Олесь Гончар. Кресафт ------------------------------------------------------------------------ Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы" http://www.ukrlib.km.ru/ ║ http://www.ukrlib.km.ru/ OCR: Евгений Васильев Для украинских литер использованы обозначения: ╙, ╨ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh) ╞, © - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh) I,i (укр) = I,i (лат) ------------------------------------------------------------------------ На польовому току, де ворохи зерна поналиванi, сказали Кухаренковi, що його викликають у район. Важко стояв серед току, вуса висiли аж до землi, такий був похнюплений. Легкова в ремонтi, мiг би взяти одну з вантажних, що возили зерно на елеватор, але соромно брати вантажну для тако© по©здки. Пiд рукою була бригадирова однокiнна бiдарка - нею й по©хав. Понад колючою посадкою ©де. Бiлий полудень навкруги, сорока скаче по верхах i весь ча╨ крикливо скрекоче до Кухаренка, мовби хоче вискрекотати йому якесь слово, але не вмi╨. Степове безлюддя повите спекою. Далеко ходять комбайни. Бовванi╨ на обрi© мурована вежа елеватора. Вихор курявно, слiпо блука╨ по степу, перетина╨ дорогу, i далi тiльки стерня переблиску╨, де вiн пiшов уже прозорий. Цокiт бiдарки розламу╨ полудневу тишу. Кухаренко зна╨, чого його викликано. Мло©ться в грудях вiд передчуття кари. Це мусило статись. Ждав цього, не думав тiльки, що покличуть так швидко. Районне мiстечко густо запорошене степовою пилюкою. Лежить тут i його, Кухаренкова, пилюка теж. Поопускали вуха садки. Коло чайно© п'ють ситро знайомi голови, гукають Кухаренковi: - Кресафте, сюди! ╞м i досi чудно, що iм'я в нього Кресафт. Воно для них нiби прiзвисько. Про©здить мимо не зупиняючись. Дзвiн на прадавнiй дзвiницi висить насторожливо. Давно мовчить, прикусив язика, не калатне, i зда╨ться, ось-ось впаде просто на голову Кресафтовi. Навпроти знайомого будинку бiля конов'язi - цiлий на©зд. Отже, викликано багатьох. Конов'язь обгризена: доки люди засiдають, конi акацiю гризуть. Прив'язав i свого: гризи, брате. Бо, мабуть, аж уночi дiйде наша черга. Проте його одразу й погукали. Поза чергою. Це не вiщувало добра. Секретарка в приймальнi, що ранiш зустрiчала його усмiшкою i сво©м настро╨м мовби застерiгала й пiдбадьорювала для наступно© розмови, цього разу глянула з сумом на Кухаренковi вуса, на його опущенi запилюженi плечi. Подивилася так, мовби на нього впало невiдворотне лихо. У кабiнетi людно, сидять, засiдають. Духота, а вiкно не вiдчинене жодне. Молодий Перший на сво╨му керiвному мiсцi. Кухаренковi не було мiсця, вiн став бiля столу. - Розкажи, скiльки роздав. Кухаренко, чорний вiд засмаги, ще бiльше потемнiв: - Не роздав, а видав. Цього наче тiльки й ждали. - Розбазарив - ось як це зветься! - На поводi пiшов, пiддався... - Це такий ти передовик? Такий "маяк"? Пiд обвалом слiв плечi його ще дужче опали. Найлютiше насiдав Другий. Наче й не при©здив на коропи. Наче й не розказував анекдоти. Побуряковiв, розбух вiд обурення. Очужiлий i гнiвний, мовби не впiзнаючи Кухаренка, вiн уже не кликав його по iменi та по батьковi, вiн уже кричав йому "Ку-гаренко!", бо мав звичку перебрiхувати всi прiзвища, хоч працю╨ в районi вже кiлька рокiв. Прокурор теж сiка╨ться, щось цiдить про злочин. Пiд ©хнiм обстрiлом Кухаренко почина╨ себе так вiдчувати, нiби й справдi вчинив злочин, хоч злочину й не було - вiн певен у цьому в глибинi душi. Вiн просто дотримав слова,видав по пiвтора кiло, як це й було обiцяно людям на зборах у присутностi цього ж Другого. Видав, скiльки обiцяли,нi грамом бiльше. - Ну як ти мiг? - доскiпу╨ться прокурор.Хто тебе пiдбив на це? - Нiхто не пiдбивав. - Сам? - в iронiчному подивi звiв брови Другий.Такий герой. Кухаренко зiтхнув важко, ледве чутно видавив iз себе: - Ну, а як же в очi людям дивитись? - А план? На нього давай будемо дивитися крiзь пальцi? Тiльки нам вiн мусить болiти, не тобi? I знову злива слiв. Обвал звинувачень. Уже йому втовкмачено, якого це набуло розголосу, якi це може мати згубнi наслiдки для району. I в такий час, коли жнива в розпалi, коли тiльки починають виконувати план... Пiддався споживацьким настроям... Поставив пiд загрозу... Зривник... Саботажник... - Пропоную виключити,кинув у стiл Другий. Кухаренко мимохiть повiв рукою до серця. Нiхто цього руху й не помiтив, чи вдали, що не помiтили: зрештою, в таких випадках не один тут хапа╨ться за серце... Тiльки жiнка, третiй секретар, налила йому склянку води, пiдсунула. Однак вiн не став пити. У Першого обличчя гiпсово-бiле, аскетичне. Губи прикушенi. Очi пригашенi. Зникли пiд похмурiстю брiв, не дивляться на Кухаренка. Видно, вiн остерiга╨ться агресивностi Другого. Пiсля того, як Другий крикнув "виключити!", вiн нiби хотiв щось сказати, але не сказав. Прокурор тим часом переглянувся з Другим: - Голосувати. I руки було пiднято. Не всi, правда. Утрималась жiнка - Третiй. Перший руку пiдняв, але якось знехотя. Утримався ще голова виконкому, висуванець з тридцятитисячникiв[1]._ Перед цим зауважив був, що на заводi, де вiн працював, за роботу мають звичай платити. Отже, чи такий уже злочин вчинено тут... Та до нього не прислухались. З Кухаренком було покiнчено. Уже викликали когось iншого, а вiн вийшов на ганок. Спустошений був. Сонце розпливалося в небi розчавлене, слiпуче, як вибух. Горбились акацi© по той бiк майдану. Конi люто гризли зубами конов'язь, хоча насправдi вони й не гризли. Вiдв'язав, по©хав. Зупинився бiля чайно©; зайшов, сiв плюхом край столу i довго сидiв там в оточеннi знайомих голiв. Мух було багато. Втiшань було багато. Духота душила. Щоб розвеселити, розважити його, Шкарупа розповiдав, як одного колись отак скубли на бюро, а вiн рукою до серця, а тi й злякались: може, годi, мовляв? Бо за серце хапа╨ться... А пiсля всього приятелi запитують того, скубленого: чого за серце хапався? Справдi, закололо? Та нi, каже, пляшка самогону в кишенi вiдiткнулась, так пальцем заткнув, щоб духу не почули. Був регiт, припрохування: - ╞ж, Кресафте, не бiйся потовстiти! Голова без пуза - як справка без печатки. Ще вони гомонiли пiсля цього про горох, мiркували з смiхом, чи можна з гороху спекти укра©нську паляницю, заохочували до цих жартiв i Кресафта, але вiн мовчав, чманiв понуро, думки його були все про те, як обiцяв людям на зборах у присутностi Другого i як йому повiрено було тодi. Очi його оточували, всi отi чеснi, довiрливi очi, жiночi, чоловiчi, дiвочi, хлоп'ячi, що вiн ©х бачить щодня i що в них вiн щодня повинен дивитись. Вони й зараз ждуть його там на токах, де гори хлiба сухим червоним сонцем пашать. Невже вiн справдi вчинив злочин? Перед ким? Одне треба, а друге хiба не треба? Чи, виходить, мусив би стати перед людьми брехуном? - Не хили голову, Кресафте,долина╨ до нього, нiби крiзь товщу води.Сьогоднi так, завтра iнак. Хоча ти таки поспiшив. - Ну, а як же людям в очi дивитися? - Не будь на©вним, Кресафте,засмiявся товстощокий Мамлiй, голова з "Перемоги".Ти як дитина. Простодушний ти, жертва сво╨© совiстi. А совiсть - це така культура, що не кожен ©© культиву╨ в наш час. Дехто забув, що воно й таке, по якому попереднику його й сiють!.. Кресафт бiльше не обмовився й словом. З чайно© вийшов надвечiр. Ще спека була, духота. Дзвiн пащеку свою розкрив iз дзвiницi, i коли про©здив Кресафт мимо собору, знову верзлося в якомусь очманiннi, що дзвiн той таки впаде i накри╨ тебе сво╨ю стопудовою мiддю так, що й задихнешся пiд нею. Свiжого повiтря хотiлось, а воно i в полi, за райцентром було ще гаряче пiсля спеки дня. Повiльною ступою, знехотя вiз його кiнь. Перехняблювалась бiдарка пiд важким Кухаренковим тiлом. Вуса волочилися в пилюцi шляху, а очi в небi тонули. Небо його було над ним, чисте й величне, як завжди. Тiльки на обрi©, десь на сходi, ледь помiтно проступали вершечки хмар. Стояли, як далекi Карпати його фронтовi. А кiнь його негодований похнюплено тюпав i тюпав у тi недосяжнi нереальнi Карпати. Понад лiсосмугою шлях. Сухо й колючо в гущавинi. Акацiя, гледичiя[2] переплелися, а низом трава сухими врунами вилягла, блищать якiсь солом'янi кубла, консервнi iржавi бляшанки. "Ех ви... Оце так вирiшу╨те? - зверта╨ться думками до когось.Позвикали в Сiрка очi позичати, а я напозичавсь. Чу╨те? Напозичавсь!" Глуха була ця дорiжка польова, нiхто не зустрiчався, нiхто не обганяв. Потiм десь iз лiсосмуги, нiби навперейми, вискочив знайомий газик. Зупинився попереду бiдарки, з-пiд брезентового нап'яття з'явилося обличчя Першого, блiде, непроникне i нiби ще бiльше схудле. Вiн вийшов з машини, перечекав, поки розсiялась хмара куряви, що, наздогнавши ©х, обкурила i повiльно-довго танула. - Лютишся, Кресафте Петровичу? - пiдступив Перший до бiдарки. Кухаренко не дивився на нього, уникав його погляду, почував себе перед ним нiби винуватим. Наче ошукав його, пiдвiв, завдав йому непри╨мностi, а вiн же любив його - Першого всi любили в районi за молодiсть i чеснiсть. - Ма╨ш образу на мене? - Не в тiм рiч. Перший стояв якусь хвилю в задумi, спрямувавши погляд у колючу гущавiнь посадки. Потiм заговорив про його, Кухаренкове, життя. Вiн дасть йому роботу. Забере його в сiльосптехнiку. Та й взагалi ще, може, ©х звiдти, з гори пiдправлять... У тонi його чулося виправдання. Говорив про сiльгосптехнiку, про Кухаренкову майбутню роботу, а чулося пiд цим щось iнше, нiби щось таке: "Я на тво╨му мiсцi вчинив би так само. А що не заступився перед Другим за тебе, то..." - Складно все це, Кресафте Петровичу. Одначе що ж. Будь. I газик помчав. При першому ж поворотi звернув сво╨ю халабудою на поля "Перемоги", про©хав трохи по забутому межiвнику i незабаром знову повернув у бiк райцентру. Кухаренковi стало ясно, що не якiсь господарськi клопоти пригнали Першого сюди i що Кухаренка перестрiв вiн у цьому надвечiр'© не випадково: хотiв, видно, хоч трохи залагодити вчинене, заспоко©ти розтривожене сумлiння... А Кухаренкiв кiнь тюпав далi на тi хмарнi крайстеповi Карпати, що вже обiймали небо. У дорозi застав його й смерк, синiй, вечiрнiй. Вiжки, намотанi на грубу Кресафтову руку, обвисли, висiли знеможено. А друга рука, така ж важка, в набряклих жилах час вiд часу торкалась грудей, наче там пекло, наче там у грудях горiло пiд прокипiлою потом та пилюкою сорочкою. - Не в тiм рiч... Не в тiм рiч,час вiд часу шепотiли сухi запеченi губи. Пiзно вночi на обезлюднiлий уже тiк нечутно вкотилась бiдарка. Сторож пiдiйшов до не© i аж вкляк, збагнувши, що це ж головине тiло лежить у бiдарцi - важко, безжитт╨во. Сторож заходився розплутувати вiжки, мiцно намотанi на задубiлiй уже руцi. Кiнь, що привiз господаря на тiк, тривожно похропував на високi бурти зерна, що i в темрявi висвiчували денним сонцем. 1963 р. [1] Тридцятитисячник - з метою змiцнення радянсько© влади на селi партiя надiслала в сiльськi мiсцевостi тридцять тисяч робiтникiв. [2] Гледичiя - рiзновид акацi©.