баси, Всi пiнили, як кабани. Всi роз'ярились через мiру; По-сербськи величали вiру; Хто чим попав, то тим локшив. Пiднявся писк, стогнання, охи, Враг на врага скакав, мов блохи, Кусався, гриз, щипав, душив. 132 Служили у троян два брати, Iз них був всякий Голiаф; Широкоплечий i мордатий, I по вiвцi цiлком глитав. Один дражнився Битiасом Iз Кочубейським вiн Тарасом Коли б заввишки не рiвнявсь; Другий же брат Пандаром звався I вищий од верстви здавався; Та в'ялий, мов верблюд, тинявсь. 133 Два брати, грiзнi iсполини, В бою стояли у ворот, Дрючки держали з берестини I боронили в крiпость вход. Вони к землi поприсiдали, Троянцi ж в город одступали, К собi манили рутулян. Рутульцi зрять - навстяж ворота, Прожогом в крiпость вся пiхота Спiшить насiсти на троян. 134 Но хто лиш в город показався, Того в яєшню i поб'ють; Битiас з братом управлявся, Безщадно кров рутульську ллють. Рутульцi з криком в город пруться, Як од серпа колосся жнуться. Як над пашней хурчать цiпи, Так iсполинськiї дрючини Мозчили голови i спини, I всiх молотять, мов снопи. 135 Побачив Турн таку проруху, Од злости ввесь осатанiв; Здригнувсь, мов випив чепуруху, К своїм на помiч полетiв. Як тiлько в крiпость протаскався, Тузити зараз i принявся, Хто тiлько пiд руку попавсь: Убив вiн з Афiдном Мерона I зо всього побiг розгона, Де Битiас в кровi купавсь. 136 3 наскоку трiснув булавою По в'язах, великан упав; Об землю вдаривсь головою I крiпость всю поколихав. Реветь i душу iспускаєть I воздух грiмом наполняєть; На всiх напав великий страх! Не спас нi рост, нi сила многа, Пропав Битiас, мов стонога; I iсполин єсть черв i прах. 137 Пандар погибель бачив брата, Злякався, звомпив, замiшавсь I од рутульська стратилата Якмога швидче убиравсь. Промiж оселею хилявся, Тини переступав, ховався, I щоб од Турна увильнуть, Ворота зачинив у брами I завалив їх колоддями, Хотiв од бою оддохнуть. 138 Но як же сильно удивився, Як Турна в крiпости уздрiв; Тогдi iз нужди прибодрився I злостию ввесь закипiв. "Ага! ти, шибеник, попався, Без зву к нам в гостi нав'язався, - Пандар до Турна закричав. - Пожди, от зараз почастую, Iз тебе виб'ю душу злую, До сього часу храбровав!" 139 "Ану прилiзь, - Турн одвiчає, - Келебердянськая верства! Як б'ю я - брат твiй теє знає, Ходи, тобi вкручу хвоста". Тут Пандар камiнь пiднiмає I в Турна зо всiх жил пускає, Нирнув би Турн навiки в ад! Но де Юнона нi взялася I перед Турном розп'ялася, Попав богиню камнем в лад. 140 Незриму чує Турн заслону, Бодриться, скачеть на врага, На помiч призива Юнону, Пандара по лобу стьога, I вовся з нiг його зшибає, До мiзку череп розбиває; Пропав i другий великан! Така потеря устрашила I серце бодреє смутила У самих храбрiйших троян. 141 Удачею Турн ободрився, По всiх усюдах смерть носив; Як кнур свирiпий, роз'ярився I без пощади всiх косив. Розсiк надвоє Фiлариса, В яєшню розтоптав Галиса, Крифею голову одтяв; Щолкав в виски, штурхав пiд боки I самиї кулачнi доки Ховались, хто куди попав. 142 Троянцi злеє умишляють, Щоб преч iз крiпостi втiкать; Своє лахмiття забирають, Куди удасться тягу дать. Но їх обозний генеральний Над всiми остававсь начальний, Серест вельможний обiзвавсь: "Куди? - вам сорома немає! Хто чув? Троянець утiкає! Чого наш славний рiд доживсь! 143 Один паливода ярує, А вас тут стiлько, боїтесь; В господi вашiй вередує Рутульський шолудивий пес! Що скаже свiт про нас, трояне? Що ми шатерники-цигане, Що ми трусливiйшi жидiв. А князь наш бiдний що помислить? Адже ж за воїнiв нас числить, За внукiв славнiйших дiдiв. 144 Зберiться, Турна окружiте, Не сто раз можна умирать; Гуртом, гуртом його напрiте, Од вас вiн мусить пропадать". Агу! Троянцi схаменулись, Та всi до Турна i сунулись; Пан Турн тут на слизьку попав! Виляв, хитрив i увивався, I тiлько к Тибру що добрався, То в воду стриб - пустився вплав. ЧАСТИНА ШОСТА 1 Зевес моргнув, як крiль усами, Олимп, мов листик, затрусивсь; Мигнула блискавка з громами, Олимпський потрух взворушивсь. Боги, богинi i пiвбоги, Простоволосi, босоногi, Бiжать в олимпську карвасар. Юпiтер, гнiвом розпалений, Влетiв до них, мов навiжений, I крикнув, як на гончих псар: 2 "Чи довго будете казитись I стид Олимповi робить? Щодень промiж себе сваритись I смертних з смертними травить? Поступки вашi всi не божi; Ви на сутяжникiв похожi I ради мордовать людей; Я вас iз неба поспихаю I до того вас укараю, Що пасти будете свиней. 3 А вам, олимпськi зубоскалки, Моргухи, дзиги, фиглярки, Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки. Ох, ви на смертних дуже ласi! Як грек на нiжинськi ковбаси, Все лихо на землi од вас. Чрез вашi зводнi, женихання Не маю я ушановання; Я намочу вас в шевський квас. 4 Або оддам вас на роботу, Запру в смирительних домах, Там виженуть iз вас охоту Содомить на землi в людях. Або я лучшу кару знаю, Ось як богинь я укараю: Пошлю вас в Запорiзьку Сiч; Там ваших каверз не вважають Жiнок там на тютюн мiняють, Вдень п'янi сплять, а крадуть внiч. 5 Не ви народ мiй сотворили, Не хист создать вам черв'яка; Нащо ж людей ви роздрочили? Вам нужда до чужих яка?.. Божусь моєю бородою I Гебиною пеленою, Що тих богiв лишу чинiв, Якi тепер в вiйну вплетуться; Нехай Еней i Турн скубуться, А ви глядiть своїх чубiв". 6 Венера молодиця смiла, Бо все з воєнними жила, I бите з ними м'ясо їла, I по трахтирах пуншт пила; Частенько на соломi спала, В шинелi сiрiй щеголяла, Походом на вiзку тряслась; Манишки офiцерськi прала, З стрючком горiлку продавала I мерзла внiч, а вдень пеклась. 7 Венера по-драгунськи - смiло К Зевесу в витяжку iде, Начавши говорити дiло, Очей з Зевеса не зведе: "О тату сильний, величавий! Ти всякий помисл зриш лукавий, Тебе нiхто не проведе; Ти оком землю назираєш, Другим за нами приглядаєш, Ти знаєш, що, i як, i де. 8 Ти знаєш, для чого троянцiв Злим грекам допустив побить; Енея з пригорщею ланцiв Велiв судьбам не потопить; Ти знаєш лучше всiх причину, Чого Еней приплив к Латину I бiля Тибра поселивсь? Ти ж словом що опредiляєш, Того вовiк не одмiняєш; Вiдкiль же Турн тут притуливсь? 9 I що такеє Турн за свято, Що не вважає i тебе? Фригiйське плем'я не проклято, Що всякий єретик скубе; Твої закони б iсполнялись, Коли б олимпськi не мiшались I не стравляли би людей. Твоїх приказiв не вважають, Нарошно Турну помагають; Бо, бач, Венерин син Еней. 10 Троянцiв бiдних i Енея Хто не хотiв, той не пужав; Терпiли гiрше Прометея, На люльку що огню украв. Нептун з Еолом з перепросу Дали такого перечосу, Що й досi зашпори щемлять. Другiї ж боги... що казати? Дiла їх лучше мусиш знати, Енея тiлько не з'їдять. 11 О Зевс! О батечку мiй рiдний! Огляньсь на плач дочки своєй; Спаси народ фригiйський бiдний, Вiн дiло єсть руки твоєй. Як маєш ти кого карати, Карай мене, - карай! я мати, Я все стерплю ради дiтей! Услиш Венеру многогрiшну! Скажи мнi рiч твою утiшну: Щоб жив Iул, щоб жив Еней!" 12 "Мовчать! Прескверна пащекухо! Юнона злобна порощить. - Фiндюрко, ящiрко, брехухо! Як дам! очiпок iзлетить; Ти смiєш, кошеня мерзенне, Зевесу доносить на мене, Щоб тим нас привести в розлад; За кого ти мене приймаєш? Хiба ж ти, сучище, не знаєш, Що Зевс мiй чоловiк i брат? 13 Тобi, Зевес, скажи, не стидно, Що пред тобою дрянь i прах Базiка о богах обидно, Мудрує о твоїх дiлах?.. Який ти свiта повелитель I наш олимпський предводитель, Коли проти фiндюрки пас?.. Всесвiтня волоцюга, мерзька, Нiкчемна зводниця цитерська, Для тебе лучшая од нас. 14 А з Марсом чи давно пiймавши, Вулкан їй пелену вiдтяв; Рiзками добре одiдравши, Як сучку, в ретязку держав. Но ти того буцiм не знаєш, Як чесную її приймаєш I все робить для неї рад. Вона i Трою розорила, Вона Дидону погубила; Но все iде для неї в лад. 15 Де ся пiдтiпанка вмiшалась, То верб'я золоте росло; Земля б щасливою назвалась, Коли б таке пропало зло. Чрез неї вся латинь возстала I на троян її напала, I Турн зробивсь Енею враг. Не можна бiд всiх iзлiчити, Яких успiла наробити На небi, на землi, в водах. 16 Тепер же на мене звертає, Сама наброївши бiди; I так Зевеса умоляє, Мов тiлько вилiзла з води. Невинничаєть, мов Сусанна; Незаймана нiколи панна, Що в хуторi зжила ввесь вiк. Не дiждеш з бабкою своєю - Я докажу твому Енею... Богиня я! - вiн чоловiк". 17 Венера лайки не стерпiла, Юнону стала кобенить; I перепалка закипiла, Одна одну хотiла бить. Богинi в гнiвi также баби I также на утори слаби, З досади часом i брехнуть; I, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять I рiд ввесь з потрухом кленуть. 18 "Та цитьте, чортовi сороки! - Юпитер грiзно закричав. - Обом вам обiб'ю я щоки; Щоб вас, бублейниць, враг побрав! Не буду вас карать громами; По п'ятах виб'ю чубуками, Олимп заставлю вимiтать; Я вас умiю усмирити, Заставлю чесно в свiтi жити I зараз дам себе вам знать. 19 Занишкнiть, уха наставляйте I слухайте, що я скажу; Мовчiть! роти пороззявляйте, Хто писне - морду розмiжжу. Промiж латинцiв i троянцiв I всяких Турнових поганцiв Не сикайся нiхто в вiйну; Нiхто нiяк не помагайте, Князькiв їх также не займайте, Побачим, здасться хто кому". 20 Замовк Зевес, моргнув бровами I боги врозтiч всi пiшли, I я прощаюсь з небесами, Пора спуститись до землi I стать на Шведськую могилу, Щоб озирнуть воєнну силу I битву вiрно описать; Купив би музi на охвоту, Щоб кончить помогла роботу, Бо нiгде рифм уже достать. 21 Турн осушивсь пiсля купання I ганусною пiдкрепивсь, З намету виїхав зарання, На крiпость сентябрьом дививсь. Трубить в рiжок! - оп'ять тривога! Кричать, бiжать, спiшать якмога; Великая настала сiч! Троянцi дуже славно бились, Рутульцi трохи поживились, Насилу розвела їх нiч. 22 В сю нiч Еней уже зближався До городка, що Турн облiг; З Паллантом в човнi частувався, Поїв всю старшину, як мiг. В розказах чванився дiлами, Як храбровав з людьми, з богами, Як без розбору всiх тузив. Паллант i сам був зла брехачка, Язик його тож не клесачка, В брехнi Енею не вступив. 23 Ану, старая цар-дiвице, Сiдая музо, схаменись! Прокашляйсь, без зубiв сестрице, До мене ближче прихились! Кажи: якiї там прасунки В Енеєвi пiшли вербунки, Щоб проти Турна воювать. Ти, музо, кажуть всi, письменна, В Полтавськiй школi наученна, Всiх мусиш поiменно знать. 24 Читайте ж, муза що бормоче: Що там з Енеєм плив Массик, Лiнтяй, ледащо неробоче, А сильний i товстий, мов бик. Там правив каюком Тигренко, Iз Стехiвки то шинкаренко, I вiз з собою сто яриг. Близ сих плили дуби Аванта, Вiн був страшнiйший од сержанта; Бо всiх за все по спинi стриг. 25 Поодаль плив байдак Астура, Сей лежнем в винницях служив; На нiм була свиняча шкура, Котору вiн як плащ носив. За ним Азиллас плив на барцi, Се родич нашiй паламарцi, - Недавно з кошельком ходив; Но, бач, безокая фортуна Зробила паном iз чупруна. Таких немало бачим див! 26 А то на легкому дубочку, Що роззолочений ввесь впрах, Сидить, розхриставши сорочку, З турецьким чубуком в зубах? То Цинарис, цехмистр картьожний, Фигляр, обманщик, плут безбожний, З собой всiх шахраїв веде; Коли, бач, Турна не здолiють, То картами уже подiють, Що мiж старцi Турн попаде. 27 А то сидить в брилi, в кереї З товстою книжкою в руках, I всiм, бач, гонить ахинеї, I спорить о своїх правах. То родом з Глухова юриста, Вiн має чин канцеляриста I єсть добродiй Купавон. Щоб значкового дослужиться I на вiйнi чим поживиться, Вступив в Енеїв легiон. 28 А то беззубий, говорливий, Сухий, невiрний, як шкелет, I лисий, i брехун сварливий? То вихрест iз жидiв Авлет. Недавно на другiй женився, Та, бач, в рахунку помилився, Iз жару в полом'я попав; Щоб од яги як одв'язатись, То мусив в вiйсько записатись I за шпигона на год став. 29 Iще там єсть до пiвдесятка, Но дрiб'язок i гольтiпа; В таких не буде недостатка, Хоть в день їх згине i копа. А скiлько ж всiх? - того не знаю, Хоть муза я - не одгадаю, По пальцям тож не розлiчу; Бiгме! на щотах не училась, Над карбiжем тож не трудилась, Я що було, те лепечу. 30 Уже Волосожар пiднявся, Вiз на небi вниз повертавсь, I дехто спати укладався, А хто пiд буркой витягавсь. Онучi инчi полоскали, Другiї лежа розмовляли, А хто прудився у кабиць. Старшi, пiдпивши, розiйшлися I дома за люльки взялися, Лежали боком, навзнич, ниць. 31 Еней один не роздягався, Еней один за всiх не спав; Вiн думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всiх i одвiчав), Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромнити I успокоїти народ. В сiй думцi смутно похожая I мислю богзна-де лiтая, Пiд носом бачить коровод. 32 Нi риби то були, нi раки, А так, якби кружок дiвчат; I бовталися, як собаки, I вголос, як кiшки, нявчать. Еней здригнувсь i одступає I "Да воскреснеть" вслух читає, Но сим нi трохи не помiг; Тi чуда з смiхом, з реготнею Вхватились за поли з матнею, Еней аж на помiст прилiг. 33 Тогдi одна к йому сплигнула Так, мов цвiркун або блоха, До уха самого прильнула, Мов гадина яка лиха. "Чи не пiзнаєш нас, Енею? Та ми ж з персоною твоєю Троянський ввесь возили род; Ми Iдської гори дубина, Липки, горiшина, соснина, З яких був зроблений твiй флот. 34 До нас було Турн докосився I байдаки всi попалив. Та Зевс, спасибi, поспiшився, Як бач, мавками поробив. Була без тебе зла година, Трохи-трохи твоя дитина Не оддала душi богам, Спiши свiй городок спасати; Ти мусиш ворогам тьху дати, Ти сам - повiр моїм словам". 35 Сказавши, за нiс ущипнула; Еней мов трохи ободривсь; I на других хвостом махнула, Ввесь флот неначе поспiшивсь; Мавки бо стали човни пхати, Путем найлучшим направляти. I тiлько начинався свiт, Еней уздрiв свiй стан в осадi; Кричить во гнiвi i досадi, Що Турна лусне тут живiт. 36 А сам, матню прибравши в жменю, По пояс в воду з човна плиг; I кличе в помiч гарну неню I всiх олимпiвських богiв. За ним Паллант, за сим вся сволоч Стриб-стриб з човнiв, Енею в помоч I тiсно строяться на бой. "Ну, разом! - закричав, - напрiмо! I недовiркiв сокрушiмо, Рушайте, як один, шульгой". 37 Троянцi, з города уздрiвши, Що князь на помiч к ним iде, Всi кинулись, мов одурiвши, Земля од топотнi гуде. Летять i все перевертають, Як мух, рутульцiв убивають, Сам Турн стоїть нi в сих нi в тих; Скрiзь ярим оком окидає, Енея з вiйськом уздрiває I репетує до своїх: 38 "Реб'ята! бийтесь, не виляйте, Настав тепер-то сiчi час! Доми, жiнок, батькiв спасайте, Спасайте, любо що для вас! Ступня не оддавайте даром, Їх костi загребем тут ралом, Або... но ми храбрiшi їх! Олимпськi нас не одступились, Вперед! Троянцi щось смутились, Не жалуйте бокiв чужих". 39 Примiтя ж Турн гармидер в флотi, Туда всю силу волоче; Скрiзь йорзає, як чорт в болотi, I о поживi всiм товче. Построївши рутульцiв в лаву, Одборних молодцiв на славу, Пустився на союзних вскач. Кричить, рубає, вередує, Не б'ється, бач, а мов жартує, Бо був вертлявий i силач. 40 Еней пройдисвiт i не промах, В вiйнi i взрiс i постарiв; Привiдця був во всiх содомах, Ведмедiв бачив i тхорiв. Дитина хукає на жижу; Енею ж дур невдивовижу, Видав вiн рiзних мастакiв. На Турна скоса поглядає I на рутульцiв наступає, Пощупать ребер i бокiв. 41 Фарона першого погладив По тiм'ю гострим кладенцем I добре так його уладив, Що сей вильнув наверх денцем. Потiм Лiхаса в груди тиснув, Сей поваливсь i бiльш не писнув; За ним без голови Кiсей, Як мiх з пашнею, повалився, I Фар на теє ж нахопився, Розплющив i сього Еней. 42 Еней тут добре колобродив I всiх на чудо потрошив; Робив вiн iз людей уродiв I щиро всiх на смерть душив. Паллант був перший раз на битвi, Кричав, жидки як на молитвi, Аркадян к бою пiдтруняв, По фрунту бiгав, турбовався, Плигав, вертiвся, ухилявся, Я к огир в стадi, ярував. 43 Тут Даг, рутулець прелукавий, Пiзнав одразу новичка, Хотiв попробовать для слави, Паллантовi пiддать тичка; Но наш аркадець ухилився, Рутулець з жизнею простився, В аркадцях закипiла кров! Однi других випереджають, Врагiв, як хмиз, трощать, ламають; Така пiдданцiв єсть любов. 44 Паллант Евандрович наскоком Якраз Гiбсона i насiв, Шпигнув в висок над правим оком, Гiбсон i дутеля iз'їв. За сим такая ж смертна кара I лютого постигла Лара. Ось Ретiй в бендюгах летить! Сього Паллант стягнув за ногу, Ударив, як пузир, об дрогу, Мазка iз трупа капотить. 45 Ось! ось! яриться, бiсом дише! Агамемноненко Галес. I бистрим бiгом все колише, Неначе в гнiвi сам Зевес; Вокруг себе все побиває, Фарет, з ним збiгшись, погибає, Душi пустився Демоток. Ладона сплющив, як блощицю, Кричить: "Палланта-ледащицю Злигаю я в один ковток". 46 Паллант, любесенький хлопчина, Скрiпивсь, стоїть, як твердий дуб, I жде, яка то зла личина Йому нам'яти хоче чуб. Дождавсь - i зо всього розгона Влiпив такого макогона, Що пан Галес шкереберть став. Паллант, його поволочивши, Потiм на горло наступивши, Всього ногами потоптав. 47 За сим Авента, пхнувши ззаду, Поставив раком напоказ; I тут сього ж понюхав чаду Одважний парубiйка Клавз. Хто нi сусiль, тому кабаки Давав Паллант i всi бурлаки, З Аркадiї що з ним прийшли. Побачив Турн собi зневагу, Не мед дають тут пить, а брагу, I коси на траву найшли. 48 Зробився Турн наш бiсноватим, Реве, як ранений кабан; Гаса, финтить своїм зикратим; Що ваш против його Полкан! Простесенько к Палланту мчиться, Зубами скреготить, яриться I гамка їсти здалека. Уже шаблюкою махає, Коневi к шиї прилягає, Хитрить, як ловить кiт шпака. 49 Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув i обiруч мечем Опоясав по поясницi, Що Турн аж поморгав плечем; I вмиг, не давши схаменутись Нi головою повернутись, Стьогнув ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився I був, як в шкаралупi боб. 50 Так Турн, Палланта пiдпустивши, Зо всiх сил келепом мазнув; За руси кудрi ухвативши, Безчувственна з коня стягнув; Кров з рани джерелом лилася, В устах i в носi запеклася, Надвоє череп розваливсь; Як травка, скошеная в полi, Ув'яв Паллант, судеб по волi; Сердега в свiтi не наживсь! 51 Турн сильно злобною п'ятою На труп Палланта настоптав, Ремень з лядункой золотою З бездушного для себе зняв; Потiм сам на коня схватився, Над мертвим паничем глумився I так аркадянам сказав: "Аркадцi! лицаря вiзьмiте! В ралець к Евандру однесiте, К Енею що в союз пристав". 52 Таку побачивши утрату, Аркадцi галас пiдняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всi лягли; На щит Палланта положили, Комлицькой буркою прикрили, Iз бою потаскали в стан. О смертi князя всi ридали, Харциза Турна проклинали. Та де ж: троянський наш султан? 53 Но що за стук, за гомiн чую? Який гармидер бачу я! Хто землю так трясе сирую? I сила там мутить чия? Як вихрi на пiсках бушують, В порогах води як лютують, Коли прорватися хотять; Еней так в лютiм гнiвi рветься, Одмстить Палланта смерть несеться, Сустави всi на нiм дрижать. 54 До лясу! Турна розбишаки, Вам бiльше рясту не топтать! Вам дасть Еней мiцной кабаки, Що будете за Стиксом чхать. Еней совавсь, як навiжений, Кричав, скакав, мов вiл скажений, I супротивних потрошив: Махне мечем - врагiв десятки Лежать, повиставлявши п'ятки; Так в гнiвi сильно їх локшив! 55 В запалi налетiв на Мага, Як на мале курча шулiк; Пропав навiк сей Маг бiдняга, Порхне душа на другий бiк; Видючой смерти вiн боявся, Енея у ногах валявся, Просив живцем в неволю взять; Но сей, коп'єм наскрiзь пробивши I до землi врага пришивши, Других пустився доганять. 56 Тут на бiгу пiймав за рясу Попа рутульського полку, Смертельного задавши прасу, Як пса покинув на пiску. Погиб тут также храбрий Нума, Убив Сереста, його кума, Тарквиту голову одтяв; Камерта висадив з кульбаки, Ансура в ад послав по раки, А Луку пузо розплатав. 57Я к задавав Еней затьору Всiм супостатам на заказ, Як всiх калiчив без розбору I убивав по десять враз: Лiгар з Лукуллом поспiшають I в тарадайцi напирають Енея кiньми потоптать. Но тут їх доля зла наспiла, I душi сих братiв iз тiла Пiшли к Плутону погулять. 58 Так наш Еней тут управлявся I стан свiй чистив од врагiв; Прогнавши супостат, зближався До города свого валiв. Трояне, вилазку зробивши, Латинян к чорту протуривши, З Енеєм вкупу iзiйшлись. Здоровкалися, обнiмались, Розпитовались, цiловались, А деякi пить принялись. 59 Iул як комендант iсправний Енеєвi лепорт подав, Як вiйська ватажок начальний Про все дрiбненько розказав. Еней Iула вихваляє, Потiм до серця прижимає; Цiлуєть люблязно в уста. Енея серце трепетало, Воно о синi вiщовало, Що вiн надежда не пуста. 60 В се врем'я Юпитер, пiдпивши, З нудьги до .жiнки пiдмощавсь, I морду на плече склонивши, Як блазень, чмокавсь та лизавсь; Щоб бiльше ж угодить коханцi, Сказав: "Дивися, як троянцi Од Турна врозтiч всi летять; Венера пас перед тобою: Од неї краща ти собою, До тебе всi лапки мостять. 61 Моє безсмертиє ярує, Розкошних ласк твоїх бажа; Тебе Олимп i свiт шанує, Юпитеру ти госпожа. Захоч - i вродиться все зразу, Все в свiтi ждеть твого приказу, За твiй смачний i ласий цмок..." Сказавши, стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тiлько Зевс набив висок. 62 Юнона, козир-молодиця, Юпитеру не пiддалась; Бо знала, що стара лисиця На всякi штуки удалась, Сказала: "О, очей всiх свiте, Старий олимпський єзуїте! З медовими рiчми сховайсь. Уже мене давно не любиш, А тiльки п'яний i голубиш. Одсунься геть - не пiдсипайсь. 63 Чого передо мной лукавиш, Не дiвочка я в двадцять лiт, I теревенi-венi правиш, Щоб тiльки заморочить свiт. Нехай все буде по-твоєму; Дай тiлько Турновi моєму Хоть трохи на свiтi пожить; Щоб мiг вiн з батьком повидаться I перед смертю попрощаться; Нехай - не буду бiльш просить". 64 Сказавши, в Йовиша вп'ялася I обняла за поперек, I так натужно простяглася, Що свiт в очах обох померк. Розм'як Зевес, як пiсля пару, I вижлоктив пiдпiнка чару, На все iзвол Юнонi дав. Юнона в котика з ним грала, А в мишки так залескотала, Що аж Юпитер задрiмав. 65 Олимпськiї во всяку пору I грiм пускающий їх пан Ходили голi без зазору, Без сорома, на кшталт циган. Юнона, з неба увильнувши, I гола, як долоня, бувши, По-паруб'ячу одяглась; Кликнувши ж в помiч Асмодея, Взяла на себе вид Енея, До Турна просто понеслась. 66 Тогдi пан Турн зiло гнiвився I приступу к собi не мав, Що у троян не поживився I тьху Енеєвi не дав. Як ось мара в лицi Енея, В кереї бiдного Сихея, Явилась Турна задирать: "Ану лиш, лицарю мiзерний, Злиденний, витязю нiкчемний, Виходь сто лих покуштовать". 67 Турн зирк - i бачить пред собою Присяжного свого врага, Що так не гречi кличе к бою I явно в труси пострига. Осатанiв i затрусився, Холодним потом ввесь облився, Од гнiву сумно застогнав. Напер мару - мара виляє, Еней од Турна утiкає! I Турн вдогонку поскакав. 68 Той не втече, сей не догонить, От тiлько-тiлько не вшпигне; Зикратого мечем супонить, Та ба! мари не пiдстьобне. "Та не втечеш, - кричить, - паничу! Ось зараз я тебе пiдтичу, Се не в кукли з Лависей грать; Тебе я швидко повiнчаю I воронiв потiшу стаю, Коли начнуть твiй труп клювать". 69 Мара Енеєва, примчавшись До моря, де стояв байдак, Нiтрохи не остановлявшись (Щоб показать великий ляк), Стрибнула в нього, щоб спастися; Тут без числа Турн ослiпився, Туди ж в байдак i сам стрибнув, Щоб там з Енея поглумиться, Убить його, мазки напиться; Тогдi б Турн первий лицар був! 70 Тут вмиг байдак заворушився I сам, одчаливши, поплив; А Турн скрiзь бiгав i храбрився I тiшивсь, що врага настиг. Таку Юнона зливши кулю, Перевернувшися в зозулю, Махнула в вирiй навпростець. Турн глядь, аж вiн уже средь моря, Трохи не луснув з серця, з горя, Та мусив плить, де жив отець. 71 Юнона з Турном як шутила, Еней про теє нi гу-гу; Бо на його туман пустила, Що був невидим нiкому; I сам нiкого тож не бачив, Но послi як прозрiв, кулачив Рутулян i других врагiв: Убив Лутага, Лавза, Орсу, Парфену, Палму витер ворсу, Згубив багацько ватажкiв. 72 Мезентiй, ватажок тирренський, Одважно дуже пiдступив I закричав по-бусурменськи, Що тiлько пан Еней i жив! "Виходь! - кричить, - тичка подмiмо, Нiкого в помiч не просiмо, Годящi парнi: ти i я, Ану!" - i сильно так стовкнулись, Що трохи в'язи не звихнулись, Мезентiй же упав з коня. 73 Еней, не милуя чванливих, В Мезентiя всадив палаш; Дух вискочив в словах лайливих, Пiшов до чорта на шабаш. Еней побiдой утiшався, Зо всi ми добре частовався, Олимпським жертви закурив. Пили до ночi та гуляли I п'янi спати полягали, Еней був п'яний, єлє жив. 74 Уже свiтовая зiрниця Була на небi, як п'ятак, Або пшенишна варяниця, I небо рдiлося, мов мак. Еней троянцiв в гурт ззиває I з смутним видом об'являє, Що мертвих треба поховать; Щоб зараз принялися дружно, Братерськи i єдинодушно, Троян убитих зволiкать. 75 Потiм Мезентiя доспiхи На пень високий насадив, I се робив не для потiхи, А Марса щоб удоволив, Шишак, панцир i меч булатний; Спис з прапором, щит дуже знатний; I пень, мов лицар, в збруї був. Тогдi до вiйська обернувся, Прокашлявся i раз смаркнувся, I рiч таку їм уджигнув: 76 "Козацтво! лицарi! трояне! Храбруйте! наша, бач, бере; Оце опудало погане Латинiв город одiпре. Но перше чим начнем ми битись, Для мертвих треба потрудитись, Зробить їх душам упокой; Iмення лицарiв прославить, Палланта к батьковi одправить, Що наложив тут головой". 77 За сим пiшов в курiнь просторий, Де труп царевича лежав, Над ним аркадський пiдкоморий Любистком мухи обганяв. Троянськi плакси тут ридали, Як на завiйницю кричали, Еней зарюмсав басом сам: "Гай, гай! - сказав, - ув'яв мiй гайстер! Який то був до бою майстер. Угодно, бачу, так богам!" 78 Звелiв носилки з верболозу I з очерету балдахин Зготовить тiла для виносу, Щоб в них Паллант, Евандрiв син, Вельможна, панськая персона Явилася перед Плутона Не як абиякий харпак. Жiнки покiйника обмили, Нове обрання наложили, Запхнули за щоку п'ятак. 79 Як все уже було готово, Тогдi якийсь їх филозоп Хотiв сказать надгробне слово, Та збився i почухав лоб; Сказав: "Се мертвий i не дишеть, Не видить, то єсть i не слишить, Єй, єй! Уви! он мертв, амiнь!" Народ вiд рiчi умилився I гiрко-гiрко прослезився I мурмотав:" Паноче, згинь". 80 Потiм Палланта покадили, К носилкам винесли надвiр; Над балдахином положили, Еней тут убивавсь без мiр. Накривши гарним покривалом, Либонь, тим самим одiялом, Що од Дидони взяв Еней; Взмостили воїни на плечi I помаленьку, по-старечи Несли в мiстечко Паллантей. 81 Як вибрались на чисте поле, Еней з покiйником прощавсь, Сказав: "О жизнь! бурливе море, Хто цiлий на тобi оставсь. Прости, приятелю любезний, Оддячу я за вид сей слезний, I Турн получить з баришком". Потiм Палланту уклонився, Облобизав i прослезився, Додому почвалав тишком. 82 К господi тiлько що вернувся Наш смутний лицар, пан Еней, Уже в присiнках i наткнувся На присланих к нему гостей: Були посли се од Латина, I всi асесорського чина, Один армейський копитан; Сей скрiзь по свiту волочився, I по-фригiйську научився, В посольствi був як драгоман. 83 Латинець старший по породi К Енею рацiю начав, I в нашiм, значить, переводi Буцiмто ось вiн що сказав: "Не ворог, хто уже дублений, Не супостат, чий труп нiкчемний На полi без душi лежить. Позволь тiла убитой рати, Як водиться, землi предати; Нехай князь милость сю явить". 84 Еней, к добру з натури склонний, Сказав послам латинським так: "Латинус рекс єсть невгомонний, А Турнус пессiмус дурак. I кваре воювать вам мекум? Латинуса буть путо цекум, А вас, сеньйорес, без ума; Латинусу рад пацем даре, Пермiтто мертвих поховаре, I злости корам вас нема. 85 Один єсть Турнус ворог меус, Сам ерго дебет воювать; Велять так фата, ут Енеус Вам буде рекс, Аматi зять. Щоб провести ад фiнем беллюм, Ми зробим з Турнусом дуеллюм, Про що всiх сангвiс проливать Чи Турнус буде, чи Енеус, Укажеть глядiус, вель деус, Латинським сцептром управлять". 86 Латинськiї посли ззиркнулись, По серцю їм ся рiч була; Знечев'я трохи схаменулись, Дрансеса смiлость тут взяла: "О князю, - крикнув, - пресловутий! Великим ти родився бути! Ми все в Латинови уста Внесем, дрiбнесенько розкажем I щиро, щиро те докажем, Що з Турном дружба єсть пуста". 87 I мировую тут зробили На тиждень, два або i три, I в договорi положили, Щоб теслi i другi майстри Латинськi помогли троянам, Сим ланцям, голякам, прочанам, Достроїть новий городок; Щоб нарубать дали соснини, Кленкiв, дубкiв i берестини, На крокви годних осичок. 88 За сим тут началось гуляння, I чарочка пiшла кругом; Розкази, смiхи, обнiмання, Дiлились дружно тютюном. Якi пили, якi трудились I над убитими возились; В лiсах же страшна стукотня. В коротке мировеє врем'я Латинське i троянське плем'я Було як близькая рiдня. 89 Тепер би треба описати Евандра батькiвську печаль I хлипання все розказати, I крик, i охання, i жаль. Та ба! не всякий так змудрує, Як сам Виргилiй намалює, А я ж до жалю не мастак: Я слiз i охання боюся I сам нiколи не журюся; Нехай собi се пiде так. 90 Як тiлько свiтова зiрниця На небi зачала моргать, То все троянськая станиця Взялася мертвих зволiкать. Еней з Трахоном роз'їзжає, К трудам дружину понуждає, Кладуть iз мертвих тiл костри; Соломой їх обволiкають, Олiю з дьогтем поливають На всякий зруб разiв по три. 91 Потiм солому пiдпалили, I плам'я трупи обняло, I вiчну пам'ять заквилили, Аж сумно слухати було. Тут кость, i плоть, i жир шкварчали, Тут инчi смалець iсточали, У инчих репався живiт; Смрад, чад i дим кругом носились, Жерцi найбiльше тут трудились, Iзконебє халтурний рiд. 92 Други, товаришi i кревнi, Батьки, сини, куми, свати, На вiки вiчнi незабвеннi, А може, хто iз суєти, В огонь шпурляли рiзну збрую, Одежу, обув дорогую, Шаблi, лядунки, келепи, Шапки, свитки, кульбаки, троки, Онучi, постоли,волоки Шпурлялись, як на тiк снопи. 93 Не тiлько в полi так робилось, В Лаврентi сумно тож було; Багацько трупа там палилось, Поспульство ж на чiм свiт ревло. Там батько сина-парубiйку Оплаковав i кляв злодiйку Вiйну i ветхого царя; Тут дiвка вельми убивалась, Що без вiнця вдовой осталась, Утративши богатиря. 94 Жiнки, порозпускавши коси, Розхристанi i без свиток, Розтрьопанi, простоволоси Галасовали на ввесь рот. По мертвих жалiбно кричали, По грудях билися, стогнали, Латинiв проклинали рiд; Про Турна ж всi кричали смiло, Що за своє любовне дiло Погубить даром ввесь народ. 95 Дрансес на Турна тут доносить, Що Турн всiм гибелям вина; Еней на бой його лиш просить, I так би й кончилась вiйна. Но i у Турна був сутяга, Брехун, юриста, крюк, пiдтяга, I дiло Турна защищав; Та i Аматинi пролази Пускали розниї розкази, Щоб Турн нi в чiм не уважав. 96 Як ось од хана Дiомида Латиновi прийшли посли, I iз охлявшого їх вида Не видно, радiсть щоб несли. Латин вельможам з старшиною Велить явитись пред собою, Що все i сталося якраз; Послiв кликнули до громади, I, виполнивши всi обряди, Латин прорек такий приказ: 97 "Скажи, Венуле нежахливий, Всю хана Дiомида рiч, Здається, був ти не брехливий, Таким тебе зна наша Сiч". "Пiднiжок твiй я i пiдданець, Iз слуг твоїх послiднiй ланець, - Сказав Венул, - не погнiвись! Мужича правда єсть колюча, А панська на всi боки гнуча, I хан сказав так, не сумнись: 98 Не з мордою Латина битись Против троянських розбишак; Вам треба б перше придивитись, Який то єсть Еней козак! Пiд Троєю вiн дався знати Нам всiм, як взявся ратовати Богiв домашнiх i рiдню. Вiн батька спас в злу саму пору, На плечах знiс на їду-гору, Сього не майте за бридню. 99 Против Енея не храбруйте, Для нас здається вiн святим; I так Латину розтолкуйте, Щоб лучше помирився з ним. Гай! гай! де дiти єсть такiї, Щоб кудрi батькови сiдиї Найвище ставили всього? Не ворог я царю Латину, Но чту Анхизову дитину I не пiду против його. 100 Прощайте, домiнi латинцi! Поклон мiй вашому царю; Возьмiть назад свої гостинцi, Одправте їх к багатирю Енею i просiть покою". Венул утерся тут рукою I рiчi сiй зробив кiнець. Збентежила ся рiч Латина, Здавалось, близька зла година; На лисинi трусивсь вiнець. 101 Латин од думки схаменувся, Олимпським трохи помоливсь; Наморщивсь, сентябрьом надувся I смутно на вельмож дививсь. "А що? - сказав, - чи поживились? От з Дiомидом ви носились, А вiн вам фигу показав; Заздалегiдь було змовлятись, Як з пан-Енеєм управлятись, Поки лапок не розiклав. 102 Тепер не приберу бiльш глузду, Як тут сих поселить прочан; Землi шматок єсть не пiд нужду, То їм з угоддями оддам. Оддам нив'я i сiнокоси, I риболовнi тибрськi коси, То буде нам Еней сусiд; Коли ж не схоче вiн остаться, То все ж iзбавимся од бiд. 103 А щоб з Енеєм лад зробити, Пошлю послiв десяткiв п'ять; I мушу дари одрядити, Диковинки коли б достать: Павидла.сала, осятрини, Шалевий пояс i люстрини, Щоб к празнику пошив каптан, Сап'янцi iз Торжка новенькi, Мальованиї потибеньки. А нуте! як здається вам?" 104 Дрансес був дивний говоруха I Турновi був враг лихий, Встає, ус гладить, в носi чуха, Дає одвiт царю такий: "Латине свiтлий, знаменитий, Твоїми мед устами пити! Всяк тягне в серцi за тебе; Но одiзватися не смiють, Сидять, мовчать, сопуть, потiють I всяк мiзкує про себе. 105 Нехай же та личина люта, Що нас впровадила в вiйну I ганьбою до всiх надута, Походить бiльш на сатану! Що скiлько болi причинила, Що скiлько люду погубила, А в смутний час навтiкача! Нехай лиш Турн, що верховодить I всiх панiв за кирпи водить, З Енеєм порiвня плеча. 106 Нехай оставить нас в свободi, Нехай царiвнi дасть покой; Нехай живе в своїй господi, А щоб в Латiю нi ногой. А ти, Латине, всiх благiйший, Придбав Енею дар смачнiйший: Йому Лавинiю оддай. Сим сватовством нам мир даруєш I царства рани уратуєш; Дочцi ж з Енеєм буде рай. 107 Тебе ж прошу я, пане Турне! Покинь к Лавинiї любов I проясни чоло нахмурне, Щади латинську нашу кров. Еней тебе лиш визиває, А нас, латинцiв, не займає, Iди з троянцем потягайсь! Коли ти храбрий не словами, Так докажи нам те дiлами, Побить Енея постарайсь". 108 Од рiчi сей Турн роз'ярився, Як втопленик, посинiв ввесь; Дрижали губи, сам дрочився, Зубами клацав, мовби пес, Сказав: "О, стара пустомеля! Яхидств i каверз всiх оселя! I ти тхором мене зовеш! I небилицi вимишляєш, Народ лукаво ввесь лякаєш, На мене ж чортзна-що плетеш. 109 Що буцiм хочу я одтяти Головку лисую твою; Та згинь! - не хочу покаляти Честь багатирськую свою. А ти, Латине милостивий, Коли такий став полохливий, Що i за царством байдуже? Так лiзьте ж до Енея раком, Плазуйте перед сим трояком, Вiн мир вам славний устриже. 110 Коли ж до мира я помiха, Коли Еней мене бажа I смерть моя вам єсть потiха; Моя душа не єсть чужа Од храбрости i од надiї, Iду, де ждуть мене злодiї, Iду i б'юся з втiкачем! Нехай хоть стане вiн Бовою, Не наляка мене собою, Помiряюсь з його плечем". 111 Коли в конгресi так тягались, Енеи к Лавренту пiдступав; На штурм троянцi шиковались, До бою всякий аж дрижав. Латин таку почув новинку, Злякавсь, пустив iз рота слинку, I вся здригнула старшина. "От вам i мир", - сказав Турн лютий I, не терявши нi минути, Пред вiйськом опинивсь, як на! 112 Оп'ять настав гармидер, лихо; Народ, як черв, заворушивсь. То всi кричать, то шепчуть тихо, Хто лаявся, а хто моливсь. Оп'ять вiйна i рiзанина, Оп'ять бiда гне в сук Латина, Сердешний каявсь од душi, Що тестем не зробивсь Енею, I послi б з мирною душею Лигав потапцi i книшi. 113 Турн миттю нарядився в збрую, Летить, щоб потрошить троян; I роз'ярив дружину злую Побить Енеєвих прочан. Прискочив перше до Камилли, Як огир добрий до кобили, I став їй зараз толковать: Куди їй з вiйськом напирати; Мессап же мусить пiдкрепляти Царицi сей прокляту рать. 114 Розпорядивши, Турн, як треба, Махнув, засаду щоб зробить, На гору, що торкалась неба, I щоб фригiйцiв окружить. Еней построїв тож отряди, Де всiм назначив для осади Без одступу на вал iти. Iдуть, зiмкнувшись мiцно, тiсно, Iдуть, щоб побiдить поспiшно Або щоб трупом полягти. 115 Троянцi сильно наступали I тиснули своїх врагiв, Не раз латинцiв проганяли До самих городських валiв. Латинцi также оправлялись I од троянцiв одбивались, Один другого товк на прах; Тут їх чиновники тузились, Як пiвнi за гребнi возились; Товклись кулаччям по зубах. 116 Но як Арунт убив Камиллу, Тогдi латинцiв жах напав; Утратили i дух, i силу, Побiгли, хто куди попав. Троянцi з бiглими змiтались, Над їх плечами забавлялись I задавали всi сто лих. Ворота в баштах запирали, Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б i чужих. 117 Як вiсть така прийшла до Турна То так мерзенно iскрививсь, Що твар зробилась нечепурна I косо, зашморгом дививсь. Потiм ярує од досади, Виводить вiйсько iз засада I гору_ _покида, i лiс I тiлько що спустивсь в долину. То в тую ж самую годину Уздрiв Енеєвих гульвiс. 118 Пiзнав пан Турн пана Енея, А Турна тож Еней пiзнав; Вспалали духом Асмодея, Один другого б розiдрав; Не обiйшлося б тут без бою, Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не залiз I не послав на землю ночi; Тут всiх до сна стулились очi I всяк уклався горлорiз. 119 Турн, облизня в бою пiймавши, Зубами з серця скреготав; Од дуру, що робить не знавши, Латину з злостию сказав: "Нехай злиденниї прочани, Задрипанцi твої трояни, Нехай своїх держаться слов Iду з Енеєм поштурхаться, В моїх проступках оправдаться: Убить - i околiть готов. 120 Пошлю Енея до Плутона, Або i сам в ад копирсну; Уже мнi жизнь i так солона! Оддай Енею навiсну..." "Гай, гай! - Латин тут обiзвався. - Чого ти так розлютовався? Що ж буде, як розсержусь я? Уже менi брехати стидно; А потаїть - богам обидно; Святая правда дорога! 121 Послухай же, судьби єсть воля, Щоб я дочки не оддавав За земляка, а то зла доля Насяде, хто злама устав. Мене Амата ублагала I так боки натасовала, Що я Енею одказав. Тепер сам мусиш мiрковати, Чи треба жить, чи умирати; А лучше, якби в ум ти взяв 122 I занедбав мою Лависю; Чи трохи в свiт