнший козак вiдплатить тобi i за мене, i за Стесю, якути загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з залiз, з неволi, з постелi смертельно© доповзла б, добiгла сюди, щоб бути бiля мене в смертну мою годину! Д у б р о в с ь к и й (пiдпису╨ папiр i пiдiйма╨ пiсочний годинник). Пересипався твiй пiсок, Василь Хмарний, i тепер я повинен вiдiслати тебе до регiментаря Стемпков-ського. Пане возний... Х м а р н и й. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас" узнайте про Стесю. Д у б р о в с ь к и й (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна. Хмарного виводять в середнi дверi. Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у дверi праворуч). VIII Зараз же обидва пiдсудки пiдводяться з сво©х мiсць. Ружинський пiдходить до них, i почина╨ться шумна розмова. Р у ж и н с ь к и й. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Вiн збожеволiв! Я завтра ж писатиму до короля. Л а б е н ц ь к и й. Вiн одверто захища╨ бунтiвникiв. Якби не ми i не Стемпковський, вiн би його помилував. Р у ж и н с ь к и й. Образа, наруга, глум! В цю хвилину з правих дверей з криком вбiга╨ Стеся i кида╨ться до стола. С т е с я (в страшному зворушеннi). Стривайте, спинiться, вельможнi суддi! Ради бога, вернiть, вернiть його, скорiше! Я знайшла камiнь, я знайшла камiнь княгинi! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького). Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського). А, й ти тут, проклятий злодiю! То слухайте ж усi, тут, перед судом, перед цим розп'яттям! Вiн, граф Ружинський, схопив мене сво©ми гайдуками, коли я везла алмаз до княгинi... одняли алмаз, кинули в льох i заперли; я поранила всi руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом! Р у ж и н с ь к и й. Вона божевiльна! Накажiть, щоб ©© забрали. Л а б е н ц ь к и й (з усмiшкою). Ти трохи спiзнилася, дiвчино. Суд закiнчився, i твого нареченого вiдведено в Кодню на страту. Р у ж и н с ь к и й. I коли б ти мала навiть десять алмазiв, то не приставиш уже голови тво╨му Василевi. Регiт. Стеся з жахом хапа╨ться за голову, потiм бiжить до дверей, але зараз же пада╨ непритомна на помiст. В ту ж хвилину з середнiх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, вiн окидае оком присутнiх i, одразу зрозумiвши, що тут ско©лося, пiдходить рiшуче до стола. Наста╨ глибоке мовчання. Лабенцький мимоволi пiдводиться. Д у б р о в с ь к и й. Що тут ско©лося? Чого хотiла ця дiвчина i що ви ©й сказали? Л а б е н ц ь к и й. Я не знаю... вона... вона... Д у б р о в с ь к и й (гнiвно). Пане Лабенцький! Л а б е н ц ь к и й (озираючись i побачивши, що були свiдки). Вона казала, що знайшла алмаз... але нiбито в не© його одняли... нiбито заперли в льох... якiсь байки... Д у б р о в с ь к и й (швидко пiдходить до Стесi, становиться бiля не© i бере ©© руки). А, байки, ©© руки в кровi... одежа розiрвана. (Швидко пiдводиться. До гайдука). Зараз же привезти лiкаря. (Знов пiдходить до стола). Вона вирвалася з гвалту, з неволi, вона прибiгла сюди, вона запитала вас, а ви пiдняли ©© на глум! Я чув регiт, коли йшов сюди. (В страшному гнiвi). Як! Вам, суддям його королiвсько© милостi, об'являють перед цим розп'яттям i за цим столом, що ско©лося злочинство, а ви регочете i глузу╨те, як лаке© на кухнi! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб менi дали других пiдсудкiв. Пане возний! Зараз же вчинiть очевисте сознання про гвалт, що зроблено цiй дiвчинi, як тiльки вона прийде до пам'ятi. Ви вiдповiда╨те менi за ©© життя. (До гайдукiв). Негайно осiдлати менi коня, - я ©ду в Кодню до регiментаря Стемпковського. Дубровський швидко виходить у правi дверi, гайдуки кидаються з усi╨© сили перед нього. Возний схилився над Стесею, Ружинський i обидва пiдсудки стоять остовпiвши. Завiса. ДIЯ П'ЯТА Досить широке мiсце перед брамою, що веде на Кафедральний плац у Житомирi. За широкою брамою з архiтектурними оздобами i статуями над просвiтом видно плац, католицький собор i народ, що сновигав по плацу. Обiк просвiту брами двi лучковi нiшi, що правлять за примiщення для варти. Там на порозi на табуретках сидить кiлька жовнiрiв у мундирах i бiлих гамашах з люльками в зубах. Лiворуч бiля само© брами - шинок пiд вивiскою "Золотий млин" з 2- З столиками коло входу. Трохи далi одкрива╨ться широкий кра╨вид на поля i далекi га©. Праворуч - ряд крамниць, зараз зачинених. Коло крайньо© крамницi на землi навалено кiлька чималих млинових жорен, одно на одному, а найбiльше сто©ть притуленим до стiни. I Весь час проходять купки святочно одягнених городян i городянок. Травневий ранок. Раз у раз чути музику. П е р ш а к у п к а. Казали, що при©хав сам великий гетьман Бранiцький, у костьолi буде врочисте набоженство. I не тiльки в костьолi, а навiть у синагозi. Хiба ж пан не чув, що ╨вре© пiднесли Бранiцькому алмазну шаблю? - Ще б пак не пiднести! Знали б вони, коли б не Бранiцький! - Коли б не Дубровський. Ось хто оборонив Житомир вiд гайдамакiв. Проходять. Д р у г а к у п к а. При©хало три бiскупи* (* Бiскуп - вищий духовний сан у католикiв.), двадцять ксьондзiв. - Що бiскупи! З Варшави при©хав якийсь славетний капуцин, буде казання говорити на плацу перед костьолом. Проходять. Чути музику. П е р ш а к у п к а. Ходiмо скорiше. Чу╨те музику? Певно, це вiтають великого гетьмана. Боже мiй, яка юрба! Нi, це, мабуть, казання. Кажуть, що при©хав капуцин з Варшави, ходiм скорiше. П а у ш а. Е, що там казання! А ви чули, що в Бернардинському кляшторi влаштовано дарове частування для шляхти i мiщан? Пан не чув? Це вам краще за капуцина. (Сiда╨ на купу жорен бiля крамницi, кiлька чоловiк зупиняються i слухають). Самого пива сто двадцять бочок, сорок бочок венгжини* (* Венгжина - сорт вина.), вiсiмдесят волiв, дванадцять возiв кракiвсько© ковбаси, двадцять чотири вози бiлого хлiба - кожну булку несли тро╨ кухарчат, чотири бочки риби, дванадцять кругiв швейцарського сиру, кожний по три пуди вагою, - ось точнiсiнько як цi жорна. (Ляска╨ рукою по жорнах, на яких сидить). Кожне жорно просто котили по вулицi, неначе колеса. Самих кухарiв чотирнадцять, а кухарчат - так нiхто й не лiчив. Щоб тiльки зробити лавки для обiду, сорок столярiв працювали цiлу нiч. А коли розвели вогнища, щоб смажити тих волiв, то дим пiшов аж до неба i зупинився на хмарi. А як почали кришити цибулю та товкти перець, то на всiй Чуднiвськiй вулицi од Бернардина до рибного ринку всi панянки плакали, а всi добродi© чхали пiвтори години! Так ось яке частування, це вам не голомозий капуцин! Ш л я х т и ч (до другого). Чи пан чув? А нум, пане, найкоротшою дорогою через стару круподерню. (Регiт). Б а б у с я - м i щ а н к а (що слухала весь час, притуливши руку до вуха; до старенького дiда). Чи пан чув! Бернардинський кляштор згорiв. ╙зус, Марiя! (Хреститься). Сорок чоловiк гасило цiлу нiч, дим iшов аж до неба... всi плакали. Мабуть, знов гайдамаки. Боже мiй, боже! Дiдок кива╨ головою, обо╨ виходять. Регiт. Увiходить пак Пшепюрковський, як i завжди в доброму настро©. Жовнiри вiддають йому шану. Вiн зараз же сво©м звича╨м розкида╨ться за столиком коло шинку. П ш е п ю р к о в с ь к и й, Гей, кубок венгжини! Тiльки справжнiй кубок, а не наперсток. Дехто й собi сiда╨. П а у ш а (пiдводиться). Га! Кого я бачу! Пане коменданте! П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, пане чеснику... Прошу, сiдайте, будь ласка. (Шинкар пода╨ кубок). Ще кубок для пана чесника. Ну, то як ся ма╨те, пане чеснику? П а у ш а. Та нiчого, хвалити пана бога. Адже ж у мене нема╨ тако© важко© служби, як у пана товариша. Проходить суддя Дубровський у пишному вбраннi чорного оксамиту, з золотим ланцюжком на грудях i з цiпком з золотою головкою. Гайдук несе за ним шаблю. Д е х т о з ю р б и. Вiват, суддя Дубровський! Вiн навiть не оберта╨ться. П ш е п ю р к о в с ь к и й (ухвально). О, цей зна╨, як завдати гарту, нiкого без прочуханки не випустить. (Чеше потилицю). Жоден гайдамака не вийшов вiд нього цiлий. Що й казати - натоптана голова. П а у ш а. А отже ж i вийшов. П ш е п ю р к о в с ь к и й. Хто ж це такий? П а у ш а. А той гайдамака, як його... що княгиня Вiлькомiрська обiцяла викуп за його життя. П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, так то ж, пане, iнша рiч. Тут цiла iсторiя. Хiба ж пан не зна╨? (Стишуючи голос). Коли минув термiн вiдстрочки, що просила княгиня, i нiхто не принiс алмаза, Дубровський удекретував козака на смерть i вiдрядив у Кодню. Аж ось через якусь хвилину прибiга╨ та дiвчина i каже, що знайшла алмаз, але в не© цей алмаз нiбито гвалтовно вiдiбрав граф Ружинський. Розумi╨те, який скандал, пане. Дубровський, що давно вже ненавидiв графа, зараз же помчав у Кодню, припинив страту i домiгся того, що гайдамаку помилували i заслали у Величку, коло Кракова, копати сiль. Тiльки дiвчина, як почула, що осавула вiдряджено в Кодню, так i бебехнулась на землю без пам'ятi та й пролежала так цiлий мiсяць. А як вона отямилась i хотiли допитати ©©, хто ж це вiдiбрав у не© алмаз, то виявилося, що в не© щось там зiскочило у головi, i вона збожеволiла. П а у ш а. От так оказiя! Ну, а алмаз - так i пропав? П ш е п ю р к о в с ь к и й (вихиля╨ кубок). Це вже ви спитайте у графа. Кажуть, що вiн продав його княгинi за майорат графинi Брагiнсько©, з якою тепер одружився, - цiлий Овруцький ключ, пане, десять мiльйонiв злотих. Тiльки й княгинi не дав щастя цей алмаз - син ©©, князь Вiлькомiрський, дiстав кулю в лоб десь у Парижi, побившись з якимось пройдисвiтом у кав'ярнi, - нема для кого, значить, i берегти цей славетний алмаз. П а у ш а. То, може, його i не було нiколи? П ш е п ю р к о в с ь к и й. Розумiйте як хочете, тiльки Дубровський цього дiла не кинув i, побачите, таки докопа╨ться до графа. О, то голова натоптана! Вiн кожного наскрiзь бачить. Гей, шинкарю, ще два кубки вина! Пан чесник пам'ята╨, як я ловив тих музик-гайдамакiв бiля кордону. Не жалiючи живота для блага короля i Речi Посполито©. То що ж пан дума╨? Як тiльки побачив Дубровський на судi мою зав'язану голову i взнав, вiдкiля в мене тi рани, вiн пiдвiвся з свого мiсця, пiдiйшов до мене, зняв iз себе оцей золотий ланцюжок (показу╨ ланцюжок на собi) i надiв менi при всiх на шию... За такi, каже, шляхетнi рани мушу, каже, вiддячити пановi чим можу. Так-то, пане чеснику. (Вихиля╨ кубок). Чути музику. Д е х т о з н а р о д у. При©хав! При©хав гетьман Бранiцький! Юрба порива╨ться на плац. Пшепюрковський i Пауша теж пiдводяться. Пшепюрковський платить грошi корчмаревi. П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, то що ж, пiдемо i ми, пане чеснику? (Виходять за браму). Злiва увiходять Хмарний i Шенчик. Хмарний одягнений у чорний шляхетський жупан, але без шаблi. Шенчик - у мiщанському вбраннi. Ш е н ч и к (затриму╨ Хмарного за руку). Як собi хочеш, а далi йти небезпечно. Бачиш, яка юрба? Якраз хто-небудь пiзна╨. Х м а р н и й. А то менi однаково. Тiльки б Стесю побачити, а там хоч i вмерти... Ш е н ч и к. Ну, то сядьмо, хоч i тут, на цих жорнах. Звiдси ми все побачимо. (Сiдають). Ну й шалена ж у тебе голова, Василю! Ледве з-пiд сокири втiк - i знову лiзеш. Х м а р н и й. Ну, то скажи ж мерщiй про Стесю, ти ©© бачив? Невже ж це правда, що вона збожеволiла? Та й що тут дивного? - хiба можна було витерпiти все, що дiсталося ©й на долю! Все сво╨ життя, всю любов, весь запал сво╨© душi вiддала вона справi, яку вважала святою, - визволенню рiдно© людини... О, якби ми мали стiльки сили, скiльки жило в цiй бiднiй дiвчинi, не загинула б наша справа! I подумати, що вона божевiльна... День у день блу