- вiд значнiших до дрiбнiших. Першими в  ряду  названi  власники
крамниць,  крамарi.  В  них  предметом  торгiвлi  були  товари  фабричного
виробництва, як тодi  говорили  -  крам.  Яке  мiсце  займали  крамницi  в
торгiвлi, видно з того, що крамарям видiлено мало не половину "ярмарково©"
строфи - з десяти рядкiв чотири. За крамарями тiсняться iншi, якi  жили  з
торгiвлi. I мiж ними градацiя низхiдна, вiд перекупки до  продавця  збитню
(див. далi). Слово "крамар" i  замика╨  строфу,  на  цей  раз  у  широкому
значеннi - торговцi взагалi.
   Аршин пiдборний - на аршин (вiдповiда╨  0,71  метра)  мiряли  крам  при
продажу. Пiдборний, значить фальшивий, коротший вiд установленого  зразка.
Такий зразок десь виставляли на доступному мiсцi. Хоч у продавця аршин, як
i iншi мiри (гирi, кухлi, вiдра  та  iн.),  мусив  мати  офiцiйне  клеймо,
унiфiкацiя ©х була важкою справою.
   Перекупки - тi, хто перепродували закупленi в iнших  товари.  Становили
досить значний процент професiйних ярмаркових торговцiв.
   Шмаровоз - у первiсному значеннi: той, хто пiдмазу╨ (шмару╨)  коломаззю
колеса возiв. Осi i втулки колiс робили з самого  дерева,  тому  змазувати
доводилося  часто.  Шмаровозами  називали  також  вiзникiв,  ©здових.   На
ярмарках вони розвозили за плату товари.
   Мiняйло - той, хто займа╨ться розмiном грошей.  У  давнi  часи  iснував
значний рiзнобiй у грошових одиницях, ╨дино© твердо встановлено©  грошово©
системи не було. Мiняйло на ярмарку був  обов'язковою  i  вельми  помiтною
фiгурою. Вiн виконував роль банку, мiняючи за певну  винагороду  грошi  на
монету,  потрiбну  для  розрахунку,  займався  також  iншими   фiнансовими
операцiями.
   ...тi, що фиги-миги возять - фиги-миги - бакалiя, ласощi, витребеньки.
   У словничку до третього  видання  "Ене©ди"  (1809)  Iван  Котляревський
зазначив: "Фиги-миги - называется всякая греческая бакалея". Люди з такими
товарами мандрували на возi по селах та  мiстах,  продавали  ©х,  а  то  й
мiняли на  рiзну  сiльськогосподарську  продукцiю.  Предметом  продажу  та
обмiну служили також лубочнi картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж
звали мiняйлами. Мiняйло  Iцко  виведений  у  повiстi  Iвана  франка  "Вoa
соnstrictor". Про мiняйлiв писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та
"Дiдусь Якiв".
   Що в боклагах  гарячий  носять  -  збитенщики.  Збитень  готували  так:
розводили на водi або слабкому пивi  мед,  рiдше  патоку,  додавали  рiзнi
пряностi - лавровий лист, перець, гвоздику, iмбир та iн. i кип'ятили. Пили
його гарячим.
   79.  Гайдамака  у  первiсному   значеннi:   лайливе   слово,   означало
"розбишака", "волоцюга". На укра©нських  землях,  якi  входили  до  складу
Польщi, у ХVIII ст. так звали учасникiв народно-визвольно© боротьби  проти
шляхти,  в  тому  числi  учасникiв  найбiльшого  гайдамацького   повстання
Колi©вщини у 1768 р. пiд проводом Максима Залiзняка та Iвана Гонти.  Назва
так  i  лишилася  за  ними,   стала   загальновживаною.   Одночасно   йшло
переосмислення  цього  поняття,  вживання  його  в  позитивному  значеннi.
Вирiшальну роль у  цьому  вiдiграли  твори  Тараса  Шевченка:  "За  святую
правду-волю Розбiйник не стане" ("Холодний Яр").
   Коновал - ветеринар.
   Кушнiр - той, хто вичиня╨ смушки, хутро iз шкiри.
   Шаповал - той, хто виготовля╨, валя╨ шерсть, войлок.
   За що терплять пекельнi муки всi паливоди i злодi© - ясно. Iнша  справа
з представниками рiзних професiй у заключних чотирьох рядках строфи, ©хнiй
грiх поляга╨ у тому, що  вони  iгнорують  заповiдь  "не  убий"  (рiзники),
завдають болю тваринам  (коновали,  ковалi,  якi  кують,  таврують  коней,
взагалi мають справу з вогнем, що мiстить у собi магiчну, чудодiйну силу),
виготовляють рiзнi вироби з  шкiри  та  шерстi  забитих  тварин  (кушнiри,
ткачi, шаповали).
   Недоброго, негуманного в усi часи не  браку╨.  Так  побудоване  людське
життя. Одначе народна мораль не виправдову╨, не назива╨ добром жорстокiсть
навiть неминучу, навiть спрямовану  на  благо  людей.  Особливо  найбiльшу
жорстокiсть - насильне позбавлення життя iншо©  живо©  iстоти.  Схвалювати
вбивство, самому похвалятися ним, навiть коли йдеться про вбивство  в  бою
лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не
годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень  сказав
"Боже поможи", так смiялись з його, поки й вмер - не забули. - Номис. - С.
7).
   80. Шляхта - дворяни.
   Мiщани - мiськi жителi: торговцi, ремiсники та iн.
   Були i панськi, i казеннi - за  крiпосного  права  селяни  дiлилися  на
панських, що були власнiстю того чи iншого помiщика, i казенних,  що  були
власнiстю держави, або, iнакше кажучи, царського двору.  Строфа  наголошу╨
на  тому,  що  пекло  розраховано  на  грiшникiв  усiх   станiв.   Комiчно
обiгру╨ться догмат церкви "Перед богом усi рiвнi". Пекло,  як  i  всесвiт,
подiлено на двi ворожi, вза╨мовiдштовхуючi частини: "невiрнi i християни".
Далi такий антонiмiчний подiл (тьма i свiтло, бог i сатана, добро  i  зло,
верх i низ) фiгуру╨ не тiльки в релiгiйному та соцiальному аспектах, а й у
зниженому, бурлескно-побутовому планi,  в  рiзноманiтних,  калейдоскопiчне
несподiваних поворотах.
   81. У XVIII ст. вiдiрване  вiд  живого  життя,  схоластичне  вiршування
досягло просто незвичайних розмiрiв. Редакцiя журналу "Киевская  старина",
публiкуючи у 80-х роках XIX  ст.  один  iз  зразкiв  такого  вiршування  -
"Панегiрик Кочубеям", - справедливо  зазначала:  "Вiршописання  -  хвороба
наших предкiв XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до  нього
вдавалися з найнiкчемнiших приводiв i не було, певне, бiльш-менш грамотно©
i скiльки-небудь незайнято© людини,  яка  б  не  займалася  цi╨ю  справою.
Поезi© у подiбних творах не знайдете  нiяко©,  пустота  змiсту,  штучнiсть
побудови,  важка  форма,  вбивчий  силаб  -  такi  ©х  прикметнi  риси.  З
непри╨мним почуттям берешся за подiбнi рукописи  i  з  досадою  кида╨ш  ©х
пiсля кiлькох хвилин читання" (К. с. - 1887. - Кн.  6  -  7.  -  С.  495).
Тiльки в народнiй творчостi, деяких сатиричних,  рiздвяних  та  великодних
вiршах  мандрованих  дякiв  пробивалася  свiжа  i   здорова   течiя,   яка
оплодотворила "Ене©ду" - перший твiр ново© укра©нсько© лiтератури.
   82. Мацапура - гидка, непри╨мна на вигляд людина. Це слово i зараз живе
в народнiй розмовнiй мовi. Вважають, що воно пiшло вiд прiзвища розбiйника
Павла Мацапури, який жив на Чернiгiвщинi у першiй половинi XVIII  ст.  Про
нього вiдомий документ - розпорядження Нiжинсько© полково© канцелярi© 1740
р. (див.: К. с. - 1901. - Кн. 1. - С. 5 друго© пагiнацi©).
   Розпинали на бику  -  бик  -  старовинне  знаряддя  тортур  (аналогiчне
росiйськiй "кобыле"), дошка з вирiзами для ши© i рук, яку на час покарання
надiвали на засудженого.
   I восьму заповiдь забувши - восьма з бiблiйних  Мойсеевих  заповiдей  -
"Не украдь". Строфа ця додана I. Котляревським до пiдготовленого ним самим
видання "Ене©ди" (1809). Вона спрямована проти  першого  видавця  "Ене©ди"
Парпури Максима Йосиповича (1763 - 1828),  який,  скориставшись  одним  iз
спискiв "Ене©ди", видав першi три частини поеми без вiдома i згоди автора.
I. Котляревський лишився невдоволеним виданням.
   83. В другiм зовсiм сих караванi - караван - тут  у  значеннi:  рухомий
ряд, низка людей.
   85. Пустомолки - iронiчно переосмислене слово "богомолки".
   86. Мандрьохи, хльорки i дiптянки - зневажливi прiзвиська жiнок  легко©
поведiнки; ©х перелiк пода╨ться по низхiднiй. Мандрьоха - одружена  жiнка,
яка залишила сiм'ю i пiшла блукати по людях. Так називали  й  тих,  якi  з
незаконно народженою дитиною йшли з рiдно© домiвки ("Катерина", "Наймичка"
Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була  пропащою  жiнкою,  повi╨ю.  Часто,
зiйшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей i жила самостiйно. Таке
явище було викликане тим, що жiнка була в повнiй залежностi вiд чоловiка i
не мала права розiрвати шлюб. У  "Кайдашевiй  сiм'©"  I.  Нечуя-Левицького
молодиця Мелашка, не витримавши знущань  свекрухи,  руша╨  з  односельцями
перед Великоднем до Ки╨ва, тут вiдста╨ вiд сво©х  i  йде  в  найми.  Таким
чином Мелашка опиня╨ться у становищi мандрьохи, хоч письменник i не вжива╨
цього слова. Тiльки через рiк чоловiк (Лаврiн) знайшов  Мелашку  i  вмовив
повернутися додому.
   88. Куделя - приготовленi для пряжi шерсть, льон або  коноплi  низького
гатунку.
   89. Манiя - сурик, червона фарба. Вжива╨ться також у значеннi "проява",
"привид", "злий дух". I. Франко до записаного  в  рiдному  селi  Нагу╨вичi
виразу "Манiя якась мене сi вчепила" да╨ пояснення:  "Вiрять  в  iснування
якогось демона Манi©, що чiпа╨ся людей i ослiплю╨  ©х,  мiша╨  ©х  розум".
Iнший вираз "Ти, манiйо якась!" - поясню╨ I. Франко, -  "приклада╨ться  до
гарно© жiнки, що баламутить чоловiка" (Франко. Приповiдки. - Т.  2.  -  С.
377).
   91. Це "вiдьомська" строфа. Вiра в  чари,  в  магiчну  силу  ворожiння,
чаклування з прадавнiх часiв займала значне мiсце в життi народу.  Недарма
в жiночому колi пекла ворожкам вiдведена цiла строфа (тодi як  "ворожбитам
i чародiям" у чоловiчому колi присвячено один  рядок  -  III,  79).  Чари,
спрямоване  проти  iнших  чаклунство  засуджувалося  дуже   суворо.   Були
непоодинокi  випадки  самосуду  та  рiзних  способiв  виявлення   "вiдьом"
(пригадаймо  "Конотопську  вiдьму"  Г.  Квiтки-Основ'яненка,  "Вiдьму"  М.
Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бiсом наклада╨. Хто  ворожить,  той  душею
наложить (Номис. - С. 4).
   Вiдьом же тут колесували - колесування - справдi пекельний спосiб кари,
вiдомий ще з часiв Римсько© iмперi©. На колесi  карали  батогами,  бичами,
також на смерть. У середнi вiки до  колесування  вдавалися  в  рядi  кра©н
Захiдно© ╙вропи, в Росi© - з XVII ст., особливо часто за царювання Петра I
(страти стрiльцiв). Колесування було узаконене в  затвердженому  Петром  I
вiйськовому артикулi (статутi).
   На припiчках щоб не орали - про жiнок, якi  жили  тiльки  з  ворожiння,
говорили: "Вона на припiчку оре".  Слiд  давньо©,  праязичницько©  вiри  в
магiчну силу вогню: ворожать бiля печi, на припiчку.
   Не ©здили б на упирях - див. коментар: II, 59,
   93. Були в свитках, були в  охвотах  -  охвота  -  старовинний  верхнiй
жiночий одяг, подiбний до свитки. Одначе свита,  сiряк,  серм'яга  -  одяг
простолюду (звiдси сiрома - бiднота, голота), а  офота  -  жiнок  з  бiльш
заможних верств населення.
   Дуль╨ти - жiноче плаття з м'яко©  шовково©  тканини;  святкове  парадне
вбрання вищих станiв, дворянок, аристократок.
   Капот - жiночий хатнiй одяг вiльного крою; халат.
   А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 - 93-тя). Звернiмо увагу,
що грiшники розмiщенi за певною системою, так  би  мовити,  за  значимiстю
вчинених    грiхiв.     Строфи,     присвяченi     неправедним     вчинкам
соцiально-громадського характеру, чергуються зi строфами, де  йдеться  про
неправеднi  приватнi,  особистi,  сiмейнi  вчинки.  Суворо©  послiдовностi
нема╨,  але  тенденцiя  проступа╨  виразно.  Ма╨мо  два  паралельнi   ряди
грiшникiв. Перший - соцiальний:
   "панiв там мордували",  за  ними  йдуть  "всi  старшини  без  розбору",
"суддi, пiдсудки, писарi", попи i  т.  д.,  аж  до  "купчикiв  проворних",
мiняйл i шинкарiв.
   Другий ряд - приватно-сiмейний, грiшники, що порушують вимоги  народно©
моралi: самовбивцi, розпусники, брехуни, п'яницi, ворожбити i т. д. Ранжир
послiдовно витриманий - вiд найбiльших грiшникiв до дедалi менших.
   В пеклi Котляревського, так само, як i в  змальованому  далi  раю,  дi╨
народний моральний кодекс, тому тут нема╨ покараних за грiхи власне  проти
церкви  та  православ'я  як  державно©  релiгi©.  Тимчасом  Карний  кодекс
Росiйсько© iмперi© вiдкривався статтями, якi передбачали  сувору  кару  за
злочини супроти релiгi©. Найважливiший злочин -  богохульство,  за  ним  -
образа святинi, зрив  богослужiння,  ╨ресь,  вiдступництво,  святотатство,
лжеприсяга i т. д. Всього цього нема╨ в I. Котляревського.
   94.3 пекла Еней з Сiвiллою попадають  в  чистилище,  де  душi  померлих
очищаються вiд грiхiв перед тим, як потрапити до раю, або, згiдно з iншими
релiгiйними уявленнями, де зважують ©хнi добрi й благi, праведнi й  грiшнi
земнi дiла, щоб вiдправити у рай чи в пекло.
   95. Як мiж гадюки чорний уж - чорний  уж  -  пiд  такою  назвою  автор,
мабуть, мав на увазi або поширений i зараз у  степовiй  зонi  Укра©ни  вуж
водяний (Nаtriх tessellatа), який, на вiдмiну вiд звичайного  вужа,  часто
на  тiм'©  ма╨  чорну  пляму,  або  неотруйну  вужеподiбну  змiю   мiдянку
(Соronella аustriacа), що теж водиться на Укра©нi i через  подiбний  колiр
шкiри дуже схожа на чорну гадюку.
   97. Статут, Литовський статут  -  кодекс  законiв  Великого  князiвства
Литовського, до складу якого з XIV - до друго© половини  XVI  ст.  входили
укра©нськi землi. "Статут" мав три редакцi© (1529, 1566,  1588),  кожна  з
яких збiльшувала привiле© панства, шляхти i урiзувала права селянства.  На
Укра©нi Литовський статут  дiяв  i  за  часiв  Речi  Посполито©,  i  пiсля
при╨днання  Лiвобережно©,  потiм  Правобережно©  Укра©ни  до   Росi©.   За
царювання Катерини II на укра©нськi землi було поширене  загальноросiйське
законодавство. Одначе на  практицi  Литовський  статут  дiяв  до  1840  р.
Недарма I. Котляревський пише "наш Статут". Окремi положення Статуту  (про
"межевi суди") залишалися  в  силi  на  землях  iсторично©  Гетьманщини  -
Чернiгiвщинi i Полтавщинi - до 1917 р.
   I толковав якихсь монадiв - монада (вiд грец.  одиниця)  -  найпростiша
неподiльна ╨днiсть, самосуща  духовна  субстанцiя,  яка  лежить  в  основi
Всесвiту, будь-якого буття.  Поняття  монади  ╨  основним  у  фiлософськiй
системi нiмецького вченого Лейбнiца  (1646  -  1716),  викладено©  у  його
"Монадологi©", "фiлософському лексиконi" та iнших працях. Фiлософськi iде©
Лейбнiца були вiдомi на Укра©нi.
   98. Що з гудзиками за  мундир  -  з  часiв  Петра  I  чиновники  рiзних
цивiльних вiдомств, в тому числi юристи, носили встановлену форму одягу  -
мундир. Тому одержати мундир суддi, наприклад, значило  бути  затвердженим
на урядовiй посадi згiдно з "Табелем про ранги". На  Укра©нi  кiнця  XVIII
ст. доживали вiку старi судовi установи та посади,  пов'язанi  з  полковим
устро╨м i давнiми традицiями самоврядування.  За  умов  витiснення  старих
судових iнституцiй i впровадження централiзовано© судово© системи одержати
мундир для юриста - значило увiйти в новi штати.
   Ланцет - хiрургiчний нiж, гострий з обох бокiв.
   Спермацет - витоплене з мозку  кита-кашалота  сало,  вiдповiдним  чином
препароване. В медицинi застосову╨ться для лiкування виразок на шкiрi.
   99. Фертик - вертун, франт (ферг -  стара  назва  лiтери  Ф  -  в  боки
взялася).
   100. Це строфа про дворову челядь при панських ма╨тках,  яка  заслужено
мала в народi лиху славу осередка розбещеностi, морально© зiпсованостi.
   Скороход - слуга, що  бiг  перед  панським  екiпажем,  звiльняючи  йому
дорогу; також гiнець, посильний.
   I як з кишень платки тягли - в народному  побутi  хустка  мала  важливе
ритуальне значення (див. також коментар: I, 33). Дiвчина  дарувала  вишиту
власноручно хустку тому, кого покоха╨. Отже, викрадення хустки - не просто
жарт, а образа дiвочо© честi, посягання на ©© добре iм'я.
   101. Якi ж дiвок охочi бить - йдеться про  жiнок,  якi  мали  служанок,
наймичок. Серед  них  рукоприкладство,  знущання  з  дiвчат-крiпачок  було
звичайним явищем. Пригадаймо повiсть Марка Вовчка "Iнститутка".
   104. Закурiм - загуляймо.
   107. Простонародна, мужицька строфа.  В  усiй  "Ене©дi"  не  зустрiнемо
строфи, до яко© б так пасувала ця назва. Суцiльний перелiк характерних для
народного середовища iмен, причому  бiльшiсть  -  у  знижено-зменшувальнiй
формi (не Терентiй, а Терешко, не Федiр - Федько, не Захар - Харько  i  т.
д.). У добу феодалiзму в стосунках мiж вищими i нижчими станами, а то й  у
самому простонародному середовищi такi форми iмен сприймалися як нормальне
явище. Але як випрямля╨ться "сiрiсiнький  сiряк"  протягом  строфи!  Першi
п'ять рядкiв (половина строфи) - пiдкреслено вахлацькi iмена, i  тiльки  в
п'ятому рядку якось непомiтно, на останньому, -  перехiд  до  повних,  без
знижено-зменшувальних суфiксiв, iмен (пiсля Стецька,  Ониська  -  Опанас).
Дальшi два рядки  -  повнi,  "за  паспортом",  iмена.  А  заключний  рядок
зроблено ще на вищому рiвнi - тут не тiльки iм'я, а й  прiзвище.  В  давнi
часи на Укра©нi по-батьковi не було звичаю називати. Часто  про  батька  i
взагалi про рiд, походження  говорило  прiзвище  (Петренко  -  син  Петра,
Мiрошниченко - син мiрошника тощо). За iменами сто©ть  головне,  що  несла
епоха  занепаду  феодалiзму  посполитим,  сiромi,  -  емансипацiя   особи,
зрiвняння селянина з iншими станами.

   Тут був Вернигора Мусiй - за свiдченням сучасникiв  I.  Котляревського,
житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклi.
   109. Сивиллi се не показалось - тут у значеннi: не сподобалось.
   Пахолок - хлопчина.
   111. Баба бридка, криворота - перед  палацом  бога  пiдземного  царства
Плутона стояла на вартi фурiя, богиня прокляття, помсти i  кари  Тезiфона.
Вона з наказу суддi пiдземного царства Еака мучила всiх грiшникiв, якi  не
спокутували на  землi  сво©х  грiхiв.  Тезiфону  уявляли  страшною  бабою,
оповитою гадюками, на головi в не© замiсть волосся теж клубочилися гадюки.
Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезiфона з  намови  Юнони  вселить  у
серце царицi Амати  i  рутульського  царя  Турна  ненависть  до  Енея,  що
прискорить вiйну мiж троянцями й ругульцями.
   Клепало, або калатало,  стукачка  -  дерев'яний  молоток,  яким  нiчний
сторож стука╨ в дощечку, щоб показати свою присутнiсть.
   112. Ремнями драла, мов бикiв - певне,  тут  треба  розумiти:  била  ©х
ремнями (ремiнними батогами), як бикiв.
   113. Що в пеклi е суддя Еак - герой старогрецьких мiфiв, син Зевса, Еак
правив островом Егiна. Прославився праведним життям та справедливiстю,  за
що пiсля смертi був призначений богами суддею у пiдземному царствi.
   115. Нi гич - нiчого; гариль - маленька порошиночка. Нар.: А не гарiля.
Нi цури, нi пилинки (Номис. - С. 39).
   Цвяхованi стiни - стiни, оббитi гвiздками для мiцностi й для краси.
   Шумиха - сухозлотиця, фальшива позолота.
   117. Тютюнкова горiлка - настояна на тютюнi, через те  вiд  не©  швидше
п'янiють.
   Настояную на бодян - бодян - ароматична вiчнозелена рослина.
   Пiд челюстями запiкану - челюстi - вихiд хатньо© печi  у  виглядi  арки
мiж припiчком i внутрiшньою частиною  печi.  До  челюстей  зручно  досягти
рукою, тут можна щось розiгрiвати, смажити та iн.
   I з ганусом, i до калгану - ганусiвка  -  наливка,  настояна  на  анiсi
(ганусi), трав'янистiй  ефiроноснiй  рослинi.  Калганiвка  -  настояна  на
калганi, корiнь якого також використовують для лiкування шлункових хвороб.
   Шафран, шапран (Сгосus) - у давнину особливо цiнна привозна спецiя. Ма╨
надзвичайно  сильний  пряний  запах,  настойкам  нада╨  оранжево-червоного
кольору.
   118. Перелiк ласощiв, якi  споживають  праведники  в  раю,  почина╨ться
видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.
   Сластьони - пряженi на маслi або олi© млинцi з пшеничного  борошна.  Г.
Квiтка-Основ'яненко в "Салдацькому патретi" в жартiвливо-утрируваному тонi
малю╨ "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тiльки  спитай,  на
скiльки тобi треба сластьоних, так живо пiднiме пелену та  й  знiме  стару
онучу [слово "онуча" тут ужите в  первiсному  значеннi  -  кусок  тканини,
ганчiрка), що нею горщик з тiстом накритий, щоб, зна╨те, тiсто  на  холодi
не простивало, i затим пiд пеленою у себе держить; от пальцi послине,  щоб
тiсто не приставало, то й вщипне тiста, та  на  сковороду  ув  олiю  -  аж
шкварчить! - та зараз i пряжеть, i пода╨, а вже на олiю не  скупиться,  бо
так з пальцiв i тече, тiльки,  знай,  обсмокту╨"  (Квiтка-Основ'яненко  Г.
Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1.- С. ЗО).
   Стовпцi - печиво з гречаного борошна на олi©, що формою  сво╨ю  нагаду╨
перевернутий стаканчик з вузьким  денцем,  усiчений  конус.  Готувалося  в
особливих формочках-стаканчиках.
   З кав яром буханцi  -  спосiб  приготування:  "Вiдварюють  яловичину  з
сiллю, а тим часом вчиняють житнi з гречаною мукою млинцi, i це  подасться
разом. Буханцi нiчим не мастять" (Маркевич. - С. 150- - 15)).  Цей  спосiб
описаний  у  50-х  роках  XIX  ст.  Неясно,  чому  страва  назива╨ться  "з
кав'яром". У  одинадцятитомному  тлумачному  "Словнику  укра©нсько©  мови"
слово "кав'яр" зафiксовано в значеннi "iкра". Можливо,  щось  пропущене  в
описi Маркевича. Iкрою, або кав'яром (зараз  застарiле),  називають  також
страву з дрiбно посiчених  овочiв,  грибiв.  Можливо,  яловичину  поливали
якимось соусом, приправою.
   Рогiз (Tuphа) - трав'яниста  багаторiчна  рослина.  У  молодого  рогозу
©дять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
   Паслiн  (Solanum)   -   трав'яниста   рослина,   яка   особливо   часто
зустрiча╨ться на пустирях.
   Козельцi - трав'яниста рослина,  яка  росте  на  облогових  i  цiлинних
землях. З молодих рослин обчищають i ©дять солодкий корiнь.
   Терен i глiд - ягоди.
   119. Палаш - холодна зброя; прямий, довгий, гострий  з  обох  бокiв  (з
тильного боку до половини) клинок. Був на  озбро╨ннi  росiйсько©  армi©  з
початку XVIII ст. до 70-х рокiв XIX ст.
   122. У цiй строфi названi всi, хто не заслужив раю, кому там не  мiсце.
У нiй наочно представлена i╨рархiя державних iнституцiй, класiв, що стояли
над  народом.  Браку╨  тiльки  вершини  пiрамiди   -iмператора.   Державна
бюрократiя ("чиновнi") - - землевласники  i  промисловцi  ("грошей  скринi
повнi"), купецтво ("в  яких  товстий  живiт"),  вченi  ("що  з  книгами  в
руках"), армiя (але не вся, а "рицарi" - офiцерський корпус,  генералiтет-
до того ж поставленi  в  один  ряд  з  "розбишаками").  I  нарештi  основа
пiрамiди - духовенство.
   Не тi се, що кричать: "i паки" - слово паки (староруське -  знову,  ще)
було частовживаним у православному богослужiннi. Стало загальною  кличкою,
якою дражнили православне духовенство, обiгрувалося в народних пародiях на
попiв та молитви.
   Не тi, що  в  золотих  шапках  -  золотi  шапки  -  мiтри,  якi  носили
високопоставленi представники церковно© i╨рархi©, починаючи вiд ╨пископа.
   Кому нема╨ мiсця в раю, той мусить бути в пеклi. Отже,  всi  згаданi  в
коментованiй строфi - там. I розташування  церковного  клiру  в  строфi  -
нижче духовенство всупереч i╨рархi© сто©ть над вищим - мас свою фольклорну
основу. В  фольклорi  ╨вропейських  народiв,  зокрема  нiмецькому,  вiдоме
оповiдання про монаха в пеклi, який сто©ть у  вогняному  котлi  на  головi
╨пископа i завдяки цьому терпить меншi муки. Iван франко подав  укра©нську
паралель до цього оповiдання, записану  ним  в  рiдному  селi  Нагуевичах:
"Селянин по смертi стрiча╨ свого священика в пеклi. "╙гомость, а ви що тут
робите?" - запитав вiн.  "Мовчи,  дурню!  -  вiдповiв  пiп.  -  Я  тут  на
бiскуповiй головi стою" (Франко I. Зiбр. творiв: У 50 т. - К., 1983. -  Т.
39. - С. 70).
   123. Навiженi - тут у значеннi: юродивi, божi люди.
   Бiг дасть - так вiдмовляли старцевi у милостинi.
   124. А послi вбгались i в оклад - оклад - грошовий податок на  людей  з
непривiлейованих станiв, якi мали нерухому власнiсть. Вбгалися в оклад тут
у значеннi: вийшли в люди.
   Се що проценту не лупили - не брали процента за позиченi грошi.
   125.  Бувають  вiйськовi,  значковi,   I   сотники,   i   бунчуковi   -
перелiчуються звання, якi надавалися  укра©нськiй  старшинi  за  полкового
устрою.
   Вiйськовий товариш - звання, якi у XVIII ст. гетьман присвоював козакам
за заслуги на вiйнi (дорiвнювало сотниковi).
   Значковий товариш - козацьке звання,  надавалося,  починаючи  з  друго©
половини XVII ст.  Значковi  вважалися  охоронцями  полкового  прапора  та
сотенних хоругов. Пiзнiше це звання надавалося синам полково© старшини.
   Бунчуковий товариш - помiчник генерального бунчужного,  який  на  вiйнi
берiг i захищав бунчук - вiйськову регалiю  гетьмана.  Бунчуковi  товаришi
становили верхiвку  укра©нсько©  старшини,  були  пiдлеглi  тiльки  самому
гетьмановi.
   Тут люде всякого завiту - завiг - тут у значеннi: звичай,  успадкований
з давнiх часiв.
   126. "Вiн божо©. - сказала. - кровi"  -  предок  Анхiза,  родоначальник
троянцiв Дардан, був сином громовержця Юпiтера.
   128. Побiг старий не просто - боком -  Анхiза,  за  те,  що  похвалився
iнтимним зв'язком з богинею Венерою,  розгнiваний  Юпiтер  ударив  громом,
пiсля чого той став кульгати на одну ногу.
   129. Не смiв мертвця поцiловать - зразок тонко© i  вiрно©  передачi  I.
Котляревським усiх нюансiв народно©  психологi©.  В  укра©нських  народних
звичаях i вiруваннях покiйнi батьки вороже настро╨нi до сво©х живих дiтей.
Вони переслiдують i  намагаються  згубити  свою  дитину,  що  попада╨  мiж
мертвих, особливо ту, що дуже побива╨ться за ними. Вiдомi народнi  легенди
про мерця-матiр,  яка  ганя╨ться  за  дочкою,  щоб  розiрвати  ©©;  дочка,
втiкаючи, скида╨ частинами свiй одяг i поки мрець рве  його  на  шматочки,
встига╨ сховатися  в  домiвцi.  Iнколи  дочку  вiд  матерi  ряту╨  покiйна
хрещена. Вiдома легенда про мерця-парубка,  який  переслiду╨  дiвчину,  що
дуже  побивалася  за  ним.  В  цих  легендах  вiдбилися  засади  народного
свiтогляду, спрямованi на збереження i примноження людського  роду.  Живий
про живе дба╨.
   131. Вечорницi - див. коментар: III, 8.
   Ворон - гра з циклу весняних вуличних  iгор  для  дiвчат.  У  фольклорi
свiтло, вогонь - життя, рух; темрява, морок - смерть,  тому  чорний  ворон
символiзу╨ горе, смерть.
   Весiльних пiсеньок спiвали - вихiд дiвчини на вечорницi означа╨, що вже
почалося ©© дiвування i вона може виходити замiж.
   Спiвали тут i колядок - рiздвянi свята - найлiпша пора для вечорниць  i
досвiток. Рiздвянi обряди переплiтаються з iграми та розвагами  молодi  на
вечорницях (наприклад, вечорницi в  перший  день  рiздва  в  п'╨сi  Тараса
Шевченка "Назар Стодоля" та в повiстi Миколи Гоголя "Нiч перед  рiздвом").
Треба розрiзняти  колядки  i  коляди.  Колядки  мають  обов'язково  тiльки
свiтський змiст,  коляди  присвяченi  духовно-релiгiйним  темам  ("Ой  сiв
Христос вечеряти" та iн.). Тому в пеклi спiвали саме колядки, а нi в якому
разi не коляди.
   Палили клоччя, ворожили - клоччя - грубе волокно,  одержане  як  вiдхiд
пiд час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно
знаходило всiляке застосування в побутi, в  тому  числi  й  ворожiннi.  Це
вiдбилося в казках, легендах, переказах.
   По спинi лещатами били -  лещата  -  двi  зв'язанi  палицi,  мiж  якими
затиску╨ться якийсь предмет.
   Лещатами називають лозини, з  яких  плететься  тин.  Ймовiрно,  саме  в
такому значеннi це слово вжите в "Ене©дi". Можливо, йдеться  про  рiзновид
гри в "джгута", коли одному закривають очi i б'ють по закладенiй на  спину
руцi (долонею, джгутом, лозиною з тину i под.; див. коментар: I, 37).
   132. Джерегелi - коси, дрiбно заплетенi й викладенi вiнком на головi.
   Вегерi - танець, нiби угорського походження. Скакати вегерi - танцювати
навприсiдки; У "Словнику" П. Бiлецького-Носенка  зазначено:  вегерi  -  те
саме, що й танець гайдук (див.  коментар:  I,  ЗО)  (Бiлецький-Носенко  П.
Словник укра©нсько© мови. - К., 1966. - С. 92).
   Тiсна баба - дитяча, молодiжна гра; двi кiлькiсно рiвнi  групи  сiдають
на лавцi i починають тиснути одна на  другу.  Витiснена  група  вважа╨ться
переможеною.
   У хатнiх вiкон пiдслухали - в день святого Андрiя (ЗО листопада за  ст.
ст.) або перший день рiздва дiвчата гадали, чи вийдуть цього  року  замiж.
Один iз способiв: увечерi дiвчина йде пiдслухувати пiд сусiдськi вiкна. Як
почу╨, що хтось комусь у хатi скаже: "Iди!"  -  то  вийде,  а  коли  почу╨
слова, змiст яких зводиться до "сиди на мiсцi!", - то не вийде.
   Ходили в пiвнiч по пусткам - у народнiй творчостi вiдомо немало  легенд
про страшнi, заклятi мiсця,  якi  людям  слiд  обминати,  -  пустки  (див.
коментар: III, 27). Цi мiсця пов'язанi з дiями  "нечисто©  сили":  чортiв,
вiдьом, з  якоюсь  страшною  подi╨ю,  убивством.  Слухання  таких  iсторiй
справля╨ особливе враження  у  вiдповiднiй  ситуацi©.  Вечорницi  в  довгi
осiннi та зимовi ночi були найкращим мiсцем для слухання всiх тих страшних
iсторiй  в  дусi  гоголiвського  "Вiя"  чи  "Мертвецького  великодня"   Г.
Квiтки-Основ'яненка. Улюблений час "нечисто© сили" - з пiвночi  до  третiх
пiвнiв. Знаходилися смiливцi, що зголошувалися сходити опiвночi на страшне
чи то закляте мiсце, билися об заклад.  Iншi,  бувало,  чинили  перешкоди,
страхали смiливцiв. У другому актi п'╨си Т. Шевченка "Назар Стодоля"  (дiя
вiдбува╨ться  у  XVII  ст.)  зображенi  вечорницi.  Серед  iнших  епiзодiв
зустрiча╨мо тут i ходiння "в пiвнiч по  пусткам".  Ключниця  сотника  Хоми
Кичатого, козир-дiвка Стеха похваля╨ться сходити в стару корчму за  селом,
яку  "i  днем  люди  хрестячись  обходять,  а  вночi  нiхто  не   посмi╨".
Склада╨ться умова за всiма  правилами:  Стеха,  коли  не  дотрима╨  слова,
ставить "пiввiдра слив'янки, три куски сала i паляницю", друга  сторона  -
"музикантiв на всю", тобто на  весь  вечiр.  Щоб  повiрили,  Стеха  мусить
принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тiльки з корчми.
   До свiчки ложечки палили - мабуть, йдеться про  звичай  топити  вiск  у
черепку, ложцi. Розтоплений вiск виливають на воду. Якщо, охолонувши,  вiн
нагадуватиме весiльний вiнець, то дiвчина скоро вийде замiж.
   Або жмурились по куткам - гра в пiжмурки: всi ховаються, один шука╨.
   134. Ухо прехихе  -  невживане  зараз,  означа╨  гостроту  i  жвавiсть.
(Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 500).
   Хвистка, порскенька - швидка, дуже жвава.
   136. Якi на Костянтина рвала - за  народними  вiруваннями,  трави,  якi
мають чудодiйну, цiлющу силу; ©х слiд рвати в Костянтинiв день (21  травня
за ст. ст.).
   I  те  гнiздо,  що  ремез  клав  -  ремез   сво╨   мистецьки   зроблене
гнiздо-кошiль пiдвiшу╨ на очеретi або на деревi над водою. Воно фiгурувало
в народних обрядах, ворожiннях. Ремезовим гнiздом  пiдкурювали  хворих,  у
деяких мiсцевостях i  худобу,  бджiл,  риболовнi  снастi.  Бувало,  гнiздо
ремеза тримали в хатi як талiсман.
   Васильки - народна назва шавлi© гайово© (Salvia nemoposa)  та  близьких
до не© видiв (волошок, щирицi).  Васильки  входять  постiйним  мотивом  до
укра©нського нацiонального орнаменту. Настiй з василькових  квiтiв  здавна
використову╨ться в народнiй медицинi.
   Папороть (Роlypodiophyta) - збiрна назва  дуже  численного  виду  трав.
Деякi папоротi застосовуються в народнiй медицинi.
   Шавлiя (Salvia)  -  поширена  на  Укра©нi  трава  з  великими  пахучими
квiтами. Деякi ©© види використовуються в народнiй медицинi.
   Петрiв батiг, цикорiй (Сiсhorium intybus) - трава з довгими стеблами  i
потовщеним коренем. Ма╨ лiкувальнi властивостi, з кореня цикорiю  i  зараз
добувають лiкувальнi препарати. Згiдно з  легендою,  цi╨ю  травою  апостол
Петро вiдганяв дiтей, якi знущалися з Iсуса Христа, коли той пiднiмався  з
хрестом на Голгофу, звiдки й походить народна назва.
   Конвалiя (Соnvallariа) -  багаторiчна  трав'яниста  рослина.  Настiй  з
квiток конвалi© здавна застосову╨ться як лiки при  серцевих  хворобах.  На
Укра©нi росте один вид - конвалiя травнева.
   Любисток (Levisticum) - ароматна трав'яниста рослина.  Корiнь  i  листя
використовуються в народнiй медицинi.
   Просерень (Scillа) - пiдснiжник, пролiсок.
   Чебрець (Thymus) - степова трава з повзучими стеблами,  цвiте  дрiбними
лiлувато-рожевими, iнколи бiлими квiтами, ма╨ лiкувальнi властивостi.
   I все се налила водою Погожею,  непочатою  -  зiлля  для  зцiлення  вiд
хвороб, для ворожiння треба було варити у свiжiй водi з криницi, з яко©  в
той день ще нiхто ©© не брав.  Ставили  зiлля  на  вогонь  з  вiдповiдними
ритуальними замовляннями.
   139. Покiль не будуть  цiловати  Ноги  чи╨©сь  постола  -  вiщий  голос
загляда╨ далеко вперед у грядущi вiки.  Заснована  Ене╨м  Римська  держава
стоятиме до того часу, поки язичество не впаде пiд натиском ново©  релiгi©
- християнства - i на  ©©  мiсцi  виникне  Священна  Римська  iмперiя  пiд
зверхнiстю  папи.  Гумористичне  обiгруеться  вiдомий   вираз:   "Цiлувати
пантофлю папи".

   ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
   1. Зразок жартiвливо© словесно© гри, так звано© "тарабарщини", ©© можна
розшифрувати приблизно так:
   Як три днi без борщу посидиш,
   Почне за серце тормошить,
   I пiдтягне живiт до спини,
   I в кендюсi забуркотить.
   Коли ж що за язик напха╨ш,
   Живiт як слiд натеребиш,
   Утроба весело загра╨;
   Об землю лихом добре вдариш,
   Вчорашнiй голод не згада╨ш,
   Тодi тобi сам чорт не брат.
   Та що там теревенi править,
   Байки не кормлять солов'я.
   Ось ну калиткою трусни,
   Брязкалом душу звесели,
   Добудь з калитки п'ятака.
   Коли п'ятак у руку сунеш,
   То, може, новину почу╨ш:
   Куди човни по морю править,
   Якi Юнона сiльця ставить
   I як ©© перехитрить.
   Словесна гра тут побудована на довiльнiй перестановцi складових  частин
слова i членiв речення: пiдмет - на мiсце присудка,  додаток  -  на  мiсце
пiдмета i т. д. За такою "тарабарщиною" -  добре  знання  i  чуття  рiдно©
мови, ©© гнучкостi, невичерпних словотворчих  можливостей.  Сiвiлла,  якiй
належать цi слова, - звичайна сiльська баба,  i  Котляревський,  укладаючи
"тарабарщину", виходив з ©© рiвня. Тiльки  один,  останнiй,  рядок  взятий
явно з другого лексикону - мандрованих дякiв:  "I  як  Еней  замiнервить".
Мiнерва - богиня  мудростi  в  стародавнiх  римлян.  Перед  нами  словесна
еквiлiбристика,  розрахована  на  те,  щоб  приголомшити,  збити  з  толку
спiврозмовника у вiдповiдальний момент розрахунку.  Щоб  розщедрити  Енея,
Сiвiлла обiця╨ ще стати йому в пригодi - навчити, яким шляхом плисти,  щоб
щасливо досягти мети, розповiсти, якi каверзи готу╨ йому  Юнона  i  як  ©х
уникнути. Еней замiсть запрошеного п'ятака да╨ старiй "шагiв з дванадцять"
(шiсть копiйок, шаг - пiвкопiйки). Хитра баба, тут  же  забувши  обiцянки,
"iзслизла, мов  лихий  злизав".  Iнтригуюча  i  малозрозумiла  тарабарщина
вигiдна ще й тому, що може тлумачитись i сяк, i так, тим самим  полегшуючи
обман. Вигiдно купити чи продати, надмiру розхваливши товар, заiнтригувати
продавця чи покупця - звичайна рiч. Ось зразок подiбно©  словесно©  гри  з
укра©нського фольклору: "Добривечiр, кумо! Чи не телячила мо©х  бачок?"  -
"Телячила, телячила! Пiд мо©м ночом стогували, мо© брехи  засобачили,  так
вони задрали лози та й побiгли в  хвости".  "Добрий  вечiр,  кумо!  Чи  не
бачила мо©х телят?" - "Бачила,  бачила!  Пiд  мо©м  стогом  ночували,  мо©
собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побiгли в лози" (Н о м и с.
- С. 253).
   5. Дати швабу - дати прочуханки, покарати.
   7. Нар.: Налякав мiх, то й торби страшно (Номис. - С. 112).
   8. Меньки, миньки, минь - прiсноводна риба.
   9. Заклятий острiв  перед  нами  -  йдеться  про  мiфiчний  острiв  Ея,
згадуваний у десятiй пiснi "Одiссе©" Гомера, а потiм - у"Ене©дi" Вергiлiя.
На островi жила чарiвниця Цiрцея, або Кiркея. Коли до не© потрапив пiд час
блукань по морю Одiссей, Цiрцея  перетворила  частину  його  супутникiв  у
свиней i на вмовляння хитромудрого царя Iтаки вернути  ©м  людську  подобу
запропонувала Одiссе╨вi залишитися на островi i роздiлити  ©©  любов.  Той
мусив прийняти пропозицiю Цiрце©, попросивши чарiвницю поклястися, що вона
не зробить йому нiчого поганого i поверне супутникам людську подобу. Через
рiк Одiссей умовив Цiрцею вiдпустити  його  разом  з  товаришами,  i  вони
попливли далi.
   10. У 10 - 14-й строфах цiкавий з iсторико-етнографiчного  боку  погляд
на риси нацiонального  характеру  ближчих  i  дальших  сусiдiв  укра©нцiв,
переважно  як  вiн  вiдбився  в  укра©нському  фольклорi.  Почина╨ться   з
гумористично©, з гiрким присмаком самохарактеристики укра©нця, потiм iдуть
поляки, росiяни, прусаки (нiмцi), австрiйцi, iталiйцi, французи i т. д.
   По нашому хахлацьку строю - укра©нських козакiв за довгi чуби на головi
- оселедцi - прозвали "хохлами" (прозвище, певне, з'явилося  десь  у  XVII
ст.). Потiм воно поширилося на всiх укра©нцiв.
   Бровар - пивовар.
   Бовкун  -  упряжка  з  одного  вола.  Бовкун   -   ознака   бiдняцького
господарства.
   11. I "не позвалям" там забуде - тобто право вето. Польська  шляхта  на
державних сеймах мала право вiдхилити проект будь-якого законодавчого акту
вигуком "не позвалям!". В останнiй перiод iснування  феодально-шляхетсько©
Польщi як самостiйно© держави (перiод загострення  боротьби  мiж  великими
магнатами  i  шляхтою  та  ослаблення  влади  короля)  право  вето   майже
паралiзувало дiяльнiсть вищих державних iнституцiй. Агапiй Шамрай у статтi
"Проблема реалiзму в  "Ене©дi"  I.  П.  Котляревського"  висловив  слушний
здогад, що тут Котляревський "натяка╨ i на причини, що призвели до розрухи
сильну колись державу. Котляревський згаду╨ в зв'язку  з  цими  подiями  i
роль укра©нських народних мас у боротьбi проти  пансько©  Польщi  у  XVIII
ст.,  двiчi  називаючи  славного  ватажка  селянського  повстання  Максима
Залiзняка" (Котляревський I.П. Повне зiбр. творiв: У 2 т. - К., 1952. - Т.
1. - С. 41).
   Чуйка - у полякiв верхнiй чоловiчий одяг, шинель.
   Жупан - у полякiв вiдомий з дуже давнiх часiв верхнiй  чоловiчий  одяг,
щось близьке до сучасного пiджака. Знали жупан i на  Укра©нi,  як  верхнiй
чоловiчий одяг заможнiших верств, аналогiчний сучасному пальтовi.
   Москаль - бодай би не козою  Замекекав  з  бородою  -  москаль  -  тут:
росiянин. Так десь у XVII ст. прозвали укра©нцi росiйських стрiльцiв  нiби
за прийнятi в них гострi бороди.
   А прус хвостом не завиляв - солдати пруссько© армi©  носили  перуку  iз
заплетеними назад кiсками - мов хвостик. Характеристика  Пруссi©  -  опори
феодально© реакцi© i мiлiтаризму в ╙вропi - просто навдивовижу глибока  та
iсторично конкретна. I. Котляревський був очевидцем запобiгливо©  полiтики
переможено© Наполеоном Пруссi©. Коли писалися цi рядки "Ене©ди", прусський
король i юнкерство були слухняними слугами французького  iмператора,  дещо
пiзнiше (у 1812) брали участь у вiйнi з Росi╨ю; пiсля поразки у цiй  вiйнi
при╨дналися до антифранцузько© коалiцi©, потiм - до реакцiйного Священного
союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимiв у ╙вропi.
   Дойда, Чухрай - тут у значеннi: клички мисливських псiв, хортiв.
   12. Цесарцi - австрiйцi, пiдданi  цiсаря  Австрiйсько©  iмперi©.  Пiсля
того як у кiнцi XVIII ст. припинила самостiйне державне iснування  Польща,
до   Австрiйсько©   iмперi©   вiдiйшла   частина    укра©нських    земель.
Характеристика австрiйцiв  Котляревським,  так  само  як  i  пруссiв,  то,
власне, характеристика армi©, а  не  строкатого  за  нацiональним  складом
населення "клаптево©" iмперi©.
   Цирце© служать за гусар - гусари - легка кiннота  в  росiйськiй  та  ще
деяких ╨вропейських армiях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський
зразок, були сво╨рiдним втiленням вiйськових корпоративних доблестей.
   Iталiянець же маляр -  захожi  iталiйцi  на  Укра©нi  i  в  Росi©  були
звичайно музикантами, малярами,  будiвничими,  взагалi  людьми  мистецтва.
Цiкаво порiвняти зображення iталiйця в поемi "Ене©да" i у творi iншо© доби
й iншо© лiтератури -  романi  класика  нiмецько©  лiтератури  Томаса  Мана
Чарiвна гора" (1924). Один з геро©в  роману  -  iталi╨ць  Людовiко  Сеттем
брiнi людина мистецтва, складна i суперечлива особистiсть. У  даному  разi
нам важливо вiдзначити, що для головного героя "Чарiвно© гори" нiмця Ганса
Касторпа його вчитель Сеттембрiнi  -  типовий  iталi╨ць,  у  нацiональному
характерi якого, з погляду iноземця, ╨ щось  вiд  комедiанта.  Сеттембрiнi
надiлений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'явля╨ться протягом  усього
роману.
   13. Так багато мiсця, як укра©нцям (цiлу строфу), в "Ене©дi"  придiлено
ще однiй нацi©, яка в ту епоху  була  на  авансценi  свiтово©  iсторi©,  -
французам. Тут бачимо не тiльки iронiю. Неприхильне ставлення  до  Велико©
французько© революцi© (1789 - 1794) i  наступних  подiй:  во╨н  Директорi©
(1795 - 1799), приходу до влади Наполеона  Бонапарта,  потiм  безперервних
наполеонiвських во╨н - виражене в  коментованiй  строфi  ясно.  Правда,  в
лiтературi про Котляревського були спроби довести, що  вiн  мав  на  увазi
тiльки   пiсляреволюцiйний   перiод   французько©   iсторi©,   але   легко
переконатися, що дана  строфа  цього  не  пiдтверджу╨.  На  якого  владику
"лаяли" французи - добре вiдомо: на короля Людовiка XVI, що його  змела  з
французького трону революцiйна хвиля i який згодом був гiльйотинований.  I
все ж  погляд  Котляревського  на  французьку  революцiю  можна  правильно
зрозумiти, тiльки пам'ятаючи про його стiйкi демократичнi переконання, про
численнi факти зв'язкiв з близькими до декабристiв колами. Вiн не  мiг  не
спiвчувати   лозунговi   французько©   революцi©    "Свобода,    рiвнiсть,
братерство!"
   Сi перевернутi в собаки - в укра©нському фольклорi вiдома  легенда  про
людей-песиголовцiв, що живуть у якомусь далекому краю i з'©дають  кожного,
хто до них потрапля╨. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з  багатих  на
фантастичнi елементи перекладних  повiстей,  вiдомих  у  нас  ще  з  часiв
Ки©всько© Русi. Так, аж до XVIII  ст.  включно  мала  велику  популярнiсть
"Олександрiя". У поход