ди не втопи його! Бо знаю я вас -- заради десятьох
дЁгтярЁв ви й маму рЁдну зарЁжете! У, бандюги ви басрЁйськЁ! Ось тобЁ п'ять
фалсЁв. Та давай швидше, а то я знаю, як ви, нероби, ледарЁ й шакали, возите
простих людей... як равлики повзете! -- Ще якусь лайку проказав страж Ё зник
у темрявЁ.
Човняр же загасив лампу на високЁй кормЁ свого човна Ё поволЁ
запрацював веслом. Все вЁн робив саме те, що так ганив страж-тюрок.
Коли вони ви©хали на широкий канал, АлЁ здалося, нЁби далеко попереду,
лишаючи мЁсячнЁ слЁди на чорнЁй водЁ, мчить рибальський човен. АлЁ аж очЁ
протер -- здалося, що там, попереду на човнЁ, сидить загорнутий у широкий
плащ тюрок-страж, а щосили веслу╨ - точнЁсЁнько за поставою рибалка,
невдалий нурець. АлЁ затрусив головою -- мана, марення якесь! Та й далеко,
щоб можна було розрЁзнити вночЁ сидячого стража Ё кремезного рибалку на
мЁсцЁ весляра.
Дивну рЁч робив з хлопцем той напЁй лЁкаря Джана -- бЁль поволЁ
повертався, але терпЁти його було зовсЁм не важко. А от зЁр Ё слух наче
загострились, як нЁколи. I то пЁсля всЁх тортур!
Тому, коли човняр почав крутити головою Ё озиратись, чи не видно когось
на каналЁ, АлЁ сполохано подумав:
"А чи не вчинить вЁн так, як ото говорив страж? Це ж у мене в торбЁ
десять динарЁв!"
I коли човняр сказав: "Дай-но сюди торбу!" -- АлЁ подав йому торбу, а
сам швидко розв'язав пояс, потиху спустив штани й накрив ноги сорочкою. ВЁн
вЁдкачав рукава якнайшвидше, щоб легше було скидати сорочку пЁд водою.
Човняр перестав гребти. ╡ човен погойдувався на хвилЁ, його потроху
зносило припливом у бЁчний темний Ё глухий канал.
Човняр колупався в торбЁ. I серед фЁнЁкЁв та горЁхЁв нЁяк не мЁг
вЁднайти всЁ десять динарЁв.
СкЁльки в тебе динарЁв тут було?
Десять...
Ану йди сюди - шукай менЁ ще два!
НЁкуди я не пЁду.
Не пЁдеш?! -- загарчав човняр.
I по тому хрипу вЁдчув АлЁ -- вЁн не човняр, вЁн Ёз тих катЁв, що ©х
повно у фортецЁ. Таки страж дав йому наказ замордувати хлопця. Щоб вЁн не
обмовився, не доповЁв Абу АмаровЁ про синЁй дЁамант. "НЁ, тепер я на волЁ! А
ти не човняр, ти всього не зна╨ш про воду. Вода мене вряту╨!"
АлЁ пЁдвЁвся одночасно з тим, як човняр пЁдняв весло, щоб оглушити
хлопця.
АлЁ щосили вЁдштовхнувся вЁд борта човна Ё впав у воду.
Човен хитнуло з такою силою, що човняр мав кинути у воду весло, щоб
самому не звалитись у воду.
А вода прибувала знизу, вЁд моря. I тому течЁя вривалась у вузький
боковий канал з хлопанням та цмоканням, закручуючись у водоворотах. Човняр
вирЁвняв човна Ё потягнувся по весло, та течЁя пЁдхопила весло Ё несла в
прохЁд бокового каналу.
Човняр, як Ё всЁ куфаджЁ в БасрЁ, мав жердину, щоб штовхати човен по
мЁлкому. Та ба -- жердина не дЁставала до дна.
Човняр вилаявся Ё заходився пЁдгрЁбати обома руками, щоб наздогнати
весло. Це й дало час хлопцевЁ випЁрнути, побачити, що робить його ворог,
набрати повнЁ легенЁ повЁтря Ё швидко звЁльнитися вЁд мокро© Ё важко©
сорочки. Тепер на ньому була лише зв'язка ключЁв вЁд будинку АйшЁ.
Поки човняр виловлював весло, АлЁ вже був далеко в темному Ё вируючому
каналЁ.
Те, що човняр не роздягся Ё не стрибнув за веслом, остаточно переконало
-- то перевдягнений страж, охоронець намЁсника Ё його вельможних слуг.
Коли човняр зрештою якось наздогнав весло, виловив його, АлЁ вже вилЁз
Ё щосили мчав, балансуючи Ё ледь не падаючи у воду, вузьким хЁдником повз
поснулЁ садиби.
ТЁльки, розбурханЁ бЁгом хлопця, надривалися собаки всього кварталу.
Коли квартал кЁнчився, АлЁ стрибнув у воду Ё поплив на другий берег,
Швидка течЁя води на пЁдйомЁ перенесла хлопця до невисокого берега. ПЁдтягся
на ослизлих палях Ё знов побЁг.
Якби човняр кинув човна, то, певно, наздогнав би хлопця. Та вЁн цього
не зробив. РЁзне потЁм думав АлЁ, проте вЁдповЁдЁ знайти не мЁг.
Це була якась дивна гонитва -- по водЁ й по хЁдниках тЁкав хлопець, а
за ним по водЁ гнався його смертельний ворог,
I вийшло так, що обо╨ вони наблизились до Рустемового кварталу.
I тут АлЁ зрозумЁв, що цей фальшивий куфаджЁ зловить його Ё заб'╨.
Праворуч склади деревини пЁднЁмаються стЁною. МЁж ними ╨ промЁжки, але
завузькЁ, щоб у них пролЁзти Ё сховатися. Якщо стрибнути у воду Ё поплисти
до садиби АйшЁ -- то ворог або наздожене його на човнЁ, або тодЁ вхопить,
коли АлЁ вЁдмикатиме дверЁ будинку. АлЁ стишив бЁг Ё спинився в затЁнку
виступу штаби болонкЁв. У грудях у нього свистЁло, а дихали пЁд ключицями
розривало. Сил не було нЁяких, Ё знехЁть до всього охопила хлопця.
ВЁн байдуже дивився на те, як човняр вибира╨ зручне мЁсце, щоб вилЁзти
на хЁдник. Ось вЁн почав обмотувати линви на палю, щоб човен не забрало
хвилею.
Якась сила пЁдняла змученого АлЁ на рЁвнЁ ноги Ё тихим кроком повела в
глибокЁ тЁнЁ дерев'яного складу. Дихав вЁн ротом, бо нЁс був геть закладений
Ё вЁн не вЁдчував нЁяких запахЁв -- нЁ водоростей Ё болота, нЁ дорогоцЁнного
сандалового аромату, нЁ ладанного запаху левантЁйсько© живицЁ. Й раптом АлЁ
чи побачив, чи вЁдчув, що тут мЁж двома стойками деревини ╨ бЁльша щЁлина, Ё
вЁн залЁзе в не©.
АлЁ прослизнув межи гострЁ кЁнцЁ окоренкЁв, вони дряпонули його по
грудях, по животу, але болю вЁн не вЁдчув. Боком, боком, навпомацки хлопчина
залазив все далЁ й далЁ в склад.
ПрисЁв, принишк Ё слухав, прислухався.
ТрЁскотЁли цвЁркуни, скрипЁли десь пЁд корою якЁсь жуки чи хробаки, в
прохЁд долинав уже приглушений плюскЁт води.
АлЁ вЁдчув тихЁ обережнЁ кроки. БЁля щЁлини кроки припинились. Чулося
важке дихання. ПросвЁт закрила чорна тЁнь. I вже у вузьку щЁлину не було
видно протилежного берега каналу з освЁтленими блакитним мЁсяцем будЁвлями
Рустемово© садиби.
ТЁнь почала торсати болонки, щоб розширити отвЁр Ё пролЁзти в прохЁд.
Марна справа. СкладенЁ зрубом болонки й товстЁ жердини рипЁли, трЁщали,
хитались, але-не зрушилися з мЁсця. Ворог шаленЁв Ё все сильнЁше шарпав
дерево.
АлЁ з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються Ё
посипляться згори на голову його ворога. Та нЁчого подЁбного не сталося.
I тодЁ човняр проговорив у темряву хрипко Ё люто:
НЁчого! Руки в мене короткЁ, зате стрЁла дЁстане!
I вЁдЁйшов вЁд отвору.
Перший порух, поштовх АлЁ був кинутись до отвору Ё вискочити Ёз пастки.
Напевно, що страж, навЁть стрЁляючи вслЁпу, просадив би його стрЁлами, мов
яблуко голками!
I вЁн уже повернувся боком, щоб вилЁзти назад. Та враз розсмЁявся
подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, вЁн би мене у ВеликЁм каналЁ
пЁдстрелив!.. Дзуськи! ДЁждешся ти, щоб я вилЁз Ёз щЁлини! Дерево добре
складене -- я нагору видерусь Ё подивлюся, що ти там поробля╨ш?"
АлЁ навпомацки в повнЁй темрявЁ почав дертися вгору. ВисокЁ колодязЁ
деревини рипЁли, потрЁскували, хиталися. Здавалося, ось-ось заваляться Ё
поховають пЁд собою хлопця.
Та небавом АлЁ був на верху споруди -- на помостЁ, сплетеному з пакЁлля
та вербово© лози -- щоб сонце не розпекло деревину, щоб вона не трЁскалася,
та ще й пальмовим листом накритому вЁд дощу.
АлЁ пЁдповз до краю покрЁвлЁ Ё зазирнув униз. ЛЁворуч, пЁд хЁдником,
колива╨ться на легкЁй хвилЁ човен. А човняра не видно. АлЁ ще далЁ висунув
голову Ё побачив -- праворуч, на вЁдстанЁ крокЁв п'яти, притисся до
дерев'яного зрубу страж. Права рука витягнута Ё в нЁй наче свЁтиться лезо
ножа. АлЁ завмер, затамував подих. Якщо обережно перелЁзти з цЁ╨© споруди на
Ёншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
АлЁ переповз Ё не порушив жодного стовбура, тЁльки кора крихтами
посипалася вниз Ёз акацЁ╨во© гЁлки. АлЁ зазирнув униз, водночас стережучись,
щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
ПЁд ним на вЁдстанЁ, може, лЁктЁв п'яти-шести бЁлЁла пов'язка на головЁ
човняра.
АлЁ ледь не заплакав -- пЁд рукою не було анЁ каменя, нЁ добро©
жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
АлЁ з вЁдчаю шарпонув кЁнець болонка, що стирчав з-пЁд пальмового
листя.
Отут врештЁ болонок викотився з-пЁд покрЁвлЁ Ё полетЁв униз. Просто на
човняра. Та човняр устиг вЁдхилити голову, але кЁнцем стовбура його зачепило
по сЁдницЁ Ё лЁвЁй стопЁ. ВЁн аж захлинувся вЁд болю, застогнав по-звЁриному
Ё присЁв на палЁ хЁдника. ВЁн випустив нЁж Ё обома руками схопився за стопу.
АлЁ побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рЁдина -- кров!
АлЁ пЁдвЁвся на повен зрЁст, спробував скинути на ворога плетену
покрЁвлю. Дарма! Сил не вистачало для тако© ваги.
ТодЁ вЁн вирЁшив -- треба стрибати вниз Ё плисти через канал. Але ж як
високо! А якщо перескочити через хЁдник Ё просто у воду? АлЁ попробував
похилу покрЁвлю -- чи не сова╨ться? Лежить мЁцно. ВЁдЁйшов до кЁнця -- для
розгону зовсЁм обмаль вЁдстанЁ. Та й лист пальмовий слизький -- ноги по
ньому ковзають.
РозбЁгшись з десяти крокЁв, АлЁ щосили вЁдштовхнувся правою ногою Ё
шкереберть полетЁв униз.
В гарячцЁ вЁн Ё не почув, що палю все ж зачепив Ё обдер вузький пас
шкЁри вЁд стегна до само© стопи. Але вЁн був у водЁ! Плив пЁд водою,
затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
Коли виринув, то побачив, що перепЁрнув майже чверть каналу.
Озирнувся на склад деревини.
На однЁй нозЁ човняр стрибнув до човна.
АлЁ набрав повЁтря Ё пЁрнув. Плив пЁд самЁсЁнькою поверхнею, щосили
працюючи руками й ногами.
ВЁн ще разЁв три набирав повЁтря Ё зрештою торкнувся ослизлих паль.
Видерся на хЁдник просто перед порогом будинку АйшЁ. Руки вЁдшукували
потрЁбного ключа на поясЁ, а голова повернулася назад.
Ставши на одне колЁно, човняр гнав човен через канал. ВЁн був уже на
серединЁ. Ось Ё потрЁбний ключ! Рука тремтить, нЁяк не може потрапити в
отвЁр.
Коли АлЁ повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палЁ. Човняр
ледь не вилетЁв у воду в гарячцЁ, але таке гальмування, певно, йому завдало
страшного болю, бо вЁн застогнав, наче бугай пЁд ножем.
Другий поворот ключа! АлЁ штовха╨ дверЁ Ё пада╨ в темряву. Щось над
головою трЁскотить Ё тупо вдаря╨ його по тЁменЁ.
АлЁ пЁдхоплю╨ться Ё закрива╨ дверЁ, встига╨ засунути засув.
I в ту ж мить з усього маху в дверЁ б'╨ людське тЁло. Даремно! ДверЁ на
запорЁ. А далЁ АлЁ закрива╨ на другу запору. Тепер дверЁ можна висадити лише
болонком!
АлЁ прислуха╨ться до того, що робиться в домЁ.
НагорЁ гуде музика, лящать людськЁ голоси. СпЁвають жЁнки Ё чу╨ться
чоловЁчий голос.
АлЁ тихо йде до помешкання АйшЁ.
Щось чЁпля╨ ногою, Ё луна╨ дзенькЁт. АлЁ нахиля╨ться Ё шарудить руками
по пЁдлозЁ. НЁж! Ось що вдарило його по тЁменЁ! Це ж човняр метнув у нього
ножа.
АлЁ навпомацки пЁдходить до дверей АйшЁ. Вони замкненЁ. Шука╨ Ё пробу╨
всЁ ключЁ. НарештЁ тихо вЁдчиня╨.
Смердить прокислою ©жею, лЁками Ё хворим потом. ПЁд стЁною злегка
посапу╨ увЁ снЁ Айша.
АлЁ навпомацки дЁста╨ться до жаровнЁ. Вона гаряча. Значить, жар пЁд
попелом ╨.
РозгрЁба╨ попЁл, роздмуху╨ жар. Ось Ё вербовЁ прутики.
Весело загоря╨ться полум'я над жаровнею, а хлопець тим часом знаходить
сво© речЁ. Вдяга╨ться у старе дерте вбрання. На ньому лише новЁ, але вже
закалянЁ шапочка й хустка. За пояс АлЁ стромля╨ ножа, а стрЁли Ё корзинка
вЁд фЁнЁкЁв у лЁвЁй руцЁ.
Треба тЁкати звЁдсЁля, з цього кубла страшного з його та╨мницями Ё
розпустою. Та й сам вЁн ще завдав одну та╨мницю цЁй садибЁ -- запхав пЁд
сучок найдорожчий у свЁтЁ самоцвЁт! Але що ж там робиться нагорЁ?
"Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться й заднЁ╨,
попливу на Корабельний острЁв! Часу ще чимало!"
I хлопець перейшов через перехЁд першого поверху, вЁдЁмкнув дворовЁ
дверЁ й опинився бЁля човна.
16. АЛЬ-ХАШИШ В'АЛЬ-ХАМР *
АлЁ склав речЁ пЁд корму розваленого човна. Ставало вже темнЁше, бо
мЁсяць опадав за чорнЁ опахала пальмових верхЁв.
СвербЁли рани пЁд нЁгтями, особливо на великому пальцЁ лЁво© руки.
АлЁ обмацав свЁй старий одяг. На колЁнах ось-ось розповзуться дЁрки.
Шов на плечЁ сорочки розЁйшовся. Старий пояс, скручений Ёз старого шмата
плаща, видавався хлопцевЁ загрубим пЁсля Абу Амарового дарунку.
У вЁкно виливалася скЁмлива жЁноча пЁсня Ё срЁбнЁ переливи аль-ута.
"Невже це КадарЁя гра╨? Але наче жорсткЁше, наче чоловЁча рука..."
АлЁ не мав того слуху, що ДжарЁя, та все ж грубЁсть вЁн уловив.
Витяг ножа з-за пояса Ё затис кЁстяну колодку зубами. ВЁн заново
заправив сорочку в штани, зав'язав кЁнцЁ штанЁв на поясЁ мЁцним, але легким
для розв'язування вузлом -- раптом знову доведеться плавати? I добре перевив
стан поясом. Витяг з рота ножа Ё застромив за пояс, обережно, щоб не
порЁзати собЁ руки Ё не розкраяти одяг. Помацав гострий кЁнчик ножа, що аж
до стегна притискався. Так можна себе поранити! I хлопчина притис колодку,
щоб нЁж стирчав пЁд Ёншим кутом. МЁсячне гало зовсЁм погасло за чорними
пальмами, Ё вони злились Ёз чорно-синЁм небом. А небо над Басрою, як тЁльки
пропав мЁсяць, розкрилося мЁрЁадами квЁтЁв-зЁрок. Несамовито трЁскотЁли всЁ
нЁчнЁ комахи-спЁваки. Особливо ж цвЁркуни на деревному складЁ. Над водою
пролЁтали безперемЁнно всЁ звуки -- далекЁ й близькЁ -- Ёржали десь конЁ,
ляпали по водЁ весла, Ёз Дар-ель-Кихабу неслась музика й гомЁн. НавЁть
звЁдкЁлясь, Ёз кварталу оманцЁв, чулася нЁчна молитва. Бувають же побожнЁ Ё
правдивЁ люди Ё в БасрЁ!
АлЁ полЁз помалу на суху пальму. ЛЁз обережно Ё дуже доволЁ -- тепер
його нЁхто не бачить -- аби лише не почув. АлЁ здавалось часом, що пальма
рипить, що у не© гнилий стовбур Ё вона ось-ось звалиться. Та пальма хоч Ё
хиталась, однак не падала.
I небавом хлопець видерся на рЁвень вЁкна.
В кЁмнатЁ рЁвно палали свЁтильники Ё було добре видно всЁх -- Ё Абу
Амара в новЁм перськЁм каптанЁ, з кривим чингалом за поясом, Ё патлатого
спЁвака,-- але вЁн не спЁвав, а лише грав на лютнЁ,-- Ё якихось трьох дЁвок
з Дар-ель-Кихабу. Одна спЁвала пЁд аль-ут, а двЁ танцювали з пляшками вина в
руках Ё чашами.
ТодЁ АлЁ закортЁло взнати, чи на мЁсцЁ РустемовЁ жЁнка й донька. ВЁн
спритно спустився вниз Ё обережно пЁдЁйшов до будинку. ПЁдтягся на руках Ё
по стовповЁ, як тЁльки-но по стовбуру пальми, залЁз на галерею другого
поверху, а звЁдтЁля вже на дах.
Зазирнув з даху на Рустемове подвЁр'я. Там пЁд стЁною спав,
загорнувшись у плащ, ╨внух. А подвЁр'ям бродило потирЁ пси в сталевих
обручках. АлЁ все добре роздивився, бо над головою ╨внуха-стража в залЁзнЁм
кованЁм держаку було закрЁплено нафтовий лЁхтар.
"Бач, як на нафтЁ, то вЁн не заощаджу╨! I, певно, сво©х хорасанських
вовкодавЁв году╨ краще за рабинь Ё наложниць! Он якЁ страхЁття!"
Пси чи вловили запах АлЁ, чи вЁдчули його думки, та спочатку один
собака звЁв морду до високого будинку Ё гавкнув, потЁм до нього при╨дналися
ще три. По разу-другому гавкнули Ё знов пЁшли бродити подвЁр'ям багатого
скупердяя.
Коли на даху будЁвлЁ з'явилися двЁ постатЁ в запиналах, АлЁ спочатку ©х
не почув Ё не помЁтив. Та й вони, певно, його не помЁтили, бо Ёнакше б
зникли. Вони зата©лися внизу, до стЁни припали. ШепотЁли одна однЁй. Одна
говорила арабською мовою, друга ©й вЁдповЁдала на фарсЁ.
Арабською сказали: "Дивись, який вЁн сьогоднЁ гарний!" Щось тоненько
вЁдповЁли, та АлЁ пЁзнав лише окремЁ слова на фарсЁ, а змЁсту зрозумЁти не
змЁг. "Дивись, музика кудись пЁшов... Дивись, дивись, он в кутку..." ╡ щось
далЁ вони шепотЁли, однак АлЁ нЁчого не дЁбрав.
Десь знизу з вЁкна неслися звуки сопЁлки очеретяно© Ё стукотЁння по
барабану.
"О Аллах! Диви, що в них на скатертинЁ! I мед у сотах, Ё горЁхи, Ё
коржики, Ё родзинки, Ё земля ©стЁвна, Ё яблука! Ти дивись -- цЁла таця
яблук!.." Ця, що перелЁчувала на©дки, певно вЁд роз'ятрення такими розкошами
заговорила вже вголос.
Проте ╨внух-страж Ё не ворухнувся навЁть -- тихо похропував. I собаки
не звернули на голос нЁяко© уваги -- вони добре його знали.
Тут озвалася, певно вЁдхиливши запинало, персЁянка. I АлЁ зрозумЁв, що
вона дуже хоче ©сти. Це було те речення, яке АлЁ найчастЁше чув вЁд
персЁв-носЁ©в на багдадських базарах.
I тут сталося неймовЁрне -- щось трЁснуло в стЁнЁ знизу, там вЁдкрилася
велика дЁрка, звЁдтЁля полилось тремтливе свЁтло ╡ почувся голос Абу Амара:
- Якщо ви вЁдмовитесь, перЁ, вЁдвЁдати хлЁба в мо©й господЁ, я заподЁю
собЁ смерть!
ДвЁ постатЁ як вЁдсахнулись, так Ё завмерли нерухомЁ. Знову Абу Амар:
- Я рахую до десяти. Один... два... три... чотири... п'ять...
АлЁ почув, як задзвенЁв булат, витягнутий Ёз пЁхов. Голос в Абу Амара
справдЁ був такий страшний Ё рЁшучий, який може бути тЁльки в людини, що
поклала урвати собЁ життя.
АлЁ так затрусило зЁ страху та цЁкавостЁ, що вЁн перехилився аж по
груди Ё зазирнув униз.
I диво! -- його не помЁтили, хоча свЁтло вЁд мЁдно© лампи досягло Ё
його хустки й лоба.
На рахунок "вЁсЁм" менша постать кинулася в отвЁр Ёз словами: "ПобЁйся
Аллаха!"
Друга мовчки зайшла в отвЁр зразу ж на нею. Тут свЁтло згасло, а звуки
й голоси обЁрвались -- хтось закрив отвЁр шматком стЁни Ёз середини. Тепер
АлЁ зрозумЁв, для чого Абу Амар винаймав майстрЁв-теслярЁв! Вони йому
продовбали отвЁр Ё випиляли шмат стЁни, що виходила на майданчик зЁ сходами.
АлЁ швидко й тихо переповз до вЁкна кЁмнати Абу Амара. Тепер вЁн уважно
слухав, але голоси мЁшалися з музикою Ё спЁвом. Бо коли Абу Амар гостям
запропонував вина Ё вони вЁдмовились, дЁвки перестали грати. ТодЁ Абу Амар
гостро проказав сво©м металевим голосом, який мЁг бути Ё дружнЁм, Ё медовим
навЁть:
Ви сюди прийшли розважати мене чи бенкетувати з мо╨© ласки? ПЁсню й
танець!
Завели пЁсню дЁвки, били в барабан, певно той, що в мотлосЁ вЁднайшла
ДжарЁя. Час вЁд часу хтось Ёз них свистЁв у сопЁлку.
ПотЁм додалася ще срЁбна гра аль-ута Ё брязкЁт обручок Ё
намистин-дукачЁв.
Почув, що Абу Амар покликав ДжарЁю. Вона щось вЁдповЁла. АлЁ аж кулак
собЁ прикусив вЁд злостЁ, що не змЁг дЁбрати й слова з того, що говорив Абу
Амар негритянцЁ.
ТодЁ АлЁ зрозумЁв, що тепер саме час ризикнути Ё опуститися до шпарки,
заглянути всередину.
АлЁ нЁж поклав на дах, розперезався Ё прив'язав пояс до кутового
болонка на даху. Вийшла линва, може, лЁктЁв на три, така саме якраз, щоб,
зависши на нЁй, стати на кЁлочки голуб'ятнЁ. А голуб'ятня була вся потикана
тими кЁлочками. Що й казати, ризикував АлЁ дуже -- якби кЁлочки не витримали
його, вЁн би по куполу голуб'ятнЁ покотився на дах сарая. Шуму наробив би
чимало, та й поранитись мЁг. I хто зна, чи не потрапив би до рук охоронцЁв,
або й собакам на розправу!
АлЁ поволЁ, обережно, тримаючись за глиняний дах голуб'ятнЁ, пробував
пальцями нЁг Ё п'ятами, чи не затонкЁ кЁлочки, на якЁ сЁдали птахи, чи
витримають його? ХлопцевЁ здалося, нЁби вЁн так довго спускався по
голуб'ятнЁ, що вже скоро ранок настане Ё його застукають тут, на чужЁм даху,
в чужЁм подвЁр'©!..
Коли вЁн обережно пЁдЁбрався до щЁлини, то побачив Ё почув щось зовсЁм
незрозумЁле.
Навколо скатертини сидЁли всЁ -- Ё дЁвки, Ё спЁвак, Ё Абу Амар, Ё жЁнка
Ё донька РустемовЁ. А обносила ©х усЁх з тацею ДжарЁя, вдягнена у червону
сукню з китайки.
ЖЁнка й донька РустемовЁ не пили вина, перед ними Ё чаш з-пЁд вина не
стояло. Вони лише брали з тацЁ, що тягала ДжарЁя, якЁсь лакЁтки.
ДЁвки ж дудлили вино.
СпЁвак вЁд них не вЁдставав.
ВсЁ були п'янЁ. НавЁть жЁнка й донька РустемовЁ. ТЁльки якось особливо.
Наче подурЁли. При кожному русЁ вЁдкручувались, вигинались, мов ©х корчЁ
били. Та повнЁстю обличчя не оголювали. Абу Амар узяв аль-ут в спЁвака Ё
заграв.
ЖЁнка Ё донька РустемовЁ заляскали в долонЁ, вузькЁ, витонченЁ й
фарбованЁ в хну. Покривала ©хнЁ вЁдхилились, Ё хлопцевЁ вЁдкрилася досЁ
небачена краса. ТонкЁ й плавкЁ лЁнЁ© обрису лиця, неймовЁрно великЁ
мигдалевЁ очЁ. Та погляд очей божевЁльний, геть скляний! Голоси ©хнЁ стали
збудженЁ. ВисокЁ й пронизливЁ, ось-ось, здавалось, зЁрвуться на крик чи на
плач. ЗовсЁм собою не володЁли.
Тут Абу Амар завЁв пЁсню на фарсЁ. Грав собЁ на аль-утЁ, а цЁ дво╨ йому
пЁдтягали. ДЁвки з Дар-ель-Ки-хабу лише Ёз заздрЁстю поглядали п'яними, геть
посоловЁлими очима. ЦЁ пили на всю губу -- перед кожною стояло по широкЁй Ё
великЁй чашЁ. СпЁвак вЁддав лютню Абу Амару, а замЁсть лютнЁ щедро орудував
пляшкою Ёз солодким вином. Три дЁвки вже були готовЁ. Абу Амар добре все
бачив. ТодЁ вЁн пЁдкликав ДжарЁю, щось ©й сказав, спЁваковЁ кивнув на
барабан. Найменш п'яна дЁвка спробувала видобути мелодЁю Ёз очеретяно©
сопЁлки, та лише пустила слину собЁ на сукно, навЁть до ладу не могла
пЁднести до рота пищик.
АлЁ аж затрусило вЁд обурення та огиди! П'янЁ чоловЁки його
засмучували, а от жЁнки доводили просто до сказу! I невЁдомо, чи не скарав
би вЁн котрусь Ёз них, якби вони йому трапилися в таку мить? Вдарила дрЁбна
трЁскотня по барабану, Абу Амар вЁдЁбрав у дЁвки сопЁлку, облив ©© вином,
обтер Ё задув рЁзко Ё по-дурному швидко, високо й пронизливо. ДжарЁя
клацнула пальцями Ё задрЁботЁла на мЁсцЁ, з усЁх сил крутячи сЁдницями та
вихиляючи стегнами.
ДЁвки вже спали. ТЁльки одна, споглядаючи мистецтво ДжарЁ©, змахнула
рукою, немов б'ючи в барабан.
Абу Амар сказав щось швидко, урвавши гру на сопЁлцЁ.
ДжарЁя слухняно, нЁ, навЁть Ёз радЁстю здерла з себе сукно. ОбидвЁ
РустемовЁ красунЁ на ©© голу поставу радЁсно й нестримно загукали, заляскали
в долонЁ. Цього разу ДжарЁя танцювала зовсЁм не так, як тодЁ, коли АлЁ
супроводив ©© танець стукотЁнням по мЁдному тазику. Вона навЁть не так
танцювала, як мить перед тим, коли ще на нЁй телЁпалася червона
суконка-сорочка. Вона закотила очЁ пЁд лоба, задерла голову Ё руки розкинула
широко. Та широко розставленЁ руки рухались кожна сама собою, з усЁли
тонкощами повторюючи ритм бою барабану. Немов Ёз чорного лискучого дерева,
тулуб ©© лиснЁв вЁдсвЁтами свЁтильникЁв, Ё вона звивалася тЁлом, наче змЁя.
А ©© нога й стегна, напЁвзЁгнутЁ в колЁнах, тремтЁли дрЁбним тремтЁнням.
АлЁ аж струсонув головою, щоб прийти до тями. Виходило, що руки свЁй
танець танцювали, тулуб свЁй, а ноги зовсЁм Ёнший. Здавалося, що ДжарЁя
водночас зобража╨ Ё птаха, Ё змЁю, Ё притопу╨ ногами, як коза якась чи
газель!
Донька Ё жЁнка Рустема не витримали, почали кричати, розмахувати
руками, плескали в долонЁ. СмЁялися божевЁльним смЁхом.
Першою пЁдхопилася жЁнка Рустема, розперезалася, скинула каптан,
розпустила зав'язку сорочки на ши© Ё, струснувши плечима, почала вилазити Ёз
сорочки через широченний розрЁз. Ось вона видерла руки з рукавЁв, шарпонула
плат з голови, Ё на бЁлЁ сторчливЁ груди посипалися пасма пречорного
блискучого волосся. Вона танцювала, певно, пЁд якусь таку музику, яко© нЁхто
крЁм не© не чув. Рухи були в не© рЁзкЁ, безладнЁ, вона то пЁдЁймала руки, то
кидала ©х униз, крутилася на одному мЁсцЁ. Часом ©© несло кудись до стЁни, Ё
вона кричала:
Тримайте, бо вилечу у вЁкно!
ПотЁм вона зупинялась напроти ДжарЁ© Ё лише шалено вертЁла стегнами Ё
пЁдбивала низом живота.
АлЁ стало страшно -- жЁнка Рустема, така красуня, яких малий не бачив Ё
на невЁльничому базарЁ в БагдадЁ, зовсЁм була божевЁльна. АлЁ добре бачив ©©
задерев'янЁле лице Ё широко вЁдкритЁ очЁ, блискучЁ й наче склянЁ. АлЁ
задивився на жЁнку Рустема Ё якось про╢авив те, що в цей час донька Рустема
розЁбралась геть, вискочила Ё почала танцювати навпроти ДжарЁ©. АлЁ заклЁпав
очима вЁд того мерехтЁння тЁл -- чорного Ё бЁлого, що перекривали одне одне,
то нЁби зв'язуючись, то нЁби розпадаючись, як скалки бЁлого порцеляну Ё
чорно© роменсько© амфори.
ЖЁнка Рустема-скупердяя крутилася навколо них Ё до всього крутила
головою, чорнЁ пасма ©© волосся вЁялися, мов крила, над блЁдим обличчям.
Вона все пЁдсовувалась, наближалась по колу до Абу Амара.
АлЁ добре бачив, як блищали ©© очЁ, Ё як вона козирила очима на Абу
Амара, Ё як роздулись ©© нЁздрЁ
Хлопець бачив, що вона зараз кинеться до його хазя©на. I що вона
вчинить, одному АллаховЁ вЁдомо!
Першим порухом, зразу, в хлопця було закричати, застерегти свого
повелителя. Та тут же отямився, бо згадав перше напучування Абу Амара -- що
б вЁн, мосулець, не робив, Ёнакше бути не може, Ё без наказу Абу Амара його
слуга не ма╨ права щось дЁяти.
I ось воно сталося -- з льоту Рустемова жона впала на Амара, вЁдтрутила
сопЁлку Ё впилася в його вуста. А руками на ньому рвала пояс, розкривала
каптан, розривала тонку сорочку мЁсрЁйського полотна...
Донька Рустема все крутилася, крутилася, й ©© виряченЁ очЁ, здавалось,
нЁчого не бачили. Та ось вона схилила голову на мить, обкручуючись навколо
себе, Ё враз, як стЁй, спинилась.
Так Ё стояла, викрутивши шию, з пЁднятими до плечей руками, Ё
споглядала, що ©© напарниця чинить з Абу Амаром.
ПотЁм мовчки впала на колЁна Ё поплазувала по пЁдлозЁ. Зрештою вона
дЁсталась до нЁг Абу Амара. Вхопилась обома руками за чобЁток Ё щосили
потягла до себе...
АлЁ стало страшно вЁд усього, що дЁялось перед його очима. Його просто
тЁпала лихоманка Ё цокотЁли зуби. ВЁн ще з самого малечу боявся навЁжених.
На базарах ©х вистачало. Але то були все чоловЁки. I вони були раз Ё
назавжди здурЁлЁ. А цЁ ж ось на очах обЁсЁли Ё коять подЁбне! Де ж це
чувано, щоб жЁнка кидалась на чоловЁка, як чоловЁк кида╨ться на жЁнку?! Це
проти всЁх законЁв свЁту! АлЁ не мЁг нЁчого подЁбного пригадати з тих
бредень Ё ницих розмов, що вели лазенники, смЁттярЁ та торговцЁ лайном.
Ось вони вже втрьох качаються на килимЁ!.. А спЁвак все стукотить
дрЁбно в барабанне денце, Ё ДжарЁя танцю╨ над ними, ляска╨ в долонЁ щосили Ё
щось кричить, горла╨ сво╨ю незрозумЁлою мовою. Дво╨ дЁвок сплять,
прихилившись до муру в незугарних, просто виламаних Ё покручених поставах.
ТЁльки третя, що грала на сопЁлцЁ, пЁдперлася лЁктем, щоб голова не падала,
Ё безтямно споглядала всю веремЁю. Час вЁд часу повЁки ©© наповзали на
посоловЁлЁ очЁ, Ё голова сприскувала з руки Ё билася об пЁдлогу. Та вона
вперто пЁдводилась, розплющувала повЁки Ё намагалася щось зрозумЁти, хоч
було добре видно, що вона нЁчого не може втямити.
СпЁвак не дивився навЁть в той кут, куди закотились блудодЁ©. ВЁн увесь
поринув у вибивання дрЁбного, стрибаючого ритму. Його тонкЁ долонЁ й пальцЁ
миготЁли з неймовЁрною швидкЁстю, Ё вЁн просто припадав лЁвим вухом до
коричневого лискучого барабана. ТЁльки час вЁд часу пЁднЁмав горбоносе лице
Ё посмЁхався до ДжарЁ©, радуючись тому, як вона точно вЁдчува╨ його гру.
ПотЁм з'явилась жЁнка Рустема Ё вчепилась в музику. Але вЁн навЁдмаш
вдарив ©©, бо вона збила його з ритму.
ДжарЁя перестала танцювати Ё кинулась туди, в невидимий АлЁ кут.
СпЁвак встав Ё пЁшов, певно, до виходу.
Тут у повнЁй тишЁ АлЁ почув голос Абу Амара:
╡ди геть, мавпо! Мураха ма╨ вже повернутись. Зачекай його Ё любись Ёз
ним. Я дозволяю. ТЁльки не мучай дуже, бо вЁн, певно, ще слабий! А тепер Ёди
Ё не приходь, поки не покличу! Та пЁд дверима не пЁдслуховуй, бо втоплю.
Чу╨ш?!
Тут АлЁ так страшно стало, як у баштЁ з мовчазними в'язнями.
Значить, Абу Амар все зна╨? Чому ж вЁн дозволив мордувати його? Може,
це випробування його сили й витривалостЁ? Та для чого? А куфаджЁ не тЁльки
пЁдставний, але й убивця фальшивий? Та вЁн вдарив його в голову! Ось Ё
зараз, як помацати, здоровенна гуля!!!
АлЁ не стало дихання, затремтЁли ноги, як на допитЁ, коли йому
довговидий Чжан заганяв пЁд нЁгтЁ очеретини.
Голову стисло гарячим обручем, серце страшно закалатало. Все змЁшалося,
все перевернулось. ТЁльки одне було зрозумЁло: "ТЁкати! ТЁкати! ТЁкати! Куди
завгодно тЁкати вЁд цих скажених мучителЁв, отруювачЁв Ё блудниць!!!"
Здерев'янЁння, змертвЁння враз пройшло, й АлЁ подерся вгору по
голуб'ятнЁ, вчепився за пояс. Страх пЁддав йому сили й обережностЁ,
спритностЁ й швидкостЁ. За якусь хвилину вЁн уже сповзав по стовповЁ нижньо©
галере©.
Коли став на землю, а потЁм пЁшов до човна Ё минав купу пЁску, з
темряви виринула геть гола, спЁтнЁла вкрай, лише з квасоляним намистом
ДжарЁя.
АлЁ, ледь не плачучи, спитав:
Що з тобою сталося?!! Що ви всЁ?..-- АлЁ нараз схаменувся, що не можна
говорити про бачене й почуте.-- ВсЁ... тут у БасрЁ божевЁльнЁ?!! КадарЁя до
себе притиска╨... I там усЁ в кварталЁ?! Це проти божо© волЁ, щоб жЁнка
брала чоловЁка!!! На вас чари наслав хто?! Чи що?!!
Дурне! НЁчого й нЁхто не божевЁльний. I нЁхто чари не насилав. Вони
скаженЁ й голоднЁ вЁд неволЁ. Абу Амар ©х пригостив оладочками з коноплЁ та
зЁ шпанкою. От вони й полЁзли без всякого сорому.
Хто?! -- наче здивовано запитав АлЁ.
Тю! ХЁба ти не був на даху Ё нЁчого не бачив? -- У голосЁ негритянки
чулася велика недовЁра.
Який там дах?! -- нЁби розлютився АлЁ.-- Помацай мо╨ волосся -- я
тЁльки-но вилЁз Ёз води.
Що -- знов перстень виловлював? -- вихопилась негритяночка.
Не тво╨ дЁло! Ти скажи краще, кого Абу Амар пригостив Ё чим? Я щось
недЁбрав. ЯкЁ оладки чи що воно?
"Кого, кого"! Я думала, менЁ наче почулось, що ти дерся на дах. Може, я
помилилась?.. Бо тут таке робиться! Якби тобЁ сказати, то ляжеш Ё не
встанеш...
Чого це я маю лежати?
Бо в тебе зовсЁм нема╨ нЁякого слуху! Ти геть глухий! Я, наприклад,
чула, як ти бЁля човна порпався. Перекладав якЁсь трЁски...
"СтрЁли! А не трЁски, чорти б тво© вуха позатикали! ВЁд тебе нЁкуди не
схова╨шся!" -- лайнувся подумки АлЁ.
Так от, коли ти порпався Ёз сво©м начинням... ПЁдожди, а що ти потЁм
робив? Ти мене дуриш -- ти був на даху!..
НЁ. Виглядав через вхЁд одного чоловЁка. Та це вже не тво© клопоти!..
Так що ж було далЁ? Кажи!
Ну так от, тримайся, бо ти зараз таке почу╨ш!
Та кажи, бо плюну й пЁду геть!
НЁ, нЁ, тЁльки не йди!.. Так от -- сюди прийшли РустемовЁ сучки!
ОбидвЁ! I донька, Ё жЁнка!
Як так?! -- удав здивування АлЁ.
А отак -- тЁ майстри прорубали дЁрку в стЁнЁ, Ё вони в не© просто
впали, як за╨ць у пастку. Просто Абу АмаровЁ в руки!.. От!!!
Ну, а далЁ?! -- не терпиться нЁби АлЁ.
...Ну, тодЁ, коли Абу Амара не було. Коли тЁ майстри тут хазяйнували...
ВЁн питав мене, випитував, чи не витяг ти перстень Ёз каналу? Чи менЁ ти не
показав лал? Ти не думай -- я нЁ слова не сказала про тебе Ё про тво╨
пЁрнання!!! От можу поклястися! ВЁн все про тебе випитував, а я нЁчого не
сказала. НЁби й нЁчого не знаю...
"Як же звЁдси втекти? I куди тЁкати?.. До мандейця, до мандейця!.. Якщо
пощастить його застати вдома... Пощастить!"
АлЁ розмотав з голови хустку, лишивши тЁльки темну шапочку.
ПЁдЁгрЁй води Ё замЁшай в нЁй попелу, а тодЁ добре випери у розчинЁ. Та
швидше!
АлЁ, давай побавимося... Адже ти пЁдкрЁпив сили...
Тихо! Повинен пЁд'©хати один Абу АмарЁв гЁсть,-- збрехав хлопець.-- ВЁн
надЁслав мене, щоб я попередив Абу Амара... Бачиш, навЁть ножа менЁ видЁлив!
Та я не знав, що тут пиятика... (Про все бачене АлЁ промовчав, мовби ото не
вЁн, а хтось Ёнший спустився з даху Ё зразу ж потрапив у обЁйми ДжарЁ©).
Зараз пЁду й попереджу Аба Амара про того чоловЁка...
А цей чоловЁк вже скоро припливе?
Не тво╨ дЁло! Я пЁду попередити Абу Амара...
ВЁн, зна╨ш, сьогоднЁ страшенно лютий! Сказав менЁ, що зарЁже мене, якщо
я пЁдглядатиму. АлЁ хороший, дуже хороший, не ходи туди! Йди, краще,
зустрЁчай свого гостя, а я швиденько виперу твого хустку!
Ну добре,-- милостиво згодився АлЁ.-- ТЁльки що я гостевЁ скажу?
Вигадай щось...-- просила ДжарЁя,-- тЁльки давай побавимося...
Випери хустку!.. ╡накше й не пЁдступайся!
АлЁ пЁдхопився Ё вислизнув через боковий хЁд па подвЁр'я. ВЁн роздягся,
взяв сво© лахи Ё пЁдповз до пота╨много проходу. ВЁдЁмкнув запори Ё тихо,
нечутно визирнув Ёз щЁлини. Над палями хЁдника, трохи збоку, вЁн помЁтив
майже в повнЁй темрявЁ нЁби нЁздрЁ Ё чоло пЁд темною шапкою чи платом. Цього
АлЁ не мЁг дЁбрати, хоча зЁр у нього був чи не кращий вЁд слуху ДжарЁ©. I ще
вЁн мав пречутливий нЁс. ВЁтерець повЁвав вЁд каналу, тягнув протягом у
прохЁд. АлЁ злегка принюхався до нЁчних запахЁв, що впливали на подвЁр'я.
До йодистого запаху водоростей, болота й солодкого очерету густим
струменем домЁшувався запах поту сильно©, натруджено© людини.
АлЁ витяг Ёз в'язки одну стрЁлу. I, добре примЁрившись, щосили метнув у
те та╨мне обличчя, що чатувало на нього.
Зойк Ё гучне падЁння важкого тЁла за борт дзвЁнкого човна. ПотЁм
найстрашнЁша лайка, стогЁн, прокльони. Та все тихо, якомога тихше. Але з
якою напругою вЁд болю, з яким скреготЁнням зубЁв! АлЁ причинив хвЁртку Ё
затиснув подвЁйним поворотом. Тепер вЁн швидко перетнув подвЁр'я. Через
чорний хЁд до помешкання АйшЁ. Прислухався. ДжарЁ© не було чутно. А
господиня цього та╨много вертепу стогнала, вже який день обпо╨на дурманними
лЁками.
АлЁ вЁдчинив головнЁ дверЁ, вислизнув не на повен зрЁст, а плазом по
пЁдлозЁ. I не став зачиняти дверей, щоб не пЁдЁйматися на весь зрЁст.
Поплазував до каналу. Корзинку за ручку в зуби Ё потиху, без жодного
плюскоту, опустився в теплу воду.
ВЁдчув, як невпинно тягне його вЁдпливна течЁя. ВЁн перевернувся
голЁчерева Ё поплив за течЁ╨ю. Над ним пЁдносилися чорнЁ стЁни каналу, що
все ставали вищЁ й вищЁ -- вода спадала. А над стЁнами-урвищами летЁло вгору
височенне зоряне небо.
АлЁ на хвилю затримався, вЁрнЁше спробував затриматись, бо вода
невпевнено його зносила до потрЁбного кварталу. ВЁн хотЁв вЁдшукати свою
зЁрку, про яку говорив йому лоцман-манде╨ць. Але як же взнати серед цЁ╨©
безконечностЁ ╨дину, свою?! НЁ, не взнати самому. Треба спитати мандейця,
попрохати його допомогти...
Хлопець був переконаний, нЁ, вЁн просто вЁдчував, що його зЁрка десь у
самЁсЁнькЁм зенЁтЁ Ё дивиться на нього й охороня╨ його.
I вЁн щосили, але без зайвого плюскоту й шуму, поплив до оселЁ
мандейця.
17. ЗВ╡ЗДАР
АлЁ вмЁло скористався течЁ╨ю в каналах, та однак добряче стомився, поки
приплив до помешкання лоцмана-мандейця. КЁлька разЁв доводилося затаюватись
серед нерЁвностей каналу, просто втискатись межи ослизлих паль мостЁв Ё
причалЁв. Бо його шлях перетинали то човни з нЁчною сторожею, то хтось
веселився на прогулянкових човнах. I хто зна, що б ©м заманулося вчинити,
якби вони побачили у водЁ незвичного плавця?
А в тому, що зЁрка його на небЁ допомага╨ йому, АлЁ переконався
остаточно, коли побачив на пласкЁм даху триповерхового дому-башти самого
володаря садиби -- лоцмана-мандейця.
ВЁн здавався якимсь духом чи привидом, що наче завис десь мЁж водою
каналу Ё зоряним небом. А було його видно тому, що пЁд його ногами палав
свЁтильник Ё чЁтким сяйвом знизу обмальовував його бЁлий одяг, сиву бороду Ё
засмагле лице. ВЁн тримав у руках якихось двЁ дощечки з дЁрочками Ё дивився
крЁзь них на зоряне небо.
АлЁ, не вилазячи з води, покликав його.
Та манде╨ць був заглиблений у сво© спостереження. КЁлька разЁв кликав
АлЁ, та не було жодно© вЁдповЁдЁ. Всю увагу лоцмана поглинули зорЁ.
АлЁ вЁдчув, що вЁн почина╨ мерзнути, хоча й вода наче не була холодна.
А якщо ж рЁвняти з ТЁгром, то просто гаряча! ПотЁм АлЁ перестав кликати
лоцмана, боячись, щоб хтось Ёнший не почув його вигукЁв. ВирЁшив почекати,
коли манде╨ць закЁнчить сво© спостереження зЁрок. I його терпЁння було
винагороджене -- тЁльки-но чоловЁк на даху нахилився, щоб покласти сво©
Ёнструменти, АлЁ покликав майже пошепки.
I манде╨ць зразу ж перехилився Ёз даху Ё почав з-пЁд долонЁ вдивлятись
у смоляну воду каналу.
Хто там? -- майже пошепки спитав лоцман.
Це я, хлопчик Ёз сафЁни! Мир тобЁ й тво╨му дому, о шейх!
Ти в бЁдЁ?
Так! Припадаю до тво©х нЁг Ё молю про захист!
Сиди тихо. Я зараз.
АлЁ чекав, тримаючись за палю. I вЁн аж здригнувся, коли над ним
повисла чорна тЁнь Ё простягнула до нього широку й гарячу долоню.
Манде╨ць, тЁльки-но АлЁ став на хЁдник, накинув на нього якусь дергу Ё
швидко повЁв до садиби.
Манде╨ць перевЁрив запори на дверях Ё тихо, майже пошепки наказав,
запалюючи вЁд гнота свЁтильник:
Звичай звича╨м, але небо не може чекати -- воно невпинно руха╨ться.
Посидь, обсохни... Я сво╨ зроблю... тобЁ ж поки вЁдпочинок.
О шейх! Можна менЁ на дах? Я мовчатиму.
Сиди тут -- тебе можуть побачити. Спи, зрештою.
О шейх, я не можу спати, я змучився.
ТодЁ вЁзьми Ё подивись он тЁ книги,-- шейх махнув рукою в куток, де
височенним стосом здЁймалися книги.
Манде╨ць полишив хлопця в кЁмнатЁ. Коли вЁн пЁшов, АлЁ зразу ж скинув
Ёз себе покривало Ё, розмотавши свЁй одяг, уважно його обмацав Ё обдивився.
Хоч сорочка добре пЁдмокла, а з штанЁв одна холоша була геть мокра, та АлЁ
швидко вдягся. НЁж вЁн застромив за пояс Ё стрЁли поклав на виднотЁ, пЁд
рукою. А тодЁ вже взявся за першу книгу, що потрапила йому в руки. I
виявилось, що книга прецЁкава, на самЁм ©© початку, серед списаних червоним
Ё чорним чорнилом рядкЁв розквЁтав невимовними кольорами дивний малюнок.
НЁби якийсь квЁтучий сад з кущами троянд Ё заростями квЁтучих мальв. Внизу
малюнка протЁкала темно-синя рЁка, а на ©© березЁ зустрЁлись вершницЁ на
бЁлих верблюдах. ОднЁ вершницЁ протягували другим букети червоних, як
дорогоцЁннЁ лали, гвоздик.
Над рЁчкою пЁдносилося квЁтуче персикове дерево Ё займало майже весь
малюнок. На деревЁ, лЁворуч Ё праворуч вЁд головного стовбура, сидЁли якЁсь
величезнЁ птахи, схожЁ водночас Ё на горлиць, Ё на щурок -- так Ё
переливались золотом, блакиттю, мЁдним полиском Ё смарагдовими зблисками.
ПосерединЁ ж дерева, в рогачику гЁлок позсЁдала рожева птаха Ёз золотим
хвостом, вишневими ногами, а обличчя мала жЁноче. СмолянЁ чорно© коси,
брови, вигнутЁ дугами лука, Ё величезнЁ ЁскристЁ очЁ. Але це ще було не
головне диво: праворуч вЁд дерева скакала дивна Ёстота -- сЁра крилата
кобилиця 1 в яблуках Ёз жЁночою груддю, ши╨ю та головою. А на нЁй
позсЁдав чоловЁк у смарагдовЁм одязЁ. Над головою в достойного верхЁвця
пЁдносилося полум'я. Цей поважний верхЁвець кудись показував пальцями
правицЁ. А там у осяйних одежах, не менш барвистих, нЁж пЁр'я дивних птахЁв,
чи то виступав по травЁ крилатий чоловЁк2, чи лЁтав над травою.
ТЁльки вЁн теж мав полум'я над головою Ё теж показував правицею кудись на
дерево.
"Чи це часом не рай зображено Ё ангела в ньому?" -- подумки вагався
АлЁ.
Скрипнули щаблЁ сходЁв, Ё в чорний отвЁр дверей вступив лоцман. ПЁд
пахвою вЁн затис якусь книгу, а в руках тримав калам, каламар, пЁсочницю,
косинцЁ та загашений свЁтильник.
Так швидко дивишся? Вже закЁнчив книгу дивитись?
НЁ, тЁльки почав... ВЁдкрив Ё оце роздивляюсь... Але, о шейх, чи нема в
цьому грЁха, що я роздивляюсь мальованЁ книги?..
По-перше, ти дивишся неправильно -- як християнин-роме╨ць, злЁва
направо. А треба навпаки. По-друге, це зображений пророк у раю, коли вЁн
туди мандрував на Бураку.
Так оце такий Ё ╨ рай?! -- здивувався АлЁ.-- У Бен Сахла в саду краще!
У нього Ё пальми, Ё червоно-бЁлЁ троянди, Ё камЁнна гЁрка з яко© капа╨
чиста, як сльоза, вода!
Тихо! Не кричи... Ти хЁба був у садку Бен Сахла?
Був. Дивився на його червоно-бЁлу троянду...
Он як? За що ж ти тако© честЁ сподобився?
Я купував вино Ё соки в нього для Абу Амара... I попросив його, щоб вЁн
дозволив менЁ подивитися на його диво.
А хто такий Абу Амар?
МЁй господар... Я йому служив.
А тепер не служиш?
-- Тепер я вЁд нього втЁк.
Щось поцупив у нього? Чи вЁн тебе пЁдозрю╨ в крадЁжцЁ? Чи побив тебе
несправедливо?..
НЁ, о шейх. Я хочу мандрувати, а з ним все по-Ёншому. ВсЁ ночЁ --
пиятики, галас, всякЁ веремЁ©. Я втЁк. ВЁд нього Ё приплив на Корабельний
острЁв. Там менЁ пощастило страшенно -- на мене звернув увагу малий
чорнобородий чоловЁк Ё взяв мене за барабанщика в свою команду...
Там у нього вся команда -- зЁнджЁ?
Ага! ЗвЁдкЁль ти все, о шейх, зна╨ш?!
Бо колись я плавав Ё по морях, Ё океану. I знаю всЁх капЁтанЁв Ё ©хнЁ
суда. У нього розмальоване судно. I звуть його Малюк.
Так, о мЁй шейх!
Страшний чоловЁк цей карлик! ВЁн знаходить у рЁзних мЁстах непокЁрних Ё
дужих негрЁв-рабЁв. Викупля╨ ©х чи то з в'язницЁ, чи то вЁд лихих хазя©в. А
пот