линай, верта╨ться прокляття на того, хто сказав його. М i р i а м Нехай! Я знаю се, проклята я навiки, бо я любить не вмiю ворогiв. О, кожний тихий усмiх фарисея для мене гiрш вiд скорпiона злого. Менi бридка не так сама отрута, як все оте гнучке, пiдступне тiло. Я вся тремчу, коли його побачу. В мо©х очах я чую збро© полиск, в мо©х речах я чую збро© брязкiт, так я узбро╨на в свою ненависть, як вартовий коло царсько© брами, що радий вихопить на кожного свiй меч, хто тiльки зле замислить на владаря. М е с i я Чи ти й мене ненавидиш так, жiнко? М i р i а м (з докором) Учителю! М е с i я Ти, може, скажеш - любиш? М i р i а м Ти се сказав. М е с i я Я так сказав: хто мовить, що любить господа, а брата ненавидить, неправда то. М i р i а м Хiба ж i той не любить, хто душу вiдда╨? М е с i я Що значить, жiнко, вiддати душу? М i р i а м Значить - буть готовим загинуть за любов. М е с i я То се ж би звалось - вiддати тiло. В тiм душi нема. М i р i а м А хто покине батька, матiр, браття, все рiдне, любе, все, чим жив вiн досi для iншого - невже i той не любить? М е с i я Хто зрiкся всього, а себе не зрiкся, не любить той. М i р i а м О господи, яко© ти жертви хочеш? М е с i я Жертви я не хочу, любовi тiльки. М i р i а м Мушу всiх любити? М е с i я Так, всiх. М i р i а м Всiх, окрiм тебе, - се можливо. Але тебе i всiх - се понад силу. Та за що ж, за що ж маю ©х любити? М е с i я Недовiрки питають тiльки "за що?". М i р i а м О, як недовiрки любити вмiють! Як поломiнь, палка у них любов! М е с i я А та любов, що я вiд тебе хочу, повинна буть як сонце - всiм свiтити. М i р i а м О, що менi робить? Нема╨ сонця в мо©й душi. Нiч, нiч, понура нiч. М е с i я Ще, може, зiйде сонце i для тебе. М i р i а м (з раптовою надi╨ю) Учителю! чи ти менi позволиш пролити кров мою? М е с i я За кого? За людей? М i р i а м Нi, не за ©х! М е с i я То нащо проливати даремне кров? М i р i а м А може, недаремне? А може, кров'ю викупить я зможу... М е с i я Кров без любовi викупить не може. М i р i а м Якби ти хтiв прийнять вiд мене викуп, щоб не лилась твоя святая кров! М е с i я Ти хочеш викупить мене? Мiрiам потаку╨ мовчки головою. М е с i я Даремне! М i р i а м Нехай даремне! Та позволь загинуть хоч не за тебе, то з тобою вкупi! М е с i я Вааловi дають даремнi жертви, я ж не приймаю ©х. М i р i а м Месi╨! М е с i я Нi, для тебе я не Месiя. Ти мене не зна╨ш. (Вiдходить). Мiрiам зоста╨ться в пустинi сама. II Гефсiманський сад. Дванадцять ученикiв сплять непробудним сном. Месiя молиться. Мiрiам нишком крадеться попiд садовим муром, ста╨ в найглибшiй тiнi, звiдки ©й видко Месiю в мiсячному свiтлi. М е с i я (до ученикiв) Спите? Не спiть! Моя душа сумна до смертi... Ученики не озиваються, сплять.. М i р i а м (до себе) Боже! знов вiн одинокий, ще гiрше, нiж в пустинi! Сi© люди твердiшi вiд камiння... Он отам лежить той ученик, що - люди кажуть - учителю з усiх ©х найдорожчий, а спить вiн, як i всi, - твердiше, може, бо наймолодший... Я одна не сплю, я вкупi з ним страждаю, тут же, поруч, та я нiма, як мур оцей, не видна, як сяя тiнь, так, мов я не людина, так, наче в мене i душi нема... Я приступлю до нього... (Вихиля╨ться трохи з тiнi, але знов хова╨ться). Нi, не смiю... Вiн знову скаже, як тодi сказав: "Яке тобi до мене дiло, жiнко?" Що ж я йому скажу? Моя душа тепер чорнiша. Я тепер не тiльки до ворогiв його ненависть маю, але й до друзiв. О, до сих ще бiльшу! Ви, сонне кодло! Свiтло опiвночi не будить вас? Вам заграва кривава очей лiнивих не здола розплющить? Бодай вам вiчний сон налiг на груди i зморою душив вас без кiнця! Менi сто раз вiд вас милiшi гади, бо в них таки, либонь, теплiша кров. (З вiдразою одверта╨ться вiд сонного товариства. Дивиться на Месiю, прислуха╨ться). Про що вiн молиться? М е с i я (впiвголоса) Нехай мине ся чаша... М i р i а м Саваоф! чи й ся молитва в сю нiч твого престолу не досягне? Вовкам даси ти на поталу сина? М е с i я Але хай буде так, як ти бажа╨ш, а не як я... М i р i а м Сам Вельзевул, напевне, почув би милосердя. М е с i я (до ученикiв) Ви спите? Не спiть! моя душа смутна до смертi! М i р i а м Камiння у пустинi вiдкликалось потрiйною луною, але сi не обiзвуться, нi, дарма надiя! Я обiзвусь... Який злий дух трима╨ мо© слова? Учителю! ╙диний! О свiточу мо©х очей! Невже ти не бачиш, як я гину тут вiд туги, вiд болю, вiд тривоги? I нiчим, нiчим потгшити тебе не можу! ...Я обiрвусь... Нi, голосу не стане. Коли ж i стане, дико забринить, немов шакала голос опiвночi, бо туга стиснула за серце... Я не можу, не можу бачити сього! Прощай!.. Ох, Мiрiам, ти проклята вiд бога! (Так само незамiтно для Месi©, але швидко вибiга╨ з саду). III На Голгофi. Нiч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими. Вiддалiк варта, iнших людей нема, тiльки Мiрiам сама пiд хрестом Месi©. М i р i а м Вiн ©м простив. Вiн ©м усiм простив. Вони те чули i на вiки вiчнi його слова потiхою ©м будуть. А тiльки я не прощена зосталась, бо я не можу ©м простить за нього. Я всiх i все ненавиджу за нього: i ворогiв, i друзiв, i юрбу, отой народ безглуздий, що кричав: "Розпни його, розпни!" - i той закон людський, що допустив невинно згинуть, i той закон небесний, що за грiх безумних поколiннiв вимага╨ страждання, кровi й смертi соромно© того, хто-всiх любив i всiм прощав. Умер вiн, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер я тут сиджу, як завжди, одинока, даремнi сльози ллю i проклинаю все те, що вiн любив, i з кожним словом все бiльш надiю трачу на рятунок. I вiчно, вiчно буду одинока на сьому i на тому свiтi. Так, нiколи не скiнчиться темна туга i вiчно буде жаль палити серце. Тут завтра прийдуть тi прихильнi друзi, що тричi одрiкалися вiд нього, i та родина, що нiколи в ньому не бачила пророка; прийдуть, здiймуть його з хреста, - бо вже ж вiн неживий i бiльше мучитись за них не може, - покроплять млявими слiзьми й лагiдно спов'ють у хусти, понесуть покiрно пiд наглядом ворожих воякiв, сховають у печерi й розiйдуться. А може, потiм зiйдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали! Ох, як би я тепер хотiла кинуть отрутними словами ©м в обличчя, немов гарячим приском! Хай би очi ©м випекло, тi очi безсоромнi, що смiли тут дивитися на муку того, чийого всi не варт мiзинця! Я знаю, що якби з'явилась я, ненавистю спотворена в обличчi, вони жахнулись би i запитали: "Яке тобi до всiх нас дiло, жiнко?" I я на те... що я на те сказала б? Я б мусила мовчати, бо ненависть не ма╨ голосу на поминках того, хто всiх любив i всiх прощав... Ой горе! В той час, як всi громадою зберуться згадать того, кого я так любила, я буду всiм чужа i одинока, не признана нiким, бо сам Месiя не признавав мене... О сине божий! Нехай в мо©м життi все, все неправда, та вiр менi, що я тебе_ любила. Чи ти гадав, - я не зреклась себе? Зреклась! я прокляла себе i душу, ту душу, що не хтiв прийнять Месiя собi на жертву. Де ж ще бiльше горе, як не могти вiддать за друга душу?.. Темрява огорта╨ все бiльше гору, i хрест, i жiнку пiд хрестом. IV Майдан в ╙русалимi. Перебiгають люди, оглядаючись боязко, часом сходяться малими гуртами i нищечком, шпарко перемовляються по кiлька слiв, потiм знов розходяться. Мiрiам повагом переходить майдан. Назустрiч ©й Йоганна, одна з прихильниць Месi©. Й о г а н н а (до Мiрiам) Мир, сестро, й радiсть! М i р i а м Радостi i миру не знаю я так само, як тебе. Й о г а н н а Прости, що зачiпаю незнайому, але ж у нас така весела звiстка. М i р i а м Що то мене обходить? Й о г а н н а Всiх обходить! Месiя наш воскрес! М i р i а м (голосно) Воскрес? Месiя?! Й о г а н н а На бога, сестро, тихше! ще почу╨ хто з люду й донесе синедрiону. М i р i а м Ви бо©тесь, коли б вам за Месiю кров не пролити так, як вiн за вас пролив свою? Й о г а н н а Пролл╨м, як буде треба, - тепер не час. М i р i а м Ти, жiнко, чим торгу╨ш? Й о г а н н а Сказала б я, питання не до речi. М i р i а м А ти не зна╨ш, де тепер Месiя? На небi, певне? Й о г а н н а Кажуть, на землi, мiж людом ходить. М i р i а м Отже, в вас надiя, що ╨ кому i вдруге кров пролить, як прийде знову час! (Гiрко смi╨ться). А я не вiрю, щоб вiн воскрес, бо ви того не вартi! Й о г а н н а Вiн не вважав, чи вартий хто, чи нi. М i р i а м Се правда! вiн нiколи не вважав на те, що з вас нiхто_ його не вартий. I все-таки не вiрю, що воскрес вiн. Й о г а н н а Але ж вiн сам пророкував про те! М i р i а м Для се© само© юрби воскреснуть? На се, либонь, не стало б i Месi©! Й о г а н н а Зда╨ться, помилилась я, бо ти, як бачу, не прихильниця його. М i р i а м Прихильних мав вiн досить i без мене. Йоганна зо страхом хова╨ться в поблизький гурток. М i р i а м (©й услiд) Не бiйсь! не розкажу синедрiону, бо вiн для мене не милiш, нiж ти, хiба однаково ненависний. (Близько проходить старий галiлеянин, Мiрiам зверта╨ться до нього). Що, батьку, чи правду кажуть, що воскрес Месiя? С т а р и й Так правда, як i те, що вiн пролив за всiх нас кров свою святу, невинну. М i р i а м Вiн не за всiх пролив. Неправда, значить. С т а р и й Як не за всiх! М i р i а м За мене вiн нi краплi не проливав. С т а р и й А, ти не вiриш в нього... (Хоче й собi сховатись у гуртi). М i р i а м Я вiрю в нього! Старий спиня╨ться. Вiрю бiльш, як ти, бiльш, як усi ви. С т а р и й То приходь сьогоднi до нас на збiр. М i р i а м (з вiдразою) Щоб я до вас прийшла?! Ховатися по норах вкупi з вами? Менi при вас нема чого робити: у мене на чолi нема╨ плями! С т а р и й А в кого ж ╨? М i р i а м У вас, у всiх у вас! Усi ви допустили, щоб Месiя кривавий викуп дав за вашi душi. I вам прийнять його було не тяжко? Вiддячились ви, правда, хто сльозою, хто щирою до ворогiв любов'ю... С т а р и й Вiн сам казав нам ворогiв любити. М i р i а м А ви й зрадiли! так вам безпечнiше: душа врятована та й тiло не загине! С т а р и й (з острахом) Хто ти така? М i р i а м Я? "Одержима духом"! С т а р и й Благай Месiю, щоб зцiлив тебе i визволив вiд того злого духа святою силою сво╨© кровi й тiла. М i р i а м Щоб визволив мене цiною кровi? Сво╨© кровi? Та невже ти, дiду, гада╨ш, нiби я себе цiную дорожчою, нiж чиста кров його? Так слухай же: чи в огнянiй ге╨нi, чи в темрявi без краю доведеться менi навiк-вiкiв з душею пробувати, та радощi мо╨© не зруйну╨ сам князь темноти, радощi вiд того, що на менi не важить кров Месi©, що вiн ©© за мене не пролив анi краплини. С т а р и й Як могло те статись? М i р i а м Ненависть врятувала вiд грiха. С т а р и й Кого ж ненавидиш? М i р i а м Всiх вас, себе i свiт. С т а р и й За тебе теж пролита кров, та дармо, бо ти не прийняла святого дару. М i р i а м I не прийму! бо я не Астарот, щоб мала кров приймати в подарунок. Непримiтно пiдходить слуга синедрiону i з ним римський преторiанець. С л у г а Про що говорите? С т а р и й (заминаючись) Це, бачиш... М i р i а м Про Месiю! С т а р и й Зовсiм ми не про те╨ розмовляли. П р е т о р i а н е ц ь А хто ж то, дiвчино, отой Месiя? Поки преторiанець i слуга слухають Мiрiам, старий галiлеянин хова╨ться мiж людьми. М i р i а м А той, що ви недавно розп'яли, ви зна╨те, вiн цар був iудейський. Тепер вiн знов по всiй кра©нi пiде, бо вiн воскрес, воскрес у новiй славi! Нехай там стережуться цар, i цезар, i весь синедрiон, пекельна рада! П р е т о р i а н е ц ь (хапа╨ ©© за руки, кива╨ на слугу) А дай шнурка, ми спута╨мо кiзку, щоб не брикала дуже. М i р i а м Що? в'язати? (Зручно нахиля╨ться, бере камiнь i пуска╨ в голову слузi). Хоч одного, та все ж покарбувала! ╞© знов хапають за руки, скручують i в'яжуть. Слуга одною рукою обтира╨ кров, а другою помага╨ в'язати Мiрiам. М i р i а м Хотiла б я всю вашу кров пролити, вiддячити за жертву! П р е т о р i а н е ц ь Що ж та жертва, коли ви кажете, що вiн воскрес? М i р i а м Так що ж? Хiба мина╨ все минуле? Вiн пережив три вiчностi в три ночi, прийняв три смертi. Чи тепер, воскресши, забуде вiн страждання, зраду, смерть? Простити може, а забути - нi! О, будьте проклятi! С л у г а Хто? М i р i а м Всi ви! Цезар, синедрiон, i цар, i весь народ! Тим часом на майданi гурти потайних прихильникiв Месi© зникли, а надбiгла юрба iуде©в, фарисе©в та садуке©в, почувши гомiн на майданi. С л у г а (кричить до народу) Гей, слухайте, вона нас проклина╨! Г о л о с и з ю р б и Що? Що тут? Хто ся жiнка? Що ©й треба? За що ©© зв'язали? Зрада? Змова? М i р i а м Я проклинаю вас прокльоном кровi! С л у г а Що суджено кленучому? Г о л о с и в ю р б i Камiння. Люди набирають камiння i з диким ревом кидають на Мiрiам. М i р i а м Месi╨! коли ти пролив за мене... хоч краплю кровi дарма... я тепер за тебе вiддаю... життя... i кров... i душу... все даремне!.. Не за щастя... не за небесне царство... нi... з любовi! (Пада╨ пiд градом камiння) 18/1 1901 ** ОРГIЯ ** драматична поема ДIЯЧI А н т е й - спiвець. Г е р м i о н а - мати його. Е в ф р о з i н а - сестра його. Н е р i с а - жiнка його. Х i л о н - ученик його. Ф е д о н - скульптор. М е ц е н а т - багатий, значний римлянин, нащадок вiдомого Мецената. П р е ф е к т. П р о к у р а т о р. Гостi на оргi©, раби, рабинi, танцiвницi, мiми, хор панегiристiв. Дi╨ться в Корiнфi пiд римським пануванням. I Садок в оселi спiвця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвiрткою в однiй стiнi; в глибинi садка домок з повiткою на чотирьох стовпах i з двома дверима - однi в андронiт, другi - в гiнекей. Гермiона, стара мати Антеева, сидить на порозi гiнекея i пряде вовну. Чутно стук у хвiртку. Г е р м i о н а (не встаючи) Хто там? Г о л о с (за хвiрткою) Се я, Хiлон Алкмеонiд. Г е р м i о н а (гука╨ в напрямi других дверей) Антею, вийди! Ученкк до тебе! (Сама лиша╨ться сидiти, лише нижче спуска╨ покривало). А н т е й (молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей i вiдчиня╨ Хiлоновi хвiртку) Сьогоднi ти, Хiлоне, запiзнився. Всi учнi розiйшлися. Х i л о н (дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою нiяковiстю) Вибачай... але... я, власне, не прийшов учитись... А н т е й (привiтно) Будь гостем. (Сiда╨ на ослонi пiд деревом i показу╨ Хiлоновi мiсце коло себе, але той лиша╨ться стояти). Чом не сядеш? Х i л о н Маю справу... А н т е й Аж сiсти нiколи, таку нагальну? Х i л о н Воно-то нi... але... пробач... я мушу подякувать сьогоднi за науку... Я бiльше не прийду. А н т е й Чому? Хiлон мовчить. Та правда, менi про се питать не випада╨. Я, очевидячки, не догодив тобi наукою. Що ж, не соромся, - соромитись приходиться менi. Х i л о н (щиро) Нi, нi, учителю! Того не думай! От свiдок Аполлон, що я шаную науку ту, мов святощi мiстерiй! А н т е й Тодi не розумiю... (Перебива╨ сам себе, вдарившись долонею по чолi). Догадався! (Видно, що й йому трохи нiяково). Хiлоне, слухай... Я пождати можу, поки скiнчиш усю мою науку... Та я волiв би i зовсiм не брати вiд тебе грошей, як тобi то трудно... Х i л о н Учителю, та ти ж не багатир. А н т е й Хiлоне, я скажу тобi по правдi, хоч ти ще молодий таке╨ слухать, але iнакше трудно довести... Бач, спiв, музика й слово - мiй зарiбок, та хист мiй я таки цiную вище, нiж тi© грошi, що приходять з нього. Я талану нiкого не навчив i не навчу - се ж тiльки бог здола╨, - отож коли я вчу людей звичайних, недiткнутих рукою Аполлона, то - я навчаю ©х мало© втiхи перебирати струни доладненько та вимовляти думку виразнiше, вони ж менi дають дещицю грошей, i так ми в обрахунку. Як же бог менi пошле обранця молодого, щоб я йому служив сво©м здобутком, i бачу я, що кожна мертва форма, яку я викладаю перед ним, присво©вшись йому, вмить ожива╨, i генiй молодий в прадавнiй формi шуму╨ та iскриться самоцвiтом, як молоде вино в старiм кришталi, - тодi я вже заплачений. Нi, бiльше, - я наче почуваюсь до вини, що я нездатен так йому служити, як би хотiв. Тепер ти розумi╨ш? Х i л о н Учителю... (Зворушення не да╨ йому говорити, вiн низько похиля╨ голову i прикрива╨ долонею очi). А н т е й Коли тепер твiй генiй вже перерiс тi форми й ту науку, якими я владаю, що ж, мiй хлопче, - покинь мене, я сам тобi те раджу. Та тiльки - заклинаю Аполлономi! - не кидай ще науки. ╞дь в Афiни, там, певне, знайдеться iще таке, чого ми тут не ма╨мо в Корiнфi. А потiм, покiнчивши рiзнi школи, учися ще, знаходь собi науку в книжках, i в людях, i по цiлiм свiтi, але нiколи не кажи до себе: "Я вже скiнчив науку". Х i л о н Ся порада, учителю, осмiлю╨ мене. Признаюся тобi: я не покину науки, вiддалившися вiд тебе, бо я вступлю до школи... (Знов мовкне). А н т е й До яко©? Х i л о н До то©, що врядив тут Меценат. А н т е й Латинсько©?! Х i л о н Ну, все ж тепер латинське.. А н т е й Як? Я, i ти, i наша рiдна мова латинськими вже стали? Х i л о н Розумiв я, властиво, римське, та змилив у словi. А н т е й Як ти вiд мене досi не навчився не помилятись так, то в новiй школi ще бiльше буде помилок _таких_. Але не знаю, що ти там придба╨ш, крiм помилок. В поезi© латинськiй i я ж тобi, зда╨ться, показав усе, що тiльки варт було пiзнати. Не думаю, щоб ритори в тiй школi тобi могли подати щось нового, бо я ©х знаю. Думаю, що ти вже мiг би ©х учити. Х i л о н Сам я певен, що там учителi нi в чiм не можуть зрiвнятися а тобою. Все ж я мушу до ©х пiти. А н т е й Що змушу╨ тебе? Х i л о н Учителю, зоставшись при тобi, я став би долею тобi подiбний. А н т е й Чому ж та доля так тебе ляка╨? Хiба вже я останнiй мiж спiвцями? Х i л о н Не мiж спiвцями, нi... А н т е й Але мiж людьми? Х i л о н Я не кажу - останнiй, але ж правда, що ти в громадi не займа╨ш мiсця, належного тво╨му талану. А н т е й А ти ж якого ма╨ш запобiгти, коли скiнчиш ту школу Мецената? Х i л о н Я можу стати ритором в тiй школi, а згодом в академi© де-небудь. Або по©ду в Рим. Там дуже добре ведеться вихованцям Мецената, бо рiд його там досi ма╨ силу, як повелось вiд Августа часiв. Та поки що, то я й тепер, ще учнем, вступити можу в хор панегiристiв самого Мецената. А н т е й (схоплю╨ться обурений) Ти? Ти вступиш у хор панегiристiв? Тую зграю запроданцiв, злочинцiв проти хисту? О, краще б ти навiки занiмiв, позбувся рук, оглух, нiж так упасти! I се був мiй найкращий ученик!.. Пауза. Х i л о н Учителю, прийми ж мою подяку... (Пода╨ Антеевi грошi, добувши з калитки). А н т е й (вiдштовху╨ його руку) Геть! Я тебе нiчого не навчив! Iди з очей! Хiлон, похнюпившись, виходить. Г е р м i о н а Даремне ти, Антею, не взяв вiд нього грошей. В нього батько сто раз вiд нас багатший. Сяк чи так, а се ж твоя заслуженина. А н т е й Мамо! Нiчого я не заслужив, крiм ганьби! Г е р м i о н а Нема╨ за що ганити тебе, хiба за те, що ти свiй заробiток пуска╨ш так на вiтер. Справдi, сину, ми зiйдемо на пролетарський хлiб. Чи буде ж добре, як твоя родина просити пiде пайки дармово© до тих римлян, що ти так ненавидиш? А н т е й Ще ма╨м хлiба власного доволi. Не прогнiвляй богiв. Г е р м i о н а На все ©х воля... Запевне, так хотiлось Афродiтi, щоб я замiсть багато© невiстки дочку рабинi-танцiвницi мала прийняти в дiм... А н т е й Ще не кiнець докорам? Г е р м i о н а Се не докори, сину, тiльки правда. Чи ти ж не дав на викуп за Нерiсу всю спадщину по батьку й добру пайку свого зарiбку? А н т е й Вже ж не Афродiту винуй у тому. Всi боги Еллади менi велiли викупить з неволi малу дитину еллiнського роду. Адже могла б дiстатися у рабство твоя дочка, моя сестра... Г е р м i о н а Ох,сину, до того мало що й тепер браку╨! На викуп за Нерiсу ми стяглися, але на посаг нашiй Евфрозiн! навряд чи стягнемось. А чим же доля старо© дiвки краща, нiж рабинi? А н т е й Сестра моя й без посагу цiннiша вiд всiх багацьких дочок. Г е р м i о н а Хто ж те зна╨? Вона ж у нас не ходить, як римлянка, по всiх усюдах. Завжди в гiнеке© та все в роботi. А хоч би й пiшла куди на свято, то в ©© уборах нiхто i не подивиться на не©. На дверях вiд гiнекея ста╨ Евфрозiна, але Гермiона того не завважа╨ i править далi. Нерiса все причепуриться якось, а Евфрозiнi то нема╨ й стрiчки. Е в ф р о з i н а (молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тiльки що вiд роботи. Нахиля╨ться i обiйма╨ матiр) Матусенько! Навiщо тi стрiчки? Як ╨ краса, то нащо ©й покраси? А як нема, то стрiчка не поможе! (Смiючись, цiлу╨ матiр i випросту╨ться). Як, мамочко, заправить голуб'ята? Я вже зварила ©х. Г е р м i о н а (вста╨) Не руш, не руш, я ©х сама заправлю - ти не вмi╨ш! (Поспiшно йде в хату). Е в ф р о з i н а (пiдходить до Антея i кладе йому руку на плече) Чого ти, братику, так засмутився? Се знов матуся тута воркотiла? Ти не вважай - то вже стареча звичка. А н т е й (вiдповiда╨ не одразу, мов не почув ©© слiв. Слова пiсля паузи прориваються у нього, мов не сво╨ю силою) Хiлон мене одбiг. Е в ф р о з i н а (здивована) З яко© речi? А н т е й Вступити хоче в хор панегiристiв. Е в ф р о з i н а Та що ти кажеш?! (На хвилину нiмi╨ з дива та обурення, потiм опанову╨ собою). Ба, я не дивую. Вiн розумом хисткий. А н т е й А таланом всiх переважив, мовби на наругу! Е в ф р о з i н а Менi зда╨ться, той Аполлодор, що втiк до тебе з школи Мецената, Хiлона й таланом переважа╨, не тiльки розумом. Я наслухала, як вiн проказував iз "Антiгони" Гемонову промову - далебi, я ледве сльози здержати здолала! А н т е й (з лагiдним усмiхом, обiймаючи сестру за плечi) Бо ти сама у мене Антiтона! Зда╨ться, я б Хiлоновi пробачив, якби вiн вчинок свiй зробив для того, щоб вивести з бiди таку сестру. Е в ф р о з i н а Зате вже я сестрi тiй не простила б! А н т е й О, ти б не прийняла нi се© жертви, нi iншо©. Але, моя сестричко, якщо я хтiв би стати багачем, то тiльки задля тебе. Е в ф р о з i н а I даремне, бо я того не хочу (Смi╨ться). Мама зараз менi б за грошi жениха купила, i, певне, то було б лихе придбання. А н т е й Та де вже там багатство! Хоч би мiг я тебе вiд злиднiв вибавить... Е в ф р о з i н а Вiд злиднiв? А де ж ти бачиш ©х? А н т е й Що я не бачу, то се завдячую тобi самiй. Е в ф р о з i н а I мамi ж, i Нерiсi. А н т е й Нi, ти зна╨ш... Матуся вiдробила вже сво╨... Що ж до Нерiси... Е в ф р о з i н а ╞й ще час робити. Невже тво╨ життя таке солодке, що i медовий мiсяць в ньому зайвий? А н т е й Менi мов сором тiшитися щастям, як здумаю, що ти за нього платиш тяжкою працею... Ми ма╨м щастя, а ти що ма╨ш тут у рiднiй хатi? Е в ф р о з i н а Я маю брата. I нехай довiку я дiвуватиму - я не позаздрю анi жiнкам, нi матерям щасливим, бо ©х любов лиш ©х родинi служить, моя ж - Елладi всiй. В тобi, Антею, уся надiя наша. А н т е й Евфрозiно, як можна всю надiю покладати в комусь одному? Е в ф р о з i н а Аполлон один з усiх богiв не розлюбив Еллади, i ╨ ще ©й надiя на життя. А поки Аполлон ╨ на Парнасi, то й музи будуть з ним. А н т е й (з усмiхом) Я не безславний, хоч ти одна менi да╨ш трiумфи, бо ти для мене Нiке! Е в ф р о з i н а Нiке мусить свою роботу знати. Постривай. (Виломлю╨ з лаврового куща двi галузки, зв'язу╨ ©х у вiнець i ста╨ на посгаментi колони в позi богинi перемоги Нiке, простягнувши руку з вiнцем). Ходи сюди! Схили прегорде чоло! Антей пiдходить, все усмiхаючись, i схиля╨ голову перед Евфрозiною, а в не© усмiх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братовi лаври на голову. Н е р i с а (молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, ста╨ на порозi гiнекея i здивовано скрику╨) Се що таке? Евфрозiна засоромлена, зiскаку╨ з постаменту. А н т е й Се Нiке увiнчала свого поета. А коли й харiта йому додасть гранату чи троянду, вiн буде обдарований усiм, чого дозволено бажати смертним. Е в ф р о з i н а (почуваючи себе нiяково пiд холодним поглядом Нерiси) Троянда он цвiте... (До Антея). Одначе Нiке до кухнi мусить - помогти матусi, - бо в нас сьогоднi оргiя правдива: купили риби, а якраз вам тiтка дала вина i пару голуб'яток. Як я ще напечу медяникiв, то й Меценат на оргiю позаздрить! (З трохи примушеним смiхом зника╨ в дверях гiнекея). Н е р i с а Чудна та Евфрозiна - все ©й смiшки! А н т е й Що ж, молода... (Здiйма╨ лаври з голови, держить ©х в руцi, в дальшiй розмовi кладе на лавцi коло себе, сiвши). Н е р i с а Та я ж, либонь, молодша, проте... А н т е й "Проте часами хмерую", - так хтiла ти сказати? (Смiючись, обiйма╨ ©©, вона здержено прийма╨ його пестощi). Що тобi? Нездужа╨ш чи хто тебе образив? Н е р i с а А ти й не зна╨ш? Певне, вже й сусiди напам'ять вивчили оту промову. про викуп мiй, про посаг Евфрозiни, що мати виголошу╨ щодня. А н т е й Уже й щодня! Н е р i с а Та що ж, в тому ╨ правда. Менi самiй нiяково дивитись у вiчi Евфрозiнi. А н т е й Евфрозiна тебе нi в чiм не винуватить. Н е р i с а Знаю. Вона недарма в тебе Антiгона... А н т е й Нерiсочко! От се вже справдi сором, - пiдслухати, а потiм ще й корити. Н е р i с а Пiдслухати! В нас не такi палати, щоб не було з кутка в куток все чутно! А н т е й (трохи вражений) Палати ╨ тепер лиш у римлян. Було тобi пiти за Мецената. Н е р i с а (лагiднiше, нiж досi) Я не корю тебе, що ти убогий, але яка ж дружина не бажа╨ сво╨му чоловiковi достаткiв? А н т е й Ну i собi при тому. Н е р i с а I собi. Хiба то зле? Я справдi не вдалася до того, щоб весь день в ярмi ходити так, як твоя сестра. А н т е й Ти ж i не ходиш. Н е р i с а А дума╨ш, менi вiд того легше? А н т е й Якби не легше, ти б сама робила. Н е р i с а В людей на те рабинi ╨... А н т е й Нерiсо, вiд тебе трохи дивно се╨ чути. Н е р i с а Бо я сама рабинею була? Так що ж, я б i на волi заробляла тим, чим тодi, якби ти допустив. Як я тепер нiкому не потрiбна, всiм на завадi, мов порiг високий, то з того винен ти! А н т е й Ну, годi, люба... Н е р i с а Дозволь менi вступити до театру, то я твою сестру озолочу i буду матерi невiстка люба, бо, певне, бiльше зароблю за танцi, нiж ти за спiв та за науку хисту. А н т е й Нерiсо, годi! Се твiй жаль говорить, i з сього справдi винен я. Прости! (Цiлу╨ ©©, вона прихиля╨ться до нього з виразом невинно ображено© дитини). Моя кохана! Скарбе мiй! Не дам, не дам тебе юрбi тiй безсоромнiй! Не пiдеш ти на оргi© до не©, - вона не тямить, що то ╨ правдива святая оргiя, встанова божа! Н е р i с а Ти був коли на оргi©? А н т е й Давно. Ще пiдлiтком. Ще як була в Корiнфi гетерiя спiвцiв, та╨мна, звiсно, бо всяке ж товариство ╨ злочин, на римську думку. Н е р i с а Що ж? I дуже пишнi були в вас оргi©? А н т е й Зважай сама. Збирались ми все по таких господах, як-от моя... Н е р i с а (розчаровано) Ах, так!.. А н т е й У нас в кратерах вода все панувала над вином. Квiтки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвiли в садках та в полi, а як верталась в тартар Персефона, то забирала нам усi покраси. Н е р i с а Хiба ж бувають оргi© без квiтiв? А н т е й У нас бували, ще й якi буйнi! Н е р i с а Але ж вони були та╨мнi, кажеш? То як же буйних оргiй тих не чули знадвору люди? А н т е й Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б'ються? Чи ж сяйво наших поглядiв проймало камiннi мури та запони щiльнi? Н е р i с а А вашi спiви? А н т е й О, вони були потужнi© натхненням, а не гуком. I в стриманiм зiтханнi тихих струн ми вгадувати вмiли урагани, що нуртували в грудях у спiвця. В нас буйнi кучерi були, мов тiрси, гукали погляди: "Еvoe Bacch!"* Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п'янi. О, я хотiв, щоб ти хоч раз попала на оргiю таку! В святiм безумствi ти б у танку зайшлася, як менада! * Хай живе Вакх! (Лат.) - Ред. Н е р i с а Бувала я на оргiях не раз. А н т е й Але не на таких! Н е р i с а Либонь, на кращих. А н т е й Того не може бути. Н е р i с а Я не знаю, якi були тi вашi, але тi©, що я на ©х дитиною ходила, були мов сни розкiшнi. А н т е й Се злочин - на оргi© такi дiтей водити! Н е рi с а Моя матуся _мусила_. А н т е й Я знаю... Пробач, я мовив нерозумне слово. Повинен би я тямити, як тяжко рабинi-танцiвницi серце рвалось, коли вона свою ╨дину доню, що ледве виросла iз немовляток, вела на те позорище. Н е р i с а Нiчого менi про те матуся не казала. Я завжди йшла на оргiю весела, там ласощiв я ©ла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гостi пестили мене... А н т е й Не згадуй! Аж холодно, як здумаю... Запевне, тi ©хнi пестощi були маснi i кожне слово брудом перейнято! Н е р i с а Не знаю, я тодi не розумiла нi слiв масних, нi поглядiв брудних, але красу я тямила й малою, i серденько тремтiло вiд хвали, як струночка пiд плектроном на лiрi. На примостi високiм ми обидвi були немов веселки - бiльша й менша - на яснiй верховинi. Покривала, прозорi та барвистi, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тодi менi здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землi до мене долiтають тiльки квiти. То гостi кидали до нас квiтки, не тямлячись вiд захвату палкого... А н т е й А в тих квiтках ховався невидимий холодний гад розпусти i зневаги. Н е р i с а Кажу ж тобi, що я того не знала! А н т е й Але тепер ти зна╨ш, чим бувають рабинi-танцiвницi для римлян, i тямиш добре, що тебе спiткало б, якби ти серед оргiй тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забуттi, в недузi та в погордi. Н е р i с а Я тямлю, що тобi я винна дяку. Не бiйся, я того не забуваю. А н т е й Нерiсо! Чи того ж я потребую? Н е р i с а Нi-нi, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене, "маленьку мавпочку з Танагри". А н т е й Годi! Я не люблю, як ти таке говориш, i прозвища того яне терплю, що прикладали тi римляни грубi до еллiнсько© нiжно© дитинки. То заздрили вони, що ©х римлянки були важкi й незграбнi протi© тебе, мо╨© "вiтроного©" Нерiси! Н е р i с а (задумана) I нащо то менi?.. А н т е й Що саме, люба? Н е р i с а Отая "вiтроногiсть", як ти кажеш... Вже я ж не танцiвниця. А н т е й Як, Нерiсо? Хiба тебе не раду╨ хвала моя i наших друзiв скромних, щирих? Хiба ж то мало - бути в нашiй хатi укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар лiпшого не ма╨? Н е р i с а Укритим скарбом... Я скажу по правдi, що я щедрiшою вдалась вiд тебе. I ти ж укритий скарб, а я ж, Антею, тим не радiю, що тво╨© лiри не чу╨ свiт широкий, тiльки я та слухачiв тво©х мала громадка. Нi! Якби сила, я б тебе сама поставила на п'╨дестал високий, мов постать Аполлона-кiтариста! I хай би свiт сповнявся тих пiсень, що ти б тодi творив на високостi! А н т е й Ти дума╨ш, либонь, що i натхнення повищати вiд п'╨десталу може? Н е р i с а Авжеж! Я певна того! А н т е й Ти дитина... Але як ти так любиш п'╨дестали, то будь утiшена, бо наш Федон вже ж вирiзьбив на взiр твiй Терпсiхору i дав ©й п'╨дестал високий досить. Н е р i с а А де ж вiн тую статую подiне? А н т е й Нам принесе. Н е р iс а Тут i лишить? А н т е й Запевне. Се ж буде дружнiй дар нам вiд Федона. (Пауза). Ти щось примовкла, наче зажурилась. Чого, Нерiсо? Н е р i с а Я собi гадаю, що скiльки ще ся хата похова╨ в собi укритих скарбiв, мов гробниця. А н т е й Я не люблю таких речей у тебе. Н е р i с а Як буде тут камiнна Терпсiхора, то я мовчання перейму вiд не©. А н т е й Нерiсо, ти сьогоднi вередлива. Н е р i с а Як так, то я пiду. (Вста╨). А н т е й (затриму╨ ©©, обнявши) Нi-нi, кохана! Н е р i с а (визволяючись) Пусти мене! Чутно стукання у хвiртку. Он хтось прийшов до тебе. Нерiса йде в гiнекей. Антей одчиня╨ хвiртку i пуска╨ Федона - молодого скульптора. А н т е й Здоров, Федоне! Вiтаються. Ф е д о н Я лиш на хвилинку, так нiколи! А н т е й Чому? Роботу ма╨ш? Ф е д о н Роботу поки що я вже скiнчив, та тут новi клопоти - вибираюсь на панську оргiю до Мецената! А н т е й (зчудований) Тебе запрошено? Ф е д о н З тобою разом. А н т е й Жарту╨ш чи глузу╨ш? Ф е д о н Правду мовлю, се ж я прийшов тобi переказати запросини. А н т е й Хто ж ©х тобi принiс? Ф е д о н Я сам одержав, бувши в Мецената. А н т е й Ти в Мецената був? Чого? Ф е д о н По справi... I зна╨ш, я нiяк не сподiвався, що вiн такий. А н т е й Який? Ф е д о н Такий привiтний, i неподiбне, що великий пан, говорить так... А н т е й Та з чого ж ти диву╨ш? Що пан вельможний на порiг пуска╨ митця убогого? Чи, може, з того, що i римлянин часом дещо тямить у хистi красному? Ф е д о н О нi, не "дещо", а вiн таки знавець великий, справжнiй! Адже й тебе вiн перший оцiнив. А н т е й Вiн перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Корiнфi. Ф е д о н Що школа! Та до слави так належить, як глиняна патера до скульптури. А н т е й Та вже було подiбне щось до слави, коли той пан довiдався про мене. Ф е д о н Сказати правду, випадок слiпий звiстив про тебе: учень твiй один вступити хтiв у хор панегiристiв i на зразок умiлостi сво╨© твою епiталаму проспiвав, оту, що ти зложив на шлюб твiй власний. Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадять далi. Ми з Меценатом надiйшли на те╨, я розказав йому, хто автор спiву, i зараз же вiн доручив менi тебе просить на оргiю до нього, а се не мало значить, любий друже. А н т е й (стримуючи досаду, викликану останнiми словами Федона) Яку ти мiг до нього мати справу? Ф е д о н Вiн статую купив недавно в мене, то я ©© до нього вiдпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи. А н т е й Яку ж ти статую йому продав? Ф е д о н Пробач... я, власне, мусив би спитати тво╨© згоди... та пани вельможнi не люблять ждати... А н т е й Ти продав Нерiсу?! Ф е д о н Нi, статую богинi Терпсiхори. А н т е й Ти б i саму богиню запродав, якби лиш мiг, у римський дiм розпусти! Ф е д о н (вста╨ ображений) Такого ти не смi╨ш говорити! А н т е й Тобi не до лиця така вражливiсть, бо ти ж продав туди свiй твiр найкращий, де зневажають все, що нам святе. Ф е д о н (впадаючи в рiч) Нiчого там нiхто не зневажа╨! Там цiнять генiй, там дарують славу, не тiльки грошi. Я не запродав сво╨© Терпсiхори. Я поставив ©© на подив людськдй, мов у храмi. Чи вже вона й для храму засвята, по-тво╨му? А н т е й По-мо╨му, блюзнiрство - рiвняти дiм римлянина до храму! За грошi чи за славу - ти продався укупi з твором рук тво©х. Ф е д о н Антею! Ти хочеш довести мене до того, щоб я пiшов i викупив назад ту статую. За грошi неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остання iскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити - ©й на викуп. А н т е й Ти купиш другий грiх, i то ще тяжчий. Ф е д о н Не розумiю, що ти з мене хочеш! Чи мав би й я весь вiк, як ти, сидiти без хлiба i без слави? А н т е й Се повинен терпiти еллiн, коли хлiб i славу здобути може тiльки з римських рук. Ф е д о н Хто слави не бажа╨, той не еллiн, - жадобу сю батьки нам заповiли, дiставши вiд дiдiв. А н т е й Дiди приймали вiнцi сво© з рук матерi Еллади, батьки дозволили зв'язать ©й руки i тим синiв позбавили вiнцiв. Авжеж, Федоне, вiдколи безславна сама Еллада - еллiни повиннi жадобу слави в серцi заглушити. Ф е д о н I збiльшити безслав'я свого краю? Та чим же вславиться сама Еллада, коли ©й дiти лаврiв не здобудуть? А н т е й Уже ж не з рук ворожих ©х приймати! Ф ед о н Чому ж би нi? Гомер казав: "Солодка хвала вiд ворога". А н т е й На полi бою, та не в полонi! Ф е д о н Слава i в полонi все буде славою. А н т е й Не сподiвайся! Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок. I тая Терпсiхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всi скарби з усiх кра©в руками Меценатiв. Його колекцiю твiй твiр прославить, а не тебе, ти тiльки раб отой, що хистом оргiю панам скраша╨, та оргiя все ж панська зоста╨ться, хоч рабськi руки вряджують ©©. Ф е д о н Рабам на оргi© нема╨ честi, але хто ма╨ гостем буть на нiй, як я i ти... А н т е й Того не сподiвайся, щоб я пiшов на оргiю з тобою! Запобiгай вже сам вельможних ласки, а я лишусь "без хлiба i без слави", як ти казав, та, може, не без честi. Ф е д о н По щиростi, я радив би пiти. А н т е й Та вже ж! Волам у парi охвiтнiше ярмо носити. Ф е д о н Бачу, ти не вiриш, що я тобi добра бажати можу. А все ж, хоч ти мене образив тяжко, я не забув, що ми з тобою друзi. А н т е й То я тебе, не ти мене образив?! Ф е д о н Авжеж, я Терпсiхору вiдкуплю, а ти вразливих слiв сво©х не вернеш. А н т е й I ти того не можеш вiдкупити, що ти вчинив. Ти оганьбив свiй хист. З богинi ти зробив товар звичайний. Хоч вернеться з неволi Терпсiхора, то вже вона богинею не буде. А мармур - як не бог, то просто камiнь. Ф е д о н Коли вiн богом став, то вже нiколи у камiнь не повернеться. Твiр хисту на всякiм мiсц твором хисту буде. Твоя епiталама пролунала не гiрше у просторiй римськiй школi, нiж у тво©й тiснiй убогiй хатi. Якби ж ти сам ще заспiвав ©© у Меценатових гучних палатах, приграючи на лiрi дорогiй... А н т е й Федоне! Не кажи менi такого, бо я тебе зненавиджу навiки! Ф е д о н Антею, се якась дивна затятiсть. Таж еллiнам не першина приймати хвалу чужинцiв, i яка ж в тiм ганьба? А н т е й Чужинцiв - так,