але не переможцiв. Бо переможець лиш тодi похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до нiг i порох поцiлу╨ з-пiд стiп його. Ф е д о н Таке бувало в персiв та в iнших схiдних варварiв. Нiколи сього вiд нас не вимагали в Римi. А н т е й Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по мiстках, до храму слави всесвiтньо©? Кого ми на собi з безоднi варварства на гору несли? Чи ж не лягли ми каменем нарiжним до мавзолею нашим переможцям? I ми ще ма╨мо радiти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лiрi заграбованiй пограти? Ф е д о н Хiба тiй лiрi краще нiмувати? А н т е й Так, краще! Ф е д о н Нi, я думаю, що гiрше. Все ж краще будувати мавзоле© хоч би i не собi, нiж просто бути, мов зiлля придорожн╨, пiд ногами у того ж переможця. Вiн як схоче, то збройною ногою вмить розтопче всi нашi гордощi, всi буйнi мрi©... А н т е й Що ж? Лiпше нам самим те все стоптати, щоб ворогам не завдавати працi? Се жрець краси так дума╨ й говорить? Лишилося одно - так i вчинити. Ти не продався, - гiрше! Ти вiддався у руки ворогу, як мертва глина, з яко© кожне вилiпить, що хоче. Та хто ж тобi натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився? Iди служи сво╨му Меценату, забудь краси великi заповiти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богiв, забудь i муки Лаокоона, страдника за правду, не згадуй геро©нi Антiгони, нi месницi Електри. Викинь з думки Елладу, що, мов Андромеда скута, покинута потворi на поталу, з нудьгою жде Персея-оборонця. Ти не Персей, бо ти закам'янiв перед обличчям римсько© Медузи. Ти вже не тямиш вищо© краси, краси змагання, хоч i без надi©... Ф е д о н Нема краси в затятостi безсилiй... Але з тобою, бачу, не зговориш! Бувай здоров. Я йду. А н т е й Прощай, Федоне. Ф е д о н Ми вже не друзями розста╨мось? А н т е й Боюсь, коли б не стрiлись ворогами. Федон, здвигнувши плечима, виходить. Н е р i с а (виходить з гiнекея, ледве зачинилась хвiртка аа Федоном) Антею, я тебе не розумiю! Так шорстко ти з Федоном обiйшовся, а в чiм його вина? А н т е й Ти прислухалась? То вже було прислухатись як слiд. Чи, може, то тобi якраз до мислi, що буде на позорищi стояти твоя подоба в домi переможця? Н е р i с а Яке позорище? Хто переможець? Чим винен Меценат, що дiд його чи, може, прадiд з еллiнами бився? Тепер же Меценат не забира╨ нiяких наших скарбiв силомiць, але купу╨, ще й за добру цiну. А н т е й Тим злотом, що стяга╨ться до Риму з подоланих, таки ж i з нас самих. Н е р i с а Не сам же Меценат його стяга╨. Та й ти як спадок одiбрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав. А н т е й Я знав, що то було придбання чесне. Н е р i с а Так, певне, дума╨ i Меценат про статки батькiвськi. Вiн поверта╨ чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбiльше ворогу╨ш. По-тво╨му, то добре, щоб у нас по закутках марнiли твори хисту, щоб з голоду митцi снагу втрачали, щоб мармур цвiль посiла, струни - ржа, щоб еллiни на варварiв звелися, аби римлянам чим не послужити? А н т е й Доволi вже ©м служать. Я не буду. Н е р i с а Нiхто й не вимагав вiд тебе служби. Чи Меценат завдав тобi зневагу, в гостину через друга запросивши? А н т е й В гостину? Ти се дума╨ш навсправжки, що Меценат спiвця до себе кличе на оргiю для дружньо© балачки, а не для спiву на розривку гостям? Н е р i с а А що ж, якби ти й заспiвав там трошки? Тво© пiснi вже й так були в тiм домi. А н т е й Та з того я не винен. Н е р i с а Нi, ти "винен", ти дав ученикам пiснi списати i, значить, сам ©х випустив у свiт. А що римлянин оцiнив ©х краще, нiж земляки, то се вже рiч звичайна, винуй у тiм, як хочеш, Мецената. Тепер в Елладi той лиш ма╨ славу, кого похвалить Рим. Корiнф оцiнить свого спiвця тодi, коли втеряе. Якби ти в Рим дiстався з Меценатом i там здобув заслужений трiумф, - бо Рим же вмi╨ талани вiнчати! - а потiм повернувся до Корiнфа, то рiднi лаври, наче ряст весною, прослалися б тобi попiд ногами. А н т е й Топтати рiдних лаврiв я не хочу. Трiумфи в Римi - то для мене ганьба. Н е р i с а Чого ж ти ждеш? А н т е й Признання в рiднiм кра© без помочi ласкавих переможцiв. Н е р i с а Коли ж те буде? Як життя скiнчиться? Посмертна слава - то звичайний дар таким спiвцям, як ти. А поки живi, нiхто не чу╨ ©х, нiхто не бачить, немов вони похованi в могилi. Поринувши глибоко в думи й мрi©, такi спiвцi не рухаються з мiсця, а понад ними пролiта╨ буйно барвиста вакханалiя життя i кида╨ тому i лаври, й квiти, хто вмi╨ ©х ловити на льоту. Такому ж от, як ти, хiба лишиться зiв'яле листя та вiнцi нагробнi. Чи дума╨ш ти Рим перемогти могильною незрушнiстю такою? Тобою бувши, я б його слiпила всiм блиском генiя свого й Еллади, на всiх би сценах я запанувала, всi форуми i портики посiла, мо╨ iмення заглушило б гомiн iмення цезаря! Оце була б справдешня перемога! А н т е й Всi б казали: "Яких спiвцiв скупову╨ наш Рим! Зовсiм уже пiшла в старцi Еллада!" (Бере в руки Евфрозiнин лавровий вiнець). Дивись, Нерiсо, сей вiнець ╨диний здобув я за життя, та вiн дорожчий вiд всiх тво©х розхвалених трiумфiв. Коли такi вiнцi нагробнi будуть, так що ж, нехай скорiше прийде смерть! (Надiва╨ на голову вiнець з гордим спокiйним усмiхом) Н е р i с а Антею, слухай! Я не можу бiльше сього терпiти. Так затхнутись можна в могильному повiтрi се© хати. Ти або я повиннi вийти в свiт. Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою тво╨ю жити, але зовсiм без слави жить не можу - я еллiнка! А н т е й I хочеш добувати в римлян ту славу? Н е р i с а У римлян чи в iнших - однаково. Менi потрiбна слава, як хлiб, вода й повiтря. Коли ти менi того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собi здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода. А н т е й Та чим же ти здобудеш тую славу? Н е р i с а Тим, чим i ти здобув би - власним хистом. А н т е й Ти все-таки пiти на сцену хочеш? (Пiсля паузи). Ну що ж, Нерiсо, я скажу по правдi, - коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсiхора, я не смiю з богинею змагатись. Може, справдi ти можеш вiдродити для Корiнфа святую та╨мницю Дiонiса. Н е р i с а О нi, не для КорiнфаI Ти не думай! Мене корiнфськi оплески не ваблять. Либонь, жива Нерiса переважить камiнну Терпсiхору в Мецената, як протанцю╨ перед ним сьогоднi танець Танагри! А н т е й Ти, либонь, маячиш? Н е р i с а Нi, я ще не в гарячцi. А н т е й Ти ж не можеш на оргiю пiти! Н е р i с а Чому не можу? Римлянка ходять скрiзь - чому ж би й нам не перейняти в ©х того звичаю? Прийду й скажу: "Мiй чоловiк недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину..." А н т е й Нi, тв ве пiдеш! Н е р i с а Ти мене замкнеш? Тодi вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство. Але й рабинi часом утiкають. Ти не впевняйся на замки. А н т е й Нерiсо!! Н е р i с а Що, пане мiй? (Пауза). Ну то рiшай же зараз: чи ти, чи я. А н т е й Ох, якби мав я силу тебе вiд серця одiрвати геть i кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим пiд ноги! Н е р i с а (з коротким злiсним смiхом) Ти не можеш? То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам менi подяку╨ш за се. Бо я не вiдступлюсь вiд свого слова, - коли не ти, то я здобуду слави, i то сьогоднi. Я доволi ждала. А н т е й (пiсля важкого мовчання) Так, я пiду. Менi милiше буде з римлянами, анiж отут з тобою. Н е р i с а Iди. Та оббери ж оте галуззя з сво╨© голови - невже ж так пiдеш? Антей сяга╨ за голову, здiймав лаври, з проймаючим жалем дивиться на ©х i мовчки кладе там, де стояла Евфрозiна, коли квiтчала його. Г о л о с Е в ф р о з i н и (озива╨ться з глибини дому) Нерiсо! Клич Антея! Йдiть обiдать! Уже готова оргiя препишна! Антей миттю кида╨ться до хвiртки, Н е р i с а (доганяючи його) Куди ж ти? Треба ж переодягтися! А н т е й Пусти мене! Бо прийде Евфрозiна, а я не смiю глянуть ©й у вiчi. (Вибiга╨ за хвiртку). Е в ф р о з i н а (виходить з дверей) А де ж Антей? Н е р i с а На оргiю пiшов. Його запрошено до Мецената. Е в ф р о з i н а Якийсь дивний твiй жарт. Н е р i с а Я не жартую. Он там лежать зiв'ялi хатнi лаври, - сьогоднi вiн нам свiжi принесе, здобувши з рук знавцiв. (Гордо пiдвiвши голову, йде в хату). Е в ф р о з i н а (хапаючись за голову) Невже се правда?! II В господi Мецената, ндщадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргi© свiтлиця, аркою передiлена на двi нерiвнi частини: у першiй, меншiй (на передньому планi), поставлено триклiнiум для господаря Мецената i двох найпочеснiших гостей - прокуратора i префекта -i вряджено невиоокий примост, засланий килимами, для виступiв спiвцiв, мiмiв та iнших артистiв; у другiй, бiльшiй (на задньому планi), багато столiв, то з лiжками навколо - на грецький лад то з стiльцями - на римський, там сидять i лежать гостiв рiзного стану i вiку, греки i римляни. Бенкет ще ледве почався i йде якось мляво, видко, що гостi мало знайомi межи собою i почуваються нiяково пiд увагою почесного триклiнiя чiльно© частини свiтлицi. На примостi хор панегiристiв - мiж ними Хiлон - кiнча╨ сяiв. Х о р п а н е г i р и с т i в (спiва╨) Свiтло вiд свiтла родиться вiчно, так i пресвiтлий рiд Мецената з променя в промiнь перелива╨ сяйво сво╨! Коли хор скiнчив спiвати, Меценат злегка кивнув головою корифе╨вi i зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли мiсця на бенкетi в заднiй частинi свiтлицi. Хор розмiща╨ться поза найдальшими столами в самiй глибинi. Раби розносять напитки й на©дки, рабинi роздають квiти. М е ц е н а т (рухом пальця заклика╨ раба-домоправителя) Нехай тим часом тут поскачуть мiми, а потiм тi етиптянки безкостi, що то показують з мечами штгуки, але щоб те трюмо все недовго: хвилину-двi щоб кожне зоставалось i щоб нiхто не смiв виходить двiчi. (До прокуратора i префекта). Бо уявiть собi, що й тi© мавпи до сл-ави не байдужi: раз плеснiть, то потiм i прогнати з кону трудно. Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, i на кону стали з'являтися мiми, представляючи коротенькi мiмiчнi фарси без слiв, акробатки-╨гиптянки з мечами, жонглери i жонглерки з барвистими опуками i т. iн. Гостi поплескують ©м, часом кидають ©м квiти й ласощi. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат i дво╨ його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, Префект рiвно, однотонне i трохи недбало, Прокуратор голосно i непримушено. М е ц е н а т Ся оргiя моя, признатись мушу, нагаду╨ щось трошки царство тiнiв перед Плутоновим трiумвiратом. Ви не повiрите, як я працюю, щоб якось подолати сюю дикiсть i недовiрливiсть, щоб сполучити в одну родину двi частини люду корiнфського - римлян i грекiв. П р е ф е к т Друже, ти й так уже великого досяг: взiрцевий ма╨ш хор панегiристiв, такий i в Римi не щодня почу╨ш. М е ц е н а т (махнувши рукою) Ет, що той хор!.. Па щиростi сказавши, такiй поезi© на кухнi мiсце, бо ©й недо©дки - милiша плата, нiж лаври... Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством - (ще тихше) бо се, властиве, тiльки для юрби - та я надолужити сподiваюсь на iншому. Я тут назнав спiвця справдешнього. Не дуже вiн славутнiй, та се вже грекам сором, не спiвцевi. Я покажу Корiнфовi, що треба римлянина для цiнування хисту, iнакше хист лишиться неужитком. П р о к у р а т о р Спiвець той хутко прийде? М е ц е н а т Я не знаю. Я запросив його, але вiдповiдь була вiд нього невиразна. П р о к у р а т о р От ще! Просити ©х... ти просто б наказав! М е ц е н а т Наказувати тут не випада╨. Антей не раб, а вiльний громадянин. П р е ф е к т Вiн римський громадянин? М е ц е н а т Се то нi, а все ж вiн роду чесного. В Корiнфi його родину здавна поважають, колись якiсь геро© з не© вийшли. П р о к у р а т о р У гречукiв отих усi геро©! Хто кине в звадi миску через стiл i в лоб сусiду влучить -- вже й уславивсь/ discobolos!..* * Дискобол (грецьк.), - Ред. (Смi╨ться). Такi ж i ©х поети: на грецький лад Горацiя спартачить, i вже вiнець на чолi - лавреат! В атенськiй академi© купити двох лавреатiв можна за обол - один поет, другий фiлософ буде! Обачнiше - не витрачать обола. М е ц е н а т Не забувай, мiй друже, що боги невдячностi не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецiю до школи. П р е ф е к т Вiдомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить. М е ц е н а т Се так, а все ж вiн мусить мати вдячнiсть. П р е ф е к т Рим гойно заплатив за ту науку: вiн Грецi© дав спокiй i закон, чого вона не мала споконвiку. П р о к у р а т о р (впада╨ в рiч) А Грецiя в сво©й преславнiй школi навчила Рим лиш бабських теревенiв, що тiльки нам релiгiю зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жодно© мети, як пес хвостом. Оце i вся наука. Бiльш нiчого не знали тi© греки й не стгорили - В ©х навiть мови не було нiколи! М е ц е н а т Ну отако©! Як то не було? Ти, друже, щось нечуване говориш. П р о к у р а т о р Авжеж, був iонiйський дiалект, аттiчний, ще не знаю там який, - що не письменник, то й балачка iнша, - але гартовано© мiцно мови, ╨дино©, всесвiтньо©, як наша, не мали греки зроду. М е ц е н а т Се то так. П р е ф е к т Та й ©х поезiя, скажу по правдi, таки супроти нашо© не всто©ть. Добiрностi тако©, як Горацiй, грек не досяг нiколи й не досягне. М е ц е н а т А все ж i рiдну мову шанувати навчив нас грек. Поезiю латинську почав нам еллiн-бранець, не римлянин. П р о к у р а т о р Бо мусив мову пана перейняти, а пав мав, певяе, поважнiшi справи, нiж рiдну мову сiкти на трохе©. П р е ф е к т (до Мецената) Мiй друже, ти ж не будеш запевняти, що тi© вiршi не були партацькi, а тая мова вв була потворна? М е ц е н а т Хто зна╨, друже, чим була та iскра, з яко© на землi вогонь з'явився? То, може, був нiкчемний перегар, а все ж нам шанувать ©© годиться i поважати батька Прометея, хоч, може, вiв i був зичливий злодiй. П р о к у р а т о р (до префекта, кивааючи на Мецената) Оце ж i плiд вiд грецько© науки! П р е ф е к т Наш Меценат вiдомий фiлеллен, - коли б iще не вiддiлив од Риму Корiнфсько© республiки! (Смi╨ться). П р о к у р а т о р Жарт жартом, а Римовi з такого фiлелленства все ж може вийти шкода. М е ц е н а т Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що ©й при старощах пiдпорки треба. Якби так Рим на Грецiю розсердивсь i вiдштовхнув, то закричала б "гину!". П р е ф е к т Все ж друг наш мав рацiю: ╨ шкода. Замилування наше до чужинцiв до того довело, що ми самi на варварiв якихсь перевернулись, навчившись "африкансько© латинi" вiд чорновидих "римських громадян". М е ц е н а т Ба, що ж, без варварiв не обiйтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену вiд працi та розкошiв. Чи ти б хотiв, щоб нашi всi народи по-варварськи довiку говорили? Навряд чи з того буде слава Риму. П р о к у р а т о р Нехай мовчать, поки як слiд навчаться поправно© латинi! М е ц е н а т Се трудненько! Навчились мовчки добро© вимови - сього б i Демосфен не доказав. П р о к у р а т о р Так що ж робити? М е ц е н а т Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навiть, всiх видатних чужинцiв Рим любити. Хто любить, той уподобитись може до любого i тiлом, i душею. П р о к у р а т о р Рознiжило тебе те фiлелленство! Цiкавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки "ласкою й дарами"? Багато б назбирав! М е ц е н а т (смiючись) Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий. Р а б - а т р i ╨ н з i й (увiходить) Прийшов Антей-спiвець. М е ц е н а т А! Клич сюди. Стiй! Як Антей уже почне спiвати, я знак подам, тодi хай танцiвницi сюди увiйдуть. Тiльки ж не ранiше. Гляди менi! Рушай. Атрi╨нзiй виходить. Оцi раби псують менi раз по раз лад усякий. На ©хню думку, оргiя - то скоки. А н т е й (у порога) Вiтаю вас, преславнi. М е ц е н а т А, здоров! Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить. Антей пiдходить ближче, але мiсця йому при столi нема i вiн лиша╨ться стояти перед лежачими гостями. М е ц е н а т (до гостей) Се, друзi, найкоштовнiша перлина Корiнфсько© затоки. А н т е й Ти, преславний, надмiрну ласку положив на мене, Корiифовi ж вiддав замало честi. М е ц е н а т Чому замало честi? А н т е й Бо не можна злiчити перлiв нашо© затоки i зважити, котра з них найдорожча. П р е ф е к т Любити рiдне мiсто - се годиться, але ж не треба забувати правди i вдячностi. Якщо в Корiнфi дiйсно ╨ скiлька перлiв хисту i науки, то се ╨ Меценатова заслуга. М е ц е н а т Моя заслуга пiвняча, мiй друже. П р о к у р а т о р Як розумiти се╨, Меценате? М е ц е н а т Бо я на всяких смiтниках громаджу i там вишукую коштовнi перли. П р е ф е к т Та ти ж ©х не ковтавта╨ш так, як пiвень, але да╨ш в оправу. Антей мовчки руша╨. М е ц е н а т Стiй, Антею! Куди ти йдеш? А н т е й Туди, куди належу. М е ц е н а т Я бачу, ти образився. П р о к у р а т о р Се дивно, якi тi греки всi вражливi! А н т е й Справдi, се дивно, як мв досi не привикли, що переможцям вiльно називвати кра©ну нашу смiтником, а нас, поки ми не в "оправi", просто смiттям. М е ц е н а т Мо╨му слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мiй язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили. Винуй Юпiтера чи Прометея, - ти краще зна╨ш, хто з них бiльше винен. П р е ф е к т А я, минаючи усякi вини, вертаю до заслуг. Мiй Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе. М е ц е н а т Як? П р е ф е к т Бо сю перлину не ти, а я вiдкрив уперше. М е ц е н а т Справдi? П р е ф е к т I в тiм моя заслуга ╨ ще бiльша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути. М е ц е н а т Я хтiв би се╨ краще зрозумiти. П р е ф е к т О, се не та©на! Колись я тута вiдкрив чи, краще мовити, закрив гетерiю спiвецьку пота╨мну. Товаришем у нiй був наймолодшим осей спiвець. Я ощадив його, вважаючи на молодощi нiжнi, i вiн один лишився з товариства, бо, знаю добре, бiльше в цiлiм кра© гетерiй не було, нема й не буде. А н т е й Ти помиля╨шся, ще ╨ одна. П р е ф е к т Де? А н т е й На Парнасi. Дев'ять i один там сходяться на оргi© та╨мнi i закриваються вiд ока влади густими хмарами. М е ц е н а т Ха-ха! Се влучно! П р е ф е к т (змiнивши свiй одноманiтно-недбалий тон на гризький) Не так-то вже i влучно. Меценате. Тi "дев'ять i один" - Феб i камени - зовсiм то не гетерiя та╨мна, а хор панегiристiв. ╞м же треба амброзiю та нектар заробити, то й мусять панегiрики спiвати. А н т е й Кому? П р е ф е к т Звичайно, генi╨вi Риму. Парнас, Олiмп i всi святi© гори тепер в його iмперiю дiстались, i тiльки тим богам живеться добре що мають гiднiсть римських громадян або принаймнi ласку Мецената всесвiтнього, а той ╨ генiй Риму. Котрi ж боги йому не покорились, тi вигнанi були або й розп'ятi. А н т е й I що ж? Вони вiд того повмирали? М е ц е н а т (нишком, нахиливишсь до префекта) Мiй друже, вибачай, але юрбi сi жарти можуть видатись блюзнiрством. П р е ф е к т (знов здержано) Нехай боги простять, не мiг римлянин останн╨ слово полишить за греком. М е ц е н а т (голосно до Антея) Людською мовою ми наситились. Час обiзватись мовою богiв тобi, Антею. А н т е й Вибачай, преславний, менi не хоче муза помагати, либонь, вона сьогоднi не голодна, а я без не© - мов безструнна лiра. М е це н а т Невже се друг мiй вiдiбрав ©й настрiй? П р е ф е к т За правду перепрошувать не буду, а музi, що сьогоднi не голодна, слiд пам'ятать, що й у богiв ╨ завтра лише тодi, коли його заслужать. А н т е й Не раз, хто забува╨ться про завтра, той ма╨ вiчнiсть. В атрiумi чутно гомiн. М е ц е н а т Що се там за гомiн? А т р i ╨ н з i й (з порога) Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки спiвець Антей спiвати буде. М е ц е н а т Та хто ж вона? Якого сутану? А т р i ╨ н з i й Каже, що ╨сть вона Анте╨ва жона. М е ц е н а т Що ж, хай увiйде. Атрi╨нзiй виходить. На порозi з'явля╨ться Нерiса i вклоня╨ться А н т е й Нащо се, Нерiсо? Нерiса мовчить i соромливо закрива╨ться покривалом. Вернись додому! М е ц е н а т Вибачай, Антею! Тут я господар i не дозволяю сво©х гостей нiкому проганяти. Ти вiльний зоставатися чи нi, але й твоя жона так само вiльна, поки вона в гостиш в Мецената. А н т е й (до Нерiси) Ти хочеш тут лишитись? Н е р i с а (тихе, але твердо) Я лишуся. П р о к у р а т о р (стиха до Мецената) Се ти не дурно так, - вона зграбненька. I звiдки вiн узяв собi сю нiмфу? М е ц е н а т Такi нiжки бувають лиш в Танагрi. Менi повiр, я знаюся на тому. (До Нерiси). Чи ви давно по шлюбi? Н е р i с а Перший мiсяць. М е ц е н а т (до Антея) О, то невже тобi, Антею, треба ще й муз до помочi в медовий мiсяць? Ти й так повинен би спiвать, як бог, коли ся грацiя перед тобою! Але чого ж вона пiд покривалом? А н т е й Так звичай еллiнський жiнкам велить. М е ц е н а т Але в мо©й господi звичай римський, i вiн сво© вимоги ма╨. Мусиш дозволити дружинi вiдслонитись. Нерiса, не ждучи Анте╨во© вiдповiдi, одкрива╨ обличчя i соромливо погляда╨ на Мецената. Боги мо©! Ви подивiться, друзi! Се ж тая мармурова Терпсiхора, що я купив учора вiд Федона! Се випадок? Нi, випадкiв таких не може бути! (До Нерiси). Вiн рiзьбив iз тебе? Н е рi с а Так, пане. М е ц е н а т Що ж, ти й танцювати вмi╨ш? Н е р i с а Не знаю... М е ц е н а т Як не зна╨ш? Терпсiхора не зна╨, що вона богиня танцю? А н т е й Се значить, що вона не танцiвниця i поза домом танцювать не вмi╨. М е ц е н а т То я прийду колись до твого дому. А н т е й Се буде честь менi. Але не знаю, чи трапиться тобi Нерiсу бачить, бо мати, жiнка i сестра у мене перебувають завжди в гiнеке©, а я ж тебе не смiю там вiтати. М е ц е н а т Недобрий звичай ваш! А н т е й Такий вiн здавна, - не я його, преславний, встановив. П р о к у р а т о р Але ти радо з нього користа╨ш! М е ц е н а т Що ж, се не диво. Заздрощi Антея я розумiю. Отже й я поставив не в атрiум камiнну Тердсiхору, а в свiй таблiн, щоб не профанувалась. А н т е й (щиро) За се тобi я справдi винен дяку! М е ц е н а т Так докажи ж нам дiлом тую вдячнiсть, а власне, спiвом. (До раба). Принеси, Евтiме, ту лiру, що сьогоднi я купив. Евтiм приносить велику, пишно оздоблену лiру. Антею, сяя лiра - дар всесвiту, бо роги в не© з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з костi, край арабiйський золота прислав, а дерева - iндiйський лiс та╨мний, моза©ка прийшла з кра©ни сiнiв, найкращi в свiтi струни iталiйськi оправлено в британське ясне срiбло. А н т е й Лиш еллiнського в нiй нема нiчого! М е ц е н а т Вся буде грецька, як тво╨ю стане, бо ти ©© дiстанеш в дар вiд мене, коли вподоба╨ш. Торкни ©й струни. А н т е й (торка╨ струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним i чистим голосом Антей здрига╨ться вiд подиву) Який прекрасний, надзвичайний голос! Дай лiру, хлопче! (Бере де рук лiру). Ох, яка важка! М е ц е н а т Ти сам ©© держать не потребу╨ш. На те ╨ раб. Евтiме, на колiна! I так держи, як сей спiвець накаже. Евтiм ста╨ на колiна i пiддержу╨ Анте╨вi лiру. А н т е й Нi, ©й не слiд звикати до такого. В сво©й оселi я рабiв не маю, i прийдеться ©й висiть на повiтрi на ремiнцi. М е ц е н а т Рапсодiв давнiх спосiб! Се дуже гарно! Потепи, Евтiме, ©© отам, де тая лампа висить. Евтiм чiпляв лiру на великий канделябр, знявши з канделябра велi©ку лампаду. Антей зiходить на примост i торка╨ струни сильнiше, нiж уперше. Почувши той акорд, Хiлон i Федон схоплюються на рiвнi ноги. Х i л о н (до товаришiв-хористiв, що сидять там же за заднiми столами, зайнятi ©дою i балачками) Товаришi! Мовчiть! Антей заграв! Ф е д о н Антею! Заспiвай епiталаму! Антей спиня╨ться, спуска╨ руки i схиляв голову. Пауза. М е ц е н а т Антею, що тобi? Чи ти недужий? Чи, може, лiра ся тобi незручна? Н е р i с а (до Мецената, озиваючись вiд порога) Мiй чоловiк недавно встав з недуги. (До Антея дбайливо i нiжно). Антею, ти зовсiм не розважа╨ш сво╨© сили. Краще вже дозволь менi за тебе доказати вдячнiсть преславному. Хоч я не танцiвниця, та потанцюю, як в Танагрi звичай, як матiнка навчила. Хай пробачать. М е ц е н а т Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших по╨днались музика i танець в одно подружжя. А н т е й Моя жона зовсiм не розважа╨ сво╨© мови. Чуюся на силi i гратиму, й спiватиму без танцiв. Так прошено мене, так обiцяв я, а твiй танець, Нерiсо, не для оргiй. Спинився я тому, що добирав у пам'ятi сво©й доречних спiвiв. Ф е д о н Спiвай епiталаму! Се до речi! А н т е й Нi, не до речi, - ми не на весiллi. М е ц е н а т Чому ж? Ти уяви, що в сьому домi шлюб вiдбува╨ться Еллади з Римом. А н т е й Я бачу оргiю перед собою, то й спiв пригаду╨ться не весiльний, скорiш вакхiчний. П р о к у р а т о р Ба, воно ще й краще! Антей знов приступа╨ до лiри. Меценат пода╨ знак гостям, щоб мовчали; гомiн розмов стиха╨, тiльки часом чутно бренькiт посуду там, де гостi п'ють. Антей першу стрiчку промовля╨ повагом i без музики, далi раптом, без прелюдi©, почина╨ спiвати, приграючи собi гучно, впевнено, в темпi вакхiчного танцю. А н т е й Тепер, всесвiтнiй даре, послужи менi, Дзвени! Дзвени! Грай! Грай! Духа оргi© нам збуди! Голос дай нiмотi рабiв! Розворуш нам оспалу кров, розмах дай нашiй силi окритiй! Меценат да╨ знак атрi╨нзi╨вi, вбiгають танцiвницi i корибанти i пускаються у вакхiчний танець. Ми вакхiчний почнем танець! Змiнить оргiю шал весни! Зникне холод i жах iз душ, як вiд сонця нагiрний снiг! Дiонiсе! З'яви нам диво! Гра╨ в тiм же темпi пригрив без слiв i не завважа╨, що Нерiса незамiтно опинилася в гуртi танцiвниць. Згодом Антей мiня╨ темп на повiльнiший i лагiднiший, з iншого тону. Мiрного танцю лад гармонiчний, тихе та ясне╨ лiто прийде по буйнiй, гучнiй веснi, i запану╨ урочисте свято. При змiнi темпу танцiвницi спинились, одна Нерiса танцю╨, все держачись позад Антея; танцю╨ безгучно, тихо, плавко, мiрно. Антей все не бачить ©©, захоплений грою, i знову бере попереднiй темп, тiльки з бiльшим завзяттям. Дзвени! Дзвени! Грай! Грай! Дай почути нам яру мiць! Дай сп'янiти з надмiру сил!.. Танцiвницi i корибанти знов оточили Нерiсу вакхiчним колом, але Меценат спиня╨ ©х раптовим рухом i гучним покликом. М е ц е н а т Спинiться всi! Нерiса хай танцю╨! При сьому поклику Антей спиня╨ться, оберта╨тьса i не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерiсу на чолi танцiвниць. Меценат, завваживши те, сплеску╨ в долонi. Музики! Гей! Танець вакхiчний грайте! З'являються музики з подвiйними фяейтами, кiмвалами, тимпанами, грають вакхiчний танець. Нерiса, пiсля короткого збентеження, блиснувши очима, пуска╨ться в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей приплiску╨ ©й влад долонями та приляску╨ пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтiма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку i пода╨ ©© Меценатовi. А н т е й Нерiсо! Годi! М е ц е н а т Нi, танцюй, богине! Танцюй, прекрасна музо Терпсiхоро! (Вийма╨ iз скриньки дiамантове намието, здiйма╨ його обома руками вгору i вабить ним до себе Нерiсу). Нерiса, не перестаючи танцювати, наближа╨ться до Мецената, очi ©© горять, рухи нагадують зграбнi викрути хижого звiряти. Гостi зриваються з мiсць i товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерiсу. На не© сиплються квiти i грiм оплескiв. Г о л о с з х о р у п а н е г i р и с т i в Се наша муза! П р о к у р а т о р (ласо) Гарна, гарна штучка! П р е ф е к т Ся муза, певне, з голоду не згине. Нерiса, зблизившись до Мецената, ста╨ перед ним на одно колiно i вiдхиля╨ться назад, немов готова впасти вiд знесилення, але розкiшна i зальотна усмiшка гра╨ на ©© устах. Прокуратор кида╨ться пiддержувати ©©, але Меценат попереджа╨ його, надiвши Нерiсi намисто на шию i тим самим рухом пiддержавши ©©. Н е р i с а Мiй пане, дякую! (Хоче поцiлувати його в руку). М е ц е н а т Не так, безсмертна! (Цiлу╨ ©© в уста). Нерiса вста╨. П р е ф е к т (з мiсця, посуваючись трохи на ложi i простягаючи чашу з вином) Ходи, вакханко, вiдпочинь край тигра! Нерiса, усмiхнувшись, пода╨ться до нього. В юрбi здержаний смiх. Антей раптом зрива╨ лiру з канделябра i кида╨ ©© а розмаху в Нерiсу. Нерiса заточу╨ться i падав додолу. Н е р i с а Рятуйте! Вiн мене убив!.. Алтей нахиля╨ться до не© i бачить, що вона кона╨. А н т е й (тихо i наче спокiйно) Убив... П р е ф е к т (гука╨ рабам) Сюди вiгiлiв! А н т е й Стiй, дай закiнчити. (Здiйма╨ з лiри одну струну. Зверта╨ться до Хiлона i Федона, що стоять попереду юрби). Товаришi, даю вам добрий приклад. (Задавлю╨ться струною i пада╨ мертвий край Нерiси) [28.III. 1913, ╙гипет] ** В КАТАКОМБАХ ** (Посвята шановному побратимовi А.Кримському) Катакомби коло Рима. В криптi*, слабо освiтленiй олiйними каганчиками i тонкими восковими свiчками, зiбралась громадка християн. ╙пископ кiнча╨ проповiдь слухачам i слухачкам, що стоять побожно, тихо i покiрно. * Крипта - окреме невелике примiщення в катакомбах_ ╙ п и с к о п Прославмо ж, браття, господа Христа, що посадив на небi поруч себе замученого брата Харiклея. Х о р На небi слава господу Христу, що визволя╨ вiд земних кайданiв, з грiховно© темницi нас виводить у царство свiтла вiчного. Д и я к о н Амiнь. ╙ п и с к о п Наш брат був на землi рабом поганським, тепер вiн раб господнiй, бiльш нiчий. Н е о ф i т - р а б Господнiй раб? Хiба ж i там раби? А ти ж казав: нема раба нi пана у царствi божому! ╙ п и с к о п Се щира правда: всi рiвнi перед богом._ Н е о ф i т - р а б I раби? ╙ п и с к о п Раби господнi_, брате, не забудь. Сказав Христос: ярмо мо╨ солодке, тягар мiй легкий. Розумi╨ш? Н е о ф i т - р а б (пiсля тяжко© задуми) Нi!.. Не можу. Не збагну я сього слова. Х р и с т и я н к а - р а б и н я (в раптовому нестямi пророку╨) Уже лежить при деревi сокира!.. "Я посiчу його i вергну в пломiнь", - сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди, Iсусе, сине божий! Похилилась твоя пшениця, - жде вона серпа... Ох, доки ж, господи?.. Рахiль рида╨, нема ©© дiток... (Безладна мова переходить у несамовитий лемент, iншi жiнки й собi починають голосити, дехто з чоловiкiв теж не витриму╨). ╙ п и с к о п (владним, дужим голосом) Геть, сатано! Тво╨© влади тут нема╨! (Пiдходить до пророчицi, що б'╨ться в корчах, i кладе ©й на голову руку). Сестро, молитва й вiра хай тебе рятують вiд навождення злого духа. Жiнка помалу затиха╨ пiд його поглядом i безсило схиля╨ться на руки до товаришок, що пiддержують ©©. Х р и с т и я н к а (одна з тих, що пiддержують пророчицю. Озива╨ться несмiлим голосом) Отче, ©© дитину вчора пан продав якомусь грековi з Корiнфа... ╙ п и с к о п Вмовкни! Великий наш апостол заповiдав: "А жiнка серед збору хай мовчить". Пророчицю тим часом виводять. Мовчання. Н е о ф i т - р а б (пiдходить до ╨пископа. Тремтячим вiд збентеження, але розпачливо-зважливим голосом) Прости, але я все ж не розумiю, як може буть якесь ярмо солодким, а щось важке╨ легким. ╙ п и с к о п Брате мiй, коли ти сам по волi шию схилиш в ярмо христове, солодко се буде тво©й душi; коли ти самохiть на себе хрест вiзьмеш, невже вiн буде важким для тебе? Н е о ф i т - р а б Але нащо ма╨м ще самохiть у ярма запрягатись та двигати хрести по власнiй волi, коли вже й так намучила неволя? Намулили нам ярма та хрести i шию, й душу, аж терпiть несила! Я не за тим прийшов до вас у церкву, щоб ярем та хрестiв нових шукати. Нi, я прийшов сюди шукати волi, бо сказано ж: нi пана, нi раба. ╙ п и с к о п I сюю волю матимеш ти, брате, як тiльки станеш пiд ярмо христове. Раби господнi рiвнi мiж собою. Ти пiд ярмом шлях свiтовий пройдеш i в царство боже ввiйдеш, те╨ царство, де вже нема╨ пана, окрiм бога, а вiн же нам отець. Твоя гординя була б до сатанинсько© подiбна, якби ти влади господа-отця не хтiв признати над собою. Н е о ф i т - р а б Отче! Яка вже там в раба гординя тая! Нехай i так, нехай отець ╨диний над нами буде, та коли ж настане те царство боже? Де його шукати? Один з братiв казав: воно на небi, а другий: на землi... (Дивиться з запитом i палким сподiванням). ╙ п и с к о п Обидва правi. Н е о ф i т - р а б Де ж на землi ╨ царство боже? ╙ п и с к о п Тут. Н е о ф i т - р а б У Римi?! ╙ п и с к о п В нашiй церквi. Н е о ф i т - р а б В катакомбах? ╙ п и с к о п Не говори - "ось тут" чи "там воно". Воно ╨ скрiзь, де бог ╨ в людських душах. Н е о ф i т - р а б Коли ж вiн буде в душах всiх людей? ╙ п и с к о п Тодi, коли Христос удруге прийде на землю з неба. Н е о ф i т - р а б (смутно) Брат один казав, що лiт аж тисяча минути мусить вiд першого до другого пришестя... ╙ п и с к о п Се ╨ресь, брате, бо нiхто не зна╨ нi дня, нi часу... Н е о ф i т - р а б (впада╨ йому в рiч з радiсною надi╨ю) Значить, царство боже настати може в кожен день i час? ╙ п и с к о п Запевне так. Неофiт-раб замислю╨ться i знов смутнi╨. Про що гада╨ш, брате? Н е о ф i т - р а б Я думаю... ось ти сказав, що тут у нас ╨ царство боже... А чому ж у нас тут ╨ патрицi©, плебе©, ну, i раби? (Огляда╨ все зiбрання, декотрi спускають очi в землю). Х р и с т и я н и н - п а т р и ц i й (виступа╨ трохи наперед) Душа твоя, мiй брате, бентежиться даремне. Я - патрицiй, а вiн - мiй раб (показу╨ на старого чоловiка), але се так для свiту, а перед богом ми брати обо╨. Н е о ф i т - р а б (до старого раба) Ти раб йому про людське око тiльки? С т а р и й р а б Нi, я служу сво╨му пану вiрно, не тiльки зо страху, а й по сумлiнню, як наказав господь. Н е о ф i т - р а б Коли ви рiвнi, то нащо ма╨ш ти йому служити? С т а р и й р а б То божа воля, що вродивсь вiн паном, а я - рабом. Н е о ф i т - р а б То, значить, в царствi божiм ╨ раб i пан? Старий раб мовчить. П а т р и ц i й Вiн тут менi не раб, тут я йому готов умити ноги, - ми зажили святого тiла й кровi укупi, при однiм столi. Н е о ф i т - р а б (до старого раба) I дома так само при однiм столi ©сте? С т а р и й р а б Нi, брате, се б зовсiм не випадало. Н е о ф i т - р а б Чому? С т а р и й р а б Бо так не личить... не подоба... ╙ п и с к о п (до неофiта-раба) Не спокушай його. Вiн простий духом, а царство боже для таких найближче. Хто терпить все в покорi, той щасливий, тому однаково: чи пан, чи раб вiн буде тут у свiтi. Н е о ф i т - р а б Нi, мiй отче, нi, не однаково... (З поривом). Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора - воно ж покiрне, тихе немовлятко, - до вечора без покорму зоставшись: на оргi© прислужувала жiнка i нiколи було забiгти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тiльки жiнка не смi╨ плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих. ╙ п и с к о п Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, - ©й велике щастя на небi приготоване. Н е о ф i т - р а б А панськiй малiй дитинi менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком? ╙ п и с к о п (трохи збентежений) Невиннi всi однаковi у бога. Н е о ф i т - р а б (понуро) То паненятi вдво╨ щастя буде: раз на землi, а вдруге ще й на небi... С т а р и й р а б Не заздри, брате, не губи душi, свято© чистоти ©й не плями. Нехай знуща╨ться твiй пан-поганин (бо християнин так би не знущався) - вiн чистоти в тво©й сiм'© не знищить, поки у тебе i в жiнки душi яснi. Н е о ф i т - р а б Ой, не печи мене словами, дiду!.. Пробач, не зна╨ш ти... сказати сором... Е, що там сором для раба!.. Скажу! Яка там "чистота" i "яснi душi"? Моя душа гни╨, коли я бачу, як жiнка з оргi© приходить часом вином розпалена, з огнем в очах вiд соромiцьких спiвiв. Квiти в косах ще не зов'яли i такi яскравi супроти бруду в хатi видаються... Одежу панську жiнка поспiша╨ змiняти на верету рабську швидше, щоб не каляти в нашiй "чистiй" хатi, i я не раз у жiнки бачив сльози в такi хвилини... Звичка до розкошiв у©лась ©й у серце, мов iржа, - без них ©й тяжко... Дiду, я не мiг, не мiг не бить ©© за тi© сльози, хоч знав, що тим спротивлю ©й ще гiрше огидну хату нашу... П а т р и ц i й Брате мiй, ти напути на нашу вiру жiнку, тодi вона вже плакати не буде по марних свiтових розкошах. Н е о ф i т - р а б Пане! - чи пак у вас тут кажуть "брате". - Зна╨ш, не зважуся я жiнки навертати на нову вiру. Хай вже лiпше плаче по чистих шатах та по панськiй хатi, нiж ма╨ плакати по чистотi душi сво╨© й тiла. Врятувати вона однаково себе не може, та що ©й з того, коли буде знати про грiх i святiсть. Краще хай не зна╨. ╙ п и с к о п Хто по неволi согрiшив, той чистий. Н е о ф i т - р а б Та ми, раби, сами не раз не зна╨м, що робим по неволi, що по волi... Грiх чи не грiх, а мука зоста╨ться... Сказати тяжко... я не знаю сам, чи то моя, чи панськая дитина, люблю дитину й часом ненавиджу... С т а р а ж i н к а Грiх ненавидiть, то ж дитя невинне. (Глянувши на ╨пископа, замовка╨). ╙ п и с к о п I жiнка часом мудре слово мовить. Молода, але змарнiла, убого вбрана жiнка щось шепоче на вухо поважнiй старiй вдовi-дияконiсi. Д и я к о н i с а (до ╨пископа) Дозволиш говорити, чесний отче? ╙ п и с к о п Кажи, але коротко. Д и я к о н i с а (вказу╨ на молоду жiнку) Ся сестра бажа╨ послужити сьому брату. (Вказу╨ на неофiта-раба) ╙ п и с к о п Як саме? Д и я к о н i с а Просить, щоб його жона приносила дитину ©й до хати, йдучи на панську оргiю служити, - сестра сво╨ году╨ немовлятко, то вдiлить покорму i тiй дитинцi та й доглядить до вечора сумлiнно. ╙ п и с к о п (до молодо© жiнки) Се добре дiло перед богом, дочко. Молода жiнка покiрливо схиля╨ голову. Д и я к о н i с а (до неофiта-раба) Скажи сво©й жiнцi, нехай приносить дитя до хати теслi Деодата