квадратi мiнус у, якщо приймати їх за у. Але
поступово, пара за парою їхнi очi знову почали випромiнювати зацiкавленi
погляди, спершу в напрямку мiстера Накiбала, а потiм у бiк Луїта, який,
пiдбадьорений цим, провадив: екземпляр, який ви бачите перед собою, має
великi ноги i пласкi ступнi, i так далi, дуже докладно i повагом, аж поки
дiйшов до голови, про яку, як i про все iнше, сказав багато гарного,
справедливого, дуже гарного, дуже поганого i просто блискучого. Потiм мiстер
Фiцвайн спитав: але у якому станi його зд-зд-здоров'я? Чи здатен цей чоловiк
самотужки переставляти ноги? Чи може без сторонньої допомоги сiдати, сидiти,
пiдводитися, стояти, їсти, пити, лягати спати, спати, вставати й справляти
природнi потреби? О, безумовно, сказав Луїт, не тiльки маленьку, але i
велику потребу, виключно власними силами. Це вельми цiкаво, сказав мiстер
Фiцвайн. І додав, а як у нього зi статевим життям, якщо вже тут мова зайшла
про вiдправлення органiзму? Тобто в такого бридкого i самотнього
злидаря-старигана, скакав Луїт, ви ж на це натякаєте, без будь-якого, я
певен, лихого замiру, так? Даруйте, якщо я когось несамохiть образив, сказав
мiстер Макстерн. Та ще й косоокого, сказав Луїт. Нам, сказав мiстер Фiцвайн,
завжди приємно, тобто менi, з мого боку, й моїм колегам, з iнших бокiв,
вiдповiдно, приємно познайомитися з придурком, який належить до iншого, так
би мовити, соцiального прошарку, докорiнно вiдмiнного як вiд мого, так i вiд
їхнього прошаркiв. І з цього погляду ми, я гадаю, вам дуже вдячнi, мiстере
Луїт. Але ми якось не зовсiм збагнули, тобто як я особисто, так i мої, я
певен, украй спантеличенi колеги, яке вiдношення має цей джентльмен до теми
вашого наукового вiдрядження, мiстере Луїт, дуже короткого, i, вибачайте на
словi, марнотратного вiдрядження до захiдних областей. У вiдповiдь Луїт
випростав праву руку i потягнувся назад, щоб узяти мiстера Накiбала за лiву
руку, бо коли вiн востаннє дивився на Накiбала, той тихо й сумирно сидiв по
праву руку вiд нього i так трохи позад. Я так докладно розповiдаю про все
це, мiстере Грейвз, не тому, що, повiрте менi, хочу або можу, а тому що,
хочте вiрте, хочте нi, але щиру правду кажу вам, просто не можу iнакше.
Деталi, мiстере Грейвз, я їх, деталi цi, зневажаю й ненавиджу не менше, нiж
ви, садiвники. Коли ви садите горох чи квасолю, чи картоплю, чи моркву, чи
ту ж саму рiпу, чи якi iншi коренеплоди, то чи завжди ви дотримуєтесь усiх
правил, зазначених у iнструкцiї? Нi, ви похапцем риєте канавку, швидкуруч
скопуєте рядок, не те щоб прямий, i не дуже кривенький, а не рядок, так,
кiльканадцять ямок, на такiй вiдстанi одна вiд одної, щоб вони не надто, а
тiльки на якусь мить стомлювали ваше й без того зморене старе око, доки ви,
безтямно дивлячись просто себе, кинете в яму насiнину (так священик сипле у
розриту могилу пил чи попiл) i загорнете її землею, скорiше за все носаком
свого черевика, бо наперед знаєте, що коли пiд сприятливу годину насiнню
цьому судилося прорости i збiльшитися удесятеро, у п'ятнадцять разiв, у
двадцять, у двадцять п'ять, у тридцять, у тридцять п'ять, у сорок, у сорок
п'ять, а то й у п'ятдеят разiв, то воно це зробить i без вашої допомоги, а
як не судилося, то туди йому i дорога. Замолоду, мiстере Грейвз, ви,
безумовно, натягували мотузочку, вимiряли все лiнiєчкою, анiкроку вiд
нiвелiра, та без грузила, i в кожну лунку клали рiвно по чотири, п'ять,
шiсть або сiм горошинок, квасолинок, зернинок чи сочевиць, а на те, щоб сюди
чотири, а другу лунку - п'ять, у третю - шiсть, а в четверту - сiм, нi н
якому разi, а саме, щоб у кожну лунку по чотири, п'ять, шiсть або сiм,
припустимо, горошинок, i щоб кожна картоплина лежала догори росточком, i щоб
довкола кожного насiння моркви, рiпи, редьки чи пастернака обов'язково було
трохи пiску чи попiлу. А зараз! А цiкаво, коли ви, мiстере Грейвз, покинули
використовувати мотузку, лiнiйку, нiвелiр та грузило? У якому вiцi, мiстере
Грейвз, i за яких обставин? І чи одразу ви, мiстере Грейвз, зрiклися
лiнiйки, мотузки, нiвелiра, грузила та усього iншого механiчного причандалля
i усiх iнших агрономiчних хитрощiв чи спочатку вiдпала потреба в мотузцi,
тодi трохи згодом у лiнiйцi, тодi в нiвелiрi (хоча, клянуся, я й досi не
розумiю, яка користь вiд того нiвелiра), а за нiвелiром - i в грузилi, а
потiм ви взагалi покинули замiряти вiдстань мiж лунками, а вiдтак махнули
рукою на добрива. Чи всi цi знаряддя вiдпали по два - по три, мiстере
Грейвз, аж доки ви помалу досягли нинiшнього стану повної незалежностi вiд
них, свободи, тобто того стану, коли вам потрiбно лише насiння, земля,
екскременти, вода i палиця? Але як лiва, так i права рука мiстера Накiбала
були зайнятi, бо першою вiн пiдтримував своє тiло, яке добре перехилилося i
щомитi могло впасти, а другою, захованою пiд спiдницею, вiн добре
вiдпрацьованими, м'якими, i разом з тим вiдчутними рухами чухав свої бувалi
в бувальцях, але все ще теплi зимовi кальсони - набуток давньої, мало не з
пелюшок, болячки: анальногенiтальної сверблячки, яку могли спричинити
глисти, нерви, геморой i ще бозна-яка холера. Серед тишi було добре чути, як
об щось терлася долоня старця, i видно було, як рiвномiрно совалася вона
туди-сюди, потiм знову сюди-туди, i як налилося бентегою й передчуттям
блаженства його стражденне тiло, а зашкарубле обличчя чесно передавало всi
його почуття,- надлюдську зосередженiсть, потаєнну радiсть, переляк i
чекання.
Це видовище повнiстю спантеличило всю раду i почулися вигуки: ви
подивiться який життєлюб! У такому вiцi! От що значить жити на свiжiм
повiтрi! Це - результат самотностi! Е go autem![8] (Реплiка мiстера
Макстерна.) Але тут мiстер Накiбал, вiдчувши, нарештi, жадану полегкiсть,
пiдвiвся, видобув праву руку з-пiд своєї спiдницi, пiднiс долоню пiд нiс i
характерним жестом кiлька разiв почухав кiнчик носа. Потiм вiн прийняв свою
попередню цiлком пристойну поставу, з якої його вивiв раптовий напад
застарiлої болячки,- тобто поклав руки на колiна, свої старi, рябi,
волохатi, вузлуватi руки на свої голi, старi, кiстлявi, посинiлi колiна,
праву стару, волохату, рябу руку на кiстляве праве, голе, старе колiно, а
лiву, стару, вузлувату, рябу руку на лiве старе, посинiле, старе, кiстляве
колiно i спрямував свiй скляний, пильний погляд на щось добре i давно
вiдоме, або щось ну зовсiм нецiкаве, за вiкном, на небо, яке пiдпирали то
баня собору, то дах, шпиль, вежа то макiвка дерева. І тут настала така мить,
коли Луїт пiдвiв мiстера Накiбала до пiднiжжя помосту, на якому сидiли члени
ради, i, дивлячись йому прямо в обличчя сповненим приязнi поглядом, точнiше
не зовсiм прямо, а трошечки десь на чверть криво, себто сповнений приязнi
погляд поцiлив у саме вухо, бо чим наполегливiше Луїт нахиляв обличчя, своє
по вiнця налите приязню обличчя, у бiк мiстера Накiбала, тим бiльше мiстер
Накiбал вiдхиляв своє бурякове, старе, волохате обличчя у протилежний бiк, i
сказав, урочисто i голосно вимовляючи кожен звук, чотириста вiсiм тисяч сто
вiсiмдесять чотири. І тут мiстер Накiбал, на превеликий подив усього загалу,
опустив очi з неба, свої розумнi, тупi, зволоженi, мов виряченi очi, i
втупився ними у мiстера Фiцвайна, який хвильку подумаши, раптом ще бiльше
дивуючи i без того отетерiлий загал, вигукнув: Газель! Вiвця! Стара вiвця!
Мiстере Дебейкер, сер, сказав Луїт, чи не могли б ви зробити, не в службу, а
в дружбу, менi таку ласку i достеменно занотувати все, що я i мiй друг
казатимемо тут далi? Чому ж нi, мiстере Луїт, звичайно, сказав мiстер
Дебейкер. Я дуже вам вдячний, мiстере Дебейкер, сказав Луїт. Прошу, прошу,
мiстере Луїт, i нема за що, сказав мiстер Дебейкер. У такому разi, я можу на
вас покластися, мiстере Дебейкер, сказав Луїт. Певна рiч, мiстере Луїт,
сказав Дебейкер. Ви занадто покладливi, мiстере Дебейкер, сказав Луїт. Та
де, хiба, мiстере Луїт, хiба, сказав мiстер Дебейкер. Козел! Старий бевзь!
заволав мiстер Фiцвайн. Ви мене так заспокоїли, мiстере Дебейкер, сказав
Луїт. Нi слова бiльше, мiстере Луїт, сказав мiстер Дебейкер, бiльше нi
слова. І водночас, мiстере Дебейкер, спекатися такого тягаря, сказав Луїт.
Його очi сягають до денця моєї душi, сказав мiстер Фiцвайн. До денця чого?
Сказав мiстер О'Мельдон. До денця його душi, сказав мiстер Магершон. Хай Бог
милує! Шо ж то було! вигукнув мiстер Макстерн. Як ви гадаєте, що то було?
Молитва до Божої матерi? сказав мiстер Дебейкер. Хiба серед грiшних людей
таке трапляється? сказав мiстер Магершон. Погляд, принаймнi, був цiлком
щирий, сказав мiстер О'Мельдон. Тодi дозвольте менi продовжити, мiстере
Дебейкер, сказав Луїт. Я особисто нiчого проти цього не маю, продовжуйте,
мiстере Луїт, сказав мiстер Дебейкер. Прив'яжiть його, так само, як
прив'язують вогкими стрiчками, сказав мiстер Фiцвайн. Помагай вам Боже,
мiстере Дебейкер, сказав Луїт. І вам, мiстере Луїт, сказав Дебейкер. Нi, нi,
саме вам, мiстере Дебейкер, вам, сказав Луїт. І чому саме менi, мiстере
Луїт, хоча добре, якщо ви вже гак наполягаєте, але вам також, сказав мiстер
Дебейкер. Тобто хай нам обом вiн помагає, ви ж це хочете сказати, мiстере
Дебейкер? сказав Луїт. Д'ябльо, сказав мiстер Дебейкер (французький вираз).
Менi знайоме його обличчя, сказав мiстер Фiцвайн. Томе! гукнув Луїт. Мiстер
Накiбал обернувся на оклик i Луїт побачив, що той дуже чимось стурбований.
Овва! сказав Луїт, ще трохи, й наступить вирiшальний момент, i голосно
оголосив: триста вiсiмдесят дев'ять ти... Менi, як би воно не вийшло, сказав
мiстер Фiцвайн. Триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, загорлав Луїт.
Га? сказав мiстер Накiбал. Ви це записали, мiстере Дебейкер, сказав Луїт.
Так, мiстере Луїт, сказав мiстер Дебейкер. А ви не змогли б повторити,
мiстере Дебейкер, сказав Луїт. Безумовно, мiстере Луїт. Я повторюю, мiстер
Луїт: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмдесят. Мiстер Мак... Триста
вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, сказав Луїт, не сiмдесят, а сiмнадцять.
О, перепрошую, мiстере Луїт, менi почулося, сiмдесят, сказав мiстер
Дебейкер. Я сказав "сiмнадцять", мiстере Дебейкер, сказав Луїт, бо так я i
подумав, чiтко i ясно. Це неймовiрно, сказав мiстер Дебейкер, я чiтко i ясно
чув "сiмдесят". А ви, мiстере Макстерн, що ви почули? Я почув "сiмнадцять",
надзвичайно чiтко почув, сказав мiстер Макстерн. Правда, сказав мiстер
Дебейкер, так i почули. Цi "надцять" i досi бринять у моєму вусi, сказав
мiстер Макстерн. А ви, мiстере О'Мельдон, сказав мiстер Дебейкер. Що "а ви"?
сказав мiстер О'Мельдон. Ви що почули, сiмнадцять чи сiмдесят? сказав мiстер
Дебейкер. А ви що почули, мiстере Дебейкер? сказав мiстер О'Мельдон.
"Сiмдесят", сказав мiстер Дебейкер. І сiм що? сказав мiстер О'Мельдон. І
сiм-де-сссять, сказав мiстер Дебейкер. Безумовно, сказав мiстер О'Мельдон.
Ха, сказав мiстер Дебейкер. А я сказав "сiмнадцять", сказав Луїт. І що?
сказав мiстер Магершон. І сiм-на-дд-цять, сказав Луїт. Я так i думав, сказав
мiстер Магершон. А ми нiяк не можемо дiйти згоди, сказав мiстер Дебейкер. А
як же, сказав мiстер Магершон. А ви, пане президент, сказав мiстер Дебейкер.
Ге? сказав мiстер Фiцвайн. Я кажу, мiстере президент, сказав мiстер
Дебейкер. Не розумiю вас, мiстере Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Як ви
почули, сiмнадцять чи сiмдесят, сказав мiстер Дебейкер. Менi почулось сорок
шiсть, сказав мiстер Фiцвайн. Я сказав "i сiмнадцять", сказав Луїт. Ми вам
вiримо, мiстере Луїт, вiримо вам, сказав мiстер Магершон. Тодi занесiть це,
будь ласка, до протоколу, мiстере Дебейкер. Звичайно, з задоволенням,
мiстере Луїт, сказав мiстер Дебейкер. Щиро вам дякую, мiстере Дебейкер,
сказав Луїт. Нема за що, нема за що. сказав мiстер Дебейкер. І як воно
звучить тепер? сказав Луїт. Тепер, сказав мiстер Дебейкер, воно звучить так,
мiстере Луїт: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять. Мiстер Накiбал:
га? Чи не дозволить шановна рада йому сiсти? сказав Луїт. Кому саме наша
рада має дозволити сiсти? сказав мiстер Магершон. Вiн стомився стояти,
сказав Луїт. Де ж я бачив це обличчя? сказав мiстер Фiцвайн. Скiльки ще це
все триватиме? сказав мiстер Макстерн. То можна йти? сказав мiстер Магершон.
Коли вiн сидить, то краще чує, сказав Луїт. Нехай ляже, якщо вiн так хоче,
сказав мiстер Фiцвайн. Луїт допомiг мiстеровi Накiбалу лягти, став на колiна
й схилився над ним. Томе, закричав вiн, ти мене чуєш? Так, сер, сказав
мiстер Накiбал. Триста вiсiмдесят дев'ять тисяч сiмнадцять, закричав Луїт.
Хвилинку, сказав мiстер Дебейкер, я зараз занесу це у протокол. Хвилина
минула. Продовжуйте, сказав мiстер Дебейкер. Вiдповiдай, закричав Луїт.
Сiмсят - тре, сказав мiстер Накiбал. Сiмсят - тре? сказав мiстер Дебейкер.
Очевидно, вiн мав на увазi сiмдесят три, сказав мiстер О'Мельдон. Вiн мав на
увазi сiмдесят три? сказав мiстер Фiцвайн. Вiн сказав "сiмдесят три". Сказав
Луїт. Хiба, сказав мiстер Дебейкер. О Боже, сказав мiстер Макстерн. О що?
сказав мiстер О'Мельдон. О Боже! сказав мiстер Магершон. Мiстере Дебейкер,
сказав Луїт, будьте ласкавi, оголосiть те, що у вас там є. Де саме? сказав
мiстер Дебейкер. У протоколi, щоб пересвiдчитися, що воно вiдповiдає
дiйсностi. Який ви все-таки недовiрливий, мiстере Луїт, сказав мiстер
Дебейкер. Багато що залежить вiд точностi фiксацiї факту, сказав Луїт. Вiн
має рацiю, сказав мiстер Макстерн. З чого почати? сказав мiстер Дебейкер. З
моїх слiв i зi слiв мого друга, сказав Луїт. Бiльше вас нiчого не цiкавить,
сказав мiстер Дебейкер. Нi, сказав Луїт. Мiстер Дебейкер заходився
переглядати свої записи i сказав, я бачу таке: Мiстер Луїт: Томе, ти мене
чуєш? Мiстер Накiбал: так сер. Мiстер Луїт: триста вiсiмдесят дев'ять тисяч
сiмдесят. Мiстер Нак... Сiмнадцять, сказав Луїт. А й справдi, мiстере
Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Скiльки разiв вам ще можна казати? сказав
мiстер О'Мельдон. Згадайте свої сiмнадцять рокiв, сказав мiстер Магершон.
Ха, ха, чудова думка, сказав мiстер Дебейкер. Мiстер Магершон сказав, чи не
краще було б, зважаючи на те, що такi надзвичайно великi числа - е... пiшли
в дiло, щоби наш скарбник погодився взяти на себе складання протоколу,
тiльки на сьогоднi? Я анiскiльки не збираюся зневажати цим нашого шановного
секретаря, якого усi ми знаємо з найкращого боку, але, позаяк тут iдеться
про нечувано складнi числа, то бодай сьогоднi... Нi, нi, нi в якому разi,
сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер Макстерн сказав, може, якщо б наш шановний
секретар зголосився записувати числа не цифрами, а словами. Так, так, як ви
на це дивитесь? сказав мiстер Фiцвайн. А яка рiзниця? сказав мiстер
О'Мельдон. Мiстер Макстерн вiдповiв: ну як же, вiн тодi записував би всi
почутi слова, а не переводив би їх у числовi еквiваленти, що вже саме по
собi вимагає тривалої практики, особливо коли йдеться про числа, якi
складаються з п'яти-шести лiтер, даруйте, цифр. Що ж, як на мене, то це -
блискуча iдея, сказав мiстер Магершон. Ви могли б так зробити, мiстере
Дебейкер? Сказав мiстер Фiцвайн. Але ж я так завжди роблю, сказав мiстер
Дебейкер. Я у цьому не сумнiваюся, сказав мiстер Фiцвайн. Тодi я не знаю, що
тут можна зробити, сказав мiстер Магершон. Хто з нас не помиляється, сказав
Луїт. Дякую, мiстере Луїт, сказав мiстер Дебейкер. На здоров'я, мiстере
Дебейкер, сказав Луїт. От i прекрасно, от i чудово, вигукнув мiстер
О'Мельдон. Що саме прекрасно i чудово? сказав мiстер Макстерн. Цi двi цифри
спiввiдносяться, сказав мiстер О'Мельдон, як кум до свого кобеля. Кум до
свого що? сказав мiстер Фiцвайн. Вiн мав на увазi куб до свого кореня,
сказав мiстер Макстерн. А я як сказав? сказав мiстер О'Мельдон. Кум до свого
кобеля, ха-ха, сказав мiстер Дебейкер. А що це означає, куб до свого кореня,
сказав мiстер Фiцвайн. Нiчого не означає, сказав мiстер Макстерн. Як це так?
"Нiчого не означає"? сказав мiстер О'Мельдон. Мiстер Макстерн вiдповiв, до
свого якого кореня? Можна мати безлiч коренiв. Взяти хоча б довгий кубiчний
огiрок сорту "Турецький", сказав мiстер Фiцвайн. Не всi куби, сказав мiстер
О'Мельдон. А хто каже про всi куби? сказав мiстер Макстерн. І не про цей
куб, сказав мiстер О'Мельдон. Я про це нiчого не знаю, сказав мiстер
Макстерн. Я в ньому нiчого не петраю, сказав мiстер Фiцвайн. Я також, сказав
мiстер Магершон. Що саме прекрасне i чудове? сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер
О'Мельдон вiдповiв, а те, що мiстер Белiнакс... Мiстер Накiбал, сказав Луїт.
Мiстер О'Мельдон сказав, що мiстер Накiбал подумки за якiсь тридцять п'ять
чи сорок секунд видобув кубiчний корiнь iз шестизначного числа. Мiстер
Макстерн сказав, сорок секунд! Принаймнi п'ять хвилин минуло з того часу, як
було оголошено цю цифру. Що ж тут дивного? сказав мiстер Фiцвайн. Мабуть,
наш президент забув, сказав мiстер Макстерн. Два є кубiчним коренем з
восьми, сказав мiстер О'Мельдон. А й справдi, сказав мiстер Фiцвайн. Так,
двiчi двадцять чотири, а двiчi чотири - вiсiм, сказав мiстер О'Мельдон.
Отже, два є кубiчним коренем iз восьми, сказав мiстер Фiцвайн. Так, i вiсiм,
це є два у кубi, сказав мiстер О'Мельдон. Вiсiм це є два у кубi, сказав
мiстер Фiцвайн. Так, сказав мiстер О'Мельдон. Ну то й що ж тут дивного?
сказав мiстер Фiцвайн. Мiстер О'Мельдон вiдповiв: Те, що два є кубiчним
коренем iз восьми, а вiсiм є двiйкою в кубi, давно вже нiкого не дивує. Мене
дивує те, що мiстер Наллiбек подумки за такий короткий час видобуває
кубiчний корiнь iз шестизначного числа. О, казав мiстер Фiцвайн. А це так
важко? сказав мiстер Магершон. Неймовiрно, сказав мiстер Макстерн. Ну-ну,
сказав мiстер Фiцвайн. Жодна людина ще не спромоглася на такий подвиг, лише
одного разу на таке збився кiнь, сказав мiстер О'Мельдон. Кiнь! вигукнув
мiстер Фiцвайн. Цей випадок описано у "Kulturkampf", сказав мiстер
О'Мельдон. Так от воно що, сказав мiстер Фiцвайн. Луїт не приховував свого
задоволення. Мiстер Накiбал перекинувся на бiк i, очевидно, спав. Але ж
мiстер Канiбал не кiнь, сказав мiстер Фiцвайн. Зовсiм не схожий, сказав
мiстер О'Мельдон. А ви певнi в тому, що це ваше припущення с цiлком слушним?
сказав мiстер Магершон. Нi, сказав мiстер О'Мельдон. У всьому цьому є щось
слизьке, сказав мiстер Макстерн. Не кiнське, а слизьке, ха-ха, дуже смiшно,
сказав мiстер Дебейкер. Я протестую, сказав Луїт. Проти чого? сказав мiстер
Фiцвайн. Проти слова "слизьке", сказав Луїт. Занесiть це до протоколу,
мiстере Дебейкер, сказав мiстер Фiцвайн. Луїт дiстав з кишенi аркуш паперу i
передав його мiстеровi О'Мельдону. А це ще що таке, мiстере Луїт? сказав
мiстер О'Мельдон. Це - перелiк шестизначних чисел, їх тут дев'яносто
дев'ять, якi є точними кубами iнших чисел, що теж подаються. І що я мушу з
ними робити, мiстере Луїт? сказав мiстер О'Мельдон. Перевiрте мого друга,
сказав Луїт. О, сказав мiстер Фiцвайн. А я вийду, поскiльки на карту
поставлена моя наукова сумлiннiсть, сказав Луїт. Годi-бо, заспокойтесь,
мiстере Луїт, сказав мiстер Магершон. Роздягнiть його догола, зав'яжiть йому
очi, а мене виведiть геть, сказв Луїт. А як щодо телепатiї або ж передачi
думок на вiдстанi, сказав мiстер Макстерн. Луїт сказав; а ви, як питатимете
про пiднесення в куб, то закрийте чим-небудь куби, а як треба видобути
корiнь кубiчний, то закрийте графу, де позначенi коренi. А що вiд того
змiниться? сказав пан О'Мельдон. А ви самi не знатимете вiдповiдi, сказав
Луїт. Пан Фiцвайн вийшов з кiмнати, слiдом за ним подалися i iншi члени
ради. Луїт розштовхав мiстера Накiбала i допомiг йому пiдвестися. До кiмнати
повернувся мiстер О'Мельдон, в руцi вiн тримав папiр, який дав йому Луїт. Я
можу це взяти з собою, мiстере Луїт, сказав вiн. Звичайно, сказав Луїт.
Дякую, мiстере Луїт, сказав мiстер О'Мельдон. Нема за що, мiстере О'Мельдон,
сказав Луїт. До побачення, джентльмени, сказав мiстер О'Мельдон. Луїт
сказав, до побачення, мiстере О'Мельдон. Попрощайся з мiстером О'Мельдоном,
Томе, покажи, який ти в нас чемний, скажи, до побачення, мiстере О'Мельдон.
Догобач, сказав мiстер Накiбал. Дуже мило, дуже мило, сказав мiстер
О'Мельдон. Мiстер О'Мельдон вийшов з кiмнати. Невдовзi Луїт i мiстер
Накiбал, взявшися за руки, зробили те саме. А ще трохи згодом спорожнiлу
кiмнату заповнили сiрi тiнi. Зайшов служник, повимикав свiтло, порозставляв
стiльцi, оглянув кiмнату, подивився, чи все гаразд, i вийшов. Потiм уся ця
простора кiмната поринула у пiтьму, бо запала нiч, ще одна нiч. Ну i от,
мiстере Грейвз, наступного дня, хочете вiрте, хочете - нi, о тiй самiй порi,
на тому самому мiсцi, посеред залитої свiтлом просторої зали з височенною
стелею зiбралися тi самi добродiї, ретельно перевiрили, як мiстер Накiбал
пiдносить у куб рiзнi числа i видобуває з них корiнь кубiчний. Рада
скористалася з запропонованих Луїтом запобiжних iаходiв, хоча й не стала
виводити Луїта iз кiмнати, а запропонувала йому стати спиною до ради,
обличчям до вiдчиненого вiкна i дозволила мiстеровi Накiбалу не скидати дещо
зi своєї бiлизни. Мiстер Накiбал з честю витримав це суворе випробування;
коли вiн пiдносив у куб рiзнi числа загальною кiлькiстю сорок шiсть, то
зробив лише двадцять п'ять дрiбних помилок, а коли видобував корiнь кубiчний
iз п'ятидесяти трьох чисел, то ледь схибив лише у чотирьох випадках!
Вiдстань мiж. питанням i вiдповiддю, iнколи незначна, а часом завдовжки у
хвилину, дорiвнювала у середньому тридцяти чотирьом - тридцяти п'яти
секундам, якщо вiрити мiстеровi О'Мельдону, який прийшов на засiдання зi
своїм секундомiром. На одне запитання мiстер Накiбал зовсiм не вiдповiв. То
був досить неприємний момент. Мiстер О'Мельдон, не пiдводячи очей вiд
аркуша, оголосив п'ятсот i дев'ятнадцять тисяч триста тринадцять. Минула
хвилина, хвилина з чвертю, хвилина з половиною, хвилина i три чвертi, двi
хвилини, двi хвилини з чвертю, двi хвилини з половиною, двi хвилини i три
чвертi, три хвилини, три хвилини i чверть, три хвилини з половиною, три
хвилини i три чвертi, а мiстер Накiбал все не вiдповiдав! Прошу вас, сер, ну
що ж ви, скачав мiстер О'Мельдон рiзко, п'ятсот дев'ятнадцять тисяч, триста
тринадцять. Але мiстер Накiбал не вiдповiдав! Вiн або знає або не знає,
сказав мiстер Магершон. І тут мiстер Дебейкер, так зайшовся смiхом, що
залився сльозами. Мiстер Фiцвайн сказав, якщо ви не чуєте, то так i скажiть:
я не чую. Якщо ви не знаєте, то так i скажiть: я не знаю. А то що ж нам тут,
до ночi чекати, чи що? Луїт обернувся i сказав, а хiба це число, хiба воно є
у перелiку? Помовчте, мiстере Луїт, сказав мiстер Фiцвайн. А хiба це число є
у перелiку? гримнув Луїт на науковцiв i рiшуче пiдступив до них, спершу
позеленiвши, потiм зблiднувши вiд обурення. Я звинувачую скарбника, сказав
Луїт i направив на того перст, наче в кiмнатi було два, чи три, чи чотири,
чи п'ять, чи навiть шiсть скарбникiв, а не лише один, у виголошеннi числа,
якого немає у перелiку, iз якого можна видобути такий саме корiнь кубiчний,
як iз моєї сраки. Мiстере Луїт, закричав мiстер Фiцвайн. З його що? сказав
мiстер О'Мельдон. Із його сраки, сказав мiстер Магершон. Я звинувачую його,
сказав Луїт, у зловорожостi, недоброзичливостi i пiдступностi, у ретельно
продуманiй спробi зацькувати, заплутати i збити з пантелику старого
чоловiка, який iз приязнi до мене не шкодує своїх сил, щоб... щоб... щоб...
який не шкодує сил. Мене обурила i роздратувала ця вихватка, додав Луїт, яку
я вважаю ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., ..., i тут усi почули
каскад таких мiцних виразiв, що якби пан О'Мельдон не був людиною м'якою i
згiдливою, вiн неодмiнно обурився б, настiльки каскадними i мiцними були
почутi ним слова. Але мiстер О'Мельдон був людиною настiльки м'якою i
згiдливою, що коли мiстер Фiцвайн пiдвiвся i сповненими обурення словами
почав закривати засiдання, то вiн пiдвiвся i заспокоїв мiстера Фiцвайна,
пояснивши йому, що саме вiн, мiстер О'Мельдон, у всьому винен, бо вiн,
недобачивши, прийняв нуль не за нуль, а за одиницю. Але ж воно у вас вийшло
не са-са-самохiть, без усякого лихого намiру, сказав мiстер Фiцвайн. Потiм
запала мовчанка, яка тривала доти, доки мiстер О'Мельдон, звiсивши голову i
плавно телiпаючи нею з боку на бiк, переносив вагу свого тiла з ноги на ногу
i повторював, о нi, нi, нi, нi, Господь не дасть збрехати, нiколи. В такому
випадку я мушу попросити, щоб мiстер Лiнгард вибачився перед вами, сказав
мiстер Фiцвайн. О нi, нi, нi, нi, нi, нiякого вибачення, скрикнув мiстер
О'Мельдон. Мiстер Лiнгард? сказав мiстер Магершон. Я сказав "мiстер
Лiнгард?" сказав мiстер Фiцвайн. Звичайно сказали, сказав мiстер Магершон.
Про кого ж це я думав? сказав мiстер Фiцвайн. Дiвоче прiзвище моєї матерi -
Лiнгард, сказав пан Макстерн. Ну, як же, як же, добре її пам'ятаю, чудова
була жiнка, сказав мiстер Фiцвайн. Вона померла при пологах, народила мене i
померла, сказав мiстер Макстерн. Я вам вiрю, сказав мiстер Дебейкер. Чудова,
прекрасна жiнка, сказав мiстер Фiцвайн. По закiнченнi iспитiв настав час для
запитань i вiдповiдей. Через схiднi вiкна просторої зали струменiло червоне
зимове сонце, воно, сердито прощаючись iз землею, пронизувало своїм сяйвом
застiйне кiмнатне повiтря, i в той самий час на протилежному боцi крiзь
вибагливi, зробленi в орiєнтальному стилi прорiзи вже чулося спершу квола,
але чим далi гомiнкiша мелодiя, що її вигравали мiльйони сопiлочок ночi.
Настав час для запитань i вiдповiдей. Мiстер Фiцвайн спитав: а видобувати
квадратний корiнь вiн теж умiє? Мiстер О'Мельдон сказав, якщо вже вiн може
пiдносити в куб, то в квадрат i поготiв, i якщо вже вiн умiє видобувати
корiнь кубiчний, то з квадратним i поготiв упорається. Я питаю мiстера
Луїта, сказав мiстер Фiцвайн. Тут iдеться не про те, щоби зводити в куб чи в
квадрат, сказав Луїт. Як це так? сказав пан Фiцвайн. Луїт вiдповiв, людина з
багатою уявою здатна пiдносити i в куб i в квадрат подумки, числа нiби самi
з'являються перед її внутрiшнiм зором. Тобто ви виступаєте за викорiнення
коренiв? сказав мiстер Фiцвайн. Не всiх, сказав Луїт, а тiльки кубiчних. А
як бути з квадратними? сказав мiстер Фiцвайн. Не чiпати їх, сказав Луїт. Як
це так? сказав мiстер Фiцвайн. Людина з багатою уявою здатна видобувати
квадратний корiнь подумки, сказав Луїт, так само як i з допомогою аркуша
паперу i олiвця. А корiнь кубiчний? сказав мiстер Фiцвайн. Луїт нiчого не
вiдповiв, та й що йому було казати? А корiнь четвертого ступеня? сказав
мiстер О'Мельдон. То є, власне, квадратний корiнь у квадратi, сказав Луїт. А
корiнь п'ятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. Та хiба ж Господь наш воскрес
на другий день? сказав Луїт. А корiнь шостого ступеня? сказав мiстер
Дебейкер. То є квадратний корiнь у кубi або кубiчний у квадратi, сказав
Луїт. А корiнь сьомого ступеня? сказав мiстер Макстерн. А ходити по водi яко
по суху? сказав Луїт. А корiнь восьмого ступеня? сказав мiстер О'Мельдон.
Квадратний квадратного кореня у квадратi, сказав Луїт. Настав час для
запитань i вiдповiдей. Радiсть i туга, здрастуй i прощавай, удар i вiдсiч,
програв i перемiг, перемiг i програв - усе змiшалося у цiй великiй, до
всього байдужiй залi. А корiнь дев'ятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. То
є кубiчний корiнь у кубi, сказав Луїт. А корiнь десятого ступеня? сказав
мiстер Дебейкер. Не може iснувати без п'ятого ступеня, сказав Луїт. А корiнь
одинадцятого ступеня? сказав мiстер Макстерн. Якщо його у вiскi встромити?
сказав Луїт. А корiнь дванадцятого ступеня? сказав мiстер О'Мельдон. То є
корiнь квадратний кубiчного кореня у квадратi або корiнь кубовий квадратний
кореня у квадратi, або корiнь квадратний квадратного кореня в кубi, сказав
Луїт. А корiнь тринадцятого ступеня? сказав мiстер Фiцвайн. Годi! зайшовся
криком мiстер Магершон. Тобто? сказав мiстер Фiцвайн. Годi! сказав мiстер
Магершон. Яке ви маєте право казати "годi"? сказав мiстер Фiцвайн.
Джентльмени, джентльмени, сказав мiстер Макстерн. Мiстере Луїт, сказав
мiстер О'Мельдон. Слухаю вас, сер, сказав Луїт. Ось передi мною сьогоднi на
аркушi було два стовпчики чисел, сказав мiстер О'Мельдон, в одному, там, де
позначалися коренi, стояли лише двозначнi числа, в iншому, там, де був
стовпчик з кубами, стояли лише шестизначнi числа. Стовпчик з кубами!
вигукнув мiстер Макстерн. Що таке? В чому там справа? сказав мiстер Фiцвайн.
Яка краса, сказав мiстер Макстерн. А й справдi, мiстере Луїт, як ви гадаєте?
сказав мiстер О'Мельдон. Я до музики не вдатний, сказав Луїт. Я не це мав на
увазi, сказав мiстер О'Мельдон. А що ви маєте на увазi? сказав мiстер
Фiцвайн. Я маю на увазi, сказав мiстер О'Мельдон, з одного боку, те, що в
одному iз стовпчикiв, тобто у стовпчику коренiв, знаходимо лише двозначнi
числа, а з iншого, тобто у стовпчику кубiв, знаходимо лише шестизначнi
числа. Я ж правду кажу, мiстере Луїт? Список - перед вами, сказав Луїт. А
стовпчик iз коренями також дуже симпатичний, як на мене, сказав мiстер
Дебейкер. Так, але до стовпчика з кубами йому i не братися, сказав мiстер
Макстерн. Ну, може, й не зовсiм так, але й не те, щоб зовсiм не так, сказав
мiстер Дебейкер. І тут вiн заспiвав:
Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв
І питає, що той буде пити?
Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв
І питає, що той буде пити?
Стовпчик кубiв зустрiв стовп коренiв
І питає, що той буде пити?
Склянку добрих чорнил, каже стовп коренiв,
З вiрним стовпчиком рiдних, братерських кубiв
Завжди ладен я перехилити.
Ха-ха-ха-ха, ха-ха, ха, гм, сказав мiстер Дебейкер. Чи будуть ще якiсь
питання, перш нiж я пiду додому, сказав мiстер Фiцвайн. Я саме пiдняв дуже
важливе питання, сказав мiстер О'Мельдон, але мене перебили. То хай вiн
продовжить з того мiсця, де зупинився, сказав мiстер Магершон. Те важливе
питання, яке я пiднiмав, сказав мiстер О'Мельдон, коли мене перебили,
полягало ось у чому: iз двох стовпчикiв чисел, якi бачив сьогоднi, один, а
саме... Вiн уже двiчi про це говорив, сказав мiстер Макстерн, продовжуйте не
з того мiсця, де ви почали, а з того, де вас урвали. Чи ви хочете повторити
помилку дарвiнiвської гусенi? Дарвiнiвської кого? сказав мiстер Дебейкер.
Дарвiнiвської гусенi? сказав мiстер Магершон. А що там iз ним сталося?
сказав мiстер Макстерн. А сталося iз ним те, сказав мiстер Магершон, що,
коли вiн лежав у гамацi, то на нього раптом... А ми хiба зiбралися для того,
щоб обговорювати гусiнь? сказав мiстер О'Мельдон. Та Бога ради, викладiть
нарештi своє питання, сказав мiстер Фiцвайн, i дайте менi спокiйно пiти
додому до моєї жiнки. І до дiтей, додав вiн. Питання, яке я збирався
викласти, сказав мiстер О'Мельдон, коли мене так брутально урвали, полягало
ось у чому. Якщо у лiвому стовпчику, тобто стовпчику коренiв, замiсть
двозначних чисел трапляються i трьох, i чотирьохзначнi, не кажучи вже про
iншi, тодi у правому стовпчику, тобто у стовпчику кубiв, замiсть суто
шестизначних чисел мусили бути й семи-, восьми-, дев'яти-, десяти-,
одинадцяти- i навiть дванадцятизначнi числа. Пiсля цих слiв запала мовчанка.
Чи не так? мiстере Луїт, сказав мiстер О'Мельдон. Може бути, сказав Луїт. У
такому разi чому, сказав мiстер О'Мельдон, перехнябився уперед i вдарив
кулаком по столу, чому їх тут немає? Кого там немає? сказав мiстер Фiцвайн.
Того, про кого я щойно казав, сказав мiстер О'Мельдон. Тобто? сказав мiстер
Фiцвайн. Мiстер О'Мельдон вiдповiв: з одного боку, у першому стовпчику...
Тобто стовпчику коренiв, сказав мiстер Дебейкер. Мiстер О'Мельдон продовжив:
трьох i навiть чотирьохзначнi числа... Не кажучи про всi iншi, сказав мiстер
Макстерн. Мiстер О'Мельдон продовжив: а з iншого боку, в iншому... Тобто
стовпчику кубiв, сказав мiстер Магершон. Мiстер О'Мельдон продовжив:
семизначнi... Восьми... сказав мiстер Дебейкер. Або дев'яти, сказав мiстер
Макстерн. Або десяти, сказав мiстер Магершон. Або одинадцяти, сказав мiстер
Дебейкер. Або навiть дванадцяти, сказав мiстер Макстерн. Значить, сказав
мiстер Магершон. А що їм там робити? сказав мiстер Фiцвайн. Пташка божая не
знає нi турбот i нi... сказав Луїт. Чи можу я припустити, мiстере Луїт,
сказав мiстер О'Мельдон, що, якщо я запитаю цього чоловiка i попрошу його
назвати кубiчний корiнь iз... вiн схилився над аркушем,- ну, скажiмо,
дев'ятисот семидесяти трьох мiльйонiв двохсот пятидесяти двох тисяч двохсот
семидесяти двох, то чи зможе вiн вiдповiсти? Тiльки не сьогоднi, сказав
Луїт. Або, принаймнi, сказав мiстер О'Мельдон, знову зазираючи у свiй аркуш,
iз дев'ятсот дев'яноста восьми мiльярдiв семисот мiльйонiв ста двадцяти
дев'яти тисяч дев'ятиста дев'яноста дев'яти? В принципi так, але не зараз,
сказав Луїт. Ха, сказав мiстер О'Мельдон. То ви вже виклали своє питання,
мiстере О'Мельдон, сказав мiстер Фiцвайн. Так, сказав мiстер О'Мельдон. Менi
приємно це чути, сказав мiстер Фiцвайн. Ви про це нам пiзнiше розкажете,
сказав мiстер Магершон. Але де ж я бачив це обличчя, сказав мiстер Фiцвайн.
І ще один момент, сказав мiстер Макстерн. Сонце вже зайшло за захiдний
обрiй, сказав мiстер Дебейкер, вiн обернув голову i витягнув руку в тому
напрямку. Всi iншi теж обернулися i не зводили погляду з того мiсця, де
щойно було сонце. Але мiстер Дебейкер крутнувся i, вказуючи в протилежний
бiк, сказав, а от на сходi сутенiє набагато швидше. Потiм усi обернулися i
прикипiли очима до вiкон, в яких щось наче мерехтiло, i до темно-сiрого неба
понад самою землею i свiтло-сiрого трохи вище. Бо нiч, здавалося, не стiльки
западала, скiльки пiднiмалася знизу, немов новий день. Але, нарештi, немов
вiдходячи вiд могили, в яку щойно поклали близьку вам людину, затямте мої
слова, мiстере Грейвз, в яку щойно поклали близьку вам людину, їхнi тiла,
охаючи та ахаючи, повiльно знялися зi своїх мiсць i рушили геть, а мiстер
Фiцвайн мерщiй зiбрав усi папери, бо у призахiдному свiтлi вiн згадав, де
саме дуже давно вiн побачив це обличчя. І от вiн пiдвiвся i похапцем вийшов
iз зали (немов можна було якось вискочити iз зали не пiдводячись), слiдом за
ним потяглися, не дуже кваплячись, його помiчники у такому порядку, спершу
мiстер О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, тодi мiстер Дебейкер, а там i мiстер
Магершон, випадково так вийшло, навмисно чи iще якось Бог його знає. Потiм
мiстера О'Мельдона, поки вiн зупинявся, щоб потиснути руку Луїту, погладити
мiстера Накiбала по головi i зразу непомiтним рухом витерти руку об штани,
наздогнали i залишили позаду спочатку мiстер Макстерн, тодi мiстер Дебейкер,
а там i мiстер Магершон. А потiм i мiстер Макстерн, поки вiн зупинився, щоб
висловити якусь iз своїх думок, наздогнали i залишили позаду спочатку мiстер
Дебейкер, а там i мiстер Магершон. А потiм мiстера Дебейкера, коли той
нахилився, щоб зав'язати шнурiвку на черевицi, яка, як завжди, розв'язалася,
обiйшов мiстер Магершон, який тихо й повiльно почвалав самотньо до дверей,
немов якийсь iз персонажiв Едгара По, i ще трохи дiйшов би до них i пройшов
би крiзь них, якби раптом якась нагла думка не спинила його ходи i не
примусила його заклякнути, розкарячивши i без того кривi кiнцiвки, так що
вага всього його тiла мала розподiлитися мiж лiвою ступнею та пальцями
правої ноги i довго хиталася мiж ними, не знаючи, де б їй, переляканiй,
знайти пришиб. Тепер порядок, згiдно з яким вони рушили слiдом за мiстером
Фiцвайном (вiн, до речi, на цей час уже їхав у одинадцятому трамваї),
докорiнно змiнився. Тобто перший колись тепер був останнiй, а останнiй тодi
- тепер перший, другий тодi - нинi третiй, а третiй - другий. І первiсний
порядок (спершу мiстер О'Мельдон, далi мiстер Макстерн, далi мiстер Дебейкер
i мiстер Магершон) тепер внаслiдок обдумування, нахиляння, мiркувань i
вiтання змiнився на iнший (спершу мiстер Магершон, далi мiстер Дебейкер,
мiстер Макстерн i мiстер О'Мельдон). Але ледве мiстер О'Мельдон, як слiд
привiтавшися, подався до мiстера Макстерна, як мiстер Макстерн, як слiд
замислившись, рушив, разом iз мiстером О'Мельдоном до мiстера Дебейкера. Але
ледве мiстер О'Мельдон i мiстер Макстерн встигли, як слiд, спершу мiстер
О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, перший - привiтатися, другий - подумати i
разом рушити до мiстера Дебейкера, як мiстер Дебейкер, як слiд нахилившися,
подався разом iз мiстером О'Мельдоном i мiстером Макстерном у бiк мiстера
Магершона. Але ледве мiстер О'Мельдон i мiстер Макстерн, i мiстер Дебейкер
встигли, як слiд, спершу мiстер О'Мельдон, тодi мiстер Макстерн, а вiдтак i
мiстер Дебейкер, перший - привiтатися, другий - замислитися, третiй -
нахилитися i разом податися до мiстера Магершона, як мiстер Магершон, як
слiд замислившися, рушив, разом iз мiстером О'Мельдоном, мiстером Макстерном
i мiстером Дебейкером до дверей. І от iз дверей пiсля неодмiнного тупцяння,
обмiну надлишками нудної гречностi, пропускання один одного вперед,
вiдступання убiк, наступання на ноги i прориву на шляхетнi лункi сходи i
виходу на внутрiшнє подвiр'я, яке вже полонила чорна нiч, один за одним
вервечкою вийшли мiстер Макстерн, мiстер О'Мельдон, мiстер Магершон i мiстер
Дебейкер, яких саме так, а не iнакше розставив випадок чи яка iнша
фанаберiя. Отже той, хто спершу був перший, а вдруге останнiм, тепер був
першим, а той, хто був спершу другим, а вдруге третiм, тепер був першим, а
той, хто був спершу третiм, а вдруге другим, тепер був останнiм, а той, хто
був спершу останнiй, а вдруге першим, тепер був третiм. А одразу за ними,
накинувши верхнiй одяг, подибав надвiр i мiстер Накiбал. А одразу за ним
вийшов Луїт. І Луїт, спускаючись сходами, перестрiв старого, гiркого, бiлого
i мiцного сторожа Пауера, що саме пiднiмався нагору. Коли вони порiвнялися,
зовсiм сивий сторож скинув свого кашкета, а Луїт усмiхнувся. І добре, що
кожен вчинив саме так. Бо якби Луїт не всмiхнувся, то i Пауер не скинув би
кашкета, а якби Пауер не скинув кашкета, тодi Луїт не всмiхнувся б, i так би
вони i проминули один одного, iдучи кожен своїм шляхом, Луїт униз, Пауер
нагору, перший з похмурим виразом другий у кашкетi. А на другий день... Але
тут Артуровi не iнакше, як набридла його iсторiя, бо вiн покинув мiстера
Грейвза i повернувся до будинку. Уот був йому вдячний за це, бо Артурова
iсторiя, яку вiн сприймав не пропускаючи анi слова, вельми Його виснажила й
занудила. Тому вiн iз чистим сумлiнням мiг тепер казати, що вiн, до речi, й
робив, що з усього почутого i побаченого пiд час служби у мiстера Нота,
нiчого вiн так ясно не бачив i не чув, як Артура та мiстера Грейвза, якi
стоять на залитiй сонцем галявинi, i Луїта, i мiстера Накiбала, i мiстера
О'Мельдона, i мiстера Магершона, i мiстера Фiцвайна, i мiстера Дебейкера, i
мiстера Макстерна, i всi їхнi вчинки й слова. Зрозумiв вiн усе достеменно,
хоча й не мiг поручитися за точнiсть чисел, а перевiряти вiн їх не став, бо
до чисел вiн не мав кебети. А слова, навiть якщо вони й не були точною
цитатою, все ж передавали змiст того, що мовили Артур, Луїт, мiстер Накiбал
та iншi. Свого часу цей випадок вельми його потiшив i дуже довгий час нiчого
його бiльше не тiшило, i ще довший час спогади про ту пригоду були для нього
джерелом постiйної втiхи. Але пiд кiнець усе це його дооре стомило, тодi вiн
зрадiв, коли Артур урвав свою розповiдь i пiшов до хати. Тодi Уот злiз зi
свого горбка i подумав, шо не зле було б зараз опинитися в затiнку
прохолодної оселi i перехилити скляночку молока. Але вiн не наважився
залишити мiстера Нота у садку на самотi, хоча не було нiяких пiдстав гадати,
що, якби вiн пiшов, щось вiд того змiнилося б. Вiдтак вiн побачив, що гiлки
на деревi затрiпотiли, бо за них чiплявся мiстер Нот, який, як здавалося, не
минав жодної, коли спускався з верхiвки на саму землю. Потiм мiстер Нот
розвернувся i пiшов до хати, а Уот - за ним. Вiн радiв, що так гарно провiв
цей ранок, сидячи на своєму горбочку, i передчував, як ще трохи, й ковтатиме
холодне молоко у своєму темному прохолодному ванкiрчику. А мiстер Грейвз
лишився один, стояв, опираючись на вила, посеред саду, а тiнi тим часом все
довшали i довшали. Пiзнiше Уот дiзнався вiд Артура, що коли той розповiдав
усiм свою iсторiю перш нiж стомився, звичайно, то думкою линув геть вiд
господи мiстера Нота,