сукна, Тясомкою кругом обшита, Сiм кiп стоялася вона. Набакир шапочка стримiла, Далеко дуже червонiла, В руках же довгий був батiг; Iм грiмко ляскав вiн iз лиха, Скакали конi без оддиха; Ридван, мов вихор в полi, бiг. 71 Приїхала, загримотiла, Кобиляча мов голова; К Нептуну в хату i влетiла Так, як iз вирiю сова; I не сказавши нi пiвслова, Нехай, каже, твоя здорова Бува, Нептуне, голова! Як навiжена, прискакала, Нептуна в губи цiлувала, Говорячи такi слова: 72 "Коли, Нептун, менi ти дядько, А я племiнниця тобi, Та ти ж менi хрещений батько, Спасибi зароби собi. Моєму поможи Енею, Щоб вiн з ватагою своєю Щасливо їздив по водi; Уже i так пополякали, Насилу баби одшептали, Попався в зуби був бiдi". 73 Нептун, моргнувши, засмiявся; Венеру сiсти попросив I пiсля неї облизався, Сивухи чарочку налив; I так її почастовавши, Чого просила, обiщавши, I зараз з нею попрощавсь. Повiяв вiтр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею, Як стрiлочка, по морю мчавсь. 74 Поромщик їх щонайглавнiший З Енеєм їздив всякий раз, Його слуга був найвiрнiший - По-нашому вiн звавсь Тарас. Сей, сидя на кормi, хитався, По саме нiльзя нахлистався Горiлочки, коли прощавсь. Еней велiв його прийняти, Щоб не пустивсь на дно ниряти I в лучшiм мiсцi би проспавсь. 75 Но видно, що пану Тарасу Написано так на роду, Щоб тiлько до сього вiн часу Терпiв на свiтi сiм бiду. Бо, розхитавшись, бризнув в воду, Нирнув - i, не спитавши броду, Наввиринки пiшла душа. Еней хотiв, щоб окошилась Бiда i бiльш не продовжилась, Щоб не пропали всi з коша. Частина третя 1 Еней-сподар, посумовавши, Насилу трохи вгамовавсь; Поплакавши i поридавши, Сивушкою почастовавсь; Но все-таки його мутило I коло серденька крутило, Небiжчик часто щось вздихав; Вiн моря так уже боявся, Що на богiв не покладався I батьковi не довiряв. 2 А вiтри ззаду все трубили В потилицю його човнам, Що мчалися зо всеї сили По чорним пiнявим водам. Гребцi i весла положили, Та сидя люлечки курили I кургикали пiсеньок: Козацьких, гарних, запорозьких, А якi знали, то московських Вигадовали бриденьок. 3 Про Сагайдачного спiвали, Либонь спiвали i про С i ч, Як в пiкiнери набирали, Я к мандровав козак всю нiч; Полтавську славили Шведчину, I неня як свою дитину З двора провадила в поход; Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год. 4 Не так то дiється все хутко, Як швидко кажуть нам казок; Еней наш плив хоть дуже прудко, Та вже ж вiн плавав не деньок; Довгенько по морю щось шлялись I сами о свiтi не знались, Не знав троянець нi один, Куди, про що i як швендюють, Куди се так вони мандрують, Куди їх мчить Анхизiв син. 5 От так поплававши немало I поблудивши по морям, Як ось i землю видно стало, Побачили кiнець бiдам! До берега якраз пристали, На землю з човнiв повставали I стали тута оддихать. Ся Кумською земелька звалась, Вона троянцям сподобалась, Далось i їй троянцiв знать. 6 Розгардiяш настав троянцям, Оп'ять забули горювать; Буває щастя скрiзь поганцям, А добрий мусить пропадать. I тут вони не шановались, А зараз всi i потаскались, Чого хотiлося шукать: Якому - меду та горiлки, Якому - молодицi, дiвки, Оскому щоб з зубiв зiгнать. 7 Були бурлаки сi моторнi, Тут познакомились той час, З диявола швидкi, проворнi, Пiдпустять москаля якраз. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались, Мов зроду тутечка жили; Хто мав к чому яку кебету, Такого той шукав бенькету, Всi веремiю пiдняли. 8 Де досвiтки, де вечорницi, Або весiлля де було, Дiвчата де i молодицi, Кому родини надало, То тут троянцi i вродились; I лиш гляди, то й заходились Коло жiнок там ворожить, I, чоловiкiв пiдпоївши, Жiнок, куди хто знав, повiвши, Давай по чарцi з ними пить. 9 Якi ж були до карт охочi, То не сидiли дурно тут; Гуляли часто до пiвночi В нiска, в пари, у лави, в жгут, У памфиля, в вiзка i в кепа, Кому ж iз них була дотепа, То в грошi грали всiм листiв. Тут всi по волi забавлялись, Пили, iграли, женихались. Нiхто без дiла не сидiв. 10 Енеи один не веселився, Йому немиле все було; Йому Плутон та батько снився, I пекло в голову ввiйшло. Оставивши своїх гуляти, Пiшов скрiзь по полям шукати, Щоб хто дорогу показав: Куди до пекла мандровати, Щоб розiзнати, розпитати, Бо в пекло стежки вiн не знав. 11 Iшов, iшов, аж з русих кудрiв В три ряди капав пiт на нiс, Як ось забачив щось i уздрiв, Густий пройшовши дуже лiс. На нiжцi курячiй стояла То хатка дуже обветшала, I вся вертiлася кругом; Вiн, до тiї прийшовши хати, Хазяїна став викликати, Прищурившися пiд вiкном. 12 Еней стояв i дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь, У дверi стукав, добувався, Хотiв був хатку з нiжки спхнуть. Як вийшла бабище старая, Крива, горбатая, сухая, Заплiснявiла вся в шрамах; Сiда, ряба, беззуба, коса, Розхристана, простоволоса, I як в намистi, вся в жовнах. 13 Еней, таку уздрiвши цяцю, Не знав iз ляку де стояв; I думав, що свою всю працю Навiки тута потеряв. Як ось до його пiдступила Яга ся i заговорила, Роззявивши свої уста: "Гай, гай же, слихом послихати, Анхизенка у вiч видати, А як забрiв ти в сi мiста? 14 Давно тебе я дожидаю I думала, що вже пропав; Я все дивлюсь та визираю, Аж ось коли ти причвалав. Менi вже розказали з неба, Чого тобi пильненько треба, - Отець твiй був у мене тут". Еней сьому подивовався I баби сучої спитався: Як вiдьму злую сю зовуть. 15 "Я Кумськая зовусь Сивилла, Ясного Феба попадя, При його храмi посiдiла, Давно живу на свiтi я! При Шведчинi я дiвовала, А татарва як набiгала, То вже я замужем була; I першу сарану зазнаю; Коли ж був трус, як iзгадаю, То вся здригнусь, мовби мала. 16 На свiтi всячину я знаю, Хоть нiкуди i не хожу, I людям в нуждi помагаю, I їм на звiздах ворожу: Кому чи трясцю одiгнати, Од заушниць чи пошептати, Або i волос iзiгнать; Шепчу - уроки проганяю, Переполохи виливаю, Гадюк умiю замовлять. 17 Тепер ходiмо лиш в каплицю, Там Фебовi ти поклонись I обiщай йому телицю, А послi гарно помолись. Не пожалiй лиш золотого Для Феба свiтлого, ясного, Та i менi що перекинь; То ми тобi таки щось скажем, А може, в пекло шлях покажем, Iди, утрись i бiльш не слинь". 18 Прийшли в каплицю перед Феба, Еней поклони бити став, Щоб iз блакитного Феб неба Йому всю ласку показав. Сивиллу тут замордовало, I очi на лоб позганяло, I дибом волос став сiдий; Клубком iз рота пiна билась; Сама ж вся корчилась, кривилась, Мов дух вселився в неї злий. 19 Тряслась, кректала, побивалась, Як бубен, синя стала вся; Упавши на землю, качалась, У барлозi мов порося. I чим Еней молився бiльше, То все було Сивиллi гiрше; А послi, як перемоливсь, З Сивилли тiлько пiт котився; Еней же на неї дивився, Дрижав од страху i трусивсь. 20 Сивилла трохи очуняла, Отерла пiну на губах; I до Енея проворчала Приказ од Феба в сих словах: "Така богiв Олимпських рада, Що ти i вся твоя громада Не будете по смерть в Риму; Но що тебе там будуть знати, Твоє iмення вихваляти; Но ти не радуйся сьому. __ 21 Iще ти вип'єш добру повну, По всiх усюдах будеш ти; I долю гiрку, невгомонну Готовсь свою не раз клясти. Юнона ще не вдовольнилась, Її злоба щоб окошилась Хотя б на правнуках твоїх; Но послi будеш жить по-панськи, I люди всi твої троянськi Забудуть всiх сих бiд своїх". __ 22 Еней похнюпивсь, дослухався, Сивилла що йому верзла, Стояв, за голову узявся, Не по йому ся рiч була. "Трохи мене ти не морочиш, Не розчовпу, що ти пророчиш, - Еней Сивиллi говорив: - Диявол знає, хто з вас бреше, Трохи б менi було не легше, Якби я Феба не просив. 23 Та вже що буде, те i буде, А буде те, що бог нам дасть; Не ангели - такiї ж люди, Колись нам треба всiм пропасть. До мене будь лиш ти ласкава, Услужлива i нелукава, Мене до батька поведи; Я проходився б ради скуки Побачити пекельнi муки, Ану, на звiзди погляди. 24 Не перший я, та й не послiднiй, Iду до пекла на поклон: Орфей який уже негiдний, Та що ж йому зробив Плутон; А Геркулес як увалився, То так у пеклi розходився, Що всiх чортяк порозганяв. Ану! Черкнiм - а для охоти Тобi я дам на двi охвоти... Та ну ж! скажи, щоб я вже знав". 25 "Огнем, як бачу, ти iграєш, - Йому дала яга одвiт: - Ти пекла, бачу, ще не знаєш, Не мил тобi уже десь свiт. Не люблять в пеклi жартовати, Повiк тобi дадуться знати, От тiлько нiс туди посунь; Тобi там буде не до чмиги, Як пiднесуть iз отцом фиги, То зараз вхопить тебе лунь. 26 Коли ж сю маєш ти охоту У батька в пеклi побувать, Менi дай зараз за роботу, То я приймуся мусовать, Як нам до пекла довалитись I там на мертвих подивитись; Ти знаєш - дурень не бере: У нас хоть трохи хто тямущий, Умiє жить по правдi сущiй, То той, хоть з батька, то здере. 27 Поким же що, то ти послухай Того, що я тобi скажу, I голови собi не чухай... Я в пекло стежку покажу: В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому Якеєсь дерево росте; На нiм кислицi не простiї Ростуть - як жар, всi золотiї, I деревце те не товсте. 28 Iз дерева сього зломити Ти мусиш гiльку хоть одну; Без неї бо нi пiдступити Не можна перед сатану; Без гiльки i назад не будеш I душу з тiлом ти погубиш, Плутон тебе закабалить. Iди ж, та пильно приглядайся, На всi чотири озирайся, Де деревце те заблищить. 29 Зломивши ж, зараз убирайся, Якмога швидше утiкай; Не становись, не оглядайся I уха чим позатикай; Хоть будуть голоса кричати, Щоб ти оглянувся, прохати, Гляди, не озирайсь, бiжи. Вони, щоб тiлько погубити, То будуть все тебе манити; От тут себе ти покажи". 30 Я га тут чортзна-де дiвалась, Еней остався тiлько сам, Йому все яблуня здавалась, Покою не було очам; Шукать її Еней попхався, Втомивсь, засапавсь, спотикався, Поки прийшов пiд темний лiс; Коловсь сердешний об тернину, Пошарпався весь об шипшину, Було таке, що рачки лiз. 31 Сей лiс густий був несказанно, I сумно все в йому було; Щось вило там безперестанно I страшним голосом ревло; Еней, молитву прочитавши I шапку цупко пiдв'язавши, В лiсную гущу i пiшов, Iшов i утомивсь чимало, I надворi тогдi смеркало, А яблунi ще не знайшов. 32 Уже вiн начинав боятись, На всi чотири озиратись; Трусивсь, та нiкуди дiватись, Далеко тяжко в лiс забравсь; А гiрше ще його злякало, Як щось у очах засiяло, От тут-то берега пустивсь; А послi дуже удивився, Як пiд кислицей опинився, - За гiльку зараз ухвативсь. 33 I не подумавши нiмало, Нап'явсь, за гiлечку смикнув, Аж дерево те затрiщало, I зараз гiльку одчахнув. I дав чимдуж iз лiсу драла, Що аж земля пiд ним дрижала, Бiг так, що сам себе не чув; Бiг швидко, не остановлявся, Увесь об колючки подрався; Як чорт, у реп'яхах ввесь був. 34 Прибiг к троянцям, утомився I оддихати простягнувсь; Як хлюща, потом ввесь облився, Трохи-трохи не захлебнувсь. Звелiв з бичнi волiв пригнати, Цапiв з вiвцями припасати, Плутону в жертву принести, I всiм богам, що пеклом правлять I грiшних тормошать i давлять, Щоб гнiву їм не навести. 35 Як тiлько темна та пахмурна Iз неба зслизла чорна нiч; Година ж стала балагурна, Як звiзди повтiкали прiч; Троянцi всi заворушились, Завештались, закамешились На жертву приганять бикiв; Дяки з попами позбирались, Зовсiм служити всi прибрались, Огонь розкладений горiв. 36 Пiп зараз взяв вола за роги I в лоб обухом зацiдив, I взявши голову мiж ноги, Нiж в черево i засадив; I виняв тельбухи з кишками, Розклав гарненько їх рядами I пильно кендюх розглядав; Енею послi божу волю I всiм троянцям добру долю, Мов по звiздам, все вiщовав. 37 Як тут з скотиною возились I харамаркали дяки, Як вiвцi i цапи дрочились, В рiзницях мов ревли бики; Сивилла тут де не взялася, Запiнилася i тряслася, I галас зараз пiдняла: "К чортам ви швидче всi iзгиньте, Мене з Енеєм тут покиньте, Не ждiть, щоб тришия дала. 53 38 А ти, - мовляла ко Енею: - Моторний, смiлий молодець, Прощайся з юрбою своєю, Ходiм лиш в пекло - там отець Нас твiй давно вже дожидає I, може, без тебе скучає. Ану, пора чимчиковать. Возьми на плечi з хлiбом клунок; Нехай йому лихий прасунок, Як голодом нам помирать. 39 Не йди в дорогу без запасу, Бо хвiст од голоду надмеш; I де-где инчого ти часу I крихти хлiба не найдеш; Я в пекло стежку протоптала, Я там не раз, не два бувала, Я знаю тамошнiй народ; Дорожки всi, всi уголочки, Всi закоморочки, куточки, Уже не первий знаю год". 40 Еней в сю путь якраз зiбрався, Шкаповi чоботи набув, Пiдтикався, пiдперезався I пояс цупко пiдтягнув; А в руки добру взяв дрючину, Обороняти злу личину, Як лучиться де од собак. А послi за руки взялися, Прямцем до пекла поплелися, Пiшли на прощу до чортяк. 41 Тепер же думаю, гадаю, Трохи не годi i писать; Iзроду пекла я не знаю, Нездатний, далебi, брехать; Хiба, читателi, пождiте, Вгамуйтесь трохи, не галiте, Пiду я до людей старих; Щоб їх о пеклi розпитати I попрошу їх розказати, Що чули од дiдiв своїх. 42 Виргилiй же, нехай царствує, Розумненький був чоловiк, Нехай не вадить, як не чує, Та в давнiй дуже жив вiн вiк. Не так тепер i в пеклi стало, Як в старину колись бувало I як покiйник написав; Я, може, що-небудь прибавлю; Перемiню i що оставлю, Писну - як од старих чував. 43 Еней з Сивиллою хватались, До пекла швидче щоб прийти, I дуже пильно приглядались, До пекла дверi як найти. Як ось перед якуюсь гору Прийшли, i в нiй велику нору Знайшли i вскочили туди. Пiшли пiд землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди. 44 Ся улиця вела у пекло, Була вонюча i грязна; У нiй i вдень було, мов смеркло, Од диму вся була чадна; Жила з сестрою тут Дрiмота, Сестра же звалася Зiвота, Поклон сi першi оддали Тiмасi нашому Енею З його старою попадею - I послi далi повели. 45 А потiм Смерть до артикулу Iм воздала косою честь, Наперед стоя калавуру, Який у її мосцi єсть: Чума, война, харцизтво, холод, Короста, трясця, паршi, голод; За сими ж тут стояли в ряд: Холера, шолудi, бешиха I всi мирянськi, знаєш, лиха, Що нас без милости морять. 46 Iще ж не все тут окошилось, Iще брела ватага лих: За смертiю слiдом валилось Жiнок, свекрух i мачух злих. Вiдчими йшли, тестi-скуп'яги, Зятi i свояки-мотяги, Сердитi шурини, брати, Зовицi, невiстки, ятровки - Що все гризуться без умовки - I всякi тут були кати. 47 Якiїсь злиднi ще стояли, Жовали все в зубах папiр, В руках каламарi держали, За уха настромляли пiр. Се все десятськi та соцькiї, Начальники, п'явки людськiї I всi проклятi писарi; Iсправники все ваканцьовi, Суддi i стряпчi безтолковi, Повiренi, секретарi. 48 За сими йшли святi понури, Що не дивились i на свiт, Смиренної були натури, Складали руки на живiт; Умильно богу все молились, На тиждень днiв по три пестились I вслух не лаяли людей; На чотках мир пересуждали I вдень нiколи не гуляли, Вночi ж було не без гостей. 49 Насупротив сих окаянниць Квартал був цiлий волоцюг, Моргух, мандрьох, ярижниць, п'яниць I бахурiв на цiлий плуг; З бстриженими головами, З пiдрiзаними пеленами, Стояли хльорки наголо. I панночок фiльтiфiкетних, Лакеїв гарних i дотепних, Багацько дуже щось було. 50 I молодицi молоденькi, Що вийшли замiж за старих, Що всякий час були раденькi Потiшить парнiв молодих; I тi тут молодцi стояли, Що недотепним помагали Для них сiмейку розплодить; А дiти гуртовi кричали, Своїх паньматок проклинали, Що не дали на свiтi жить. 51 Еней хоть сильно тут дивився Такiй великiй новинi, Та вже од страху так трусився, Мов сидя охляп на конi. Побачивши ж iще iздалi, Якi там дива плазовали, Кругом, куди нi поглядиш, Злякавсь, к Сивиллi прихилився. Хватавсь за дергу i тулився, Мов од кота в коморi миш. 52 Сивилла в дальший путь таскала, Не баскаличивсь би та йшов; I так швиденько поспiшала, Еней не чув аж пiдошов, Хватаючися за ягою; Як ось уздрiли пред собою Чрез рiчку в пекло перевiз. Ся рiчка Стиксом називалась, Сюди ватага душ збиралась, Щоб хто на той бiк перевiз. 53 I перевiзчик тут явився, Як циган, смуглой цери був, Од сонця ввесь вiн попалився I губи, як арап, оддув; Очища в лоб позападали, Сметаною позапливали, А голова вся в ковтунах; Iз рота слина все котилась, Як повстка, борода скомшилась, Всiм задавав собою страх. 54 Сорочка, зв'язана узлами, Держалась всилу на плечах, Попричепляна мотузками, Як решето, була в дiрках; Замазана була на палець, Засалена, аж капав смалець, Обутий в дранi постоли; Iз дiр онучi волочились, Зовсiм, хоть вижми, помочились, Пошарпанi штани були. 55 За пояс лико одвiчало, На йому висiв гаманець; Тютюн, i люлька, i кресало, Лежали губка, кремiнець. Хароном перевiзник звався, Собою дуже величався, Бо i не в шутку був божок: З крючком весельцем погрiбався. По Стиксовi, як стрiлка, мчався, Був човен легкий, як пушок. 56 На ярмарку як слобожане Або на красному торгу До риби товпляться миряне, Було на сьому так лугу. Душа товкала душу в боки I скреготали, мов сороки; Той пхавсь, той сунувсь, инчий лiз; Всi м'ялися, перебирались, Кричали, спорили i рвались, I всяк хотiв, його щоб вiз. 57 Як гуща в сирiвцi iграє, Шиплять, як кваснуть, буряки, Як против сонця рiй гуляє, Гули сi так небораки, Харона, плачучи, прохали, До його руки простягали, Щоб взяв з собою на каюк; Но сей того плачу байдуже, На просьби уважав не дуже: Злий з сина був старий дундук. 58 I знай, що все веслом махає I в морду тиче хоч кому, Од каюка всiх одганяє, А по вибору своєму Потрошечку в човен сажає, I зараз човен одпихає, На другий перевозить бiк; Кого не вiзьме, як затнеться, Тому сидiти доведеться, Гляди - i цiлий, може, вiк. 59 Еней в кагал сей як убрався, Щоб зближитися к порому; То з Палiнуром повстрiчався, Штурмановав що при йому. Тут Палiнур пред ним заплакав, Про долю злу свою балакав, Що через рiчку не везуть; Но баба зараз розлучила, Енею в батька загвоздила, Щоб довго не базiкав тут. 60 Попхались к берегу поближче, Прийшли на самий перевiз, Де засмальцьований дiдище Вередовав, як в греблi бiс; Кричав буцiмто навiжений, I кобенив народ хрещений, Як водиться в шиньках у нас; Досталось родичам сердешним, Не дуже лаяв словом гречним, Нехай же зносять в добрий час. 61 Харон, таких гостей уздрiвши, Оскiлками на їх дививсь, Як бик скажений заревiвши, Запiнивсь дуже i озливсь: "Вiдкiль такiї се мандрьохи, I так уже вас тут не трохи, Якого чорта ви прийшли? Вас треба хати холодити! Вас треба так опроводити, Щоб ви i мiсця не найшли. 62 Геть, преч, вбирайтесь вiдсiль к чорту, Я вам потилишника дам; Поб'ю всю пику, зуби, морду, Аж не пiзна вас дiдько сам; Iйон же як захрабровали, Живi сюди примандровали, Бач, гирявi, чого хотять! Не дуже я на вас покваплюсь, Тут з мертвими ось не управлюсь, Що так над шиєю стоять". 63 Сивилла бачить, що не шутка, Бо дуже сердиться Харон; Еней же був собi плохутка; Дала стариганю поклон: "Та ну, на нас лиш придивися, - Сказала, - дуже не гнiвися, Не сами ми прийшли сюди; Хiба ж мене ти не пiзнаєш, Що так кричиш, на нас гукаєш - Оце невиданi бiди! 64 Ось глянься, що оце такеє! Утихомирся, не бурчи; Ось деревце, бач, золотеє, Тепер же, коли хоч, мовчи". Потiм все дрiбно розказала, Кого до пекла провожала, До кого, як, про що, за чим. Харон же зараз схаменувся, Разiв з чотири погребнувся I з каючком причалив к ним. 65 Еней з Сивиллою своєю Не мiшкавши в човен ввiйшли; Кальною рiчкою сiєю На той бiк в пекло поплили; Вода в розколини лилася, Що аж Сивилла пiднялася, Еней боявсь, щоб не втонуть, Но пан Харон наш потрудився, На той бiк так перехопився, Що нiльзя оком iзмигнуть. 66 Приставши, висадив на землю; Взяв пiв-алтина за труди, За працьовиту свою греблю, I ще сказав, iти куди. Пройшовши вiдсiль гонiв з двоє, Побравшись за руки обоє, Побачили, що ось лежав У бур'янi бровко муругий, Три голови мав пес сей мурий, Вiн на Енея загарчав. 67 Загавкав грiзно в три язики, Уже був кинувсь i кусать, Еней пiдняв тут крик великий, Хотiв чимдуж назад втiкать. Аж баба хлiб бровку шпурнула I горло глевтяком заткнула, То вiн за кормом i погнавсь; Еней же з бабою старою, То сяк, то так, попiд рукою, Тихенько од бровка убравсь. 68 Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсiм на инчий свiт; Там все поблiдло i поблекло, Нема нi мiсяця, нi звiзд, Там тiлько тумани великi, Там чутнi жалобниї крики, Там мука грiшним не мала. Еней з Сивиллою глядiли, Якiї муки тут терпiли, Якая кара всiм була. 69 Смола там в пеклi клекотiла I грiлася все в казанах, Живиця, сiрка, нефть кипiла; Палав огонь, великий страх! В смолi сiй грiшники сидiли I на огнi пеклись, горiли. Хто, як, за вiщо заслужив. Пером не можна написати, Не можна i в казках сказати., Яких було багацько див! 70 Панiв за те там мордовали I жарили зо всiх бокiв, Що людям льготи не давали I ставили їх за скотiв. За те вони дрова возили, В болотах очерет косили, Носили в пекло на пiдпал. Чорти за ними приглядали, Залiзним пруттям пiдганяли, Коли який з них приставав. 71 Огненним пруттям оддирали Кругом на спину i живiт, Себе що сами убивали, Яким остив наш бiлий свiт. Гарячим дьогтем заливали, Ножами пiд боки штрикали, Щоб не хапались умирать. Робили розниї їм муки, Товкли у мужчирях їм руки, Не важились щоб убивать. 72 Багатим та скупим вливали Розтопленеє срiбло в рот, А брехунiв там заставляли Лизать гарячих сковород; Якi ж iзроду не .женились, Та по чужим куткам живились, Такi повiшанi на крюк, Зачепленi за теє тiло, На свiтi що грiшило смiло I не боялося сих мук. 73 Всiм старшинам тут без розбору, Панам, пiдпанкам i слугам Давали в пеклi добру хльору, Всiм по заслузi, як котам. Тут всякиї були цехмистри, I ратмани, i бургомистри, Суддi, пiдсудки, писарi, Якi по правдi не судили Та тiлько грошики лупили I одбирали хабарi. 74 I всi розумнi филозопи, Що в свiтi вчились мудровать; Ченцi, попи i крутопопи, Мирян щоб знали научать; Щоб не ганялись за гривнями, Щоб не возились з попадями, Та знали церков щоб одну; Ксьондзи до баб щоб не iржали, А мудрi звiзд щоб не знiмали - Були в огнi на самiм дну. 75 Жiнок своїх що не держали В руках, а волю їм давали, По весiллях їх одпускали, Щоб часто в приданках були I до пiвночi там гуляли, I в гречку деколи скакали, Такi сидiли всi в шапках, I з превеликими рогами, З зажмуреними всi очами, В кип'ячих сiркой казанах. 76 Батьки, якi синiв не вчили, А гладили по головах, I тiлько знай що їх хвалили, Кипiли в нефтi в казанах; Що через їх синки в ледащо Пустилися, пiшли в нiнащо, А послi чубили батькiв, I всею силою бажали, Батьки щоб швидче умирали, Щоб їм принятись до замкiв. 77 I тi були там лагоминцi, Пiддурювали що дiвок, Що в вiкна дрались по драбинцi Пiд темний, тихий вечерок; Що будуть сватать їх, брехали, Пiдманювали, улещали, Поки добрались до кiнця; Поки дiвки од перечосу До самого товстiли носу, Що сором послi до вiнця. 78 Були там купчики проворнi, Що їздили по ярмаркам, I на аршинець на пiдборний Поганий продавали крам. Тут всякiї були пронози, Перекупки i шмаровози, Жиди, мiняйли, шинькарi. I тi, що фиги-миги возять, Що в боклагах гарячий носять, Там всi пеклися крамарi. 79 Паливоди i волоцюги, Всi зводники i всi плути; Ярижники i всi п'янюги,' Обманщики i всi моти, Всi ворожбити, чародiї, Всi гайдамаки, всi злодiї, Шевцi, кравцi i ковалi; Цехи: рiзницький, коновальський, Кушнiрський, ткацький, шаповальський Кипiли в пеклi всi в смолi. 80 Там всi невiрнi i христьяне, Були пани i мужики, Була там шляхта i мiщане. I молодi, i старики; Були багатi i убогi, Прямi були i кривоногi, Були видющi i слiпi, Були i штатськi, i воєннi, Були i панськi, i казеннi, Були миряне i попи. 81 Гай! гай! та нiгде правди дiти, Брехня ж наробить лиха бiльш; Сидiли там скучнi пiїти, Писарчуки поганих вiрш, Великiї терпiли муки, їм зв'язанi були i руки, Мов у татар терпiли плiн. От так i наш брат попадеться, Що пише, не остережеться, Який же втерпить його хрiн! 82 Якусь особу мацапуру Там шкварили на шашлику, Гарячу мiдь лили за шкуру I розпинали на бику. Натуру мав вiн дуже бридку, Кривив душею для прибитку, Чужеє оддавав в печать; Без сорома, без бога бувши I восьму заповiдь забувши, Чужим пустився промишлять. 83 Еней як вiдсiль вiдступився I далi трохи одiйшов, То на другеє нахопився, Жiночу муку тут найшов. В другiм зовсiм сих караванi Пiджарьовали, як у банi, Що аж кричали на чiм свiт; Оцi то галас iсправляли, Гарчали, вили i пищали, Пiсля кутi мов на живiт. 84 Дiвки, баби i молодицi Кляли себе i ввесь свiй рiд, Кляли всi жарти, вечерницi, Кляли i жизнь, i бiлий свiт; За те їм так там задавали, Що через мiру мудровали I верховодили над всiм; Хоть чоловiк i не онеє, Коли же жiнцi, бачиш, теє, То треба угодити їй. 85 Були там чеснi постомолки, Що знали весь святий закон, Молилися без остановки I били сот по п'ять поклон, Як в церквi мiж людьми стояли, I головами все хитали, Як же були на самотi, То молитовники ховали, Казились, бiгали, скакали I гiрше дещо в темнотi. 86 Були i тiї там панянки, Що наряжались на показ; Мандрьохи, хльорки i дiптянки, Що продають себе на час. Сi в сiрцi i в смолi кипiли За те, що жирно дуже їли I що їх не страшив i пiст; Що все прикушовали губи, I скалили бiленькi зуби, I дуже волочили хвiст. 87 Пеклись тут гарнi молодицi, Аж жаль було на них глядiть, Чорнявi, повнi, милолицi; I сi тут мусили кипiть, Що замуж за старих ходили I мишаком їх поморили, Щоб послi гарно погулять I з парубками поводитись, На свiтi весело нажитись I не голодним умирать. 88 Якiїсь мучились там птахи З куделями на головах; Се чесниї, не потiпахи, Були тендiтнi при людях; А без людей - не можна знати _Себе_ чим мали забавляти, Про те лиш знали до дверей. Iм тяжко в пеклi докоряли, Смоли на щоки налiпляли, Щоб не дурили так людей. 89 Бо щоки терли манiєю, А блейвасом i нiс, i лоб, Щоб краскою, хоть не своєю, Причаровать к собi кого б; Iз рiпи пiдставляли зуби, Я лозили все смальцем губи, Щоб пiдвести на грiх людей; Пиндючили якiїсь бочки, Мостили в пазусi платочки, В которих не було грудей. 90 За сими по ряду шкварчали В розпалених сковородах Старi баби, що все ворчали, Базiкали по всiх дiлах; Все тiлько старину хвалили, А молодих товкли та били, Не думали ж, якi були, Iще як сами дiвовали Та з хлопцями як гарцювали, Та й по дитинцi привели. 91 Вiдьом же тут колесовали I всiх шептух i ворожок, Там жили з них чорти мотали I без витушки на клубок; На припiчках щоб не орали, У комини щоб не лiтали, Не їздили б на упирях; I щоб дощу не продавали, Вночi людей щоб не лякали, Не ворожили б на бобах. 92 А зводницям таке робили, Що цур йому вже i казать, На грiх дiвок що пiдводили I сим учились промишлять; Жiнок од чоловiкiв крали I волоцюгам помагали Рогами людський лоб квiчать; Щоб не своїм не торговали, Того б на одкуп не давали, Що треба про запас держать. 93 Еней там бачив щось немало Кип'ящих мучениць в смолi, Як з кабанiв топилось сало, Так шкварилися сi в огнi; Були i свiтськi, i черницi, Були дiвки i молодицi, Були i паньї, й панночки; Були в свитках, були в охвотах, Були в дульєтах i в капотах, Були всi грiшнi жiночки. 94 Но се були все осужденi, Якi померли не тепер; Без суду ж не палив пекельний Огонь, недавно хто умер; Сi всi були в другiм загонi, Якби лошата або конi, Не знали попадуть куда; Еней, на перших подивившись I о бiдах їх пожурившись, Пiшов в другiї ворота. 95 Еней, ввiйшовши в сю кошару, Побачив там багацько душ, Вмiшавшися мiж сю отару, Як мiж гадюки чорний уж. Тут рознi душi похожали, Все думали та все гадали, Куди-то за грiхи їх впруть. Чи в рай їх пустять веселитись, Чи, може, в пекло пошмалитись I за грiхи їм носа втруть. 96 Було їм вiльно розмовляти Про всякiї свої дiла, I думати, i мiзковати - Яка душа, де, як жила; Багатий тут на смерть гнiвився, Що вiн з грiшми не розлiчився, Кому i кiлько треба дать; Скупий же тосковав, нудився, Що вiн на свiтi не нажився I що не вспiв i погулять. 97 Сутяга толковав укази, I що то значить наш Статут; Розказовав свої прокази, На свiтi що робив сей плут. Мудрець же физику провадив, I толковав якихсь монадiв, I думав, вiдкiль взявся свiт? А мартопляс кричав, смiявся, Розказовав i дивовався, Як добре знав жiнок дурить. 98 Суддя там признавався смiло, Що з гудзиками за мундир Таке переоначив дiло, Що, може б, навiстив Сибiр; Та смерть iзбавила косою, Що кат легенькою рукою Плечей йому не покропив. А лiкар скрiзь ходив з ланцетом, З слабительним i спермацетом I чванивсь, як людей морив. 99 Ласощохлисти похожали, Всi фертики i паничi, На пальцях ногтики кусали, Розприндившись, як павичi; Все очi вгору пiднiмали, По свiту нашому вздихали, Що рано їх побрала смерть; Що трохи слави учинили, Не всiх на свiтi подурили, Не всiм успiли морду втерть. 100 Моти, картьожники, п'янюги I весь проворний чесний род; Лакеї, конюхи i слуги, Всi кухарi i скороход, Побравшись за руки, ходили I все о плутнях говорили, Якi робили, як жили, Як паней i панiв дурили, Як по шиньках вночi ходили I як з кишень платки тягли. 101 Там придзигльованки журились, Що нiкому вже пiдморгнуть, За ними бiльш не волочились, Тут їх заклекотiла путь; Баби тут бiльш не ворожили I простодушних не дурили. Якi ж дiвок охочi бить, Зубами з серця скреготали, Що наймички їх не вважали I не хотiли їм годить. 102 Еней уздрiв свою Дидону, Ошмалену, мов головня, Якраз по нашому закону Пред нею шапочку iзняв: "Здорова! - глянь... де ти взялася? I ти, сердешна, приплелася Iз Карфагени аж сюди? Якого бiса ти спеклася, Хiба на свiтi нажилася? Чорт мав тобi десь i стида. 103 Така смачная молодиця, I глянь! умерла залюбки... Рум'яна, повна, бiлолиця, Хто гляне, то лизне губки; Тепер з тебе яка утiха? Нiхто не гляне i для смiха, Навiк тепер пропала ти! Я, далебi, в тiм не виною, Що так роз'їхався з тобою, Менi приказано втекти. 104 Тепер же, коли хоч, злигаймось I нумо жить так, як жили, Тут закурiм, заженихаймось, Не розлучаймось нiколи; Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця - поцiлую..." Йому ж: Дидона наодрiз Сказала: "К чорту убирайся, На мене бiльш не женихайся... Не лiзь! Бо розiб'ю i нiс!" 105 Сказавши, чортзна-де пропала, Еней не знав, що i робить. Коли б яга не закричала, Що довго годi говорить, То, може б, там i застоявся I, може, той пори дождався, Щоб хто i ребра полiчив: Щоб з вдовами не женихався, Над мертвими не наглумлявся, Жiнок любов'ю не морив. 106 Еней з Сивиллою попхався В пекельную подалi глуш; Як на дорозi повстрiчався З громадою знакомих душ. Тут всi з Енеєм обнiмались, Чоломкались i цiловались, Побачивши князька свого; Тут всяк смiявся, реготався, Еней до всiх їх доглядався, Знайшов з троянцiв ось кого: 107 Педька, Терешка, Шелiфона, Панька, Охрiма i Харка, Леська, Олешка i Сiзьона, Пархомаї їська i Феська, Стецька, Ониська, Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсiй I всi троянцi, що втопились, Як на човнах з ним волочились, Тут був Вернигора Мусiй. 108 Жидiвська школа завелася, Великий крик всi пiдняли, I реготня де не взялася, Тут всяку всячину верзли; Згадали чорт знає колишнє, Балакали уже i лишнє, I сам Еней тут розходивсь; Щось балагурили довгенько, Хоть iзiйшлися i раненько, Та пан Еней наш опiзнивсь. 109 Сивиллi се не показалось, Що так пахолок застоявсь, Що дитятко так розбрехалось, Уже i о свiтi не знавсь; На його грiзно закричала, Залаяла, запорощала, Що аж Еней ввесь затрусивсь. Троянцi также всi здригнули I врозтич, хто куди, махнули, Еней за бабою пустивсь. 110 Iшли, i як би не збрехати, Трохи не з пару добрих гiн, Як ось побачили i хати, I ввесь Плутонiв царський дiм. Сивилла пальцем указала I так Енеєвi сказала: "Ось тут i пан Плутон живе Iз Прозерпиною своєю, До їх-то на поклон з гiллею Тепер я поведу тебе". 111 I тiлько що прийшли к воротам I в двiр пустилися чвалать, Як баба бридка, криворота: "Хто йде?" - їх стала окликать. Мерзенне чудо се стояло I било пiд двором в клепало, Як в панських водиться дворах; Обмотана вся ланцюгами, Гадюки вилися клубками На головi i на плечах. 112 Вона без всякого обману I щиро без обинякiв Робила грiшним добру шану, Ремнями драла, мов бикiв; Кусала, гризла, бичовала, Кришила, шкварила, щипала, Топтала, дряпала, пекла, Порола, корчила, пиляла, Вертiла, рвала, шпиговала I кров iз тiла їх пила. 113 Еней, бiдняжка, iзлякався I ввесь, як крейда, побiлiв, I зараз у яги спитався, Хто їй так мучити велiв? Вона йому все розказала Так, як сама здорова знала, Що в пеклi є суддя Еак; Хоть вiн на смерть не осуждає, Та мучити повелiває, I як звелить - i мучать так. 114 Ворота сами одчинились, Не смiв нiхто їх задержать, Еней з Сивиллою пустились, Щоб Прозерпинi честь оддать. I пiднести їй на болячку Ту суто золоту гiллячку, Що сильно так вона бажа. Но к нiй Енея не пустили, Прогнали, трохи i не били, Бо хирiла їх госпожа. 115 А далi вперлися в будинки Пiдземного сього царя, Нi гич, нi гариля пилинки, Було все чисто, як зоря; Цвяхованi були там стiни I вiкна всi з морської пiни; Шумиха, оливо, свинець, Блищали мiдi там i крицi, Всi убранi були свiтлицi; По правдi, панський був дворець. 116 Еней з ягою розглядали Всi дива там, якi були, Роти свої пороззявляли I очi на лоби п'яли; Промiж собою все зглядались - Всьому дивились, осмiхались, Еней то цмокав, то свистав. От тут-то душi ликовали, Що праведно в миру живали, Еней i сих тут навiщав. 117 Сидiли, руки поскладавши, Для них все празники були; Люльки курили, полягавши, Або горiлочку пили, Не тютюнкову i не пiнну, Но третьопробну, перегiнну, Настояную на бодян; Пiд челюстями запiкану, I з ганусом, i до калгану, В нiй був i перець, i шапран. 118 I ласощi все тiлько їли, Сластьони, коржики, стовпцi, Варенички пшеничнi, бiлi, Пухкi з кав'яром буханцi; Часник, рогiз, паслiн, кислицi, Козельцi, терн, глiд, полуницi, Крутиї яйця з сирiвцем; I дуже вкусную яєшню, Якусь нiмецьку, не тутешню, А запивали все пивцем. 119 Велике тут було роздолля Тому, хто праведно живе, Так, як велике безголов'я Тому, хто грiшну жизнь веде; Хто мав к чому яку охоту, Тут утiшався тим до поту; Тут чистий був розгардiяш: Лежи, спи, їж, пий, веселися, Кричи, мовчи, спiвай, крутися; Рубайсь - так i дадуть палаш. 120 Нi чванились, нi величались, Нiхто не знав тут мудровать, Крий боже, щоб нi догадались Брат з брата в чiм покепковать; Нi сердилися, нi гнiвились, Нi лаялися i не бились, А всi жили тут люб'язно; Тут всякий гласно женихався. Ревнивих ябед не боявся, Було вобще все за одно. 121 Нi холодно було, нi душно, А саме так, як в сiряках, I весело, i так не скучно, На великодних як святках; Коли кому що захотiлось, То тут як з неба i вродилось, От так-то добрi тут жили. Еней, се зрiвши, дивовався I тут яги своєй спитався, Якi се праведнi були? 122 "Не думай, щоб були чиновнi, - Сивилла сей дала одвiт, - Або що грошей скринi повнi, Або в яких товстий живiт; Не тi се, що в цвiтних жупанах, В карамзинах або сап'янах; Не тi ж, що з книгами в руках, Не рицарi, не розбишаки; Не тi се, що кричать: "i паки", Не тi, що в золотих шапках. 123 Се бiднi нищi навiженi Що дурнями зчисляли їх Старцi хромi слiпорожденi З яких був людський глум i смiх Се що з порожнiми сумками Жили голоднi пiд тинами, Собак дражнили по дворах, Се тi, що бiг дасть получали, Се тi, яких випроважали В потилюцю i по плечах. 124 Се вдови бiднi, безпомощнi, Яким приюту не було; Се дiви чеснi, непорочнi Яким спiдницi не дуло; Се що без родичiв остались... I сиротами називались, А послi вбгались i в оклад; Се що проценту не лупили, Що людям помагать любили, Хто чим багат, то тим i рад. 125 Тут также старшина правдива, Бувають всякiї пани; Но тiлько трохи сього дива, Не квапляться на се вони! Бувають вiйськовi, значковi, I сотники, i бунчуковi, Якi правдиву жизнь вели; Тут люде всякого завiту, По бiлому єсть кiлько свiту, Которi праведно жили". 126 "Скажи ж, моя голубко сиза, - Iще Еней яги спитав. - Чом батька я свого Анхиза I досi в вiчi не видав? Нi з грiшними, нi у Плутона, Хiба йому нема закона, Куди його щоб засадить?" "Вiн божої, - сказала, - кровi, I по Венеринiй любовi, Де схоче, буде там i жить". 127 Базiкавши, зiйшли на гору, На землю сiли оддихать, I, попотiвши саме впору, Тут принялися розглядать, Анхиза щоб не прогуляти, Обридло-бо i так шукати; Анхиз же був тогдi внизу, I, похожавши по долинi, Об миленькiй своїй дитинi Водив по мiзку коверзу. 128 Як глядь на гору ненароком, I там свого синка уздрiв, Побiг старий не просто - боком I ввесь од радости згорiв. Хватавсь з синком поговорити, О всiх спитатись, розпросити I повидатись хоть часок; Енеєчка свого обняти, По-батькiвськiй поцiловати, Його почути голосок. 129 "Здоров, синашу, ма дитятко! - Анхиз Енеєвi сказав. - Чи се ж тобi таки не стидно, Що довго я тебе тут ждав? Ходiм лишень к моїй господi, Та поговорим на свободi, За тебе будем мiрковать". Еней стояв так, мов дубина, Котилась з рота тiлько слина, Не смiв мертвця поцiловать. 130 Анхиз, сю бачивши причину, Чого синочок сумовав, I сам хотiв обнять дитину - Та ба! уже не в ту попав; Принявсь його щоб научати I тайности йому сказати, Який Енеїв буде плiд, Якiї дiти будуть жвавi, На свiтi зроблять скiлько слави, Яким то хлопцям буде дiд. 131 Тогдi-то в пеклi вечерницi Лучились, бачиш, як на те, Були дiвки та молодицi I там робили не пусте: У ворона собi iграли, Весiльних пiсеньок спiвали, Спiвали тут i колядок; Палили клоччя, ворожили, По спинi лещатами били, Загадовали загадок. 132 Тут заплiтали джерегелi, Дробушечки на головах; Скакали по полу вегерi, В тiсної баби по лавках; А в комин сужених питали, У хатнiх вiкон пiдслухали, Ходили в пiвнiч по пусткам; До свiчки ложечки палили, Щетину iз свинi шмалили Або жмурились по куткам. 133 Сюди привiв Анхиз Енея I мiж дiвок сих посадив; Як неука i д