чно-приземленому тонi, I. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де вiчно блаженствують обiч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який I. Котляревський широко розгорне далi в картинах вiдвiдання Енеєм раю (III, 116 - 125). I тут, i там райськi наїдки - головним чином дитячi ласощi, тiльки в третiй частинi вони названi повнiше. 30. Мурий - темно-сiрий або сiро-бурий iз темнiшими i свiтлiшими смугами. 31. Як чорноморський злий козак. - у 1782 р. частина козакiв зруйнованої влiтку 1775 р. Запорiзької Сiчi за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землi мiж рiчками Кубань i Єя. За першими переселенцями потяглися iншi, й не тiльки колишнi запорожцi. Було утворене Вiйсько Чорноморське, в якому на перших порах були заведенi порядки, подiбнi до запорозьких. Тут довше, нiж деiнде, затрималися давнi козацькi традицiї, коли не за самою суттю, то принаймнi за формою. У п'єсi I. Котляревського "Наталка Полтавка" Микола, сирота "без роду, без племенi", збирається iти в Чорноморiю: "Люблю я козакiв за їх обичай!" (дiя друга, ява перша). 32. Уже було зазначено, що в "Енеїдi" Вергiлiя (Вергiлiй. - Кн. 5. - Ряд. 375 - 425) Дарес (Дарет) - троянець, а Ентелл - мiсцевий, сiцiлiєць. Тому покровителька троянцiв Венера просить Зевса пiдтримати Дареса. 33. Бахус - у римськiй мiфологiї бог виноградарства й виноробства (в грецькiй мiфологiї - Дiонiс), син Зевса i дочки фiванського царя Кадма Семели. 36. Марс - у римськiй мiфологiї бог вiйни (вiдповiдно у грецькiй - Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою i сприяє троянцям (див. далi коментар: VI, 15). Ганiмед - виночерпiй у Зевса. Пуздерко - похiдний погребок, буфет. 37. Нар.: Цибульки пiд нiс дати (Номис. - С. 81). 38. Нар.: Слуха джмелiв. Дав йому лупня добре - довго буде джмелiв слухать! (Номис. - С. 77). 39. Трохи не цiлую гривняху - гривня - в рiзнi часи мала рiзну цiннiсть. Ще в Київськiй Русi - срiбний зливок вагою близько фунта (фунт - 409,6 грама). Вiд слова "гривня" походить назва "гривеник" - срiбна монета вартiстю в десять копiйок. Гривнею називали ще мiдну монету в двi з половиною-три копiйки. Слово "гривняка" вжито тут в останньому значеннi. 40. Литва, литвини - жителi степової України так звали не тiльки литовцiв, а всiх, хто жив на пiвнiч вiд Десни (див.: Основа. - 1861. - Кн. 1. - С. 265). Отже, литвинами звали жителiв як Бiлоруського, так i Українського Полiсся. "Отож пiд iм'ям Литва, що... в iсторичних джерелах вперше згадується пiд 1009 роком, впродовж столiть виступали, крiм власне литовцiв, також i латишi, i поляки, i бiлоруси, й українцi Полiсся... Саме в свiтлi цього й слiд сприймати популярнiсть на Українi прiзвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та вiдповiдних назв населених пунктiв" (Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 42). 41. Ярмiз, ярмiс - спосiб, засiб; учиняти ярмiз - тут у значеннi: повернути на свiй лад, зробити по-своєму, накоїти лиха. Патинки - жiночi черевики, туфлi. Пiшла в Iрисинi будинки - в античнiй мiфологiї Iрися (Iрида) - богиня райдуги, прислужниця богiв, передовсiм Юнони. Виступає посередницею мiж богами i людьми (як райдуга з'єднує небо i землю). 42. Хижа, хижка - кладовка, чулан у хатi; вхiд туди - iз сiней. Хижка не мала вiкон. Принесла лепорт - принесла рапорт. Вираз iз тогочасної армiйської термiнологiї. Лiжник - домоткана, груба шерстяна ковдра. 43. Пригадаймо, що троянцi мандрують без жiнок. Вони нiде не фiгурують до цього епiзоду, i далi I. Котляревський зовсiм забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестiйнiй формi той чи iнший епiзод Вергiлiєвої "Енеїди", письменник бере те, що йому в даний момент потрiбне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсiм не зважаючи на те, в образi кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемi. Це важлива прикмета "Енеїди". Примiром, у першiй її частинi Венера вiдвiдує свого батька Зевса в образi старосвiтської української молодицi (I, 14). У другiй частинi - прибуває до Нептуна "в своїм ридванi, Мов сотника якого панi" (II, 69). У п'ятiй - приносить сину Енеєвi викуване Вулканом бойове спорядження в образi осяйної небожительки "на хмарi" (V, 43). На початку шостої частини постає в образi бiдової маркитанки (VI, 6). Дослiдник "Енеїди" Iєремiя Айзеншток слушно пiдкреслював: "Цiлком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостiйно, не оглядаючись на iншi згадки про нього в поемi. Будь-яка згадка про Венеру в поемi має ряд конкретних живих побутових деталей, але цi окремi деталi живуть розрiзнено, кожна сама по собi, вони не мають найменших претензiй дати в своїй цiлостi якийсь єдиний, цiльний образ, тим бiльше - образ типовий" (Котляревский Й. Сочинения. - М., 1969. - С. 26). Те саме стосується образа Енея, iнших персонажiв поеми. Еней втiлює в собi окремi риси українського нацiонального характеру, зокрема вiдчайдушного, щирого в дружбi i грiзного в бою козака-запорожця, але вiн не має сугубо iндивiдуальних, тiльки йому притаманних рис. У кожнiй ролi (женихання з Дiдоною, поминки по Анхiзовi, мандрiвка в пекло, гостювання у Латина i т. д.) вiн живе обособлено, про якийсь суцiльний характер, тим бiльше поданий у розвитку, говорити не доводиться. Зумовлена загальним iсторико-лiтературним розвитком вiдмiннiсть мiж Енеєм перших i останнiх частин поеми - то вже зовсiм iнша рiч. 44. Нар.: Сняться комусь кислицi, та не знає к чому (кислицi бачить у снi - також i проти плачу. - Номис. - С. 168). 45. Бероя - в "Енеїдi" Вергiлiя - дружина троянця Дорiкла. її образ приймає Iрида, пiдбурюючи жiнок пiдпалити троянськi кораблi. 46. Бахурують - ведуть розпусне життя. 48. Пайматуся - пестливе вiд "панiматко". Скiпки, трiски, солому, клоччя - послiдовнiсть у перелiку горючого матерiалу вiдповiдає порядковi в приготуваннi вогнища. Спочатку - тонко наструганi скiпки, на них зверху кладуть бiльшi за розмiром трiски, потiм - солому. В клоччя вкладають запалений вiд кресала трут, роздувають i пiдпалюють цим клоччям вогнище. 49. Байдак - рiчкове судно з однiєю щоглою. Запорiзькi козаки споряджали байдаки також як вiйськовi судна, виходили на них у Чорне море. Пороми - плоти, взагалi несамохiднi плавучi споруди. Дерев'янi човни, судна шпаклювали i щiлини на них заливали смолою, пiдводну частину суцiльно покривали дьогтем. 50. Трiщотки - дерев'яний прилад, калатало, яким скликали людей на пожежу, громадський збiр тощо. 51. Олимпських шпетив на всю губу - уже зазначалося, що у поемi Вергiлiя глибока пошана до богiв - найважливiша риса Енея. Постiйним означенням його є "побожний", "божистий". Комiчним контрастом до цього служать лайки героя "перелицьованої "Енеїди" на адресу небожителiв, не виключаючи й матерi Венери та Зевса-громовержця. 53. Тризубець - рибальське знаряддя, атрибут влади бога морiв Нептуна; служив для нього також чудодiйним жезлом, який мiг викликати морську бурю або заспокоювати її. Базаринка - подарунок, хабар. Походить вiд польського basarunek - штраф, грошове стягнення за нанесенi рани чи калiцтво. 54. Плутон - бог пiдземного царства, земних надр. Його палац вiдвiдає Еней пiд час мандрiвки з Сiвiллою в пiдземне царство (III, 110 - 115). Прозерпина - дружина Плутона, втiлення всього недоброго на землi. 55. фурцює добре навiсна - фурцює - гасає, скаче. 56. Пустiть лиш з неба веремiю - веремiя - крик, метушня, замiшання. Пускати, крутити веремiю - несподiвано напасти, внести замiшання. 59. У 59 - 61-й строфах змальований знахар, вельми примiтна постать у народному життi ще з прадавнiх часiв. З прийняттям i подальшим утвердженням християнства роль знахарiв поступово зменшувалася, хоч у кiнцi XVIII ст. була ще досить помiтною. Звичайно знахарi були досвiдченими, бувалими людьми, зналися на народнiй медицинi, лiками i порадами допомагали кожному, хто до них звертався. На певному рiвнi народної свiдомостi й культури магiя, зв'язок з вищою чудодiйною силою органiчно пов'язувалися з розумом, життєвим досвiдом, професiйною вправнiстю. Знахарiв i знахарок, ворожок, таких як Сiвiлла у третiй частинi "Енеїди", народ вiдрiзняв вiд чаклунiв, чаклунок та вiдьом i певною мiрою протиставляв їм. Вони могли боротися з нечистою силою, вiдводити вiдьомськi чари. В "Конотопськiй вiдьмi" Г. Квiтки-Основ'яненка "стар чоловiк i непевний" Демко Швандюра "знiмає чари" вiдьми Явдохи Зубихи, яка зробила так, що замiсть неї козаки "прєхваброї сотнi конотопської" порють рiзками на виду у всiєї громади вербову колоду. Упир i знахур ворожить - у Котляревського упир - жива людина, яка знається з потустороннiми силами. I добре знав греблi гатить - в народних уявленнях чоловiк, який добре знався на водяних млинах, греблях, - знахар, ворожбит, в усякому разi дружнiй з ними. Вiн знає замовляння на випадок рiзних стихiйних лих, умiє ладити з водяником (дядько Лев у "Лiсовiй пiснi" Лесi Українки), щоб той постiйно давав потрiбну кiлькiсть води, особливо коли багато завозу, щоб не проривала вода греблi, не знесла млина пiд час повенi; мусив знати ще багато iнших тонкощiв мiрошницької справи. Гребля, вода, надто болото - мiсце, де любить оселятися нечиста сила. Нар: Нехай тебе тi кохають, Що в болотi грають. Нехай тебе тi любують, Що греблi руйнують. 60. Шльонськ - польська назва Сiлезiї, областi, яка нинi входить до складу Польської Народної Республiки i частково до Чехословацької Соцiалiстичної Республiки. Україна пiдтримувала давнi торговi зв'язки з Сiлезiєю, а через сiлезькi ринки - з iншими землями Захiдної Європи. Крiм прядива, сала, смальцю, воску та iнших товарiв, помiтною статтею експорту були воли української степової породи. 61. Невтєс - в античних мiфах - Навт, супутник Енея в його мандрах. Богиня мудростi Мiнерна надiлила Навта пророчим даром. 69. Машталiр - кучер. 70. Iз шаповальського сукна - тобто свита з грубого сукна домашнього виробу. Тясомкою кругом обшита - обшита стрiчкою iз матерiї. 71. Кобиляча голова - в українських народних казках фантастичне страховисько. Нар.: Стукотить, грукотить... "А що там?" - "Кобиляча голова лiзе!" (Номис. - С. 231). 72. Коли, Нептун, менi ти дядько - Венера - дочка Зевса, який доводиться Нептуновi братом, отже, вона племiнниця останнього. Вiдомий також iнший античний мiф, згiдно з яким Венера народилася з морської пiни на узбережжi острова Крiт. Пiдлещуючись до володаря морiв Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою рiднею, нiж дядько з боку матерi. 75. Кiш - вiйськовий табiр, обоз. ЧАСТИНА ТРЕТЯ 1. Сподар - господар, також - государ, цар. Небiжчик - тут у значеннi: бiдолаха. 3. Це - пiсенна строфа, одна на всю "Енеїду". Перелiк пiсень вiдкриває перлина в пiсеннiй скарбницi українського народу - "Гей на горi та женцi жнуть". Вона в перелицьованiй, травестiйнiй формi випливе в текстi поеми ще в четвертiй частинi (строфа 126) i натяком - у шостiй (строфа 4). Сагайдачний Петро (рiк народження невiдомо - 1622) - гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Пiд керiвництвом Сагайдачного українськi козаки здiйснили ряд успiшних походiв, виграли кiлька битв. Помер вiд рани, одержаної у битвi з турками пiд Хотином. У пiснi "Гей на горi та женцi жнуть" фiгурує також iнший учасник цiєї битви, запорiзький кошовий, потiм козацький гетьман Дорошенко Михайло (рiк народження невiдомо - 1628). Вiн користувався популярнiстю серед козакiв, славився своєю хоробрiстю. Загинув у битвi пiд час одного з очолених ним походiв на Кримське ханство. Либонь спiвали i про Сiч - пiсень, де фiгурує Запорiзька Сiч i запорожцi, багато. Виходячи з тексту "Енеїди", якусь певну пiсню назвати неможливо. Тут i в подальших рядках пiсенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазi конкретну пiсню. Iде перелiк iсторичних подiй, яскравiше вiдображених у пiснях, взагалi найпопулярнiших пiсенних сюжетiв. Звичайно, в строфi, як i в усьому масивi українських народних пiсень минулого, на першому мiсцi за суспiльною вагою та значенням - пiснi про козацтво i Запорiзьку Сiч. Як в пiкiнери набирали - шкiпери - в первiсному значеннi цього слова власне солдати, якi мали на озброєннi пiки (списи). Тут йдеться про так звану Пiкiнерiю: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Українi були сформованi з козакiв Полтавського та Миргородського полкiв чотири вiйськовопоселенськi пiкiнерськi полки. В 1776 р. з частини козакiв лiквiдованої в червнi 1775 р. Запорiзької Сiчi були утворенi ще два пiкiнерськi полки. Пiкiнери були позбавленi козацьких привiлеїв, мусили вiдбувати вiйськову службу i разом з тим сплачувати податки, виконувати державнi повинностi. Особливо постраждав вiд Пiкiнерiї Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пiкiнерських полкiв - Днiпровського i Донецького - на пiвднi Полтавщини (на територiї нинiшнiх Кобеляцького та Нехворощанського районiв), яке було жорстоко придушене. Як мандровав козак всю нiч - сюди за змiстом найбiльше пiдходить пiсня "Добрий вечiр тобi, зелена дiброво!" Крiм тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак I. Котляревського - знову конкретна вказiвка на пiсню дивовижної поетичної сили i глибини. Полтавську славили шведчину - теж надто загальна вказiвка i якусь певну пiсню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанiю 1708 - 1709 рокiв i Полтавську битву. I неня як свою дитину 3 двора провадила в поход - мотив проводiв матiр'ю сина дуже поширений в українських народних пiснях i на якусь певну пiсню вказати важко. Як пiд Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год - можливо, в останньому рядку I. Котляревський мав на увазi якусь невiдому нам пiсню про голодовку в неурожайний рiк, нерiдке явище в усi давнi, та й не такi давнi часи. Одначе дослiдники "Енеїди" згадку про воєннi дiї пiд Бендерами i "голодний год" пов'язують з конкретним епiзодом однiєї з росiйсько-турецьких воєн. У 1789 р. росiйськi вiйська пiд командуванням князя Г. О. Потьомкiна вели тривалу облогу турецької фортецi Бендери (нинi мiсто Молдавської РСР, районний центр), яка закiнчилася капiтуляцiєю її гарнiзону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкiн не дбав належним чином про постачання вiйськ. Нестача провiанту, осiннi холоди призвели до голоду, поширення епiдемiй. Подiбнi явища спостерiгалися не тiльки пiд Бендерами, а й пiд Очаковом, iншими фортецями, в iнших епiзодах численних росiйсько-турецьких вiйн протягом XVIII - початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як пiд Очаковим (Номис. - С. 37). Не знав автор "Енеїди", коли писав цi рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чинi штабс-капiтана Сiверського драгунського полку доведеться воювати "пiд Бендер'ю". 4. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко дiло робиться (Номис. - С. 108). 5. Ся Кумською земелька звалась - в античнi часи Куми - мiсто-держава на пiвденному узбережжi Апеннiнського пiвострова. Найдавнiша грецька колонiя в Iталiї. 7. Зо всiми миттю побратались, Посватались i покумались - названi види суспiльно-побутових зв'язкiв, на яких трималася давня громада. Перелiк по низхiднiй, за значенням. Побратимство - вища форма товариського єднання - було поширеним у козацькому середовищi (Низ i Еврiал у п'ятiй частинi "Енеїди", побратими Назар i Гнат у п'єсi "Назар Стодоля" Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тiльки рiднi нареченого - нареченої, чоловiка - жiнки, а всi, хто вступав у якусь обопiльну угоду, купiвлю-продаж та iн. Куми - хрещений батько по вiдношенню до батькiв хрещеника i до хрещеної матерi, батько дитини по вiдношенню до хрещеного батька, хрещеної матерi. 8. Досвiтки, вечорницi - вечiрнi зiбрання молодi восени та взимку, на яких у буденнi днi поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядiння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Iнколи збиралися тiльки на вечiр, а спати розходилися по домiвках, а iнколи тут же в обранiй i пiдготовленiй для цього хатi дiвчата гуртом лягали спати, а на свiтаннi вставали, готували з принесеного снiданок i продовжували свої заняття. Певне, звiдси i слова-синонiми: вечорницi-досвiтки. 9. В нiска (носа) - гра в карти. Кiлькiсть гравцiв не обмежена. Здають по три карти. Гравець злiва вiд того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнеровi: "Iду пiд тебе носа". В пари - див. коментар: I, 37. В лави - гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до "Енеїди" так пояснює цю гру: "...У лави грають звичайно ушiстьох. Сiдають за стiл три проти трьох, здають карту i кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, i кiлькiсть таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторiн їх бiльше, тi виграють, а сторона, що виграла, дає тiй, що програла, стiльки ударiв джгутом, наскiльки перевищено набранi взятки" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 511). У помфиля - карточна гра, у якiй старша карта - жировий валет. Вiзок - див. коментар: I, 37. В кепа - карточна гра в дурня. В сiм листiв - тобто "в сiм карт" (у старi часи карти називали ще "листами"). 11. Нар.: Хата на курячiй нiжцi (Номис. - С. 201). 12. Жовна - набряк залоз на шиї. 15. Сiвiлла - у стародавнiх грекiв i римлян - iм'я жiнок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в станi екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тонi далi, у 18 - 19-й строфах третьої частини "Енеїди". У Стародавньому Римi найбiльш вiдомою була Кумська Сiвiлла (iз Кум). У сценi першої зустрiчi з Енеєм Сiвiлла надiлена рисами баби-яги, як вона постає в українськiй народнiй демонологiї. Далi - виступає в образi звичайної в тi часи баби-ворожки i шептухи. За вiком Сiвiлла доводиться бабою, а то й прабабою Iвановi Котляревському. Дiвувала "при шведчинi", яка припадає на 1708 - 1709 роки. Отже, "татарва набiгала" пiзнiше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х рокiв. Сучасний iсторик О. М. Апанович пише: "Наприкiнцi XVII i в першiй половинi XVIII ст. вглиб української територiї татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лiвобережнiй Українi в першу чергу терпiли вiд них Полтавський та Миргородський прикордоннi полки, на Слобiдськiй - Бахмут i Тор" (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 127). Вважають, що згадана Сiвiллою "перша сарана" - це особливо спустошливi нальоти сарани на пiвденнi українськi степи у 1748 - 1749 роках. На боротьбу з нею були кинутi всi козацькi полки. Коли ж був трус, як iзгадаю - одинадцятитомним "Словником української мови" слово "трус" зафiксоване як у значеннi: "метушня, сум'яття, тривога", так i в значеннi: "Ретельний огляд офiцiйними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук". Змiст коментованої строфи пiдказує, що це слово вжите саме в останньому значеннi. Тут йдеться про якусь масштабну акцiю, яка залишила по собi дуже недобру пам'ять у народi. Очевидно, автор поеми має на увазi так званий Генеральний опис Лiвобережної України 1765 - 1769 рокiв, проведений тодiшнiм царським намiсником Рум'янцевим-Задунайським з метою пiдвищення податкiв i остаточного покрiпачення селянства, лiквiдацiї залишкiв полiтичної автономiї України. I хронологiчно слово "трус" - на своєму мiсцi в розповiдi Сiвiлли. Сiвiлла чи не єдиний з усiх неепiзодичних персонажiв "Енеїди" - звичайна селянка. Крiм самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведiнка, манери. На нiй плахта з дерги (див. коментар: III, 51). Одержавши вiд Енея плату, Сiвiлла сховала "грошики в калитку, пiднявши пелену i свитку" (IV, 4). М. Сумцов у статтi "Побутова старовина в "Енеїдi" (1905) зазначав, що селянки "так i тепер мiсцями зберiгають грошi". Це можна сказати i про пiзнiшi часи. 16. Сiвiлла, як знахарка i шептуха, перелiчує хвороби i напастi, якi може вiдiгнати магiчною силою вiдомих їй замовлянь. Тiльки "на звiздах" українськi ворожки, наскiльки вiдомо, не гадали. Цим займалися вiщуни i ворожки у багатьох iнших народiв, у тому числi стародавнiх Грецiї та Риму. Першою серед бiд, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та пiд трясцею розумiли не тiльки пропасницю, а й iншi хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У вiдомих народних замовляннях минулого названо близько двох десяткiв видiв трясцi. Заушниця - нарив за вухом. Волос - нарив на пальцi руки. Уроки - урок. або пристрiт - немiч вiд лихого ока, тобто погляду поганого чоловiка, чи взагалi погляду в недобру годину (рос. сглаз). Вiра в магiчну силу людських очей вiдома з давнiх-давен, знайшла вираз у бiблiї, iнших письмових пам'ятках минулого. Переполохи виливати - тобто знiмати психiчну травму кимось або чимось переляканої людини. Ось один з народних способiв виливання переполоху, записаний етнографами сто рокiв тому: "Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює вiск i ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: "Господи, поможи менi поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому i найдений i напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звiрини" (К. с. - 1885. - Кн. 12. - С. 737). Такий спосiб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формi застиглого у водi воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою. Гадюк умiю замовляти - окремi знахарi нiбито вмiли скликати i замовляти змiй, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змiя. На давнiх картинках знахаря iнколи малювали в оточеннi змiй. 17. Каплиця - культова споруда у християн, призначена для вiдправ i молитов. Становить собою невелику церкву без вiвтаря, iнколи - простий стовп з iконою. Тут - бурлескне змiшування, ототожнення християнської каплицi з язичницьким храмом. Там Фебовi ти поклонись - Феб (ясний) - друге iм'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богинi Артемiди. Культ Аполлона - один з найдавнiших i найпоширенiших у Грецiї та Римi. Покровитель мистецтва i муз, бог лiкування. Жерцi храмiв Аполлона були вiщунами-провидцями. В ролi такого жерця виступає Сiвiлла, "ясного Феба попадя". 18. Сивиллу тут замордовало - в бурлескно-зниженому стилi зображено вiщування Сiвiлли в станi пророчого екстазу. 24. Орфей - знаменитий спiвець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврiдiка, Орфей спустився у пiдземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спiв i гра на арфi так зачарували владик пiдземного царства, що вони дозволили Еврiдiцi повернутися до живих, з тiєю одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся i втратив Еврiдiку навiки. Геркулес, Геракл - в античнiй мiфологiї улюблений народний герой. Звiльняючи людей вiд рiзних бiд i страховищ, здiйснив дванадцять легендарних подвигiв. Один з них - виведення силомiць з пiдземного царства страшного триголового пса Цербера, що стерiг вхiд до пекла, нiкого не випускаючи звiдти. У своїй травестiї Котляревський уподiбнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, "всiх чортяк порозганяв" i визволив звiдти козакiв-запорожцiв. Легенда про Марка Пекельного, - український народний варiант сюжету про великого грiшника, а разом з тим i варiант апокрифiчного оповiдання "Про збурення пекла", - у другiй половинi XVII ст. зазнала вiршованої обробки (див.: Українська лiтература 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. - К., 1983. - С. 185 - 192). Охвота - старовинний верхнiй жiночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20). 25. Тобi там буде не до чмиги - тут у значеннi: буде погано, скрутно. До шмиги - до речi, доладу, гаразд. Чмига, шмига - рiвно вистругана дощечка, яка служить нiвелiром при набиваннi жорна у млинi. Як пiднесуть iз отцом фиги - тобто завдадуть великої неприємностi, залишать у дурнях. Фiга - плiд фiгового дерева, iнжир. Дорогi, привознi ласощi; сушенi фiги - один з предметiв чумацького промислу до Криму. Лунь - хижий птах родини яструбових, зараз зустрiчається рiдко, хоч водиться на Українi майже повсюдно. Нар.: "Щоб тебе лунь вхопила!" (Номис. - С. 73). 26. Менi дай зараз за роботу - Сiвiлла уже вдруге нагадує про плату (вперше: "...i менi що перекинь" - III, 17), заздалегiдь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, i та, нiскiльки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потiм веде до пекла. Плату вона одержить уже пiсля повернення з пекла. Мусовать - мiркувати, зважувати. 27. В лiсу великому, густому, Непроходимому, пустому - у книзi мовознавця А. Непокупного це мiсце коментується так: "Тут увага мимоволi спиняється на словi пустий, яке контрастує зi своїми попередниками - густий, непроходимий (порiвняймо прислiв'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорiдне. Проте враження несумiсностi складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кiнця XVIII ст., якому була адресована "Енеїда", то без сумнiву прикметник пустий у поданому контекстi вiн недвозначно сприймав як синонiм дикого. Саме вiд слова пустий, дикий i утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лiсу великого, густого, нелроходимого - пуща" (Непокупний А. П. Балтiйськi родичi слов'ян. - К., 1979. - С. 99; див. також коментар: III, 132 - "Ходили в пiвнiч по пусткам"). 28. Згiдно з античними мiфами, той, хто хоче повернутися назад з пiдземного царства Плутона, мусить мати при собi золоту гiлку з чарiвного дерева - символ життя. Взагалi золота гiлка в легендах.багатьох народiв - чудодiйний талiсман, який вiдкриває дорогу в недоступнi мiсця або до скарбiв. I. Котляревський переосмислює цей мiф у дусi української народної творчостi, легенд, пов'язаних з прадавнiм, ще доби язичества, святом Iвана Купала. Раз на рiк, рiв но опiвночi в Купальську нiч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лiсi зацвiтає папороть. Хто зiрве чудесну квiтку папоротi, той опанує таємничими силами, матиме змогу здiйснити свої бажання, добуде закопанi скарби i т. iн. Зiрвати квiтку папоротi дуже нелегко не тiльки тому, що вона рiдко трапляється, а й тому, що її стережуть злi духи, нечиста сила. Iнколи, щоб добути цю квiтку, входять у спiлку з нечистою силою. У наступних 29 - 33-й строфах поеми Еней у пошуках i добуваннi золотої гiлки зустрiчає такi ж перешкоди, як i герої народних казок та легенд у походах за квiткою папоротi. Народнi купальськi легенди використав i шанувальник "Енеїди" росiйський письменник М. Гоголь у повiстi "Нiч пiд Iвана Купала". 34. Бичня - обора, загорода для волiв. 35. Година балагурна - слушна година. Закамешились - забiгалися, заклопоталися. 36. Починається прийняте у стародавнiх грекiв та римлян гадання на кишках i тельбухах забитих у жертву богам тварин. У нашого народу такий звичай не зафiксований. Тут, як i в багатьох iнших мiсцях, бурлескне поєднання античностi з сучасною I. Котляревському українською дiйснiстю служить щедрим джерелом комiчного. Православнi попи i дяки в ролi язичницьких жерцiв! Треба пригадати, що християнська церква не велить особам духовного сану не те що вбивати (хай i тварин), а навiть носити зброю. Про рiдкiснi iсторичнi винятки не говоримо. Наприклад, благословення православною церквою збройної боротьби проти татарського iга напередоднi Куликовської битви 1380 р. Нагадаємо поєдинок перед битвою ченця Пересвєта з татарином Челубеєм (В "Енеїдi": "Чернець Мамая як побив"; IV, 40) та iн. 38. Прасунок (фрасунок.) - скорбота, незгода. Прасунок лихий - зла немiч (К.). 40. Шкаповi чоботи - тобто чоботи, пошитi з кiнської шкiри. 41. Не галiте - не поспiшайте. Галити - квапити, гнати притьмом (див. також: "На бой дивитись всяк галивсь" - VI, 125). 44. Сон - це брат смертi. Тому бiля самого входу в пiдземне царство Плутона (царство мертвих) перебувають Дрiмота i Зiвота. Подiбнi уявлення живуть в українськiй народнiй демонологiї. Так, у "Лiсовiй пiснi" Лесi Українки "Той, що в скалi сидить", хоче забрати вбиту зрадою коханого лiсову русалку Мавку в царство "тьми й спокою", "в далекий край, незнаний край, де тихi, темнi води спокiйно сплять, як мертвi, тьмянi очi..." (Українка Леся. Зiбр. творiв: У 12 т. - К., 1976. - Т. 5. - С. 269). Тiмаха - тямковитий, кмiтливий, спритний, молодецький. Сам I. Котляревський у словнику-поясненнi до "Бнеїди" подав росiйський вiдповiдник - "повеса". 45. Артикул - тут у значеннi: прийом з рушницею. Чума - недарма ця хвороба стоїть першою у караулi, який вишикувався за спиною смертi. Найстрашнiше людське лихо в давнi часи. Перiодичнi пандемiї чуми забирали бiльше жертв, нiж вiйни. Правда, iнколи чумою називали iншi епiдемiї та пандемiї, якi спричиняли велику смертнiсть. У XIV ст. пандемiя чуми, яку вважають найбiльшою в iсторiї Європи (так звана "чорна смерть"), за кiлька рокiв забрала кожного четвертого жителя континенту (близько 25 мiльйонiв). Залишалася вона грiзним бичем людства i у XVIII та XIX столiттях. На Українi особливо пам'ятною, чи не найбiльш спустошливою за все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738 - 1740 рокiв, яка надовго лишилася в народнiй пам'ятi. Чумою нерiдко супроводжувалися численнi вiйни з Туреччиною. Фразеологiзм "бендерська чума" до цього часу живе в нашiй мовi (див. коментар: III, 3). Харцизство - розбiй, грабiж. Теж дуже дошкульне i поширене лихо, особливо в часи воєн i розрух. Паршi - заразне захворювання шкiри. На уражених дiлянках шкiри випадає волосся. Холера - одна з грiзних епiдемiчних хвороб. 46. Це сiмейна строфа. Тут названi члени патрiархальної сiм'ї, ближчi i дальшi родичi, якi могли чинити зло, порушувати заповiдi сiмейного життя. Свояк - брат дружини. Шурин - тут у значеннi: брат чоловiка. Зовиця - сестра чоловiка. Ятровка - дружина чоловiкового брата. Сучасного читача може здивувати, що в ряду "злих" родичiв не згадана теща. Тут треба нагадати, що йдеться про старосвiтську патрiархальну сiм'ю з її укладом, коли жiнка йшла в сiм'ю чоловiка i родичi з боку жiнки не втручалися у її сiмейне життя. Бiльшiсть "злих" подано тут з позицiї невiстки, жiнки-дружини, хоч вона й сама фiгурує в цьому ряду, навiть вiдкриває його. У давнiх народних пiснях теща нiде не фiгурує у негативному планi, до неї тiльки шле свої плачi-жалi безправна i зневажена чоловiконою родиною дочка. "Зла теща" з'являється тiльки iз занепадом патрiархального укладу та емансипацiєю жiнки в родинному i громадському життi. 47. Представлений тодiшнiй нижчий i середнiй нолiцейсько-судовий апарат. Вiд найнижчої ланки до вищих - повiтового та мiського масштабу. Каламар - чорнильниця. Дєсигський - найнижчий щабель в полiцейсько-судовiй iєрархiї. Звичайний селянин, вибраний громадою i схвалений начальством для виконання полiцейських обов'язкiв на своєму кутку. Часом несе сторожову службу, бере участь у збираннi податкiв, взагалi є помiчником сiльського старости. Посада десяцького на Українi з'явилася iз введенням губернського адмiнiстративно-територiального подiлу у 1782 р. i проiснувала аж до Жовтневої революцiї. Нар.: Доти чоловiк добрий, доки його десятником не нарядили (Номис. - С. 21). Соцький - нижчий полiцейський служитель на селi; виконував тi ж функцiї, що й десяцький. Над десяцькими i соцькими, якi є зрештою частиною трудящого люду, стоять "начальники, п'явки людськiї", канцелярська братiя, вiдома в народi пiд одним збiрним iменем "писарi". Iсправники все ваканцьовi - посада iсправника (справника) введена за царювання Катерини II. Справник здiйснював вищу полiцейську владу в повiтi. "Ваканцьовий - зайвий" (К.) Мабуть, це претендент на посаду справника, вакансiю. Рiч у тiм, що справника, так само як i предводителя дворянства (маршалка), на перших порах обирали з-помiж себе дворяни. Можливо, той, хто надiявся бути обраним на посаду справника, стажувався (вживаючи сучасний термiн) на цiй або iнших посадах полiцейсько-судового вiдомства. Пiзнiше справника стали призначати без виборiв на мiсцях губернськi властi. Стряпчий - помiчник прокурора, iнколи в його вiдсутностi виконував прокурорськi обов'язки. Взагалi знавець i тлумач законiв. Повiренi - юристи, якi вели чиюсь справу в судi за довiренiстю клiєнта. Секретар - особа, яка вiдала канцелярiєю суду. Як знавець законiв i юридичних процедур, секретар брав участь у слiдствi та судовому процесi. 49. Моргух, мандрьох, ярижниць. п'яниць - грiшнi жiнки, перелiченi залежно вiд мiри падiння, чим далi - тим бiльш пропащi (див, також коментар: III, 86). З пiдрiзаними пеленами. Стояли хльорки наголо - хльорка - жiнка легкої поведiнки (див. також коментар: III, 86). За давнiм звичаєм, виявленiй розпутницi обрiзали косу, пiдрiзали пелену i в такому виглядi водили по селу чи мiсту. 50. Дiти гуртовi - тобто позашлюбнi дiти, незаконнонародженi. Тут у значеннi: дiти, яких матерi-грiшницi погубили зразу пiсля народження. 51. Охляп - без сiдла. Дерга - плахта з товстої i грубої вовняної тканини чорного кольору, яку носили старi жiнки. 52. Баскаличитися - опиратися, противитися, артачитись. Стiкс - за античною мiфологiєю, рiчка в пiдземному царствi. 53. Цера - обличчя (К.); колiр обличчя. Ковтуни - зваляне в боруб'яхи волосся на головi. Франко це слово пояснює так: "Ковтун. Мова про довге волосся, що нечесане збивається в ковтун" (Франко. Приповiдки. - Т. 3. - С. 459). Повстка - повсть - виготовлений iз вовни способом валяння цупкий матерiал. Скомшитися - збитися в грудку. 55. З крючком весельцем погрiбався - весло, на протилежнiй, тильнiй сторонi якого є крючок. 56. Красний торг - торг, багатий товарами. Миряни - всi люди, якi не мають духовного звання i не належать до духовного сану. 57. Каюк - невеликий човен-плоскодонка з двома веслами. 58. Кагал - єврейська громада, тут у значеннi: зборище, галаслива юрба. 61. Оскiлками дивитись - дивитися вороже, неприязно. 62. Гирявi - у значеннi: миршавi, злиденнi, нужденнi, 66. Пiвалтина - монета в пiвтори копiйки. Уже в часи I. Котляревського старовинна, востаннє чеканилась при Катеринi I (роки царювання 1725 - 1727). Назва грошової одиницi походить вiд татарського алти - шiсть. Гони - дуже давня мiра вiдстанi, в рiзнi часи в рiзних мiсцевостях її числове значення не було сталим. Означала довжину вiд 60 до 120 сажнiв (сажень - 2,134 метра). У бур'янi бровко муругий - триголовий пес Цербер, який охороняв вхiд до пiдземного царства. Муругий - сiрої мастi зi смугами темнiшого кольору. 70. Син свого часу, I. Котляревський у перiод написання перших трьох частин "Енеїди" обстоював гуманне ставлення до крiпакiв, але не засуджував крiпацтво в цiлому як систему. Звичайно, не треба забувати й того, що публiчне засудження крiпацтва каралося законом. В урядових актах крiпаки - тiльки "пiдданi", власнiсть помiщикiв, а не рiвноправнi громадяни держави. Крiпацтво, як у центрi Росiї, так i на її околицях, переживало апогей, хоча разом з тим уже втрачало свою iсторично-економiчну доцiльнiсть. 71. Мужчир - тут у значеннi: ступка (див. також коментар: IV, 54). 72. "Чим тiло грiшило, тим приймає муки за грiх" - ця сентенцiя лежить в основi давнiх народних уявлень про пекельнi муки. 73. Хльору дать - дати чосу (К.), нагонку; всипати. Цехмiстер - старшина цеху. Цехами звалися в мiстах об'єднання ремiсникiв однiєї або кiлькох близьких спецiальностей. Ратман (нiм. Каiтапп) - радник; член мiського магiстрату, ратушi. Бургомiстр (нiм. Вurgermeiister) - мiський голова. В часи Котляревського так звали старших членiв мiської ради. У старi часи в мiському життi цехи вiдiгравали першорядну роль, тому перелiк мiських урядовцiв вiдкривають цехмiстри. Син канцеляриста мiського магiстрату, I. Котляревський двадцятирiчним юнаком сам починав службу в канцелярiї i прекрасно знав "чиновну братiю". Недарма через кiлька рокiв вiн залишив губернську канцелярiю в Полтавi заради дуже нелегкого хлiба домашнього вчителя в помiщицьких родинах. Досить сказати, що в тi часи помiщик мiг записати неiмущого вчителя своїх дiтей у крiпаки. Можливо, саме це було причиною, чи однiєю з причин, що Котляревський через три роки залишив учителювання i поступив на вiйськову службу. В усякому разi чиновникам у пеклi вiдведено друге мiсце - по табелю, так би мовити, суспiльних грiхiв - пiсля панiв, "що людям льготи не давали". Третiми в цiй iєрархiї побачимо осiб духовного сану вкупi з "розумними филозопами", до яких письменник теж немилосердний. 74. I всi розумнi филозопи - тут цiлком природне для давнiх часiв поєднання вчених i осiб духовного звання - поняття зливалися. Далi в строфi переплетенi грiхи духовенства супроти доброчесностi i "грiхи" вчених супроти традицiйних уявлень про свiт. Крутопопи - перекручене на комiчний лад протопопи (вiд грецького "протопапас" - старший батько) - старший духовний сан у православнiй церквi. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку XIX ст., коли осiб у такому званнi стали звати протоiєреями. Та знали церков щоб одну - вираз треба розумiти не в тому значеннi, що особи духовного сану не повиннi займатися грiховними земними справами, а лише пильнувати церковнi дiла. Тут маються на увазi священнослужителi, якi вiдходили вiд православної церкви до католицької. Україна, в першу чергу Правобережна, протягом столiть служила ареною конфронтацiї православ'я i католицизму. Ксьондзи до баб щоб не iржали - спочатку в I. Котляревського було "ченцi", потiм замiнено на "ксьондзи". Вжитий письменником вираз широко побутував у народнiй творчостi, в численних анекдотах, примовках, оповiдках про грiховнi дiла ченцiв i попiв. Так, у поемi М. Некрасова "Кому на Русi жити добре" священик, зустрiвшись iз мужиками i завiвши розмову про їхнє зневажливе ставлення до духовенства, найперше дорiкає, що вони обзивають попiв "породою жереб'ячою", складають "солонi приказки, Бридкi казки та спiванки I всяку там хулу" (Некрасов М. О. Кому на Русi жити добре. - К., 1955. - С. 16). Для ксьондзiв католицької церкви обов'язкова безшлюбнiсть - целiбат. У православнiй церквi целiбату дотримується лише чорне духовенство (ченцi) та вищi представники бiлого духовенства. Рядовий православний священик мiг одружуватися, але в разi смертi дружини вдруге одружуватися не мав права. 75. Приданки - весiльнi гостi з боку молодої, супроводжують її в господу молодого. В приданки беруть молодиць з сусiдiв i рiдних молодої. Вiдома народна приказка: "Коня в позику не давай, а жiнку в приданки не пускай". Її зустрiчаємо серед iнших українських народних приказок, записаних I. Котляревським i переданих росiйському фольклористовi I. Снєгiрьову для включення до збiрки "Русские в своих пословицах" (1831). 76. Найважливiша заповiдь патрiархальної народної моралi: батьком є повну владу над сином, але й повнiстю вiдповiдає за нього. Ця заповiдь знайшла вияв у народному прислiв'ї, яке зустрiчається далi в "Енеїдi": "Ледачий син - то батькiв грiх" (V, 35). 78. Це "ярмаркова" строфа. Доба феодалiзму : - доба стiйких соцiальних перегородок, жорсткої градацiї мiж соцiальними верствами та всерединi них. Маємо непоодинокi приклади того, як це вiдбилося в "Енеїдi". Один з них - перед нами. В пеклi, як i в земному життi, торговий люд розмiщений по низхiднiй