        юРИЙ лОГВИН. CЛiДИ НА ПЛИНФi

---------------------------------------------------------------
     &copy; Copyright юРИЙ лОГВИН
     E-mail: hadeda@ukrpost.net
     OCR: KYTY3OB <a  href="mailto:mchief@komos.ru">mchief@komos.ru</a>, 07.09.2001
---------------------------------------------------------------

     Yuri Logvyn "Traces on the plynth"
     ╘ CОpyright юРИЙ лОГВИН, 2001
     пОДГОТОВКА, КОРРЕКТУРА 15.11.2001 by <a href="mailto:mchief@komos.ru">KYTY3OB</a>
     дАННОЕ ХУДОЖЕСТВЕННОЕ ПРОИЗВЕДЕНИЕ РАСПРОСТРАНЯЕТСЯ В ЭЛЕКТРОННОЙ ФОРМЕ С
     ВЕДОМА  И  СОГЛАСИЯ АВТОРА  ПРОИЗВЕДЕНИЯ НА  НЕКОММЕРЧЕСКОЙ  ОСНОВЕ ПРИ УСЛОВИИ
     СОХРАНЕНИЯ  ЦЕЛОСТНОСТИ   И  НЕИЗМЕННОСТИ  ТЕКСТА,  ВКЛЮЧАЯ  СОХРАНЕНИЕ НАСТОЯЩЕГО
     УВЕДОМЛЕНИЯ. лЮБОЕ  КОММЕРЧЕСКОЕ  ИСПОЛЬЗОВАНИЕ НАСТОЯЩЕГО  ТЕКСТА  БЕЗ ВЕДОМА И
     ПРЯМОГО СОГЛАСИЯ АВТОРА Hе допускается.
     пО   ВОПРОСАМ   КОММЕРЧЕСКОГО    ИСПОЛЬЗОВАНИЯ   ДАННОГО   ПРОИЗВЕДЕНИЯ ОБРАЩАЙТЕСЬ
     НЕПОСРЕДСТВЕННО К АВТОРУ ПО АДРЕСУ:
     E-mail:    luo_wentong@yahoo.com   тЕЛ.    (380    44)    235-2595   <a
href="luo_wentong@yahoo.com">юРИЙ лОГВИН</a> (Yuri Logvyn)


        сл╡ди на плинф╡


        I. засп╡в

     сТАРЁЮЧИЙ  МАЙСТЕР  РЕТЕЛЬНО ПОЗНАЧИВ  УСЁ БОЛОНКИ ЗРУБУ, ПОЗНАЧИВ  УСЁ
ЧАСТИНИ БУДОВИ - ВЁД ВЁКОНЕЦЬ-ЗАВОЛОК ДО СВОЛОКЁВ НА ВСЁХ ПОВЕРХАХ. тОМУ ВЁН
НЕ ВТРУЧАВСЯ ТЕПЕР У РОБОТУ ХЛОПЦЁВ - ЗНАВ, УСЕ ДОБРЕ ЗРОБЛЯТЬ.
     зДОРОВЁ, ВПРАВНЁ ХЛОПЦЁ ПОСКИДАЛИ КОЖУХИ ТА СВИТКИ Ё, ЗАКАСАВШИ РУКАВА,
МЁЦНО  ПЁДПЕРЕЗАВШИСЬ, ЗНЁМАЛИ ВЁНЕЦЬ  ЗА  ВЁНЦЕМ  ДУБОВОГО  ЗРУБУ. дЗВЕНЁЛО
ВИСТОЯНЕ  ДЕРЕВО,  З  ШЕРХОТОМ  Ё   ТРЁСКОМ  ОБСИПАВСЯ  ТИНЬК  ПОМАЛЬОВАНИХ,
ПОМЕРЕЖАНИХ СТЁН.  ╞ДУЧИЙ  ПИЛ ТУМАНОМ  РОЗПОВЗАВСЯ  ПОДВЁР'ЯМ,  ВИКОЧУВАВСЯ
ЧЕРЕЗ ВЁДКРИТЁ ВОРОТА НА ВУЛИЦЮ.
     тИХО, ТИХО СЁЯЛИСЬ СНЁЖИНКИ, ДЕСЬ СПЁВАЛИ ВЕЛИЧАЛЬНУ ПЁСНЮ МОЛОДОМУ.
     а СТАРИЙ МАЙСТЕР ЗАБИРАВ УСЕ СВО╨ ДОБРО З вЕРХНЬОГО мЁСТА.
     нАЧЕ  ЗАЦЁПЕНЁЛИЙ, ДИВИВСЯ ВЁН  НА  ХМАРИ КРЕЙДЯНОГО ПИЛУ,  ЩО ОГОРТАЛИ
ЗАЛИШКИ ЗРУБУ. яК ГАРЯЧЕ ЗАРАЗ ЙОГО РОБЁТНИКАМ! оН ТО ОДИН, ТО ДРУГИЙ УТИРАВ
З ЧОЛА РЯСНИЙ ПЁТ.
     а МАЙСТРОВЁ  ПРОХОЛОДНО. хОЛОД  ТЕПЕР  ЧАСТО  ПРОЙМА╨  ЙОГО СПРАЦЬОВАНЕ
ТЁЛО.  а ЩЕ  ЧАСТЁШЕ  ПРОХОЛОДОЮ ПРОЙМАЛО  ЙОГО ДУШУ, КОЛИСЬ ТАКУ ВЕСЕЛУ  ТА
ГАРЯЧУ.
     кОЛИ ВОНИ З  ДЯДЬКОМ ПОВЕРНУЛИСЬ ЁЗ ДАЛЕКИХ СОНЯЧНИХ оБЕЗЁВ  Ё  ЙШЛИ НА
УКЛЁН ДО ГОРОДНИКА, ТО  ПОБАЧИЛИ  ЗА  ПАКОЛЛЯМ  ПРЕДОВГОГО  ТИНУ МУРИ  сОФЁ©
сВЯТО©,  ЗВЕДЕНЁ  НЕ МЕНШ,  ЯК  НА  ДВЁ  КОСИХ  САЖЕНЁ.  мУРИ ЗГОРИ  НАКРИТЁ
СОЛОМ'ЯНИМИ КУЛЯМИ. ╡ ©Х ЗГОРИ ПРИТРУСИВ ПЕРШИЙ СНЁГ.
     кОЛИ ВОНИ ЗБИРАЛИСЯ В ДАЛЕКЁ оБЕЗИ ПО ЗОЛОТО, СВИНЕЦЬ Ё МЁДЬ, ТО БУДОВА
БУЛА ВЕЛЕТЕНСЬКИМ МУРАШНИКОМ, А ГОМЁН СТОЯВ, ПЛИВ ЗВЁДСЁЛЯ НАД МЁСТОМ.
     тЕПЕР  ЗА  ПАКОЛЛЯМ ТИНУ НЕ БУЛО КОЛОТНЕЧЁ, ГОМОНУ, ГУРКОТУ, НЕ  РИПЁЛИ
ВОЗИ, НЕ ДЗВЕНЁЛИ СОКИРИ Й МОЛОТКИ. тЁЛЬКИ ВЁД ЯМ З ВАПНОМ КЛУБОЧИЛАСЬ ГУСТА
ПАРА.
     ╡ ВСЕ ДОВКОЛА  ЗАСИПАВ, ЗАСЁВАВ  ПУХКИЙ СНЁГ. сНЁГ НЕВАГОМИМ ПОКРИВАЛОМ
ОГОРТАВ ЗОЛОТЕ, ЩЕ НЕ ОПАЛЕ ЛИСТЯ, ХОВАВ  У  БЁЛОМУ СМАРАГДОВЁ  СТЕБЛИНИ  ЩЕ
ЖИВО© ТРАВИ.  вЁН ТОДЁ  ЗНЯВ ОБЕЗЬКУ  КОШЛАТУ ШАПКУ  Ё  ЗВЁВ ДО  НЕБА  ЛИЦЕ.
пРОХОЛОДНЁ СНЁЖИНКИ ГАМУВАЛИ ЛИХОМАНКУ ЧЕКАННЯ... оСЬ ЗАРИПЁЛИ ВОРОТА. зАРАЗ
ВЁДКРИЮТЬСЯ НАВСТЁЖ,  Ё ЧЕРЕЗ НИХ ВИ©ЗДЯТЬ САНИ З  БОЛОНКАМИ. а  НА БОЛОНКАХ
ПОЗНАЧКИ, ПОСТАВЛЕНЁ ЙОГО РУКОЮ. пОВЕЗУТЬ  ЦЁ  БОЛОНКИ НА пОДЁЛ, Ё ПОЧНЕ ВЁН
ТАМ СКЛАДАТИ ©Х У ЗРУБ НА НОВОМУ ПОДВЁР'©.
     а  ТУТ, У  вЕРХНЬОМУ  мЁСТЁ, НА  БУДОВЁ сВЯТО©  сОФЁ©, НА ВПОРЯДКУВАННЁ
ПОДВЁР'Я  Ё  СЛУЖБИ,  НА  ВИВЕДЕННЁ зОЛОТИХ  ВОРЁТ ПРОМИНУЛО  БЁЛЬШ  НЁЖ ТРИ
ДЕСЯТИЛЁТТЯ ЙОГО ЖИТТЯ.
     кЛУБОЧИЛАСЬ ©ДУЧА КУРЯВА, А МАЙСТРОВЁ  ЗГАДАЛИСЯ ТУМАНИ НАД ЁРПЁНСЬКИМИ
БОЛОТАМИ,  ЯК  ВОНИ В  ТАКИЙ  ТУМАН  ПЕРЕХОДЯТЬ БРОДОМ НА ПРАВИЙ БЕРЕГ. зНОВ
ЗГАДАЛАСЬ ЗОЛОТА  ПОДОРОЖ В оБЕЗИ. нАЙЩАСЛИВЁША ПОДОРОЖ ЙОГО  ЖИТТЯ. у СИНЁЙ
ВОДЁ  ВЁДДЗЕРКАЛЕННЯ  КРУТОБОКОГО,  НАЧЕ  ЁЗ ЗОЛОТИХ  ДОШОК,  БОЙОВОГО ЧОВНА
ВАРЯЗЬКОГО.  сЁЧУТЬ ЗОЛОТЁ ВЕСЛА БЁРЮЗУ ВОДИ, НАПНУЛОСЬ КОЛЕСОМ, ЗАСВЁТИЛОСЬ
СРЁБЛОМ ВЁТРИЛО. дЗВЕНЯТЬ  ВЁД  НАПРУЖЕНО©  ГОНИТВИ КРУТЁ БОКИ  ЧОВНА,  РЁЖЕ
ВИСОКИЙ Ё ГОСТРИЙ  НЁС  ТЕПЛУ  ДНЁПРОВУ  ВОДУ. а  ВЁН,  САМОТУЖКИ ПЁДБИРАЮЧИ
МЕЛОДЁЮ, СПЁВА╨ ВЁНШУВАННЯ МОГУТНЁМ ВЕСЛЯРАМ.
     оН ТАМ ДАЛЕКО-ДАЛЕКО ВНИЗУ  В  ОДНУ МИТЬ СКРЕСЛА  КРИГА, ОПАЛИ СНЁГИ  З
ДЕРЕВ  Ё ЛУГЁВ,  ЗАЦВЁЛИ  Ё  ОСИПАЛИ  ЗОЛОТИМ ПИЛОМ ВЕРБИ  Ё  ШЕЛЮГ,  Ё  ВСЕ
ЗАЗЕЛЕНЁЛО, ЗАЦВЁЛО, Ё ПОВЁНЬ В ОДНУ МИТЬ ОПАЛА. ╡  ПЛИВЕ-ПЛИНЕ ДАЛЕКО ВНИЗУ
ЧОВЕН,  МИНА╨   ОДМЁЛИНИ,  ТЕМНЁ  СМУГИ   ВОГКО©  РЁНЁ,  СМАРАГДОВЁ  ЗАРОСТЁ
ПРИБЕРЕЖНИХ ГА©В.
     вЁН СТО©ТЬ ТУТ УГОРЁ, НА  ВИСОЧЕННИХ КИ©ВСЬКИХ КРУЧАХ, ЩЕ СКУТИХ ДОВГОЮ
ЗИМОЮ, Ё  ЗГАДУ╨, ЯК ВЁН, МАЛИЙ ТОДЁ, ВИДЕРСЯ ПО ШТАГАХ  НА РЕЮ, ПРИМОСТИВСЯ
НА   САМЁМ  ВЕРШЕЧКУ   Ё   СПОГЛЯДА╨  БЛИЗЬКЁ   СМАРАГДОВЁ,   А   ДАЛЕКЁ   -
БЛАКИТНО-БЁРЮЗОВЁ - ПРИДНЁПРОВСЬКЁ ГОРИ.
     ╡  НЕ ОЗИРНЕТЬСЯ  НАЗАД,  ВЛАСНЕ, НЕ ЗАЗИРНЕ В  МАЙБУТН╨, ЩОБ  ПОБАЧИТИ
ЗАСИПАНЁ  ЩЕ  СНЁГОМ  СХИЛИ вЕРХНЬОГО  МЁСТА Ё  ВГЛЕДЁТИ  ДЕСЬ ВИСОКО-ВИСОКО
САМОГО  СЕБЕ. сИВОГО,  У  СЁРЁЙ  ВОВЧЁЙ  ШАПЦЁ,  ЗГОРБЛЕНОГО,  ЁЗ  ГЛИБОКИМИ
ЗМОРШКАМИ НА ХУДОМУ ОБЛИЧЧЁ,
     а  ВЁН,  СИВОУСИЙ  МАЙСТЕР  БАЧИТЬ ЙОГО,  МАЛОГО, ВЕСЕЛОГО  МАНДРЁВЦЯ Й
СПЁВЦЯ, ЯК ВЁН ДРЯПА╨ТЬСЯ ПО ШТАГАХ НА РЕЮ.
     ╡ НЁЧОГО МАЙСТРОВЁ НЕ ШКОДА З УСЁХ ЛЁТ ПРОЖИТИХ.
     тЁЛЬКИ ШКОДА ТЁ╨© БЕЗЖУРНОСТЁ, ЩО МИНУЛА, РОЗВЁЯЛАСЬ, ПРОЛЕТЁЛА ПТАХОМ,
ПРОДЗВЕНЁЛА  ПЁСНЕЮ Ё РОЗТАЛА  НАД  БЛАКИТТЮ  дНЁПРОВИХ ПЛЕСЁВ, НАД  ЗОЛОТОМ
дНЁПРОВО© РЁНЁ.
     зА ЦЕЙ ЧАС ЗБУДУВАЛИ сВЯТУ сОФЁЮ.
     гОСПОДАР рУСЁ, ВЕЛИКИЙ КАГАН яРОСЛАВ УКРЁПИВ  ЖИТТЯ Ё ПОРЯДОК  "рУСЬКОЮ
пРАВДОЮ", ЗМЁЦНИВ ВО©В Ё ОЩАДЛИВО ЗЁБРАВ СРЁБЛО Ё ЗЛАТО.
     мИНУЛИ Й СЛАВНЁ ПОХОДИ СУПРОТИ ВОРОХОБНИХ СУСЁДЁВ.
     нАБЛИЖАВСЯ ЧАС БРАТОВБИВЧИХ ЧВАР МЕЖИ НАЩАДКАМИ яРОСЛАВА.
     нЁХТО З ЙОГО  СИНЁВ НЕ  ЗМОЖЕ БУТИ ╨ДИНИМ  СПРАВЖНЁМ КАГАНОМ, СТОВПОМ Ё
ОПОРОЮ ВЛАДИ НА рУСЁ.
     ╡ СТАРЁЮЧИЙ МАЙСТЕР ЗНАВ ПРО ЦЕ Ё ПОЛИШАВ вЕРХН╨ мЁСТО. зДА╨ТЬСЯ, ТЕПЕР
ОТ Ё НАСТАВ ЧАС ЗГАДАТИ  СЛОВА ТМУТОРОКАНСЬКОГО ЁУДЕЯ-МЁНЯЙЛУ, ЩО КАЗАВ ТОДЁ
ХЛОПЧИКУ: "лЮБИ ПРАЦЮ, ЗНЕВАЖАЙ БАГАТСТВО Ё НЕ ПРИЯЗНЁ ЁЗ ВЛАДОЮ!'
     тОДЁ  МАЛИЙ НЕ  МЁГ  ВТОРОПАТИ,  ЧОГО Ж ЦЕЙ  БАГАТИЙ МЁНЯЙЛА КАЖЕ  ТАКЁ
СЛОВА. вСЕ, ЗДАВАЛОСЬ, ЗАПЕРЕЧУВАЛО  ЙОМУ. хЁБА ТО ПРАЦЯ - МЁНЯТИ ЗОЛОТО? чИ
МЁГ  ВЁН ЗНЕВАЖАТИ БАГАТСТВО,  НА ЯКОМУ СИДЁВ? ╡  ЧОМУ НЕ ВОДИТИ  ДРУЖБИ  ЁЗ
ВЛАДОЮ? яКБИ ВЁН САМ  НЕ ПРИГОЩАВ КЛЮЧНИКА  КНЯЗЯ мСТИСЛАВА, ХЁБА Б ВЁН ТАКЁ
ДОСТАТКИ  ЗЁБРАВ  У тМУТОРОКАНЁ?.. аЛЕ ТЕПЕР МАЙСТЕР ДЕЩО ПОЧИНАВ РОЗУМЁТИ З
ТОГО ПОЧАТКУ В тМУТОРОКАНЁ... хОЧА, ВЛАСНЕ, ПОЧАЛОСЬ ВСЕ НЕ В тМУТОРОКАНЁ, А
ТОДЁ, В  КЁНЦЁ ТРАВНЯ, У ДАЛЕКОМУ ДРЕВЛЯНСЬКОМУ  СЕЛЁ. ╡ ВСЕ  ПОЧАЛОСЬ ЧЕРЕЗ
ДЯДЬКА ЙОГО.


        пота╙мна борть

     мАЛИЙ БЁГАВ ЗА СВО©М ДЯДЬКОМ, Ё ТОМУ ЙОГО ПРОЗВАЛИ пЁВНИКОМ.  бО ДЯДЬКО
ПРОЗИВАВСЯ пЁВЕНЬ.  ╡ БУВ  ЛЮДИНОЮ ПЁДНЕВЁЛЬНОЮ. вЁН  ПОТРАПИВ  ДО БОЯРИНА У
КАБАЛУ. пОЗИЧИВ СРЁБЛО, ЩОБ КУПИТИ СОБЁ  КОНЯ.  тА  КЁНЬ ЗА ЧОТИРИ ДНЁ ЗДОХ.
оТОЖ ЛИШИВСЯ ДЯДЬКО БЕЗ КОНЯ Ё СРЁБЛА Ё СТАВ ЗАКУПОМ БОЯРИНА сУДОМИРОВИЧА.
     тОМУ, КОЛИ З кИ╨ВА ДО САДИБИ  ПРИБУВ КНЯЖИЙ ГОНЕЦЬ Ё ЗАГАДАВ  ЛЮДЕЙ  НА
СПОРУДЖЕННЯ КИ©ВСЬКИХ УКРЁПЛЕНЬ, БОЯРСЬКИЙ УПРАВИТЕЛЬ  ЗАГАДАВ ©ХАТИ ВО ГРАД
ДЯДЬКОВЁ пЁВНЕВЁ ТА ЩЕ КЁЛЬКОМ ЧЕЛЯДНИКАМ.
     яК ПОЧУВ ПРО ТЕ пЁВНИК, ОДРАЗУ ПОБЁГ У СЕЛО. бУВ ВЁН МАЛОГО  ЗРОСТУ, ТА
Й ЛЁТАМИ ЩЕ НЕ ВИЙШОВ, А ПРОТЕ ВЁДЗНАЧАВСЯ КМЁТЛИВЁСТЮ Ё ТЯМУЧЁСТЮ.
     зРАЗУ  КИНУВСЯ  ДО ПРАПРАБАБИ, БО  ©©  ВСЁ ПОВАЖАЛИ, СЛУХАЛИ  Ё  НАВЁТЬ
ПОБОЮВАЛИСЬ.
     пЁВНИК ПАВ ПЕРЕД  НЕЮ НАВКОЛЁШКИ Ё ПОЧАВ  ПРОХАТИ, ЩОБ ВОНА ЗАСТУПИЛАСЬ
ПЕРЕД БАТЬКОМ ТА МАТЁР'Ю, Ё ЩОБ ВОНИ ВЁДПУСТИЛИ ЙОГО З ДЯДЬКОМ ДО кИ╨ВА.
     - а ДУЖЕ ХОЧЕШ ДО кИ╨ВА ПО©ХАТИ?
     - бЁЛЬШЕ ЗА ВСЕ НА СВЁТЁ!
     пРАПРАБАБА ЗАПЛЮЩИЛА ОЧЁ. дОВГО, ДОВГО МОВЧАЛА, ПОТЁМ ©© РУКА НА ГОЛОВЁ
ХЛОПЧИКА  ЗДРИГНУЛАСЬ Ё  ВОНА  ТИХИМ, АЛЕ ТВЕРДИМ  ГОЛОСОМ ПРОКАЗАЛА: "пЁДИ,
ПОКЛИЧ БАТЬКА!", ЩО БЕЗ СУМНЁВУ  ЗНАЧИЛО  - пЁВНИК ПО©ДЕ  ДО  кИ╨ВА  РАЗОМ З
ДЯДЬКОМ пЁВНЕМ.
     ╡ ОСЬ ТЕПЕР З ДОЗВОЛУ Ё БЛАГОСЛОВЕННЯ БАТЬКА Й МАТЕРЁ ВЁН МЁГ ©ХАТИ  ДО
кИ╨ВА РАЗОМ З ДЯДЬКОМ пЁВНЕМ.
     нАРАЗ ЙОГО ПОСВИСТОМ ПОКЛИКАЛИ ЁЗ ЧАГАРЁВ. хЛОПЧИНА ОЗИРНУВСЯ  - ОН  ЗА
КУПОЮ ЗЕЛЕНЁ СХОВАВСЯ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ.  вЁН МОВЧКИ ПЁДМАНИВ  ПАЛЬЦЕМ  ДО  СЕБЕ
ХЛОПЧИКА.
     ╡ ОСЬ  ВОНИ ЙДУТЬ БОЛОТНОЮ СТЕЖКОЮ, ДЯДЬКО  НЕСЕ ЗДОРОВЕННИЙ КОШЁЛЬ ДЛЯ
ВУГЁЛЛЯ.
     - оСЬ ЩО. пЁВНИКУ! сЛУХАЙ УВАЖНО! йДЕМО  НЕ ПО ВУГЁЛЛЯ. йДЕМО ПО МЕД. а
В КОШЕЛЁ ВСЮ СНАСТЬ СХОВАНО. нЕ БЁЙСЯ - Я НЕ ЗЛОДЁЙ. мИ ЙДЕМО НЕ ДО ЛИПОВОГО
ГАЮ, А  НА СТАРЕ  БОЛОТО. тИ ДОБРЕ ЗНА╨Ш - ТАМ, ДЕ СХОДЯТЬСЯ ЗЕМЛЁ БОЯРСЬКА,
КНЯЖА ТА СЁЛЬСЬКА. тАМ НЁЧИЯ ЗЕМЛЯ.
     - дЕ Ж ТАМ БОРТЁ? тАМ УСЕ ХИРЯВИЙ ПЁДЛЁСОК ТА СТАРЁ КРИВЁ СОСНИ.
     - пОБАЧИШ!..
     ╡  ОСЬ ВОНИ СТОЯТЬ  ПЁД СТАРОЮ  ТОВСТОЮ ВЁЛЬХОЮ. пЁД НОГАМИ ХЛЮПА╨ РУДА
БОЛОТНА ВОДА.
     нА ЧОРНЁЙ  КОРЁ,  НЕВИСОКО НАД  КОРЁННЯМ  ВИРЁЗАНО  ДЯДЬКОВОГО  ЗНАКА -
ЗДИБЛЕНОГО КОНЯ.
     дЯДЬКО ПОВЁСИВ  КОШЁЛЬ НА КРИВУ СОСОНКУ  Ё ВИТЯГ ЛИНВУ. нА ОДНОМУ КЁНЦЁ
МЁЦНА РОГУЛЬКА,  А НА  ДРУГОМУ КЁНЦЁ  -  ЩЕ  РОГУЛЬКА, Ё ДО  НЕ© ПРИПАСОВАН.
ДОЩЕЧКИ.
     дЯДЬКО ПРИВ'ЯЗАВ ДО  МОКРИХ ПОСТОЛЁВ ЗАЛЁЗНЁ ПАЗУРЁ, ОБВ'ЯЗАВСЯ ЛИНВОЮ,
А СТОВБУР ОБПЕРЕЗАВ СИРОМ'ЯТНИМ ПАСОМ. вЁДКИНУВСЯ  НАЗАД Ё ПОЧАВ РУХАТИСЬ ПО
ЧОРНОМУ СТОВБУРУ. вЁДКИНЕТЬСЯ НА  РЕМЕНЁ,  ПЁДТЯГНЕ  ОДНУ НОГУ, ПОТЁМ ДРУГУ,
ДОБРЕ  ВТИСКУЮЧИ  ЗАЛЁЗНЁ ПАЗУРЁ В КОРУ, Ё ШВИДКО ТОДЁ ВЖЕ  ВИПРОСТОВУ╨ТЬСЯ,
ОСЛАБИВШИ РЕМЁНЬ.
     пЁВНИК  ВНИЗУ,  ЗАДЕРШИ ГОЛОВУ  Ё ЗАТАМУВАВШИ ПОДИХ,  ПРИГЛЯДА╨ТЬСЯ  ДО
КОЖНОГО ПОРУХУ ДЯДЬКА .
     дЯДЬКО ДЁСТАВСЯ ДО ©ОВСГО'Ё ГЁЛКИ, СТАВ НА  НЕ©.  рИПИТЬ. мАЛОМУ ВСЕ АЖ
СТИСЛО - ВЁЛЬХА ДЕРЕВО СЛАБКЕ, НЕНАДЁЙНЕ.
     оСЬ ДЯДЬКО ПЕРЕКИДА╨ РОГУЛЬКУ НА ЛИНВЁ ЗА ТОВСТЕННИЙ СУЧОК. пЁДТЯГА╨ НА
ЛИНВЁ СЁДАЛО, ПЕРЕВЁРЯ╨  ЙОГО.  оБЕРЕЖНО  СЁДА╨ НА НЬОГО. вИВЁЛЬНИВШИ НОГИ Ё
ВЁДВ'ЯЗАВШИ ПАС, СТРАВЛЮ╨ ЛИНВУ Ё ПЛАВКО  СПУСКА╨ТЬСЯ  ДО  ВЕРХЁВОК ОЧЕРЕТУ.
зАВИСА╨ НАД ГОЛОВОЮ пЁВНИКА.
     - пОДАВАЙ ШВИДШЕ ТОРБУ З ГОРЩИКАМИ, ГЛЕК Ё ЛИЧИНУ! ╡ НОЖА!
     дЯДЬКО  НАДЯГА╨ ШАПКУ-ЛИЧИНУ З БЕРЕСТИ  ТА  КЁНСЬКОГО ВОЛОСУ.  оБВ'ЯЗУ╨
ЛИНВОЧКАМИ СОРОЧКУ Ё ШТАНИ, ЩОБ БДЖОЛИ НЕ ПРОНИКЛИ ПЁД ПОЛОТНО.
     - тИ ВЁЗЬМИ ЛИКА  Ё  ВСЕ ОБВ'ЯЖИ! тА ШАПКУ  ДОБРЕ  НАТЯГНИ! тА  ВЁДЁЙДИ
ПОДАЛЁ! тА ДИВИСЬ ПИЛЬНО НА ВСЁ БОКИ! пРИСЛУХАЙСЯ.
     дЯДЬКО  ТЯГНЕ  ВЁЛЬНИЙ  КЁНЕЦЬ ЛИНВИ,  Ё ЛИНВА,  ПОВОЛЁ ПОСУВАЮЧИСЬ  ПО
ЗМАЗАНОМУ САЛОМ ГАКУ РОГУЛЬКИ, ПЁДНОСИТЬ ДЯДЬКА пЁВНЯ ВГОРУ, ДО САМО© БОРТЁ.
     зАВ'ЯЗАВШИ МЁЦНИМ, АЛЕ ПРОСТИМ ВУЗЛОМ ЛИНВУ, РОЗДМУХУ╨ ЖАР У  ГЛЕЧИКУ З
ДЁРОЧКАМИ.
     бЁЛИЙ МОЛОЧНИЙ ДИМ  ОГОРТА╨  ВСЕ  НАВКОЛО ТУМАНОМ.  дЯДЬКО  З-ЗА  СПИНИ
ВИХОПЛЮ╨ СТАРУ, НАДЩЕРБЛЕНУ СОКИРКУ Ё ДВОМА УДАРАМИ РОЗШИРЮ╨ ДЁРКУ ДУПЛА.
     пЁВЕНЬ  ЗАНУРЮ╨ РУКУ  В ДУПЛО  Ё ПЕРЕКЛАДА╨  В ГОРЩИК  ЗДОРОВЕННУ  КУЛЮ
ЗОЛОТИХ ЩЁЛЬНИКЁВ.
     зАТИМ НАПОВНЮ╨ ДРУГЁ ГОРЩИКИ ЗОЛОТИМИ ЩЁЛЬНИКАМИ.
     гЛЕЧИК З ТРУТОМ ВИСИТЬ НА ГЁЛЦЁ Ё КУРИТЬ МОЛОЧНИМ ДИМОМ.
     бДЖОЛИ,   ГУДУЧИ,   МОВ   ДАЛЕКА   БУРЯ,   ОБЛЁПИЛИ  ДЯДЬКА   СУЦЁЛЬНИМ
ЗОЛОТАВО-ЧОРНИМ ШАРОМ. дЯДЬКО ЩОСЬ КРИЧИТЬ НЕБОЖУ, АЛЕ ЗРОЗУМЁТИ ВАЖКО.
     зРЕШТОЮ, ДЯДЬКО РОЗВ'ЯЗУ╨ ВУЗОЛ ЛИНВИ Ё ПРОСТО  ЛЕТИТЬ УНИЗ. а, ЩОБ  НЕ
ОБПЕКТИ ПАЛЬЦЁ, ОБХОПЛЮ╨ ЛИНВУ ПОЛОЮ СВИТИ.
     зА ДЯДЬКОМ ПАДА╨ ХМАРА БДЖЁЛ.
     мАЛИЙ  ПЁДЛАЗИТЬ  ПЁД  ПЕРЕВЕРНУТИЙ  КОШЁЛЬ,  АЛЕ ВСЕ  Ж  КЁЛЬКА  БДЖЁЛ
ПРОНИКЛИ У СХОВАНКУ.  вЧЕПИЛИСЬ  В  ЙОГО СОРОЧКУ.  ╡  ГУДУТЬ ТАК СТРАШНО, ЩО
СЕРЦЕ ХОЛОНЕ. ╡, ДО ТОГО Ж, НЕ ЗНА╨Ш, ЗВЁДКЁЛЯ ВОНИ ВЖАЛЯТЬ.
     дЯДЬКО ПЁДХОПЛЮ╨ ВСЕ НАЧИННЯ  Ё, РОЗМАХУЮЧИ  ДИМЛЯЧИМ ГЛЕЧИКОМ,  ШВИДКО
РУША╨ ДО ЧАГАРЁВ.
     мАЛИЙ ЗВОДИТЬСЯ НА ТРЕМТЯЧЁ НОГИ Ё ПОСПЁША╨ ЗА НИМ.
     а НАД ОБОМА ДОБИЧНИКАМИ МСТИВО ГУДУТЬ БДЖОЛИ.
     гУСТЁ ЧАГАРЁ РЯТУЮТЬ БОРТНИКЁВ ОД БДЖОЛИНО© ПОМСТИ. ╡ ДЯДЬКО, ЗАСИПАВШИ
В ДЁРЧАСТИЙ ГЛЕК ЗЁЛЛЯ, РОЗВОДИТЬ ЩЕ БЁЛЬШИЙ, ЩЕ ©ДУЧЁШИЙ ДИМ.
     тОДЁ ВЖЕ РОЗБИРА╨ТЬСЯ. пОЧИНА╨ СТРУШУВАТИ, ОБИРАТИ СПУХЛИМИ ПАЛЬЦЯМИ ЁЗ
СЕБЕ БДЖЁЛ. хОЧА  ВЁН НАДЯГАВ ЛИЧИНУ,  У НЬОГО СПУХЛЕ  ЛИЦЕ, ШИЯ  Ё  РУКИ. у
МАЛОГО ОДНЕ ВУХО ВЁДВИСЛО ЛЕДЬ НЕ ДО ПЛЕЧА.
     дЯДЬКО  ЁЗ ДНА  ТОРБИ  ДЁСТА╨ ЛАДУНКУ  З ЖОВТИМ МАСТИЛОМ Ё  ЗМАЩУ╨ ВУХО
НЕБОЖУ.
     пОТЁМ БЕРЕТЬСЯ ЗА СВОЮ ГУБУ.
     пЕКУЧИЙ БЁЛЬ СПОЧАТКУ ПЕРЕТВОРЮ╨ТЬСЯ НА ЩЁМЛИВУ'СВЕРБЛЯЧКУ, А  ПОТЁМ  Ё
ГЕТЬ ЗАТУХА╨.
     - дЯДЬКУ! вОНИ НЕ ПРИЛЕТЯТЬ СЮДИ? вИ ©Х ПОТРАВИЛИ ДИМОМ?
     - щО, ЩО, пЁВНИКУ! я ©М Ё СОТЁВ З МЕДОМ ЛИШИВ, ЩОБ ВОНИ НЕ ПОДОХЛИ. оСЬ
ВОСЕНИ  ПОВЕРНЕМОСЬ  ЁЗ кИ╨ВА, Ё ЩЕ  ВЁЗЬМЕМО...  мИ ЦЬОГО  РОКУ ПЕРШЁ ВЗЯЛИ
БОРТЬ.  гЛЕК ДАМО КОВАЛЕВЁ ЗА РОБОТУ. рЕШТУ  ВЁЗЬМЕМО ДО кИ╨ВА.  бАГАТЁ ЛЮДИ
ЛЮБЛЯТЬ  ПОДАРУНКИ...  нУ, А  НАШЁЙ  ПРАПРАБАБЁ  ПОНЕСЕШ  ШМАТОК ЗАБОЦЕНЯ. а
БЁЛЬШЕ - НЁ-НЁ!
     - мОЖНА МЕНЁ НОЖА ПОЛИЗАТИ?
     - бЕРИ.
     кРИВИЙ БОРТНИЦЬКИЙ НЁЖ, ЩО НИМ СОТИ ПЁДРЁЗАЮТЬ, пЁВНИК ДОВГО ОБЛИЗУВАВ.
     а ДЯДЬКО ЛИШЕ СВО© ПАЛЬЦЁ ОБСМОКТАВ, ЯК ЗАВ'ЯЗАВ ГОРЩИКИ ЛИПОВИМ ЛУБОМ.


        болотна руда
     чЕЛЯДНИКИ  БОЯРСЬКЁ ПАКУВАЛИ  ПРИПАСИ  З КОМОРИ, НАЧИННЯ ДЛЯ  РОБОТИ НА
БУДОВЁ.
     а  ДЯДЬКОВЁ  пЁВНЕВЁ ХОТЁЛОСЯ  МАТИ  В кИ╨ВЁ  ДОБРУ  СОКИРУ  Ё  СПРАВНУ
РОГАТИНУ.
     оТ  ВЁН Ё  ВИРЁШИВ  ЗВАРИТИ КРИЦЮ  ТА Й  ПОНЕСТИ ДО  ©ХНЬОГО СЁЛЬСЬКОГО
КОВАЛЯ, ЩО СЛАВИВСЯ СВО╨Ю ВПРАВНЁСТЮ ПО ВСЁХ ОКОЛИЦЯХ.
     дЯДЬКО  Й  НЕБЁЖ,  ТЁЛЬКИ  ЗАДНЁЛО, ВЗЯЛИ ДЕРЕВ'ЯНИЙ  ЗАСТУП,  МОЛОТОК,
ЗДОРОВЕННИЙ  КОШЁЛЬ  НА ШЛЕЯХ, ЩОБ  ЗА СПИНОЮ ТЯГТИ,  ТА Й  ПОЧИМЧИКУВАЛИ ДО
ВИСОХЛОГО БОЛОТА ЧЕРЕЗ ПЁЩАНЁ ПАГОРБИ.
     дЯДЬКО, ПОПЛЮВАВШИ НА ДОЛОНЁ, ЗАХОДИВСЯ ВЁДКИДАТИ ВЕРХНЁЙ  ШАР ЗЕМЛЁ, В
ЯКОМУ  ПОСПЛЁТАЛОСЯ  КОРЁННЯ ТРАВИ, ВЁДКРИВ ЧИМАЛИЙ ШМАТ ПЁЩАНОГО ПЁДЄРУНТЯ,
РОЗКОПИРСАВ  ПЁСОК  Ё  ДЁСТАВСЯ ДО  ВАЖКО© ЧЕРВОНО© РЕЧОВИНИ,  ЩО НАГАДУВАЛА
ВОДНОЧАС Ё ГЛИНУ, Ё ПЕРЕТЛЁЛЕ РОСЛИННЕ КОРЁННЯ.
     дЯДЬКО ТАК  СТАРАВСЯ, ЩО  ПЁТ  З  ЙОГО  ЧОЛА АЖ  СИПАВСЯ  НА ПЁСОК,  НА
ПЁДСОХЛУ СВЁТЛУ РУДУ Ё ЛИШАВСЯ ТАМ ЗНАЧКАМИ ТЕМНИХ ПЛЯМОК.
     мАЛИЙ ТЕЖ НЕ БАЙДИКУВАВ - З  КОЖНО© ГРУДКИ РУДИ ВЁН СТАРАННО ОБТРУШУВАВ
ПЁСОК,  ЗАНАДТО  ВЕЛИКЁ РОЗБИВАВ  МОЛОТКОМ. нЕБАВОМ  Ё КОШИК  БУВ ПОВНИЙ  ДО
ВЕРХА.
     кОЛИ ДЯДЬКО, КРЕКНУВШИ ВЁД НАПРУГИ, ПЁДВЁВСЯ  З ПОВНИМ КОШЕЛЕМ НА РЁВНЁ
НОГИ, ЛОЗИНИ АЖ ЗАРИПЁЛИ.  оДНАК  ДЯДЬКО ПОСПЁШИВ УПЕРТО В  ГЛИБИНУ  ЛЁСУ ДО
ВУГЛЯРЁВ,
     пЁВНИК ПЁДТИПОМ ПОСТРИБАВ ЗА НИМ, ТЯГНУЧИ НА ПЛЕЧЁ  ЗАСТУПИ, МОЛОТОК  Ё
ГОСТРИЙ КИЙОК ДЛЯ ПОДРЁБНЕННЯ РУДИ.
     пЁД ЛЕГКИМ ПАВЁТРОМ НАД НИМИ ШЕЛЕСТЁЛИ МОЛОДИМИ ЛИСТОЧКАМИ БЕРЕЗИ.
     а КРЁЗЬ АРОМАТ КВЁТЁВ НА СОНЯЧНИХ ГАЛЯВИНАХ ВЖЕ ПРОБИВАВСЯ ЗДАЛЯ ©ДУЧИЙ
ЗАПАХ ДЬОГТЮ.
     нЕБАВОМ  ПЕРЕД ПОДОРОЖНЁМИ ВЁДКРИЛАСЬ  ЧИ  ТО  ГАЛЯВИНА, ЧИ ТО ВИРУБКА,
ПОСЕРЕД ЯКО© СТОЯЛИ ЧИ ТО КУРЕНЁ, ЧИ ТО КОПИЦЁ СЁНА.
     оДНЁ ВИСОКЁ  ГОСТРОВЕРХЁ ВИБУДОВИ  ГОРЁЛИ ЧЕРВОНИМ  ПОЛУМ'ЯМ  Ё  ЧАДЁЛИ
ЧОРНИМ ДИМОМ, ДРУГЁ БУЛИ ОГОРНЕНЁ СИВИМ ПРЕГУСТИМ ДИМОМ, ЗОВСЁМ ЧОРНЁ КОПИЦЁ
ЧАДЁЛИ ТОНЕСЕНЬКИМИ ЦЁВКАМИ ДИМУ.
     лЮДИ БУЛИ БЁЛЯ ДОВГО© БУДЁВЛЁ.
     лЮДИ ПЕРЕЛИВАЛИ ДЬОГОТЬ ЁЗ НЕВЕЛИКОГО БАРИЛА В ДЁЖКУ Ё СТАВИЛИ НА КОЛУ.
     дЯДЬКО  ПОЛИШИВ пЁВНИКА З  ВАНТАЖЕМ  Ё  РУДОЮ  ПЁД  ВЕЛИКИМ  ДЕРЕВОМ  У
МЕРЕХТЛИВОМУ БЛАКИТНОМУ ЗАТЁНКУ.
     дО ДЯДЬКА  З РИКАННЯМ  КИНУЛИСЬ  ЗДОРОВЕННЁ ПСИ.  тА ДЯДЬКО СХИЛИВСЯ ДО
НИХ, ЩОСЬ ©М ЛАГЁДНО ПРОГОВОРИВ, Ё ВОНИ ДО НЬОГО ЗРАЗУ Ж ПРИВЁТЛИВО ЗАМАХАЛИ
КУДЛАТИМИ ХВОСТАМИ.
     пОКИ  ДЯДЬКО РОЗМОВЛЯВ ЁЗ СТАРШИМИ  РОБЁТНИКАМИ,  ЁНШЁ  ВУГЛЯРЁ СТАВИЛИ
НОВИЙ КОНУС ЁЗ ДЗВЁНКИХ ДУБОВИХ БОЛОНКЁВ.
     дЯДЬКО З ВУГЛЯРАМИ У ПРИЯЗНЁ. йОМУ, ВПРАВНОМУ МИСЛИВЦЕВЁ, ВДАВАЛОСЬ БЕЗ
УСЯКИХ  СЛЁДЁВ БРАТИ  ДИЧИНУ  ЁЗ КНЯЗЁВСЬКОГО ЛЁСУ,  З БОЯРСЬКОГО ГАЮ. ╡ ВЁН
ЗДОБИЧЧЮ ДЁЛИВСЯ З РОБЁТНИКАМИ.
     пРИЯЗНЁ  ВУГЛЯРЁ  НАСИПАЛИ  ДЯДЬКОВЁ  ЦЁЛИЙ МЁХ  ДЗВЁНКОГО  ТА  ЛЕГКОГО
ДУБОВОГО ВУГЁЛЛЯ.
     дЯДЬКО  ТА  НЕБЁЖ  ДОВГО НЕ ЗАТРИМУВАЛИСЬ  У ВУГЛЯРЁВ,  А ПОСПЁШИЛИ  ДО
РУДНОГО ЯРУ.
     яР ПОЧИНАВСЯ ЗА СЁЛЬСЬКИМ  ВАЛОМ. тАМ ЛЮДИ  БРАЛИ ГЛИНУ, ЩО ТЁЛЬКИ  ТУТ
ВИХОДИЛА СЕРЕД ПЁСКЁВ ТА ТОРФОВИЩ НАГОРУ БЁЛЯ ©ХНЬОГО СЕЛА.  тУТ  ВСЁ ВАРИЛИ
КРИЦЮ ДЛЯ ВЛАСНИХ ПОТРЕБ.
     вИДНО БУЛО  ЧИМАЛО ПОКИНУТИХ  ДОМНИЦЬ  РЁЗНОГО РОЗМЁРУ. оДНА  НЕВЕЛИЧКА
ДОМНИЦЯ БУЛА ЗГОРИ РОЗЛАМАНА, Ё ДЯДЬКО ©© ЗАГОДЯ ПЁДМАЗАВ, ПЁДРИХТУВАВ.
     а ТЕПЕР  ВЁН ШВИДКО ЗАПОВНИВ УСЮ ДОМНИЦЮ ВУГЁЛЛЯМ ТА РУДОЮ, ПЕРЕСИПАВШИ
©Х ШАРАМИ.
     яК ЗАПРАВИВ Ё ЗАМАЗАВ  ДОМНИЦЮ, ТО  СЁЛИ ПОПО©СТИ,  БО  ВЖЕ  СМОКТАЛО Й
РЁЗАЛО В КИШКАХ, ТАК ©СТИ ХОТЁЛОСЯ.
     ╡  БУЛИ ХЛЁБ-ЗАГРЕБА З ПОПЕЛОМ  НА ПОДЁ ТА  РОЗВАРЕНЁ ТОГОРЁЧНЁ  ГРИБИ,
СМАЧНЁШЁ ЗА СВЯТКОВЁ НА©ДКИ.
     пО  ©ЖЁ ДЯДЬКО  ВЁДЁЙШОВ  НАБЁК,  ПОВЕРНУВШИСЬ  ДО БОЛОТА,  ВКЛЯКНУВ НА
КОЛЁНА. чИТАВ ТА╨МНИЙ ЗАГОВЁР НА  ДОБРУ КРИЦЮ.  тАК ГОВОРИЛИ  ВСЁ  ЛЮДИ, АЛЕ
МАЛИЙ  ЗНАВ,  ЩО ТО  ЛЮДИ  КАЖУТЬ МОЛИТВУ БОГУ  сВАРОГУ,  СТАРОМУ БОГУ. а ЗА
МОЛИТВИ СТАРИМ БОГАМ КАРАЛИ Ё ЦЕРКВА, Ё КНЯЖА ВЛАДА.
     пО МОЛИТВЁ пЁВЕНЬ  ВИТЯГ ЁЗ  КОРОБА  МЁХИ  Ё ПРИЛАДНАВ ©Х  ДО  ГЛИНЯНИХ
ТРУБОК, ЩО СТИРЧАЛИ З ДОМНИЦЁ, Ё НАВ'ЯЗАВ ДО ПАЛИЦЁ КАМЕНЁ-ВАЖЕЛЁ.
     оСЬ ЗАТИС пЁВЕНЬ ЛЁВИЦЕЮ ГРИБ-ТРУТОВИК Ё КРЕМЁНЬ ЖОВТИЙ, НАЧЕ ВОСКОВИЙ.
зМАХ  ПРАВИЦЁ,  УДАР  СМУЖКОЮ   КРИЦЁ,  ЧЕРВОНИЙ  РЁЙ  ЁСКОР.  дАЛЁ  ДИМЁННЯ
БЕРЕСТЯНО© СМУГИ.
     оСЬ Ё ВУГЁЛЬ ЗАЧЕРВОНИВСЯ В ДОМНИЦЁ. дЯДЬКО ШВИДКО ЗАБИВ ОТВЁР ГЛИНЯНИМ
ЗДОРОВИМ ЧЁПОМ, ПРИМАЗАВ ГУСТОЮ ГЛИНОЮ Ё ВХОПИВСЯ, ПОТЯГ ЗА РУЧКИ МЁХЁВ.
     мАЛОМУ ПРОСТО ДОВОДИЛОСЬ ЛЯГАТИ НА ПАЛИЦЮ,  ЩОБ ВАГА  ЙШЛА  ВГОРУ, А ЗА
ТИМ, ЩОБ ПРИТИСКУВАЛА МЁХ, Ё ПОВЁТРЯ З НЬОГО ЩОБ ВИЙШЛО.
     у ДОМНИЦЁ, В ГЛИБИНЁ ©© НУТРА ПОЧАЛИ НАРОДЖУВАТИСЬ ЯКЁСЬ НЕПЕВНЁ ЗВУКИ.
щОСЬ  ТАМ  НЁБИ  СХЛИПУВАЛО, БУЛЬКОТЁЛО,  КАХИКАЛО.  а З  ГОРЁШНЬОГО  ОТВОРУ
ВИРИВАВСЯ СНЁП ЁСКОР, СЛЬОЗИВСЯ ПРОЗОРОЮ СМУЖКОЮ ЧАД.
     дОМНИЦЯ  РОЗЁГРЁЛАСЬ  ТАК,  ЩО НАВКОЛО  ПАШЁЛО  ЖАРОМ, Ё МОКРЕ ВЁД ПОТУ
ВОЛОССЯ ВМИТЬ ПРОСИХАЛО ВЁД ГАРЯЧОГО ПОВЁВАННЯ.
     вЁД НЕБУВАЛОГО ЖАРУ СВЁЖА ГЛИНА  ПЁШЛА ПАВУТИННИМИ  ТРЁЩИНАМИ, Ё  З НИХ
ТЯГЛО КИСЛО-СОЛОДКИМ ЧАДОМ.
     пЁВНИКУ ЗАПАМОРОЧИЛОСЬ У ГОЛОВЁ.
     дЯДЬКО  ВЁДТЯГ  ЙОГО  НАБЁК,  ЛАЮЧИ СЕБЕ  ЗА  НЕОБАЧНЁСТЬ,  Ё  ЗРАЗУ  Ж
ЗАХОДИВСЯ ГНАТИ ОБИДВА МЁХИ.
     яКЩО  ХОЧ ТРОХИ ЗГАЯТИ ЧАС  Ё НЕ ЗАДУВАТИ МЁХАМИ  ПОВЁТРЯ, ВСЕ ПРОПАДЕ.
тРЕБА БУДЕ РОЗКОЛУПУВАТИ ДОМНИЦЮ Ё ВСЕ ПОЧИНАТИ СПОЧАТКУ.
     мАЛИЙ НА ПРОХОЛОДНОМУ ВЁТЕРЦЁ, ЩО  ПОВЁВАВ ВЁД ЛЁСУ, ПОСТУПОВО ОТЯМИВСЯ
ВЁД ЧАДУ. тЁЛЬКИ СИЛИ НЕ БУЛО НЁЯКО© В М'ЯЗАХ.
     а ДЯДЬКО  ВСЕ  БЁГАВ  ВЁД  МЁХУ  ДО  МЁХУ  Ё ЩОСИЛИ  ВДУВАВ  ПОВЁТРЯ  В
РОЗПЕЧЕНУ, ЩО АЖ СВЁТИЛАСЯ РОЖЕВИМ, ДОМНИЦЮ.
     кОЛИ ДЯДЬКО ЗАУВАЖИВ:  ЧЕРЕЗ ОТВЁР  НЕ ВИЛЁТАЮТЬ ВЖЕ ВОГНЕНЁ ЗЁРОЧКИ  -
ВИРЁШИВ: ЧАС ЗАКЁНЧУВАТИ. зНАЧИТЬ, ВУГЁЛЛЯ ВЖЕ ВИГОРЁЛО.
     дОВГОЮ МЁЦНОЮ  ГОСТРОЮ  НА КЁНЦЁ ДУБОВОЮ  ЖЕРДИНОЮ ДОВБОНУВ  пЁВЕНЬ  ПО
ЛЁТНИКУ  У  ГЛИНЯНУ  ЗАМАЗКУ.  пАЛИЦЯ  ЗАЙШЛА,  ВЁН  КРУТОНУВ НЕЮ Ё ВИВЕРНУВ
НАЗОВНЁ ГЛИНЯНОГО ЧОПА. кЁНЕЦЬ  ПАЛИЦЁ  СПАЛАХНУВ СИНЁМ  ВОГНЕМ.  з  ОТВОРУ,
БРИЗКАЮЧИ  ВОГНЕНИМИ КРАПЛЯМИ, ВИЛИВСЯ ШЛАК. нА  ПОВЁТРЁ ВЁН  ПОЧАВ ТЕМНЁТИ,
ТАХНУТИ Ё ШВИДКО ГУСТЁТИ.
     дЯДЬКО  СИДЁВ  НЕПОДАЛЁК  ДОМНИЦЁ.  дОБРЕ  БУЛО  ВЁД  ©©  ТЕПЛА.  вОНА,
ЗДАВАЛОСЬ,  Ё  НЕ ЗБИРА╨ТЬСЯ  ВИЧАХАТИ. хЛОПЧИК ПРИТУЛИВСЯ ДО ДЯДЬКА Ё ЗРАЗУ
ЗАСНУВ.
     зА ВАЛОМ, ЗА ГОСТРИМ ПАКОЛЛЯМ, У ТЕСОВИХ СТАЙНЯХ ЗАСПЁВАЛИ ПЕРШЁ ПЁВНЁ.
     сТАРШИЙ  ПРИКРИВ  СВИТОЮ  МЕНШОГО Ё  ЗАХОДИВСЯ ВСЕ ПРИВОДИТИ  ДО  ЛАДУ:
НАЧИННЯ, ©ЖУ, ОДЯГ, А ТОДЁ Й КОЛО ДОМНИЦЁ ЗАХОДИВСЯ.
     ╡ ВРЕШТЁ-РЕШТ ДЁСТАВСЯ  ДО НЕСТЕРПИМО-ГАРЯЧО© КРИЦЁ.  вОНА  ЗАСТИГЛА НА
ДНЁ НЁБИ ТОВСТИМ СТАЛЕВИМ ОЛАДКОМ. мОЧАЮЧИ ЩОРАЗ РУКАВИЦЁ  У ВОДУ, ОБПАЛЮЮЧИ
ВУСА  ТА  КОРОТЕНЬКУ БОРЁДКУ,  пЁВЕНЬ ВСЕ  Ж ВИДОБУВ  НА  ГОРУ ТЕМНОБЛАКИТНУ
КРИЦЮ.
     кИНУВ КРИЦЮ НА ОДИН ЁЗ ВЕЛИКИХ КАМЕНЁВ, ЩО  ВИРОСТАЛИ  ТУТ ЁЗ ЗЕМЛЁ, Ё,
НЕ ЖАЛЁЮЧИ СЕБЕ, ЗАХОДИВСЯ ВЁДБИВАТИ МОЛОТОМ, ПОКИ ВОНА ГЕТЬ НЕ ЗАТВЕРДЁЛА.
     вЁД ГУРКОТУ Й ДЗВОНУ МАЛОМУ СОН ВЁДЛЕТЁВ УМИТЬ, Ё ВЁН СХОПИВСЯ НА НОГИ.
     - дАВАЙ, ДОПОМОЖУ! дАВАЙ!
     дЯДЬКО,  КИВНУВШИ НА  ЗГОДУ,  ПЕРЕДАВ РУЧКИ  ЩИПЦЁВ МАЛОМУ  Ё ЗАХОДИВСЯ
ОБЁРУЧ ГАТИТИ ПО КРИЦЁ.
     пЁСЛЯ КОЖНОГО УДАРУ КРИЦЯ ПЁДСКАКУВАЛА РАЗОМ ЁЗ ЩИПЦЯМИ, Ё  ХЛОПЕЦЬ ТЕЖ
ПЁДСКАКУВАВ.
     дЯДЬКО  ДОСИТЬ ШВИДКО  ВПРАВИВСЯ  З ПРОКОВКОЮ,  Ё ТОВСТИЙ  ОЛАДОК КРИЦЁ
ПЕРЕТВОРИВСЯ НА СЁРО-СИНЁЙ БРУСОК МЕТАЛУ.
     бУЛА   ВЖЕ  ГЛИБОКА  НЁЧ,   ЯК  ВОНИ  ПЁДКРЁПИЛИ  СВО©   СИЛИ   СУШЕНОЮ
ВЕДМЕЖАТИНОЮ, ЯКУ ЩЕ ВОСЕНИ ЗАГОТУВАВ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ.
     ╡ТИ ДО КОВАЛЯ ВНОЧЁ ВОНИ НЕ НАВАЖИЛИСЬ Ё ПРОДРЁМАЛИ БЁЛЯ ДОМНИЦЁ.
     зАПУГАВ  ПУГАЧ  У СОСНОВЁМ  ЛЁСЁ,  Ё  ПЁСЛЯ  ТОГО ВОНИ ВЖЕ  НЕ ПРОСПАЛИ
ПЁВНЁВ.
     пЁШЛИ ПЁЩАНИМ БЕЛЕБНЕМ ДО ПЁЩАНОГО ЯРУ.
     зА ДУБОВИМ ГОСТРОВЕРХИМ  ТИНОМ СЕЛО ДОСИПАЛО ОСТАННЁ ХВИЛЁ, ДОДИВЛЯЛОСЬ
ОСТАННЁ МИТЁ СНЁВ.
     дАЛЕКО  ЗА  СИВИМ ЖИТНЁМ ПОЛЕМ ЧОРНЁВ  ЛЁС,  НАД  ЯКИМ ЗГАСАЛИ  ОСТАННЁ
ЗЁРКИ.
     нА  УЗЛЁССЁ  ХРИПКО  Ё  СУМКО,  ВОСТАНН╨, ПЕВНО,  ПЕРЕД ДНЕМ, ЗАКРИЧАЛА
ДРЕМЛЮГА.
     мОВ  МАЛЕСЕНЬКА  ФОРТЕЦЯ ЗА СЕЛОМ,  ЗА  ВАЛОМ  СТОЯЛА  ОКРЕМО  кОВАЛЕВА
САДИБА. пРО ВСЯК ВИПАДОК - ЩОБ ЁЗ КУЗНЕЮ НЕ ВИГОРЁЛО ВСЕ СЕЛО.
     кУЗНЯ СТОЯЛА НИЖЧЕ, В ЯРУ,  ОКРЕМО ВЁД САДИБИ. пРОСТА КУЗНЯ, ОДИН ЗРУБ.
пАКОЛЛЯ ЩЕ ВРИТЕ З ТРЬОХ БОКЁВ. а ВГОРЁ  БУЛА ЗАВЁСА  З  РОЗКОЛОТОГО ЛЕМЕХУ.
уСЕРЕДИНЁ ВСЕ БУЛО РЕТЕЛЬНО ОБМАЗАНЕ ГРУБИМ ШАРОМ БЁЛО© ГЛИНИ.
     пРАВДА, ПО РОКАХ  БЁЛА ГЛИНА ПРОСЯКЛА  КЁПТЯВОЮ, ДИМОМ Ё ЗРОБИЛАСЬ ГЕТЬ
ЧОРНА, ЯК ГЛУПА НЁЧ.
     кОЛИ ДЯДЬКО З НЕБОЖЕМ  ДОСЯГЛИ САМО©  КУЗНЁ, ВГОРЁ НАД  НИМИ ЗЁ СКРИПОМ
РОЗЁЙШЛИСЯ СТУЛКИ ВОРЁТ, Ё З'ЯВИВСЯ САМ ЗНАМЕНИТИЙ КОВАЛЬ.
     дОБРОГО ЗРОСТУ, У КОРОТКЁЙ ЛЁТНЁЙ СВИТЁ. сТАВШИ НА ВОРОТАХ, БРИЗКНУВ ЁЗ
ЧАШЁ НА КОРОВУ ВОДИ, А ТОДЁ СКАЗАВ У ГЛИБИНУ ДВОРУ:
     - пУСКАЙ!
     -  бАЧ, ЯКИЙ  ХИТРУН! - зАШЕПОТЁВ пЁВЕНЬ НЕБОЖЕВЁ. - вИГОНЯ╨  ХУДОБУ НА
ПАСОВИЩЕ Ё КРОПИТЬ ВОДОЮ З ЧАКЛУНСЬКОГО ГУЛЬБИЩА. а  САМ ХРЕЩЕНИЙ! нАВЁТЬ НА
КУЗНЁ ХРЕСТ ВИРЁЗАНО!
     - а ЦЕ ДОПОМОЖЕ?
     -  кОЛИ  ДОПОМОЖЕ ХРИСТИЯНСЬКА  МОЛИТВА...  а КОЛИ  БУВА╨ Ё  ПОГАНСЬКИЙ
ЗАГОВЁР.
     дЯДЬКО ПЁДВЁВСЯ, НАКАЗАВШИ пЁВНИКУ СИДЁТИ Ё НЕ РИПАТИСЬ.
     вОНИ КЛАНЯЛИСЬ ОДИН ОДНОМУ, КИВАЛИ ГОЛОВАМИ. пОТЁМ  ЩОСЬ ПЕРЕЙШЛО З РУК
ДЯДЬКА ДО РУК КОВАЛЯ.
     пОТЁМ ГОВОРИВ ДЯДЬКО, А КОВАЛЬ ЛИШЕ ГОЛОВОЮ КИВАВ.
     кУЗНЮ КОВАЛЬ ВЁДЁМКНУВ ДОВГИМ КЛЮЧЕМ.
     мОЖЕ  Б ЛЮДИ Ё ДОРЁКАЛИ КОВАЛЕВЁ ЗА ЗАМОК, ЗА ТЕ, ЩО ЛЮДЕЙ СТЕРЕЖЕТЬСЯ.
аЛЕ Ё КЛЮЧ, Ё ЗАМОК БУЛИ ЙОГО ВЛАСНО© РОБОТИ, Ё НЁХТО НЁ СЛОВА НЕ ВИМОВИВ.
     вИЙШОВ ЁЗ КУЗНЁ КОВАЛЬ У ШКЁРЯНЁМ ЛИСКУЧЁМ ФАРТУСЁ. вЁН НЁС ПОВНУ ЖМЕНЮ
ЖЕВРЁЮЧОГО ВУГЁЛЛЯ.
     яК пЁВНИК ТЕ ПОБАЧИВ, ЙОМУ АЖ П'ЯТИ ЗАПЕКЛО.
     кОВАЛЬ ВИСИПАВ ЖАРИНИ В КУПУ ВУГЁЛЛЯ.
     дЯДЬКО ВХОПИВСЯ ЗА ВАЖЁЛЬ МЁХА, ЩОСИЛИ ПОТЯГ.
     фУРКНУВ  МЁХ,  ЗЛЕТЁЛА ХМАРКА  ЧОРНОГО  ПИЛУ, Ё  ЧОРНЕ  ВУГЁЛЛЯ  ПОЧАЛО
ЖЕВРЁТИ. пОТЁМ ПОЛЕТЁЛИ ЁСКРИ, ЗНЯЛАСЬ ХМАРКА ВУГЁЛЬНО© КУРЯВИ.
     кОВАЛЬ  ВСУНУВ  КРИЦЮ   ДО  ГОРНА.  ╡  ВОНА  ПОЧАЛА  НАБУВАТИ  КОЛЬОРУ,
РОЗКВЁТАТИ СЯЙВОМ.
     кОВАЛЬ  УХОПИВ  ГУБЧАСТИМИ ЩИПЦЯМИ  СМУГУ Ё  ПЕРЕДАВ пЁВНЕВЁ.  пОСТАВИВ
ЗУБИЛО НА СМУГУ, УДАРИВ МОЛОТОМ Ё РОЗСЁК СМУГУ НА ДВА ШМАТИ.
     оДИН КИНУВ НА  ЗЕМЛЮ, ДРУГИЙ ЗНОВ ЗАПХАВ У ГОРНИЛО. кОЛИ МЕТАЛ РОЗПЁКСЯ
ДО БЁЛОГО, КОВАЛЬ ВИХОПИВ ЙОГО Ё КИНУВ НА КОВАДЛО.
     зНОВ ТРИМАВ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ, А КОВАДЬ ПОЧАВ  ТОЙ  ШМАТ  КУВАТИ, ЗАГИНАЮЧИ
НАВКОЛО ЗАЛЁЗНО© ПАЛИЦЁ.
     сМУГА СХОДИЛАСЬ СВО©МИ КЁНЦЯМИ, ВОДНОЧАС ВИЧАХАЮЧИ.
     кОВАЛЬ,  ВЗЯВШИ  ЗЁГНУТУ  СМУГУ,  ПЁШОВ  ДО  ЗРУБА.  ╡  ЩОСЬ  ТАМ ДОВГО
КОЛУПАВСЯ З НЕЮ.
     пЁВНИК ХОТЁВ ТУДИ СТУПИТИ Й ПОДИВИТИСЬ, ТА  ДЯДЬКО МОВЧКИ ПРИХОПИВ ЙОГО
ЗА РУКУ, ЗРОБИВШИ СТРАШНЕ ЛИЦЕ: "тИ КУДИ ПХА╨ШСЯ?"
     вИЙШОВ  КОВАЛЬ ЁЗ ЗАЛЁЗОМ, УМАЩЕНИМ ЯКИМОСЬ  ГЛИНЯНИМ МАСТИЛОМ  ТАМ, ДЕ
КЁНЦЁ СХОДИЛИСЯ.
     кОЛИ  МАСТИЛО  ТРОХИ ПЁДСОХЛО, ВОНИ УДВОХ ЁЗ ДЯДЬКОМ ПОКЛАЛИ  В ГОРНИЛО
МЕТАЛ Ё ЗАХОДИЛИСЬ ЩОСИЛИ, В ЧОТИРИ РУКИ, НАДИМАТИ МЁХИ.
     дЯДЬКО СТРИБАВ, ВИГИНАВСЯ, НАЛЯГАВ ГРУДЬМИ  НА ПАЛИЦЮ, А КОВАЛЬ  ТЁЛЬКИ
ЗДЁЙМАВ РУКУ ТО ВГОРУ, ТО ВНИЗ.
     кОВАЛЬ ДИВИВСЯ  ПОХМУРО,  А КОЛИ НАД  ОБМАЗАНИМ МЕТАЛОМ ПОЧАЛИ  ЗЛЁТАТИ
ЁСКРИ, ТА ТАКЁ СЛЁПУЧЁ, ЩО АЖ В ОЧАХ БОЛЁЛО, ВЁН  НЁБИ ПОВЕСЕЛЁШАВ. ╡ ЗГАДАВ
ПРО МАЛОГО.
     -  оЦЕ ВАРИМО  КРИЦЮ,  -  ПОЯСНИВ ВЁН, -  ЩОБ НЕ БУЛО ШВУ ВИДНО, А ТОДЁ
ДОКУ╨МО ВЖЕ ЛЕЗО СОКИРИ.
     кОВАЛЬ ВИТЯГ ЗАГОТОВКУ СОКИРИ. пРОКУВАВ  ТОНЕСЕНЬКИМИ МОЛОТОЧКАМИ. вРАЗ
ЗЛЕТЁЛА  ГЛИНЯНА  ШКАРАЛУПА  Й  ОКАЛИ,  Ё  ХЛОПЧИК  ПОБАЧИВ ЗАЛЁЗО, БЛАКИТНЕ
СУЦЁЛЬНЕ ЗАЛЁЗО, НАЧЕ Й НЕ БУЛО СКЛЕПАНЕ З ДВОХ КЁНЦЁВ.
     мАЛИЙ  ЁЗ ЗАХВАТОМ ДИВИВСЯ, ЯК  КОВАЛЬ ВИРЁВНЮ╨ ОБУХ, КУ╨-ВЁДТЯГА╨ ВНИЗ
ЛЕЗО СОКИРИ.
     зАГАРТОВУВАВ У ЦЕБРЁ З ЯКИМИСЬ НАСТОЯМИ. бО ЗАШИПЁЛА, ЗАБУЛЬКАЛА ВОДА Ё
ПО КУЗНЁ РОЗПЛИВСЯ ЗАПАХ ©ДКОГО ЗЁЛЛЯ.
     жАЛО ЛЕЗА НАПРАВЛЯВ КОВАЛЬ, А РУЧКУ  ТОЧИЛА ЩОСИЛИ ГАНЯВ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ,
ВЁДВЕРНУВШИ ЛИЦЕ ВЁД ГУСТОГО ПОТОКУ ЁСКОР, ЩО ВИРИВАЛИСЬ З-ПЁД ЗАЛЁЗА.
     яКРАЗ, КОЛИ КОВАЛЬ ВЁДКЛАДАВ СОКИРУ, ЩОБ ПЕРЕПОЧИТИ, ЁЗ САДИБИ ВИЙШЛА Ё
НАБЛИЗИЛАСЬ ДО  НИХ ЧОРНОБРИВА  ДЁВЧИНКА. щЕ  БЕЗ  ЗАПЛЁТОК,  ЛИШЕ  В  САМЁЙ
СОРОЧЦЁ, БЕЗ ФАРТУШКА  НАВЁТЬ, ТЁЛЬКИ  КРАЙКОЮ  ПЁДПЕРЕЗАНА. нАПЁВДЁВКА,  ЯК
СКАЗАЛИ Б ЛЮДИ, АЛЕ ЧЕРЕЗ ТОНКЕ ПОЛОТНО ВЖЕ ПНУЛИСЯ ГОСТРЁ  ГРУДИ. вОНА БУЛА
ДИВНА  -  ВОЛОССЯ БЁЛЕ-БЁЛЯВЕ,  АЖ ЖОВТЕ, ЯК ЗОЛОТИЙ ЦВЁТ КУЛЬБАБИ, Ё ЧОРНЁ,
ГЕТЬ ЗРОСЛЁ БРОВИ НА СМАГЛЯВЁМ ОБЛИЧЧЁ.
     вОНА ПРИНЕСЛА БАТЬКОВЁ КОРОБ З НА©ДКОМ, АЛЕ ДО САМОГО ЗРУБУ НЕ  ЙШЛА. а
СТАЛА  НЁБИ НА ЯКЁЙСЬ НЕВИДИМЁЙ МЕЖЁ Ё ЧЕКАЛА, КОЛИ ПЁДЁЙДЕ  ©© БАТЬКО Ё ВСЕ
ЗАБЕРЕ...
     вОНА ПИЛЬНО РОЗГЛЯДАЛАСЯ НА пЁВНИКА.
     а ВЁН ТЕЖ ПРИКИПЁВ ДО НЕ© ПОГЛЯДОМ.
     кОВАЛЬ ПОДИВИВСЯ ПО ЧЕРЗЁ НА МАЛИХ Ё З УСМЁХОМ СПИТАВ У ДОНЬКИ:
     - щО ТИ НА НЬОГО ЗАГЛЯДА╨ШСЯ? вЁН - МАЛИЙ.
     а  ДЁВЧИНКА  ВЁДКИНУЛА  З  ОЧЕЙ  ПАСМО  ЗОЛОТОГО  ВОЛОССЯ  Ё  ВПЕВНЕНО,
БЕЗЗАСТЕРЕЖНО ВЁДПОВЁЛА БАТЬКОВЁ:
     - пОКИ ЩО МАЛИЙ, АЛЕ ЯК ВИРОСТЕ, БУДЕ ВИЩИЙ ЗА пЁВНЯ.
     - тИ ЙОГО СОБЁ ВПОДОБАЛА? чОГО?
     - бО ВЁН  ХВАТКИЙ  Ё  ВЕЗУЧИЙ, - АНЁ  ТРОХИ  НЕ ЗАСТИДАВШИСЬ, ВЁДКАЗАЛА
ДЁВЧИНКА БАТЬКОВЁ.
     бАТЬКО  ©Й  НЁЧОГО  НЕ  СКАЗАВ,  Ё  ВОНА  МОВЧКИ  ПОВЕРНУЛАСЬ  Ё ПОЧАЛА
ПЁДНЁМАТИСЬ ПЁЩАНИМ СХИЛОМ.
     вЖЕ ВГОРЁ ВОНА ОБЕРНУЛАСЬ Ё ВСМЁХНУЛАСЯ  пЁВНИКУ, ПОПРАВИЛА ВОЛОССЯ, ЩО
ЛЁЗЛО ©Й В ОЧЁ, Ё ВРАЗ НЁБИ КРЁЗЬ ЗЕМЛЮ ПРОВАЛИЛАСЯ.
     кОДИ СЬОРБАЛИ ЖИТНЁЙ КИСЁЛЬ  Ё  ЖУВАЛИ ЧОРНИЙ ЧЕРСТВИЙ ХЛЁБ,  пЁВЕНЬ  Ё
КОВАЛЬ ЖАРТУВАЛИ НАД ДЁТЛАХАМИ.
     а  пЁВНИК  ВСЕ  ДУМАВ  СВО╨:  "пЕВНО,   НЕ  ТЁЛЬКИ  КОВАЛЬ  ЧАРОДЁЙ,  А
ЧАРОДЁЙСТВОМ  ВЁДА╨  Ё  ЙОГО МАЛА ДОНЬКА. нЕ  ЁНАКШЕ,  ЩО МАЛА ЧАРОДЁЙКА! бО
ЗВЁДКИ ©Й ЗНАТИ,  ЩО МЕНЁ ПОТАЛАНИЛО, КАЗКОВО ПОЩАСТИЛО, Ё Я ПО©ДУ З ДЯДЬКОМ
ДО кИ╨ВА?!"
     нАКОНЕЧНИК РОГАТИНИ,  ЩО БУВ  НЁБИ  ЗДОРОВЕННИЙ  НЁЖ,  КОВАЛЬ ВИГОТУВАВ
НАБАГАТО ШВИДШЕ. ╙ДИНЕ, ЩО ТРОХИ ЗАТРИМАЛО - ЗВАРЕННЯ РУРКИ ДЛЯ ДЕРЖАКА.


        чар╡вниця

     дЯДЬКО пЁВЕНЬ  У  КУЗНЁ НАСАДИВ  СОКИРУ НА  ДОБРЕ  ГРУШЕВЕ  ТОПОРИЩЕ, А
РОГАТИНУ ПРИЛАДНАВ ДО ЯСЕНЕВОГО ДЗВЁНКОГО РАТИЩА.
     ╡ ХОЧА КОВАЛЬ  ЗРОБИВ Ё  РОГАТИНУ, Ё СОКИРУ НАЙКРАЩЁ, ОДНАК  ДО СЕБЕ  В
САДИБУ ДО ТРАПЕЗИ НЕ ЗАПРОСИВ.
     зНАЧИТЬ, ВВАЖА╨, ЩО пЁВЕНЬ УЖЕ СТОРОННЁЙ, НЕВЕЗУЧИЙ. ╡ З  НИМ НЕМА ЧОГО
ЗНАТИСЬ.
     нЕБЁЖ ТЕЖ ЦЕ ЗРОЗУМЁВ, АЛЕ БОЯВСЯ СПИТАТИ ДЯДЬКА пЁВНЯ, ЧОМУ ЦЕ ТАК.
     дЯДЬКО КРОКУВАВ  ПОХМУРИЙ,  ПОХИЛИВШИ  ПАТЛАТУ  ГОЛОВУ.  ╡  ПОВОЛЁ-ВОЛЁ
ЗВЕРТАВ У ПУЩУ.
     сПОЧАТКУ  ХЛОПЧИК ДУМАВ, ЩО  ДЯДЬКО  ЗЁБРАВСЯ НА  ПОТА╨МНЕ ПОЛЮВАННЯ  В
НЕТРЯХ.
     аЛЕ КОЛИ ВОНИ ДВЁЧЁ  ПОМИНУЛИ ЛОСЯ З МОЛОДИМИ РОГАМИ, ВЁН  ЗРОЗУМЁВ, ЩО
ВОНИ ЙДУТЬ ДО сВЯЩЕННОГО ДЖЕРЕЛА.
     пОТА╨МНЕ ТО БУЛО МЁСЦЕ.
     тУДИ  ВСЕ  ПОРИВАВСЯ  ДЁСТАТИСЬ  ПЁП-ГРЕЧИН,  ЩО  ПРИ©ЗДИВ  ДО  БОЯРИНА
сУДОМИРОВИЧА СИНА ХРЕСТИТИ. тА НЁХТО ЙОМУ ТУДИ ДОРОГИ НЕ ВИКАЗАВ.
     а САМ БОЯРИН НЕ ЗНАВ ДОРОГИ.  бО ВЁН  НЕ  З ДЕРЕВЛЯН  БУВ, А  ЁЗ СТАРИХ
ХРИСТИЯН, ЩО ЩЕ ЗА КНЯГИНЁ оЛЬГИ ОДЕРЖАЛИ ТУТ МА╨ТНОСТЁ.
     сОНЦЕ ЩЕ НЕ ЗАЙШЛО, АЛЕ ТУТ У ПУЩЁ ВЖЕ ЗАПАЛИ БЛАКИТНЁ СУТЁНКИ.
     нА ВЕЛИКУ ГАЛЯВИНУ ВОНИ ВИЙШЛИ ЯКОСЬ РАПТОВО,  МАЛИЙ  АЖ ОХНУВ, ЯК ВОНИ
ОПИНИЛИСЬ НА СМАРАГДОВЁЙ ГАЛЯВИНЁ, ЗАЛИТЁЙ ЗОЛОТИМ ПЕРЕДЗАХЁДНИМ ПРОМЁННЯМ.
     бУЛО ЧУТИ, ЯК ДЕСЬ У ДУБОВЁМ ГУСТЁМ ВЕРХОВЁТТЁ СТОГНЕ ДИКИЙ ГОЛУБ.
     пРОТАРАБАНИВ ДВЁЧЁ ПО СУХОМУ СУКОВЁ ДЯТЕЛ, Ё БЁЛЬШЕ НЁЯКИХ ЗВУКЁВ.
     нА ТЁЙ ГАЛЯВИНЁ  БУЛО  ВЁЛЬНЕ МЁСЦЕ, Ё  ТАМ ГРАЛО БЛАКИТТЮ  МАЛЕСЕНЬКЕ,
ЗОВСЁМ МАЛЕСЕНЬКЕ ОЗЕРЦЕ.
     мАЛИЙ  ХОТЁВ  СПИТАТИ  ДЯДЬКА,  ЯК  ОЦЕ  ВЁН,   ЩО  ВЕСЬ  ЧАС  МОЛИТЬСЯ
ХРИСТИЯНСЬКОМУ бОГОВЁ  Ё  ЗНА╨  БЁЛЬШЕ ЗА  ЁНШИХ МОЛИТОВ,  ПРИЙШОВ  СЮДИ  ДО
СВЯТОГО  ПОГАНСЬКОГО  ДЖЕРЕЛА.  яК  ЖЕ ВЁН  МОЖЕ  МОЛИТИСЬ  бЕРЕГИНЁ Ё  рОДУ
ВЕЛИКОМУ, Ё ВСЁМ рОЖЕНИЦЯМ?
     бЁЛЬШЕ  ПТАХИ  НЕ  ОБЗИВАЛИСЬ,  Ё ТЕПЕР  ТИШУ  ПЕРЕБИВАВ  ЛИШЕ  ПЛЮСКЁТ
ДЖЕРЕЛА,  ЩО  ВИПЛИВАЛО  З-ПЁД  ВЕЛИЧЕЗНО©  ГРАНЁТНО©  БРИЛИ  ТА  ВПАДАЛО  В
МАЛЮСЁНЬКЕ-ПРЕМАЛЮСЁНЬКЕ ОЗЕРЦЕ З КАМ'ЯНИМИ БЕРЕГАМИ.
     дЯДЬКО ПОКЛАВ  ПЕРЕД  СОБОЮ  СОКИРУ, РОГАТИНУ, СТАВ  НАВКОЛЁШКИ  Ё ЗВЁВ
УГОРУ РУКИ З БЛАГАННЯМ ДО бЕРЕГИНЁ.
     а ТОДЁ КИНУВ У СМОЛЯНУ ГЛИБИНУ ОЗЕРЦЯ МАЛЕНЬКОГО КЁСТЯНОГО КОНЯ.
     мАЛИЙ  СТАВ  НАВКОЛЁШКИ  ЗА  ДЯДЬКОМ Ё НЕ  ЗНАВ, ЩО ЙОМУ  РОБИТИ,  ЯКИЙ
ПРИНЕСТИ ДАРУНОК бЕРЕГИНЁ.
     дЯДЬКО,  МОВ  БИ ПРОЧИТАВ  ДУМКИ МАЛОГО Ё ПРОСТЯГНУВ ЙОМУ ВАЖКУ КАМ'ЯНУ
НАМИСТИНУ.
     хЛОПЧИК  ТЁЛЬКИ  ЗЁБРАВСЯ  З  ДУХОМ,  ЩОБ  ВИМОВИТИ  СВО╨  ЗАКЛЯТТЯ, ЯК
ХРУСНУЛА  ПЁД  ЧИ©МИСЬ  НОГАМИ СУХА ГЁЛКА. ╡  ДЯДЬКО,  Ё НЕБЁЖ ОДНОРАЗОВО  Й
РВУЧКО ОБЕРНУЛИСЬ. вОНИ ПОБАЧИЛИ МОЛОДИЦЮ.  бЁЛЕ  ЗАПИНАЛО  БУЛО ЯКОСЬ ДИВНО
ПОВ'ЯЗАНЕ - АНЁ ТАК, ЯК У ЗАМЁЖНЁХ, А НЁ ТАК, ЯК У ВДОВИЦЬ.
     бУЛА НАБАГАТО ВИЩА ЗА ДЯДЬКА пЁВНЯ Ё В  ПРАВИЦЁ ТРИМАЛА ДОВГОГО КОСТУРА
З  ЧЁТКИМИ  КАРБАМИ  ВЁЗЕРУНКЁВ.  оБЛИЧЧЯ  БЛЁДЕ,  ЧОРНООКЕ  Й ЧОРНОБРИВЕ  З
БЁЛОПОПЕЛЯСТИМИ КОСАМИ НЕ ВЁЩУВАЛО НЁЧОГО ДОБРОГО.
     пЁВНИК ЗРАЗУ ВПЁЗНАВ ©©, ХОЧА  Й НЁ РАЗУ НЕ БАЧИВ. ╡ ПРО НЕ© НАЧЕ ДОВГО
ЧИ БАГАТО НЁХТО  НЕ ГОВОРИВ. аЛЕ ЯКЩО КОЛИСЬ, ЯКОСЬ ТА  ДЕСЬ ХТОСЬ ХОЧ СЛОВО
КАЗАВ, ЩО ©© СТОСУВАЛОСЬ, ВЁН  ВСЕ  ЗАПАМ'ЯТОВУВАВ. щО ПОТА╨МНО В ПУЩЁ  ЖИВЕ
ЧАРЁВНИЦЯ,  ВПРАВНО ЛЮДЕЙ  ЛЁКУ╨, ЗНАХОДИТЬ  ПРОПАЖУ, МОЖЕ  ПОРЧУ  НА ХУДОБУ
НАВЕСТИ,  Ё ДО ЛЮДЕЙ ЧАСОМ  БУВА╨  ЛИХА.  оСОБЛИВО ДО ТИХ, ХТО  СТАРЁ ЗВИЧА©
ЗАБУВА╨ Ё ПОСТЁЙНО БЁГА╨ ДО  НОВИХ ЦЕРКОВ. ╡  РЕВНИМ ХРИСТИЯНАМ ВОНА ЖОДНОМУ
НЕ ДОПОМОГЛА. хТО КАЗАВ, ЩО ВОНА ДОНЬКА ЯКОГОСЬ ВОРОЖБИТА, ХТО - ВОНА НЕБОГА
ГОЛОВНОГО  ВОЛХВА  ВСЁ╨© ПУЩЁ,  ЩО ПРОСТЯГЛАСЬ ДО  САМО©  РЁЧКИ  пРИП'ЯТЁ. а
ОДНОГО  РАЗУ  ЧУВ пЁВНИК  БЕСЁДУ СТАРЕЗНИХ ДЁДЁВ, ЩО  ВОНА  ПРА-ПРАПРАВНУЧКА
ОДНЁ╨©  З  ЖЁНОК-ПОЛОНЯНОК  САМОГО КНЯЗЯ  мАЛА, ТОГО мАЛА,  ЩО СТАВ НА ПРЮ З
КНЯГИНЕЮ оЛЬГОЮ.
     сТРАХ НАПРУЖИВ ВСЕ ТЁЛО пЁВНИКА ПЁДКИНУВ НА РЁВНЁ НОГИ.
     зА НИМ ДЯДЬКО  ПЁДХОПИВСЯ  Ё  ПОСТАВ  ЁЗ ПОРОЖНЁМИ  РУКАМИ, ЗОВСЁМ  БЕЗ
ЗБРО©.
     зНЕВАЖЛИВИЙ СМЁХ ЧАРОДЁЙКИ ВЁДБИВСЯ БАГАТОГОЛОСИМ ВЁДЛУННЯМ ВЁД сВЯТОГО
ОЗЕРЦЯ, КАМ'ЯНИХ БРИЛ Ё ДЕСЬ ЗАГОГОТЁВ У ВЕРХОВЁТТЯХ ДУБЁВ.
     вЁД ПЕРЕЛЯКУ В пЁВНИКА ЗАЦОКОТЁЛИ ЗУБИ.
     а ЧАРЁВНИЦЯ ВСЕ БИЛА СЛОВАМИ, ПРОКЛИНАЮЧИ Ё ЗАКЛИНАЮЧИ ДЯДЬКА пЁВНЯ:
     - рАБАМ НЕМА╨ СЮДИ  ШЛЯХУ-ДОРОГИ! рАБИ ТУТ НЕ МОЛЯТЬСЯ! а ТИ, пЁВЕНЬ, У
РАБСТВЁ В БОЯРИНА, У РАБСТВЁ В ГРЕЧИНА-ПОПА! бОЯРИН ГОСПОДАР  ТВОГО ТЁЛА,  А
РАБСЬКИЙ БОГ  СЛУЖИТЬ ХИТРОМУ гРЕЧИНУ. я  БУЛА,  БУЛА НА ВЁДПРАВЁ,  КОЛИ ВАШ
ГРЕК ПРИПХАВСЯ НА НАШЁ ЗЕМЛЁ! ╡ ЩО ВЁН ВАМ КАЗАВ?! щО ВЁН ВАМ КАЗАВ - ЩО ВСЁ
ВИ РАБИ  ГОСПОДА БОГА! ╡ БРАВ З УСЁХ МЗДУ! з УСЁХ БРАВ! з МИСЛИВЦЯ - БЁЛКОЮ,
З  РАТАЯ - МЁРОЮ ЖИТА, З БОРТНИКА - МЕДОМ ЧИ ВОЩИНОЮ, З БОЯРИНА - СРЁБЛОМ! ╡
ОТ ТИ, ВИХОДИТЬ, РАБ РАБЁВ! бО ТВЁЙ БОЯРИН, ВЁН Ё РАБ БОГА, Ё КНЯЗЯ, А КНЯЗЬ
РАБ  БОГА, А ТИ ©ХНЁЙ РАБ. рАБ РАБЁВ Ё ПЕС СМЕРДЮЧИЙ!  пЕС СМЕРДЮЧИЙ, ЩО САМ
СОБЁ ОШИЙОК  ШУКА╨! тИ  У кИ©В  ЗБИРА╨ШСЯ  Ё ДУМА╨Ш ТАМ ПЁДНЕСТИСЬ У  СВО╨МУ
РАБСТВЁ ДО ГРИДНЁВ?!! яК СТАНЕШ  ВО╨М, ТО ВЖЕ ТИ НЕ  РАБ?  вО©Н, ВИТЯЗЬ СВОЮ
ЗЕМЛЮ, СВОЮ ХАТУ Ё РЁДНЮ  ЗАХИЩА╨, А ВОЙ КНЯЖИЙ? сЬОГОДНЁ ВЁН  ЁДЕ  З КНЯЗЕМ
ПРОТИ СТЕПОВИКЁВ, ЁДЕ ЗАВТРА ПРОТИ СУПЕРНИКА КНЯЖОГО У СВО©Й ЗЕМЛЁ! ╡ ГРАБУ╨
╨ДИНОКРОВЦЁВ  ТАК САМО, ЯК  Ё КЛЯТИХ СТЕПОВИКЁВ! тЁЛЬКИ РАБ  З НАКАЗУ РЁЖЕ Ё
ГРАБУ╨  ОДНОКРОВНОГО  ЧОЛОВЁКА!  гЕТЬ ВЁД СВЯТОГО  МЁСЦЯ ЁЗ  СВО©М  РАБСЬКИМ
СМОРОДОМ! гЕТЬ ЁЗ  ЛАДАНОМ  Ё СВЁЧАМИ! щОБ ТЕБЕ НЕ ОБМИНУЛИ НЁ ЛИХОМАНКА, НЁ
ТРЯСОВИЦЯ, НЁ ГРОМОВИЦЯ, ЯЁ ЛОМОВИЦЯ!  бОДАЙ ПЁД  ТОБОЮ ПАЛИ ВСЁ ТВО©  КОНЁ!
нЕХАЙ  ЗДРИГНЕТЬСЯ  ТВОЯ ПРАВИЦЯ! нЕХАЙ ТОБЁ КАМЕНЕМ  ЗАВИСНЕ ТВЁЙ  ХРЕСТ НА
ШИ©!!!
     вОНА ЗАМОВКЛА,  ЩОБ ПЕРЕВЕСТИ  ДУХ, БО ©© ДУШИЛА  ЛЮТЬ. ╡  ВОНА  ХАПАЛА
ВЁДКРИТИМ РОТОМ ПОВЁТРЯ. пЁТ РЯСНО КОТИВСЯ З ©© ЧОЛА! вОНА ЛЁВИЦЕЮ ШАРПОНУЛА
ЗА КОМЁР СОРОЧКИ Ё РОЗДЕРЛА ©© ДО ПОЯСА. оГОЛИЛАСЬ ©©  ДОВГА ШИЯ. а  НАВКОЛО
ШИ©  ОБВИЛАСЬ  ТОВСТА  СЁРА  ГАДЮКА  Ё  ГОЛОВУ  ВНИЗ  ОПУСТИЛА.  рОЗХИТУВАЛА
НЕВЕЛИЧКОЮ  ТРИКУТНОЮ  ГОЛЁВКОЮ  МЁЖ  ОГОЛЕНИХ  ВАЖКИХ  ГРУДЕЙ.   чАРЁВНИЦЯ,
ВИСТАВИВШИ НАГОТУ, РУШИЛА НА НИХ.
     ╡ ЗМЁЯ ЗА ©© КРОКАМИ ПОГОЙДУВАЛАСЬ МЕЖИ ВАЖКИХ НАБРЯКЛИХ ГРУДЕЙ.
     чАРОДЁЙКА РОЗТУЛИЛА ВУСТА, ЩОБ, ПЕВНО,  ЩЕ ЯКЕСЬ ЗАКЛЯТТЯ ПРОКАЗАТИ, ЯК
МАЛИЙ  ЗАВИЩАВ,  ЯК  ЗА╨ЦЬ  У ПАЗУРЯХ РИСЁ, Ё  ЩОСИЛИ ПОЖБУРНУВ НАМИСТИНУ. ╡
ВАЖКА  КАМ'ЯНА НАМИСТИНА ВДАРИЛА У ВЁДКРИТОГО  РОТА ЧАРОДЁЙКИ. хРУСНУВ БЁЛИЙ
ЗУБ, Ё ВОНА ВИПЛЮНУЛА ЙОГО РАЗОМ ЁЗ КРОВ'Ю.
     дЯДЬКО ПЁДХОПИВ  ЗБРОЮ, НА ДРУГУ РУКУ - пЁВНИКА, ЩО  БУВ НАПЁВЖИВИЙ ВЁД
ХВИЛЮВАННЯ, Ё ПОБЁГ З ГАЛЯВИНИ.
     сТУПИВ  НА  ПОТА╨МНУ МИСЛИВСЬКУ  СТЕЖКУ, ЯКО©,  ПЕВНО,  Ё ЧАРОДЁЙКА  НЕ
ЗНАЛА.
     мАЛИЙ БУВ  ЛЕДЬ ЖИВИЙ  Ё ВСЕ ЦОКОТЁВ ЗУБАМИ. тОМУ пЁВЕНЬ ВИРЁШИВ ВРАНЦЁ
ПЁТИ ДО ПАЛАМАРЯ, ЩОБ ВЁН МОЛИТВОЮ ВЁДВЁВ ЧАРИ ВЁД ХЛОПЦЯ.
     пОКЛАВ ХЛОПЧИКА В  ЛЮДСЬКЁЙ НА КОЖУСЁ Ё САМ ПРИМОСТИВСЯ ПОРУЧ, ЩОБ БУТИ
НАПОХВАТЁ, ЯКЩО ЯКА  БЁДА  ТРАПИТЬСЯ, Ё ЩОБ ВРАНЦЁ ПЁТИ ДО  ПАЛАМАРЯ. тА ТАК
ЗАСПАВСЯ, ЩО ЙОГО ЗБУДИВ пЁВНИК.
     вЁН ЗРАЗУ Ж, НА ОДНОМУ ДИХАННЁ, ВИКЛАВ ДЯДЬКОВЁ.
     - я ВЖЕ БУВ У БАБУСЁ! вОНА СКАЗАЛА МЕНЁ, ЩО НА МЕНЁ НЁЯКОГО ЧАРОДЁЙСТВА
НЕМА╨. бО ТА НАМИСТИНА  ЗАГОВОРЕНА  ЩЕ ©© ДЁДОМ. яК  ВЁН  НА ГРЕКЁВ  ХОДИВ У
цАРГОРОД. гРЕКИ ТОДЁ ©Х ЖИВИМ ВОГНЕМ СПАЛИЛИ. нА НЬОМУ ВСЕ ШМАТТЯ ЗГОРЁЛО, А
НАМИСТИНА НА МОТУЗЁ ЛИШИЛАСЬ ЦЁЛА! оН ЯК!  зНА╨Ш, ЯКБИ МИ ПЁШЛИ ТУДИ, Я Б ©©
ЗНАЙШОВ.
     - цУР ТОБЁ© пЕК ТОБЁ! зБОЖЕВОЛЁВ! тА ВОНА НАС ТАК ЗАКЛЕНЕ, ЩО МИ ДЕСЬ У
БОЛОТЁ ВТОПНЕМО!
     пЁВНИК ЗАМОТАВ ГОЛОВОЮ:
     - нАДЁ МНОЮ ВОНА СИЛИ НЕ МА╨! я ©© ВЖЕ НЕ БОЮСЬ. я ©Й ЗУБА ВИБИВ!
     нА ЦЕ  ДЯДЬКО НЁЧОГО НЕ ЗМЁГ ВЁДПОВЁСТИ НЕБОЖЕВЁ. зВИЧАЙНО, ВОНИ БЁЛЬШЕ
ДО ТОГО ОЗЕРЦЯ НЕ ХОДИЛИ.

        збори
     хОЧА НЁХТО  З  РОДИЧЁВ ЗА  пЁВНЕМ, КРЁМ ЛОВЧИХ  ЗДЁБНОСТЕЙ, НЕ ВИЗНАВАВ
НЁЯКИХ ДОСТОЙНОСТЕЙ, Ё ВСЁ  ВВАЖАЛИ ЙОГО  ОДРЁЗАНОЮ СКИБКОЮ,  МАЙЖЕ  ЁЗГО╨М,
САМЕ НА НЬОГО ПОКЛАЛИ  ВСЁ ТУРБОТИ ПРО  ЗБОРИ пЁВНИКА В  ДАЛЕКУ ДОРОГУ. мАТИ
пЁВНИКА В ДОРОГУ НЕ ОПОРЯДЖАЛА.
     в НЕ©  БУЛО  ЩЕ СЕМЕРО  СТАРШИХ,  А ЩЕ  ОДНОГО  ВОНА  ЧЕКАЛА. а  РОБОТИ
ПРЕБАГАТО.
     тА Й ЧАС КОСИТИ СЁНО ПЁДХОДИТЬ.
     ╡ БОЯРИН ЗЛОСТИВСЯ, ЩО В НЬОГО  ЗА УРОКОМ  ДО СТОЛЬНОГО ГРАДУ ЗАБИРАЮТЬ
ЛЮДЕЙ. тА  НЁ ХЛОПАМ, НЁ  РОДИНЁ,  ТИМ ПАК КНЯЖОМУ ГЁНЦЕВЁ  НЕ ПОДАВ НЁЯКОГО
ВИДУ.  сУДОМИРОВИЧ  БУВ  НЕ  ПРОСТОЮ  ЛЮДИНОЮ. а З  ДАВНЁХ ХРИСТИЯН. тА Й ДО
ВСЬОГО БУВ ТРИ РОКИ  В кОРСУНЁ В  ГРЕЦЬКИХ ПОПИНЁВ ЧИ ТО ЯК ГЁСТЬ, ЧИ  ТО ЯК
УЧЕНЬ, ЧИ ТО ЯК ЗАЛОЖНИК.
     а ПЕРЕД ДОРОГОЮ ЩЕ  Й САМ  ПЕРЕВЁРИВ, ЧИ ГОТОВЁ ДО МАНДРЁВКИ ЙОГО ЛЮДИ.
нАВЁТЬ  ВЁРНОМУ  КЛЮЧНИКУ НЕ  ПОВЁРИВ  НА СЛОВО  -  СКРЁЗЬ  САМ  ЗАЗИРНУВ. а
ОГЛЯДАТИ  БУЛО  ЩО - ШЁСТЬ ВОЗЁВ ПЁД ВАЖКИМИ ДУБОВИМИ БОЛОНКАМИ. зДОРОВЕННИЙ
ВЁЗ-КОРОБ ПОВЕН ДОБЁРНОГО ВУГЁЛЛЯ ДЛЯ КНЯЖИХ ЗБРОЯРЕНЬ. оДИН ВЁЗ НАВАНТАЖИЛИ
НАЧИННЯМ  - ЗАСТУПАМИ,  ТЕСЛАМИ,  СТРУГАМИ, СОКИРАМИ,  КОШИКАМИ,  ГОРЩИКАМИ,
КЛЕПАНИМИ КАЗАНАМИ. нА ЁНШИХ ВОЗАХ КОРОБИ З ЖИТОМ, ЯЧМЕНЕМ ДЛЯ КОНЕЙ, ВЁВСОМ
ДЛЯ КИСЁЛЯ, КОРОБИ  З  СОЧЕВИЦЕЮ Ё БОБАМИ,  ДЁЖКА З БОРОШНОМ ГРУБОГО ПОМОЛУ,
ГЛЕКИ  КОНОПЛЯНО©   ОЛЁ©,  В'ЯЗАНКИ  ВЖЕ  ПРОРОСТАЮЧОГО  ЧАСНИКУ,  БАРИЛО  З
БАРАНЯЧИМ ЛО╨М. сТУПА ДЕРЕВ'ЯННА ТА РУЧНЁ ЖОРНА З  БЁЛОГО ЗЕРНИСТОГО КАМЕНЮ.
бУЛИ ЩЕ ТОРБИ З ЛЁКАРСЬКИМИ ТРАВАМИ Й БАРИЛО ПИТНОГО МЕДУ.
     уПРАВИТЕЛЬ СЛЁДОМ ЗА БОЯРИНОМ БЁГАВ Ё  ВСЕ СПИСУВАВ  ЩЕ РАЗ  НА БЕРЕСТЁ
ГОСТРИМ БРОНЗОВИМ ПИСАЛОМ.
     дЯДЬКО пЁВЕНЬ ГРАМОТИ НЕ ЗНАВ, АЛЕ ВЁН  ХОДИВ ЗА  СВО©М  ГОСПОДАРЕМ  ТА
ЙОГО УПРАВИТЕЛЕМ Ё РОБИВ СОБЁ КАРБИ НА ЧОТИРЬОХ ГРУШЕВИХ ЦУРПАЛКАХ.
     мАЛОМУ  пЁВЕНЬ НАКАЗАВ СТАТИ НЕПОДАЛЁК  Ё ДОБРЕ ВСЕ ЗАПАМ'ЯТОВУВАТИ, ДЕ
ЩО ЗАПАКОВАНО Ё СКЁЛЬКИ ЧОГО.
     ...  пЁСЛЯ РЕТЕЛЬНИХ  Ё ПРИСКЁПЛИВИХ ОГЛЯДИН  ЗАКЛИКАВ  пЁВНЯ  ДО  СЕБЕ
БОЯРИН.
     пЁВЕНЬ  ЗНЯВ  ШАПКУ  ЗА ДВЕРИМА  Ё ЗАПХАВ ЗА ПОЯС, ЩОБ НЕ ЗНЁМАТИ ШАПКУ
ПЕРЕД БОЯРИНОМ У СВЁТЛИЦЁ.
     ╡ СТУПИВ ДО СВЁТЛИЦЁ ПРОСТОВОЛОСИЙ.
     бОЯРИН сУДОМИРОВИЧ ЦЕ ЗРОЗУМЁВ Ё НЕВДОВОЛЕНО НАСУПИВ БРОВИ.
     вЁН НЕ  ПЁДЁЙМАВ ОЧЕЙ  ВЁД СПИСАНИХ АРКУШЁВ  БЕРЕСТИ Ё ГОВОРИВ  ПОВОЛЁ,
ЧАСТО ПЕРЕПИНЯЮЧИСЬ:
     - тИ, пЁВНЮ, ПОКИ ЩО ╨ДИНА НАПЁВВЁЛЬНА ЛЮДИНА. ╡ ТОМУ БУДЕШ СТАРШИЙ. тИ
ВЁДПОВЁДАТИМЕШ   ЗА  ВСЕ.  ╡   ЗА   МО©Х   КОНЕЙ,  Ё   ЗА  НАЧИННЯ,   Ё   ЗА
РОБЁТНИКЁВ-БРАНЦЁВ. яКЩО ВПРАВИТЕСЬ З  УРОКОМ, БУДЕ  ВДОВОЛЕНИЙ  ГОРОДНИК, Ё
НАД МЁРУ НЕ БУДЕ  В ТЕБЕ ВТРАТИ НЁ В КОНЯХ, НЁ  В ЛЮДЯХ,  СКИНУ ЗРАЗУ З ТЕБЕ
ДВЁ ГРИВНИ СРЁБЛА. бО ЯКЩО ТРАПИТЬСЯ ВЕЛИКА ВТРАТА, МЕНЁ ЩЕ ДВЁ ГРИВНИ БУДЕШ
ВИНЕН.
     дЯДЬКОВЁ ЗАЙШЛОСЯ СЕРЦЕ - ВОВЧУ ПАСТКУ СТАВИТЬ ЙОМУ БОЯРИН сУДОМИРОВИЧ,
Ё ОТАК БЕЗ СТРАХУ Й СОРОМУ СЕРЕД БЁЛОГО ДНЯ ЗАГАНЯ╨ ТУДИ ХРИСТИЯНИНА. пЁВЕНЬ
МОВЧАВ.
     - мОЖЕШ ВЁДМОВИТИСЬ. тОДЁ СТАРШИМ ПО©ДЕ КЛЮЧНИК. а ТИ ЛИШИШСЯ В МЕНЕ НА
КОСОВИЦЁ ВЁДРОБЛЯТИ СВО© ГРИВНИ. тА БУДЕШ ЩЕ СОБАК ВЧИТИ.
     лЮТЬ ВИБУХЛА НАПРУГОЮ В СКРОНЯХ пЁВНЕВЁ.
     ╡ РАПТОМ СПАЛАХНУЛО В ЙОГО ГОЛОВЁ - ЧАРЁВНИЦЮ МАЛИЙ ВЖУЧИВ НАМИСТИНОЮ З
ПЕРЕЛЯКУ, ТОБТО ДАВ ©Й ЗДАЧЁ, КОЛИ ВОНА ЙОГО ПЕРЕЛЯКАЛА. "тРЕБА ЗГОДИТИСЬ! а
КОЛИ  Й  ЩОСЬ  ТРАПИТЬСЯ,  ТО  ВЁН  ВТЕЧЕ  - У  кИ╨ВЁ  НЕ  ВЛОВЛЯТЬ! тАМ  ЖЕ
ТЬМА-ТЬМУЩА  ЛЮДЕЙ. оЙ, ЗЛАМАЮ  ТВОЮ ПАСТКУ, БОЯРИНЕ!"  - ЗАСМЁЯВСЯ ПОДУМКИ,
ПРОСТО РОЗРЕГОТАВСЯ пЁВЕНЬ.
     сЕРЕД  БОЯРСЬКОГО  ДВОРУ  ПЁВКОЛОМ, НАЛАЗЯЧИ ОДИН НА ДРУГИЙ,  ПОСТАВИЛИ
КЁНСЬКЁ УПРЯЖЁ.
     пЕРЕД  САМОЮ  ДОРОГОЮ  БОЯРСЬКИЙ  КЛЮЧНИК   ПРИНЁС  ДЯДЬКОВЁ  ЗДОРОВОГО
ЧЕРВОНОГО  ПЁВНЯ У КЛЁТЦЁ. цЕ БУВ НАЙБЁЛЬШ ЗАДЕРИКУВАТИЙ ПЁВЕНЬ.  бИВСЯ Ё  З
ПТАХАМИ, Ё З СОБАКАМИ, Ё З ХУДОБОЮ ПОВСЯКЧАС, А СПЁВАВ ТИХО Ё ХРИПКО.
     аЛЕ  В  ПОДОРОЖЁ  ©М  Ё  ТАКОГО  КРИКУНА  ВИСТАЧИТЬ,  ЩОБ  НЕ  ПРОСПАЛИ
МАНДРЁВЦЁ.
     а САМ  ДЯДЬКО  пЁВЕНЬ ВЗЯВ У ДОРОГУ  ВЕЛИКОГО КУДЛАТОГО, ПОЛОВО©  МАСТЁ
СОБАКУ НА ЁМ'Я рЕП'ЯХ. йОГО НЁХТО НЕ ЖАЛУВАВ  НА КОНЮШНЁ - БО  Ё  ВИДОМ  БУВ
НЕЗУГАРНИЙ  - ОДНЕ  ВУХО ВИСИТЬ,  ДРУГЕ  СТИРЧИТЬ,  ХВЁСТ КУДЛАТИЙ, БУБЛИКОМ
ЗАВЕРНУТИЙ.  рЕП'ЯХА  НЕ  БРАЛИ  НА  ПОЛЮВАННЯ, А  ЛИШАЛИ ОХОРОНЯТИ БОЯРСЬКУ
САДИБУ.
     аЛЕ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ ТАК ЗАХОПИВСЯ ЦИМ НЕЗУГАРНИМ ЗДОРОВИМ ПСОМ Ё ПРИНАДИВ
ЙОГО ДО  СЕБЕ,  ЩО ЗА ЯКИЙСЬ ЧАС ВЖЕ НЁХТО  НЕ МЁГ НИМ,  КРЁМ ДЯДЬКА  пЁВНЯ,
КЕРУВАТИ.
     зАРАЗ ДЯДЬКО  пЁВЕНЬ  НАДЯГ  СОБАЦЁ  ШИРОКУ ОБРУЧКУ  З ГОСТРИМИ  ШИПАМИ
НАЗОВНЁ - ЗАХИСТ Ё ПРОТИ ЧУЖИХ ПСЁВ, Ё ПРОТИ ТАТЕЙ Ё ВОВКЁВ.
     нАДЯГ ОБРУЧКУ Ё СКАЗАВ СОБАЦЁ:
     - пЁДЕМО ДО кИ╨ВА.
     ╡ ВЖЕ ПЕС ВЁД НЬОГО НЁКУДИ НЕ ВЁДСТУПАВ.
     тЁ, ХТО  БУВ ПЁШИЙ Ё МАВ  У ДОРОЗЁ СИДЁТИ НА  БОЯРСЬКЁМ  ВОЗЁ, В САДИБЁ
СТОЯЛИ БЁЛЯ ВОЗЁВ.
     а ДЯДЬКО пЁВЕНЬ ТА  ЩЕ ОДИН  СТАРИЙ  ХОЛОП  БОЯРИНА  НА ЁМ'Я тАЛЕЦЬ, ТА
ДРУГИЙ ХОЛОП, МОЛОДШИЙ  ЗА тАЛЬЦЯ,  А НА ЁМ'Я  бУДИЙ, БУЛИ ВЕРХИ. дЯДЬКО МАВ
НАЙКРАЩОГО  КОНЯ.  вОНИ  БУЛИ ПРИ  ПОВНЁЙ ЗБРО©. тАЛЕЦЬ  Ё  бУДИЙ З  ДОВГИМИ
РОГАТИНАМИ,  ЛУКАМИ  Ё ВЕЛИКИМИ  НОЖАМИ ПРИ  ПОЯСЁ.  ╡  ДО ТОГО Ж,  КОЖЕН ЁЗ
ПОДОРОЖНЁХ МАВ СВОЮ СОКИРУ.
     нАЙКРАЩЕ УПОРЯДЖЕНИЙ БУВ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ. рОГАТИНА, СОКИРА,  ЛУК, СТРЁЛИ,
ЩЕ  Й ЗА  ПОЯСОМ СТИРЧАВ ГРУШЕВИЙ ДЕРЖАК ОБУШКА,  А ДОБРИЙ  МИСЛИВСЬКИЙ НЁЖ,
ПРИДАТНИЙ ДЛЯ ВСЯКО© РОБОТИ, ПОГОЙДУВАВСЯ НА ПОЯСЁ.
     нАРЕШТЁ НАСТАВ ЧАС РУШАТИ.
     пАЛАМАР, ЩО БУВ ЗАМЁСТЬ ПОПА, ВИЙШОВ ЁЗ РЁЗЬБЛЕНИМ ДЕРЕВ'ЯНИМ ХРЕСТОМ Ё
БЛАГОСЛОВИВ УСЁХ ВЁДБУВАЮЧИХ.
     тОДЁ ДЯДЬКО пЁВЕНЬ ДЗВЁНКО Ё СИЛЬНО ХЛЬОСНУВ БАТОГОМ.
     рИПНУЛИ КОЛЕСА ВОЗЁВ.
     ╡ ВАЛКА ПОЧАЛА ВИПОВЗАТИ ЁЗ БОЯРСЬКО© САДИБИ.
     тУПОТЁЛИ КОПИТА НА СУГЛИНИСТОМУ ШЛЯХУ.
     бОЯРСЬКА ЧЕЛЯДЬ, ХОЛОПИ Ё ДВОРОВЁ ЛЮДИ - ВСЁ ПРОВОДИЛИ РОБЁТНИКЁВ.
     нАЙДОВШЕ ЗА ВАЛКОЮ ЙШЛИ ЖЁНКИ ПОЛОНЕНИХ лЯХА ТА нЁМЦЯ.
     уПРАВИТЕЛЬ НЕ РАДИВ БОЯРИНУ сУДОМИРОВИЧУ НАДСИЛАТИ БРАНЦЁВ НА РОБОТУ ДО
кИ╨ВА.
     - хЁБА  ТИ САМ ДОБРЕ  НЕ ЗНА╨Ш, ЩО лЯХ Ё нЁМЕЦЬ  НАЙГЁРШЁ МО© ХОЛОПИ? а
ХЛЁБ ЖЕРУТЬ ДОБРЕ! нЕХАЙ ЁДУТЬ Ё РОБЛЯТЬ УРОК ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ. а ЩОБ ВОНИ ТАМ
НЕ БАЙДИКУВАЛИ, ОЦЕЙ МОЛОДИК ПЁКЛУВАТИМЕТЬСЯ. чИ ТИ ВВАЖА╨Ш, ЩО Я  НАЙКРАЩИХ
ДЁЛАТЕЛЁВ МАЮ НАДСИЛАТИ ВЕЛИКОМУ КНЯЗЮ, А ТУТ НЕХАЙ УСЕ ЗАНЕПАДА╨?!
     тА  КЛЮЧНИК-УПРАВИТЕЛЬ МАВ  ОДНУ ПЁЛЬГУ СЕРЕД УСЁХ  ЁНШИХ  ЧЕЛЯДНИКЁВ -
ЧАСОМ ГОВОРИТИ ХАЗЯ©НУ ЩИРУ ПРАВДУ.
     - я БОЮСЯ, ЩО ВОНИ ВТЕЧУТЬ.
     - яКЩО ДЕСЬ ВОНИ ЗАГУБЛЯТЬСЯ В  НЕТЯХ,  ТОДЁ В МЕНЕ  В  СЁТЯХ ЛИША╨ТЬСЯ
пЁВЕНЬ. а ЙОГО Я НЕ ВЁДДАМ  Ё ЗА КЁЛЬКОХ ХОЛОПЁВ. тИ ЗНА╨Ш, ЩО  ВЁН  ЗО МНОЮ
УГОДУ СКРЁПИВ? тЕПЕР ВЁН ЗА НИМИ  СТЕЖИТИМЕ, ЩОБ НЕ ВТЕКЛИ. а  ЯК  ВТЕЧУТЬ -
ЖЁНКИ ©ХНЁ  ЁЗ СИНАМИ-ПЕРВЁСТКАМИ В МЕНЕ  В РАБСТВЁ ЛИШАЮТЬСЯ! пЁДРОСТУТЬ  -
БУДУТЬ МЕНЁ РОБИЧАМИ.
     кОЛИ ВАЛКА  ВОЗЁВ  Ё ВЕРШНИКЁВ Ё КЁЛЬКОХ ПОВЁДНИХ КОНЕЙ ПРИЙШЛА ДО МЕЖЁ
БОЯРСЬКО© ЗЕМЛЁ, ВСЁ ПРОВОДЖАЮЧЁ СПИНИЛИСЬ.
     ╡ ДАЛЁ ВЖЕ НЁХТО НЕ ЙШОВ.
     кОЛИ  ВОНИ ПОСУВАЛИСЬ  ДОРОГОЮ ПЁЩАНОЮ  НА УЗВИШШЁ,  ТО  СЁЛЬСЬКЁ  ЛЮДИ
ТЁЛЬКИ ДЕ-ДЕ  РОЗЁГНУЛИСЬ  ВЁД СВО╨© ПРАЦЁ,  ПРИКЛАЛИ РУКИ ДО ОЧЕЙ Ё ПРОВЕЛИ
ПОГЛЯДОМ ТУ ВАЛКУ, ЩО ПЛУГАНИЛАСЬ ЗВИВИСТОЮ ДОРОГОЮ.
     вОНИ ВЖЕ МИНАЛИ СЕЛО, ОГОРОДЖЕНЕ ВАЛОМ Ё ГОСТРОВЕРХИМ ТИНОМ, Ё ЗВЕРТАЛИ
ПРАВОРУЧ,  ЩОБ  ЗАГЛИБИТИСЬ  У  ЛЁС, ЯК  ВЁД  КУЗНЁ ДО  ШЛЯХУ ВИБЁГЛА ДОНЬКА
КОВАЛЯ. пЁДСТУПИЛА Ё ПОДАЛА пЁВНИКУ НАМИСТИНУ, ТУ САМЁСЁНЬКУ, ЯКОЮ ВЁН ВИБИВ
ЗУБА ЧАРЁВНИЦ!
     мАНДРЁВЦЁ  ПОВЕРНУЛИСЬ  ДО  МАЛИХ,  ПОДИВИЛИСЬ,  АЛЕ НЁХТО З  НИХ Ё  НЕ
СТИШУВАВ ХОДИ.
     вАЛКА ЙШЛА Ё ЙШЛА ВПЕРЕД.
     дЯДЬКО пЁВЕНЬ ЗВЁВСЯ В СТРЕМЕНАХ, ОЗИРНУВСЯ НА МАЛОГО, ЛЕДЬ УСМЁХНУВСЯ,
ТА ВЁДВЕРНУВСЯ, Ё БЁЛЬШЕ НЕ ОБЕРТАВСЯ.
     рЕП'ЯХ, ВИТЯГШИ ШИЮ, НЮХТИВ - ЧИМ ПАХНЕ ВЁД ДОНЬКИ КОВАЛЯ.
     - вЁЗЬМИ. цЕ ТВЁЙ ОБЕРЁГ!
     - а ЗВЁДКИ В ТЕБЕ?
     - бО ЧАРОДЁЙКА НАША РОДИЧКА. вОНА ЗАКЛЯЛА  НА ТВОГО ДЯДЬКА  Ё  НА ТЕБЕ,
ЩОБ ВИ НЁКОЛИ НЕ ВЕРНУЛИСЬ СЮДИ... нАМИСТИНУ Я ЗНАЙШЛА В ПОТА╨МНОМУ ЛЁСЁ.
     -  тО ТИ  З НЕЮ ХОДИШ  ТУДИ? - бОВКНУВ пЁВНИК,  ХОЧА  ДОБРЕ ЗНАВ  - ПРО
ЧАРОДЁЙСТВО Ё ЧАРОДЁЙСЬКЁ МЁСЦЯ НЕ  ГОВОРЯТЬ Ё НЕ ПИТАЮТЬ. бО ЗА ЦЕ ЧАРОДЁ©,
ВОЛХВИ Ё ВОРОЖБИТИ МОЖУТЬ НАСЛАТИ ПОРЧУ.
     - ╡ Я, Ё МЁЙ БАТЬКО! тЁЛЬКИ ТИ НЕ КАЖИ ДЯДЬКОВЁ! а ЧАКЛУНКА МОЯ ТЁТКА.
     - тИ НЕ ЗРАДИЛА ©©?
     - чОМУ?
     - нУ,  БО  ТИ  ВЁДДАЛА  МЕНЁ НАМИСТИНУ... вОНА Ж ЧАРОДЁЙКА  -  ЗНА╨ ВСЕ
ПОТА╨МНЕ Ё ТЕБЕ ПОКАРА╨!
     - дУРНЕ! вОНА СИЛЬНА, ЯК Ё ВСЁ ЧАРОДЁ©, ПРОТИ ЧУЖИХ. а МЁЙ БАТЬКО ДОБРЕ
НА  ВОРОЖБЁ ЗНА╨ТЬСЯ. йОГО СИЛА МЕНЕ ЗАХИСТИТЬ. ╡ Я  ВЖЕ В СОБЁ ПОЧИНАЮ СИЛУ
ВЁДЧУВАТИ. вОНА СВО╨ ЗНА╨, А Я СВО╨ ЗНАЮ. ╡ ВОНА ЦЬОГО НЕ ЗНА╨! оН ЯК! а ПРО
ЦЕ ВЖЕ НЁ ВОНА, НЁ БАТЬКО НЕ ЗНАЮТЬ.
     нАМИСТИНА  ЛЕЖАЛА  В  ДЁВЧИНКИ НА ДОЛОНЁ,  НАСИЛЕНА НА  ТОНКИЙ ШКЁРЯНИЙ
ПАСОЧОК.
     пЁВНИК УЗЯВ Ё ОДЯГ НА ШИЮ. ╡ НАМИСТИНА ЗРАЗУ Ж ЛЯГЛ