Оцените этот текст:


 ------------------------------------------------------------------------
 Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
 OCR: Евгений Васильев
 Для украинских литер использованы обозначения:
 ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
 ╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
 I,i (укр) = I,i (лат)
 ------------------------------------------------------------------------



   - Чи нема╨ у вас, Веселiю Йвановичу, яко© газети або  книжки!  -  питав
хурщик Антiн монопольщика, зав'язуючи в хустину грошi за хуру.
   Василь  Iванович,  панок  середнього  вiку,  червоненький,  з   круглим
животом, потягнув цигарки й пустив хмару диму.
   - А навiщо тобi книжка? - спитав вiн, насупивши рiденькi брови.
   - Побавився б трохи святом, а то забув, коли й книжка була  в  хатi,  -
одмовля╨ Антiн, - мабуть, i азбуки запам'ятав уже.
   - То тобi велика шкода од того?.. Як сказати правду, то пусте оте  дiло
- книжки читати! - став казати Василь Iванович, -  та  зовсiм  воно  й  не
личить тобi.
   - Звiсне дiло, хiба треба, щоб нам були книжки в головi, -  згоджу╨ться
Антiн, - часом за роботою нема коли вгору глянути, не то в книжку!..
   - То чи не знайшлося б, кажу, чого-небудь для мене, - знов казав Антiн,
трохи переждавши, - почитав би трохи по обiдi, щоб не скучати.
   - Хiба от що, - подумавши, сказав монопольщик, - я внесу тобi псалтиря.
Для свята бiльше пiдходящо© книжки й не знайти.
   - Псалтир ╨ в мене,  Василiю  Йвановичу  -  мовив  Антiн.  -  Чи  нема╨
яко©-небудь iншо©?.. Може, ╨ така, що пише про волю та про землю?
   Василь Iванович скосив набiк заскалене око й закусив губу:
   - Таких книжок, як ти кажеш, у мене,  братику,  не  водиться.  За  такi
книжки - зна╨ш, куди тепер ховають? - Василь  Iванович  суворо  глянув  на
Антона. - Стережись, Антоне, книжок, як  огню,  -  по-приятельскому  раджу
тобi. А коли вже тобi припала охота читати, то пiдожди - я тобi  дам  iншу
книжку.
   Василь Iванович пiшов у другу кiмнату, одчинив шафу  й  став  ритися  в
купi  якихось  паперiв  та  книжок.  Витягнувши  зiсподу   старенький,   в
обшарпаних палiтурках, задачник ╙втушевського, вiн обмахнув на йому  порох
i винiс Антоновi.
   - Оце тобi, Антоне, книжка, - казав Василь  Iванович,  -  оддаючи  йому
задачника. - Не пуста яка-небудь  -  пользовита  книжка!  Тут  усяка  тобi
задача - немов загадка: поморочиш голову, поки ладу добереш.
   -  Спасибi,  Василiю  Йвановичу,  -  сказав  Антiн.  Потiм   узяв,   не
роздивляючись, пiд  руку  книжку,  попрощався  й  пiшов  iз  хати.  Василь
Iванович стояв коло дверей i довго  дивився  йому  вслiд.  Потiм  тихенько
захихикав.
   Веселий i радий, осмiхаючись у руденьку борiдку, пiшов  вiн  до  друго©
кiмнати обiдати.
   Одпочивши по обiдi, монопольщик узяв палицю й пiшов  на  проходку.  Йде
Василь Iванович селом, палицею пiдпира╨ться. Коло дворiв  i  хатiв  сидять
гуртками чоловiки та жiнки,  гомонять  собi.  На  морiжку  пустують  дiти;
спiвають десь дiвчата. В селi нема╨ бiльше "панiв", крiм Василя Йвановича,
i вiн почував себе тут маленьким князьком. Люди низенько вклоняються йому,
i вiн привiтно кива╨ ©м головою. Йому так при╨мно  бачити  почтивнiсть  до
сво╨© особи.
   Ось iде селянин Литовка, - який  здоровенний  мужичура,  а  як  покiрно
вклоня╨ться, мов той дуб у час негоди.
   Догаду╨ться Василь Iванович,  чого  так  хилиться  перед  ним  Литовка:
пiдходить строк векселю, а грошей, мабуть, тонко...
   "Нiчого, пiдождемо, - дума╨ вiн, - аби проценти в свiй час виплачував".
   Йде далi  Василь  Iванович,  мугиче  собi  пiд  нiс  щось  божественне,
хазяйським оком по селу роздивля╨ться - чи нема╨ де непорядку.
   Нагримав на дiтей, щоб не пустували, зачепив  молодицю,  що  вийшла  до
колодязя по воду.
   Дiйшов до Антонового двору. Бачить - у вишнику, коло хати, сидять люди,
гомонять, смiються. Мiж ними - Антiн з книжкою.
   "Ага, книжечку мою читають! - подумав Василь Iванович. - Ну, нехай собi
читають". Спинившись проти вишнику, вiн спитав:
   - Ну, що? Як книжечка - понаравилась?  -  А  нiчого  собi!  -  одмовля╨
Антiн, - веселенька книжка.
   - Ну, читайте, читайте собi! - промовля╨ Василь Iванович i йде далi.
   "Веселенька книжечка!.. - смi╨ться вiн сам собi,  -  ©м  що  не  ляпать
язиком, аби ляпать. Та ще й iржуть собi! I  що  там  вони  знайшли  такого
смiшного?"
   Потiм  його  стало  тягти  послухать.  Звернувши  з  дороги,  непомiтно
пiдiйшов вiн до тину й став крадькома прислухатися.
   Слуха╨ - Антiн чита╨ по складах:
   - "Крестьянин обязался перевезти из города  50  ламп  с  тем  условием,
чтобы за каждую доставленную в целости лампу платили ему по 5 коп.,  а  за
каждую разбитую высчитывали с него по 1 р. 20 к.  При  перевозке  3  лампы
разбились. Сколько заработал крестьянин за доставку ламп?"
   Антiн, дочитавши задачу до краю,  пiдняв  червоне  вiд  натуги  лице  й
веселими очима оглянув слухачiв.
   - Пита╨: скiльки то вiн заробив? - смiючись, сво©ми  словами  переказу╨
Антiн.
   - Мабуть, багато заробив! - сказав бородатий дiд у бiлих  штанях;  далi
вийняв з рота люльку й зареготав.
   - Не скажу вже, скiльки вiн там заробив, тiльки знаю, що як  стане  так
заробляти, то скоро й останньо© коняки  збудеться,  -  додав  руденький  i
жвавий Охрiм. - Хай йому бiс з такими заробiтками!
   - Це чи не буде так саме, - став розказувати дiд у бiлих штанях,  -  як
назаробляв Захаркiв парубок у якономi©. Пробув тиждень  коло  молотилки  в
пана, приходить у суботу ввечерi додому. "Ну, - каже батько,  -  давай  же
оце, сину, грошi: завтра по©ду в мiсто - там дещо  купити  треба".  А  вiн
став та й каже: "Оце хоч бийте, хоч лайте, а грошей не принiс нi шага!"  А
батько: "Де ж ти, сучий сину, дiв? Загубив, чи, може, вкрали?" -  "Не  так
було б менi, каже, шкода, коли б я загубив або вкрали, а  то  зовсiм  i  в
руках не держав!.." Потiм i розказу╨, що  там  уломилось  було  щось  коло
вiялки, а вину на нього склали. Прикажчик вилаяв його на всi  боки  i  при
рощотi не дав нi копiйки та ще  й  наказав,  щоб  приходив  одробляти  той
збиток iще на тиждень. А батько слухав-слухав, далi й каже:  "Отак,  сину,
завжди заробляй, то скоро хазя©ном станеш..."  То  чи  не  стiльки,  кажу,
заробив i той на лампах, як цей за вiялку, - закiнчив дiд. Усi засмiялись.
   - Лампа - рiч тендiтна, - казали другi,  -  торохнеш  возом  -  наробиш
скла. I понесла його лиха година пiд таку хуру!
   - Пiдеш i пiд таку хуру, - сказав похмурий  чоловiк,  -  коли  в  хатi,
може, й шматка хлiба нема╨.
   Обмiркувавши справу з лампами з усiх бокiв, люди  примовкли,  i  Антiн,
узявши книжку, став читати дадi.
   "Он яке дiло!" - подумав Василь Iванович i став прислухатися пильнiше.
   - "У помещика было, - читав далi Антiн, - в  одном  куске  857  десятин
земли, в другом на 130 десятин больше, чем в первом, а в  третьем  на  150
десятин больше, чем во втором. Сколько десятин земли было у помещика?"
   Прочитавши задачу, Антiн став поясняти ©© по-сво╨му:
   - В одному куску, каже, було аж 857 десятин, а в другому ще  бiльше  на
130, а в третьому й того бiльше!.. А потiм iще й пита╨, - тут  Антiн  звiв
палець догори й прищурив око, - скiльки ж то тi╨© землi було в пана?
   - А, мабуть, чи не бiльше було, нiж  у  все©  нашо©  громади!  -  каже,
осмiхаючись, один з гурту. - Коли б оце на всiх нас хоч один отой кусочок,
то було б i нам, i дiтям нашим.
   - Ото кусочки! - моргнувши оком, сказав Охрiм. - Це не те,  що  в  тебе
або в мене: з такими кусочками можна хазяйнувати! А коли  б  йому  в  одну
руку - опруг та в другу - пiвопруга, а в третю - й зовсiм нiчого, -  отодi
б нехай вiн похазяйнував! Поневолi пiшов би лампи возити!
   - А добре було б знати, скiльки то прийшлося б на двiр, коли б усю  оту
землю та подiлити помiж нашими громадянами? - проказав похмурий чоловiк.
   Далi Василь Iванович уже не мiг терпiти. Вийшовши з-за тину, вiн  почав
докоряти людей:
   - I навiщо б ото я базiкав отаке язиком?.. То ж книжка написана  зовсiм
не для того; по ©й треба вчитися арихметики, а ви казна-що витiва╨те. Коли
так читати, то краще зовсiм не читати!
   -  Та  ми,  Василiю  Йвановичу,  чита╨мо  так   собi,   з   нудьги,   -
виправдувались люди, - аби чим час загаяти.
   - То не краще б було з нудьги взяти та  й  полiчити,  скiльки  вийде  в
кожнiй задачi, - наставляв Василь Iванович,  -  тож  на  те  вона  i  ╨  -
арихметика.
   Переднi чоловiки сидiли i вдавали, що  нiби  увiчливо  слухають  Василя
Йвановича. А позаду Охрiм накивував бровою сво©м сусiдам i стиха гомонiв:
   - Це, виходить, така  арихметика  -  пановi  звозять  хлiб  з  поля,  а
мужиковi нема з чого возити, то мороч голову - скiльки  то  все©  землi  в
пана!
   Скiлько душ пирснуло зо смiху,  проте  здержались,  щоб  не  зареготати
голосно.
   - Бачте, - казав далi Василь Iванович, почувши смiх, -  смi╨теся,  а  й
самi не зна╨те, з чого. А я знаю, що нi один  з  вас  не  доведе  до  ладу
задачу!
   - Де вже нам! - казали переднi. - Ми люди  малограмотнi  або  й  зовсiм
неграмотнi: куди нам полiчити отаку силу!
   А Охрiм казав далi сво©м сусiдам:
   - Це, скажемо, так. У тебе, Микито, скiльки землi? Два опру ги? Ну i  в
мене щось коло того. От зiйшлися ми та й балака╨мо: а давай будемо  лiчити
панову землю, коли сво╨© катма. Ти скажеш:  стiльки  в  пана  землi!  А  я
скажу: нi, стiльки! Ти скажеш: брешеш, бо  стiльки,  а  я  скажу:  нi,  ти
брешеш! Потiм ти мене  -  цап  за  чуба,  а  я  тебе  по  уху  -  i  пiшла
арихметика!.. А ось Грицько йде та й пита╨ться: за вiщо то люди б'ються  -
чи не за батькiвщину часом?
   Усi реготалися, вже не здержуючись. Василь Iванович став сердитись:
   - Варняка╨те ви таке, що воно зовсiм не  до  дiла.  Я  ж  вам  кажу,  -
намагався вiн пояснити,  -  що  в  задачниковi  тiльки  так  пишеться  про
кого-небудь, аби було над чим рахувати.
   - То оте ж саме й ми кажемо, - перебив його Охрiм. -  Коли  вдома  чорт
ма╨ чого рахувати, то давай...
   - Тьфу! - плюнув з серця  Василь  Iванович.  -  Давай  сюди  книжку!  -
крикнув вiн до Антона й трохи не силою вирвав ©© у його з рук.
   - Вам книжки читать?.. Вам хвости волам крутити!  Ото  ваша  книжка!  -
Василь Iванович повернувся й пiшов од гурту. Всi реготалися.
   - Зна╨те, Василь Iванович! - крикнув Охрiм услiд монопольщиковi, - коли
б довелося нам дiлити вашi 90 десятинок, то,  може  б  таки,  подiлили  по
сво©й, по мужицькiй, арихметицi.
   - Може, чи й подiлили б! - пiдхопив сумний чоловiк.
   Василь  Iванович  зразу  спинився,  мов  його  хто  сiпнув   за   полу,
повернувся, хотiв щось казати. Потiм плюнув i  мерщiй  подався  до,  сво╨©
монополi©.
   - Бач, як закрутив носом!  Видно,  не  дуже  до  смаку  прийшлась  йому
мужицька арихметика! - казали, смiючись, люди.
   - I звiдкiль принесла його нечиста сила! - казали другi.  -  Тiльки  де
два-три чоловiки зiйдуться, то вже й його чортяка, хоч-не-хоч, внесе туди!
Не дав начитатись уволю. А шкода: втiшна була книжка!

   (1910)

Last-modified: Tue, 23 Jul 2002 11:48:57 GMT
Оцените этот текст: