але не переможцiв. Бо переможець лиш тодi похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до нiг i порох поцiлує з-пiд стiп його. Ф е д о н Таке бувало в персiв та в iнших схiдних варварiв. Нiколи сього вiд нас не вимагали в Римi. А н т е й Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по мiстках, до храму слави всесвiтньої? Кого ми на собi з безоднi варварства на гору несли? Чи ж не лягли ми каменем нарiжним до мавзолею нашим переможцям? I ми ще маємо радiти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лiрi заграбованiй пограти? Ф е д о н Хiба тiй лiрi краще нiмувати? А н т е й Так, краще! Ф е д о н Нi, я думаю, що гiрше. Все ж краще будувати мавзолеї хоч би i не собi, нiж просто бути, мов зiлля придорожнє, пiд ногами у того ж переможця. Вiн як схоче, то збройною ногою вмить розтопче всi нашi гордощi, всi буйнi мрiї... А н т е й Що ж? Лiпше нам самим те все стоптати, щоб ворогам не завдавати працi? Се жрець краси так думає й говорить? Лишилося одно - так i вчинити. Ти не продався, - гiрше! Ти вiддався у руки ворогу, як мертва глина, з якої кожне вилiпить, що хоче. Та хто ж тобi натхне вогонь живий, коли з творця ти творивом зробився? Iди служи своєму Меценату, забудь краси великi заповiти, забудь несмертний образ Прометея, борця проти богiв, забудь i муки Лаокоона, страдника за правду, не згадуй героїнi Антiгони, нi месницi Електри. Викинь з думки Елладу, що, мов Андромеда скута, покинута потворi на поталу, з нудьгою жде Персея-оборонця. Ти не Персей, бо ти закам'янiв перед обличчям римської Медузи. Ти вже не тямиш вищої краси, краси змагання, хоч i без надiї... Ф е д о н Нема краси в затятостi безсилiй... Але з тобою, бачу, не зговориш! Бувай здоров. Я йду. А н т е й Прощай, Федоне. Ф е д о н Ми вже не друзями розстаємось? А н т е й Боюсь, коли б не стрiлись ворогами. Федон, здвигнувши плечима, виходить. Н е р i с а (виходить з гiнекея, ледве зачинилась хвiртка аа Федоном) Антею, я тебе не розумiю! Так шорстко ти з Федоном обiйшовся, а в чiм його вина? А н т е й Ти прислухалась? То вже було прислухатись як слiд. Чи, може, то тобi якраз до мислi, що буде на позорищi стояти твоя подоба в домi переможця? Н е р i с а Яке позорище? Хто переможець? Чим винен Меценат, що дiд його чи, може, прадiд з еллiнами бився? Тепер же Меценат не забирає нiяких наших скарбiв силомiць, але купує, ще й за добру цiну. А н т е й Тим злотом, що стягається до Риму з подоланих, таки ж i з нас самих. Н е р i с а Не сам же Меценат його стягає. Та й ти як спадок одiбрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав. А н т е й Я знав, що то було придбання чесне. Н е р i с а Так, певне, думає i Меценат про статки батькiвськi. Вiн повертає чималу частку нам назад в Елладу, а ти за те найбiльше ворогуєш. По-твоєму, то добре, щоб у нас по закутках марнiли твори хисту, щоб з голоду митцi снагу втрачали, щоб мармур цвiль посiла, струни - ржа, щоб еллiни на варварiв звелися, аби римлянам чим не послужити? А н т е й Доволi вже їм служать. Я не буду. Н е р i с а Нiхто й не вимагав вiд тебе служби. Чи Меценат завдав тобi зневагу, в гостину через друга запросивши? А н т е й В гостину? Ти се думаєш навсправжки, що Меценат спiвця до себе кличе на оргiю для дружньої балачки, а не для спiву на розривку гостям? Н е р i с а А що ж, якби ти й заспiвав там трошки? Твої пiснi вже й так були в тiм домi. А н т е й Та з того я не винен. Н е р i с а Нi, ти "винен", ти дав ученикам пiснi списати i, значить, сам їх випустив у свiт. А що римлянин оцiнив їх краще, нiж земляки, то се вже рiч звичайна, винуй у тiм, як хочеш, Мецената. Тепер в Елладi той лиш має славу, кого похвалить Рим. Корiнф оцiнить свого спiвця тодi, коли втеряе. Якби ти в Рим дiстався з Меценатом i там здобув заслужений трiумф, - бо Рим же вмiє талани вiнчати! - а потiм повернувся до Корiнфа, то рiднi лаври, наче ряст весною, прослалися б тобi попiд ногами. А н т е й Топтати рiдних лаврiв я не хочу. Трiумфи в Римi - то для мене ганьба. Н е р i с а Чого ж ти ждеш? А н т е й Признання в рiднiм краї без помочi ласкавих переможцiв. Н е р i с а Коли ж те буде? Як життя скiнчиться? Посмертна слава - то звичайний дар таким спiвцям, як ти. А поки живi, нiхто не чує їх, нiхто не бачить, немов вони похованi в могилi. Поринувши глибоко в думи й мрiї, такi спiвцi не рухаються з мiсця, а понад ними пролiтає буйно барвиста вакханалiя життя i кидає тому i лаври, й квiти, хто вмiє їх ловити на льоту. Такому ж от, як ти, хiба лишиться зiв'яле листя та вiнцi нагробнi. Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушнiстю такою? Тобою бувши, я б його слiпила всiм блиском генiя свого й Еллади, на всiх би сценах я запанувала, всi форуми i портики посiла, моє iмення заглушило б гомiн iмення цезаря! Оце була б справдешня перемога! А н т е й Всi б казали: "Яких спiвцiв скуповує наш Рим! Зовсiм уже пiшла в старцi Еллада!" (Бере в руки Евфрозiнин лавровий вiнець). Дивись, Нерiсо, сей вiнець єдиний здобув я за життя, та вiн дорожчий вiд всiх твоїх розхвалених трiумфiв. Коли такi вiнцi нагробнi будуть, так що ж, нехай скорiше прийде смерть! (Надiває на голову вiнець з гордим спокiйним усмiхом) Н е р i с а Антею, слухай! Я не можу бiльше сього терпiти. Так затхнутись можна в могильному повiтрi сеї хати. Ти або я повиннi вийти в свiт. Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсiм без слави жить не можу - я еллiнка! А н т е й I хочеш добувати в римлян ту славу? Н е р i с а У римлян чи в iнших - однаково. Менi потрiбна слава, як хлiб, вода й повiтря. Коли ти менi того постачити не можеш, без чого я не проживу, то мушу сама собi здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода. А н т е й Та чим же ти здобудеш тую славу? Н е р i с а Тим, чим i ти здобув би - власним хистом. А н т е й Ти все-таки пiти на сцену хочеш? (Пiсля паузи). Ну що ж, Нерiсо, я скажу по правдi, - коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсiхора, я не смiю з богинею змагатись. Може, справдi ти можеш вiдродити для Корiнфа святую таємницю Дiонiса. Н е р i с а О нi, не для КорiнфаI Ти не думай! Мене корiнфськi оплески не ваблять. Либонь, жива Нерiса переважить камiнну Терпсiхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогоднi танець Танагри! А н т е й Ти, либонь, маячиш? Н е р i с а Нi, я ще не в гарячцi. А н т е й Ти ж не можеш на оргiю пiти! Н е р i с а Чому не можу? Римлянка ходять скрiзь - чому ж би й нам не перейняти в їх того звичаю? Прийду й скажу: "Мiй чоловiк недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину..." А н т е й Нi, тв ве пiдеш! Н е р i с а Ти мене замкнеш? Тодi вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство. Але й рабинi часом утiкають. Ти не впевняйся на замки. А н т е й Нерiсо!! Н е р i с а Що, пане мiй? (Пауза). Ну то рiшай же зараз: чи ти, чи я. А н т е й Ох, якби мав я силу тебе вiд серця одiрвати геть i кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим пiд ноги! Н е р i с а (з коротким злiсним смiхом) Ти не можеш? То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам менi подякуєш за се. Бо я не вiдступлюсь вiд свого слова, - коли не ти, то я здобуду слави, i то сьогоднi. Я доволi ждала. А н т е й (пiсля важкого мовчання) Так, я пiду. Менi милiше буде з римлянами, анiж отут з тобою. Н е р i с а Iди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови - невже ж так пiдеш? Антей сягає за голову, здiймав лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх i мовчки кладе там, де стояла Евфрозiна, коли квiтчала його. Г о л о с Е в ф р о з i н и (озивається з глибини дому) Нерiсо! Клич Антея! Йдiть обiдать! Уже готова оргiя препишна! Антей миттю кидається до хвiртки, Н е р i с а (доганяючи його) Куди ж ти? Треба ж переодягтися! А н т е й Пусти мене! Бо прийде Евфрозiна, а я не смiю глянуть їй у вiчi. (Вибiгає за хвiртку). Е в ф р о з i н а (виходить з дверей) А де ж Антей? Н е р i с а На оргiю пiшов. Його запрошено до Мецената. Е в ф р о з i н а Якийсь дивний твiй жарт. Н е р i с а Я не жартую. Он там лежать зiв'ялi хатнi лаври, - сьогоднi вiн нам свiжi принесе, здобувши з рук знавцiв. (Гордо пiдвiвши голову, йде в хату). Е в ф р о з i н а (хапаючись за голову) Невже се правда?! II В господi Мецената, ндщадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргiї свiтлиця, аркою передiлена на двi нерiвнi частини: у першiй, меншiй (на передньому планi), поставлено триклiнiум для господаря Мецената i двох найпочеснiших гостей - прокуратора i префекта -i вряджено невиоокий примост, засланий килимами, для виступiв спiвцiв, мiмiв та iнших артистiв; у другiй, бiльшiй (на задньому планi), багато столiв, то з лiжками навколо - на грецький лад то з стiльцями - на римський, там сидять i лежать гостiв рiзного стану i вiку, греки i римляни. Бенкет ще ледве почався i йде якось мляво, видко, що гостi мало знайомi межи собою i почуваються нiяково пiд увагою почесного триклiнiя чiльної частини свiтлицi. На примостi хор панегiристiв - мiж ними Хiлон - кiнчає сяiв. Х о р п а н е г i р и с т i в (спiває) Свiтло вiд свiтла родиться вiчно, так i пресвiтлий рiд Мецената з променя в промiнь переливає сяйво своє! Коли хор скiнчив спiвати, Меценат злегка кивнув головою корифеєвi i зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли мiсця на бенкетi в заднiй частинi свiтлицi. Хор розмiщається поза найдальшими столами в самiй глибинi. Раби розносять напитки й наїдки, рабинi роздають квiти. М е ц е н а т (рухом пальця закликає раба-домоправителя) Нехай тим часом тут поскачуть мiми, а потiм тi етиптянки безкостi, що то показують з мечами штгуки, але щоб те трюмо все недовго: хвилину-двi щоб кожне зоставалось i щоб нiхто не смiв виходить двiчi. (До прокуратора i префекта). Бо уявiть собi, що й тiї мавпи до сл-ави не байдужi: раз плеснiть, то потiм i прогнати з кону трудно. Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, i на кону стали з'являтися мiми, представляючи коротенькi мiмiчнi фарси без слiв, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери i жонглерки з барвистими опуками i т. iн. Гостi поплескують їм, часом кидають їм квiти й ласощi. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат i двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, Префект рiвно, однотонне i трохи недбало, Прокуратор голосно i непримушено. М е ц е н а т Ся оргiя моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тiнiв перед Плутоновим трiумвiратом. Ви не повiрите, як я працюю, щоб якось подолати сюю дикiсть i недовiрливiсть, щоб сполучити в одну родину двi частини люду корiнфського - римлян i грекiв. П р е ф е к т Друже, ти й так уже великого досяг: взiрцевий маєш хор панегiристiв, такий i в Римi не щодня почуєш. М е ц е н а т (махнувши рукою) Ет, що той хор!.. Па щиростi сказавши, такiй поезiї на кухнi мiсце, бо їй недоїдки - милiша плата, нiж лаври... Я прошу в вас вибачення, що вас частую отаким злиденством - (ще тихше) бо се, властиве, тiльки для юрби - та я надолужити сподiваюсь на iншому. Я тут назнав спiвця справдешнього. Не дуже вiн славутнiй, та се вже грекам сором, не спiвцевi. Я покажу Корiнфовi, що треба римлянина для цiнування хисту, iнакше хист лишиться неужитком. П р о к у р а т о р Спiвець той хутко прийде? М е ц е н а т Я не знаю. Я запросив його, але вiдповiдь була вiд нього невиразна. П р о к у р а т о р От ще! Просити їх... ти просто б наказав! М е ц е н а т Наказувати тут не випадає. Антей не раб, а вiльний громадянин. П р е ф е к т Вiн римський громадянин? М е ц е н а т Се то нi, а все ж вiн роду чесного. В Корiнфi його родину здавна поважають, колись якiсь герої з неї вийшли. П р о к у р а т о р У гречукiв отих усi герої! Хто кине в звадi миску через стiл i в лоб сусiду влучить -- вже й уславивсь/ discobolos!..* * Дискобол (грецьк.), - Ред. (Смiється). Такi ж i їх поети: на грецький лад Горацiя спартачить, i вже вiнець на чолi - лавреат! В атенськiй академiї купити двох лавреатiв можна за обол - один поет, другий фiлософ буде! Обачнiше - не витрачать обола. М е ц е н а т Не забувай, мiй друже, що боги невдячностi не люблять. Пам'ятай же, що Рим ходив у Грецiю до школи. П р е ф е к т Вiдомо, що поганий той школяр, який учителя не переважить. М е ц е н а т Се так, а все ж вiн мусить мати вдячнiсть. П р е ф е к т Рим гойно заплатив за ту науку: вiн Грецiї дав спокiй i закон, чого вона не мала споконвiку. П р о к у р а т о р (впадає в рiч) А Грецiя в своїй преславнiй школi навчила Рим лиш бабських теревенiв, що тiльки нам релiгiю зганьбили, та ще привчила розумом крутити без жодної мети, як пес хвостом. Оце i вся наука. Бiльш нiчого не знали тiї греки й не стгорили - В їх навiть мови не було нiколи! М е ц е н а т Ну отакої! Як то не було? Ти, друже, щось нечуване говориш. П р о к у р а т о р Авжеж, був iонiйський дiалект, аттiчний, ще не знаю там який, - що не письменник, то й балачка iнша, - але гартованої мiцно мови, єдиної, всесвiтньої, як наша, не мали греки зроду. М е ц е н а т Се то так. П р е ф е к т Та й їх поезiя, скажу по правдi, таки супроти нашої не встоїть. Добiрностi такої, як Горацiй, грек не досяг нiколи й не досягне. М е ц е н а т А все ж i рiдну мову шанувати навчив нас грек. Поезiю латинську почав нам еллiн-бранець, не римлянин. П р о к у р а т о р Бо мусив мову пана перейняти, а пав мав, певяе, поважнiшi справи, нiж рiдну мову сiкти на трохеї. П р е ф е к т (до Мецената) Мiй друже, ти ж не будеш запевняти, що тiї вiршi не були партацькi, а тая мова вв була потворна? М е ц е н а т Хто знає, друже, чим була та iскра, з якої на землi вогонь з'явився? То, може, був нiкчемний перегар, а все ж нам шанувать її годиться i поважати батька Прометея, хоч, може, вiв i був зичливий злодiй. П р о к у р а т о р (до префекта, кивааючи на Мецената) Оце ж i плiд вiд грецької науки! П р е ф е к т Наш Меценат вiдомий фiлеллен, - коли б iще не вiддiлив од Риму Корiнфської республiки! (Смiється). П р о к у р а т о р Жарт жартом, а Римовi з такого фiлелленства все ж може вийти шкода. М е ц е н а т Не турбуйся, стара учителька те добре тямить, що їй при старощах пiдпорки треба. Якби так Рим на Грецiю розсердивсь i вiдштовхнув, то закричала б "гину!". П р е ф е к т Все ж друг наш мав рацiю: є шкода. Замилування наше до чужинцiв до того довело, що ми самi на варварiв якихсь перевернулись, навчившись "африканської латинi" вiд чорновидих "римських громадян". М е ц е н а т Ба, що ж, без варварiв не обiйтися, бо ми вже мусим обновляти кров, знесилену вiд працi та розкошiв. Чи ти б хотiв, щоб нашi всi народи по-варварськи довiку говорили? Навряд чи з того буде слава Риму. П р о к у р а т о р Нехай мовчать, поки як слiд навчаться поправної латинi! М е ц е н а т Се трудненько! Навчились мовчки доброї вимови - сього б i Демосфен не доказав. П р о к у р а т о р Так що ж робити? М е ц е н а т Те, що я роблю: привчати ласкою, дарами навiть, всiх видатних чужинцiв Рим любити. Хто любить, той уподобитись може до любого i тiлом, i душею. П р о к у р а т о р Рознiжило тебе те фiлелленство! Цiкавий знати, як би ти, наприклад, збирав податки "ласкою й дарами"? Багато б назбирав! М е ц е н а т (смiючись) Ну, тут я мушу зложити зброю. В сьому ти найдужчий. Р а б - а т р i є н з i й (увiходить) Прийшов Антей-спiвець. М е ц е н а т А! Клич сюди. Стiй! Як Антей уже почне спiвати, я знак подам, тодi хай танцiвницi сюди увiйдуть. Тiльки ж не ранiше. Гляди менi! Рушай. Атрiєнзiй виходить. Оцi раби псують менi раз по раз лад усякий. На їхню думку, оргiя - то скоки. А н т е й (у порога) Вiтаю вас, преславнi. М е ц е н а т А, здоров! Та ближче приступи. Коханцю музи в порога перестоювать не личить. Антей пiдходить ближче, але мiсця йому при столi нема i вiн лишається стояти перед лежачими гостями. М е ц е н а т (до гостей) Се, друзi, найкоштовнiша перлина Корiнфської затоки. А н т е й Ти, преславний, надмiрну ласку положив на мене, Корiифовi ж вiддав замало честi. М е ц е н а т Чому замало честi? А н т е й Бо не можна злiчити перлiв нашої затоки i зважити, котра з них найдорожча. П р е ф е к т Любити рiдне мiсто - се годиться, але ж не треба забувати правди i вдячностi. Якщо в Корiнфi дiйсно є скiлька перлiв хисту i науки, то се є Меценатова заслуга. М е ц е н а т Моя заслуга пiвняча, мiй друже. П р о к у р а т о р Як розумiти сеє, Меценате? М е ц е н а т Бо я на всяких смiтниках громаджу i там вишукую коштовнi перли. П р е ф е к т Та ти ж їх не ковтавтаєш так, як пiвень, але даєш в оправу. Антей мовчки рушає. М е ц е н а т Стiй, Антею! Куди ти йдеш? А н т е й Туди, куди належу. М е ц е н а т Я бачу, ти образився. П р о к у р а т о р Се дивно, якi тi греки всi вражливi! А н т е й Справдi, се дивно, як мв досi не привикли, що переможцям вiльно називвати країну нашу смiтником, а нас, поки ми не в "оправi", просто смiттям. М е ц е н а т Моєму слову ти дав колючки, але не я. Уся моя вина, що мiй язик був якось послизнувся, але ж його боги слизьким створили. Винуй Юпiтера чи Прометея, - ти краще знаєш, хто з них бiльше винен. П р е ф е к т А я, минаючи усякi вини, вертаю до заслуг. Мiй Меценате, сей раз я маю затягти позов супроти тебе. М е ц е н а т Як? П р е ф е к т Бо сю перлину не ти, а я вiдкрив уперше. М е ц е н а т Справдi? П р е ф е к т I в тiм моя заслуга є ще бiльша, що перли я не проковтнув, знайшовши, хоч, власне, я повинен був ковтнути. М е ц е н а т Я хтiв би сеє краще зрозумiти. П р е ф е к т О, се не таїна! Колись я тута вiдкрив чи, краще мовити, закрив гетерiю спiвецьку потаємну. Товаришем у нiй був наймолодшим осей спiвець. Я ощадив його, вважаючи на молодощi нiжнi, i вiн один лишився з товариства, бо, знаю добре, бiльше в цiлiм краї гетерiй не було, нема й не буде. А н т е й Ти помиляєшся, ще є одна. П р е ф е к т Де? А н т е й На Парнасi. Дев'ять i один там сходяться на оргiї таємнi i закриваються вiд ока влади густими хмарами. М е ц е н а т Ха-ха! Се влучно! П р е ф е к т (змiнивши свiй одноманiтно-недбалий тон на гризький) Не так-то вже i влучно. Меценате. Тi "дев'ять i один" - Феб i камени - зовсiм то не гетерiя таємна, а хор панегiристiв. Їм же треба амброзiю та нектар заробити, то й мусять панегiрики спiвати. А н т е й Кому? П р е ф е к т Звичайно, генiєвi Риму. Парнас, Олiмп i всi святiї гори тепер в його iмперiю дiстались, i тiльки тим богам живеться добре що мають гiднiсть римських громадян або принаймнi ласку Мецената всесвiтнього, а той є генiй Риму. Котрi ж боги йому не покорились, тi вигнанi були або й розп'ятi. А н т е й I що ж? Вони вiд того повмирали? М е ц е н а т (нишком, нахиливишсь до префекта) Мiй друже, вибачай, але юрбi сi жарти можуть видатись блюзнiрством. П р е ф е к т (знов здержано) Нехай боги простять, не мiг римлянин останнє слово полишить за греком. М е ц е н а т (голосно до Антея) Людською мовою ми наситились. Час обiзватись мовою богiв тобi, Антею. А н т е й Вибачай, преславний, менi не хоче муза помагати, либонь, вона сьогоднi не голодна, а я без неї - мов безструнна лiра. М е це н а т Невже се друг мiй вiдiбрав їй настрiй? П р е ф е к т За правду перепрошувать не буду, а музi, що сьогоднi не голодна, слiд пам'ятать, що й у богiв є завтра лише тодi, коли його заслужать. А н т е й Не раз, хто забувається про завтра, той має вiчнiсть. В атрiумi чутно гомiн. М е ц е н а т Що се там за гомiн? А т р i є н з i й (з порога) Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки спiвець Антей спiвати буде. М е ц е н а т Та хто ж вона? Якого сутану? А т р i є н з i й Каже, що єсть вона Антеєва жона. М е ц е н а т Що ж, хай увiйде. Атрiєнзiй виходить. На порозi з'являється Нерiса i вклоняється А н т е й Нащо се, Нерiсо? Нерiса мовчить i соромливо закривається покривалом. Вернись додому! М е ц е н а т Вибачай, Антею! Тут я господар i не дозволяю своїх гостей нiкому проганяти. Ти вiльний зоставатися чи нi, але й твоя жона так само вiльна, поки вона в гостиш в Мецената. А н т е й (до Нерiси) Ти хочеш тут лишитись? Н е р i с а (тихе, але твердо) Я лишуся. П р о к у р а т о р (стиха до Мецената) Се ти не дурно так, - вона зграбненька. I звiдки вiн узяв собi сю нiмфу? М е ц е н а т Такi нiжки бувають лиш в Танагрi. Менi повiр, я знаюся на тому. (До Нерiси). Чи ви давно по шлюбi? Н е р i с а Перший мiсяць. М е ц е н а т (до Антея) О, то невже тобi, Антею, треба ще й муз до помочi в медовий мiсяць? Ти й так повинен би спiвать, як бог, коли ся грацiя перед тобою! Але чого ж вона пiд покривалом? А н т е й Так звичай еллiнський жiнкам велить. М е ц е н а т Але в моїй господi звичай римський, i вiн свої вимоги має. Мусиш дозволити дружинi вiдслонитись. Нерiса, не ждучи Антеєвої вiдповiдi, одкриває обличчя i соромливо поглядає на Мецената. Боги мої! Ви подивiться, друзi! Се ж тая мармурова Терпсiхора, що я купив учора вiд Федона! Се випадок? Нi, випадкiв таких не може бути! (До Нерiси). Вiн рiзьбив iз тебе? Н е рi с а Так, пане. М е ц е н а т Що ж, ти й танцювати вмiєш? Н е р i с а Не знаю... М е ц е н а т Як не знаєш? Терпсiхора не знає, що вона богиня танцю? А н т е й Се значить, що вона не танцiвниця i поза домом танцювать не вмiє. М е ц е н а т То я прийду колись до твого дому. А н т е й Се буде честь менi. Але не знаю, чи трапиться тобi Нерiсу бачить, бо мати, жiнка i сестра у мене перебувають завжди в гiнекеї, а я ж тебе не смiю там вiтати. М е ц е н а т Недобрий звичай ваш! А н т е й Такий вiн здавна, - не я його, преславний, встановив. П р о к у р а т о р Але ти радо з нього користаєш! М е ц е н а т Що ж, се не диво. Заздрощi Антея я розумiю. Отже й я поставив не в атрiум камiнну Тердсiхору, а в свiй таблiн, щоб не профанувалась. А н т е й (щиро) За се тобi я справдi винен дяку! М е ц е н а т Так докажи ж нам дiлом тую вдячнiсть, а власне, спiвом. (До раба). Принеси, Евтiме, ту лiру, що сьогоднi я купив. Евтiм приносить велику, пишно оздоблену лiру. Антею, сяя лiра - дар всесвiту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з костi, край арабiйський золота прислав, а дерева - iндiйський лiс таємний, мозаїка прийшла з країни сiнiв, найкращi в свiтi струни iталiйськi оправлено в британське ясне срiбло. А н т е й Лиш еллiнського в нiй нема нiчого! М е ц е н а т Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дiстанеш в дар вiд мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни. А н т е й (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним i чистим голосом Антей здригається вiд подиву) Який прекрасний, надзвичайний голос! Дай лiру, хлопче! (Бере де рук лiру). Ох, яка важка! М е ц е н а т Ти сам її держать не потребуєш. На те є раб. Евтiме, на колiна! I так держи, як сей спiвець накаже. Евтiм стає на колiна i пiддержує Антеєвi лiру. А н т е й Нi, їй не слiд звикати до такого. В своїй оселi я рабiв не маю, i прийдеться їй висiть на повiтрi на ремiнцi. М е ц е н а т Рапсодiв давнiх спосiб! Се дуже гарно! Потепи, Евтiме, її отам, де тая лампа висить. Евтiм чiпляв лiру на великий канделябр, знявши з канделябра велiїку лампаду. Антей зiходить на примост i торкає струни сильнiше, нiж уперше. Почувши той акорд, Хiлон i Федон схоплюються на рiвнi ноги. Х i л о н (до товаришiв-хористiв, що сидять там же за заднiми столами, зайнятi їдою i балачками) Товаришi! Мовчiть! Антей заграв! Ф е д о н Антею! Заспiвай епiталаму! Антей спиняється, спускає руки i схиляв голову. Пауза. М е ц е н а т Антею, що тобi? Чи ти недужий? Чи, може, лiра ся тобi незручна? Н е р i с а (до Мецената, озиваючись вiд порога) Мiй чоловiк недавно встав з недуги. (До Антея дбайливо i нiжно). Антею, ти зовсiм не розважаєш своєї сили. Краще вже дозволь менi за тебе доказати вдячнiсть преславному. Хоч я не танцiвниця, та потанцюю, як в Танагрi звичай, як матiнка навчила. Хай пробачать. М е ц е н а т Я згоджуюсь, хоча було б ще краще, якби в особах ваших поєднались музика i танець в одно подружжя. А н т е й Моя жона зовсiм не розважає своєї мови. Чуюся на силi i гратиму, й спiватиму без танцiв. Так прошено мене, так обiцяв я, а твiй танець, Нерiсо, не для оргiй. Спинився я тому, що добирав у пам'ятi своїй доречних спiвiв. Ф е д о н Спiвай епiталаму! Се до речi! А н т е й Нi, не до речi, - ми не на весiллi. М е ц е н а т Чому ж? Ти уяви, що в сьому домi шлюб вiдбувається Еллади з Римом. А н т е й Я бачу оргiю перед собою, то й спiв пригадується не весiльний, скорiш вакхiчний. П р о к у р а т о р Ба, воно ще й краще! Антей знов приступає до лiри. Меценат подає знак гостям, щоб мовчали; гомiн розмов стихає, тiльки часом чутно бренькiт посуду там, де гостi п'ють. Антей першу стрiчку промовляє повагом i без музики, далi раптом, без прелюдiї, починає спiвати, приграючи собi гучно, впевнено, в темпi вакхiчного танцю. А н т е й Тепер, всесвiтнiй даре, послужи менi, Дзвени! Дзвени! Грай! Грай! Духа оргiї нам збуди! Голос дай нiмотi рабiв! Розворуш нам оспалу кров, розмах дай нашiй силi окритiй! Меценат дає знак атрiєнзiєвi, вбiгають танцiвницi i корибанти i пускаються у вакхiчний танець. Ми вакхiчний почнем танець! Змiнить оргiю шал весни! Зникне холод i жах iз душ, як вiд сонця нагiрний снiг! Дiонiсе! З'яви нам диво! Грає в тiм же темпi пригрив без слiв i не завважає, що Нерiса незамiтно опинилася в гуртi танцiвниць. Згодом Антей мiняє темп на повiльнiший i лагiднiший, з iншого тону. Мiрного танцю лад гармонiчний, тихе та яснеє лiто прийде по буйнiй, гучнiй веснi, i запанує урочисте свято. При змiнi темпу танцiвницi спинились, одна Нерiса танцює, все держачись позад Антея; танцює безгучно, тихо, плавко, мiрно. Антей все не бачить її, захоплений грою, i знову бере попереднiй темп, тiльки з бiльшим завзяттям. Дзвени! Дзвени! Грай! Грай! Дай почути нам яру мiць! Дай сп'янiти з надмiру сил!.. Танцiвницi i корибанти знов оточили Нерiсу вакхiчним колом, але Меценат спиняє їх раптовим рухом i гучним покликом. М е ц е н а т Спинiться всi! Нерiса хай танцює! При сьому поклику Антей спиняється, обертаєтьса i не може одразу отямитися з дива та урази, побачивши Нерiсу на чолi танцiвниць. Меценат, завваживши те, сплескує в долонi. Музики! Гей! Танець вакхiчний грайте! З'являються музики з подвiйними фяейтами, кiмвалами, тимпанами, грають вакхiчний танець. Нерiса, пiсля короткого збентеження, блиснувши очима, пускається в прудкий танець, з несамовитими, але гарними рухами менади. Дехто з гостей приплiскує їй влад долонями та приляскує пальцями. Меценат, рухом закликавши Евтiма, шепнув йому на вухо, той приносить оздобну скриньку i подає її Меценатовi. А н т е й Нерiсо! Годi! М е ц е н а т Нi, танцюй, богине! Танцюй, прекрасна музо Терпсiхоро! (Виймає iз скриньки дiамантове намието, здiймає його обома руками вгору i вабить ним до себе Нерiсу). Нерiса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очi її горять, рухи нагадують зграбнi викрути хижого звiряти. Гостi зриваються з мiсць i товпляться, намагаючись кожне краще бачити Нерiсу. На неї сиплються квiти i грiм оплескiв. Г о л о с з х о р у п а н е г i р и с т i в Се наша муза! П р о к у р а т о р (ласо) Гарна, гарна штучка! П р е ф е к т Ся муза, певне, з голоду не згине. Нерiса, зблизившись до Мецената, стає перед ним на одно колiно i вiдхиляється назад, немов готова впасти вiд знесилення, але розкiшна i зальотна усмiшка грає на її устах. Прокуратор кидається пiддержувати її, але Меценат попереджає його, надiвши Нерiсi намисто на шию i тим самим рухом пiддержавши її. Н е р i с а Мiй пане, дякую! (Хоче поцiлувати його в руку). М е ц е н а т Не так, безсмертна! (Цiлує її в уста). Нерiса встає. П р е ф е к т (з мiсця, посуваючись трохи на ложi i простягаючи чашу з вином) Ходи, вакханко, вiдпочинь край тигра! Нерiса, усмiхнувшись, подається до нього. В юрбi здержаний смiх. Антей раптом зриває лiру з канделябра i кидає її а розмаху в Нерiсу. Нерiса заточується i падав додолу. Н е р i с а Рятуйте! Вiн мене убив!.. Алтей нахиляється до неї i бачить, що вона конає. А н т е й (тихо i наче спокiйно) Убив... П р е ф е к т (гукає рабам) Сюди вiгiлiв! А н т е й Стiй, дай закiнчити. (Здiймає з лiри одну струну. Звертається до Хiлона i Федона, що стоять попереду юрби). Товаришi, даю вам добрий приклад. (Задавлюється струною i падає мертвий край Нерiси) [28.III. 1913, Єгипет] ** В КАТАКОМБАХ ** (Посвята шановному побратимовi А.Кримському) Катакомби коло Рима. В криптi*, слабо освiтленiй олiйними каганчиками i тонкими восковими свiчками, зiбралась громадка християн. Єпископ кiнчає проповiдь слухачам i слухачкам, що стоять побожно, тихо i покiрно. * Крипта - окреме невелике примiщення в катакомбах_ Є п и с к о п Прославмо ж, браття, господа Христа, що посадив на небi поруч себе замученого брата Харiклея. Х о р На небi слава господу Христу, що визволяє вiд земних кайданiв, з грiховної темницi нас виводить у царство свiтла вiчного. Д и я к о н Амiнь. Є п и с к о п Наш брат був на землi рабом поганським, тепер вiн раб господнiй, бiльш нiчий. Н е о ф i т - р а б Господнiй раб? Хiба ж i там раби? А ти ж казав: нема раба нi пана у царствi божому! Є п и с к о п Се щира правда: всi рiвнi перед богом._ Н е о ф i т - р а б I раби? Є п и с к о п Раби господнi_, брате, не забудь. Сказав Христос: ярмо моє солодке, тягар мiй легкий. Розумiєш? Н е о ф i т - р а б (пiсля тяжкої задуми) Нi!.. Не можу. Не збагну я сього слова. Х р и с т и я н к а - р а б и н я (в раптовому нестямi пророкує) Уже лежить при деревi сокира!.. "Я посiчу його i вергну в пломiнь", - сказав господь!.. Прийди, прийди, прийди, Iсусе, сине божий! Похилилась твоя пшениця, - жде вона серпа... Ох, доки ж, господи?.. Рахiль ридає, нема її дiток... (Безладна мова переходить у несамовитий лемент, iншi жiнки й собi починають голосити, дехто з чоловiкiв теж не витримує). Є п и с к о п (владним, дужим голосом) Геть, сатано! Твоєї влади тут немає! (Пiдходить до пророчицi, що б'ється в корчах, i кладе їй на голову руку). Сестро, молитва й вiра хай тебе рятують вiд навождення злого духа. Жiнка помалу затихає пiд його поглядом i безсило схиляється на руки до товаришок, що пiддержують її. Х р и с т и я н к а (одна з тих, що пiддержують пророчицю. Озивається несмiлим голосом) Отче, її дитину вчора пан продав якомусь грековi з Корiнфа... Є п и с к о п Вмовкни! Великий наш апостол заповiдав: "А жiнка серед збору хай мовчить". Пророчицю тим часом виводять. Мовчання. Н е о ф i т - р а б (пiдходить до єпископа. Тремтячим вiд збентеження, але розпачливо-зважливим голосом) Прости, але я все ж не розумiю, як може буть якесь ярмо солодким, а щось важкеє легким. Є п и с к о п Брате мiй, коли ти сам по волi шию схилиш в ярмо христове, солодко се буде твоїй душi; коли ти самохiть на себе хрест вiзьмеш, невже вiн буде важким для тебе? Н е о ф i т - р а б Але нащо маєм ще самохiть у ярма запрягатись та двигати хрести по власнiй волi, коли вже й так намучила неволя? Намулили нам ярма та хрести i шию, й душу, аж терпiть несила! Я не за тим прийшов до вас у церкву, щоб ярем та хрестiв нових шукати. Нi, я прийшов сюди шукати волi, бо сказано ж: нi пана, нi раба. Є п и с к о п I сюю волю матимеш ти, брате, як тiльки станеш пiд ярмо христове. Раби господнi рiвнi мiж собою. Ти пiд ярмом шлях свiтовий пройдеш i в царство боже ввiйдеш, теє царство, де вже немає пана, окрiм бога, а вiн же нам отець. Твоя гординя була б до сатанинської подiбна, якби ти влади господа-отця не хтiв признати над собою. Н е о ф i т - р а б Отче! Яка вже там в раба гординя тая! Нехай i так, нехай отець єдиний над нами буде, та коли ж настане те царство боже? Де його шукати? Один з братiв казав: воно на небi, а другий: на землi... (Дивиться з запитом i палким сподiванням). Є п и с к о п Обидва правi. Н е о ф i т - р а б Де ж на землi є царство боже? Є п и с к о п Тут. Н е о ф i т - р а б У Римi?! Є п и с к о п В нашiй церквi. Н е о ф i т - р а б В катакомбах? Є п и с к о п Не говори - "ось тут" чи "там воно". Воно є скрiзь, де бог є в людських душах. Н е о ф i т - р а б Коли ж вiн буде в душах всiх людей? Є п и с к о п Тодi, коли Христос удруге прийде на землю з неба. Н е о ф i т - р а б (смутно) Брат один казав, що лiт аж тисяча минути мусить вiд першого до другого пришестя... Є п и с к о п Се єресь, брате, бо нiхто не знає нi дня, нi часу... Н е о ф i т - р а б (впадає йому в рiч з радiсною надiєю) Значить, царство боже настати може в кожен день i час? Є п и с к о п Запевне так. Неофiт-раб замислюється i знов смутнiє. Про що гадаєш, брате? Н е о ф i т - р а б Я думаю... ось ти сказав, що тут у нас є царство боже... А чому ж у нас тут є патрицiї, плебеї, ну, i раби? (Оглядає все зiбрання, декотрi спускають очi в землю). Х р и с т и я н и н - п а т р и ц i й (виступає трохи наперед) Душа твоя, мiй брате, бентежиться даремне. Я - патрицiй, а вiн - мiй раб (показує на старого чоловiка), але се так для свiту, а перед богом ми брати обоє. Н е о ф i т - р а б (до старого раба) Ти раб йому про людське око тiльки? С т а р и й р а б Нi, я служу своєму пану вiрно, не тiльки зо страху, а й по сумлiнню, як наказав господь. Н е о ф i т - р а б Коли ви рiвнi, то нащо маєш ти йому служити? С т а р и й р а б То божа воля, що вродивсь вiн паном, а я - рабом. Н е о ф i т - р а б То, значить, в царствi божiм є раб i пан? Старий раб мовчить. П а т р и ц i й Вiн тут менi не раб, тут я йому готов умити ноги, - ми зажили святого тiла й кровi укупi, при однiм столi. Н е о ф i т - р а б (до старого раба) I дома так само при однiм столi їсте? С т а р и й р а б Нi, брате, се б зовсiм не випадало. Н е о ф i т - р а б Чому? С т а р и й р а б Бо так не личить... не подоба... Є п и с к о п (до неофiта-раба) Не спокушай його. Вiн простий духом, а царство боже для таких найближче. Хто терпить все в покорi, той щасливий, тому однаково: чи пан, чи раб вiн буде тут у свiтi. Н е о ф i т - р а б Нi, мiй отче, нi, не однаково... (З поривом). Коли б ти бачив, як плакала моя дитина вчора - воно ж покiрне, тихе немовлятко, - до вечора без покорму зоставшись: на оргiї прислужувала жiнка i нiколи було забiгти в хату погодувать дитину. А тепер дитина наша хвора, тiльки жiнка не смiє плакати, бо пан не любить очей заплаканих в рабинь вродливих. Є п и с к о п Не треба плакати, хоч би померла дитина ваша, - їй велике щастя на небi приготоване. Н е о ф i т - р а б А панськiй малiй дитинi менше щастя буде, коли помре невинним немовлятком? Є п и с к о п (трохи збентежений) Невиннi всi однаковi у бога. Н е о ф i т - р а б (понуро) То паненятi вдвоє щастя буде: раз на землi, а вдруге ще й на небi... С т а р и й р а б Не заздри, брате, не губи душi, святої чистоти їй не плями. Нехай знущається твiй пан-поганин (бо християнин так би не знущався) - вiн чистоти в твоїй сiм'ї не знищить, поки у тебе i в жiнки душi яснi. Н е о ф i т - р а б Ой, не печи мене словами, дiду!.. Пробач, не знаєш ти... сказати сором... Е, що там сором для раба!.. Скажу! Яка там "чистота" i "яснi душi"? Моя душа гниє, коли я бачу, як жiнка з оргiї приходить часом вином розпалена, з огнем в очах вiд соромiцьких спiвiв. Квiти в косах ще не зов'яли i такi яскравi супроти бруду в хатi видаються... Одежу панську жiнка поспiшає змiняти на верету рабську швидше, щоб не каляти в нашiй "чистiй" хатi, i я не раз у жiнки бачив сльози в такi хвилини... Звичка до розкошiв уїлась їй у серце, мов iржа, - без них їй тяжко... Дiду, я не мiг, не мiг не бить її за тiї сльози, хоч знав, що тим спротивлю їй ще гiрше огидну хату нашу... П а т р и ц i й Брате мiй, ти напути на нашу вiру жiнку, тодi вона вже плакати не буде по марних свiтових розкошах. Н е о ф i т - р а б Пане! - чи пак у вас тут кажуть "брате". - Знаєш, не зважуся я жiнки навертати на нову вiру. Хай вже лiпше плаче по чистих шатах та по панськiй хатi, нiж має плакати по чистотi душi своєї й тiла. Врятувати вона однаково себе не може, та що їй з того, коли буде знати про грiх i святiсть. Краще хай не знає. Є п и с к о п Хто по неволi согрiшив, той чистий. Н е о ф i т - р а б Та ми, раби, сами не раз не знаєм, що робим по неволi, що по волi... Грiх чи не грiх, а мука зостається... Сказати тяжко... я не знаю сам, чи то моя, чи панськая дитина, люблю дитину й часом ненавиджу... С т а р а ж i н к а Грiх ненавидiть, то ж дитя невинне. (Глянувши на єпископа, замовкає). Є п и с к о п I жiнка часом мудре слово мовить. Молода, але змарнiла, убого вбрана жiнка щось шепоче на вухо поважнiй старiй вдовi-дияконiсi. Д и я к о н i с а (до єпископа) Дозволиш говорити, чесний отче? Є п и с к о п Кажи, але коротко. Д и я к о н i с а (вказує на молоду жiнку) Ся сестра бажає послужити сьому брату. (Вказує на неофiта-раба) Є п и с к о п Як саме? Д и я к о н i с а Просить, щоб його жона приносила дитину їй до хати, йдучи на панську оргiю служити, - сестра своє годує немовлятко, то вдiлить покорму i тiй дитинцi та й доглядить до вечора сумлiнно. Є п и с к о п (до молодої жiнки) Се добре дiло перед богом, дочко. Молода жiнка покiрливо схиляє голову. Д и я к о н i с а (до неофiта-раба) Скажи своїй жiнцi, нехай приносить дитя до хати теслi Деодата