i на Iндiю воїни Олександра Македонського серед iнших див зустрiчають людей з собачими головами. В деяких варiантах легенди - цiлий народ за грiхи перевернутий богом в песиголовцiв. 14. Голландцi квакають в багнi - оскiльки Голландiя розташована на низинах, типовою для неї була болотиста мiсцевiсть. Чухонцi лазять мурав'ями - в просторiччi чухонцями називали фiннiв i взагалi племена карельського походження, якi жили поблизу Петербурга. Пiзнаєш жида там в свинi - слово жид у тi часи та й значно пiзнiше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв. Гишпанець - iспанець. 16. Мовби Еней по поштi ллив - тобто їхав по поштовому тракту, де на кожнiй станцiї мiняли коней (на перекладних), їхати на перекладних - найбiльш швидкий у давнi часи, до появи залiзниць, спосiб сполучення. Крiм сухопутного поштового сполучення, була також пошта рiчкова i морська (див. коментар: IV, 59). 17. Роменський тютюнець курив - мiсто Ромни (зараз Сумської областi) здавна славилося своїм тютюном. Шабас, шабаш - кiнець; тут у значеннi: кiнець мандрам. 18. Троянцi нашi чуприндирi - чуприндирi - тi, що носили довгий чуб, оселедцi. Були неодмiнною прикметою запорiзького козацтва. Зникли пiсля лiквiдацiї Запорiзької Сiчi у 1775 р. разом з останнiми представниками низового козацтва. Ташоватись, ташуватись - розташовуватися, розмiщатися. 19. Троянцi прибули на призначене богами мiсце для заснування Риму в одну з областей Середньої Iталiї - Лацiю, володiння царя Латина, сина бога поля Фавна i нiмфи Марiки (в Котляревського - Мерика). Носили латанi галанцi - галанцi - штани з голландського сукна, якi звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькi панталони (К.). А в кiтьки крашанками грали - йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кiнця. Той, чиє яйце лишиться цiлим, забирає надбите яйце партнера собi. Гра навбитки - своєрiдне мистецтво. Треба було вмiти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руцi, але щоб не роздавити, бити з рiвною силою з того й другого боку - хто б'є по нерухомiй крашанцi, має бiльше шансiв виграти. Багато важило умiння вибрати для гри яйце з мiцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощi: робили з обох кiнцiв яйця - гострого i тупого - непомiтнi проколи голкою, видували бiлок i жовток, а потiм заливали всередину розтоплений вiск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалi в такiй грi в межах правил йшли на всiлякi хитрощi, iнколи найнесподiванiшi. В кiтьки - варiацiя гри крашанками: котити по землi. Оскiльки саме вона названа в Котляревського, є пiдстава вважати, що в тi часи була популярнiшою вiд гри навбитки. Тут цей вислiв вжито у значеннi: хитрили один перед другим, щоб своє тiльки показати i з рук не випустити, а - чуже забрати. 20. Фавн (у римлян) - бог лiсiв, полiв i лук, покровитель стад i пастухiв. 21. Дочка була зальотна птиця - тут у значеннi: незвичайна, виняткових достоїнств. В образi Лависi змальований народний iдеал дiвчини. Першими названi найголовнiшi з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потiм - гарна. Далi йде повнiше змалювання зовнiшностi i вдачi. Бурлескне обiгрування тут вiдсутнє зовсiм. Лавися в 21 - 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси I. Котляревського. Приступна, добра, не спесива - порiвняй у п'єсi "Наталка Полтавка": Ой, я дiвчина Полтавка, А зовуть мене Наталка: Дiвка проста, не красива, З добрим серцем, не спесива. Порiвняй також з образом української молодицi Дiдони (I, 21). 22. Що вашi гречеськi ковбаси! - йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, якi жили колонiями на Українi. Особливо вiдома була колонiя в Нiжинi, в добу Котляревського вона ще зберiгала етнiчну вiдокремленiсть. Грецькi ковбаси не круглi, а плескуватi, виготовлялися особливим способом. Вiд грекiв українцi перейняли вмiння коптити ковбаси. Що ваш первак грушевий квас! - квас, на виготовлення якого йшли грушiдички. Завiйниця од неї вхопить - завiйниця - гострий, пекучий бiль у животi. Що не доспиш петрiвськой ночi - Петрiвка - середина лiта, коли ночi найкоротшi. Тягнулася Петрiвка з дев'ятого тижня пiсля пасхи до 29 червня (за ст. ст.). Те по собi я знаю сам - єдине мiсце в поемi, де I. Котляревський прямо говорить про своє особисте, iнтимне. В молодi роки вiн був дуже закоханий у дiвчину, аде одружитися з нею не змiг. Так i прожив усе життя неодруженим. 24. Один був Турн, царьок нешпетний - нешпетний (пол.) - непоганий. У Вергiлiя Турн - цар iталiйського племенi рутулiв, пiдкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лацiум; столиця Ардея. Турн - небiж царицi Амати, дружини Латина. 26. Вся строфа побудована на прислiв'ях одного змiсту: "Не кажи "гоп!", поки не перескочиш". Одна житейська мудрiсть, вивiрена досвiдом поколiнь, подається нiби пiд рiзними кутами зору, варiюється - з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складi строфи кiлька прислiв'їв безсумнiвно народного походження: "Нiхто не знає, що його чекає", "Не розгледiвши броду, не лiзь у воду", "Поспiшиш - людей насмiшиш", "Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє", "Перше в волок подивися, тодi i рибою хвалися". Однак з прислiв'ями та приказками в "Енеїдi" справа стоїть так, як з пiснями в "Наталцi Полтавцi", - в рядi випадкiв не можна певно сказати, де пiсня народна, а де - автора п'єси. 27. I ждали тiлько четверга - тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вiвторок, четвер, суботу. Понедiлок, середа, п'ятниця - важкi днi. Олександр Потебня, згадуючи пiсню "Я в середу родилася, горе менi, горе", пише: "...Але четвер, здається, легкий день: "Не тепер, так в четвер"; в багатьох мiсцях сватання починають в четвер або в суботу" (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. - Харьков, 1914. - С. 193.). 29. Капуста шаткована - на вiдмiну вiд сiченої звичайним ножем, рiжеться на тонкi довгi смужки спецiально для цього пристосованим ножем. М'ясопуст - днi, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянцi, поки добралися до царства Латина, настiльки вибилися iз запасiв, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пiсними наїдками, поширеними серед посполитих - бiднякiв та козацької сiроми. Серед цих наїдкiв: Рябко - страва з гречаного борошна i пшона, в назвi вгадується iронiчний пiдтекст - для Рябка, мовляв. Тетеря - страва з розведеного борошна або товчених сухарiв. Саламаха - страва з рiдкого гречаного тiста, в пiст на олiї, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до "Енеїди" Котляревського читаємо: "Саламаха - борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солi i варене доти, поки увариться подiбно до густого киселю" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 499). 30. Носатка - старовинна череп'яна посудина з ручкою i довгим носиком-жолобком. Щось подiбне до нинiшнього кофейника. Служила також мiрою для рiдини. Бували носатки мiсткiстю до трьох вiдер i бiльше (на зразок античних амфор). Що деякий i хвiст надув - тут у значеннi: помер. 33. Пiярська граматка - найпоширенiша шкiльна граматика латинської мови в Польщi другої половини XVIII - першої половини XIX ст. Мала також значне поширення на Українi та Бiлорусiї. Для цих регiонiв друкувалася в Бердичевi при католицькому монастирi. Назва "пiярська" походить вiд католицького чернечного ордену пiарiв, члени якого, крiм звичайних для ченцiв обiтниць, зобов'язувалися безплатно навчати молодь, звичайно ж, у своєму католицькому дусi. Орден мав свої школи як в Польщi, так i на зайнятих Польщею українських землях. Полуставець - молитовник з мiсяцесловом, святцi (календарний список християнських "святих" та свят на їхню честь), обов'язкова приналежнiсть тогочасних шкiл. Назва походить вiд одного з типiв старовинного письма - пiвуставу. Октоїх (восьмигласник) - книга, в якiй мiстилися церковнi спiви на весь тиждень, розписанi на вiсiм голосiв (лат. осtavа - вiсiм). 34. Тройчатка - нагай на три кiнцi. Субiтки - в суботу звичайно школярi повторювали перед дяком-бакаляром все, що вони вивчили протягом тижня. Хто не все знав чи не твердо вiдповiдав, того карали рiзками. А то й всiм пiдряд давали "пам'ятного". Жила традицiя "суботнього дня" довго, мало не до кiнця XIX ст. У 33 - 34-й строфах кiлькома штрихами дано яскравий малюнок дякiвської школи, яка протягом столiть iснувала на українських землях. Дяк - головна фiгура в церковному богослужiннi пiсля священика. Таким вiн залишався i в школi. Читання було тiсно пов'язане з церковним спiвом, що вiдбилося i в "Енеїдi": поряд з граматикою - октоїх. Уже в першiй з точно датованих церковних книг - Остромировому євангелiї 1057 р. зустрiчаємо так званi "знаки возглашенiя", якi свiдчать, що текст призначався для наспiвного читання. 38. Клечання - наламане та нарубане з дерев гiлля з листям, яким на зеленi свята прикрашають хату та двiр. Шпалери - були поширенi на Українi уже в XVII ст. Становили собою килими з рiзних тканин, якими оббивали стiни житла. На шпалери часто наносили сюжетнi чи пейзажнi малюнки. Шпалери, на полотно яких наносився малюнок фарбами, називали ще колтринами. У XVIII ст. появилися близькi до нинiшнiх друкованi паперовi шпалери. 39. Богомаз - iконописець i взагалi живописець, маляр. Слово в народi само по собi не мало негативного забарвлення. В "Салдацькому патретi" Григорiя Квiтки-Основ'яненка читаємо: "...А у тiй слободi щонайлуччi богомази..." (Квiтка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. - К., 1978. - Т. 1. - С. 24). Ренське (рейнське) - сорт привозного вина. Курдимон (кардамон) - пiвденна рослина з сiмейства iмбирних. Насiння з нього служило пряною приправою. Спуст - мiра горiлки: троє вiдер. Запуст - заговiни, пущення, останнiй день перед постом, коли готували особливо багатий обiд з скоромних (м'ясних або молочних) страв. З старосвiтського хутора до мiста їздять не часто. Тому поїздку "за мальованням" використовують i для закупки "розного припаса", до якого входить всього-навсього рейнське й пиво, - напоказ. Всi iншi "заморськi вина", якi питимуть гостi Латина, - домашнього виробу. Тут i в подальших строфах щедрим джерелом гумору служать претензiї скупого та провiнцiально вiдсталого хуторянина Латина на царський, великопанський блиск i пишнiсть. 40 - 41. "Мальовання" - те саме, що росiйськi "лубочнi картинки", "лубок" (назва - вiд корзин iз лубу: кори липового дерева, в яких мандрiвнi крамарi розносили свою продукцiю). Латин приймає лубок (тодiшнiй мистецький ширпотреб) за "роботи первiйших майстрiв". У панських будинках дорогi картини на полотнi i шкiрах крiпили до стiн на спецiальних дерев'яних пiдрамниках, а не "лiпили", як малювання в свiтлицi Латина. Уже цей штрих, крiм типових лубочних сюжетiв, яскраво свiдчить, про яку продукцiю йдеться. У перелiку "всяких всячин", якими прикрасили стiни Латинового палацу, I. Котляревський дотримується iсторико-хронологiчної послiдовностi: вiд прадавнiх легендарних часiв (українська примовка: "За царя Гороха, як людей було трохи"; росiйська: "Давно, когда царь Горох с грибами воевал" - Даль. - С. ЗО) до реальних iсторичних постатей другої половини XVIII ст. Як Александр царевi Пору Давав iз вiйськом добру хльору - картина зображує битву царя Олександра Македонського з iндiйським царем Пором. Чернець Мамая як побив - йдеться про поєдинок ченця Пересвєта з татарином перед Куликовською битвою (1380). Про Куликовську битву (Мамаєвє побоїще) iснувало багато лубочних сюжетiв. Як Муромець Iлля гуляє, як б'є половцiв, проганяє - як Переяслiв боронив - про Iллю Муромця, його подвиги, перемогу над Солов'єм-розбiйником теж вiдомо багато лубочних сюжетiв. Бова з Полканом як водився. Один другого як вихрив - сюжет про Бову-королевича походить з Францiї, там вiдомий уже в добу розквiту рицарського роману (XI - XII ст.). У нас Бова з'явився десь у кiнцi XVI - на початку XVII ст. як герой повiстi. Мав широку популярнiсть, з лiтератури перейшов у народну творчiсть, перейнявши риси героя казок. Серед подвигiв Бови-королевича - перемога над страховиськом, напiвлюдиною-напiвсобакою Полканом. Майже через сто рокiв пiсля виходу "Енеїди" у київському лубочному виданнi 1896 р. Бова на iлюстрацiї зображений у типовому одязi запорiзького козака. Тут образ Бови злився з образом козака-нетяги Голоти. На славному рицаревi Опанча рогозовая, Поясина хмелевая, А на ногах сап'янцi, Що видно п'яти i пальцi. А ще на Бовi бiдному шапка бирка, Зверху дiрка, Хутро голе, Околиця - чисте поле, Вона травою пошита, Дрiбним дощем прикрита (див.: Кузьмина В. Д. Рыцарский роман на Руси: Бова. Петр Златых Ключей. - М., 1964. - С. 99). Продовжує жити Бова i в сучасному українському фольклорi (див.: Українськi народнi казки, легенди, анекдоти. - К., 1958. - С. 51 - 61). Як Соловей-харциз женився - Соловей-харциз (розбiйник) - персонаж, вiдомий з росiйських билин, менше - з українських казок. Нiбито жив у лiсах поблизу Чернiгова i свистом убивав подорожнiх, якi йшли до Києва. Перемiг Солов'я-розбiйника богатир Iлля Муромець. Як в Польщi Желiзняк ходив - Залiзняк Максим (народився на початку 40-х рокiв XVIII ст. - рiк смертi невiдомий) - запорiзький козак, керiвник народного повстання на Правобережнiй Українi проти польської шляхти у 1768 р. (Колiївщина). Повстання розгорнулося на Правобережнiй Українi, на територiї теперiшнiх Черкаської i Київської областей, що входили тодi до складу Польщi. Залiзняк прийшов в район повстання з невеликим загоном козацької сiроми iз Запорiзької Сiчi, яка була тодi в нижнiй течiї Днiпра. Звiдси - вираз "Як в Польщi Желiзняк ходив". Портрет реального Максима Залiзняка до нас не дiйшов. Мабуть, його й не було. Сучасний дослiдник українського живопису XVIII ст. П. Жолтковський пише: "Народнi художники... створили своєрiдну галерею образiв ватажкiв гайдамацького руху. Напевне, iснували ще й iншi, не збереженi до нашого часу народнi полотна на цю тему. Можливо, на такий твiр вказує згадка I. Котляревського про картину в свiтлицi царя Латина - "Як в Польщi Желiзняк ходив" (Жолтковський П. М. Український живопис XVII - XVIII ст. - К., 1978. - С. 312). Але дослiдник не звернув належної уваги на ту обставину, що Котляревський пише не про живопис, а про лубок, де про портретну схожiсть з оригiналом не дбали. Патрет був француза Картуша - Картуш (Луї Домiнiк, 1693 - 1721) - вiдомий французький розбiйник. Тривалий час очолював ватагу, яка дiяла в Парижi та його околицях. Пригоди Картуша (дiйснi й вигаданi) знайшли широке вiдображення в лiтературi, народних переказах, лубочних картинках. Против його стояв Гаркуша - популярний ватажок гайдамацьких загонiв, запорожець Гаркуша Семен (народився близько 1739 - рiк смертi невiдомий). I пiсля придушення Колiївщини очолював селянськi повстанськi загони на Лiвобережжi. Про нього складено багато народних оповiдань i пiсень. А Ванька-каїн впередi - Ванька-каїн (справжнє прiзвище Iван Осипов, 1718 - рiк смертi невiдомий) був знаменитим московським злодiєм середини XVIII ст. Один час - ватажок московського злочинного свiту, спiвробiтничав з карним розшуком, видаючи незначних злочинцiв i оберiгаючи тих, з якими був у змовi. Засуджений до смертної кари, яку замiнили карою батогами i каторгою. У другiй половинi XVIII - першiй половинi XIX ст. поряд з Картушем виступав героєм росiйської лубочної лiтератури та лубочних картинок. До картинок додавалися бродяжницькi та розбiйницькi пiснi, якi в народi iнколи називали Каїновими. Йому легенда приписувала росiйську народну пiсню "Не шуми, мати, зеленая дубравушка". 42. Перед нами постає комедiйна, карикатурна картина вбрання вiдсталого хуторянина, що хоче з'явитися перед гостями великим вельможею. На урочистий прийом Латин одягає плащ з клейонки, який в той час брали з собою пани в дорогу на випадок дощу, при юму застебнутий циновим, тобто олов'яним, найнижчого гатунку гудзиком. Такi гудзики були на мундирах солдат та чиновникiв нижчого рангу ("братiї з циновими гудзиками"). На голову Латин надiв капелюх, тобто теплий шерстяний головний убiр. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме її мав на увазi Котляревський. На ноги Латин надiв киндi, тобто повстянi калошi, призначенi, як вiдомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав їх, певне, панським взуттям. В однiй з росiйських билин, записаних у XIX ст., великий київський князь Володимир "одел галоши да на босую ногу". Обiгранi й рукавички, якi були неодмiнним атрибутом великопанського туалету. Знали безлiч видiв чоловiчих i жiночих рукавичок на всi випадки життя. Аристократи мiняли рукавички кiлька разiв на день (звiдси прислiв'я: "Мiняє, мов рукавички"). Рукавички були статтею iмпорту iз Захiдної Європи. Замiсть таких елегантних рукавичок Латин надiває шкаповi рукавицi, тобто пошитi з особливо обробленої кiнської шкiри. Така шкiра йшла на виготовлення чобiт кращого гатунку, але на рукавички аж нiяк не годилася. Замiсть рукавички - рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ. 43. Єдимашка, адамашка - дорога схiдна тканина, з вiзерунками того ж кольору, що й тканина. Шушон - жiночий верхнiй одяг. Вид капота (К.). 44. В нiмецькiм фуркальцi була - тобто, в платтячку; фуркальце - вiд фуркало - дзига. Волове, кiнне i пiхотне - тут в один ряд з кiннотою i пiхотою поставленi воли, якi тодi були тягловою силою в обозах. I ввесь був зiбраний повiт - повiти введенi на Українi пiсля скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно вiдповiдали сотнi, а як на сучасний адмiнiстративно-територiальний подiл, - приблизно районовi. 45. Пирiг завдовжки iз аршин - аршин - давня мiра, дорiвнює 0,711 метра. I соли кримки i бахмутки - див. коментар: I, ЗО. 46 - 47. Рацiя (вiтальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до якої вдається Сiвiлла, прощаючись з Енеєм (IV, 1 - 2). Але у її мовi - сильний елемент народного просторiччя (це ж сiльська баба), а у посла, який щойно вчився латинської мови, - макаронiчна мiшанина української мови з латиною. Ось промова посла в дослiвному перекладi латинських слiв i виразiв: Еней наш великий пан I славний троянцiв князь, Шмигляв по морю, як циган, До тебе о царю! прислав тепер нас. Просимо, пане Латине, Нехай наша голова не загине, Дозволь жить в землi своєй, Хоть за грошi, хоть задарма, Ми дякувати будем досить Милостi твоєй. О царю! будь нашим меценатом, I ласку твою покажи, Енеєвi зробися братом, О найкращий! не одкажи; Еней вождь єсть моторний, Вродливий, гарний i проворний. Побачиш сам особисто! Вели прийняти подарки З ласкавим видом i без сварки, Що присланi через мене... ...Будь нашим меценатом - Меценат (кiнець I ст. до н. е.) - багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався лiтературою. Утворив гурток при своєму дворi, до якого входили Вергiлiй i Горацiй. Звiдси меценат - багатий, впливовий покровитель. 48. Макаронiзмами пересипана тiльки офiцiйна, "протокольна" частина промови посла (строфи 46 - 47) - урочисте представлення свого пана i церемонiальне пошанування другої високої сторони. Переходячи до перелiку й роздачi подарункiв сiмейству царя, посол залишає латинь. За Хмеля виткався царя - походить вiд народної примовки: "За царя Хмеля, як людей була жменя", тобто дуже давно. 49. Ось скатерть шльонськая нешпетна - тобто з Шльонська, Сiлезiї (див. коментар: II, 60). Її у Липську добули - Липськ - Лейпцiг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знаменитi лейпцiгськi ярмарки вiдправлялися чумацькi валки з пшеницею, iншими товарами, а звiдти привозили тканини, металевi вироби, предмети розкошi. 50. Либонь, достались од пендосiв - пендоси (вiд новогрец. - п'ять) - лайливе прозвище грекiв. Троянськi посли розподiляють мiж членами царської родини три подарунки, якi звичайно дарує добрий чарiвник казковому героєвi; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янцi-скороходи або самоходи. Не випадково - першiй Лависi, яка незабаром стане причиною великих незгод i вiйни. Натяк посла на майбутнє замiжжя Лависi пiдхопить у своїй вiдповiдi Латин ( "...може i в рiдню вступлю"). 52. Хазяйка добра, пряха, швачка - вища оцiнка батьками, рiдними, близькими дiвчини на виданнi. Похвала "хазяйка добра" недарма далi конкретизується словами "пряха, швачка". Швачка включає в себе також поняття "добра вишивальниця" (в народнiй поезiї "шити-вишивати" - синонiмiчна пара; напр.: "Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця"). В умовах патрiархального укладу з натуральними формами господарювання бiльшiсть речей домашнього вжитку здебiльшого виготовлялися господарем та його сiм'єю. Майже в кожнiй хатi ткали полотно i шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенiшим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Українi займалися майже виключно жiнки. Для цiєї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвiтки та вечорницi, на якi дiвчата збиралися довгими осiннiми та зимовими вечорами, i години вiдпочинку вiд польових робiт - навеснi та взимку. Готуючись вийти замiж, кожна дiвчина, як правило, повинна була мати багато рiзних вишиванок. 53. Шпундрi з буряками - свиняча грудинка, в iнших рецептах - порiбрина (частина тушi, що прилягає до ребер), пiдсмажена з цибулею на сковородi, а потiм зварена в буряковому квасi разом з нарiзаними буряками i заправлена борошном. Потрух в юшцi - страва. Спосiб приготування: "Гусячi лапки, крила, печiнку, нирки, пупки скласти в каструлю i варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулi, зернистих ячних крупiв i подавати" (Маркевич. - С. 159). Каплуни - вiдгодованi на зарiз вихолощенi пiвнi. З отрiбки баба, шарпанина - тобто бабка з нутрощiв тварини чи птицi, приготовлених в макiтрi особливим способом з вiдповiдними для цього спецiями. Шарпанина - в "Лексиконе малороссийском" М. Гоголя читаємо: "Шарпанина - приправлена сушена риба" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. - М., 1952. - Т. 9. - С. 501). Iнше i бiльш широке пояснення дає М. Маркевич: "Шарпанина. Вiдварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кiстки, нарiзати шматочками, покласти цi шматочки на сковороду, розвести рiдко пшеничне тiсто в тому ж бульйонi, покласти в тiсто пiджареної на олiї цибулi, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потiм поставити в духову пiч i коли буде готове - подавати" (Маркевич. - С. 151). Крохналь - крохмаль, тут у значеннi: кисiль. 54. "Заморськi вина" на обiдi Латина - звичайнi домашнi настойки, одначе приготовленi на привозних пiвденних фруктах. Сикизка - настойка на сикизi, тобто iнжирi. Сушений iнжир, фиги - поширений на Українi в давнi часи привозний продукт, ласощi; один з предметiв чумацького промислу. Деренiвка - настойка на деренi, iнакше - кизилi. Ягiдне дерево, росте на пiвднi України. Айвовка - настойка на айвi. Першою названа настойка на бiльш цiннiй ягодi, далi - дешевшi. На вiват - з мущирiв стрiляли. - мужчир (мортира) - гармата з коротким дулом, з неї вели навiсний вогонь, як з нинiшнього мiномета. Мужчири також служили для салютiв пiд час урочистостей. Мужчирi малого калiбру служили в господарствi ступами (див. коментар: III, 71). Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор "музику" свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, iнколи з фейєрверком, тушами оркестрiв, заздравними хорами-кантами "многая лета". 55. Лубенського шмат короваю - "Коровай - весiльний хлiб. Робиться як звичайна хлiбина, тiльки бiльша за розмiром; потiм на неї накладаються вилiпленi з цього ж таки тiста та випеченi як i хлiбина шишечки, голуби, вензелi та iн. Знаменитi короваї лубенськi" (Маркевич. - С. 156). Як у першому подарунку троянцiв, так i в першому подарунку Латина - натяк на бажанiсть шлюбу Енея та Лависi. Корито опiшнянських слив - Опiшня нинi - селище мiського типу Зiнкiвського району Полтавської областi. Полтавських пундикiв пряжених - спосiб приготування пряжених пундикiв: "Взяти пшеничного кислого тiста, розкачати коржиками, пiджарити цибулю на олiї, перекласти коржики цiєю цибулею шарiв у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в пiч, коли готовi - вийняти, змазати олiєю i подавать" (Маркевич. - С. 158). Далi називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилiвка) та чим кожне з них славиться. 58. Ого! провчу я висi каку - висi кака - тут у значеннi: вискочка, нахаба. 59. I на! через штафет... - тобто в листi, посланому естафетою, через гiнцiв, якi передають листа з рук в руки. Щоб фурiю вiн Тезифону - у римськiй мiфологiї фурiї - богинi помсти, якi переслiдували людей за провини. Берлин - карета для далеких подорожей. Дормез - (франц. dormiг - спати) - м'яка карета, пристосована для спання в дорозi. Ридван - велика карета для далеких подорожей, запряжена 6 - 12-ма кiньми. Портшез (франц. рогtег - носити i сhaisе - стiлець) - легке переносне крiсло, в якому можна сидiти напiвлежачи. Перекладнi - на державних (казенних) дорогах екiпажi, в якi на кожнiй станцiї (приблизно через десять - п'ятнадцять кiлометрiв) впрягали свiжих коней i мiняли вiзника. Плату брали i за кiлькiсть прогонiв, i за швидкiсть. То б заплатив на три прогони - тобто оплатити дорожнi витрати у потрiйному розмiрi, щоб на кожнiй станцiї обслуговували в першу чергу, давали кращих коней i везли якомога швидше. 60. Лепорт - рапорт. Гайдуки - слуги в маєтках великих магнатiв, також придворна охорона. 64. Як йшла черiдка вечерочком - увечерi, коли пастухи женуть череду з поля i люди розбирають корiв по дворах, пiднiмається шум, гам, стоїть страшенна пилюка, тому легше проскочити до когось непомiченим. 66. Турн, по воєнному звичаю, 3 горiлкою напившись чаю - в образi Турна втiлено окремi характернi риси армiйського офiцера тiєї доби. Нагадаємо, що четверту частину "Енеїди" I. Котляревський написав, перебуваючи на армiйськiй службi. 71. На кiл Амату пасажу - посадити на кiл (на палю) - смертна кара особливо принизлива, призначена для найнижчого стану, "бидла". А тут - особа царської кровi, та ще й жiнка. У добу феодалiзму самому способовi смертної кари надавали неабиякого престижного значення. Смертна кара через повiшення для провiдних органiзаторiв повстання декабристiв 1825 р. сприймалася тодiшнiм суспiльством i самими засудженими дворянськими революцiонерами як приниження їхньої гiдностi, образа. До того ж, було прийнято виконувати вирок публiчно. До смертної кари через посадження на палю особливо часто вдавалася польська шляхта пiд час розправи над захопленими повстанцями - запорожцями, гайдамаками. 72. Турн викликає на поєдинок Енея i царя Латина, щоб захистити свою честь. Такого мотиву - виклику на поєдинок - у Вергiлiя немає i не могло бути, оскiльки, згiдно з поглядами стародавнiх грекiв i римлян, честь у громадянина могла вiдняти держава, громада, а не приватна особа. Сучасник Вергiлiя, римський фiлософ Сенека говорив: "Образа не досягає мудреця". Еней з Турном сходяться на поєдинок в кiнцi "Енеїди" для того, щоб уникнути зайвого пролиття кровi воюючих сторiн. Це зовсiм не те, що поєдинок честi. Подiбнi поєдинки на полi битви були звичайним явищем, причому втеча вiд сильнiшого ворога з метою порятунку не вважалася безчестям (див. VI, 67 - 70). Поєдинки честi з'явилися, мабуть, у рицарськi часи. Особливого поширення набули у XVIII - початку XIX ст. у дворянському та офiцерському середовищi. Турн викликає на дуель Енея i Латина згiдно з добре вiдомим у ту пору ритуалом. Вiн пише листи, де пропонує вибрати зброю, погодити iншi деталi поєдинку, вiдправляє їх, як було прийнято, спецiальними гiнцями. Але тут же автор поеми бурлескне обiгрує прийнятий серед людей "благородного званiя" ритуал. Достойна зброя для дворянського поєдинку - пiстолети, шпаги, шаблi. А князь Турн пропонує князевi Енею битися "хоть на киї, хоть кулаками". Пригадаймо борцiв Дареса i Ентелла з другої частини "Енеїди". Драгоман - у первiсному значеннi: перекладач при посольствi, дипломатичнiй мiсiї, також гiнець у дипломатичних справах; потiм - просто гiнець, посильний. 74. Но "горе грiшниковi сущу..." - початок поширеного духовного вiрша. Тут маємо вказiвку на те, що вiн був у репертуарi мандрованих дякiв, студентiв Києво-Могилянської академiї. Крiм "Енеїди", I. Котляревський використав ще раз цей духовний вiрш у водевiлi "Москаль-чарiвник" (написаний 1818 - 1819). У заключнiй сценi водевiля викритий i присоромлений невдаха-залицяльник, "городський писар" Финтик, каючись, спiває: О, горе мне, грешнику сущу! Ко оправданню ответа не имущу, Како й чем могу вас ублажити? Ей, от сего часа буду честно жити! 75. Чинш - податок, плата хазяїновi за користування його землею. 76. Лавинiї к Петру мандрик - "...коржi з сиру з мукою та яйцями... називаються "мандрики" (Маркевич. - С. 15). Три хунти воску на ставних - фунт - давня, ще з часiв Київської Русi мiра ваги у схiдних слов'ян, дорiвнює 409,5 грама. Ставних - пiдсвiчник у церквi, так називали i свiчки для церковного пiдсвiчника. Льняної пряжi три пiвмiтки - щоб уяснити, що таке пiвмiток, треба мати уявлення, як вели рахунок пряжi. Готовi до виробництва, намотанi з шпульки на мотовило нитки пряжi рахували в таких одиницях: чисниця - 3 нитки, пасмо - 10 чисниць, пiвмiток - 20 - ЗО пасом. Серпанкiв вiсiм на намiтки - з серпанку - легкої прозорої тканини (подiбної до нинiшньої марлi) - готували намiтки, якими пов'язували поверх очiпка голову замiжнi жiнки. Кiнцi намiтки, покриваючи фiгуру жiнки з спини, спускалися мало не до землi. I двiстi валяних гнотiв - гноти для свiчок, каганцiв, ламп. Дослiдник творчостi I. Котляревського П. Волинський про коментовану строфу писав: "Цiєю "статистичною довiдкою" поет вiдтворює характерну картину економiчних вiдносин крiпосницького часу. Чинш складають в основному вироби натурального господарства, але з обов'язковою наявнiстю певної кiлькостi грошей, яких особливо потребувало панське господарство кiнця XVIII - початку XIX ст., коли все бiльше розвивались товарно-грошовi вiдносини" (Волинський П. К. Iван Котляревський: Життя i творчiсть. - К., 1969. - С. 143). Треба тiльки пам'ятати, що економiчна реальнiсть доби тут бурлескне обiграна, постає в гумористичному освiтленнi. Поряд з пряжею i воском (у неспiврозмiрно малiй кiлькостi) фiгурують розрахованi на комiчний ефект мандрики "к Петру" Лависi, а плата грошима за хутiр, де "ставок був, гребля i садок", смiхотворно мала - в тиждень по алтину, тобто по три копiйки. 77. Муцик - мопс, взагалi маленька собачка. Поноска - ошийник. Тiмениця - кiрка з вiдмерлих часточок шкiри i бруду на довго немитому тiм'ї малої дитини, а то й дорослого. 78. Стременний - тут: слуга, який на полюваннi пильнує собак; у потрiбний момент вiн спускає їх з поводкiв на звiра. Пiд час виїзду на полювання мусив постiйно бути бiля свого пана, при стременi, звiдки й походить назва. 80. Асафета, або ще асафетида ("вонюча камедь") - лiкувальний екстракт,куди входив сiк рослин з домiшкою смоли, сiрки, фосфору, рiзних солей.Рекомендувалася асафета при рiзних захворюваннях, у тому числi при розладах нервової системи. Сервета - салфетка. Iще клiстир з ромну дали - клiстир - клiзма. Ромен (Маtricariа discoideае) - ще народнi назви: ромашка пахуча, ромашка дика, маточна трава, ромашка без'язикова, романець - лiкувальна трава; настiй з неї вживають як потогiнний та протизапальний засiб. 82. Чаплiя - кухарське знаряддя, з допомогою якого переносять гарячу сковороду, залiзний гачок з дерев'яним держалном. Рубель - дерев'яний валик з ручкою i поперечними зарубками, яким розкачували намотану на качалку бiлизну. Ричка - керiвниця (К.); доярка. Гуменний - токовий, старший, що органiзовував роботу на току. Зображена звичайна для феодально-крiпосницької епохи сцена сутички мiж ворогуючими сусiдами-помiщиками. Як правило, у таких сутичках брала участь двiрська челядь, а то й усi пiдданi. 84. Як умивалося мазкой - мазка - кров з розбитого обличчя, носа. 86. Коли пан возний позов дасть - возний - службовець при судi в часи чинностi Литовського статуту (див. коментар: III, 97). В обов'язки возного входило подавати позов до суду, свiдчити наявнiсть збиткiв у потерпiлої сторони, вводити у власнiсть та iн. 89. Кiвната, кiмната - у панських будинках i взагалi у великих хатах - покої, жилi примiщення, на вiдмiну вiд свiтлицi - парадної кiмнати для прийому гостей. Пор. у народнiй пiснi: У вдовицi двi свiтлицi, Ще й третя кiмната, А у тебе одна хата, Та й та не прибрата. Тут хата - жиле примiщення, яке служить i свiтлицею, i кiмнатою, i кухнею. 91. I як вiйну вести без збруї - збруя - вся воїнська зброя, обладунок, у кiннотi сюди входило також спорядження для коня. Провiянтмейстер - у росiйськiй армiї генерал, який вiдав постачанням (вiдповiдає сучаснiй iнтендантськiй службi). Посада введена Петром I у 1718 р., скасована у 1864 р. Кригсцальмєйстер - чиновник при вiйську, що вiв фiнансовi справи, здiйснював контроль, займався також постачанням армiї. 93. Покиньте ж се дурне юнацтво - юнацтво - тут у значеннi: нерозважлива молодеча хоробрiсть, завзяття. 95. Щоб некрут зараз набирать - тобто оголосити примусовий набiр у армiю рекрутiв-новобранцiв. Боярськi грошi шафовать - шафовать - витрачати, використовувати. 96. Таким обрiзають нiс i уха - в кiнцi XVIII - на початку XIX ст. тiлеснi покарання з вiдрiзанням носа, вух, iнших частин тiла ще мали мiсце в багатьох країнах, в тому числi й Росiї. Законодавством передбачалося вiдрiзати вуха або нiс за бунт проти влади. Iснував також звичай перед стратою через повiшення вiдрiзати нiс та вуха i прибивати їх до шибеницi. До вiдрiзання вух офiцiнно перестали вдаватися у першiй половинi XVIII ст., вiдрiзання носа, як засiб покарання, затрималося довше, особливого розмаху набуло, поряд з вiдрубуванням руки, їiальцiв, язика, пiд час розправи над учасниками селянської вiйни пiд проводом Пугачова. Для вельмож подiбна кара була особливо принизливою, бо тiлесним покаранням пiдлягав тiльки простий люд. 97. О музо, панночко парнаська!.. - у перших чотирьох рядках строфи обiгране узвичаєне в поезiї доби класицизму звертання до муз, покровительок мистецтва i науки, дочок Зевса й богинi пам'ятi Мнемозiни. Муз було дев'ять; тут, з огляду на жанр "Енеїди", звертання до Каллiопи - музи епiчної поезiї. Слiд вiдзначити явний перегук цього мiсця з вступом до поезiї Т. Шевченка "Царi", де поет визначає своє художнє завдання ("штилем високим розмалюю помазаних") i водночас пародiює тогочасну запобiгливу цареславну поезiю. 98. В описi приготувань латинського i троянського воїнства до вiйни, екiпiровки, забезпечення продовольством, боєприпасами i т. iн., безумовно, вiдбилося добре знання I. Котляревським як українського козацького вiйськового устрою, що порiвняно недавно (у 80-х роках XVIII ст.) був лiквiдований, так i армiї свого часу, вiйськової справи взагалi. Адже вiн майже тринадцять рокiв (з квiтня 1796 р. по сiчень 1808 р.) перебував на вiйськовiй службi. А ус в пiвлокоть би тирчав - вислiв походить вiд старої мiри довжини "лiкоть" - вiддаль вiд кiнця витягнутих пальцiв руки до лiктя. 100. Названi окремi команднi посади в козацькому вiйську. Хорунжий - у первiсному значеннi цього слова - "пiдпрапорний", оскiльки перебував при полковому прапорi (хоругвi) i пiдлягав безпосередньо полковниковi. Середнiй чин у козацькому вiйську. Асаул, осавул - виборна старшинська посада за вiйськово-територiального устрою. Були звання генерального, полкового, сотенного, артилерiйського осавула. Урядник. - молодший чин у козацькому вiйську. Отаман - виборний або призначений ватажок у козацькому вiйську. Курiнний отаман очолював козакiв з одного села, мiсцевостi, наказний отаман - тимчасово виконував обов'язки курiнного, iнших виборних командирiв аж до самого гетьмана. 101. У нас в Гетьманщинi колись - Гетьманщина - напiвофiцiйна назва земель Лiвобережної України, якi разом з Києвом були закрiпленi за Росiйською державою згiдно з пiдписаним ЗО сiчня 1667 р. Андрусiвським договором мiж Росiєю i Польщею. Правобережжя вiдходило до Польщi. В Гетьманщинi певною мiрою зберiгався уклад, який сформувався в добу визвольної вiйни пiд проводом Хмельницького: гетьманський уряд, подiл на полки, свiй суд, фiнанси, самоврядування ряду мiст. Пiд тиском самодержавної полiтики автономiя Гетьманщини дедалi бiльше занепадала i з введенням загально-державного адмiнiстративного устрою в 1782 р. була лiквiдована не тiльки фактично, а й формально. Не знавши: стiй, не шевелись - українське козацьке вiйсько, так само як i московське стрiлецьке, не знало стройової пiдготовки, а значить i рiзних стройових команд, у тому числi команди "струнко!". Така пiдготовка почалася при Петрi I, одначе стройових команд у формi, прийнятiй в нашi днi, довго ще не знали. Воєнний статут Петра I залишався без змiн протягом усього XVIII ст., аж до того часу, коли 6 лютого 1796 р. Павло I через три тижнi пiсля вступу на росiйський престол видав новий. Фанатичний прихильник палочної муштри i прусської шагiстики, вiн вiдбив у статутi свої вимоги. Необхiдну в розумних межах армiйську дисциплiну вiн прагнув замiнити отупляючою муштрою. "Стiй, не ворушись!" - можна було б поставити епiграфом до того статуту. Команди "Стой! фрунт", "Стоять, не шевелясь!", "Стоять смирно!" зустрiчаються тут раз по раз. I. Котляревський не з чужих слiв знав, що таке муштра в армiї найбiльшого солдафона на росiйському престолi. Адже вiн почав армiйську службу за якихось сiм мiсяцiв до смертi Катерини II i вступу на iмператорський трон Павла I. Лубенський, Гадяцький, Полтавський - коли додати сюди ще й Миргородський, з усiх бокiв оточений землями названих полкiв, то це будуть всi чотири з десяти полкiв Гетьманщини, землi яких склали основну територiю утвореної 1802 р. Полтавської губернiї. 102. Волонтцрi, волонтери - добровiльцi, нерегулярне вiйсько; в той час - запорожцi в росiйськiй дiючiй армiї. З них формувалася переважно розвiдка, iншi частини особливого призначення, яким доручалися пов'язанi з риском завдання. Зокрема, в численних росiйсько-турецьких вiйнах XVIII ст. запорожцi, виконуючи роль розвiдникiв, "становили основну силу авангардних частин, вiдзначаючись мужнiстю i вiйськовою майстернiстю. Окремi запорiзькi загони по кiлька разiв на день самостiйно вiдправлялися "в пiд'їзд" - вперед i вiд флангiв, - вступаючи в сутички з ворогом..." (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 154). Асмодей - злий дух, чорт. Чи вкрасти що, язик достати - "найулюбленiшим методом у запорiзьких козакiв була розвiдка боєм. Запорiзькi розвiдувальнi партiї не тiльки захоплювали язикiв, з'ясовували обстановку, а й несподiвано атакували окремi татарськi загони, захоплювали трофеї, знищували живу силу ворога. Досвiд вiйни 1735 - 1739 рокiв показав, що запорожцi були кращими розвiдниками в росiйськiй армiї" (Апанович О. М. Збройнi сили України першої половини