до садиби купця Сахла можна потрапити і по воді, і з ремісничого кварталу, перейшовши по чотирьох мостах. Потім човен помчав до Зеленого базару. Ранок коливався блакитним маревом, а марево протинали золоті промені. І Басра, з усіма своїми палацами, будинками, мечетями й шпилями мінаретів, здавалася велетенською флотилією, що стала на припоні в каналі Шатт-ель-Арабу. А коли глибокими каналами пропливали білобокі морські кораблі - дхау, могло примаритись, що то зрушив з місця білостінний будинок. Найбільші кораблі не допливали до басрійських базарів - глибина безлічі проток і каналів була недостатня. Вони зупинялись в Убуллі - там була найглибша гавань. А звідтіль товари до Басря перевозили менші кораблі... Небавом вони прибули на Зелений базар, і тут негритяночка себе показала. Поки Алі питав ціну редьки та огірків, вона вже заглядала в корзини, перегортала бадилля, підіймала круглі, блискучо білі головки редьки, стискала їх пальцями, нюхала огірки, для чогось підносила їх до вуха. Алі здавалось, що всі люди придивляються до них, озираються. А він цього страх не любив! Алі прикрикнув на неї, щоб вона тихо стояла. Дівчина полишила зелень, та крутила головою на всі боки, на все заглядалась, клацала язиком, ще й до всього притупувала ногою, немов хотіла затанцювати. Хлопця те її тупотіння вкрай роздратувало, він облишив розмову з торговцем і суворо крикнув: - Ти що - збожеволіла?! Чого танцюєш? - А ти хіба не чуєш? Он там, на тому березі, за складами в шинку грають на бубоні й ребабі. Певно, хтось із бахрейнців. - І ти це чуєш, мавпо? - спитав здивований торговець зеленню. - Я все чую! Ось зараз іще хтось із ними заграв. На вашій дудці, отакій, що біля пищика гарбузик приладнаний... - Гаджа! - закричав торговець зеленню. - Ану поспішай до шинку за перехрестя і подивись, які музики там грають! Вибіг із комори-сховища молодий, кругловидий тюрок і поспішив у човні до шинку. Алі повибирав редьки, огірків, в'язку молодих пагонів цукрової тростини і хотів розплатитись із торговцем, але той відтрутив його монети. - Якщо твоя негритяночка збрехала про музику, присягаюсь Аллахом, ти мені сплатиш удвічі за товар, щоб не влаштовував отут веремії і не лазив по всіх корзинах і коробах. - Але ж, господине! Я нічого не влаштовував і нічого не чіпав! - обурився юний багдадець. - А негритянка?!! Вона носить корзину, і в неї рабська куля на шиї. Значить, ти відповідаєш за неї! Алі тоді мовчки відрахував подвійну ціну за зелень і поклав на перегорнуту корзину. Потім сказав Джарії, показавши на корзину із зеленню: - Неси, чортова душо! - Не понесу! Нехай його тюрок повернеться! Ось побачиш - я не збрехала! - Неси! - розлютився Алі. - Не понесу, і все! Не понесу, бо я не збрехала!.. А ти віддаси мені гроші, якщо він поверне тобі? - Він не поверне...- Алі хотів сам понести корзину, Але негритяночка вчепилася в неї, а хлопець не міг її подужати. - Ти думаєш, що він пожадливіший Рустема? - жваво поцікавилася негритяночка. Ці слова підкинули на рівні ноги торговця зеленню. - Ах ти смердюча собако! Ти мене, чистокровного араба, порівнюєш із жалюгідним персом?!! Та я зараз покличу сторожу! Та я вам, чортові шахраї, покажу! Обікрасти мене хотіли та ще й насміхаються?!! - репетував торговець зеленню. Їх почали обступати люди, цікавитись, що сталося. Здіймався галас. І Алі відчув себе в пастці. Звичайно, якби не рабиня, то він би зразу викрутився... Галас і сварка розпалювались... Якраз тоді проштовхався крізь натовп тюрок-слуга. - Там грають двоє бахрейнців - один на ребабі, другий на бубоні, а ще там йєменець з дудкою... Кажуть, що він грає краще за всіх на дудці. І ще кажуть, що він був колись піратом на Сокотрі... - Віддавай половину грошей! - сердито мовив Алі. - Як ти, шмаркачу, розмовляєш із старшим? Та я зараз покличу базарного стража! - Присягаюсь Аллахом, ти хочеш здерти з мене подвійну ціну, але не вийде! До того ж ти підступний, як міняйло, і пожадливий, як Рустем! Бо ти посилав свого хлопця, щоб спіймати нас на брехні і злупити з нас гроші! Тепер ти продав своє слово правовірного за шість фалсів. Я піду до мухтасіба - нехай він розсудить нашу суперечку - чи присягання Аллахом вимірюється за шість фалсів?! З лавочника почали сміятись. - І-іі, чортове сім'я! - захрипів зеленяр і посунув по дну перекинутої корзини монети. Алі розв'язав капшук і запхав їх туди. І тут знов почала негритяночка: - Дай мені два фалси! Дай мені, дай! - Не мої гроші, а господареві! - Дай мені два фалси - я собі куплю на один фалс білої квасолі, а на другий - червоної. І зроблю намисто. І буду тоді така гарна! - Вона заклацала, закотила очі до лоба, засвітивши білками. - Дурна! Хіба намисто тобі вид замінить! Кому яке лице Аллах дав, таке й буде! Вони відійшли від злого торговця зеленню і проштовхувалися серед натовпу уздовж корзин, коробів, глечиків та циновок з усіма рослинними дивами південного краю. Джарія захлипала і втерла носа сірою, наче злинялою долонею. - Як мені, так ти два фалси шкодуєш на прикраси! А сам он який перстень видобув! - Тихо, - шарпонув Алі за руку негритяночку, а самому все аж похололо всередині, заціпило просто. - Розкричалася! Ось тобі три фалси, і купи собі яку хочеш квасолю! Тільки не в цього змія! - Та хіба я кричу ! - заверещала негритяночка. - Я про той чортів перстень більше нікому й слова не скажу! І вона поспішила до рядів із зерням. А хлопець зупинився і подумав: "Треба віддати пошвидше той перстень Амарові. Бо ще хтось його в мене забере!" Та якийсь ніби інший голос сказав йому: "Може, краще віддати Кадарії? Це ж їй подарував Абу Амар"... Негритяночка купила собі квасолі, а потім вони без галасу й суперечок докупили інші наїдки, замовлені Абу Амаром. І повернулись у твердиню Айші. Джарія кинулася робити намисто з яскравих зернин, але хлопець схопив її за комір сорочки. - Попорай Айшу! Напій її холодною водою, обмий лице і руки. Дай ліки з чорної пляшки! Дівчина відкрила товстогубого рота, щоб заперечити, та, зустрівшись з лютим поглядом хлопця, плямкнула губами і на згоду закивала головою. Алі розклав у посуд різні наїдки і заходився готувати для себе та інших трапезу. Він швидко почистив та попатрав морських окунів і кинув на розпечену сковороду. Запах кунжутної олії, обсмаженої риби та кислуватий чад жару с фінікових кісточок заспокоїв його. Ось тепер він втамує і голод і якусь бридку напругу, що наче аж трусила його після базарної сутички і дурості Джарії. Вона ж, попоравши напівживу господиню, підскочила до базаринок, висмикнула пагін цукрової тростини і наполовину запхала до свого широченного рота. - Сідай їсти! Риба найкраща! Свіжа, свіжесенька! Та Джарія щось замукала напханим ротом і кинулась до своєї квасолі. Звичайно, був лише полудень і годилося тільки помолитись та, випивши води, з'їсти якусь ягоду чи плід, а обідати можна десь під захід сонця, коли почне вщухати спека. Та з таким госдодином, як Абу Амар, асе змінилось - не було і справжнього сніданку, і їсти хотілося, аж різало в животі. Поки Алі небавом розкошував смаженими морськими окунями та пшеничними оладками, чорношкіра рабиня насиляла яскраві квасолини на товсту нитку. По рибі, на закуску, хлопець щедро собі насипав на мідну таріль кавунового насіння, шматочків сушеної дині та лущеного горіхового зерня... Алі так смакувала їжа, що в тілі розпливлося солодке тепло і на сон хилило. Тому, коли перед ним постала оголена Джарія, він аж головою струсив і очима закліпав, щоб пересвідчитись, чи він не спить. Вона була геть гола, тільки вузенька стрічка, обмотана навколо пояса, спадала вниз і прикривала лоно. - Бачиш, яка я гарна? А ти не вірив? Якщо прикраси є - зразу дівчина стає красивіша! Тут тільки Алі збагнув, що вона показує йому своє намисто з квасолі і обручки з тієї ж квасолі на зап'ястях рук і на литках. Хлопець здивувався - і як вона могла так швидко проколоти і насилити насінини? - Ну скажи, - вимагала Джарія в хлопця, - правда ж, я тепер дуже гарна?! Алі хвилю повагався, хотів сказати їй, що вона як була мавпою, так і лишилась, та він ще раз уважно поглянув на неї і з великим здивуванням пересвідчився, що вона зовсім не така бридка, як у подертій і замизканій довгополій сорочці. - Тепер гарна...- видавив хлопець. - Тільки ти без встиду - голяка крутишся перед мужчиною!.. Треба сорочку одягти!.. - "Сорочку, сорочку"!..- перекривила Джарія.- У ваших сорочках усі ви мов опудала! От матуся моя - знаєш, яка була красуня?! Куди мені до неї! А лишень вдягали на неї ваші чортові лахи, так і вона ставала, мов опудало! Слухай, візьми он тазик. - Принеси сама, - Алі здвигнув плечима і кинув у рота шматочок сушеної дині. Дівчина миттю принесла тазик. Алі перевернув його, обтер ганчіркою від сажі і вдарив злегка кістками пальців. Мідь відгукнулася чистим дзвоном. Замахала Джарія руками, закрутила стегнами, заколивалась спиною. Вона крутилась, підстрибувала, ляскала собі сама в долоні і схиляла голову, ніби прислухаючись, чи правильно вона дріботить худими тонкокістними стопами. Обернула сяюче обличчя з виряченими білками очей. - Давай швидше! Швидше! Хлопець забарабанив з такою швидкістю, на яку тільки спроможні його руки. - Швидше, швидше! - прохала Джарія, не перестаючи крутити стегнами, дріботячи стопами і обертаючись навколо себе. Її чорна шкіра зволожилась від рясного поту, заблищала наче воронове крило. Алі тріскотів пальцями обох рук по дну тазика. Споглядаючи, як пружно підскакують перса Джарії з набряклими сосцями відчув, що наче в нього починає швидше битися серце, наче його починає опановувати неспокій, чекання чогось невідомого, тіло наповнює ніби млость. Він здивувався своєму відчуттю і перевів погляд на невтомні ноги Джарії. Хвилювання пропало. Та коли дівчина, крутячись по колу, наблизилась майже впритул до хлопчини, повернулася до нього лицем і просто вгорі над ним застрибали тугі перса, Алі відчув, що йому аж горло перехопило. Спочатку він спробував не дивитися на танцівницю. Та якась сила повернула його голову. І він більше й не намагався відвертатись. У голові в нього наче злегка наморочилось, а серце починало калатати все швидше й швидше. Він той біг серця намагався випередити швидкими ударами пальців. Нараз із кімнати Айші хлопець почув сильний стогін, потім тихе волання. Алі урвав стукіт по тазику. Та Джарія ще хвилини дві, не менше, дріботіла ногами, крутила лискучими сідницями. Нарешті вона різко спинилась. Кинула вниз руки, стулила тремтячі коліна, розкрила величезні очі, засвітила білками, провела яскраво-червоним язиком по сіро-синіх товстенних губах. - Що?! - впірилась невидющими очима в лице Алі. - Ти що - глуха?! Айша он як стогне і волає! Піди допоможи їй! Джарія ступила з місця так як була - гола і в своїх квасоляних прикрасах. І ноги в неї ще не йшли, вони все ще пританцьовували. - Куди гола полізла? - Алі прикрикнув на неї .- Сорочку вдягни!.. І Джарія, пританцьовуючи, повернула назад, схопила з тахта свою благеньку одіж і, так само підстрибуючи, пішла до хворої. Тільки-но Джарія зникла в другій кімнаті, як Алі захотілося спати. Відчув, що зараз впаде на підлогу. Тому він підвівся і перейшов під стіну. Тільки підклав під спину стару, замизкану подушку, як нестримний сон пов'язав солодкою вагою все його тіло... Часом на якісь миттєвості пелена важкого сну відпливала кудись, і він тоді усвідомлював, що поруч нього сидить Джарія і запихається оладками, рибою, чавить зубами соковиті пагони цукрової тростини. Що вона товче просо в ступі, і від ударів товкача аж весь будинок двигтить і плюскотять великі хвилі в каналі за стіною. Часом наче пахло смаженою кунжутною олією, п'янкими родзинками, розсипчастими фініками. Потім знов важкою глиною навалився сон. І невідомо, скільки часу та хвиля сну покривала хлопця. Він не прокинувся, він не міг ні крикнути, ні поворухнути ні рукою, ні ногою. Та відчував усе, що з ним роблять. Його відірвали від стіни і поклали на м'які подушки. Чиїсь руки закасали його сорочку до грудей. Далі гарячі тонкі пальці заходились розв'язувати мотузок на штанях. Крізь пута сну хотів крикнути, що він не дозволить, щоб у нього поцупили з пояса ключі. Та крику не вийшло, а рухатись він і зовсім був неспроможний. Та й не треба було кричати, бо ті насторожені пальці, розв'язавши вузол, відтрутили ключі кудись набік. Наче ті пальці обмацували його одіж, торкалися тіла... Потім сірий туман сну геть залляв по вінця його відчуття і руки кудись зникли. Потім йому снилося, він напевно знав, що сниться, як повія-танцівниця, геть нага, танцює перед ним. Притуляється до нього своїми округлими й холодними, мов чаші із шербетом, грудьми... З жахом Алі прокинувся.. В сутінках кімнати він оглянув себе і побачив, що одяг його зім'ято, пошарпано, зав'язки розв'язано... Червоний, мов буряк, від сорому, трусячись від страху, щоб ніхто його отак не побачив, він підскочив, так-сак оправив одіж, схопив кумган2 і поспішив, щоб очиститись, обмитись... Коли він повернувся до будинку, щоб узяти свою корзинку та й побігти до лазні, його згори покликав Абу Амар. Алі тицьнув у закуток кумган і побіг нагору. - Добре виспався? Тепер поспіши по вино та сік до Сахла. Ось монети! І зразу ж готувати обід! Щоб після заходу сонця все було на скатертині. - І вино? - Що?! Хіба ти християнин чи іудей, що не знаєш - обідають люди окремо, а вино п'ють окремо?! Хоча простолюдини розпустилися і геть стали схожі на невірних!.. 9. ВЧЕНІ МУЖІ Коли сонце впало за незліченні канали, коли згубились гаркаві й гуняві волання муедзинів у безкраїх пальмових гаях, тоді сам Абу Амар відкрив вуличні двері і запросив увійти трьох статечних мужів і одного молодика з дорогою, поцяцькованою лютнею. Падала густа синя ніч місяця азара. Абу Амар наказав запалити чотири світильники. Кімната сповнилась золотими зблисками, які розлилася золотим, наче шафрановим пилком. Після довгих вітань1 і найщиріших, найшляхетніших побажань господареві від гостей, а гостям від господаря почали обід з кавуна. (Потім Алі скуштував одну скибку, яка лишилася. Власне, поділив із Джарією). Кавун був так собі. Але гості хвалили його без міри. Аді здогадався чому - кавун бахрейнський, з першого завозу. Бо тут під Басрою кавуни ще й не думали дозрівати. Після кавуна Алі подав їм бургуль - пшеничну густу кашу на таці, поливши її топленим коров'ячим маслом. Смажених окунів, витриманих перед готуванням у солонім соусі, гості просто захвалили, обсмоктали кожну кісточку. І Алі зрадів і подякував подумки Аллахові, що він зразу по базарюванню здогадався засмажити собі й дівчині по окунцеві. Алі задивився на цих трьох сивих довгобородих мужів. Рухи розмірені, спини рівні, обличчя приязні. Повага один до одного велика. А самоповага ще більша. Говорили кожний по черзі. І ніхто нікого не перебивав! Усі вихваляли господаря, один одного, а потім співака. До того дня малий мандрівник і не чув ніколи за один раз стільки хвалебних слів і віншувань. Словами старі вправлялися не гірше, ніж багдадські циркачі жонглювали яблуками. А на їхніх тацях після кожного блюда не лишалось ні крихточки, ні зернини, ні краплі олії, ні краплі соусу. Джарія весь час була напохваті за дверима і, звичайно ж, підглядала та підслуховувала. Коди Алі виніс посуд для миття, вона спитала, вирячивши в сутінках свої вирлаті, здоровенні очиська: - Слухай, Алі І А що вони таке говорять, один до одного? Мова наче ваша, а що за слова - я не знаю... - Вчені люди! Шейхи, одним словом. Книжники й мудреці! - От цікаво! -Джарія приклацнула язиком. - Скільки живу, а таких цікавих людей не чула й не бачила, як гості твого Амара. Така співачка вчора була! У мене сукня змокла від сліз, коли я слухала її пісні! А цей, з аль-утом, теж співатиме?.. Га? - Хіба я можу спитати? Я слуга! На закуску-мазза всі приявні брали індійські маслини, потім лущене горіхове зерня, сушене насіння кавунів. І тут Абу Амар завів розмову про те, що йому сняться щоночі дві красуні. У них чарівні очі, як у пері2, величини небувалої, осяйності сліпучої, доброти і любові незрівнянної. Що серце його розривається, бо кохання його до обох красунь однакове і прагнення побачити їх втілення під сонцем серед людей висушує його душу. Його потаємне кохання таке, що він ось-ось збожеволіє! Бо де ж це чувано, щоб він запросив до себе трьох повій, молодих і красивих, чудову співачку на додаток до всього і незрівнянну музику-лютнистку, але не було в нього ніякого бажання з жодною із них злягтись. Бо його таємне кохання не дозволяє йому зрадити своїм сновидим красуням! - Що зі мною діється?! О шейхи, поясніть мені! - заволав Абу Амар із сльозами на очах і тремтінням у голосі. Перший сивий муж погладив свою пухнасту бороду і прорік: - Це віддзеркалення потреби твоєї шляхетної душі. Другий теж погладив свою розкішну бороду, підняв палець і виголосив: - Отверзаючий Браму3 явив тобі лик краси. А краса є часткою вищої правди. А правда є часткою Всевишнього. Третій мовчав довше, ніж перші два, але й він погладив бороду і мовив: - Світ - це дзеркало Аллаха. І. в дзеркалі світу Аллах бачить своє віддзеркалення. А світ бачить у Всевишньому своє віддзеркалення. І таким чином до безкінця, до безкраю! І твоїх нічних красунь Отверзаючий Браму явив тобі, як віддзеркалення вищої правди у вигляді неземної краси!.. Абу Амар восславив Аллаха за те, що він напоумив його, простого і неосвіченого, відкрити свою пекучу таємницю найславетнішим шейхам Іраку! Всі восславили Аллаха і по одному пішли змивати руки до сусідньої кімнати. - Алі! - покликав Абу Амар. - Ще два світильники в маленьку кімнату. Підготуй все для винопиття. Та не заходь, поки не покличу! Хлопчина споліскував чаші, обтирав глеки з вином і соками та розкладав на тарелях їстівну землю з Хорасану, фісташки, шпичаки цукрової тростини, вимочені в трояндовій воді, помаранчі-наранджі та айву з Балху. - Слухай, Алі! Дай мені покуштувати хорасанської землі! Кажуть, вона така, така смачна! - просто лице в лице підступала Джарія. - Не така смачна, як дорога, - буркнув Алі і відтрутив негритяночку. Вона таки відщипнула крихітку і запхала за товстенні варги, а очима крутила, аж білки блискали і сміялись. - А я все геть чула! Тільки про яке люстерко вони говорили?.. Нічого не зрозумієш у цих вчених шейхів!.. Слухай, а те, що твій Абу Амар розповів про цих двох красунь, то це точнісінько він про його наймолодшу жінку... Я їх бачила рік тому. У жінки чорні очі, а в доньки карі. І отакенні, завбільшки як у наших чорних антилоп. А самі білі-білі! І все тіло ніби з йєменського цукру зліплене! На тілі в них жодної волосинки - ні під пахвами, ні на лоні, ні на ногах, ні на руках. Аж блищить!.. Ти уяви собі, Рустем їх просто голодом морить - от скупий! А ревнивий! До їхнього свята навруз-байраму 3 готувались, і він наказав своїм євнухам лазню витопити для свого жіноцтва. Але не дозволив навіть євнухам у лазні їм прислужувати. Лише мені дозволив з ними бути, щоб прислужувала. Він за чотири фалси винайняв мене в Айші. І їй не дозволив із своїми бабами піти в лазню. Бо вона ще, мовляв, з кимось зведе його самиць. Мені ж дозволив дивитися на свій курятник. Всіх роздивилась! Всіх геть запам'ятала! Тільки я зовсім дурна - все про кожну розповіла Айші. А вона знаєш як мені за це подякувала?! Цілий рік, ні, вже більше року, не випускала мене з дому, навіть сміття в канал висипати!.. У старшої Рустемової жінки, матері тієї кароокої красуні, у неї очі недобрі, урочливі - геть блакитні! І волосся таке біле, як ніби сиве. Ти знаєш, а вони всі завжди голодні! У мене були у вузлику фініки-падалки, биті. Вони мені за ті фініки дали довгу стрічку червону й тонесеньку хустку. Не нову, але тільки в одному місці латану... Ця гієна все собі забрала... Слухай, а про що там говорять? Піду послухаю... - Тільки спробуй! - Алі підвівся і став проти Джарії. - Коли мені сказали, щоб я йшов геть, то й ніхто інший не може біля дверей товктись. Я правдою служу! - Ну й дурень! Всі слуги обдурюють своїх хазяїв. А якщо трапляються такі навіжені як ти, то їх хазяї обдурюють! Інакше не буває! - А я не обдурюю і не дозволю себе обдурювати. - Побачиш, що тебе обдурять! - із співчуттям і жалем вигукнула і зразу ж додала; - Твій іде до дверей. Відчиняє... Зараз покличе! Згори почувся голос Абу Амара, а хлопець уже схопив дзбан червоного вина і поніс по сходах. Дзбан Алі поставив на голову, а лівою рукою тримав тацю з чашами і хорасанською землею (якби лишив при Джарії, хто зна, скільки б вона собі прихопила?). Свіже повітря впливало крізь розчинене вікно, синє небо висвітлював на обрії здоровенний місяць і чітко-чітко вирізьблював чорні стріли мінаретів та візерунчасті вершки-опахала високих пальм. Алі розлив у чаші густе червоне вино і не став чекати, поки гості почнуть пити, а побіг униз по цукрову тростину, горіхи, помаранчі та айву. Стрибнув униз сходами і подумав, що застане Джарію за шкодою. Але Джарія кудись зникла, щоправда лишивши відкритою тацю із шпичаками тростини. Він покликав її. Та на його слова відгукнулась стогоном господиня Айша. Алі поспішив до неї в закуток. Місячні промені кинули чорну тінь віконної решітки на потріскану, колись визолочену стіну. Айша підвелась на лікті і попросила пити. Алі не став кликати негритяночку, а сам націдив у чашу холодної води з неполив'яного вогкого глека. Це був тут, у Басрі, єдиний спосіб дістати холодну воду - налити в обпалений та неполив'яний глиняний глек. Коли починає вода просочуватися крізь пористу глину, всередині вона, хоч зменшується в об'ємі, починає охолоджуватись. Айша віддихалась і попросила дати їй ліки від болю. Хлопчина й це виконав швидко і хотів йти, та вона вхопила його за руку. - Посидь зо м-мною... .Мені одній страшно... Я боюсь вмерти... - Господине моя матінко! Зараз віднесу захуску-маззу моєму хазяїну і прийду до тебе. Хлопець знову побіг нагору. Джарії не було і на сходах, і в кімнаті з глеками вона не з'являлась. Поставив тихо тацю з горіхами й тростиною і малесеньку корзинку з помаранчами. Співак пробував дзвінкі струни свого поцяцькованого аль-ута. Двоє шейхів смакували з чаш маленькими ковтками вино. Третій жував хорасанську землю. Абу Амар, заплющивши очі, малесенькими ковточками надпивав вино і довго-довго його розсмаковував. Перед співаком стояла вже порожня чаша. Абу Амар підкликав Алі. - Поспішай до Сахла. Попрохай у нього квітів: жасмину, гвоздик і ромашок. - Але ж пізно, мій господине! - вихопився Алі. - Тихше, - шарпнув його за сорочку Абу Амар. - Сахл пізно лягає. Скільки він скаже - стільки й плати. Алі спустився вниз по корзину - Айша вже міцно спала. Коли хлопець поспішав двором, згори в нього жбурнули фініковою кісточкою. Алі підняв голову: на краю даху сиділа навкарачки Джарія. - Підіймись нагору - я тобі щось покажу! - зашепотіла, наставивши долоню трубою до вуст. - Як я підіймусь? - запитав пошепки Алі, бо знав - Джарія його одначе почує. - Відімкни он ті двері кривим товстим ключем і давай нагору. Тільки обережно, бо там східці круті й поламані... Так хлопець і зробив. Щоправда, добре забруднився порохом і кілька разів навіть чхнув, але за хвилю вже був на даху. - Я сюди залізла, - шепотіла Джарія, - щоб краще чути співака. Тут таке місце, що крізь вікно звуки краще чутні, ніж під дверима слухати! - А тоді тихіше зашепотіла: - Вони обидві прийшли - і донька, і жінка! Хочеш на них подивитись?! Алі аж в роті пересохло від хвилювання - він ще ніколи не бачив жінок багатіїв. Кивнув негритяночці головою. - Тоді тихо повзи за мною, - шепотіла на вухо йому Джарія. - Вони вилізли через стелю до покинутої голуб'ятні. І тепер сховані з усіх боків. Сидять собі і слухають крізь стіну, що в нас діється. От зараз побачиш, як вони голову в щілину між стовпами встромили... Негритяночка і хлопець проповзли весь дах і зазирнули вниз через невисокий парапет. І все було так, як сказала рабиня. Злам стіни сараю і великої голуб'ятні створювали затишний закапелок. От у цьому закапелку й примостилися дві простоволосі жіночі постаті і зазирали кудись межи двох грубих тикових болонків. Почулися голосні, дзвінкі акорди аль-ута, і голос співака заволав на найвищій ноті пісню славетного Абу Рабія. І сам я не гадав, а все ж згадав Я про жінок, на диво схожих! І їхніх ніг струнких, і білих пишних стегон Я до останньої життя хвилини не забуду... Ой скільки ж насолоди Торсати пружкі перса молодії! Я присягаюсь і Машріком і Магрібом - Гріха немає в тому, люди! Голос співака був високий, майже жіночий, чистий-пречистий. Але чомусь тої млості, що від голосу Ніссо, хлопчина не відчув. Він поповз назад до ляди в даху, а Джарія поспішила до своєї схованки над вікном... По головному каналу пливли човни, переповнені людьми, освітлені ліхтарями і світильниками. Та порожнього човна довелося все ж почекати. А в садибі Бен Сахла дійсно не спали. Ворота були наполовину розчинені. Чорні місячні тіні на першому подвір'ї розривало червоне світло нафтового ліхтаря. Під ліхтарем, за довгим столом сидів Бен Сахл і продавав якимсь багато вбраним молодикам запечатані глеки та трояндові пагони з блідорожевими, дуже запашними квітами. Коли молодики пішли з двору, Алі підступив до торговця і, не знаючи як вітати іудея в його садибі, побажав миру цьому дому і його господареві. Міцний пишнобородий чоловік схилив голову до лівого плеча, примружив праве око і спитав: - Від кого ти, хлопчику? Я тебе вперше бачу. - Я слуга мосульського купця Абу Амара. - А сам ти не мосулець? - Я зі славної оселі халіфів, з Міста Миру і Спокою, - кланяючись і притискаючи руку до грудей, відповів Алі. - І чого ж бажає твій мосулець? - Хазяїн посміхнувся такою посмішкою, в якій була і повага до Абу Амара, і сумнів наче в тому, що він, Абу Амар - "мосулець", і готовність задовольнити всі побажання цього "мосульця". Алі виклав усі побажання Абу Амара. Хазяїн ляснув у долоні. З дверей вийшла висока дівчина з відкритим лицем і розпущеним, пухнастим, як піна, волоссям. - Збери з дівчатами квіти. Та зачекай, не йди! - А тоді знову схилив голову до Алі, тільки до правого плеча, але око примружив ліве. - А хто прийшов до твого хазяїна? Це не таємниця? Алі розповів і про мужів, і про співака. Тільки ж, звичайно, не сказав жодного слова про сни Абу Амара і про люстро Аллаха. Іновірцю негоже про це знати. Та й багато злого розповідали базарні люди про іудеїв. Тоді Бен Сахл, вислухавши, повернувся до дівчини. - З ромашок сплетіть п'ять вінків! Жасмин і гвоздики зв'яжіть пучками. Іди! Бен Сахл, випитуючи в Алі про закуски на учті в Абу Амара, посунув по дошках три запечатані глеки. - Вино. Ось бачиш - на печатці моє ім'я та позначка, що це вино з моєї крамниці. А ось тобі, - він підсунув до хлопця найбільший глек, - глек з вином. Але я ставлю на ньому свою печатку і пишу на воскові, що це пальмовий сік. Його поставиш перед тим шейхом, в якого родимка на щоці. І скажи голосно, що це пальмовий сік. Побачиш, той шейх нагородить тебе за цей глек. - Але для чого обдурювати?.. -Хлопець не встиг договорити, бо його перебив Бен Сахл: - Знаю як облуплених тих мудреців-шейхів! І вподобання кожного з них добре знаю. Побачиш - вони вп'ються і захочуть одягти вінки. А вінки в тебе вже будуть готові. І знов же-тебе нагородять... А тепер давай гроші! Алі припечатав на липкі від вина дошки столу ваговиті динари. - Якщо тебе винагородять за вино і вінки, то прийдеш і поділишся прибутком зі мною, згода? Алі хотів сказати, що Абу Амар йому особисто не давав ні фалса і нічого не обіцяв навіть. Побачивши, що хлопець завагався, Бен Сахл посміхнувся. - Що, шкода поділитися з іншим своїм прибутком? - Клянусь Аллахом, ні! - заприсягся Алі. - Дивись, ти поклявся ім'ям Отверзаючого Браму...- задоволено засміявся торговець. Пишноволоса все щось не приносила квітів, і Алі спостерігав, як над глеком з трояндами зависли зразу три нічних метелики-бражники... А Бен Сахл з любов'ю роздивлявся на кожну монету, що вторгував за сьогоднішній вечір. І хлопцеві зовсім не хотілося покидати подвір'я з таким яскравим нафтовим ліхтарем. І ще - так хотілося побачити біло-рожеву троянду! Аж калатало серце і пересохло в роті. - Господине! Я чув, що ти володар надзвичайного дива... Червоно-білої троянди... - Де ти про це чув? - У Багдаді, в кварталі золотарів. Казали на тому базарі, що один торговець вином у Басрі має таку троянду...- збрехав Алі. - А ти хіба бував у тому кварталі? - Я по всіх кварталах, по всіх ханах і суках бував. - А ти, часом, не багдадський базарний злодюжка? - Аллах мені свідок - ні! Я носив їм рибу. - Яка ж риба найкраща? Яка найгірша? - Сазан - окраса святкової трапези, вусач дає міць і вбиває недосвідчених, сом - аль-кармут - їжа бідняка. - Знаєш... - Господине мій! благаю тебе - дай поглянути лише раз на червоно-білу троянду!.. Торговець випростався за столом і зразу став наче більший удвічі. Голос його забринів холодно й неприязно: - Для чого тобі зазирати на диво? Ти слуга, і знай своє місце! - Я слуга випадком. Дочекаюсь щастя і попливу до Індії. Я ж полишив домівку, щоб побачити дива світу, про які чув у Багдаді. Твоя троянда - перше диво. - Ні, це неможливо! Ми різної віри, а в моїм саду жоден чужий чоловік не бував. І Алі зрозумів, що прохати і молити про ласку - зайве. Пишноволоса принесла квіти, й Алі поскладав їх до корзини, поверх глечиків. Човняр лаявся, що Алі змусив його стільки чекати. Та зайва монета заткнула йому пельку, і він в одну мить пригнав човна до садиби Айші. Коли Алі відчинив потаємну хвіртку і зайшов на подвір'я, то почув, як з розчиненого вікна неслися пісня і ляскання в долоні. Джарія покликала його згори, але хлопець не спинився і не піднявся до неї на дах, а поспішив до бенкетуючих. У кімнаті чаділи світильники, пахло розлитим вином і розкритими, розлущеними помаранчами... Всі були підпилі і то добре - і співак, і Абу Амар, і обидва шейхи. Третій же, похмурий, мов хворий крук, сидів і жував стеблину цукрової тростини. Алі поліз до корзини і доставив перед ним великий глек. - Що ти мені ставиш? Я виконую всі заповіти Магомета і вина не вживаю! - О достославний і найшановніший! Тут ось печаткою відтиснуто на воскові, що ще сік, пальмовий сік. - Ну наливай, побачимо, чи не шахраї наші торговці! Алі стало страшно - раптом Бен Сахл жорстоко над ним посміявся? Що тоді буде?! Шейх понюхав, зробив кілька великих ковтків золотавого прозорого вина. Віддихнув, заплющив очі, облизав губи. Всі принишкли. Шейх поколупався в поясі і витяг звідтіля тонесеньку половину дирхема. - Ти вгадав мої побажання, хлопчику! Це найкращий сік, який я будь-коли пив! А їм подай вино! - наказав старий, наче він, а не Абу Амар тут був господарем... - Молодець! - шепнув Абу Амар і стис лікоть малому, коли Алі наливав йому у чашу багряне вино. - Гроші лишились, - зашепотів Алі господареві. - Гроші потім, - також пошепки до Алі, а тоді голосно до всіх: - Пиймо і славимо життя! Співаймо, поки співається! Співак вдарив по струнах і аль-ут голосно відповів йому, наповнивши дзвоном усю кімнату і вилившись у зоряне синє вікно. - Ех, якби ще й квіти буди на нашій шляхетній учті! - виголосив наймовчазніший шейх. Абу Амар ляснув у долоні. Алі миттю приніс корзину із запашним жасмином та пряно-терпкими гвоздиками. Додаткові глеки зовсім неймовірно подіяли на шейхів. Двоє підвелися і почали танцювати, намагаючись наслідувати виверти танцівниць. А той, що пив "пальмовий сік", не міг підвестися і тільки прохав: - Мені для повного кейфу не вистачає вінка на голові. - Стійте! - закричав добре-таки підпилий Абу Амар. - Скажіть, о шейхи преславні, чи дійсно не вистачає вінків? - Не вистачає...- проспівали два шейхи, вихляючи стегнами і потрясаючи руками. А третій закивав головою по-кінському. - Алі! - звернувся вперше до нього по імені мосулець. - Можеш сплести вінки? - Можу! - збрехав Алі (хоча в житті ніколи не рвав квітів і не бачив, як то дівчата плетуть вінки) й вискочив з кімнати. В покої знов зчинилась веремія і заголосила п'яна пісня. Хлопець підкріпився оладками, з'їв рештки сушених смоков, а тоді, надівши на руки, поніс нагору ромашкові вінки. Його появу зустріли оплесками і радісними вигуками. Старі, огрядні шейхи скакали, наче обісілі цапи, бризкали один на одного вином, вмочали бороди у вино і співали непристойних пісеньок, що їх співають козолупи та золотарі у шинках. Алі крадькома поглянув на щілину під стелею. Дві пари очей уважно стежили за тим, що відбувається у помешканні. Тут шейх, який пив "пальмовий сік", покликав Алі. - Слухай, малий!.. І ти слухай, музико!.. Ти заграй нам танцювальної, а ти потанцюй нам, як маленька циганочка!.. Тобто голяка, - пояснив він п'яним і хитрим усміхом. Алі аж млосно стало від несподіванки й страху - ось якої ганьби від нього вимагають! Мало їм того, що вони, мов різники, повпивалися, так ще його хочуть у лайно закаляти?!! І лють шибонула йому в голову гарячим струмом. Але тут не сафіна, а Абу Амар не лоцман-мандеєць - не заступиться! Он він як сміється на всі зуби! Тому Алі вгамував себе вмить і відповів: - Не можна мені! Бо, по-перше, я мужчина, а по-друге, я рибалка, а не танцівник. - А чим ти доведеш, що ти мужчина? - спитав, п'яно похитуючи головою, Абу Амар, зневажливо посміхаючись. - Хоча... ось тобі ніж, - Абу Амар звідкілясь висмикнув ножа з чорним держаком і недбало кинув хлопцеві. Алі перехопив його на льоту, і всі схвально загукали. - Попадеш в отой одвірок - і ніж твій! Алі розмотав хустку з шапочки, той кінець, що з перснем, обкрутив на зап'ясті, склав удвоє і вільний кінець прихопив двома пальцями. Натягнув хустку і вставив у складку колодку ножа, а лезо повернув до себе. Крутонув щосили, щоб ніж не випав. Десь на десятім оберті розігнав отаку пращу до повної сили і відпустив кінчик хустки. Ніж зблиснув гостренним лезом і майже на третину зайшов у кедровий різьблений одвірок. Дерево аж задзвеніло від сили удару, мов хто по ньому сокирою рубонув. - Я можу йти? - спитав змучено Алі, втираючи піт з чола. - Візьми ножа, він твій. - Бог із ним, у мене рука болить, - викрутився Алі. Тут підпилий музика вхопився за колодку і почав шарпати з дерева лезо. Та марно - ніж не піддавався. - Зачекай, зламаєш підвівся Абу Амар, якимось невловимим рухом шарпнув ножа і витяг з дерева. Але від того порушився трохи одвірок, зі стіни відпав великий шмат тиньку - і перед очима присутніх відкрились яскраві малюнки. 10. ПОДАРУНОК МУЗИКИ Як відкрилась стіна, і на старому тиньку побачили яскраві малюнки, то й підпилі шейхи, і співак поспішили до стіни. Абу Амар зупинив рукою Алі, що разом з усіма кинувся, щоб роздивитись таємницю. Та мосулець узяв хлопця за плечі і повернув до дверей. - Іди вниз і відпочивай! А коли треба - я тебе покличу! Алі відкрив рота, щоб сказати, що він хоче теж подивитись. Абу Амар опустив повіки на свої блискучі чорні очі, ніби говорячи, що розмову закінчено і слід миттю виконувати його побажання. Засмучений Алі повернув до дверей, Абу Амар пішов за ним і зачинив двері на засув. Хлопчина опустився вниз, де Джарія знову пекла собі тонесенькі, як лист самаркандського паперу1, пшоняні оладки. Негритяночка, побачивши, що він сильно засмучений, підскочила до нього і подала йому гарячих оладків. Зазирала хлопчикові в лице, гладила по кучерях масними пальцями. - З'їж оладків, з'їж! Як поїси, зразу стане на душі легше! Без їжі немає ніяких радощів! Як ото сидиш голодна і заперта, то не думаєш, чи щоб подивитись у вікно, чи щоб вирватись на вулицю. От коли поїси, тоді вже кортить і на вулицю дістатись, і до сусідів зазирнути. А якби ще й на базарі побувати, то справжнє свято!.. Вже рік від минулого рамадану 2 оця гієна, - Джарія тицьнула пальцями в той покій, де лежала Айша, - тримала мене в будинку і нікуди не випускала! Поки твій Абу Амар не з'явився! З ним стало справжнє свято!.. Ось вони зараз танцюють і співають про пекаря і про його коханця пухленького. Хе-Хе!.. Піду подивлюся, що вони там роблять. І Джарія підвелася в нерішучості, чи Алі не заборонить їй піднятись до кімнати. Та Алі стало геть усе байдуже. Він думав про своє. І поки там вгорі Джарія споглядала пиятику найзнаменитіших законників Басри, він поволі пережовував родзинки. Без усякого смаку поїдав смачніші дольки помаранчі і підсохлу пшеничну пампушку. Алі найприкріше стало від випробування Абу Амара. Невже не видно і не зрозуміло - він, Алі, старається з усіх сил, пнеться, щоб бути корисним! Зовсім не так, як інші хлопці, з якими він виростав на багдадських вулицях. Ті завжди намагались обдурити одне одного і старших, десь щось поцупити. Він же хотів усе зробити сам, своєю, вправністю. Адже коли приносив у шинки свіжу рибу, ніхто до нього не ставився із зневагою, що він нічого не вартий, нічого не вміє! А відтоді, як почалася подорож на сафіні, і кухар, і Джафар, а тепер і Абу Амар та й усі інші думають, що він якесь ледащо. Гарячі сльози підкотили під горло хлопцеві, але від цього, коли він відчув, що ось-ось заплаче, його охопила гостра лють. І він враз вирішив, що аж ніяк перстень з лалом не має належати Абу Амару. Зрештою, не Абу Амар жбурнув перстень у канал. І сам Абу Амар ні словом, ані рухом не виявив тоді своєї злості, що і він у такому збитку опинився, подарувавши перстень цій навіженій музиці. А вона звела все на пси!.. Алі вирішив віддати променисто-кривавий лал музиці. Без сумніву, в неї має бути і срібло, і золото, дирхеми і динари. Він назавжди запам'ятав її житло з дорогими вірменськими килимами, різьбленими тахтами з червоного дерева, вишиті шовком подушки, і поцяцьковані два аль-ута на стіні, і чорного дерева ребаб, сувої рукописів на полиці, дорогоцінний каламар, зроблений з гірського кришталю... В неї мають бути монети. Вона живе в малесенькому приміщенні, але в ньому більше затишку й краси, ніж у всьому цьому старовинному занедбаному будинку Айші. Коли вів остаточно упевнився, що віддасть перстень музиці, йому захотілось їсти. І він з'їв половину того наїдку, що був призначений на всіх них - Айшу, Джарію та Алі. Він упер недоїдки без жодного вагання. Бо весь час Джарія, немов божевільна, смажила собі просяні млинці, Айша від їжі відмовлялась. Лише пила й пила воду. Та й до всього, після чарочки ліків вона міцно засинала на кілька годин. Він умостився на вузькому тахті, загорнувшись у стару попону, і довго крутився, все намагався уявити собі, скільки ж дасть йому срібла музика. Бо що перстень - справжній скарб, він одразу зрозумів, як почув, що сп'янілі повії прохали, благали Кадарію не викидати його, не топити в каналі. А співачка Ніссо, аж заходячись від лютої заздрості, намагалась підштовхнути її на цей безглуздий вчинок