ки зору розпорядників цивілізації, злиття європейської і арабської культур було вкрай бажане, оскільки європейцям тоді бракувало тих давніх наукових знань, що їх засвоїли араби. Арабський вплив неабияк збагатив Європу. Запровадження арабських цифр сприяло розвиткові математики, яка доти користувалася малопридатними для цього римськими цифрами. Запозичення арабської медицини, хімії і технології також сприяло європейському поступу. Є думка, що тамплієри запозичили доктрини християн-йоганнітів, які твердили, що саме Єгипет є джерелом мудрості Ісуса. Йоганніти вважалися хранителями кількох надзвичайно давніх документів, а головною метою їх було об'єднати людство в одній універсальній релігії миру. Від початку свого існування орден тамплієрів мав дві доктрини: одну для вузького, внутрішнього кола своїх високородних керівників, про яких мало що відомо, а іншу -- римсько-католицьку -- для зовнішнього кола. Прагнучи заволодіти багатствами ордену тамплієрів і звести нанівець його вплив, король Франції Філіпп Красивий і папа Клемент V наказали ІЗ жовтня 1307 року схопити всіх рицарів-тамплієрів. Великого магістра ордену та його рицарів, людей високої культури, звинуватили в жахливих злочинах -- людожерстві й ідолопоклонстві. Тисячі тамплієрів було закатовано у Франції. Проте в Іспанії, Португалії та Англії ліквідація ордену пройшла без такої жорстокості, як у Франції. Після п'яти з половиною років ув'язнення і нелюдських тортур великого магістра ордену тамплієрів Жака де Моле було спалено 18 березня 1314 року на острові Сіте в Парижі поблизу Понт-Нефу. Його останніми словами, як пише хроніст, були: "Франція згадає нашу останню мить. Ми вмираємо безневинно. Декрет, що згубив нас,-- несправедливий. Та на небесах є праведний суд, що ніколи не залишить без уваги благання невинного. І на цей суд я через сорок днів закличу тебе, первосвященику Риму! О Філіппе, мій королю, я даремно прощаю тебе, бо і ти засуджений Божим судом. Через рік я чекаю тебе". Папа Клемент V помер від невідомої хвороби через тридцять один день. Філіпп Красивий помер у невимовних стражданнях наприкінці 1314 року. Більшість тих, хто переслідував орден, померли передчасною і насильницькою смертю. Цікаво навести думку Британської енциклопедії про процес над рицарями-тамплієрами: "Насправді більшість істориків вважають тамплієрів невинними в тих звинуваченнях, які було проти них висунуто". Чи справді керівники ордену мали доступ до таємних знань? У Франції провели солідні дослідження, які встановили інтригуючу символіку в церквах та соборах, збудованих орденом тамплієрів. Мої власні дослідження і відкриття зв'язку між тамплієрами і гральними картами таро, де зашифровано унікальні пророкування на багато віків, підтверджують здогад, що внутрішнє коло ордену володіло езотеричним вченням (Е. Томас. По той бік бар'єру часу.--Лондон, 1973). Знаменно, що один із засновників ордену тамплієрів, святий Бернард де Клерво, був близьким другом святому Малаччі де Армага, якому ми зобов'язані знаменитими передбаченнями пап, де вказуються особистості пап на прийшлі віки. Ці передбачення є, безперечно, проявом таємної науки чи мистецтва, якими володіють лише найбільш посвячені люди. Я цілком пристаю на думку Менлі Холла: "Орден храму походив із таємних шкіл і був прямим джерелом пізніших езотеричних братств". Через три століття після знищення ордену тамплієрів у Європі виникло інше братство, що закликало до реформації світу. Ось як абат Монтфакон де Віллар характеризує його вчення: "Вони вважають, що стародавні філософи Єгипту, Халдеї, маги Персії та гімнософісти Індії вчили того самого, чого вчать і вони". У мої наміри не входить детально подавати історію цього таємного товариства, яке називалося братством розенкрейцерів; я лише відзначу його високу мету і зв'язки з ієрархією махатм. 1614 року в Німеччині з'явилися перші маніфести розенкрейцерів -- "Світова реформа", "Слава і сповідь братства Трояндового хреста". "Сповідь" зверталася безпосередньо до "освіченої Європи"; та була перша подібна декларація в історії, що йшла не від короля чи церкви, а від конклаву анонімних осіб. Автори цих маніфестів самі заявляють, що мусять приховувати імена, бо власті переслідують їх. Вивчення "Сповіді" розенкрейцерів виявляє її революційну суть. В епоху феодалізму розенкрейцери пропонують своє вчення "як принцам, так і селянам". У п'ятому розділі вони заявляють, що будуть "реформувати уряди Європи" і що "владарювання облудної теології буде скасовано". Стосовно ж власних філософських цілей, то вони обіцяють, що "суперечності науки й теології буде узгоджено" і що "двері мудрості знову відкриті світові". Знаменно, що після цих розенкрейцерських маніфестів 1614 року в розвитку науки розпочалися підйоми й стрибки, які досягли кульмінації в нинішню космічну еру. Те ж можна сказати й про заклик розенкрейцерів до демократії, коли на одну дошку ставились князі й селяни, проголошувалася необхідність освіти, внутрішньої культури, бо освіта звільняє від невігластва й забобонів. З моменту утворення братство набуло міжнародного характеру, поширивши свій вплив за межі Німеччини. 1622 року в Парижі з'явилась афіша, яка здивувала і простого перехожого, і священика, і аристократа: "Ми, спрямовані нашою колегією, її главою і братами-розенкрейцерами, засновуємо нашу видиму й невидиму обитель у цьому місті найвищою ласкою, до якої спрямовані серця праведників. Ми вчимо без книг і нот, розмовляємо мовою країни, де перебуваємо, аби вберегти людей, подібних до нас, від смертельної помилки". Історики не змогли з'ясувати, чи існували розенкрейцери в XVII столітті, коли вперше з'явилися їхні маніфести. Причина проста -- адепти самі таємно добирали кандидатів у це товариство. Тому годі вступити в братство, якщо вас туди не запросили. Можна допустити, що добра половина європейських учених отримала такі запрошення, проте вони не признавалися, що причетні до нього. Якщо такий висновок хибний, то як тоді пояснити, що наука ракетою злетіла вгору, щойно були опубліковані маніфести на початку XVII століття? Програма світової реформації виявилась успішною. Справді, адепти Трояндового хреста знали все наперед! Ось чому й заявляли в "Сповіді": "Нас, відповідальних за ці зміни, ніхто не знатиме". Світову реформацію започаткували вчителі Сходу. Зв'язки ордену розенкрейцерів з Азією проглядаються в латинському памфлеті, опублікованому 1618 року Генріхом Неухузіусом, через чотири роки після маніфестів розенкрейцерів. У цьому памфлеті автор недвозначно вказує, що після завершення своєї роботи адепти повернуться в Індію. 1775 року в рукописі Сімсона, члена російської ложі обряду Сен-Мартена, стверджується, що "справжнє масонство прийшло в Росію з Тібету". То була приголомшуюча заява, бо для людей XVIII століття Тібет був таким само далеким, як і Місяць сьогодні. Цей документ свідчить про зв'язки європейських масонських лож із тібетською твердинею мудреців. 1710 року Зігмунд Ріхтер (Сінцерус Ренатус) опублікував закони братства під назвою "Досконале й істинне виготовлення філософського каменю золотим братством Троянди й Хреста". Серед законів є і клятва не розголошувати таємниць містерій. Прийнятий у братство розенкрейцерів отримував порцію філософського каменю, достатню, щоб забезпечити довгу молодість і життя протягом принаймні шістдесяти років після того, як його прийняли в братство. Після омолодження брат мусив змінити ім'я і місце проживання, щоб не привертати до себе зайвої уваги. Ніхто з членів братства не мав права виготовляти алхімічним методом перлів чи коштовних каменів надмірної величини, аби не зажити лихої слави. Член братства розенкрейцерів давай обітницю не одружуватися без особливого на те дозволу. Він завжди виконував розпорядження магістра ордену, а посвячення в члени братства мусило відбуватися лише в Домі розенкрейцерів. Ці правила свідчать про невідомі науці методи омолодження і штучного виробництва коштовних каменів. Філософський камінь розенкрейцерів нагадує камінь Чінтамані, а методи омолодження нагадують подібну практику в царстві пресвітера Іоанна, згадуване в попередньому розділі. Франкмасони, хоч вони й мали менш екзотичні цілі, ніж орден розенкрейцерів, пов'язувалися з цим орденом задовго до заснування Великої ложі Англії, яке мало місце 1717 року. Вірш Генрі Адамсона з поеми "Музи надгробного плачу", що побачила світ у Перті (Шотландія) 1638 року, підтверджує це: "Оскільки ми -- брати-розенкрейцери, То маємо слово "масон" і маємо бачення друге". Ці рядки доводять і те, що розенкрейцери активно діяли в, Шотландії через чверть століття після публікації в Німеччині "Слави братства". Про зв'язок франкмасонів з тамплієрами здогадувалися масонські історики. Справді, не хто інший, як Альберт Пік, що отримав вищий ступінь масонства, вважав, що ініціали останнього магістра ордену тамплієрів містять пароль трьох основних ступенів. Всесвітню боротьбу розенкрейцерів і масонів за демократію та інтернаціоналізм чітко виклав шотландець Ендрю Майкл, кавалер Рамсей, коли виступав перед Великою ложею Франції у 1737 році: "Світ -- це не що інше, як величезна республіка, де кожна нація -- родина, а кожен індивід -- дитина". Наприкінці він проголосив, що єдина мета ордену масонів -- "створити за віки духовну імперію, де без скасування обов'язків, існуючих у різних державах, створився б новий народ, який склали б різні національності, зцементовані воєдино доброчесністю І наукою". Безперечно, людство сьогодні мислить більш інтернаціональне, ніж двісті років тому, хоча старі чудовиська націоналізму й сектантства ще живуть. У цьому розумінні програму франкмасонства виконано успішно. Ми коротко виклали деякі дані про діяльність зовнішнього кола Стражів людства. В своїх гуманітарних задумах духовні вчителі Землі не цурались і церковних каналів. Численні великі душі надихалися магами Сходу як у католицькій, так і в протестантській церквах. А в православних монастирях, як-от Афонський, серед ченців теж було чимало посвячених. Серед учених минулого, що здійснювали місію. Шамбали, слід згадати Парацельса (1493--1541). Він запровадив нові методи в медицині й першим у Європі застосував для лікування ртуть і опій. Він визнавав телепатію, вдавався до психічного впливу й провадив досліди з штучного вирощування людини, так званого "гомункулуса". Парацельс мандрував по Азії в 1513--1524 роках; вважається, що саме тоді він і відвідав тібетський ламаїстський монастир братства магів. Іншим історичним персонажем, що, як вважають, інсценував свої смерть і похорон, а сам подався до Центральної Азії в XIV столітті, був Нікола Фламель. Він умів добувати золото алхімічним способом. Однак жив з професії нотаріуса, а свої значні статки, нажиті алхімією, витрачав на будівництво лікарень і гуртожитків для бідняків у Парижі та інших містах Франції. Надгробок Ніколи Фламеля і його дружини Пернель існував у паризькій церкві Невинних ще в XVI столітті. Разом із секретом отримання золота Фламель і його дружина відкрили й еліксир молодості, навчилися подовжувати собі життя. Більш ніж вірогідно, що в могилах Фламелів поховані інші люди, померлі на час їхньої гаданої смерті. У XVIII столітті абат Вілен писав, що Фламель відвідав французького посла в Туреччині Дезалью -- майже через чотири століття після його нібито смерті! І це не єдине таке повідомлення. У своїй "Історії французів різних станів" Аман Алексіс Монтей мовить про якогось службовця Марселя, що теж зустрічав Фламеля і розмовляв з ним через кілька століть після його гаданої кончини в XIV столітті. Поль Люка, якого Людовік XIV послав збирати старожитності в Греції, Єгипті й на Середньому Сході, видав 1714 року книгу "Мандрівка пана Поля Люка з веління короля", в якій розповів про чотирьох дервішів, що зустрілися йому в Бруссе (Туреччина). Один із них розмовляв багатьма мовами, серед них і французькою. Цей дервіш заявив, що прийшов з віддаленої обителі мудреців. Здавалося, йому років тридцять, але час, що його він мав би затратити на свої тривалі мандрівки, мусив складати щонайменше століття. На згадку про ім'я Фламеля, дервіш запитав: "Ви справді вірите, що Фламель помер? Ні, ні, друже, не обманюйте себе, Фламель усе ще живий; ні він, ні його дружина ще не зустріли смерті. Уже років три як я залишив його в Індії. Він -- один з моїх найкращих друзів". Цей дервіш, видимо, був посланцем азіатського Олімпу й виконував якесь їхнє доручення. Ось що почув Микола Реріх від учених лам в серці Азії: "Хто співпрацює з Шамбалою, не живе самотиною, він мандрує повсюди". Серед співтрудівників ієрархії Світла не можна не згадати Олени Блаватської, що багато років навчалася в махатм у віддаленому Тібеті, а тоді, як їхній посланець, вирушила до Європи й Америки. За старовинним звичаєм архатів, заведеним Цзонкабою, великим реформатором буддизму і послом Шамбали, посланці вирушають наприкінці кожного століття, аби просвітити чи застерегти людство. Майже достеменно, що Блаватська виконувала подібну місію, коли 1875 року за вказівкою махатм заснувала теософське товариство. Метою його була робота для всесвітнього братства людей, що само по собі було революційною програмою за вікторіанської епохи націоналізму й колоніалізму. Вивчення давньої мудрості Сходу було іншим, не менш важливим завданням цього братства. Довге перебування Блаватської в Індії та її ненависть до расової і класової дискримінації, викликало підозру до неї британського уряду в Індії. Хоча через чверть століття після заснування теософського товариства вчителі Тібету урвали безпосередній зв'язок із ним, воно й далі виконує важливе завдання, привертаючи західні уми до духовної спадщини Азії. Наприкінці минулого століття князь М. Т. Лоріс-Меліков, виконуючи наказ архатів, запропонував цареві Олександру II проект ліберальних реформ, щоб усунути деспотичний режим мирним шляхом. Те робилося від імені філантропічного братства, зв'язаного з радою адептів. Цар надто повільно розглядав проект, а невдовзі загинув від бомби революціонерів. Коли його спроба лібералізації Росії зазнала невдачі, Лоріс-Меліков виїхав до Франції, де й помер 1888 року. Знаменно, що Олена Блаватська знала князя замолоду і, можливо, знала й про його зв'язки з братами Світла. Можна виснувати, що програма піднесення духовності й інтелектуальності людства діє упродовж століть. Певного часу всі братства виконували завдання ієрархії; інтим часом окремі особи несли нові революційні ідеї, щоб покращити соціальні умови чи розвинути науку й філософію. Основний лейтмотив цього великого задуму -- "Світло здолає темряву". 11. МІСІЯ СЕН-ЖЕРМЕНА На Брестському пам'ятнику в північно-західній частині площі Згоди в Парижі, на боці, зверненому до саду Тюїльрі, відмічено місце, де стояла гільйотина, що стинала голови "ворогам Республіки" під час Терору. За хвилину до своєї страти мадам Ролан кинула тут осатанілому натовпу безсмертні слова: "Свободо! Скільки злочинів коїться в ім'я твоє!" Запобігти цьому спалахові насильства й жорстокості, не порушуючи природного ходу соціального розвитку, намагався великий адепт, що несподівано з'явився на французькій сцені 1743 року; він прибув із Азії, де, як прочанин, провів певний час у віддалених гірських монастирях, а згодом був гостем щаха Персії. Цього посланця звали граф Сен-Жермен. Середнього зросту, але міцної статури, він розмовляв з аристократами, не зважаючи на їхні ранги й титули. Зате з простолюдом був душевним і добрим. Граф не раз сидів за столом з королями та принцами, проте ні їжі, ні вина не торкався; вдома обід йому замінювала миска рідкої каші, схожої на звичайну тібетську страву з ячменю. Оскільки метою його місії було зблизитися з королями та аристократією, аби схилити панівні кола до поміркованості й реформ (що раніше намагався зробити Аполлоній Тіанський), Сен-Жермен і діяв, щоб привернути їхню увагу до себе -- одяг його прикрашали великі діаманти. Добірне братство, до якого він належав, чудово бачило загрозливу ситуацію у Франції XVIII століття, що до неї призвели честолюбні війни Людовіка XIV і його непомірна пристрасть до зведення розкішних палаців. Граф Сен-Жермен з'явився у Франції за Людовіка XV, людини культурної, але досить себелюбної. Графа привіз із Пруссії 1743 року маршал де Бельіль, а представила його Людовіку XV королівська фаворитка маркіза де Помпадур, жінка освічена й витончена. І недарма пересторога щодо майбутнього Франції призначалася саме цьому правителю, котрий якось недбало кинув: "Після нас хоч потоп". Саме цей кривавий потоп і прагнув відвернути посланець Шамбали. Цей різновид посланців можна розпізнати за деякими властивими їм рисами. Перш за все вони пацифісти й апостоли вчення Серця; по-друге, вони, як правило, пов'язані з Азією. І, по-третє, володіють невідомими силами, які можна віднести до окультних. Сен-Жерменові якраз і були властиві всі ці риси посланця міста Безсмертних. Про наукові досягнення графа, який умів вирощувати штучні перли, отримувати великі діаманти з дрібних і виготовляти не відомі доти фарби, розповідала одна з моїх попередніх книг -- "Ми -- не перші" (український переклад див. "Всесвіт" No 11--12, 1988). Сен-Жермен вільно володів багатьма мовами-- французькою, німецькою, італійською, англійською, російською, португальською, іспанською, грецькою, латиною, санскритом, арабською і китайською. Цей лінгвістичний рекорд, такий незвичний для XVIII століття, не знайшов задовільного пояснення. Чи не вдалося графові справді подовжити життя на сотні років, як у це вірили його прихильники? Мадам де Хуссе, фрейліна маркізи де Помпадур, так описує його здібності: "Досконале знання мов, як давніх, так і сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиція, спалахи якої вловлюєш під час його примхливої розмови; він об'їздив увесь світ, і король охоче слухав розповіді про його мандри в Азію та Африку. Як і розповіді про придворне життя в Росії, Туреччині та Австрії. Здавалося, для нього більше важать таємниці кожного царського двора, аніж бути довіреною особою короля". Саме виняткова компетенція в дипломатії і його миротворчі зусилля викликали підозру до нього шефів таємної поліції у Франції, англії та деяких інших країнах. У Франції Шуазель запідозрив його в шпигунстві на користь Пруссії, з якою Франція тоді була в стані війни. В Англії Пітт вважав його російським шпигуном. Всі ці підозри, як видно, не мали під собою грунту, але те, що Сен-Жермен близький до Людовіка XV та до інших європейських монархів, викликало заздрощі державних міністрів. 1746 року його навіть затримали в Лондоні, чому передували досить інтригуючі події. Імпозантна зовнішність Сен-Жермена спричинилася до того, що одна англійська леді стала виявляти до графа посилену цікавість. Це викликало спалах ревнощів у її молодого залицяльника, який і підкинув до кишені Сен-Жермена компрометуючого листа. Власті, яких було повідомлено про той лист, негайно заарештували графа. Та невдовзі було доведено, що це брудна фальшивка, і прямо з в'язниці Сен-Жермена було запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий лорд писав Мітчеллу, британському послу в Пруссії: "Перевірка його (Сен-Жермена) ніяких результатів не дала". Того року Франція провадила з Пруссією програшну війну. Король і мадам Помпадур прагнули миру, як, утім, і весь народ Франції. При сприянні військового міністра маршала Бельіля, особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа в Голландію; там він мав укласти сепаратну угоду з Пруссією, причому в цій справі йому мав посприяти герцог Луї де Брунсвік, на прихильне ставлення якого Сен-Жермен міг розраховувати. Це сприяло б тому, що Австрія, союзниця Франції, капітулювала б і настав би кінець війні. Коли герцог Шуазель, міністр закордонних справ, дізнався про плановані без його відома мирні переговори, то заявив Людовіку XV рішучий протест, і король мусив облишити свій задум. Він спішно послав спеціального гінця до Сен-Жермена, аби попередити свого друга: Шуазель вимагає видачі його, щоб запроторити в Бастілію. Сен-Жермен не став гаятися -- він перетнув Ла-Манш і зник в Англії. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав йому в листі з Амстердама 1760 року: "Я знаю, що ви -- один із найвидатніших людей Землі, і засмучений, що ці нікчеми турбують вас і снують інтриги проти ваших миротворчих зусиль". Це лише один випадок із життя Сен-Жермена, якого розуміли далеко не всі його сучасники. 1762 року він несподівано з'являється у Санкт-Петербурзі, де якраз померла імператриця Єлизавета й коронувався цар Петро III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська, доводилася донькою одному з друзів Сен-Жермена. Сімнадцять років Катерина терпіла пияцтво й дебоші свого чоловіка. Такі звички робили з нього людину, найменше здатну правити величезною імперією, як Росія, чому брати Орлови й здійснили державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала імператрицею Катериною II і правила Росією двадцять дев'ять років як один із її найвидатніших монархів. Вона розширила кордони імперії, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла поширенню в країні європейських звичаїв. За російсько-турецької війни, коли російський флот стояв в італійському порту Ліворно, Сен-Жермен з'явився на борту фрегата у формі російського генерала. Граф Григорій Орлов представив Сен-Жермена герцогу д'Анспагу 1771 року такими словами: "Ось людина, що відіграла таку видатну роль у нашій революції". Сфера впливу графа Сен-Жермена не обмежувалася Францією та Росією. Не менш важливою для нього була і Пруссія. Його друг, послідовник і учень принц Карл фон Гессе-Кассель, допомагав адептові заснувати так зване Масонство високого ступеня. То був сплав доктрин і законів розенкрейцерів та тамплієрів з умоглядним масонством; лібералізм цього братства вплинув на інтелігенцію Європи. Справді, і в Росії на початку XIX століття був літературний період, відомий, як "масонський". Однак поразка повстання декабристів 1825 року поклала край цьому потягові до демократії. Закони Масонства високого ступеня, розроблені Сен-Жерменом і принцем Карлом, згодом поширилися в Америці, де шотландський закон виступив за відокремлення церкви від держави. Американську демократію було започатковано в паризьких салонах, де Жан-Жак Руссо опублікував свою "Суспільну угоду". Не зайве нагадати, що Сен-Жермен, Лафайєт і Франклін входили до масонської ложі "Дев'ять сестер" у Франції; до неї незадовго до кончини вступив і Вольтер. Руссо, пророк тогочасної демократії, об'єднався з Сен-Жерменом у "Ложі суспільної угоди" в Парижі. Можна ще згадати слова графа, які відбивають осуд ним класового гноблення в Європі: "У вас злидні й соціальна несправедливість". Проте він покладав надії на реформи й поступове перетворення соціальних систем, а не на насильницьке повстання. На жаль, французька аристократія не прислухалася до його застережень, і революційна буря змела п. Яскраву картину діяльності Сен-Жермена в ці знаменні роки ми знаходимо в "Спогадах про Марію Антуанетту" графині д'Адемар, авторство яких приписують барону Етьєну Леону де Ламот-Лангону (1786--1864). Хоча ці мемуари насправді писані не рукою придворної дами Марії-Антуанетти, текст мусить бути вкрай близький історичній правді, тим більше що Ламот-Лангон, судячи з усього, знав графиню д'Адемар, яка прожила довге життя і померла 1822 року. Окрім того, на час підготовки тексту до друку його французький автор мусив ознайомитися з численними документами про Сен-Жермена, які натоді були в Парижі. Пізніше, коли Наполеон III виявив жваве зацікавлення до діяльності графа у Франції, ці документи зібрали в бібліотеці поліційної префектури _ тут в окремій залі зберігалися лише ті папери й листи, які стосувалися Сен-Жермена. На жаль, усе те згоріло під час Паризької комуни 1871 року. Невідомо, наскільки и,і тисячі документів були доступні барону Ламот-Лангону, коли він писав свої "Спогади" у Франції 1830-х років, але є підстави гадати, що він таки користувався ними. На початку нашого століття один із нащадків мадам д'Адемар заявив, що в родинному архіві збереглися деякі папери щодо Сен-Жермена. Як випливає зі "Спогадів", граф Сен-Жермен робив спробу попередити Людовіка XVI напередодні Французької революції. Проте аудієнції в короля не отримав, а потрапив лише в апартаменти королеви. Граф відверто розмовляв з Марією-Антуанеттою в присутності мадам д'Адемар, провіщуючи падіння монархії у Франції, якщо не встановити соціальної справедливості. Слід зазначити, що Людовік XVI досить прихильно ставився до ліберальних ідей франкмасонів, проте аристократія і багата буржуазія так тиснули на нього, що його слабка воля не могла їм протистояти. Застереження, вручене королеві Сен-Жерменом, пізніше скопіювали мадам д'Адемар: "Невдовзі настане пора, коли необачна Франція Буде ввергнута в лихоліття, якого могла б уникнути: І стане немовби пеклом, змальованим Данте. Повір, моя королево, що день цей близький, Ми побачимо, як упадуть скіпетри і кадильниці, Захитаються башти й гербові щити, навіть білий прапор, Потоки крові потечуть у кожному місті. Я чую ридання і бачу вигнанців". Коли цей вірш утрапив до рук Морепа, всесильного міністра внутрішніх справ, він знесамовитів і наказав заарештувати графа Сен-Жермена, ув'язнити його в Бастілії. Графиня д'Адемар спробувала заступитися за графа, але Морепа їй заявив: "Я знаю негідника краще, ніж ви! Його буде викрито -- у наших поліцейських властей вірний нюх". Цієї хвилини двері кабінету відчинилися, і мадам д'Адемар від несподіванки зойкнула. А обличчя міністра пересмикнулося: перед ними стояв Сен-Жермен. Він кинув міністрові такі пророчі слова: "Король покликав мене, аби я дав йому добру пораду. Та ви завадили мені зустрітися з ним, бо дбаєте лише про свій авторитет. Ви руйнуєте монархію, а в мене для Франції обмежений час. І коли він спливе, я муситиму зникнути -- мене побачать тут лише через три покоління. І мене не будуть звинувачувати, коли анархія з усіма її жахіттями спустошить Францію. Самі ви не побачите цього лихоліття, але того, що ви мостили до нього дорогу, вистачить, щоб покрити ганьбою ваше ім'я". Мовивши це, Сен-Жермен ступив до дверей, відчинив їх і вийшов. Міністр Морепа здійняв тривогу й звелів своїм костоломам схопити графа. Але той безслідно зник. Пророцтво адепта збулося: Морепа не дожив до Революції, померши 1781 року. Поза сумнівом, граф Сен-Жермен був посланцем Шамбали й захисником доктрини Серця. Про його зв'язки з Азією стали здогадуватися після його слів, що їх наводить Франц Греффер у своїх "Малих віденських мемуарах": "Я зникну з Європи й повернуся до Гімалаїв. Щоб відпочити, бо мушу відпочити. Рівно через вісімдесят п'ять років люди знову побачать мене". Отож бачимо, що адепт збирався повернутися до Європи в рік Архатів, тобто 1875 року. Чи мав Сен-Жермен доручення від своїх високих керівників у Азії? Відповідь на це запитання дають слова самого графа: "Мої руки зв'язав сильніший за мене". Чи не був тим "кимось" легендарний учитель Північної Шамбали? Ходили чутки, нібито Сен-Жермен мав таємний притулок поблизу Екса (Прованс, Францій), де він сидів на підвищенні в позі Будди, поринувши в глибокі роздуми. Німецький принц Карл фон Гессе-Кассель, який допомагав графові в його масонській та розенкрейцерській діяльності, так пише про свого навчителя в "Спогадах мого часу": "Сен-Жермен, певно, був одним із найвидатніших філософів, яких будь-коли знав світ. Друг людства, що завжди роздавав свої гроші нужденним, друг тварин. Його серце завжди прагнуло давати щастя іншим". Саме на цього дворянина з Німеччини посилається махатма Кут Хумі в листі до Сіннетта, датованому 5 серпня 1881 року, як на "вірного друга й покровителя, прихильного німецького принца, з дому якого і при якому він (Сен-Жермен) востаннє вирушив Додому". Зі слів махатми ясно, що Дім, куди вирушив адепт, десь за засніженими Гімалаями. Махатма Мор'я так описує труднощі місії свого "брата" у Франції: "Якось один знатний француз сказав Сен-Жермену: "Я не можу второпати всіх тих нісенітниць, що їх ви верзете". На що Сен-Жермен відповів: "Не важко було б уторопати мої "нісенітниці", якби ви приділяли їм таку саму увагу, яку вділяєте своїм власним нісенітницям, якби ви читали мої доповіді з такою самою увагою, з якою студіюєте списки придворних танцівниць. Та все лихо в тому, що правила менуету для вас важливіші, аніж безпека Землі". Хоч цей посол і не зміг відвернути кровопролиття Французької революції, він зробив усе, аби попередити правлячі кола про майбутні наслідки їхньої егоїстичної політики. Противники монархії мусили б спершу вивчити факти й цифри, а тоді виносити вердикт, хто жорстокіший -- король чи третій стан. 14 липня 1789 року Бастілію взяли штурмом революційні маси. Замість сподіваних там сотень в'язнів у кайданах виявили лише чотирьох фальшивомонетників, двох божевільних і одного дворянина. Та й то цього аристократа запроторили туди на прохання родини, бо мав надто небезпечні нахили; жив він у Бастілії, як і личить його титулові,-- зі своїми власними слугами. Ці неполітичні в'язні, звільнені з Бастілії історичного дня, який сьогодні відзначають як національне свято, крапля порівняно з тим безмежним морем десятків тисяч жертв, відправлених на гільйотину під час Терору. Саме цій трагедії і намагався запобігти посланець магів Азії. 12. ІСТОРИЧНІ ВТРУЧАННЯ Раніше вже мовилося, що серед таємних заповідей Цзонкаби, представника Шамбали в Тібеті XIV століття, була й така, що зобов'язувала архатів надсилати людству послання в останню чверть кожного століття. Поява аватар, або божественних перевтілень, має місце через тривалі проміжки часу, оскільки пов'язана з прецесією рівнодень. Хоча більшість місій архатів не мали успіху, здебільшого через спротив мас, але деякі з них усе ж досягли мети. Незалежно від того, дали ці місії якісь наслідки чи ні, ця традиція звертатися до людей через кожні сто років незмінне виконувалась упродовж світової історії. Ось що пише махатма Мор'я про ієрархію Світла: "Міжнародний уряд ніколи не приховував свого існування. Він заявляв про себе не маніфестами, а діями, які ще не зафіксувала світова історія. Уряд не приховує і існування своїх посланців у різних країнах. Природно, що ці посланці, оберігаючи честь міжнародного уряду, ніколи не діяли таємно. Навпаки, вони відкрито спілкувалися з різними урядами й були відомі багатьом. Література зберігає їхні імена й оточує фантастичним ореолом". Справедливість цих слів підтверджує діяльність Аполлонія Тіанського й графа Сен-Жермена. В минулі віки траплялися дивні випадки, які можна пояснити, як акти дружніх втручань у критичні моменти. Один такий епізод мав місце, коли зароджувалася велика сучасна нація -- Сполучені Штати Америки. А саме, коли розроблявся проект прапора для Американських Колоній 1775 року і коли підписувалася Декларація про незалежність 1776 року -- вони не обійшлися без підтримки цих загадкових сил. Після майже тисячолітньої епохи феодалізму настала важлива мить становлення демократії. Створення майбутнього оплоту нового ладу -- Сполучених Штатів -- мало бути ефективним з огляду на виняткове значення цієї події для світової історії. Тож немає нічого дивного, що в ці знаменні роки ставалися незвичайні події, які засвідчували втручання зовнішніх сил. 1775 року, коли батьки грядущої республіки обговорювали новий прапор, на політичній сцені з'явився дивний чоловік, що відразу завоював авторитет і подружився з Бенджаміном Франкліном та Джорджем Вашінгтоном. Цьому джентльмену, якого мемуаристи називають просто Професором, можна було дати сімдесят років, хоча він мав пряму й міцну поставу, високий зріст і вкрай благородну зовнішність, що викликала повагу. Харчувався цей чоловік незвично: не споживав ні м'яса, ні домашньої птиці, ні риби, не пив ні вина, ні пива, а дотримувався так званої дієти здоров'я: хліб, горіхи, фрукти й мед. Як і Сен-Жермен, Професор часто розповідав про історичні події з такими подробицями, наче був їх учасником. Освіченість і вишукані манери Професора справляли враження на всіх. Він багато писав і читав, проте книги й рукописи нікому не показував. Він зберігав їх у важкій дубовій скрині, ключа від якої нікому не давав. Чи не тримав він, як свого часу Нострадамус, у цьому сховку старі окультні рукописи? Коли 1775 року в одному з приватних будинків на попередній нараді почалось обговорення американського прапора, сталася подія, яку так описує один із сучасників: "Франклін сказав, що замість вчинити так, як пропонує генерал Вашінгтон, він хоче попросити його й інших присутніх вислухати свого нового і високошановного друга Професора, який люб'язно погодився повторити для всіх цього вечора те, що говорив удень щодо нового прапора для Колоній". Цей текст свідчить про важливу роль у цій справі незнайомця. На вказаному засіданні Професор закінчив свою промову значущим висновком: "Незабаром ми станемо самовизначеною незалежною нацією". Можна допустити, що генерал Вашінгтон, франкмасон, і Бенджамін Франклін, масон і розенкрейцер, упізнали в Професорові спеціального посланця Ради Мудреців, що бореться за прогрес людства з самого світанку цивілізації. 4 липня 1776 року сталася пам'ятна подія. У старому Державному домі в Філадельфії спалахнули дебати між засновниками нової республіки. Вони стосувались остаточного рішення, яке слід було прийняти, а саме: чи остаточно розривати зв'язки колоній з Англією, чи зберегти їх на певних умовах? У цей критичний момент підвівся високий Професор і виголосив полум'яну промову. Більшість учасників асамблеї його не знала, проте всі слухали з величезною увагою і навіть деяким благоговінням. Коли промовець скінчив свій виступ вигуком: "Бог дарує Америці свободу!", те було сприйнято захоплено, і один за другим посипалися підписи під Декларацією незалежності. То була мить, коли вершилась історія. Коли загальне збудження спало й делегати захотіли взнати, хто ж такий цей Професор і подякувати йому, виявилося, що він зник. Ніхто більше його ніколи не бачив. Очевидно, посланець виконав місію Високого братства, і його присутність була вже не потрібна. Чи надсилалися посланці тієї ж Всепланетної влади в наше важливе століття? Відповідь напрошується ствердна. Знову слід згадати Миколу Реріха і його місії до двох велетнів політичної арени -- Сполучених Штатів і Радянського Союзу. Достовірних свідчень про ці місії вкрай обмаль. Микола Реріх, художник, що народився в Росії, але мав скандінавських предків, виїхав з Росії до Фінляндії напередодні революції. Довгі роки він провів у Європі та Америці, потім оселився в долині Кулу в Гімалаях, де й помер 1947 року. Його картини прикрашають художні галереї Сполучених Штатів, Радянського Союзу, Франції та інших країн. Як представник Ради архатів, Реріх відвідав обидві наддержави, СРСР і США, в 1926 і 1935 роках відповідно. Хронологічно його місія до Росії була першою. Експедиція Реріха до Центральної Азії вирушила з Кашміру в серпні 1925 року. У вересні експедиція перетнула важкодоступний хребет Каракорум на висоті 5575 м, де її учасники потерпали від нестачі кисню і снігової сліпоти. За хребтом простягалася піщана пустеля Такла-Макан. У Хотані група провела чотири місяці--до кінця січня 1926 року, після чого рушила до Урумчі в Монголії і нарешті досягла озера Зайсан на китайсько-радянському кордоні в травні 1926 року. При сприянні радянського консула в Монголії Реріх отримав візу на подорож до СРСР, хоч і мав статус емігранта. 29 травня 1926 року Микола Реріх, його дружина Олена й син Юрій перетнули радянський кордон, а ІЗ червня 1926 року прибули в Москву. Народний комісар закордонних справ Г. В. Чичерін і народний комісар освіти А. В. Луначарський виявили бажання зустрітися з Реріхом, що його в Росії пам'ятали як видатного художника. Радянська республіка переживала тоді критичний період. Ленін помер двома роками раніше, і між Троцьким та Сталіним розгорілася боротьба за владу. Вони стояли на діаметральне протилежних позиціях. "Запалимо на всій землі пожежу революції!" -- закликав Троцький. "Побудуємо соціалізм спершу в одній країні -- Росії!" -- твердив Сталін. І переміг. Саме в цей напружений момент у Москві й з'явився Реріх із спеціальним дорученням махатм. Він вручив народним комісарам Чичеріну і Луначарському свою картину "Майтрея -- переможець", що відтоді експонується в Музеї мистецтв імені Горького. Він привіз і шкатулку і Землею Гімалаїв з написом: "На могилу брата нашого махатми Леніна". Слово махатма означає "велика душа". Коли архати когось називають "великою душею", то підкреслюють цим його значення для історії. Це значення легше визначити нині, аніж 1926 року, бо соціалізм досяг відтоді значного розвитку. Крім того, Реріх привіз у новостворену радянську республіку послання від махатм Гімалаїв, яке зберігається сьогодні в державних архівах СРСР. Зміст послання вкрай цікавий: "На Гімалаях ми знаємо, що Ви звершуєте. Ви скасували церкву, що стала розсадником брехні й марновірства. Ви знищили міщанство, що стало провідником забобонів. Ви зруйнували тюрму школи. Ви знищили сім'ю лицемірства. Ви спалили військо рабів. Ви розчавили павуків наживи. Ви закрили ворота нічних кубел. Ви врятували землю від зрадників грошових. Ви визнали, що релігія є вчення всеосяжної матерії. Ви визнали нікчемність приватної власності. Ви вгадали еволюцію общини. Ви вказали на значення пізнання. Ви схилилися перед красою. Ви принесли дітям усю міць космосу. Ви відкрили вікна палаців". У заключній частині послання мовиться: "Ми зупинили повстання в Індії, бо воно було передчасним, але ми визнали й своєчасність Вашого руху. Привіт Вам, шукачі спільного блага!" Чи слід дивуватися, що наймудріші люди планети висловили свою симпатію системі, яка, закривши борделі, знищивши спекуляцію, засудивши колоніалізм, встановивши загальну освіту й відмінивши приватну власність, здавалася тоді взірцем соціального ладу? Те, що вітали мудреці Сходу, було лише ідеальною доктриною, яку проголосив Ленін. Проте доктрина -- одне, а практика -- інше. Як небо й земля відрізняється християнське вчення, проповідуване в катакомбах Стародавнього Риму, від здійсненого Торквемадою в Іспанії. Коли вчення стає часткою офіційної ідеології, влада може використати його для свого зміцнення. Ми знаходимо багато спільного між Торквемадою і Сталіним -- хоч їхні доктрини й різні, методи були ті самі. В листі до Олени Реріх 1950 року махатма Мор'я засуджує жорстокості, що творились у сибірських концентраційних таборах і водночас висловлює сподівання побачити лібералізацію і гуманізацію радянської соціальної системи. Згідно з тібетською наукою про цикли, глибокі зміни в соціалістичному світі очікуються в Рік в